Бездушні алгоритми. Як я скасувала весілля, але залишилася цифровою нареченою

Цифровий привид

У мене досі є фотографія сніданку, який я приготувала того ранку, коли розірвала восьмирічні стосунки й скасувала весілля. Я не знаю, навіщо я його сфотографувала. Хоча ні, знаю: у мене була звичка фотографувати все підряд.

Не так давно цей сніданок виринув як спогад у фотозастосунку. Це струсонуло мою пам’ять. Ми розлучилися в травні 2019 року, коли люди скасовували весілля та припиняли відносини через стару-добру дисфункцію, а не всесвітню пандемію. Тоді ви думали, як розсадити людей за столом, щоб уникнути незручних розмов, а не госпіталізації.

Чи хотіла я знову побачити фото? Не дуже. Так само як я не хочу бачити весільну рекламу в Instagram. Або щоденні колажі весільної атрибутики в Pinterest. Або електронні листи «З річницею!» від WeddingWire, які чомусь приходили щомісяця. Проте через майже два роки подібні речі все ще захаращують мої стрічки новин. Фотовіджет на моєму iPad циклічно перебирає зображення весільних суконь.

Я зберігаю на своїх пристроях і в хмарі тисячі спогадів. Вони переважно про щасливі часи. Але деякі — болючі, і коли алгоритми знову витягають їх на поверхню, спотворюється відчуття часу і простору.

Зазвичай ми напружуємося, щоб згадати щось з практичних міркувань або можемо наштовхнутися на несподівані асоціації між теперішнім і минулим. Однак тепер, коли наші спогади оцифровані, вони стали безперервними й нав’язливими.

Важко точно визначити, коли застосунки почали асимілювати наші спогади, щоби підвищити залученість їхнім коштом і заробити на ностальгії. Цей процес почався на старті 2010-х, якраз коли ми з моїм колишнім хлопцем почали зустрічатися.

Приблизно тоді ж я почала працювати технологічним журналістом. Останні 10 років я писала в Twitter, чекінилася, приєднувалася до онлайн-груп, експериментувала з інтернет-платежами, носила кілька трекерів, пробувала кожен застосунок і фотофільтр. Я була технологічним суперкористувачем. І тепер мій цифровий привид продовжує виходити заміж, хоча реальна я хочу рухатися далі.

Монетизація пам’яті

Пара підприємців із Нью-Йорка, Джонатан Вегенер і Бенні Вонг, фанатіли від Foursquare настільки, що зробили серію додаткових функцій для застосунку. Нагадаю, що за допомогою Foursquare можна було «зачекінитись» у тому чи іншому місці й поділитися місцем розташування з друзями. Компанія провела свій перший хакатон у лютому 2011 року. Для нього Вегенер і Вонг створили програму, яка повідомляла користувачам Foursquare про їхній чекін річної давності. Софт отримав деяке визнання від Foursquare: за нього компанія надіслала приз — надувну акулу на дистанційному управлінні.

Хоча програма була простою, Вегенер вважав такі нагадування справжніми «самородками».

«Ви могли практично уявити, що перебуваєте там. Ви згадували назву ресторану, з ким ви там були, про що говорили, що їли».

Джонатан Венегер

В результаті підприємці відмовилися від інших проєктів і зосередилися на подальшому розробленні цієї концепції. Згодом вони запустили додаток Timehop.

У наступні кілька років інші популярні застосунки додали функції, які автоматично нагадували людям про їхні цифрові історії. Наприклад, Facebook 2015 року запустив вкладку «У цей день», зауваживши, що люди часто переглядають старі фотографії й пости. 2016-го, з випуском iOS 10, Apple додала вкладку «Спогади» у свій фотозастосунок. Три роки потому в Google Photo додали функцію з тією ж назвою: старі фотографії відображалися вгорі головної сторінки додатка.

Product Team Lead Google Photo Яель Марзан розповіла, що до запуску такої функції компанію підштовхнув той факт, що більшість фотографій ніхто ніколи не переглядає. Але ж їх робили з наміром колись повернутися до хороших спогадів.

Якщо послухати людей з технологічної сфери, то може здатися, що цифрові спогади створені виключно, щоб нагадувати нам про усмішки з минулого. Але не варто забувати, що вони також призначені для підвищення залученості — святого Грааля бізнес-моделей, заснованих на рекламі.

Взяти, приміром, Timehop, який перетворився на машину для монетизації пам’яті. Він, як і раніше, показує вам ваші старі чекіни й фотографії, але основа його бізнесу — пропрієтарний мобільний рекламний сервер Nimbus. Він займається аукціонами між різними рекламними мережами. Поки ви отримуєте дозу цифрової ностальгії й залишаєтеся в додатку, Timehop, як і Facebook, показує вам рекламу.

Кінець забуття

Монетизація емоційної пам’яті — неприємний процес не тільки в теорії. Він може також перешкоджати особистісному зростанню.

Кейт Айкхорн досліджує культуру та медіа в університеті The New School в Нью-Йорку. Вона — авторка книги «Кінець забуття». Айкхорн стверджує, що раніше забуття було доступно нам всім за замовчуванням. А разом із ним — такий психологічний процес, як редагування своїх спогадів. Наш мозок постійно змінює їх, щоб інтегрувати нову інформацію, а також справлятися з травмами.

Айкхорн стверджує, що люди, на яких найбільше впливають цифрові спогади, — це якраз ті, хто найбільше виграють, якщо зможуть перевинайти себе. Особливо це стосується ЛГБТ-молоді, у якої може бути сильне бажання дистанціюватися від минулого.

Айкхорн каже, що деякі з цих ідей можна застосувати й до дорослих. Адже в житті багато змін і переходів від одного етапу до іншого.

Людям з післявоєнного покоління про минуле нагадували лише кілька фотографій, тому вони могли редагувати свої спогади. Сьогодні ж кожен наш крок задокументований, а життя постійно програється в цифровій петлі. Якщо це і не кінець здатності забувати, то у всякому разі її ослаблення.

Реклама-переслідувач

Я скасувала весілля за допомогою кількох швидких телефонних дзвінків, електронних листів і втрачених застав. Запрошення-листівки запхала подалі в шафу. Інші атрибути восьмирічних відносин стерти було набагато складніше.

Соціальні мережі та фотозастосунок — повноцінні сервіси, просочені штучним інтелектом, здатністю розпізнавати обличчя та робити величезну кількість припущень. Місяцями фотографії мого колишнього з’являлися на Google Home Hub поруч із моїм ліжком, на віджетах iPad і на крихітному екрані Apple Watch. Так, обличчя мого колишнього іноді миготить у мене на зап’ясті. Поки я пишу це, Facebook нагадує мені, що дев’ять років тому я приїхала до нього в Массачусетс і познайомилася з собакою його сім’ї.

Готуючися до весілля, я підписалася на понад десяток весільних застосунків. Я фолловила флористів і кравців, підписувалася на розсилки підрядників і реєструвалася в магазинах товарів для будинку. Я навіть повторно активувала свій обліковий запис Pinterest.

Спроба розібратися з непотрібними весільними акаунтами була схожа на занурення в безодню океану. Наприклад, я користувалася WeddingWire для управління весільними підрядниками. Представник цього сервісу сказав мені, що обліковий запис можна деактивувати, але не можна видалити назавжди: «На той випадок, якщо користувач коли-небудь захоче повернутися на WeddingWire з якої-небудь причини». Дуже дякую, наступного разу я буду виходити заміж таємно.

Навіть якби я могла назавжди видалити обліковий запис WeddingWire, за час користування сайтом я вже поділилася незліченними даними з маркетологами.

«Одна справа сказати: „Я хочу купити взуття“, — і потім спостерігати, як реклама йде за вами інтернетом. Але є певні життєві події, які як знак оклику для маркетологів. Наприклад, „Я вийду заміж!“ або „У мене буде дитина!“. І чим цінніші ці дані, тим настирливіша [реклама]», — говорить президент Ghostery Джеремі Тіллман.

Ghostery пропонує розширення для браузера з відкритим вихідним кодом, яке показує, скільки трекерів отримують дані з відвідуваних вами вебсайтів. І це лише побіжний погляд на мережу брокерів даних, які створюють ваші тіньові профілі. Я зайшла на сторінку весільного діджея на WeddingWire і натиснула на розширення Ghostery. Програма виявила не менше 16 трекерів, серед яких Google Ads, DoubleClick і Facebook Custom Audience. Коли я готувалася до весілля 2019 року, то переглядала подібні вебсторінки десятки разів.

Був і випадок, коли з моїми даними обійшлися зовсім паршиво. Компанія Minted неодноразово попереджала, що термін дії нашого весільного вебсайту закінчиться 2020 року. Я була дуже втомленою, щоби робити якісь рухи для його закриття. Тому пустила підписку на самоплив. За місяць після закінчення терміну дії я отримала повідомлення про витік даних. Мій логін, пароль, номер телефону та адресу витікли в інтернет. Круто.

Pinterest

Я користувалася і застосунком, і вебверсією Pinterest. Іноді це траплялося незаплановано: туди вів Google-пошук за запитом «надихаючі весілля». Я продовжувала щодня отримувати електронні листи з весільними пінами навіть через кілька місяців після скасовання заходу.

У жовтні 2019 року я зустрілася з керівником основного продукту Pinterest Омаром Сейалом. Чемно повідомила його про те, що Pinterest став прокляттям мого онлайн-існування.

Сейал розповів, що в компанії це називають проблемою викидня. Річ у тім, що більшість людей, які починають планувати весілля, в результаті одружуються. І більшість користувачів, які шукають декор для дитячої кімнати через Pinterest, в результаті використовують ідеї. Однак, коли ви стикаєтеся з негативним досвідом, то належите до меншості.

Платформи для ретаргетинга реклами постійно направляють на вас контент про речі, які вас цікавлять. Сейа каже, що в цілому це правильне рішення. Однак Pinterest не знає, що весілля не відбулося або що дитина не народилася. Він не знає, що вам більше не потрібна дитяча. Pinterest навіть не знає, чи закінчилася відпустка, для якої ви створили колаж.

Ця проблема була однією з п’яти основних скарг від користувачів Pinterest. Тому протягом дев’яти місяців Сейал і його команда працювали над її вирішенням. Намір, звичайно, був хорошим. Сейал показав мені, як «налаштувати» мою стрічку і скасувати підписку на цілі теми (такі як «весілля»), щоби не від’єднувати елементи по одному. Переглядаючи історію свого акаунту, я виявила, що натиснула на набагато більше весільних пінів, ніж передбачала.

Я запитала Сейала про те, чи думали в Pinterest над створенням функції, що дає змогу відзначати життєві події як завершені. Він сказав, що для цього потрібна була б система, яка думає про речі на рівні подій. Зараз же компанія досі використовує релевантність як критерій для добору картинок.

Хоча в Pinterest декларують своє прагнення розв’язувати цю проблему, вона все ще на місці. Нова функція, яку мені продемонстрували в офісі, здалася не більше ніж переглядом налаштувань в стилі Facebook. На початку 2021 року Pinterest все ще пропонував мені «24 чудові й елегантні шовкові весільні сукні».

Вийшовши з офісу Pinterest, я зрозуміла: нерозумно думати, що інтернет зупиниться тільки тому, що зупинилася я. Інтернет — розумний, але не завжди кмітливий. Він персоналізований, але не персональний. Він заманює вас таймлайном, а потім гвалтує вашу концепцію часу. Він не знає, або ж його не хвилює, чи був у вас викидень, вийшли ви заміж, з’їхали або купили кросівки. Він бере ці кросівки й біжить із сигналами, які ви ж йому і подали. І спробуй наздожени.

Делікатні спогади

Можна було вчинити радикально: видалити абсолютно все. Я могла би видалити всі свої старі фотографії в застосунках Apple і Google, стерти акаунти, прибрати віджети, видалити файли cookie, знову і знову чистити кеш браузера. Я могла використовувати функцію «Архів» в Instagram, повідомляти будь-якому застосунку, що я більше не хочу бачити їхню кепську рекламу, тихенько видалятися з друзів і відписуватися. А ще — відключити повідомлення «В цей день» на Facebook і зняти позначки з фотографій.

Половину цієї роботи мені вдалося виконати. Тому що це саме робота. Вона вимагає розумової та емоційної енергії, як і деякі стосунки. І навіть якщо ви знайдете час і сили для навігації по налаштуванням, підменю і формах підтримки клієнтів, ви все одно не отримаєте повний контроль над ситуацією.

Ви можете перейти в «Спогади» Apple Photos, переглянути колаж від застосунку, видалити його, зняти позначку з людини або групи людей, вказати, що хочете бачити менше подібних спогадів. Єдине, чого ви не можете зробити, — це повністю відмовитися від функції «Спогади».

Параметри Google трохи більш деталізовані. Ви можете вказати, що не хочете бачити фото з певного проміжку часу, а також приховати деяких людей. Я думаю, це працює, якщо тільки період — не вісім років.

Люди зі світу технологій говорять мені, що цей користувацький досвід із часом покращиться. Така природа машинного навчання. Apple, Google, Facebook і Pinterest використовують штучний інтелект, щоби з’ясувати, які фотографії повинні з’явитися в ваших спогадах, а які піни — у вашій стрічці. Є алгоритми, які визначають, коли люди на фотографіях посміхаються або моргають.

Facebook розробив систему «Таксономія тем пам’яті». Вона управляє алгоритмами, які пропонують спогади для вкладки «У цей день». Facebook-публікації з фразами на кшталт «сумую за твоїм обличчям» з більшою ймовірністю з’являться у вас у спогадах, ніж пости про їжу, які система вважає не такими цікавими. Facebook, Google й Apple також навчили свої системи розпізнавати фотографії аварій і автомобілів швидкої допомоги, щоби не показувати їх у спогадах.

«У машини ніколи не буде 100% точності. Так що для делікатних тем ми намагаємося щось зробити. Ми знаємо, що лікарняні фотографії делікатні. Тому, коли наші машини виявляють їх, ми намагаємося вам їх не показувати», — розповідає Яель Марзан із Google Photo.

Я не могла не думати про коментарі Марзан в контексті пандемії. І про потрясіння, яке хтось міг би пережити, якби через рік фотографія з лікарні знову промайнула на екрані телефону.

Але що, якщо фотографія з лікарні стосувалася щасливого народження дитини? Виходить, ці фотографії теж не з’являться в спогадах? Хіба не має бути способу визначити, коли лікарняний одяг пов’язаний зі щасливим моментом, а весільна сукня — ні? Або це неможливо визначити, ні в технологіях, ні в житті?

Зубило, а не кувалда

Я зв’язалася з Джонатаном Вегенером в останні дні 2020 року, щоби поговорити про Timehop і ранні форми автоматизованої пам’яті. Мені хотілося знати, чи шкодує він про щось. Однак Вегенер як і раніше вважає головну функцію Timehop виключно позитивною — свого роду мірилом особистісного зростання. Для нього це, наприклад, нагадування про бранч із колегою, який пізніше став першим інвестором його компанії.

Вегенер розуміє, що не у всіх спогади такі безхмарні. Його власна сестра назвала додаток непридатним після розлучення. Щоби допомогти їй, Вегенер попросив своїх backend-інженерів видалити всі її спогади до 2013 року. Тепер їй не доведеться «щодня заново переживати цей відрізок свого життя».

Він сказав, що вони видалили все — чекіни з бранчів до Дня матері, фотографії з сім’єю і заходи, які ніяк не стосувалися її колишнього чоловіка. Вегенер назвав це рішення «кувалдою».

Я раптово усвідомила, чого саме намагалася уникнути весь цей час, — повного знищення всіх спогадів.

Я би вважала за краще видаляти те, що мені більше не потрібно, зубилом, а не кувалдою. Я не хочу, щоб мої фотоальбоми спорожніли тільки тому, що технологічні компанії вирішили зробити їх «розумними» і створити нескінченну петлю печалі.

Я не буду архівувати фотографії з напівмарафону, який я пробігла зі своїм колишнім. Тобто єдиною фінішною межею, яку ми перетнули. Тому що я пробігла 13,1 милі. І я б вважала за краще згадувати, як це було, в дні, коли у мене немає сил. Я не буду видаляти фото з різдвяних свят, тому що хочу вірити, що святкові посиденьки знову будуть в моєму житті.

Спогади в фотозастосунку мають бути опцією, а не умовою. Застосункам потрібно припинити монетизацію спогадів, а алгоритмам — стати досконалішими, щоб нас не переслідували події, які ми вважали за краще б залишити позаду.

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter