«Американський Прометей». Хто він — «батько» атомної бомби — Роберт Оппенгеймер?

Ранні роки

Джуліус Роберт Оппенгеймер народився 22 квітня 1904 року в Нью-Йорку у багатій єврейській родині. Його батьки переїхали до США з Німеччини. Батько мав власний кравецький бізнес. Оппенгеймер навчався в Школі Товариства етичної культури, захоплювався колекціонуванням мінералів і читанням поезії. Роберт закінчив школу як найкращий учень у своєму класі.

У 1922 році він вступив до Гарвардського коледжу. Планував стати хіміком, але зрештою обрав фізику. Паралельно з основною спеціальністю відвідував заняття з філософії, літератури та східної релігії. Чотирирічний курс навчання закінчив з дипломом з відзнакою за три роки.

Після Гарварду вступив до Коледжу Христа в Кембриджі, щоб навчатися та працювати під керівництвом фізика Ернеста Резерфорда у Кавендішській лабораторії. Варто зазначити, що, попри рекомендацію від Гарвардського викладача Персі Бріджмена, Резерфорд не був вражений кандидатурою Оппенгеймера. Урешті майбутній вчений отримав можливість працювати під керівництвом Джозефа Джона Томпсона, який отримав Нобелівську премію у 1906 році. Саме в Кембриджі Оппенгеймер перемкнувся з експериментальної на теоретичну фізику, до якої мав значні здібності.

У 1926-му Роберт перевівся до Геттінгенського університету в Німеччині, щоб навчатися у відомого фізика-теоретика Макса Борна. 1927 року Оппенгеймер захистив дисертацію. Після його усного іспиту головуючий професор Джеймс Франк нібито сказав: «Я радий, що це закінчилося. Він ледве сам не почав ставити мені питання». Пізніше Борн казав, що Оппенгеймер дуже розумний, проте міг бути уїдливим на заняттях та перебивати доповідачів, щоб пояснити їм, що саме вони намагалися сказати. 

У цей період Оппенгеймер також боровся з депресією. Він відвідував кількох психоаналітиків. Проте вважав, що його стан покращила велопрогулянка Корсикою та читання книги Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу».

Особистість та зовнішність

«Я не найпростіша людина. Але порівняно з Оппенгеймером я вельми і вельми простий», — так казав про Роберта його друг, Нобелівський лауреат з фізики, Ісидор Рабі.

Колеги та друзі називали його «Оппі». Це був худорлявий чоловік на зріст близько 1,82 м і з сутулою поставою. Він міг бути поблажливим, мінливим і непрактичним. Оппенгемер вживав алкоголь, постійно курив. Його можна було впізнати за характерним капелюхом, а в більш старшому віці ще й люлькою.

Іноді Оппейнгемер був нерозважливим. Наприклад, у студентські роки за кермом автівки спробував мчати наввипередки з потягом.

У підсумку розбив свою машину. Сам залишився неушкодженим, а його тодішня дівчина втратила свідомість. 

Також Оппейнгемера критикували за те, що він надто розпорошує свої інтелектуальні здібності. Але в його інтелекті ніколи не було сумнівів. Він знав латину, французьку, німецьку та грецьку мови, а пізніше вивчив санскрит, щоб читати індуїстські тексти.

Викладання та наукова робота

У 1929 році Оппенгеймер повернувся до США і почав читати лекції — у Каліфорнійському технологічному інституті в Пасадені та Каліфорнійському університеті в Берклі. Як вченому Оппенгеймеру часто не вистачало концентрації на одній конкретній темі. Напрацювання Роберта часто глибше розвивали вже його колеги, а не він сам. Попри це, у 1930-х роках він зробив кілька визначних наукових відкриттів. Зокрема, передбачив наявність чорних дір за 30 років до того, як це стало загальноприйнятою теорією.

Оппенгеймер досяг успіху у викладанні. На відміну від інших лекторів, які могли загрузнути в неважливих деталях, Роберт відчував реальні наслідки, що випливають з теорій, і підтримував інтерес своїх студентів. За словами фізика Ганса Бете, він був одним з кращих викладачів фізики в США. 

«Це була людина, яка, очевидно, розуміла всі глибокі таємниці квантової механіки, але при цьому давала зрозуміти, що найважливіші питання залишаються без відповіді.

Його щирість і глибока залученість надавали студентам-дослідникам відчуття виклику.

Він ніколи не пропонував їм легких і поверхневих відповідей, але навчав їх цінувати глибокі проблеми та працювати над ними», — сказав Бете. 

Політичні погляди та кохання

У 1930-х роках, Оппенгеймер також почав проводити час з комуністами. Зокрема, мав досить широке коло друзів причетних до Комуністичної партії США. Проте сам не був її членом. 

 У 1936 році почався роман Роберта з Джин Тетлок. Вважається, що саме вона познайомила Оппенгеймера з «лівою політикою». Стосунки з Тетлок були складними. Оппенгеймер принаймні двічі робив їй пропозицію, але діставав відмови. Урешті 1940 року він одружився з Кетрін Гаррісон (у дівоцтві — Пуенінг), спеціалісткою з ботаніки й колишньою комуністкою. Її перший чоловік (активіст та комуніст) загинув під час Громадянської війни в Іспанії. 

Варто зазначити, що до 1930-х Оппенгеймер вважав себе аполітичним. Він стверджував, що перестав ігнорувати цю сферу життя, коли почав бачити наслідки Великої депресії та нацизму в Німеччині. Роберт говорив, що його розлютило те, як у останній ставилися до євреїв. 

«Я бачив, що Депресія зробила з моїми студентами. Часто вони не могли отримати роботу, або вона була невідповідною. Через них я почав розуміти, наскільки глибоко політичні та економічні події можуть впливати на життя людей. Я почав відчувати потребу брати повнішу участь у житті суспільства», — казав він. 

Мангеттенський проєкт

У 1941 році президент Рузвельт запустив Мангеттенський проєкт — програму створення ядерної зброї. Її створили у відповідь на загрозу, що подібну зброю отримає Німеччина. Проєкт очолив генерал Леслі Гровз. Він обрав директором лабораторії Оппенгеймера. Це сталося попри побоювання щодо зв’язків Оппенгеймера з комуністами. 

Саме Гровз зміг переконати інших в кандидатурі Роберта. Серед причин, які спонукали генерала зупинитись на Оппенгеймері — глибокі знання теоретичної фізики та надмірне марнославство, яке мало допомогти успішно реалізувати проєкт.

Оппенгеймер зміг залучити до проєкту видатних вчених та фахівців, включно з Енріко Фермі та Нільсом Бором. Близько 2,5 роки понад 4000 людей працювали над проєктом у Лос-Аламоській національній лабораторії (штат Нью-Мексико). У цей період Оппенгеймер перебував під постійним наглядом. Зокрема, контролювали його листи та дзвінки. 

У червні 1943 року він заночував у Джин Тетлок, яка на той час нібито вийшла з Комуністичної партії. Він також зізнався урядовому агенту, що росіяни намагалися дізнатися більше про Мангеттенський проєкт. Через це його допитували тричі. Одного разу Роберт надав список комуністів і їхніх прихильників. Попри все це, вченого не відсторонили від роботи. 

До проєкту Оппенгеймер був відомий своєю непрактичністю. Проте він отримав позитивні відгуки як директор Лос-Аламоської національної лабораторії. Особливо, через свою ефективність та харизматичне лідерство. Деякі з його співробітників висловлювали занепокоєння щодо того, чи правильною справою вони займаються. Оппенгеймер зміг їх переконати. Він стверджував, що хоча атомна бомба створить проблеми, але вона також є способом закінчити війну.

«Я став смертю, руйнівником світів»

5:30 ранку 16 липня 1945 року людство підірвало перший ядерний вибуховий пристрій під назвою «Гаджет». Грибоподібна хмара піднялася в небо на висоту понад 12 000 м. 

Пізніше Оппенгеймер говорив, що в той момент пригадав рядок з індуїстського священного писання Бгаґавад-Ґіти: «Я став смертю, руйнівником світів».

«Ми знали, що світ не буде колишнім. Дехто сміявся, дехто плакав, а більшість мовчала», — зазначав Оппенгеймер. За лічені тижні США скинули дві ядерні бомби на Японію, завершивши Другу світову війну. В результаті удару загинуло 80 000 людей в Хіросімі та 40 000 в Нагасакі. Тисячі померли від радіаційного отруєння.  

Пізніше у виступі перед Американським філософським товариством Оппенгеймер зазначив: «Ми створили річ, найжахливішу зброю, яка різко і глибоко змінила природу світу… річ, яка за всіма стандартами світу, в якому ми виросли, є злом. І тим самим… ми знову поставили питання, чи є наука благом для людини».

У жовтні 1945 року він зустрівся з президентом США Гаррі Труменом та сказав, що відчуває кров на своїх руках.

Трумену слова Оппенгеймера не сподобалися. Протягом наступних кількох років Оппенгеймер став відомим громадським діячем. Він з’являвся на обкладинках журналів, став головою Комісії з атомної енергії США, отримував нагороди та очолив Інститут перспективних досліджень у Принстоні (Нью-Джерсі).

1949-го Трумен звернувся до комісії з пропозицією створити водневу бомбу, у 1000 разів потужнішу за атомну. Її майбутній «батько» Едвард Теллер також закликав до цього. Проте Оппенгеймер не підтримав їхню ідею. Також він публічно виступав за створення міжнародної групи, яка б контролювала атомну зброю.

Падіння в немилість

У грудні 1953-го президент Дуайт Ейзенхауер наказав закрити доступ Оппенгеймеру до всіх секретних даних. Його звинуватили в симпатіях до комуністів. У червні 1954-го після 19-денного слухання Оппенгеймеру остаточно анулювали допуск до секретної роботи. При цьому Комітет не знайшов жодних доказів того, що він недбало поводився з таємною інформацією або виявляв нелояльність до США. Було лише зазначено, що Роберт мав «фундаментальні недоліки в характері».

Бете стверджував: «Оппенгеймер дуже спокійно сприйняв результати слухань з питань безпеки, але він став іншою людиною. Значна частина його колишнього духу й бадьорості покинула його».

Без допуску до державної таємниці Оппенгеймер не міг продовжувати свою роботу. До 1966 року він очолював Інститут перспективних досліджень у Принстоні, а також читав публічні лекції та публікував наукові есе. 

У 1961 році, коли його запитали про ядерні бомби, скинуті на Японію, він відповів, що це не на його совісті.

«Учені — не злочинці. Наша робота змінила умови, у яких живуть люди. Але те, як ці зміни використовувати, є проблемою урядів, а не вчених», — сказав він. 

1963-го Оппенгеймер отримав премію Енріко Фермі, яка присуджується вченим президентом США за видатні досягнення. Її вручив Ліндон Джонсон. Оппенгеймер тоді сказав: «Я думаю, пане президенте, що для того, щоб вручити цю нагороду сьогодні, вам потрібна була певна мужність».

18 лютого 1967 року, всього через рік після виходу на пенсію, Оппенгеймер помер від раку горла. Йому було 62 роки.

«Таку помилку ніколи не вдастся виправити; таку пляму в нашій історії ніколи не стерти. Ми шкодуємо, що за його велику працю на благо своєї країни відплатили так жалюгідно», — сказав фізик Генрі ДеВольф Сміт на поминальній службі.

Лише в грудні 2022 року міністр енергетики США Дженніфер Ґранхольм скасувала рішення про відкликання допуску Оппенгеймера до секретної роботи. Процес проти вченого охарактеризували як недосконалий. Він випливав більше з розбіжностей щодо його позиції стосовно ядерної зброї, ніж з будь-яких реальних занепокоєнь через безпеку. 

«З плином часу з’явилося більше доказів упередженості та несправедливості процесу, якому піддався доктор Оппенгеймер, коли докази його лояльності та любові до Батьківщини тільки підтвердилися», — сказала вона у своїй заяві.

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter