Від гетьманів до співвласника «Кварталу-95». Чому корупція в Україні — не винахід 90-х, а багатовікова традиція

Почнімо з теорії

Системна корупція має глибоке історичне коріння. Наприклад, дослідження Усланера та Ротстайна показало: рівень освіти у 1870 році напряму корелює з корупцією у 2010-му в 78 країнах. Тобто, якщо в країні 150 років тому була низька освіта і слабкі інституції, сьогодні вона, ймовірно, матиме вищий рівень корупції.

Ключові чинники, що визначали ступінь корупції:

• Рівень освіти населення — країни з освіченим населенням ще в XIX столітті сьогодні менш корумповані.
• Економічна рівність — що більші розриви у доходах, то вищий ризик корупції.
• Спроможність держави забезпечувати держпослуги — якщо держава ефективно їх надає, корупції менше.
• Колоніальна історія — спосіб колонізації формує сучасні інституції.

Іншими словами, корупція — це не про «менталітет», а про системну проблему, що формувалася століттями. Державне прокляття, яке передається через покоління — через слабкі інституції, традиції неформальних домовленостей і недовіру до закону.

За 2024 рік Україна отримала 35 балів зі 100 в Індексі сприйняття корупції (CPI) і посіла 105 місце серед 180 країн за даними Transparency International. Світовий банк оцінює щорічні втрати від корупції у $1,5–2 трлн — стільки економіка недоотримує через хабарі та схемні витрати.

Одна з найдавніших професій

Перші документальні згадки про корупційні практики сягають Першої династії Стародавнього Єгипту (3100–2700 рр. до н.е.), де вже тоді фіксувалися зловживання в судовій системі. Так, фараон Хоремхеб (~1320 до н.е.) запровадив Великий едикт: корумпованим чиновникам відрізали носи та засилали у вигнання, суддів-хабарників карали смертю, зрадників топили в Нілі або згодовували крокодилам.

У Стародавній Греції корупція була настільки поширеною, що історики описували її як абсолютно звичне явище. Наприклад, Геродот (V ст. до н.е.) розповідав, як родина Алкмеонідів підкупила жриць Дельфійського оракула. Вони пообіцяли відбудувати Храм Аполлона дорогоцінним паросським мармуром після землетрусу, а натомість верховна жриця переконала Спарту допомогти їм підкорити Афіни.

У Римській імперії хабарництво було глибоко вкоріненим явищем, особливо у провінціях. Губернатори приймали хабарі від місцевих еліт, щоб закривати очі на збір податків або земельні суперечки.

У Стародавньому Китаї держслужбовця могли покарати навіть за хабар у одну монету (221–206 рр. до н.е.). Пізніше, у 386–534 рр. н.е., страчували за дрібні подарунки — вівцю чи чашку вина. У 618–907 рр. чиновників шмагали за рулон шовку та постійно контролювали їхню діяльність.

Якщо брати сучасний контекст, корупція не є «українською хворобою» і не рудиментом бідних держав. Незалежно від континенту, рівня ВВП чи освіченості населення, зловживання владою — вірус, який люди плекають і досі. Як-от: 

• У сучасному Єгипті юристи нарахували понад 23 000 корупційних позовів проти урядовців лише в секторі нерухомості. Скільки ще отримала адміністрація в інших сферах — невідомо.
• У Греції (2024–2025) виявили найбільший корупційний скандал в історії ЄС: через агентство OPEKEPE незаконно отримали понад 1 млрд євро сільськогосподарських субсидій — чотири міністри подали у відставку, агентство ліквідували. ЄС оштрафував Грецію на 415 млн євро.
• В Італії — 96 корупційних розслідувань за 2025 рік (вдвічі більше, ніж торік), під слідством 53 політики, включно з 24 мерами.
• У Китаї (грудень 2024) стратили Лі Цзяньпіна, колишнього чиновника з Внутрішньої Монголії, який привласнив понад $421 млн — найбільша сума в одній корупційній справі в історії держави.

Не можна не згадати США, зокрема президента Дональда Трампа:

• визнаний винним у 34 кримінальних звинуваченнях;
• засуджений на $354 млн за фінансове шахрайство (завищував активи для кредитів);
• визнаний цивільно відповідальним за сексуальне насильство;
• його Trump Organization — винна в 15-річній схемі податкового шахрайства;
• благодійний фонд використовував як «особисту чекову книжку»;
• Trump University виявився аферою на $25 млн;
• шотландські гольф-курорти мають $239 млн боргу невідомого походження;

І це лише те, що доведено в суді. Тепер несемося до рідних скандалів.

Хабарі в козацьку добу

У 20–30-х роках XVII століття для позначення хабарництва козаки послуговувалися різними термінами: «rękawiczne», «підсула», «упоминки», «гарач». Часто вживалося й нейтральне слово «подарунки» — так само як сьогодні корупціонери говорять про «благодійні внески» чи «пожертви».

Старшини та реєстрові отримували хабарі за сприяння морським походам запорожців проти турецьких міст, коли забезпечували їм постачання зброї та боєприпасів всупереч королівським указам. У 1637 році польський командувач Миколай Потоцький активно перекуповував керівників повсталого запорозького війська грошима, зібраними в Барі Важливий адміністративний і військовий центр Речі Посполитої — місто Бар, яке було фортецею та осередком шляхетської влади на Поділлі (нині Вінницька область). . Це працювало безвідмовно.

Гетьман реєстрового війська Григорій Чорний у 1630 році затримав платню козакам під час проведення ревізії реєстру. Його звинуватили у привласненні 8000 дукатів золотом. За вироком козацького суду Чорного стратили в Боровиці: спочатку йому відрубали руки, потім — голову. 

Інший відомий кейс — про Адама Кисіля, чернігівського підкоморія У Речі Посполитій — це високий земський урядовець зі шляхти, який очолював спеціальний земельний суд і відповідав за розв’язання межових та земельних спорів між поміщиками. , одного із чотирьох православних сенаторів Речі Посполитої. У своїх листах він визнав, що активно перекуповував реєстрових старшин після придушення повстання Івана Сулими у 1635 році.

Хабарництво старшини настільки допекло козакам, що їхні скарги дійшли до самого короля Владислава IV, який послав спецкомісію розібратися зі зловживаннями. Однак про результати цієї комісії жодних відомостей не збереглося.

У листі до польських вельмож Богдан Хмельницький описував масштаб подій 1635 року: польське командування підкупом і «подарунками» підривало лояльність старшини, а разом із нею — все військо. Втім, у Європі це було нормою, адже вважалося, що перекупити кількох людей дешевше, ніж воювати з повстанням.

У часи незалежності 

Корупція не зникла з ліквідацією Запорозької Січі. За часів Гетьманщини хабарництво процвітало серед старшини. Гетьман Іван Мазепа, за історичними джерелами, підкупив регента Гетьманської канцелярії Василя Кочубея посадами й маєтками, перетворивши його з простого канцеляриста на одного з найвпливовіших діячів Гетьманщини. Перебуваючи під впливом російської імперії, Україна набула власного «досвіду» щодо розповсюдження корупції, який лише поглибився за радянських часів.

В срср корупція стала системною через номенклатуру та плановану економіку. Проте пік настав у 1990-х, коли приватизація перетворилась на майже легальне збагачення.

Тоді Україна зіткнулася з небаченою досі корупцією, особливо в промислових регіонах. Країною керували люди з радянської номенклатури, які знали систему і де були ресурси: коли союз розвалювався, поклали все собі у кишені.

Приватизація стала ключовим інструментом. Процес, контрольований Комуністичною партією України та пов’язаними кримінальними структурами, відкрив повний карт-бланш на зловживання. З 1993 року масово розпродавали енергетику, порти, важку, хімічну й військову промисловість — «своїм» за безцінь. Так, директор ставав власником заводу, чиновник — власником землі. Все це упаковували під вигляд «ринкових реформ».

Епоха Кучми (1994–2005)

У період президентства Леоніда Кучми однією з найвідоміших справ стала справа експрем’єр-міністра Павла Лазаренка. Він контролював енергетичні та металургійні підприємства через підставні фірми, змушуючи держпідприємства купувати газ і електроенергію за завищеними цінами. Частину прибутку виводили в офшори — загалом $114–200 млн.

У 1998 році проти нього порушили справу за розкрадання держмайна. Лазаренко втік до Швейцарії, потім до США, де у 2004 році отримав 9 років ув’язнення за відмивання грошей.

Журнал Transparency International у 2004 році назвав Лазаренка одним із десяти найкорумпованіших лідерів світу, поставивши його в один ряд з Мобуту Сесе Секо (експрезидент Республіки Конго) та Сугарто (експрезидент Індонезії). 

«Плівки Мельниченка» (2000)

У листопаді 2000 року майор СБУ Микола Мельниченко оприлюднив записи розмов Кучми, де обговорювали корупцію, тиск на медіа, махінації з приватизацією та можливе викрадення журналіста Георгія Гонгадзе.

Плівки стали найбільшим політичним скандалом незалежної України на той момент. На них Кучма обговорював з оточенням продаж зброї до Іраку в обхід санкцій ООН, схеми приватизації «Криворіжсталі» та інших підприємств, тиск на бізнесменів і політиків.

«Криворіжсталь» — найгучніша приватизаційна афера епохи Кучми. У 2004 році комбінат продали за $800 млн фірмі, пов’язаній із Пінчуком і Ахметовим. Після Помаранчевої революції угоду скасували, а 2005-го продали повторно — за $4,8 млрд. Різниця в шість разів відображала ціну першої «приватизації» — фактично саме стільки тоді й вкрали.

Епоха Ющенка (2005-2010)

Після Помаранчевої революції Віктор Ющенко обіцяв подолати корупцію, але старі схеми лише переформатували під нові групи впливу.

У 2006-му компанія «РосУкрЕнерго» стала єдиним посередником між російським «Газпромом» та Україною. Через цю прокладку щороку проходили мільярди доларів, що приносили надприбутки олігархам. Колишній голова СБУ Олександр Турчинов стверджував, що влітку 2005-го Віктор Ющенко зупинив розслідування щодо «РосУкрЕнерго» зі словами: «перестаньте переслідувати моїх людей».

Епоха Януковича (2010–2014)

За Януковича корупція стала державною системою. Він створив жорстку виконавчу вертикаль через олігархів і провладну Партію регіонів. Його близьке оточення — «Сім’я» (включно з синами), контролювало ключові сектори й накопичило близько $12 млрд.

Схеми були всеохопними: митниця (відкати з імпортних контейнерів), енергетика (контроль газу і вугілля через підставні фірми), будівництво (монополія на держзакупівлі), сільське господарство (захоплення родючих земель) тощо.

«Межигір’я» — резиденція Януковича під Києвом — стала символом корупції тих років. Після втечі експрезидента у лютому 2014 року стало відомо про 140 гектарів із приватним зоопарком, полем для гольфу, яхт-клубом, рестораном у вигляді піратського корабля, золотим батоном та меблями з дорогоцінних порід дерева.

З 2014 року Україна почала створювати антикорупційну систему. Так у 2015 створили Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), а у 2019 році — Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП) та Вищий антикорупційний суд (ВАКС). Певний час це працювало — НАБУ і САП почали розслідувати справи, які раніше були «недоторканними».

Епоха Порошенка (2014-2019)

«Діамантові прокурори» (2015–2016)

Скандал призвів до відставки тодішнього генпрокурора Віктора Шокіна, якого звинувачували в саботажі антикорупційних розслідувань. На його місце прийшов Юрій Луценко, проте ситуація радикально не змінилася.

У 2016 журналісти «Схем» показали, що родичі та дружини високопосадовців Генпрокуратури мали статки, несумісні з офіційними доходами. Наприклад, син заступника генпрокурора Каська їздив на Porsche за 2 млн грн, а дружина прокурора Корнійця носила Louis Vuitton і діаманти.

«Роттердам+» (2016–2020)

Схема «Роттердам+» (2016–2020) завищувала ціну на українське вугілля, прив’язуючи її до імпортного з Роттердама. Різниця йшла на рахунки енергокомпаній олігархів, завдаючи збитків близько 50 млрд грн на рік. Офіційно її скасували у 2019 році, хоча фактично механізм завищених тарифів зберігся в іншій формі.

Епоха Зеленського (з 2020)

«Укроборонпром» і бронежилети з Китаю (2022–2023)

У 2022 році, на початку повномасштабної війни, спливли корупційні схеми в «Укроборонпромі». Найвідоміша — закупівля продуктів для армії за завищеними цінами: яйця по 17 грн (ринкова 7–8), картопля утричі дорожче.

У 2023-му спалахнула схема із бронежилетами. Міноборони купувало китайські бронежилети, видаючи їх за українські, за завищеними цінами. Частина не відповідала заявленим характеристикам. Розслідування призвело до відставки кількох високопосадовців і початку реформи оборонних закупівель.

Міндічгейт: і ось ми знову тут (2024-2025)

Якщо ви дивом пропустили один із наймасштабніших корупційних скандалів останніх років — щаслива людина коротко введемо в курс справи.

Усе почалося 22 липня 2025 року, коли Верховна рада проголосувала за закон, що підпорядковує НАБУ і САП під генпрокурора. Президент підписав його. Люди вийшли на протести. Тиск суспільства спрацював — 31 липня ухвалили новий закон, який повернув автономію антикорупційним органам.

10 листопада 2025 року НАБУ оприлюднило понад 1000 годин аудіоплівок як частину операції «Мідас». Виявилося, що 15 місяців НАБУ розслідувало корупційну схему з розкрадання понад $100 млн в енергетичній сфері. 

Головні герої прослушок за версією НАБУ: «Карлсон» (Тимур Міндіч), «Шугар» (Олександр Цукерман) «Професор» (Герман Галущенко) і «Че Гевара» (Олексій Чернишов).

Сенс схеми — 10–15% відкатів із контрактів «Енергоатому», відмивання через офіс на Володимирській, що належить родині Андрія Деркача — ексдепутата «Партії регіонів», а нині російського сенатора та «героя росії». Частину грошей, за словами учасників схеми, відправляли до москви. 

За кілька годин до обшуків Тимур Міндіч тікає з країни, а НАБУ проводить обшуки у нього, ексміністра енергетики Галущенка й «Енергоатому». 

27 листопада обшуки доходять до ОП. Тодішній керівник ОП Андрій Єрмак подає у відставку й забирає речі того ж дня. Разом із ним ідуть міністри Галущенко та Гринчук. Чернишов виходить під заставу 51 млн грн.

На сьогодні Міндіч і Цукерман у міжнародному розшуку, ймовірно, перебувають в Ізраїлі. ВАКС обирає Міндічу заочний арешт без застави. НАБУ обіцяє нові матеріали у справі. 

Замість підсумків

Історія корупції в Україні — це не наслідки «поганих 90-х» чи совка. Це безперервна традиція, яка тягнеться щонайменше від козацьких підсулів до вугільних грошей Лазаренка, золотих батонів Януковича і бек-офісів на Володимирській. 

Єдина технічна різниця між XVII й XXI століттями: тоді мільйони осідали у скарбницях, тепер — у нерухомості в Монако. Прогрес, що казати. 

Більше про це

01 Як це працює

«Срібна міграція»: куди європейці переїздять, щоб дешевше провести пенсію

Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

Далі

Завершити

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter