Сам собі айтішник. Як український програміст шукає клієнтів за кордоном
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Кинути все і перейти на фріланс — страшно? Звичайно страшно. Але розробник Руслан Хаврюта пройшов саме такий шлях. Тепер він працює з іноземними клієнтами, має рахунок в американському банку і подорожує світом.
Разом з monobank | Universal Bank розповідаємо його історію і з’ясовуємо, як шукати клієнтів за кордоном, будувати робочі процеси на фрілансі й отримувати валютні перекази з усього світу без бюрократії та паперового пекла.
Руслан Хаврюта — програміст на фрілансі, розробляє продукти для мобільних платформ iOS та Android, працює з клієнтами в США і Європі.
Перехід на фріланс
Довгий час я працював в аутсорсингових компаніях, але в якийсь момент вирішив перейти на фріланс. Зараз мій графік побудований дуже просто: я прокидаюсь, роблю всі ранкові справи й сідаю працювати. Час від часу роблю перерви на «піти погуляти», обід чи каву. Мій робочий графік не дуже залежить від дня тижня. Прив’язка до буднів є тільки коли потрібна комунікація.
Тобто, кожен день — понеділок, кожен день — неділя.
Наприклад, для деяких проєктів у певний час потрібно бути онлайн для зв’язку з замовником. Інколи клієнти просять мене приходити в офіс.
Фінансові втрати
Перехід на фріланс виявився дуже болючим — я почав заробляти втричі менше, ніж в офісі. Мені знадобився рік, якщо не більше, щоб вийти на звичний рівень доходу, а потім збільшити його. І знову ж, на фрілансі немає жодних гарантій. Зараз у тебе може бути проєкт, де нормально платять, а потім два тижні чи місяць — нічого.
Це була зміна парадигми. Бо я звик, що першого числа тобі падає на рахунок певна сума грошей і ти від цього можеш танцювати й планувати. А потім ти переходиш у режим відсутності будь-яких гарантій фінансових надходжень. Перші два-три тижні я панікував, коли розумів, що може взагалі не бути роботи. Але у мене була фінансова подушка, я міг собі це дозволити.
Концентрація і самоорганізація
Звичайно, були історії, коли замість роботи я починав займатись чимось своїм. Відволікся на 5 хв, а потім виявляється, що вже дві години сиджу на YouTube. Але це швидко минуло. Коли у тебе погодинна оплата, ти пропрацював 3 чи 5 годин, і заробив менше — починаєш перебудовувати режим.
У мене немає проблем з тим, аби працювати вдома. Мені не треба, щоб наді мною хтось стояв, але для багатьох необхідність самоорганізації може стати викликом.
Певний час я розділяв, що ця кімната — робоча, а ця ні. Або перевдягався з піжами в джинси і сорочку і тоді переходив у робочий режим.
Пошук клієнтів
Спочатку я шукав клієнтів на платформах на кшталт Upwork, але це був провал. Я вислав понад сто пропозицій на проєкти. Мені відповіли десять. До конкретних обговорень пішло три, до реалізації — два. А потім вони кинули мене на гроші.
Найбільше проєктів я отримую від знайомих — хтось порадив, десь хтось з кимось працював, хтось спитав, таке сарафанне радіо. Здебільшого клієнти приходять до мене за рекомендацією. Це нормальна практика, коли у тебе є соціальний капітал і ти ним користуєшся.
Наприклад, одного разу знайомі написали мені, що працюють з нідерландським проєктом і шукають для нього розробника мобільних додатків. Деякий час я працював з ними. Там була умова: я поїхав до них на два дні, щоб познайомитись. Вони прийняли рішення мене взяти, а потім треба було поїхати на тиждень попрацювати з їхніми розробниками.
Навантаження
Одночасно в роботі у мене може бути один проєкт, а може бути й три. Все опціонально. Є проєкти на повне завантаження, а є на функціональність. Наприклад, треба зробити якнайшвидше або навпаки приділяти по 8 годин на день. Переважно я працюю погодинно, тому можу перемикатися між задачами. Вранці працюю над одним проєктом, після обіду над іншим.
Останнім часом я працюю здебільше зі стартапами, а це штука нестабільна. Усе дуже гнучко. Я постійно шукаю роботу. Краще мати декілька проєктів і відмовитись від частини чи передавати колегам, ніж нічого не мати. Юридичні моменти вирішуються швидко, а от співбесіди та обговорення можуть затягнутися на кілька місяців. Особливо якщо це велика компанія.
Відмінності локальних і міжнародних клієнтів
Зараз я працюю з українськими проєктами, до цього були клієнти з Штатів, Нідерландів, Бельгії, Швеції. У замовників з різних країн є відмінності у менталітеті. Найпростіше мені було з американцями. Тому що вони такі «встали і вкалуємо». Вони не звикли довго збиратись і роздумувати. Американці досить конкретні, чіткі і хочуть зробити все швидше. Можуть написали о десятій вечора або зателефонувати з робочим питанням у вихідний. Людям, які живуть у парадигмі «я після 6 нікому не відповідаю», з ними буде важкувато.
Європейські клієнти бувають різні. Шведи інколи навіть мене плавили своїм гуманним соціалізмом. Наприклад, ми працювали півдня, а потім колега по проєкту просто залишає все і йде забирати дитину зі школи. І ніхто нічого не може вдіяти.
Якось я працював на компанію, головний офіс якої знаходився у Швеції. Доходило до того, що охорона виганяла нас з приміщення, тому що ми засиділися за роботою.
Бельгія і Нідерланди схожі на американську історію, але з поправкою на нідерландський менталітет. Вони пацани доволі практичні: якщо можна дешевше — зробімо дешевше. Люблять оптимізувати все, що можна.
Колись мав перемовини з японцями. До проєкту не дійшло, бо у них свої особливості. Якщо ти не японець — ти для них якась смішна тваринка, але з тобою все одно будуть вічливими. Плюс, японці дуже сором’язливі та дуже слідують правилам. Робоча культура відрізняється від нашої, тому було б цікаво з ними попрацювати.
Робота з українськими проєктами залежить від компаній. Є абсолютно нормальні і чіткі компанії, які займаються конкретними справами, які треба робити швидко. А є традиційний “український бузінес”. Серед нього є компанії, які висять мені гроші уже рік.
З українськими проєктами до сих пір працює ця радянська фігня «хто замовляє, той і танцює».
В такій ситуації єдине, що ти можеш зробити — це чекати та змиритися, що ці гроші колись прийдуть. Починаєш працювати над іншим проєктом, забуваєш і потім через пів року «оп» і приємний бонус — кілька тисяч доларів
Оплата міжнародних замовлень
У мене є ФОП. З компаніями підписані звичайні агріменти, згідно з якими вони виплачують мені гроші. Інколи це Payoneer або TransferWise. У мене також є рахунок в банку Америки. Мені туди не можуть нічого слати, бо це підпадає під їхню податкову історію, але я можу платити з цього рахунку за Spotify та розраховуватись у деяких американських магазинах, що не приймають неамериканські картки.
Зараз отримати гроші не проблема. Ще у 2012 це було складно — штампи, печатки. Одного разу мене просили передрукувати договір, тому що надрукований він чорним, а підписав я синьою ручкою. Сьогодні все просто.
Зазвичай я підписую стандартний договір. Він може варіюватись від компанії до компанії. У ньому є мої реквізити та реквізити компанії, ми маємо по копії цього договору. Звичайно, якщо компанія відмовиться мені платити, я можу піти з цим договором в американський суд, але цього ніхто робити не буде, бо я не американський громадянин і це не має сенсу.
Я працюю як контрактер. Якщо вони хочуть взяти мене у штат – у них будуть складнощі. Наприклад, кілька років тому у Швеції перед тим, як найняти на роботу іноземця, ти маєш розмістити цю вакансію у себе і пів року шукати місцевого спеціаліста.
Грошові перекази
Я отримував грошові перекази в доларах і зараховував їх на доларовий рахунок. Ми досі живемо у фінансово-правовій печері, де заборонені перекази у валюті. Але в Моно є можливість вислати долари. Банк самостійно продає їх і іншій людині прийдуть гривні, які можна зарахувати на доларовий рахунок. Кілька разів я таке робив.
З іншого боку я розумію, що ми балувані і звикли до можливості переказувати гроші в один клік, тимчасом як для багатьох країн світу це магія. Але валютні операції у нас завжди нагадували біг в кущах кропиви без трусів.
Одного разу мені треба було переказувати гроші з США на Балі. У таких випадках на допомогу приходив або Payoneer, або той же monobank.
Робота з іноземними замовниками
Коли я працював в офісі на шведську компанію, то їздив туди 3-4 рази на рік від декількох тижнів до двох місяців. Було декілька реквестів з Нідерландів. Здебільшого фрілансери нікуди не їздять. Якщо говорити про США, то туди ще й візу потрібно оформити. А в поточних умовах про поїздки можна забути на пів року точно.
Коли ти їдеш в робочу поїздку то на місто у тебе залишається навіть більше часу бо, по-перше, у тебе там немає друзів. Ми їздили з групою колег, але ж ти не будеш з ними 24/7 тусити. Через якийсь час кожен собі знайшов активності: хтось гуляв, хтось ходив по музеях, хтось на плавання. Часто ми жили не в готелях, а у зйомних квартирах.
Ти починаєш звикати до розкладу шведських магазинів, які працюють до шостій чи восьмий, до розкладу транспорту. Звикаєш до того, що у квартирі немає пральної машини. Загалом, за два місяці звикаєш до того, як там люди живуть.
Чого не вистачає Україні
Не вистачає інфраструктури. Інколи не вистачає відповідальності серед громадян, працьовитості та дотримання правил, як в Нідерландах або Японії. Не вистачає дбайливого ставлення міських чиновників до міста, коли ти бачиш, що за містом не дбають.
У людей, які їздять за кордон і платять податки, виникає до влади запитання: «Якого хєра?»
Коли ти працюєш на зарплаті, ти не відчуваєш болю сплати податків, бо у тебе їх вже вирахували. А коли ти отримуєш сто доларів і десять маєш віддати комусь, хто відповідає за чистоту в місті, а навколо насрано — виникає бажання їх не віддавати.
Якби можна було перевести громадян України на таку систему, щоб вони самі сплачували податки, то це б було прекрасно. Це б призвело до більшої громадської активності.
Релокація
У мене були можливості і пропозиції переїхати з країни. Останнім часом є такі думки, бо кожного разу, коли ти повертаєшся звідкись, у тебе є думка звідси поїхати.
Програмісти, яких так всі хейтять, виявляються найбільшими патріотами. Майже у кожного програміста є декілька пропозицій на рік звалити. Але вони вперто залишаються тут. Головна причина, чому я цього не зробив — люди. Я не буду сумувати за борщем, але за людьми — дуже сильно.
