Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Чат-боти зазнали критики за плагіат. Та правда виявилася ще більш несподіваною, стверджує автор The New Yorker Кел Ньюпорт. У своїй статті він поділився досвідом взаємодії з ChatGPT як письменника. Статтю українською мовою підготувало Бюро перекладів для бізнесу MK:translations. Ми публікуємо адаптований та скорочений переклад.
Минулої весни студент магістратури соціальної антропології — назвімо його Кріс — сів за свій ноутбук і попросив ChatGPT допомогти йому із завданням. У текстове поле, яке слугує інтерфейсом ChatGPT, він вставив кілька тисяч слів, трохи зведених даних та короткі тези. «Це моя екзаменаційна робота», — написав він. «Не редагуй її. Я скажу, що з нею зробити, коли ти дочитаєш».
Кріс працював над складною роботою про перспективізм — науковий принцип, за яким на спостереження і знання, здобуті людиною, неминуче впливають її перспективи бачення світу. ChatGPT запитав: «Чим саме я можу допомогти вам з цими даними?» Кріс вставив у текстове поле один абзац зі своєї чернетки. «Відредагуй, будь ласка», — надрукував він.
ChatGPT надіслав скорочену і дещо переформульовану версію. З відредагованої версії зник французький термін grande idée, а слово marginalization було написано на американський манір. Але загалом текст не став кращим. Кріс швидко облишив ідею змусити ChatGPT редагувати свою роботу. Натомість він накидав уривок, який хотів би додати до своєї роботи. «Ґрунтуючись на цьому, напиши, будь ласка, абзац на свій розсуд», — доручив він.
Відповідь вийшла дуже пишномовною. «Я хочу, щоб цей абзац був написаний “живою” мовою, але водночас стисло й по суті», — продовжив він. Але результат все ще був далеким від ідеалу. Він написав ChatGPT: «Добре. А тепер зроби його більш схожим на розповідь. Не перебільшуй».
У ході багатогодинної роботи Кріс усвідомив, що манера письма ChatGPT не відповідала його стандартам. Він спробував інші підходи. У якийсь момент він надіслав текст із відповідного розділу книги і, через такий собі «Сократівський діалог» із ботом поставив низку запитань: «Чи міг би ти навести приклад на підтвердження цього?», «Як ти гадаєш, що тут мається на увазі?», «Чи міг би ти навести приклад з міфології?». Згодом Кріс запитав думку ШІ про цінність уривка, який він написав. «Чи можеш ти перевірити цей аргумент? За твоїм аналізом, чи відповідає він дійсності?»
Коли ChatGPT тільки зʼявився, багато хто вважав його ідеальним інструментом для плагіату. «Таке враження, наче ШІ спроєктували для шахрайства, — написав Ітан Моллік, коментатор ШІ, у своїй книзі Co-Intelligence. (Пізніше він передбачив «апокаліпсис домашніх завдань»). Якось професор аграрних наук Техаського університету «завалив» усіх своїх студентів, бо вважав, що всі скористалися ШІ для написання своїх робіт. Виявилося, що його спосіб перевірки — запитати ChatGPT, чи саме він був автором певних робіт — був ненадійним, тож він змінив оцінки.
Автор колонки в газеті The Spectator запитав: «Як можна відправляти студентів додому із завданням написати есе, коли між затяжками напівлегальної травички вони можуть сказати своєму ноутбукові: «Гей, чате GPT, напиши класний твір на 1 000 слів з порівнянням тем творів «Погань» і «Макбет», і за дві секунди все буде готово?»
Але до того, що б там для Кріса не робив ChatGPT, слово «voilà» не пасувало. Він не збирався доручати написання своєї екзаменаційної роботи ChatGPT, ба навіть майже не використав новий текст чи правки, які надав чат-бот. Здавалося, що процес написання ніяк не спрощувався й не прискорювався. Якби я був професором Кріса, то хотів би, щоб той зізнався у використанні цього інструменту — не думаю, що я б розцінив це як шахрайство. Тож що це було?
Я попросив Кріса пояснити чим, на його думку, він займався. Він відповів мені: «Можна сказати, що, поки я виконую роль такого собі диригента чи провідника, ChatGPT переважно займається виконанням та підтримкою структури моєї роботи». У теорії це мало сенс, але не відображало змісту того хаотичного рукопису, що я прочитав.
Тоді Кріс перерахував ті кілька внесків до його роботи, які зробив ChatGPT. Йому складно було пояснити, чим насправді допоміг йому інструмент. Здавалося, йому бракує слів, щоб описати цей новий стиль співпраці.
У цьому Кріс не єдиний. Минулого року Стейсі Пігг, професорка комунікації в Державному університеті Північної Кароліни, одне за одним переглянула тридцять пʼять відео з YouTube та TikTok, в яких люди використовували генеративний ШІ для написання своїх наукових робіт.
Пігг розділила відео на короткі сегменти, кожен з яких фіксував одну цифрову взаємодію, яку вона могла позначити та класифікувати. Зрештою Пігг виокремила 44 речі, які автори просили зробити чат ChatGPT: наприклад, адаптувати формулювання для неспеціалізованої аудиторії чи оцінити правдивість посилань.
Деякі з цих завдань — скажімо, попросити чат-бот написати повноцінний висновок на основі нотаток — можна було б розглядати як шахрайство, але більшість було складно зробити частиною певної категорії. Написання робіт із ШІ не було «послідовним чи стабільним явищем», — пише вона. «Натомість дослідження вказує на нерівномірне фрагментарне використання генеративних технологій ШІ».
Нещодавно одна неприбуткова організація, яка ініціює проведення Національного місячника написання книги (NaNoWriMo) оголосила, що дозволить учасникам використовувати ШІ, а тоді зробила заяву:
«Категорично засуджувати ШІ — означало б ігнорувати проблеми класової дискримінації та ейблізму, які повʼязані з використанням технологій».
Далі вибухнула полеміка. Дехто з критиків почав звинувачувати самих NaNoWriMo у класовій дискримінації й ейблізмі, тож організація оновила свою заяву.
Єдине, що було очевидним: ніхто не має чіткого уявлення як письменники мають використовувати інструменти ШІ та в яких випадках їхнє використання буде більш прийнятним за інші.
Для тих авторів, з якими працювала Пігг, а також студентів, яких я опитував для цієї статті, ChatGPT був не стільки ідеальним інструментом для плагіату, скільки своєрідним засобом для обміну ідеями. Чат-бот не був здатен видати великий фрагмент тексту, придатний для використання, але він міг дослідити ідею, удосконалити наявний текст чи надати студенту приблизний матеріал для доопрацювання.
Він дозволив авторам гратися з власними словами та ідеями. У деяких випадках взаємодія з ChatGPT видавалася майже парасоціальною. Кріс сказав мені, що Чат — так він називав ChatGPT — «був хорошим співрозмовником». А інший студент назвав чат-бот Лісою й описував «її» як «напарницю» і навіть «подружку».
ChatGPT порушує складні практичні питання щодо оригінальності й плагіату. Але бінарне запитання, чи є його використання шахрайством, відкидає можливість того, що за цим процесом може ховатися щось новітнє й оригінальне.
Писати нелегко. Цей процес вимагає залучення різних ділянок мозку в неймовірній симфонії надзусиль. Наш гіпокамп вишукує відповідні факти; префронтальна кора намагається їх упорядкувати. Ділянка мозку, відома як зона Брока, допомагає нам переповідати інформацію знайомим внутрішнім голосом; наша вербальна робоча пам’ять зберігає та опрацьовує розповідь, поки ми переносимо її на папір.
У цей час наш мозок залучає просторову робочу пам’ять, яка еволюціонувала, щоб відстежувати наше розташування у просторі, щоб упорядковувати слова в єдине ціле. (У лабораторії, якщо попросити людину вільною рукою обвести візерунок — стандартний спосіб вичерпати просторову робочу памʼять — її здатність структурувати есе знижується).
Такі розумові потреби допомагають пояснити ексцентричні звички письменників. Щоб написати свою першу книгу «Кінець природи», Білл МакКіббен переїхав від шуму своєї манхеттенської квартири до віддаленого будиночка біля млина в горах Адірондак; Мая Енджелоу писала в готельних номерах, познімавши зі стін картини, щоб очистити простір. В ізоляції є своя романтика, але у попередніх випадках присутня також і більш практична мотивація: відсутність чинників, здатних відвернути увагу, полегшує завдання змусити свій мозок писати.
Багато авторів за допомогою знайомих звичок і ритуалів, спрямованих налаштувати мозок у сприятливий для творчості режим, знижують когнітивне навантаження на нього під час написання:
- Харукі Муракамі чергує письменництво з десятикілометровими пробіжками, адже вірить, що тіло і розум тісно повʼязані.
- Агата Крісті виявила, що сюжети легше спадають їй на думку, коли вона їсть яблука під час довгих купань у ванній.
- Енн Ламотт радила спочатку якомога швидше написати «перший відстійний начерк», щоб розігріти мозок для складнішого завдання — написання професійної прози.
- Ернест Гемінґвей досягав схожого результату, коли кожного дня кидав писати посеред сторінки, щоб наступного дня було легше почати. Йому приписують слова: «Коли робота йде добре, то саме час зупинитися».
Письменники також зациклені на інструментах, які здатні зробити їхнє ремесло більш стерпним. Квентін Тарантіно пише перші чернетки своїх сценаріїв від руки; Ніл Стівенсон написав свій «Бароковий цикл» — серію із восьмих книг про сімнадцяте та вісімнадцяте століття — чорнильною ручкою. (Певний час у Залі слави наукової фантастики й фентезі у Сіетлі можна було побачити його рукописи, порожні пляшечки від чорнила і використаний промокальний папір).
Багато письменників, (включно зі мною), покладаються на спеціалізовані програми для авторів, як-от Scrivener, які впорядковують матеріали досліджень та розділяють проєкти на безліч шматочків. Інші не зраджують тому програмному забезпеченню, яке колись освоїли першим. Джордж Р. Р. Мартін досі користується текстовим процесором WordStar 4.0, який випустили в 1987 році. Він користується ним на операційній системі Microsoft DOS, а рукописи зберігає на дискетах.
Коли людина намагається писати, то кожна деталь має значення. Якщо використання чорнильної ручки чи усамітнення в будиночку в горах здатне хоч якось полегшити когнітивне навантаження від створення тексту, то письменники візьмуть це до уваги.
Після спостережень за Крісом я почав міркувати, а чи можна розглядати ChatGPT як його власну версію WordStar чи поїдання яблук у ванній: такий собі брейнхак для полегшення процесу написання. Свою теорію я перевірив, попросивши ChatGPT допомогти мені з першим абзацом цього розділу: про нейронні процеси, залучені в письмі. Я почав із пошуку допомоги у дослідженні: описав фрагмент, який хотів написати, і попросив ChatGPT перерахувати «факти про нейробіологію письма, які доводять, що писати насправді важко». Він розділив свою відповідь на сім тем, включно з «високим когнітивним навантаженням» та «виконавчою функцією», розкривши кожну кількома реченнями.
Я попросив чат-бот детальніше розглянути роль скроневих часток, адже у цієї теми, здавалося, була гарна перспектива. У відповідь ChatGPT надіслав ще один перелік, цього разу виокремивши шість підтем. Ці відповіді дали мені певні ідеї, що дослідити надалі, але не принесли безпосередньої користі. У технічних питаннях ChatGPT здається налаштованим на щось на кшталт книжково-аналітичної прісности, як-от у цьому реченні: «У процесі написання часто необхідно передавати тонкі емоційні відтінки й нюанси в діалогах, описах, або ж переконливих аргументах».
А зі своїм проханням до чат-бота надати мені якусь наукову цитату, яка б підкреслила когнітивну складність письма, я досягнув ще менше успіху.
Я отримав ідеальну хитру відповідь: «Письменництво — це найскладніше та найбільш вимогливе завдання, за яке може взятися наш мозок». Ці слова він приписав Гарвардському психологу Стівену Пінкеру. У реальності все виявилося занадто досконалим: я не знайшов жодних доказів, що ці слова справді належали Пінкеру. Схоже, ChatGPT їх вигадав сам.
За прикладом Кріса, я змінив тактику. Надіслав ChatGPT приблизний нарис, який треба було розширити: «Можеш переписати цей абзац цікавішою мовою, яку можна було б зустріти в статті New Yorker: “Писати нелегко. Цей процес вимагає обʼєднаної роботи різних частин мозку. Гіпокамп відповідає за відтворення спогадів. Також залучені скроневі частки”».
Результати були не такими вже й жахливими. ChatGPT видав порівняння з симфонією, подібне до того, що я використав у фінальній редакції цього абзаца. Але текст не можна було назвати гарним. Чат-бот поєднав метафори, наприклад, спочатку порівняв роботу мозку з симфонією, а в наступному реченні назвав роботу скроневих ділянок танцем. Текст був насичений прикметниками, часто навіть перенасичений. «Кожне слово — це свідчення видатних можливостей нашого мозку», — виголосив ChatGPT, ніби говорив у стилі Девіда Аттенборо, а не The New Yorker.
Спочатку я не міг зрозуміти, чому хтось взагалі б став так писати? Мій діалог із ChatGPT був на прикрість заплутаним, ніби я не писав есе, а займався його розкопками. Проте, коли я подумав про психологічний аспект написання, то почав помічати цінність цього інструменту. ChatGPT не видавав відразу професійну прозу, але надавав відправні точки: цікаві дослідницькі ідеї для вивчення; посередні уривки, які можна використовувати після достатнього редагування. Попри всі свої недоліки, такий непрямий підхід здавався легшим, ніж просто дивитися на чистий аркуш; «розмовляти» з чат-ботом про статтю було цікавіше, ніж працювати в тихій самотності.
У довгостроковій перспективі він не заощаджував час: я все одно мусив перевіряти факти й складати речення у власному стилі. Але така взаємодія, здавалося, зменшувала максимальне розумове зусилля, яке від мене вимагалося. Старомодне письмо вимагало сплесків концентрації, що мені нагадують різкі стрибки на електрокардіограмі. Співпраця з ChatGPT полегшувала цей процес, перетворювала всі гострі кути на плавні криві синусоїди.
Мій досвід співпраці з ChatGPT можна обґрунтувати з когнітивного погляду. Якщо написання вимагає від людини зберігати інформацію, використовуючи кілька типів робочої пам’яті одночасно, то діалоги з ChatGPT дозволяють перепочити, тимчасово розвантажуючи пам’ять. («Справжня» перерва — наприклад, взяти до рук телефон чи перевірити пошту — мала б більш руйнівний вплив). Тож навіть з першого погляду непродуктивна взаємодія може мати свій ледь помітний ефект, підвищуючи загальну витривалість під час написання.
Співпраця з ШІ також може забезпечити вам «перший відстійний начерк», що дозволить більше часу провести за редагуванням поганого тексту, але менше, намагаючись створити хороший текст з нуля. ChatGPT не стільки пише замість вас, як створює ментальний стан, який покращує процес письма.
Коли я вперше заговорив із Крісом про письмо із ChatGPT, я занадто переймався питанням хто ж саме писав. Я мусив би також подумати, як чат-боти міняють досвід наповнення чистого аркуша. «Не всі тексти можна поділити на створені людиною чи синтетичні», — написав нещодавно у журналі «Computers and Composition» Алан М. Ноулз, дослідник, який вивчає взаємодію людини з ШІ.
«Це дві значущі категорії, які не слід відкидати, але їх недостатньо для обговорення того, як письменники на практиці використовують генеративний ШІ». Ноулз описує співпрацю письменників і ШІ як «розподіл когнітивного навантаження».
ШІ не пише замість нас, але водночас і не просто підтримує, поки ми самі пишемо з нуля; він десь посередині.
Таким чином він опиняється водночас і в діапазоні письменницьких секретиків та ритуалів, і, в якомусь сенсі, поза ним. Це допомагає пояснити наше невдоволення цією технологією. Ми звикли, що письменники шукають тихе місце чи використовують якусь особливу ручку, щоб допомогти запустити свій творчий потік. Ми поки не звикли до ідеї, що вони можуть спілкуватися з компʼютерною програмою, щоб зняти когнітивне напруження чи попросити її написати чорновий начерк, щоб допомогти згенерувати ментальний імпульс.
Коли я запитав кількох професорів про письмо з залученням ШІ, то зустрів різні реакції. Один викладач сказав мені, що із простими письмовими завданнями, як-от короткими відповідями, які спонукають студентів дочитувати до кінця, легко впорається ChatGPT, і їх варто буде скасувати.
А що стосується більших і складніших завдань, як-от магістерська робота Кріса про перспективізм, то вчителі, на своє полегшення, виявляють, що «розподіл навантаження» з ChatGPT — хоч це й нова та незнайома технологія — досі змушує студентів ретельно все обмірковувати та ясно виражати свої думки. Може він і робить процес виконання завдання менш складним, але не стає коротким шляхом до вищої оцінки.
Своє есе я намагався закінчити кількома способами, але жоден із них не підійшов моєму редактору. Коли всі мої ідеї вичерпалися, то я вирішив попросити ChatGPT розділити навантаження. Чи не міг би він написати лаконічне завершення замість мене?
«У підсумку справжня цінність таких інструментів як ChatGPT, не в тому, щоб спростити навчання, а щоб дати студентам можливість краще заглиблюватися у власні ідеї й виражати їх із більшою впевненістю», — запропонував чат-бот. «Не так вже й жахливо», — подумав я. Але над цим все одно ще треба було попрацювати.
Більше про це
Як штучний інтелект може змінити процес найму (і чому не все так просто) — колонка Fast Company
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
