Як Нью-Йорк програв битву за експорт — уривок книги «Як морський контейнер зробив світ меншим, а світову економіку більшою»

Століттями морські перевезення були повільними та дорогими: кораблі завантажували й розвантажували вручну по одному ящику або мішку. Аж доки у 1956 році магнатові-перевізнику Малкому Макліну не сяйнула ідея: чому б не поставити на корабель весь трейлер?

Чи правда, що морський контейнер забрав робочі місця і призвів до закриття портів? Який звʼязок між контейнеризацією і розвитком світової економіки? Як і що перевозять зараз контейнерами й чому відправити три тонни вантажу на інший кінець країни — набагато простіше, ніж замовити доставку обіду додому? 

Книга «Як морський контейнер зробив світ меншим, а світову економіку більшою», що вийшла друком у видавництві «Лабораторія», змальовує портові міста, де стоїть гул вантажоперевезень, і демонструє, як контейнери змінили міські пейзажі й спосіб життя місцевих жителів, а звичайні пристані стали частиною масштабних економічних трансформацій.

Vector публікує цікавий уривок з твору та розповідає, як Нью-Йорк програв битву за експорт.

Для Нью-Йорка порт служив важливим джерелом робочих місць. У 1951 році, коли після війни ситуація нормалізувалася, на складах, у водних та автомобільних перевезеннях працювало понад 100 тисяч містян, не рахуючи залізничників і працівників муніципальних поромних служб. Ще 14 тисяч ньюйоркців працювало у транспортних службах, наприклад, надавали брокерські чи експедиторські послуги, розв’язуючи складні питання міжнародних перевезень, коли кожен етап непростих маршрутів потрібно було організовувати й оплачувати окремо.

Понад третину всіх робітників сфери транспортних служб працювали в Нью-Йорку. На початку 1950-х років через Нью-Йорк здійснювалося близько трьох чвертей усієї гуртової торгівлі країни, навіть якщо самі товари не проходили через місто.

Якщо по всій країні у сфері гуртової торгівлі в 1951 році працював кожен 25-й робітник приватного сектору (за винятком залізничників), то для Нью-Йорка це співвідношення становило від 1 до 154. 

Для полегшення постачання фабрики на той час розташовувалися прямо в порту. Протягом першої чверті ХХ століття вздовж набережних Гудзона і Брукліну розміщувалися підприємства харчової промисловості, а берег від Лонг-Айленд-Сіті у Квінзі до Бей-Ріджа у Брукліні засіяли десятки заводів із виробництва барвників, фарб, фармацевтичних препаратів і спеціальних хімікатів.

У середині століття у виробничому секторі Нью-Йорка, що розширювався, працювало понад 33 000 робітників хімічної промисловості, 78 000 робітників харчової промисловості, а ще тисячі працювали в суднобудуванні та електротехніці — галузях, які потребували недорогих вантажних перевезень.

У 1956 році, за найскромнішими підрахунками, 90 тисяч робочих місць у Нью-Йорку були «досить безпосередньо» пов’язані з імпортом, що надходив у місто через порт. Ще тисячі людей працювали в суднобудівництві та судноремонті. Додайте сюди юристів, банкірів і страхових брокерів, які обслуговували судноплавний бізнес, і виявиться, що безпосередньо від порту могли залежати пів мільйона робітників. 

Район поблизу Боулінг-Грін у Нижньому Мангеттені заполонили офіси судноплавних компаній, яких обслуговували страховики з Джон-стріт, за кілька кварталів від них. У Брукліні, найбільш густонаселеному районі, було менше пов’язаної із судноплавством офісної роботи, але більше роботи на пристанях: 13% усіх робочих місць району зосереджувалися безпосередньо в порту. 

Цей потужний економічний механізм почав давати збої після Другої світової війни. Розташування допомогло нью-йоркському порту отримати частку ринку під час війни, оскільки нафтові та військові термінали в Брукліні та Нью-Джерсі відправили через Північну Атлантику тисячі суден.

У 1944 році Нью-Йорк опрацював майже третину всього морського експорту США, тобто вдвічі більше вантажів, ніж у 1928 році, і вп’ятеро більше, ніж у найважчий рік депресії — 1933-й.

Крім того, навіть під час війни фахівці попереджали про жахливий стан пристаней. Вантажопотік різко скоротився через недостачу імпорту зі зруйнованої Європи. Хоча відновлення Європи ненадовго збільшило експорт, Корейська війна повернула економіку США у воєнний стан і порушила зовнішню торгівлю. Загальний обсяг імпорту та експорту США з $18,5 мільярда у 1951 році через три роки впав до $15,6 мільярда.

Особливо постраждав експорт: фабрики перевели виробництво зі споживчих товарів на воєнну продукцію.

Нью-Йорк програвав битву за експорт. Друга світова війна стимулювала економічне зростання на Заході та Півдні, а заводи в Далласі та Лос-Анджелесі рідше здійснювали постачання через нью-йоркський порт, ніж фабрики Рочестера і Клівленда. Заплановане на 1956 рік відкриття морського шляху Святого Лаврентія обіцяло пряме сполучення між портами Великих Американських озер і Європою, за одним із прогнозів, на 1965 рік залишало Нью-Йорку 8% експорту і 3% імпорту.