Як корпорації змушують суспільство платити за власні помилки. Уривок із книги «Заради прибутку. Історія корпорацій»

Корпорації впливають на наші життя, економіку і навіть політику: від традиційних виробників до нових технологічних гігантів. Дехто називає їх рушієм прогресу й процвітання, а інші стверджують, що вони женуться за прибутком і шкодять нам. 

Професор Вільям Магнусон у книзі «Заради прибутку. Історія корпорацій», що незабаром вийде друком у видавництві Лабораторія, доводить, що обидва погляди правильні. Vector публікує уривок з книги.

I. Не поваліть республіку 

Незалежно від потенційного прибутку, корпорації мають уникати дій, що підривають основи самої демократії. Перша корпорація була заснована в умовах демократії. Корпорація завжди була продуктом суспільства й отримувала права та привілеї, яких не мав ніхто інший. Натомість у неї є зобов’язання перед суспільством. Від неї очікують, служіння загальному благу. Тобто, як мінімум, вона не має руйнувати підвалин демократії. 

Уроком слугує доля перших корпорацій — societates publicanorum Стародавнього Риму. У Римській республіці ці особливі товариства збирали податки, прокладали дороги та будували акведуки. Вони відігравали таку важливу роль, що Цицерон найменував їх «окрасою держави». Але з плином часу, коли societates ставали дедалі потужнішими, з’явилися тріщини. Їх звинувачували в утисках провінцій, поневоленні іноземних громадян та підкупі сенату.

Компанії заохочували Рим починати загарбницькі війни для завоювання нових територій (які вони могли потім використати для наживи). Вони робили ризиковані ставки на майбутні перспективи, що загрожувало статкам самої республіки. Вони стали «завеликими, щоб збанкрутувати» і вимагали від уряду порятунку. Вони сприяли появі тріумвірату Цезаря, Помпея і Красса, який незабаром ознаменував кінець республіки й перетворення Риму на імперію. 

Другий спосіб, в який бізнес може зашкодити доброму врядуванню, — це прийняття на себе надмірних ризиків. Бізнеси постійно ризикують: чи купуватимуть споживачі їхню продукцію, чи їхні дослідження приведуть до інновацій, чи працівники виправдають очікування. У непередбачуваному світі ризиків не уникнути.

Проте зазвичай компанії самі несуть ці ризики. Якщо продукт не приживеться, якщо дослідження провалиться або якщо робітники не працюватимуть належним чином, компанія може втратити гроші чи навіть збанкрутувати. Але ці збитки лягають на плечі її акціонерів, керівників та працівників. Однак часом бізнес створює ризики не лише для себе, а й для інших. Іноді, якщо ризики такі великі, що компанія не може впоратися з ними самотужки, вони лягають на плечі держави та суспільства загалом.

II. Мисліть у довгостроковій перспективі 

Корпорації в переважній більшості зосереджені на тому, що відбувається тут і зараз. Їм не вдається будувати плани на найближче майбутнє, не кажучи вже про віддалену перспективу. Втім, щоб процвітати як інституції, корпорації мають ураховувати наслідки своїх дій не лише з огляду на дохід за місяць чи річний прибуток, а й загалом на довгострокове процвітання компанії. Не всі прибутки однакові. Іноді вищі прибутки сьогодні — нижчі прибутки завтра. Ринки цілком можуть винагороджувати компанії за ухвалення недалекоглядних рішень, але в таких випадках корпораціям варто бути готовими дати відсіч. 

Історія Банку Медичі — повчальна історія про те, чому корпорації втягуються у програшну гру, коли віддають перевагу короткостроковим доходам над довгостроковими. Іноді такі дії цілком раціональні.

Майбутнє невідоме. Ми не знаємо, яким буде завтрашній попит, куди рухатиметься економіка, чи чекає на нас депресія.

В умовах такої невизначеності часто краще гнатися за прибутком уже сьогодні, ніж чекати і грати в довгу. Іноді краще мати долар сьогодні, ніж $2 за рік. Та існують і більш згубні причини віддавати перевагу короткостроковій перспективі. Гендиректори та інші очільники компаній зазвичай не планують залишатися у своїх компаніях на тривалий час, а тому воліють витиснути максимум прибутку в короткі терміни, аби збільшити свої бонуси та опціони на акції.

Можливо, ці люди вже не працюватимуть у компанії, коли довгострокові наслідки їхніх дій дадуть про себе знати, тому вони й нехтують ними. Вони можуть економити на інвестиціях у дослідження та технології, щоб скоротити короткострокові витрати. Можуть допустити застій у виплаті зарплат працівникам, сподіваючись, що їхній моральний дух не впаде настільки, аби зашкодити доходам поточного року. Постійно активний режим сучасних фондових ринків, коли керівники можуть бачити, як кожна маленька новина впливає на зростання чи падіння акцій, лише загострює цю проблему. Керівники ще більше налаштовуються на короткочасні коливання, а не на довгострокові тенденції. 

Аби уникнути цих короткострокових упереджень, керівникам компаній варто щоразу, коли вони ухвалюють якесь важливе рішення, запитувати себе, як воно вплине на довгострокові перспективи компанії. Чи не суперечить це основній місії компанії? Чи не загрожує майбутній прибутковості компанії? Чи не зашкодить її успіх іншим, важливішим цінностям? Якщо відповідь ствердна, керівники повинні діяти обережно.

Невидима рука часто схиляє до короткострокового мислення на шкоду довгостроковому плануванню. Якщо компанії ставитимуть собі ці запитання, вони зможуть уникнути повторення найгірших невдач минулого. 

III. Діліться з акціонерами 

Корпорації мусять віддавати акціонерам те, що належить їм за правом. Продаючи свої акції громадянам, компанії беруть на себе зобов’язання розділити з ними право власності на свій бізнес. З акціонерами треба бути чесними та відвертими. Тобто надавати їм змістовну інформацію про компанію та її перспективи, а також ділитися з ними плодами праці компанії.

Занадто часто керівники ставляться до акціонерів як до тягаря, як до джентрі, що прагнуть збагатитися завдяки праці інших. Проте акціонери — фундаментальна ознака самої корпорації. Без акціонерів їх не існує. Їхній капітал — основа капіталізму. Управління треба здійснювати з урахуванням інтересів акціонерів, а здорові між корпорацією та її акціонерами — важлива частина капіталістичної системи. 

Мудрий керівник розуміє роль акціонерів у процвітанні корпорації. Він не зобов’язаний задовольняти кожну їхню вимогу. Для опору акціонерам завжди є час і місце, особливо коли задоволення їхніх вимог відбувається завдяки суспільству. Але мудре управління передбачає вміння слухати акціонерів і враховувати їхні інтереси. Тобто не порушувати їхнє право голосу. Тобто не приховувати від них важливу інформацію. І не використовувати інформаційні переваги, аби витягнути з них якомога більше — навіть якщо керівництво може заробити на цьому надприбутки. 

Але оскільки ми не можемо очікувати, що всі керівники корпорацій будуть такими ж доброчесними, і не можемо очікувати, що їх стримуватиме ринок, суспільство має право встановлювати правила для регулювання відносин між корпораціями та їхніми акціонерами.

Потрібні правила, що запобігатимуть внутрішній торгівлі. Потрібні правила, що заборонятимуть схеми pump-and-dump. Потрібні закони про цінні папери, що змушуватимуть компанії ділитися інформацією з акціонерами. Потрібні фондові біржі, які відстежуватимуть ринки на ознаки бульбашок та ірраціонального надмірного зростання.

Не можна очікувати, що акціонери спроможні захистити себе самі, тому суспільство має іноді втручатися, аби зробити це за них. 

IV. Змагайтесь, але чесно 

Четверте правило невидимої руки полягає в тому, що корпорації повинні змагатися, але чесно. Вони мають прагнути надавати кращі продукти, ніж їхні конкуренти, і пропонувати їх за нижчими цінами. Світ виграє, коли вони це роблять. Але вони мають робити це чесно. Одна справа — продавати товар за нижчими цінами, щоб залучити більше клієнтів, інша — продавати його за ціною, нижчою за собівартість, щоб розорити конкурента. Одна справа — придбати технологічну компанію, бо ви вважаєте, що її технології можуть покращити ваш власний бізнес; інша — зробити це для того, аби вона не стала вашим конкурентом.

Занадто часто корпорації керуються бажанням усунути конкуренцію в будь-який спосіб. І невидима рука демонструє тривожну тенденцію підштовхувати корпорації до таких антиконкурентних стратегій. 

Уряд відіграє важливу роль у забезпеченні дотримання зобов’язань щодо чесної конкуренції. Антимонопольні правила, створені в 1890-х роках, стали ще важливішими в останні роки, оскільки великі корпорації, такі як Facebook, Amazon і Google, зайняли значну частину нашого життя, лишивши нам небагато значущих альтернатив. Уряд має контролювати діяльність корпорацій, щоб гарантувати, що конкуренція відбувається з належних мотивів і в належний спосіб.

І знову ж таки, це породжує складні питання. Звідки можна знати, чи хтось понижує ціни для того, аби усунути конкурента, чи просто для того, щоб завоювати більше клієнтів? Чи варто розбивати великі корпорації лише тому, що вони є монополістами, чи лише тоді, коли вони підвищують ціни для споживачів? До яких типів злиттів і поглинань варто ставитися з особливою увагою? На ці запитання немає простих відповідей.

Проте невидима рука не завжди може спрямовувати корпорації до чесної та відкритої конкуренції, а там, де це трапляється, уряди мусять втрутитися та переконатися, що корпорації діють на благо суспільства, а не просто набивають кишені своїх керівників. 

V. Поводьтеся з працівниками належним чином 

Корпорації повинні справедливо винагороджувати своїх працівників, пропонувати безпечні робочі місця та встановлювати межі між домом та роботою. Дедалі більшу частину свого життя ми присвячуємо служінню інтересам корпорацій. Суспільство має законні підстави для того, щоб ці взаємини були позитивними. Безперечно, робота може відкрити шлях до процвітання та зростання. Та вона також може деморалізувати і принизити. Вільний ринок не завжди здатен запобігти зловживанням, коли вони трапляються, тому треба бути уважними до того, як корпорації ставляться до своїх працівників. 

Корпоративні лідери відіграють важливу роль у дотриманні п’ятого правила. Компанії надто часто ставлять прибуток вище за своїх працівників. Вони щедро винагороджують гендиректорів, які підвищують вартість акцій, хай би якою ціною це не обходилося працівникам. 1965 року в середньому генеральному директору платили в 20 разів більше, ніж простому робітникові; сьогодні ж вони заробляють майже в 300 разів більше за своїх підлеглих. Директори KKR отримували сотні мільйонів доларів зарплати на рік, навіть тоді, коли їхні компанії звільняли тисячі працівників. Ідеться не про творче руйнування, а про звичайне знищення.

Директори та керівники повинні визнати, що на них лежить соціальний обов’язок захищати працівників та відстоювати їхні інтереси, навіть якщо це може зашкодити прибуткам компанії.

І знову ж таки, можуть бути різні погляди на те, чого саме вимагає справедливість. Справедливе ставлення до працівників — це не про те, щоб платити їм однакову зарплату. Необхідно винагороджувати талант, працьовитість та майстерність. А баланс між доходами акціонерів і заробітною платою працівників — складне завдання, що обов’язково тягне за собою конфлікти. Та надто часто невидима рука просто відмахується від працівників. Керівникам варто було б їх обійняти. 

VI. Не знищуйте планету 

Не знищувати планету — звучить як завдання не надто складне. Але невидима рука проявляє тривожну тенденцію не помічати лісу за деревами. Часто корпорації настільки зосереджені на внутрішніх показниках успіху, що в гонитві за прибутком не помічають, як ці метрики впливають на світ навколо. Економісти називають це явище «екстерналіями» — коли побічні ефекти бізнесу залишаються непоміченими, хоча мають реальні наслідки для суспільства та довкілля.

Наші дії часто спричиняють шкоду, за яку відповідаємо не лише ми самі, а й інші. Доки не буде механізму, що змусить корпорації нести відповідальність за завдану ними шкоду, доти вони створюватимуть її у великій кількості.

І хоч жодне окреме рішення корпорації, швидше за все, не знищить планету саме по собі, у сукупності рішення тисяч корпорацій по всьому світу, що діють без урахування добробуту інших, цілком можуть призвести до катастрофи. Зміна клімату — одна з найактуальніших проблем. Але є й інші. Небезпечні токсини з хімічних заводів можуть потрапляти у джерела водопостачання.

Аеропорти можуть спричиняти шумове забруднення, що знижує якість життя тисяч людей, які мешкають під траєкторіями польотів. Технологічні компанії створюють безліч екстерналій, запускаючи нові програми, що загрожують свободі слова, громадянському дискурсу чи навіть просто нашій здатності взаємодіяти зі світом. Здебільшого витрати не покривають компанії, які їх створюють, і в результаті страждає суспільство. 

VII. Не забирайте собі весь кусень слави 

Корпорації існують для того, щоб сприяти загальному благу. Для цього вони скеровують нашу працю у продуктивний напрям: починаючи від вирощування сільськогосподарських культур і закінчуючи будівництвом будинків та винайденням нових технологій. Їхня мета — створювати цінність і збільшувати розмір економічного пирога. Коли цей пиріг стає великим, кожен може отримати більший шматок. У цій грі немає програшів. Але не можна передбачити, яка частина цього додаткового пирога дістанеться одній групі, а яка — іншій.

Якийсь шматок може дістатися керівництву корпорації, інший — робітникам, третій — її клієнтам, і, можливо, ще якийсь шматок дістанеться суспільству. Втім, надто часто керівництво корпорацій забирає собі левову частку пирога, а іншим залишає лише крихти. Коли таке трапляється, це не тільки несправедливо, а й не відповідає духу капіталізму. Плоди капіталізму треба ділити чесно й помірковано, приділяючи певну увагу як заслугам, так і потребам. 

Творчі та вдумливі бізнес-лідери мають безліч способів для чеснішого розподілу пирога. Вони можуть створити структуру винагород, що змінюватиметься в міру зростання чи падіння прибутку. Можуть надавати працівникам акції. Можуть краще інформувати про практику винагород і дозволити більшій кількості сторін висловитися з цього приводу. Можуть установлювати обмеження на максимальну та мінімальну винагороду. Уряди також можуть допомогти, впроваджуючи системи прогресивного оподаткування, закриваючи податкові лазівки та регулюючи оплату праці керівництва.

Хтось вважає, що ці схеми несумісні з вільним ринком і позбавляють стимулів до наполегливої праці та винахідливості. Проте хватка невидимої руки є недосконалою та слабкою. Задля спільного блага суспільство мусить переконатися, що корпорації ділять свій пиріг з усіма, хто сидить з ними за одним столом. 

VIII. Не дійте надто швидко й не ламайте забагато речей 

Корпорація створена як установа, що дозволяє людям ризикувати і ставити перед собою амбітні цілі. Її обмежена відповідальність гарантувала власникам захист від найгірших наслідків цих помилок. Чимало компаній зазнають невдач. Не всі продукти стають популярними. Іноді ринок обертається проти вас. У таких випадках корпорація забезпечує захист від помилок. Навіть якщо компанія зазнає невдачі, ви не розоритеся. Акціонери мають обмежену відповідальність, тому не ризикують своїми особистими активами, вкладаючи гроші в компанію. 

Втім, корпорація не призначалася для того, щоб сприяти нерозсудливому ухваленню ризикованих рішень. Вона не мала давати підприємцям свободу дій, дозволяючи їм нехтувати суспільними правилами й не зважати на потенційну шкоду. І все ж іноді її використовували саме для таких речей — як прикриття для свідомо безвідповідальної поведінки.

Акціонерні товариства в Англії XVII століття збирали гроші з населення, яке нічого не підозрювало, на явно нездійсненні проєкти, знаючи, що їхні засновники розбагатіють раніше, ніж хтось зрозуміє, що відбувається.

Залізничні компанії у ХІХ столітті брали величезні борги, розуміючи, що вони, скоріш за все, ніколи їх не повернуть. А нині технологічні компанії випускають продукти, що несуть великі ризики, не думаючи про їхні наслідки.

Ніщо не демонструє цього краще, ніж культура стартапів Кремнієвої долини, яка дивиться на невдачі як на речі, що не мають жодних наслідків (і справді часто вважає їх знаком пошани). 

Важливо пам’ятати, що саме корпорація стояла за найбільшими творіннями людства. Вона допомогла збудувати Стародавній Рим та Флоренцію епохи Відродження. Відкрила світ для торгівлі та досліджень в епоху Великих географічних відкриттів. З’єднала Америку воєдино завдяки мережі залізничних доріг та автомобілів. Вона надала енергію для прокладання шляху до небувалого процвітання у ХХ столітті, а також фінанси, щоб його оплатити. У наш час вона стала поштовхом до вибуху нових технологій, які відкрили нам усім доступ до знань світу. Ці видатні досягнення не менш ніж дивовижні.

Ба більше, корпорації — не просто бездушні безликі сутності. Це інституції, що об’єднують людей для досягнення спільних цілей. Здобутки корпорації — це, по суті, свідчення людської здатності до співпраці. Безліч чоловіків і жінок спільно працювали над здійсненням тих досягнень, які сьогодні викликають у нас захоплення.

Істинною спадщиною капіталізму нам варто вважати саме їхні історії — історії амбіцій, хоробрості, надії та віри у своїх товаришів. І хоч корпорації часто не виконували своїх зобов’язань перед суспільством, суспільство знову і знову приймало цей виклик, виправляло, навчало і спрямовувало ці могутні комерційні кораблі на кращий шлях. Історія корпорації нагадує нам про просту істину. Найкраще людство діє тоді, коли діє спільно.