Делегувати свої рутинні завдання AI — досить зручно, це звільняє час, наприклад, для спілкування з друзями. А що, якщо і це можна передати штучному інтелекту? У своїй колонці репортер Wired Джоел Халілі розповідає про AI-агента Pixel Societies, який може замінити застосунки для знайомств, подружитися замість вас із колегами, проте також вигадати якісь події чи видати недоречні фрази.
Матеріал українською мовою підготувало Бюро перекладів для бізнесу MK:translations. Ми публікуємо адаптований та скорочений переклад.
AI-агент, що проживає ще одне ваше життя
Одного березневого понеділка по обіді я спостерігав, як піксельний аватар блукає коридорами віртуального офісного кампусу в пошуках компанії. Темно-каштанове волосся, неголене підборіддя — він був моїм відображенням: AI-агент, якому доручили спілкуватися з агентами інших людей та перевірити, чи підходимо ми одне одному в реальному житті. Він одразу почав розмову: «До речі, я Джоел».
За цим стояли троє розробників із Лондона: Томаш Грдлічка та брат із сестрою — Джун Сан і Урі Лі. Ідея їхнього проєкту Pixel Societies була простою: персоналізовані AI-агенти мають допомогти підібрати людям максимально сумісних колег, друзів і навіть романтичних партнерів.
Кожен агент працює на кастомізованій версії LLM, що поєднує відкриті дані про людину з додатковими даними від неї. За задумом, такі агенти мають стати високоточними цифровими двійниками, відтворювати манеру поведінки, мовлення, інтереси й інші риси особистості.
Але в цьому середовищі мій агент виявився радше Гайдом, ніж Джекілом. «Я завжди шукаю менш гламурний бік історії», — сказав він одному з агентів, повторюючи одне з численних журналістських кліше. «Хайп — це мій щоденний хліб», — сказав він іншому. Він вигадав відрядження до Швеції, а згодом вигаданий матеріал, над яким нібито працював. Він неодноразово обривав розмови фразою: «Давай без формальностей».
Pixel Societies поки що лишається сирим прототипом, а оскільки я надав мінімум персональних даних (лише відповіді на короткий тест щодо особистості та посилання на свої публічні соцмережі), мій агент перетворився на ходячий LinkedIn-пост. Втім, розробники вважають, що добре натреновані агенти здатні обробляти велику кількість взаємодій на надвисокій швидкості та накопичувати інформацію для пошуку реальних стосунків.
«Як люди ми проживаємо лише одне життя. А що, якби ми могли прожити мільйон?» — каже Джун Сан Лі. — «Це дало б нам значно ширший простір для експериментів».
Як з’явився Pixel Societies
Pixel Societies з’явився на початку березня під час хакатону в Університетському коледжі Лондона (UCL), який організували Nvidia, HPE та Anthropic. Грдлічка та Джун Сан Лі — учасники Unicorn Mafia, закритої спільноти розробників, які регулярно змагаються на подібних інженерних турнірах. Цього разу учасникам поставили просте завдання — створити щось, пов’язане з моделюванням процесів.
За два дні разом з Урі Лі вони створили Pixel Societies: використали модель генерації зображень для створення спрайтів та автоматизовані інструменти кодування для розгортання кодової бази. Потім вони провели мініхакатон уже всередині створеного ними віртуального простору, заселеного агентами, що представляли інших учасників. Команда отримала від Anthropic нагороду за найкраще використання її агентних інструментів.
За кілька тижнів я знову натрапив на Грдлічку. Цього разу на воркшопі, присвяченому OpenClaw, персональному асистенту-агенту, який стрімко набрав популярність у січні. А його розробника згодом найняла OpenAI (у своєму віртуальному середовищі Joelbot взаємодіяв з агентами інших учасників воркшопу OpenClaw). Pixel Societies значною мірою надихається OpenClaw, зокрема його ідеєю «файлу душі», який формує унікальну ідентичність кожного агента.
«Це наче додати агенту трохи перчинки в характер. Саме так ми змусили персонажів відчувати себе живими», — каже Грдлічка.
Надихнувшись реакцією на хакатоні та серед учасників Unicorn Mafia, трійка планує перетворити Pixel Societies на щось більше, ніж замкнений прототип, а саме на соціальну платформу, де агенти взаємодіятимуть вільно й безперервно, з прицілом на формування реальних відносин. Бізнес-модель поки що не визначена, але серед варіантів — продаж віртуальних предметів для кастомізації аватарів і кредитів для додаткових запусків взаємодій.
Віртуальна «хімія»: AI-агент замість застосунків для знайомств
Серед кількох сотень людей, які вже протестували прототип Pixel Societies, найпоширеніший запит — це рекомендації агентів реальних романтичних партнерів на основі «віртуальної хімії». Знайомства за допомогою AI-агентів, за задумом розробників, мають стати ключовою функцією їхньої соціальної платформи.
«Застосунки для знайомств, засновані на алгоритмах, створюють ринок із разючою нерівністю, де багаті стають ще багатшими, і під “багатими” тут мається на увазі “привабливі”», — пояснює Пол Іствік, професор психології з UC Davis та автор книжки Bonded by Evolution. Натомість агенти, на думку Грдлічки, можуть виявляти «тонкі збіги» — такі, про які люди самі могли б ніколи не здогадатися.
Втім, наявні дослідження дають підстави сумніватися в цій ідеї. Два дослідження швидких побачень, які провів Іствік разом з іншими психологами, показали: сумісність майже неможливо передбачити на основі хобі, цінностей, вподобань, політичних поглядів чи професії. Тобто тієї інформації, яку люди зазвичай готові повідомити про себе (або, ймовірно, передати AI).
Найнадійнішим фактором для передбачення, за словами Іствіка, є проведений разом час, і те, чи виникає «іскра» вже під час першої зустрічі. «Думайте про сумісність як про процес зростання, — каже він. — Вона пов’язана з історією, яку двоє людей будують разом».
У такому контексті, щоб система знайомств через AI-агентів працювала як обіцяють, AI мав би знаходити якусь приховану закономірність сумісності, яку люди досі не визначили. «Ми фактично на передовій цього процесу», — каже Іствік. «Саме тут у нас усіх зараз і виникають труднощі».
Та на цьому проблеми концепції Pixel Societies не закінчуються. Якщо два агенти взаємодіють між собою — причому кожен може мати різний обсяг даних — чи має це хоч якесь значення в реальному житті? Скільки коштуватиме запуск такої системи у великому масштабі? І чи взагалі можливе життєздатне бізнес-рішення, яке не створюватиме конфлікту інтересів між користувачами, що шукають довготривалі стосунки, і платформою, чия цінність напряму залежить від того, щоб вони залишалися самотніми?
Є й інший фактор, той самий «ефект відрази»: чи не відштовхне людей сама ідея передати рішення про своє романтичне життя штучному інтелекту? Зрештою, усе це підозріло нагадує сюжет однієї з серій «Чорного дзеркала».
Утім, автоматизація початкових етапів знайомств, за допомогою агентів або інших AI-інструментів, мало чим відрізняється від делегування інших повсякденних справ. «Онлайн-знайомства та підбір партнерів — це теж праця. Багато людей саме так їх і сприймають», — каже Ніколь Еллісон, професорка Університету Мічигану, яка досліджує комп’ютерно-опосередковану комунікацію. «І цілком зрозуміло, чому люди хочуть делегувати це, так само як ми вже делегуємо безліч інших завдань».
Грдлічка ж подає знайомства через AI-агентів як спосіб вирватися з-під диктату технологій. «Ми вже делегували увесь процес, і замість того, щоб іти кудись і знайомитися наживо, ми сидимо, приклеєні до екранів, намагаючись виграти шляхом нескінченних свайпів», — каже він. «І хоча, по суті, ми будуємо ще більше цифрових конструкцій навколо соціального життя, насправді мета — скоротити час, який ви витрачаєте онлайн».
Під кінець цього експерименту Joelbot, здається, знайшов кількох потенційних знайомих. З однією людиною він запланував ділову зустріч, каву та пиво — «Схоже на мій ідеальний формат вечора», — зазначив він — а з іншими — каву або інтерв’ю. Не надто довіряючи рішенню свого агента, я вирішив не продовжувати.