Втекти, щоб повернутися: чому сабатікал це не про робити, що заманеться та отримувати зарплату

Не працювати пів року зі збереженням посади, отримувати зарплатню та всі плюшки — звучить як мрія. Цілком здійсненна, якщо ви працюєте у великих компаніях.

Зокрема в Adobe, Deloitte і PayPal. Adobe надає від чотирьох до шести тижнів оплачуваної відпустки після п’яти років роботи. Deloitte пропонує як короткі неоплачувані відпустки тривалістю місяць, так і довші — від трьох до шести місяців із частковою оплатою для волонтерства або розвитку кар’єри.

От вам ідея внести в новорічний вішліст нове бажання — сабатікал. Саме так називається відпустка терміном від чотирьох тижнів. Зазвичай її беруть, щоб «пожити для себе» та впоратися з вигоранням. Вивчити нову мову, завести собаку чи нарешті почати тренуватися… Проте ми ж із вами знаємо, що насправді хочемо спати до обіду, гортати TikTok та жити на доставках.

Про практику сабатікалу й погляд на це роботодавця — у матеріалі розповідають в.о. шефредакторки Vector Юлія Ткач та журналістка медіа Ріана Абдулаєва:

• рефлексія Івана Алцибеєва, co-СЕО та співзасновника Reface. Він був у сабатікалі півтора року;
• досвіди Іванни Кулініч, бренд-менеджерки ІТ компанії Evolvice, та Арсенія Фещенко, засновника bird. Обидвоє були в сабатікалі по кілька місяців;
• погляд роботодавця від Олександри Голубєвої, people partner ЛУН.

Канікули для дорослих

Сабатікал — це оплачувана або неоплачувана відпустка, яка може тривати від кількох місяців до року. Його надають працівникам, які працюють у компанії вже декілька років. Зазвичай від п’яти. Основна мета — дати співробітникам можливість «перезавантажитися», знайти нові ідеї та повернутися до роботи з новими силами й мотивацією.

Умови надання сабатікалу варіюються залежно від компанії, зокрема від її розміру та галузі. Великі корпорації, такі як Microsoft або IBM, часто можуть собі дозволити надати працівникам довгу відпустку. Натомість менші компанії обмежені в цьому.

Сабатікал дає можливість не тільки знизити рівень стресу, але й подивитися на кар’єру з нової перспективи. Часто після такого періоду люди повертаються до роботи з новими ідеями або, як це було з багатьма, змінюють напрям діяльності, щоб знайти нове натхнення чи розвинути інші інтереси.

Засновник LinkedIn Рід Хоффман узяв сабатікал, щоб осмислити майбутнє кар’єри та знайти нові ідеї для бізнесу. Цей час дозволив йому розробити концепції, які пізніше стали частиною нових проєктів, зокрема для LinkedIn.

Інший цікавий приклад — Джейсон Фрід, співзасновник Basecamp. Він використав відпустку, щоб повністю відволіктися від роботи. За його словами, відсутність у компанії протягом кількох місяців змусила переоцінити ставлення до бізнесу та продовжити працювати із чітким розумінням work-life balance.

А що з українськими компаніями

В Україні сабатікал не таке поширене явище. Утім, деякі компанії його практикують. Так Іванні Кулініч, бренд-менеджерці Evolvice — компанії, що надає ІТ-послуги, — запропонували декілька місяців неоплачуваної відпустки, зарезервувавши за нею робоче місце та всі бонуси. Зокрема оплату спортзалу й медичне страхування. Це, каже вона, виявилося корисним у період відновлення після нервового зриву. Залишили й робочий ноутбук і невелику електростанцію, яку компанія надала на випадок блекауту. 

«Я перебувала в стані емоційного вигорання через постійні стреси, пов’язані з ракетними обстрілами. Перед цим у мене вже стався нервовий зрив, я навіть просила свого менеджера про додатковий вихідний. Тримісячна перерва дала змогу відновити сили та трохи відпочити, хоча спочатку я боялася, що можу залишитися без стабільної роботи й доходу».

Під час сабатікалу компанія не висувала жодних обмежень щодо роботи в інших проєктах. Тому вже через місяць Іванна почала працювати в іншій агенції на парт-таймі. Колеги з Evolvice підтримали її бажання займатися консультуванням із комунікацій і розвивати особистий бренд. 

«Щоб знайти баланс, я ходила в спортзал. Це допомагало емоційно. Я навіть відкрила для себе насолоду від перегляду фільмів у кінотеатрі в обідні години, коли зали напівпусті. Мої дні стали менш структурованими, а в розкладі стояли лише тренування. Згодом я стала помічати буденні речі й насолоджуватися ними, проводити більше часу із собакою. Це відчуття свободи відкрило новий погляд на життя. Я побачила красу простих моментів, як-от зелень за вікном і спів пташок».

Цей досвід сабатікалу став для Іванни часом знайомства із собою. Вона визнала, що «нічого не роблення» насправді необхідний крок, щоб зрозуміти, чого бракує в житті. Зрештою, каже, це дозволило їй відновити контакт із тим, що приносить найбільше задоволення.

Арсеній Фещенко, засновник застосунку з пошуку оренди квартир bird, зрозумів, що треба піти в сабатікал, під час стратегічного планування після Нового року: «Відчув, що мені забракне енергії досягти всіх тих цілей, які напланували. А ще відчув, що можу підвести команду, яка розраховує на мою 100% заряджену участь. На загальну підготовку до сабатікалу взагалі не було сил. Хотілося просто видихнути, виспатись. Єдине, що зробив — визначився з форматом: вирішив, що залишуся в Києві».

Фещенко почав із того, що зайнявся найголовнішим, за його словами, — здоровʼям. 

«Далі позакривав старі побутові справи, на які постійно не було часу: повісив полицю, доробив шафу в коридорі, дочитав давно початі книги. Це звільнило голову для нових думок».

Ще я визначив, чого хочу від сабатікалу: зрозуміти причини, що привели мене в такий емоційно виснажений стан, і як із нього вибратись. Соцмережевого детоксу не було, але видалився з усіх робочих чатів. Старався менше користуватися телефоном.

Арсеній розповів, що досягти поставленої мети вдалося. По поверненню із сабатікалу відчув, що «батарейка» відновилася на десять із десяти: «Я зрозумів, що мені справді подобається моя робота, мій продукт, моя команда. Якщо знаєш “навіщо” — робота летить. Якби збирався в новий сабатікал, порадив би бути чесним із собою на 100%. Планую повторити через декілька років».

Як усе почалося

«Це була не класична історія: сиджу на роботі, де мені вже погано, — й от пора в сабатікал. Ні, в сабатікал на півтора року мене відправило життя, а я просто дав внутрішній дозвіл на відновлення. 2017 рік був найважчим у моєму житті. Мамі діагностували онкологію на четвертій стадії, вона невдовзі пішла в інший світ. У стартапа, яким я тоді займався, закінчилося фінансування, проєкт закрили. І в цей самий час у мене завершилися пʼятирічні стосунки з дівчиною. 

Усе це сталося майже в один момент — я не знаю, що хочу далі робити зі своїм життям. Завдяки певній фінансовій подушці я дав собі час подумати, чим займатимуся, відчути, хто я — окрім тих ролей, які були до цього. Узяв квиток і полетів у Лос-Анджелес, до сестри. 

Тоді я був не в дуже гарному фізичному стані, із зайвою вагою. Тож внутрішній запит спонукав зайнятися собою, здоровʼям. І я почав хардкор-тренування: пʼять-сім разів на тиждень заняття, hiitworks, півмарафон, спартан тощо. За рік я вийшов на свою найкращу фізичну форму ever. Нормалізував сон, харчування.

Насправді це перше, що рекомендують психологи, коли ти у важкому психологічному стані. У мене це вийшло інтуїтивно — тоді я ще не був у терапії. Тому я б усім радив починати сабатікал із нормалізації сну, перегляду раціону, фокусу на фізичній активності. Не обовʼязково бігти марафони, ставати Iron man, але це найкращий час потурбуватися про себе. 

Сабатікал це не просто відпочинок — це робота над собою. Ймовірно, спершу ти такий: блін, класно, не треба ходити на роботу, можна довше спати, зустрічатися з друзями й робити все, що хочу. Проте дуже скоро мене почали турбувати екзистенційні питання. Бо зазвичай ти йдеш в сабатікал, щоб змінити те, що вже не працює так, як раніше. І воно не зміниться саме».

Тестування гіпотез і пошук себе

«Коли ти трохи відпочив, моральний стан покращився, то вже починаєш чітко обдумувати: а що далі? На той момент у мене був коуч, із якою я зустрічався раз на кілька місяців. 

Я почав міркувати від зворотного — чим я НЕ хочу займатися. Смішно, що першою тезою було “я не бажаю займатися ІТ, стартапом”. Зараз мені цей шлях схожий на набір гіпотез про себе, які хочу протестувати за певно відведений час. У мене не було якихось зобовʼязань, родини, ще чогось. Тому я використовував це для себе.

Друга гіпотеза — мабуть, мені хочеться продовжувати сімейне ремесло. Мама була гастрономічною телеведучою, мала власний продакшн, що знімав гастроконтент. Я люблю готувати, тема гастрономії була дуже важливою в нашій родині. І я такий: окей, можливо, я хочу стати кухарем. 

Почав шукати навчання й навіть майже купив курс найвідомішої кулінарної школи Le Cordon Bleu. Він коштує приблизно декілька десятків тисяч євро. Та зрештою я зрозумів, що не готовий так сильно комітитись. Тому придбав інший онлайн-курс приблизно за $1500. І почав хардкорно цим займатися: тричі на тиждень їздив на Столичку, двічі в GoodWine, цілий день готував — бульйони, стейки тощо. Фотографував і публікував це в Instagram. Друзі приїздили посмакувати моїми стравами.

У якийсь момент до мене звернувся знайомий: він хотів робити проєкт про онлайн-навчання, Open Mind Academy, і запропонував мені долучитись. Паралельно я вирішив, що хочу стати гастрономічним ютубером. Придумав проєкт “Іван Омномном”. Відзняв чотири епізоди гастрооглядів.

А ще я зі знайомим “на колінцях” зробили апку — пошук по подкастах. Хотіли втілити із цього стартап, але не вийшло: у нього закінчилися гроші. Він пішов працювати на фул-тайм. Десь тоді мене також запросили парт-тайм попрацювати на американський стартап продакт-менеджером. Через кілька місяців я звільнився, зрозумів, що не хочу цим займатися. Точніше не хочу більше на когось працювати. І це теж одна з важливих гіпотез.

Я протестував різні штуки: мені подобається готувати, але десять годин на день кухарем я не хочу бути. Мені подобається тема гастрономії, але на ній побудувати бізнес достатньо складно. Фактично цей шлях був про пошук себе. І навіть часткову залученість у проєкти вважаю невіддільною частиною цього сабатікалу. 

Момент, коли я вийшов із нього, по суті, це початок роботи над Reface, квітень 2019 року. А всі півтора року до цього я емпірично дізнавався щось про світ, експериментував.

Соцмережевого детоксу в мене не було — навпаки антидетокс. Коли я працював, то не мав часу на соцмережі. А тут вони стали місцем моєї творчої реалізації. У мене майндсет креатора. Тому соцмережі — можливість створювати й шерити це з людьми, тестувати якісь гіпотези, отримувати сигнали від інших про те, що їм резонує, як я можу проявлятися по-різному.

Мабуть, якби зараз йшов у сабатікал, я би зменшив кількість соцмереж у житті. Однак на короткий час, бо мені все одно важливо мати платформу дистрибуції того, що роблю».

Час виходити

«Коли ти нормалізував свою психіку через спорт, виспався, вибудував якусь рутину, у тебе зʼявляється енергія — фізична, емоційна, творча. Якщо в тебе немає певного ремесла, куди ти цю енергію вивільняєш, вона накопичується, і зʼявляється відчуття нереалізованості. Хочеться щось робити класне. Можливо, ти дивишся на інших людей — і “хочу як він/вона“. Я по-іншому став сприймати заздрість як відчуття: це класний компас, чого тобі насправді хочеться. Наприклад, думаєш: “У цієї людини класний подкаст”. І ти такий: “Блін, то може я YouTube хочу робити?”

І тому я відчув той момент, що в мене є бажання якось реалізовуватись. Тобто фактично це дві крайнощі. Ти йдеш у сабатікал, бо більше не можеш жити так як раніше. А інша крайність — коли час виходити із сабатікалу: у мене вже є велике бажання щось робити. Цієї миті важливо зробити вибір на щось підписатися. І для мене це був шлях перебору й гіпотез. Reface я так само починав — як тестування. Хлопці розповіли, що зробили технологію, і запитали, чи цікаво мені долучитись. 

У мене щось усередині відгукнулося на цю штуку, і так я став кофаундером. Тобто це не було результатом стратегічного мислення: хочу стартап, для цього треба кофаундер, фінансування тощо. Це могла бути одна з гіпотез, що не спрацювали б. Міг попрацювати з хлопцями два тижні чи місяці, але я відчув, що це прикольно, і просто продовжив це робити».

Щоб що?

«Якби я зараз давав минулому собі пораду, як піти в сабатікал, я б сказав бути більш чутливим до своїх відчуттів. Тобто, якщо тобі здається, що час у сабатікал, — тобі не здається. Це не просто день такий або період, коли треба стиснути зуби і продовжувати роботу. Не варто відмахуватися від відчуттів. 

Друге — я б не ухвалював емоційних рішень. До сабатікалу треба підготуватися, побудувати умови, де я можу собі дозволити не працювати протягом мінімум трьох-шести місяців і не хвилюватися через фінансовий складник. І третє — я би спланував, як можу якісніше потурбуватися про фізичний і моральний стани. Терапія, коучинги, медитації, йога, їжа тощо.

І останнє — бути сміливішим у тестуванні гіпотез. Якщо є запит кардинально щось змінити в житті, не розмінюватися на дрібні експерименти.

Ти опинився в сабатікал, тому що у твоїй попередній моделі світу щось не працювало. І, ймовірно, треба щось змінити — не на 10%, а трохи більше.

Якщо відчуваєш, що тобі зараз не хочеться взагалі нічого робити, то треба нічого не робити. Не розписувати щільного графіка: тут у мене йога, тут я біжу, тут їду в Гімалаї. А бути більш турботливим, чутливим до власних потреб.

Зараз у мене немає емоційного вигорання. У якомусь сенсі воно було в 2022-му, коли почалося повномасштабне вторгнення рф в Україну. Щоб впоратися з цим, я робив подкаст і поїхав на віпасану. Це те, що замінило мені сабатікал. Я почав додавати в життя творчість і збалансував психоемоційний стан. Плюс, у нас змінився сетап у компанії. Я став со-СЕО, і це був новий етап. Хоча, якби цього не відбулося — подкасту, віпасани, нового етапу розвитку компанії, — думаю, пішов би в сабатікал знов».

У майбутньому ми всі підемо в сабатікал. Чи ні?

Сабатікал справді може допомогти — коли ви відчуваєте себе на межі, але ще її не перетнули. Утім, якщо людина вже вигоріла — сабатікал буде буфером перед звільненням.

Найкраще в сабатікалі — зайнятися собою. Піти до психотерапевта чи коуча. Він допоможе розібратися, що саме відбувається у вашому житті, що знадобився сабатікал. Довга відпустка — вдалий час, щоби поставити собі купу важливих запитань.

Тоді із сабатікалу, окрім класного досвіду й часу для себе, ми повертаємося з переоцінкою цінностей та новими сенсами. Також, можливо, з більшою мотивацією працювати, твердим наміром здобути підвищення чи ідеями для хобі.

Психологи вважають, що сабатікал може стати важливою частиною трудових договорів у майбутньому. Особливо в компаніях, які планують довгострокову співпрацю. Дослідження підкреслюють, що сильна корпоративна культура, яка підтримує цінності співробітників і сприяє їхньому розвитку, є одним з основних чинників, що стимулюють продуктивність.

Як розповіла people partner ЛУН Олександра Голубєва, в їхній компанії програму сабатікалу запровадили з 2021 року, щоб запобігти вигоранню команди. 

Як це працює

«Ми ввели сабатікал на шість років у компанії та що три роки потому. Він оплачуваний — 20, 30 і 40 робочих днів залежно від кількості років роботи. Ми тестували багато деталей цього процесу і знайшли найкращий для нас формат.

По-перше, на час сабатікалу в людини немає доступу до пошти, Slack тощо. Щоб це було повне перезавантаження від роботи, без перевірок чатів і “ну, на секундочку дороблю“. 

По-друге, ми розуміємо, що не завжди просто перерва допомагає з вигоранням і нестачею відчуття драйву, якщо твоя роль уже застаріла. Саме тому наші фаундери придумали, що після сабатікалу ми також робимо “оновлення ролі“.

Просимо людину не працювати одразу, а тиждень-два спостерігати за нашими процесами, за своїми емоціями та мотивацією. Потім робітник сідає і створює “білий список” завдань та зон відповідальності, які хоче робити надалі. 

І “чорний список” завдань — це ті речі, які людині вже пора делегувати, передати комусь чи просто перестати робити. Менеджер допомагає скласти план і з боку компанії відповідає за те, щоб у наступні три місяці роль людини змінилася саме на “білий список“. 

Ціль — щоб і після 6, 9, 12 років разом люди могли легко уявити ще наступні три класні продуктивні роки роботи». 

Результати

«Ми отримуємо суперпозитивні відгуки про сабатікал. Часто це можливість уперше ще з університету згадати, хто ж вони поза роботою. Мати час і простір на себе зі збереженням прибутку та стабільності дуже знижує тривожність. Люди повертаються до улюблених хобі чи займаються цікавим некомерційним проєктом, регулярним спортом. Навіть просто відсипаються, проводять час із родиною чи, навпаки, гуляють наодинці. 

Багато хто повертається з новими ідеями для роботи. У кого роль була актуальна й драйвила до того — той просто продовжує з іще більшим ентузіазмом.

Сабатікал у ЛУН зазвичай за роками. Проте іноді є сильне бажання відправити людину швидше. Це помітно з того, що працівник здається втомленим і менш залученим. Також часто легко дратується та впирається в проблеми, які раніше б дуже просто розвʼязав. Продуктивність людини падає, критичність виростає. Якщо бачу в календарі, що хтось давно не ходив у нормальну, хоча б тижневу відпустку — говорю з ним про це й закликаю щось запланувати найближчим часом».