Всі хочуть свій рай. Чому мільярдери скуповують острови і скільки зарплат треба віддати за крихітний шматок світу

Давня забавка

Феномен володіння приватними островами має довшу історію, ніж здається. Уже в першому номері журналу Fortune 1930 року їх називали «новим символом статусу», який затьмарює навіть власний пароплав. Однак саме у другій половині XX ст. ця мода перетворилася на глобальний тренд.

У 1967 році Марлон Брандо придбав атол Тетіароа у Французькій Полінезії приблизно за $200 000 (сьогодні це орієнтовно $1,9 млн). Побачивши це місце під час зйомок «Бунту на Баунті» у 1962-му, він вирішив створити власний екостійкий курорт. Мрія посмертно втілилася у 2014-му з відкриттям The Brando, розкішного екорезорту, що працює на відновлюваній енергії та підтримує природну екосистему острова.

Річард Бренсон у 1979 році продовжив традицію, придбавши Некер у Британських Віргінських островах за $120-180 000. Але, як досвідчений підприємець, Бренсон зробив те, чого не робив Брандо — перетворив це на бізнес-модель. Сьогодні оренда Некера коштує $155 000 за ніч для 40 гостей. Бренсон фактично став першим, хто монетизував приватний острів і надихнув на це десятки інших власників.

Вілли в балійському стилі, інфініті-басейн, кайтсерфінг, приватні шеф-кухарі — повний пакет для тих, кому $1 млн за тиждень віддати легше, ніж для більшості киян оплатити комуналку.

Бренсон використовує Некер для корпоративних ретритів, екологічних конференцій та приватних заходів — від весіль до зустрічей топменеджменту Fortune 500. Острів двічі постраждав від ураганів (2011 та 2017), але Бренсон кожного разу відновлював інфраструктуру та навіть покращував її. 

До кінця XX століття острови залишалися нішевою забавкою для ексцентриків і романтиків. Справжній ринок з’явився лише після 1999 року, коли інтернет дозволив міжнародний пошук і купівлю. Раніше покупці могли знайти хіба що локальні пропозиції — тепер отримали доступ до тисяч клаптиків землі по всьому світу. 

Кріс Кролоу, CEO і фаундер Private Islands Inc., в інтерв’ю The Atlantic розповів: «До інтернету ринку, власне, не існувало. Була купа місцевих брокерів, в яких траплялося по 1-2 лістинги. Міжнародного ринку просто не було». Люди не мали причин шукати острів, наприклад, в Азії чи Тихому океані — їм повідомляли, що іноземцям не можна володіти ними, і на цьому розмова закінчувалася.

Рецесія 2008-2009 років майже заморозила ринок — продажів були мінімальними, а інтерес впав до нуля. Але з 2012-го почалося відновлення, і ринок пішов у зростання. До 2024 року глобальний ринок приватних островів досяг $7,8-8,1 млрд, і прогнозують $14,7-16,7 млрд до 2033-го — середньорічний ріст — 7,1-8,4%.

Проте саме пандемія COVID-19 вивела тренд на новий рівень: запити на приватні острови подвоїлися протягом 2020 року, а у 2021-му попит продовжував зростати. Фахівці ринку, зокрема Фархад Владі, засновник Vladi Private Islands, розповідали про клієнтів, які купували землю, навіть не відвідавши її особисто, просто переглянувши фото/відео. Відтак ізоляція перестала бути примхою, а стала базовою потребою для тих, хто міг собі це дозволити.

Пандемія також змінила критерії покупців. Раніше найважливішими були глибоководний доступ для човнів і відстань від материка. Сьогодні на першому місці — наявність стабільного інтернету та мобільного зв’язку, адже віддалена робота перетворила острови з місця відпочинку на місце життя. 

У 2025 році ціни на приватні острови варіюються від $50 00 до понад $300 млн. Середня ціна — близько $6 млн. Найдорожчі ринки — Південна частина Тихого океану, де ціни сягають $65 млн. Бюджетні варіанти можна знайти в Канаді (Нова Шотландія), Чилі, Філіппінах і Нікарагуа — від $38 000 до $500 000. 

Нині у світі існує лише близько 2 000 островів, які розташовані достатньо близько до суші, у стабільних регіонах і дозволені для забудови. За даними міжнародного люксового онлайн-маркетплейса JamesEdition, наразі по всьому світу виставлено на продаж понад 120 приватних островів. Карибський регіон, зокрема Багами, разом зі США та Бразилією у світових лідерах. 

Що мільярдери зводять на островах

Марк Цукерберг перетворив свій гавайський Ko’olau Ranch на бункер Судного дня. За приблизно $300 млн він зводить комплекс на 1 400 акрах (5,6 км²): дві головні резиденції, з’єднані підземним тунелем, і бункер площею 465 м² із власною енергосистемою та запасами їжі.

Проєкт схожий на чекліст з апокаліптичного фільму: резервуар для води на 17 м, автономні ферми, шестифутова стіна на весь периметр, вибухостійкі двері з системою евакуаційних люків. І все це під високим рівнем секретності. Усі працівники — від електриків до садівників — підписали NDA. «Єдиний інший випадок, коли ви таке бачите, — це при будівництві військових об’єктів», — розповів місцевий будівельний чиновник Wired.

Цукерберг не сам у цій параної. Кофаундер Google Ларрі Пейдж у 2024 таємно придбав острів на Карибах за $32 млн — і теж із режимом секретності. За даними Business Insider, він зводить повністю автономний комплекс: сонячні панелі, системи збору дощової води, підземні сховища. Загалом мільярдер володіє чотирма островами. 

Ларрі Еллісон, засновник Oracle, пішов іншим шляхом. У 2012 році він купив 98% острова Ланаї на Гаваях за $300 млн — це найбільший приватний острів у США (90 000 акрів). Але замість окопуватися в бункер, Еллісон перетворює Ланаї на «лабораторію сталого розвитку», де тестують технології майбутнього. Відтоді він вклав ще $450–$500 млн у його модернізацію.

Що саме він будує? Два курорти Four Seasons, сонячні та автономні енергосистеми, опріснювальні установки, флот електрокарів з зарядками, контролює водопостачання, очищення стоків і транспорт, робить доступне житло (76 одиниць). Планує подвоїти населення до 6 000, звести третій курорт і зробити Ланаї енергонезалежним до 2030 року. 

Welcome to the billionaire bunker era.

Бернар Арно, голова LVMH, володіє приватним островом Індіго на Багамах — одним із найзакритіших об’єктів у регіоні. Площа — близько 135 акрів (54 гектари). На острові кілька вілл, гостьові котеджі, причали для яхт, басейни, тенісний корт і гольф-зони — усе заховане в природний ландшафт, без показного блиску.

Острів здають в оренду до $300 000 на тиждень лише обмеженому колу гостей. Персонал, шеф-кухар, яхта Symphony, водні розваги, екскурсії — входять у пакет під приватний графік. Сам Арно проводить тут вихідні з родиною, плаває на тій самій Symphony і грає в гольф. Індиго — частина його імперії приватності, поруч із замками під Парижем і віллою у Сан-Тропе. 

Голлівуд переселився на острови 

Якщо техномагнати купують острови для інфраструктурних проєктів, то знаменитості купують їх просто заради розкоші. Тут мова не про системи опріснення води чи автономне енергопостачання, а радше про те, щоб сказати «я володію шматком планети». 

У 2004 році після зйомок «Піратів Карибського моря» Джонні Депп купив 45-акровий острів Little Hall’s Pond Cay на Багамах за $3,6 млн. Шість пляжів він назвав на честь дітей і друзів, серед яких актор Марлон Брандо та журналіст і письменник Гантер С. Томпсон. 

У 2020-му Депп виставив його на продаж за $75 млн — у 21 раз дорожче, ніж заплатив. Хоча ціна виросла не через інфраструктуру, а через бренд власника. Острів Джонні Деппа коштує дорожче просто тому, що це острів Джонні Деппа. 

Леонардо Ді Капріо у 2005 році за $9,9 млн придбав Блекадор Кей у Белізі, щоб збудувати «найзеленіший розкішний курорт у світі». Планував автономну екосистему на відновлюваній енергії, мангрові ліси, органічні ферми й очищену воду. Минуло 20 років — курорт досі не відкрився. Проєкт загруз у фінансових і бюрократичних обмеженнях. Ді Капріо може нескінченно говорити про кліматичну кризу з трибун, але власний острів залишився красивим пітч-деком без реалізації. 

У 2005 році Мел Гібсон викупив 5 400-акровий (21,8 км) Маго на Фіджі за $15 млн у японської корпорації Tokyu. За два десятиліття нічого не змінилося: жодних курортів, бізнес-моделей чи навіть публічних планів. Поточна вартість — близько $20 млн. Місцеві активісти виступали проти продажу, наголошуючи, що острів має культурне значення для фіджійців, Гібсон зі свого боку ніколи не коментував це. 

У 2009 році, на своє 40-річчя, актор Тайлер Перрі купив 25-акровий White Bay Cay на Багамах за $6–7 млн. Збудував маєток у балійському стилі — 14 000 квадратних футів (1 301 м²), спа, бунгало, приватна гавань. В оренду його не здає (принаймні публічно). 

Одним із винятків був ілюзіоніст Девід Копперфільд, який у 2006 році купив Муша Кей на Багамах за $50 млн і вклав ще $40 млн у п’ятирічну реконструкцію. Так народився архіпелаг із 11 островів — «Острови затоки Копперфільда». Оренда коштує від $37 000 до $88 800 за ніч — залежно від сезону й кількості гостей.

Копперфільд пішов далі за концепцію «дорогої вілли». Він перетворив острів на сцену для власного бренду — з «магічним досвідом», шоу й ілюзіями просто на пляжі. Це не втеча від світу, а монетизація власного міфу.

Скільки коштує рай (і чому його недостатньо просто купити)

Коли Кріс Кролоу з Private Islands Inc. каже, що не обов’язково бути багатим, щоб володіти островом, він має на увазі, що портфель його маркетплейса починається від $20 000. 

Так, за ціну Hyundai i10 або вживаного Lexus UX можна купити крихітний скелястий острівець посеред нетрів Канади, де росте три сосни і є місце для намету. Правда, там не буде ні електрики, ні води, ні дороги, ні навіть причалу — але ви технічно будете володіти шматком планети.

На іншому полюсі — Скорпіос у Греції, колишній острів Арістотеля Онассіса, де він одружився з Джекі Кеннеді у 1968-му. У 2013 році один російський олігарх придбав його через доньку за $100–153 млн. І це була лише ціна входу: ще $200–400 млн він вклав у створення люксового курорту, який планують відкрити у 2025-му. Тиждень оренди — близько 1 млн євро.

Ринок приватних островів живе за своїми законами. 

• Скеля на Багамах із базовою інфраструктурою — $5–15 млн. 
• Острів у Французькій Полінезії з готелем — $20–50 млн. 
• Ексклюзивний атол із легендою чи VIP‑історією (типу острів Брандо, Скорпіос, Денізад) — $50–100 млн. 
• Цілий острів із містечком, як у Ларрі Еллісона, — від $300 млн і вище. 
• За даними Sotheby’s International Realty, середня ціна острова, проданого у 2024 році, — $22,4 млн, що на 37% більше, ніж у 2020-му. І це не схоже на межу.

Будівництво

Базові витрати на будівництво, на перший погляд, обнадійливі: $500 за квадратний метр для простих дерев’яних конструкцій, $1000 для середнього рівня, $2000+ для люкса. Втім, це не враховуючи логістики.

• На материку бетон привозить міксер, цеглу — вантажівка, робітники їдуть на метро. 
• На острові все доставляється баржами або вертольотами. 
• Один лише транспорт збільшує вартість будівництва у 2–4 рази. 
• До цього додаються системи опріснення води ($50–500 000), сонячні панелі з акумуляторами ($100 000–1 млн), резервні генератори, очисні станції, причали, вертолітні майданчики. 
• Злітно-посадкова смуга для літаків — ще $500 000–$5 млн.

Марк Цукерберг витратив на Ko’olau Ranch близько $270–310 млн: 

• $100 млн на купівлю 1 400 акрів; 
• $50–70 млн на дві резиденції;
• $30–50 млн на підземний бункер; 
• $20–30 млн на ферми і ранчо; 
• $10–15 млн на стіну периметра. 

І це без юридичних баталій із місцевими, які коштували ще $10–20 млн.

Ларрі Еллісон витратив на Ланаї майже $800 млн ($300 млн купівля + $450–500 млн розвиток). Його модель принципово інша — інфраструктура для 3 000+ мешканців: реконструкція двох курортів Four Seasons ($200 млн), сонячні електростанції ($30 млн), системи опріснення ($50 млн), флот із 90+ електромобілів Tesla. Різниця в тому, що курорти Еллісона приносять дохід, а острів продає органічну продукцію. Аналітики оцінюють окупність проєкту у 20–25 років. 

Річне утримання

Купити й побудувати — лише половина справи. Мінімальне утримання маленького острова з одним будинком обходиться у $100–300 000 на рік: 

• доглядач ($30–60 000), електроенергія ($10–30 000);
• обслуговування систем ($20–50 000);
• страхування ($10–50 000); 
• податки, транспорт.

Для великого острова з курортом і постійним персоналом річні витрати становлять $1,5–5+ млн: 

• персонал ($500 000–2 млн); 
• електроенергія та паливо ($100–500 000);
• обслуговування інфраструктури ($200 000–1 млн); 
• страхування у зонах ураганів ($100 000–1 млн); 
• податки, транспорт, маркетинг.

За даними Bloomberg, власник острова проводить там 4–6 тижнів на рік. Тобто навіть мінімальна конфігурація обходиться приблизно $25 000 за тиждень просто за право володіння. Преміум — понад $300 000 на тиждень. Загалом п’ятизірковий готель на Мальдівах не такий вже й дорогий варіант.

І це ще ми не розписували непередбачувані витрати, як-от: шкода від ураганів, юридичні клопотання з місцевими чи активістами, місцеві штрафи тощо. 

Коли приватність стає імунітетом

Острів — це не просто шматок землі в океані. Фактично це — юридична сіра зона, де влада держави слабшає з кожним кілометром від материка. Для більшості власників це означає спокій і свободу. Для деяких — можливість робити те, що на материку було б неможливим.

У 1998 році фінансист Джеффрі Епштейн купив острів Літтл-Сент-Джеймс (72 акри = 29 га, Віргінські острови США) за $7,95 млн. У 2016-му — сусідній Грейт-Сент-Джеймс. (160 акрів = 65 га) майже за $20 млн. Літтл-Сент-Джеймс швидко отримав прізвисько «острів педофілів» — і це не метафора. 

Прокурори довели, що Епштейн використовував острови для торгівлі людьми й сексуального насильства над неповнолітніми — деяким було лише 11 років. Власна екосистема це цілком дозволяла: логістика, вілли, персонал, приватні літаки, човни, ізоляція тощо. У 2019 році Епштейна заарештували, але до суду він не дожив — офіційна версія «самогубство». У 2023 році обидва острови продали девелоперу за $60 млн. Отримані кошти спрямували на компенсації жертвам.

Це наочно показує головну проблему — острови часто існують поза системою нагляду. Приватність, яка може бути привілеєм, є зручним прикриттям злочинів, трафіку людей, ухиленні від податків тощо. Навіть зараз вони нагадують середньовічні феодальні володіння: господар встановлює правила, а держава втручається лише у крайніх випадках. Різниця в тому, що середньовічні феодали хоча б формально були зобов’язані перед королем. Сучасні власники клаптиків не мають зобов’язань ні перед ким — вони купили свою незалежність.

Більше про це

01 БІЗНЕС

Найбагатший футболіст, бізнесмен, власник маєтків. Чим живе Кріштіану Роналду

Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

Далі

Завершити

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter