Волонтерство замість стартапу. Як винахідниця з Харкова рятує людей

Софія Іванова — науковиця, студентка другого курсу ХНУРЕ, стажистка у Kharkiv IT Cluster, винахідниця. Її екологічний проєкт «Швидкий старт» займає перші місця на міжнародних конкурсах. Однак із приходом війни в її рідне місто все кардинально змінилося. Ми поговорили про те, як допомога місту стала науковим пріоритетом.

—  Яким було твоє життя до 24 лютого?

— Я вчилася, працювала й займалася науковою діяльністю. У мене є свій стартап у сфері екології та машинобудування. Це було чудове мирне життя, коли ти можеш спокійно піти до свого наукового керівника, поговорити про свої новації, щось впроваджувати. Коли можеш поїхати на міжнародну виставку й розповісти про свій винахід Софія здобула нагороди на таких міжнародних заходах Kaohsiung International Invention And Design EXPO (KIDE) 2020 (Special award), Malaysia Technology Expo (MTE) 2021 (золото), International Science Project Olympiad (золото), E-NNOVATE Innovation Show (золото), International Invention Innovation Competition in Canada (золото), Міжнародне інноваційне шоу INOVA 2021 (золото), Міжнародний фестиваль інженерних наук і технологій I-FEST (золото), Challenge and Innovation Forum (CIF) Qatar 2021 (срібло). .

Про «Швидкий старт»

— Як зародилась ідея твого стартапу?

— Я почала досліджувати токсичність різних палив ще школяркою в Малій академії наук. Тоді я дізналася, що в нашій країні найекологічніше паливо — це зріджений газ. Далі вивчала інші чинники, які впливають на використання тих чи інших палив. Так я занурилась у роботу автомобілів і двигунів. 

Через наші холодні зими треба більше часу для прогріву двигуна. Для тих, у кого автомобіль на газу, все суттєво ускладнюється: зріджений газ в рідкому стані не горить, його треба випаровувати. Для цього в авто є редуктор-випарник. На його підігрів витрачається багато часу й бензину. Це дуже неекологічно та дорого. 

Мій проєкт «Швидкий старт» — це девайс для передпускового підігріву саме цього випарника. Усе насправді просто — термонакопичувальна ємність і терморозподільна коробка. Робота над цим проєктом триває понад 5 років.

— Як виглядає бізнес-модель?

— Обрали стандартну — продаж і перепродаж. Ми хочемо продавати товар різними способами на різних платформах, зокрема в соцмережах і на вебсайті продукту, на майданчиках для просування стартапів та авторів, наприклад, Patreon. Також одним із наших ключових завдань є партнерство з малими та середніми бізнесами України та Європи.

Наші споживачі — це люди середнього віку (від 25 до 70 років), переважно чоловіки, що користуються автомобілями, переобладнаними ГБО (газобалонне обладнання). Рівень доходу — в середньому 8000-10 000 грн в місяць. 

Проблеми споживачів: нестача часу, невдоволеність рівнем доходу. 

Бажані колаборації: 

• підприємства малого та середнього бізнесу, що представляють сегмент роздрібної торгівлі та сфери послуг;
• також логістичні компанії та перевізники;
• постачання систем спеціалізованим СТО;
• взаємодія з державними органами влади в сфері екології та охорони здоров’я.

Ціннісна пропозиція: система забезпечує економію палива, а отже коштів клієнта, легкий старт авто у зимовий час. Це надасть можливість зменшення шкідливих викидів у атмосферу. Основний дохід — від комісії, 8% від чеку.

Ключові види діяльності: 

• розвиток і просування продукту;
• створення партнерської бази;
• технічна та юридична підтримка.

Структура витрат:

• одноразові — на технічне та юридичне розроблення;
• постійні — на підтримку, рекламу та заробітну плату співробітникам.

— Яка аудиторія твого винаходу?

— Наразі нестача таких палив, як дизель і бензин, стала дуже актуальною проблемою. Зараз використовують авто, які переобладнані на ГБО. В Україні їх уже приблизно 6 млн і стає більше. Тому наша система стає досить популярною.

«Швидкий Старт» буде перевагою для перевізників, особливо автобусних. Девайс стане вирішенням підвищеної витрати палива та дорогоцінного часу. 

З технічної точки зору, для отримання закінченої системи необхідні випробування на реальному автомобілі в холодну пору року. Для цього потрібні експериментальні зразки компонентів. 

— Хто в твоїй команді?

— Я одна займаюся цим стартапом. За фахом я програміст-технік. Генерую ідеї, вже створила та випробувала три експериментальні зразки. Надалі планую зібрати готові системи. Маю досвід роботи з 3D-принтером та 3D-моделінгом. Досвід у галузях автомобільних двигунів — п’ять років, зараз створюю сайт для ознайомлення клієнтів з продуктом та продажів.

Звісно, дуже хочу розширити команду, але для цього потрібні інвестиції та корисні знайомства. Після виходу системи у виробництво будуть потрібні люди, які виготовлятимуть різні деталі системи, а також люди, які їх збиратимуть.

Для закінчення роботи над стартапом та початку виробництва потрібні консалтинг, майданчик для роботи над винаходом, команда, технічне забезпечення. Щодо фінансування — питання відкрите, передбачити зараз щось важко.

— Як війна вплинула на роботу над винаходом? 

— Робота на паузі, допомога людям зараз — пріоритет. Головне — пережити це все. Хочеться розвивати стартап і допомагати цим планеті. Можливо, після перемоги вже буду думати, як переформатувати свою розробку на військове обладнання.  Але зараз себе в науці не бачу, бо всі мої сили перекинуті на волонтерство.

Про допомогу та її вплив

— З чого почалося твоє волонтерство?

— До початку війни я проходила стажування у Kharkiv IT Cluster. Це організація, яка розвиває ІТ-середовище в харківському регіоні, об’єднує ІТ-бізнес, освіту та місцеву владу задля змін. Ці люди також завжди допомагали місту з благодійними проєктами.

— Що тобі допомагає триматись увесь цей час?

— На початку дуже важко адаптуватися, бо не готова змиритися з тим, що почалася війна. Але розумію, що мушу допомагати, бо є стільки людей, які пишуть: «Чим я можу допомогти?». Потрібно поставити всередині блок на свої емоції і виконувати лише свої завдання: нагодувати людей у ​​лікарнях, знайти памперси для дитячого будинку, знайти продукти для ресторанів. І ніколи відволікатися на власні почуття — саме це мені допомогло.

Але, звісно, це однаково складно. От їдеш ти на склад, розвантажуєш їжу, памперси й раптом бачиш, як над тобою пролітає ракета і приземляється буквально за десяток метрів.

Це така велика рана, коли розумієш, що все по-справжньому і ми не можемо нічого змінити, тільки робити свою справу.

І це про те, як волонтери ризикують своїм життям, допомагаючи людям. Можливо, вони цього навіть не усвідомлюють, бо це треба бачити та відчувати. Волонтери, які їздять у гарячі точки, дивляться у вічі смерті. Бог їх оберігає, інакше це не пояснити. 

Але найкраще, що є у волонтерському житті, —  бачиш, що ти допомагаєш, бачиш результати своєї роботи.

— Як війна вплинула на тебе? 

— Війна мене підштовхнула до думки, яку варто пам’ятати завжди: треба жити «тут і зараз». Не відкладати щось на потім. Потрібно насолоджуватися моментом, працювати на тій роботі, яка тобі дає розвиток і радує тебе, а не йти як на каторгу й чекати закінчення дня.

Останні місяці показали, що я обожнюю людей, спілкування і комунікацію. Завдяки волонтерству в мене склалося оточення з прекрасних людей, які готові прийти на допомогу будь-якої секунди. Мені здається, що зараз багато хто усвідомив: треба бути добрішими, терпимими. 

— Ти бачиш своє майбутнє в Харкові?

—  У мене більше немає будинку, куди можна повернуться. Північна Салтівка — це мішень, велика рана нашого Харкова. Там немає газу, світла. Тому ми вирішили виїхати до Дніпра. У мене велика сім’я, і я вирішила, що так буде правильніше і безпечніше. 
Але зараз я повернулась до рідного міста, де продовжую допомагати. Допомога — це те, що в мене виходить найкраще. Мабуть, тому я і вирішила колись взятися за екологічний стартап.