«Війна змушує використовувати все». Директор UA Dynamics про розробку БПЛА, Punisher та бюрократію

Не минає дня без згадок в медіа, соцмережах та публічному просторі про використання безпілотників. Вони ведуть розвідку на фронті, завдають удари по ворогу та рятують тисячі життів українців. У майбутньому — допоможуть в розмінуванні територій та розвитку військової промисловості України. Але на цьому шляху (поки що) багато перешкод і викликів.

17–18 червня у Києві та онлайн пройде науково-популярна конференція з фокусом на відбудову країни INSCIENCE CONFERENCE. Vector став її медіапартнером. У рамках співпраці організація INSCIENCE записала для нас інтерв’ю зі спікером події — Максимом Музикою. Він — директор української компанії-розробника БПЛА UA Dynamics, яка створила ударно-розвідувальний безпілотник Punisher. Максим розповів про те, як українську галузь військових БПЛА змінило повномасштабне вторгнення рф, про створення Punisher та складнощі, які виникають у виробників безпілотників.

Про БПЛА до та після початку повномасштабної війни

За словами Максима Музики, до 2014, імовірно, навіть в Міноборони не знали про розробки та якесь виробництво безпілотників в України. Здебільшого їх конструювали ентузіасти з авіамодельних гуртків просто через власний інтерес до цих апаратів. Про якусь промисловість мова тоді не йшла. Звісно, війна все змінила — і поштовх відбувся у 2014 році.

«У 2015 році я був командиром групи, до якої був прикріплений екіпаж безпілотників, — тоді я познайомився з пташками літакового типу й спеціалістами, які вміють з ними вправлятися. З цими людьми, до речі, ми й робимо Punisher в UA Dynamics», — згадує Максим Музика.

За його словами, ефективність безпілотників доводити не треба: вони економлять час і, що найважливіше, рятують життя.

Піхоті не потрібно йти в небезпечну розвідку пішки: запустив літачок на світанку — і в обід вже маєш всі необхідні дані.

Це й стало головною причиною для початку розробки українських апаратів, включно з Punisher.

З 2015-2016 року на фронті почало з’являтися більше різних дронів — тут і нині всім відомі Mavic, і квадрокоптери, і перші українські прототипи. Максим пояснює, що тоді все ще було рано говорити про масштабування. У той час банально не існувало процедури держзакупівель, які б дозволяли компаніям бути достатньо рентабельними, щоб продовжувати виробництво та реінвестувати у R&D Research & Development (R&D) Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. . Їм доводилося шукати покупців на інших ринках — в Єгипті, Еміратах, Саудівській Аравії.

З лютого 2022 року про використання дронів знають всі. Відкрита агресія рф змінила масштаби війни — і відповідно потреби в цих технологіях та кількості апаратів. За словами Максима Музики, зараз в Україні понад 200 команд займаються виробництвом дронів та безпілотників. 

«Компаній багато. Їхній шлях залежить від планів та спроможностей. Зараз утворилося багато “гаражних” — фактично тих, хто робить з китайських деталей або просто замовляють готові дрони з умовного AliExpress. 

Найбільш показовий приклад: FPV-дрони — маленькі коптери, які несуть боєприпаси та камеру. Закупівельна ціна одного — від $400 до $1000 залежно від технічних характеристик. Або інший приклад: купують готовий літак “Пеноліт” за $500, додають електроніку або інші комплектуючі, й позиціонують як унікальну розробку. Наразі мало тих, хто розробляє з нуля: бере свою конструкцію літака або планера, наповнює його власним софтом та хардом і запускає у виробництво. Це варто розділяти. Проте війна змушує використовувати абсолютно все», — каже Максим.

Про UA Dynamics та Punisher

Зараз в команді UA Dynamics Прим. ред.: зареєстрована 14 січня 2022-го. Проте розробку Punisher розпочали ще 2016-го. Спочатку нею займалася група ентузіастів. близько 30 спеціалістів. Cеред них — експерти з аеродинаміки, конструювання літаків, зв’язку та програмного забезпечення. 

«Уявіть, наш головний конструктор взагалі не має спеціальної освіти. Він — геніальний самоучка, який прискіпливо розбирається в усіх тонкощах. І ми постійно продовжуємо шукати таких завзятих спеціалістів — їх завжди не вистачає», — розповідає Максим Музика.

Перед тим, як поговорити про особливості Punisher, варто зазначити, що існує два типи безпілотних літальних апаратів: літаковий (мають конструкцію схожу до літака) та мультикоптерний Апарат із певною кількістю несучих гвинтів в одній площині, що обертаються діагонально в протилежних напрямках. . 

«Зазвичай мультикоптери не літають далеко — максимум до 10 км. Це не заплановано їхньою конструкцією. Їх використовують для розвідки навколо себе, часто на “нулі”, а також як камікадзе, які можуть знищувати відносно невеликі цілі.

Літаки ж мають перевагу в повітрі: наприклад, Punisher — це планер. Саме планерування дозволяє йому долати більші дистанції: він здатен летіти на 45 км. Але знову ж таки літаки бувають різні: якісь працюють на двигунах внутрішнього згорання (спалюють бензин чи гас), інші — можуть бути на батарейках. Від цього залежать їхні можливості. Такі апарати використовують для радіорозвідки, спостереження та коригування вогню, переміщення корисного навантаження та ураження більших цілей», — пояснює Максим.

Він називає однією з переваг Punisher витримку балансу «ціна-якість». За словами Максима Музики,  вартість ураження цілей становить всього $100-200 Прим. ред.: згідно з публічними даними, приблизно в цю суму оцінюється вартість контейнера з вибухівкою Punisher. . Цього досягли завдяки багаторазовості Punisher — одна «пташка» може виконувати кілька сотень бойових вильотів.

«Наш літак був створений для задач ССО — непомітно підлетіти, вразити ціль та швидко повернутися назад. Власне, це він справді вміє: ви можете знати, що він десь над вашою головою, але не будете чути його чи бачити. А ще Punisher досить швидкий — летить до 198 км/год. Ми це демонструємо партнерам на полігонах, і вони просто не вірять, що таке можливо», — ділиться Музика.

За його словами, Punisher також обладнаний «балістичним калькулятором», який дає змогу вражати ворога некерованими «контейнерами» з імовірним відхиленням до чотирьох метрів. Радіус суцільного ураження осколками може сягати до 36 метрів. Тому пріоритетні цілі для безпілотника — командні пункти, підрозділи ППО та радіоелектронної боротьби, склади боєприпасів і палива, машини командного звʼязку та казарми. 

Про складнощі розробки

За словами Максима Музики, створити БПЛА подібний на Punisher досить складно. Мова не тільки про брак спеціалістів, але й фінансові умови. Максим виділив три ключові моменти, які ускладнюють процес створення безпілотників в Україні:

• По-перше, вартість самої розробки, збірки й випробувань. Максим каже, що бувають ситуації, коли можна витратити сотні тисяч доларів та багато місяців на розробку, а безпілотник просто не працюватиме. Такий ризик завжди існує, і його треба враховувати.

• По-друге, деталі. Потрібно зробити так, щоб розробка була економічно вигідною. 

«Перед нами стояла задача створити безпілотник для спеціальних операцій, який можна було б зібрати за помірні гроші, але з високою ефективністю. Адже коли втрачаєш літак на місії, втрачаєш гроші. Тож добре, якщо це не півмільйона. Я вважаю, що ми впоралися Прим. ред.: комплекс Punisher коштує близько $50 000. зі своєю задачею.

Так, Punisher — не ідеальний. Його можна було б зробити в 10 разів кращим. Наприклад, поставити суперкамеру, яка коштуватиме $300 000. Але питання — “навіщо?”. Молоток класний як молоток — і якщо змінити дерев’яну ручку на срібну, ані його функція, ані його ефективність не зміняться.

Ставити дорогі та якісні деталі було б фантастично. Система зв’язку — за $150 000, антена, яка може боротись навіть з потужними РЕБ — за $80 000.

Якщо повісити все це на наш літак, його вартість зросте на порядок. І тут, увага, запитання: чи готові за це платити? Поки, на жаль, за українське виробництво — ні. Коли це зміниться, ми будемо раді переглянути свій підхід. А зараз доводиться викручуватися з тим, що є. Наприклад, робимо модифікації з тих деталей, які можна закупити», — розповідає Максим.

Більшість деталей — іноземного виробництва. Зазвичай це Китай, Туреччина чи Європа. UA Dynamics та деякі інші українські виробники поки не мають доступу до товарів подвійного призначення. Щоб отримати змогу їх купувати, потрібен сертифікат кінцевого споживача (наприклад, закупівлі ЗСУ або Міноборони). Тому якщо компанія працює за донорські кошти чи на волонтерських засадах, для неї цей шлях закритий. Відповідно доводиться обирати простіші деталі з цивільного класу. Проте навіть і тут є хороші новини: Україна потроху налагоджує власне виробництво. 

• По-третє, це логістичні завдання. Військові запити на зброю та інші засоби — буквально на вчора. За словами Максима, теперішня специфіка ринку не дозволяє бути надто мобільними. Деякі іноземні деталі потрібно замовляти щонайменше за 4-5 місяців, До того ж їх треба за щось придбати. Саме тому військові контракти виконуються кілька років: вносиш передплату, чекаєш деталі, виготовляєш комплекси, доставляєш їх. Це, звісно, ускладнює ситуацію.

Про роль держави

«Існують певні бюрократичні процедури, які зовсім не спрощують підписання контрактів з державою. Навпаки навіть саботують. Мені, як виробнику, щоб провести платіж за якісь деталі, потрібно пройти моніторинг від Нацбанку. Він вимагає надати йому повний комплект робочо-конструкторської документації. Але навіщо це потрібно Нацбанку? У них немає спеціалістів, які б могли оцінити необхідність тої чи іншої технічної закупівлі. Тобто буквально ти маєш відкрити промислову таємницю, яка може потім опинитися не в тих руках. І це не єдиний приклад, на жаль.

При цьому всі розуміють, що треба налагоджувати власне виробництво та військову промисловість, бо це і робочі місця, і технології, і розвиток економіки. Проте якщо дивитися з погляду виробника, то можна побачити тотальну дискримінацію. Наприклад, держава закуповує Прим. ред.: на сайті виробника Vector компанії Quantum Systems вказано, що закупівля фінансується урядом Німеччини. іноземні безпілотники Vector Німецький розвідувальний безпілотник середнього радіуса дії. за ринковою ціною — по $200 000 за одиницю. А якщо вона закуповує апарат українського виробництва, то робить це за розрахунковою ціною. Тобто в кінцеву ціну може входити тільки виробнича собівартість та законодавчо обмежена маржинальність Різниця між собівартістю товару (витратами на виробництво) та кінцевою ринковою ціною. .

Раніше маржинальність контракту була такою: 1% — на те, що закуповуєш, а 30% — на зроблене своїми руками.

Це загалом перетворювалось на 2-4% маржі. Але питання навіть не в прибутку. Виробнику потрібні кошти, які можна вкласти в розвиток, — саме в ті розробки та випробовування, про які ми згадували раніше. З одного боку, держава просить кращі літаки, з іншого — не готова платити за ринковою ціною, як іноземцям», — підсумовує Максим.

Він вважає, що ситуація може змінитися найближчим часом. У березні Кабмін прийняв експериментальну постанову №256, яка дозволяє додавати до виробничої вартості 25% маржі. За словами Максима, цього все ще недостатньо, щоб покривати R&D, але рішення дещо полегшує роботу виробникам.