Від трієр до дронів: чому лише інновації не виграють війну — колонка Resilience media

Що спільного між афінськими трієрами та сучасними дронами? На перший погляд — нічого: дерев’яний корабель із трьома рядами весел і маленький літальний апарат, зібраний з пластика й електроніки. Та в обох випадках йдеться не лише про технічний винахід, а про зсув у способі мислення. Трієри дали Афінам можливість перетворити море на політичну арену, дрони змінюють логіку війни сьогодні. У колонці для Resilience Media Страврос Мессініс показує, що інновація сама по собі не гарантує перемоги — справжнє випробування починається тоді, коли вона стає частиною стратегії. Але чи готові сучасні армії до цього виклику?

Матеріал українською мовою підготувало Бюро перекладів для бізнесу MK:translations. Ми публікуємо адаптований та скорочений переклад.

В усі часи розвиток військової доктрини відставав від технологічних інновацій. Інновації здебільшого є справою окремих людей, проривів або випадковостей, тоді як доктрина вимагає згоди більшості.

Коли над стародавніми Афінами нависла загроза перського вторгнення, вдале відкриття срібних родовищ у горах Лавріону на півдні Аттики поставило місто перед вибором: збагатити еліту чи інвестувати в безпеку. Завдяки стратегічному баченню (й політичній хитрості) Фемістокл Фемістокл — афінський політик, стратег, один з лідерів демосу. зумів переконати еліту поліса побудувати флот трієр Трієра — давньогрецький військовий корабель із трьома рядами весел і тараном на носі. замість того, щоб просто поділити знайдене багатство. Це рішення, яке мобілізувало ресурси для протистояння, здавалося б, непереможному ворогу, спричинило перехід на нову доктрину: від сухопутного війська гоплітів до могутності на морі.

Саме на цьому була закладена основа перемоги Афін у битві при Саламіні та, цілком можливо — зародження й збереження західної демократії. Трієра була швидкою, маневровою і — що найважливіше — новою. На її носі було встановлено важкий бронзовий таран — технічна перевага свого часу. Противник вів бій на просочених водою й обліплених морськими наростами кораблях. Вони були важкі й повільні. У них не було шансів.

Для порівняння — інший трагічний прояв непоступливості, що стався через тисячу років. У передсмертні дні Візантії, коли загроза з боку Османської імперії наближалася крок за кроком, угорський інженер на ім’я Урбан запропонував імператору Костянтину XI свою революційну облогову гармату. Як і більшість нових технологій, вона, ймовірно, коштувала недешево — та, зрештою, безпека ніколи не буває дешевою. Однак імператор — можливо, через обмеження скарбниці, традиції або недовіру — відмовився. Його мури стояли тисячу років. Тоді Урбан звернувся до султана Мехмеда II. І вже за кілька місяців ці гармати (деякі завдовжки понад 7 метрів) гатили по тисячолітніх Феодосієвих мурах Константинополя.

Століттями ці мури символізували неприступність християнського Сходу. Але жодна фортифікація не вічна, коли доктрина відмовляється еволюціонувати разом із технологіями. Імперія впала не через нестачу мужності, а через нестачу уяви — бо не змогла вчасно усвідомити, що порохова епоха потребує нових підходів до оборони.

Втім, самі османи, які колись були піонерами порохової війни, згодом зазнали такого ж занепаду. Вони не змогли витримати тиску сучасної тотальної війни — їх випередили індустріалізовані армії та саме ті інновації, за допомогою яких вони колись знищували імперії.

Подібних прикладів безліч. Наприклад, короткий спис Шаки та тактика «бичачих рогів» замість ритуального метання списів зробили його імператором. Швейцарські, а згодом й іспанські піші фаланги зі списами зламали домінування кавалерії, змінивши обличчя середньовічних битв. Саме доктрина, а не сплави металу, дала змогу піхоті утримувати позиції й проклала шлях до появи професійного солдата.

Історія не винагороджує тих, хто має найкращі інструменти — вона винагороджує тих, хто вміє використовувати їх по-іншому.

Від атак кавалерії на кулеметні позиції до захисту фортець від артилерії й централізованого командування в епоху дронів — небажання відмовитися від застарілої доктрини не раз спричиняло поразки, яких можна було легко уникнути.

Сильні армії не просто впроваджують нові технології — вони повністю засвоюють їхні наслідки. Відмова змінюватися — це не консерватизм, а професійна недбалість. Перемога дістається тим, хто переписує правила гри, коли змінюються умови.

Під час Другої світової війни французьке командування застрягло в доктрині Першої світової, зробивши ставку на статичну оборону. Вони вклали величезні кошти в лінію Мажино, вважаючи, що Німеччина знову піде в лобову атаку. Результат? Німецька швидкість і дизельна міць обійшли лінію через Арденни. Інновація блискавичної війни (Blitzkrieg) призвела до стрімкого краху Франції всього за 46 днів у 1940 році. І лише масштабна індустріальна мобілізація Великої Британії, Сполучених Штатів і кривава кампанія СРСР на Східному фронті змогли зупинити й розвернути цей початковий провал доктрини.

Під час війни з’явилося чимало інновацій: кораблі на кшталт Liberty, бомби для підриву дамб, радар, розробки Тюрінга з розшифровки кодів у Блетчлі-Парку та інші. І все ж, попри всю силу інновацій — їх недостатньо. Фемістокл не будував трієри. Урбан не штурмував стіни. Шака не кував кожен спис самостійно. У кожному з цих випадків вирішальну перевагу давала не індивідуальна геніальність, а здатність перетворити інновацію на доктрину, а доктрину — на колективну дію.

Сучасне поле бою не є винятком. Інженер може створити ідеальний дрон, сенсор або мережеву зброю нового покоління — але якщо не буде єдиного бачення їхнього застосування, підтримки командирів, інструкторів, логістів і бійців — це залишиться лише черговим прототипом, що припадає пилом.

Ми не переможемо ворога поодинці. Не як винахідники. Не як окремі підрозділи. Не як окремі держави. Ми маємо досягти згоди — не лише в питанні ресурсів, а й у питанні доктрини. Потрібні спільні плани, а не просто краща техніка. Перемагає не той, хто створив найкращий інструмент, а той, хто змінив спосіб ведення бою відповідно до його потенціалу.

Інновація — це потенціал. Доктрина — це сила. Інтеграція — це перемога. А перемога вимагає не лише винаходів — вона вимагає злагодженості. І для цього потрібні всі ми.