Від smart до empathetic: як інфраструктурна емпатія стає новим комфортом

Ще кілька років тому всі говорили про концепцію розумного міста як про щось нове. Тепер йому на заміну приходить емпатичне місто. Якщо smart city — це про енергоощадність і цифровізацію, то empathetic city — про людей, їхні стани, сценарії дня і відчуття комфорту. Це простір, який передбачає, чого саме потребуватиме мешканець, ще до того, як той сам це усвідомить.

У світі ця трансформація стала особливо помітною після пандемії, а в Україні ще й в умовах повномасштабної війни та економічної турбулентності. Мешканці мегаполісів дедалі рідше асоціюють житло з «престижем району» чи «видом з вікна». Натомість на перший план виходить емоційна доступність простору.

Цей підхід докорінно змінює уявлення про міське життя, а разом із ним — і про роль житла. Якщо раніше привілеями вважалися площа, кількість кімнат та близькість до центру, то сьогодні у фокусі — досвід проживання. Простір має не лише давати дах над головою, а й організовувати щоденну логіку життя: від того, як і де людина працює, до того, де займається спортом її дитина і скільки часу в неї залишається на відпочинок.

Дослідження показують, що емпатичне місто здатне адаптувати інфраструктуру до ритмів і сценаріїв життя мешканця. Це означає не просто будувати школи ближче до житла чи відкривати кафе на перших поверхах. Це — архітектурна і сервісна логіка, де всі елементи системи працюють як непомітна підтримка: від приватного двору до швидкої логістики побутових справ.

Цей зсув особливо помітний у нових форматах житлової нерухомості. Одним із таких є проєкт Boston Creative House, який SAGA Development реалізує у партнерстві з BGV Development. Це комплексна інфраструктурна система, інтегрована в житловий простір. В окремій секції тут зібрані: школа, дитячий садок, медичний центр, спорт, коворкінг, супермаркет, кафе, падел-корти. Це дає змогу мешканцю проживати цілий день — робочий чи вихідний — у межах однієї локації, без необхідності постійно кудись їхати.

Цей підхід резонує з висновками Health and Places Initiative при Гарвардській школі дизайну. Проєкт вивчає вплив міського середовища на здоров’я людини. У своїх рекомендаціях дослідники зазначають: найпотужніший вплив на якість життя мають не технології, а відстань до базових сервісів, передбачуваність маршруту і логіка простору. Саме це дає змогу зменшити тривожність, поліпшити сон, підвищити продуктивність і відчуття контролю над часом.

Boston Creative House враховує потреби різних типів міських жителів. Представники креативних індустрій і IT отримують простір для зосередженої роботи, тишу, панораму, швидку зміну контексту. Родини з дітьми — можливість організувати життя в радіусі 200 метрів: освіта, хобі, медицина, двір. Фрілансери — баланс між приватністю і спільнотою. Стартапи — офісні площі з гнучкою функціональністю. Люди, що живуть одні, — відчуття присутності поруч інших, без примусу до контакту. Кожен знаходить свою інфраструктуру, але при цьому користується загальним середовищем, що об’єднує.

У цьому й полягає принцип інфраструктурної емпатії: зробити простір не показовим, а відчутним. Таким, що не нав’язується, а підтримує. Що не диктує маршрут, а дозволяє жити у своєму ритмі — без витрат на логістику, пошуки чи адаптацію. У цьому сенсі комфорт майбутнього — це вже не розкіш чи архітектурна фішка. Це новий стандарт життя, де емпатія закладена в бетон, маршрути і сервіс.

Житло майбутнього — це інфраструктура, яка розуміє цінність часу і дозволяє витрачати його на себе, а не на місто. Саме у такій зміні перспективи народжується нова міська реальність. Ближча, тиха, функціональна і людяна.