«Успіх — це рівень впливу». Як ви думаєте, Ніно Левчук
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
- Співзасновниця Impact Force — організації з місією: «Створювати економічні можливості та трансформаційні зміни в соціальній поведінці заради сталого і справедливого відновлення України».
- Customer Shopping Solutions Cluster Lead Google в регіоні EMEA.
- Входить до GLOBSEC GLOBSEC — позапартійна неурядова,Центрально- та Східноєвропейська суспільно-аналітична організація, що віддана свободі, демократії та безпеці Women Leaders Council.
- Увійшла в рейтинг зі ста жінок «Сила Жінок» від «Української Правди»
- Захисниця інтересів жінок у сфері технологій.
- Називає себе футуристкою, людиною, яка розуміє тренди та є командним гравцем.
- Ні на кого не рівняється та не шукає взірців, перестала «жити тайтлами».
Про себе
Я людина, яка розуміє майбутні тренди. Футурист, який бачить новітні тренди у світі, як змінюватиметься геополітика, суспільство, які домінуватимуть екосистеми, як створювати на майбутнє. Так говорять багато моїх друзів, знайомих, колег. Вони часто приходять до мене на своєрідний чек-ін зі своїми ідеями.
Про фільми, книги та натхнення
Я люблю і читати книгу, і дивитися фільм, і слухати подкасти. Був період, коли я дуже багато займалася духовним розвитком, тому читала багато різних книг на цю тематику. Зараз я при надії, тому читаю відповідну літературу: як підготуватися, що потрібно знати.
Наприклад, зараз я читаю про hypnobirthing Програма підготовки до пологів, яка поєднує техніки самогіпнозу, глибокої релаксації, візуалізації та спеціальні дихальні вправи для того, щоб народжувати спокійніше, впевненіше та менш болісно . Це про те, як підготуватися до пологів, працювати зі своїм ментальним здоров’ям. До речі, багато людей чомусь думають, що це щось про гіпноз, але це не так. Насправді це більше про дихання, ментальний стан і про науку. Як при пологах виділяється окситоцин, адреналін тощо. І це дуже цікаво читати, тому що ти розумієш, що до недавнього часу процес народження дітей був побудований чоловіками, як і більшість інших процесів.
Люблю різні документальні, історичні фільми, як-от «Малевич», «Щедрик». Коли мені потрібно трішки взяти інноваційних ідей, чи підзарядитися класним вайбом, я слухаю подкасти. Наразі подкаст, який мені дуже подобається, Diary of СEO, тому що я якраз планую запустити власний, з ексколегою з Google.
Мене надихає, що це не про успішний успіх, а ширша ніша: від бізнесу, фінансів, технологій до духовних тематик. Я вірю, що для повноцінного персонального розвитку людина не має бути закрита в своїй «коробці». Якщо ти керівник, ти не можеш слухати про досвід тільки керівників, тому що таким чином нічому не навчаєшся, адже перебуваєш в схожому інформаційному полі. Тому мені, наприклад, дуже цікаво слухати фізиків-математиків, науковців, політологів, біополітиків, істориків. Я ніяк не буду застосовувати це на своїй позиції в Google чи в Impact Force, але це мене розвиває як людину.
Про перші гроші
У дитинстві мені давали невеликі гроші за результати: за досягнення в спорті, навчанні. Такий комерційний підхід в родині, і є чітка установка, що кожен сам за себе: тобто батьки не повинні до 18 років фінансово допомагати дитині тощо. Так дідусь виховував мою маму, і вона мене: як тільки ти можеш, то повинна почати заробляти собі сама — на навчання, якісь свої «хотілки».
Почала підпрацьовувати десь в 15-16 років у мами на фірмі, яка працювала з іспанським посольством, юридичними документами. Займалася будь-якою, як я кажу, брудною роботою: роздавала листівки — тобто, відповідала за генерацію клієнтів з вулиці і як курʼєр відвозила документи. Потім, вступивши в університет, я працювала в компанії «Українська пожежна страхова», де займалася автострахуванням. Вже на другому чи третьому курсі стала керівником маленького департаменту. Тоді я заробляла дуже непогані гроші, тож взяла в кредит автомобіль. Батьки допомогли оформити, але оплачувала я його сама.
Я навчалася міжнародної економіки і менеджменту в Київському національному економічному університеті. Зазвичай люди, які закінчують цей факультет, йдуть в Міністерство закордонних справ, або міжнародні установи, банки тощо. Я постажувалася в МЗС, і зрозуміла, що це не те, що б мені хотілося.
Далі мій шлях продовжився в міжнародних компаніях. Потрапила на стажування в Unilever, у відділ піару. При тому, що я взагалі ніколи не писала: я більше про математику, рахувати, робити екосистеми, партнерства, аніж писати піар-звіти, релізи для лончів продуктів. Я дуже люблю розмовляти, виступати. Але, щоб щось сісти і написати, мені потрібно себе налаштувати. Я взагалі не розуміла і досі не розумію, навіщо вони мене туди взяли. Але це був дуже цікавий досвід. Потім мене все ж таки забрали в маркетинг. Тому що побачили, що в мене краще якраз з партнерствами.
Про роботу
Робота — це велика частина мого життя. Але вона ніколи не стоїть на першому місці. Для мене це інструмент, перш за все.
У моєму професійному житті є корпоративна частина і є підприємницька — як фаундерки Impact Force. Це не перша моя НГО, не перша обудована платформа, не перший продукт. Коли будуєш своє, то немає такого, що тебе щось може дратувати. Як власнику бізнесу потрібно вміти робити все — розуміти і фінанси, і якусь рутинну роботу, і всі нюанси від продажів до запуску та співпраці. Тут необхідний дуже flexible-майндсет, щоб розвиватися. У корпорації, звісно, все трішки по-іншому. Ти зазвичай заточений під якийсь skillset.
Якщо говорити про НГО, то це для пошуку власних сенсів, пізнання себе, розуміння, для чого я живу на цьому світі. Якщо казати про корпорацію, то це багато років для мене інструмент постійного розвитку, з точки зору масштабування та софт- і хард-скілів.
Я вже 12 років в Google. Якщо брати всі корпорації, в яких я працювала, то загалом це вже понад 15 років.
Мене лякає думка, що я буду тут до пенсії. Але я розумію, що корпорації — дуже крутий фінансовий інструмент, значною перевагою є можливість великого скейлу. Я створювала багато команд в компанії Google, зараз керую регіонами MEA Aбревіатура, що означає Близький Схід та Африка(Middle East and Africa). в одному з напрямів. Це можливість одразу реалізовувати свої ідеї, створюючи команду, продукти, тестувати на скейлі. Якщо порівнювати зі стартапом, то цей шлях займатиме більше часу.
Мабуть, найменше подобається бюрократія. Проте в роботі як НГО мені дуже багато доводиться працювати з такими структурами. Це теж частина мого життя, яку я абсолютно нормально приймаю.
Про моменти, які сформували
Це якраз тема подкасту, яку хочу більше висвітлювати. Вірю, що у всіх нас є так звані changing points, ключові моменти в житті, коли ми обрали якийсь шлях.
У мене, напевно, в житті було їх декілька. Перше — криза 2008 року, коли, маючи вже стабільний дохід, перші успіхи керівника, я пішла на стажування, як зараз пам’ятаю, на 500 гривень. У мене на той час були якісь збереження, але був і кредит, потрібно було платити за проживання. Тому я собі сказала, що it’s now or never, потрібно спробувати піти в міжнародний напрям і спробувати себе там, а далі що вийде. Я дійсно вірю, що коли ти йдеш в свої страхи, виходиш з комфортної зони, то саме тоді ти живеш життям.
Другий, напевно, це був переїзд в Сан-Франциско. У мене вже знову була міжнародна робота в FMCG, я керувала цілим регіоном, тоді СНД.
Тоді почав розвиватися digital, але мало хто розумів, як він працює. Адже всі працювали з традиційним маркетингом, телебаченням, медіа, журналами. Тож я вирішила, що потрібно набути ці знання, щоб розуміти майбутнє і бути в тренді — і вирушила в Каліфорнію, бо там зароджувалися всі інновації.
Я знайшла гранти, вклала всі свої збереження, вступила до бізнес-школи. Де у мене виходило, підпрацьовувала, робила вебінари, навчальні проекти, співпрацювала з різними людьми, які тільки починали, тоді це називалося інфобізнесом. Пам’ятаю, що коли я вилітала з Сан-Франциско, у мене на рахунку залишалось близько $1000.
Це були мої останні гроші на квитки. Я купила квиток до України через Торонто. Я не памʼятаю чому, мабуть він був дешевший. І якось я не додумалась перевірити, що українцям потрібно було віза, якщо ти летиш через Торонто. І от я витратила останні гроші на квиток. Я не переймалась дуже, адже вже тоді отримала офер від Google, думала, прилечу додому і там якось переб’юсь на якісь збереження в гривнях до першої зарплати. І тут мене не пускають на політ. Грошей на новий квиток немає, довелося брати в борг в подруги.
Це був, напевно, другий changing points, який ще раз мені довів, що завжди потрібно йти за тим, що тобі хочеться, якщо ти відчуваєш, що це потрібно. Переїзд з усіх точок зору, означав обнулення: нова країна, фінансова безпека, я могла сподіватися тільки на себе. Отримавши офер Google, це для мене була абсолютно нова індустрія після багатьох років FMCG.
Саме завдяки цьому досвіду в Сан-Франциско, у мене виникло бажання робити соціальні проєкти, займатися благодійністю, бо я побачила, наскільки багато було можливостей у жінок в Каліфорнії. Стала частиною Women to Zero — це була одна з найбільших організацій, які допомагали жінкам і студенткам знаходити в корпораціях роботу та менторів.
Про лідерство
Мені здається, один з найголовніших скілів, який потрібен в керівництві — accountability. Тобто брати відповідальність за те чи інше рішення.
І в кризових ситуаціях, і в дуже класних, цей скіл є невіддільним. І це не значить не делегувати, навпаки. Вважаю, що делегування — це ключовий скіл для керівника. Він не тільки розвиває команду, але і дозволяє досягнути набагато більше командною роботою, ніж якщо ти будеш в одиночку все на себе навішувати.
Друге — це розуміння, що будь-який процес — це командна гра. Кажуть, що є керівники, які більш індивідуалісти, а є — team players. Я вважаю, якщо ти індивідуаліст, то це вже не про керування людьми. Керівник має бути таким, щоб на нього могла покластися команда. Якщо ти бачиш, що хтось не справляється, ти кажеш не: «А це він не зробив», а «Як тобі можна допомогти?».
Третє — це helicopter view. Мені здається, я б не стала однією з наймолодших керівниць регіонів в Google колись, якщо б в мене б не було цього. Це можна назвати інтуїцією, шостим чуттям. Можливість побачити екосистему, різні процеси, як вони складуться і які ймовірності як в математиці. Коли ти одразу продумуєш декілька сценаріїв, розумієш, як заметчити процеси, партнерів, людей для того, щоб ці сценарії склалися.
І в разі, коли щось йде не за планом, ти дуже швидко адаптуєшся. Останнє — це, напевно, адаптивність до різних сценаріїв.
Про взірці та думку інших
Я ні на кого не рівняюся і порівнюю себе виключно з попередньою версією себе. Давно для себе створила такий мейнсет, інакше можна з глузду з’їхати, адже завжди буде якийсь 20-річний мільйонер, який досягнув більше, ніж ти.
Я багато років тому перестала жити тайтлами, позиціями, критеріями. Це свобода, коли ти не граєш у цю гру, а живеш принципом того, що тебе розвиває, наповнює, що тобі цікаво.
Для мене успіх — це рівень впливу в сфері, де мені фаново і цікаво реалізовуватися, рівень впливу. Я входжу у борд GLOBSEC, допомагаю з кібербезпекою, і я там наймолодша. Вище стоять голова Європарламенту, прем’єр-міністр, президент країни. І я сиджу там.
І це так класно, тебе обрали сидіти з ними і на повному серйозі розмірковувати, як виглядатиме наступні 10 років сек’юріті-стратегія для Центральної і Східної Європи. Якщо мене туди запрошують, значить я роблю ті проєкти. Тобто це не про персональний успіх, а про успіх тих проєктів, і тих платформ, де я працюю.
Бути в рейтингах — це один із інструментів вимірювання впливу. Минулого року мене обрали в УП100, входжу в вісім найвпливовіших соціальних діячів в світі, за версією ARC, наприклад. Такі рейтинги допомагають звернути ще більше увагу на проєкти, які робить Impact Force. Але це не означає, що люди, які не там, роблять щось менш значуще. Просто в них наразі менше інструментів впливу. Тому для мене це важливий інструмент для привернення уваги до соціальної діяльності, яку я роблю.
—Стіву Джобсу приписують слова, що він готовий був би віддати всі свої досягнення й усі технології в обмін на можливість зустрітися із Сократом. Чи є у вас щось таке, що ви були б готові обміняти на щось інше?
Напевно, із Сократом я б теж зустрілася. Мені було б дуже цікаво мати машину часу і зустрічатися з людьми, які вже пішли з цього світу, і розгадали загадку життя. З філософської точки, з наукової. Є дуже багато монахів, які просиділи по 100 років в печерах, вміли вповільнювати своє дихання, перероджуватися і так далі. Класно було б поспілкуватися з такою людиною. Я насправді все життя таких людей шукаю і якось мені вони попадаються. Наприклад, нещодавно познайомилася з відомим японським монахом.
Більше про це
«Мама українського PR». Як ви думаєте, Юліє Петрик
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
