«Ти не можеш розвернутися і піти» — ІТ-юрист про підготовку до служби, взаємодію з екіпажем і режим винахідника у роботі з FPV
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Протягом кількох років, через вік та стан здоров’я, його не брали до війська. Сьогодні Богдан Логвін — командир екіпажу FPV у підрозділі спеціального призначення НГУ «Тайфун».
Журналістка Vector Олена Коваль поспілкувалася з Богданом про те, як досвід роботи в ІТ-команді та походи у гори знадобилися на службі, чим здивувала БЗВП і на що варто орієнтуватися, коли обираєш підрозділ.
«Пошук підрозділу був схожим на вибір цивільної роботи». Як прийняв рішення піти служити
Я з дитинства дуже цінував свій час, — навіть на рік раніше пішов до школи. До повномасштабного вторгнення був дуже далеким від армії, радів, що «непридатний» і мені не доведеться витрачати рік свого життя на строкову службу.
До 2024-го був юристом в ІТ-сфері, працював в основному в закордонних компаніях, з іноземним правом. Займався персональними даними, корпоративним структуруванням, податками, документами на сайті, договорами тощо. Крім цього, у мене завжди була велика любов до юридичного дизайну й оптимізації процесів. У моїй останній компанії FRACTAL (раніше Netpeak Group) я також створював бази даних і займався внутрішнім навчанням команди.
Спроби долучитися до війська почалися ще у 2022 році, адже загроза була гострою. Я з Одещини, а росіяни дуже швидко рухалися в тому напрямку, навіть були висадки десанту поблизу мого міста.
Тоді мене не взяли, — я астматик, — і був молодше 25 років. У 2022 році не було такої пропускної здатності у навчальних центрів як зараз, та й загалом, армія не дуже добре працювала як інституція. Уявіть, якщо будь-яку компанію неочікувано збільшити в кілька разів, який там буде хаос з процесами, всі будуть розгублені, тим паче в таких умовах.
У 2023-му я спробував долучитися до «Хартії», мені теж відмовили через вік, стан здоров’я та відсутність будь-якого досвіду служби. Тоді я трохи розслабився, займався волонтерством та зборами. Мені здавалося, що армія сама впорається, головне її підтримувати. А якщо не кличуть, то, мабуть, і не варто йти.
Моє рішення змінилося у 2024 році після ухвалення закону про оновлення даних. Мене шокувала реакція частини знайомих: хтось виїхав за кордон, хтось шукав відстрочку, інколи — сумнівними способами. Саме тоді зруйнувалася ілюзія, що всі спокійно чекають на свій виклик. Ставлення до служби й армії виявилося значно складнішим, ніж здавалося.
Я зрозумів, що така позиція — рідкість, а багато хто просто сподівається, що його це не торкнеться. Тоді стало очевидно: все не так добре, як здавалося, і треба діяти. На фоні суспільного уявлення, що долучитися до армії — означає померти, хотілося показати іншу перспективу. Що це може бути значно ближче до звичайної роботи, ніж прийнято думати.
У той період я перетнувся з товаришем, який теж думав про службу. Він розповів, що навіть з астмою можна потрапити на бойову посаду — якщо йти у дроновий підрозділ уже з підготовкою. Коли ти приходиш із пройденими курсами й нормально розумієш систему, на стан здоров’я інколи дивляться менш формально.
Наступні пів року я цілеспрямовано готувався: навчання у школах операторів, курси Reservist, тренінги «Госпітальєрів». Паралельно вивчав підрозділи, їхню специфіку, читав відгуки.
Коли для сім’ї стало очевидно, що це не «про всяк випадок», а конкретний план, я озвучив рішення й почав обирати підрозділ.
Сам процес виявився дуже схожим на пошук цивільної роботи. З поправкою на те, що тут майже немає сенсу орієнтуватися на формальні «вакансії»: умови служби регламентовані законом. Тому ключове джерело інформації — досвід і відгуки військовослужбовців.
На етапі вибору підрозділу до мене долучився мій найкращий друг, щоб піти разом. Ми створили табличку, де зазначали умови, плюси та мінуси кожного підрозділу для нас. Далі ми пройшли співбесіди, розпитували про ротації, навчання та забезпечення. Частина інформації, звісно, була засекречена, але багато корисного ми дізналися.
Також ми звернулися до проєкту «Військо+1». Він співпрацює з деякими підрозділами та дозволяє познайомитися з ними глибше, ще до того, як долучитися. Наприклад, поспілкуватися не лише з рекрутером, а й із командиром чи окремим військовослужбовцем. Я так познайомився з Юрієм «Травнем» Фелипенком Український актор театру та кіно, військовослужбовець. Загинув на фронті 15 червня 2025 року. , який розповідав про умови служби в «Ахіллесі», підрозділі, де проходив службу. Для мене такий досвід був дуже корисним і допоміг прийняти рішення.
У підсумку ми обрали «Тайфун». Вони запропонували ротації та можливість служити нам з другом разом в одному екіпажі — це було надзвичайно важливо для мене.
Про навчання та труднощі на службі
На початку мені значно цікавішою здавалася саме розвідка. Я поспілкувався з командиром, і він наполегливо порадив перейти на ударні дрони — на його думку, це підійшло б мені краще. Я прийшов у військо пілотом розвідувального БПЛА, зараз же командир екіпажу FPV.
Попри те, що в нас уже було за плечима багато курсів, сертифікатів та навичок, обов’язковою процедурою залишалося навчання: керування, медицина, вивчення різних систем. Півтора місяця БЗВП і ще кілька місяців навчання всередині підрозділу.
Найскладнішою частиною служби мені досі видається БЗВП. Потрапляєш у роту зі 100 осіб, де зовсім різні люди з усієї України. Хтось прийшов добровольцем, когось залучили без вибору, у всіх різна історія, професії, бекграунд. І це вперше, коли я по-справжньому усвідомив, в якій маленькій бульбашці живу. У мене був культурний шок, і я дуже ціную цей досвід. Але ужитися з настільки різними людьми в тісному побуті — досить непросто.
На бойовій службі найважче було звикнути до відчуття невідомості та режиму, який складається з двох протилежностей: або довго чекаєш чогось, або кудись треба поспішати надзвичайно терміново. До цього було складно пристосуватися, як і до неможливості планувати власне життя. Можеш запланувати відпустку чи візит до лікаря, але раптово доводиться виїжджати, наприклад, щоб вивезти побратимів з позиції.
На мій погляд, ще до служби важливо усвідомлювати: багато залежить від безпосереднього командира. Те, який саме підрозділ, грає другорядну роль порівняно з тим, хто саме керує.
Notion чек-лісти в екіпажу та бойової групи. Які навички з цивільного життя знадобилися
Я люблю походи й обійшов майже всі Карпати. Це дуже допомогло мені на службі — але не в плані визначення сторони світу за мохом, а у практичних речах: хороша газова горілка, якісний спальник. Тобі не треба придивлятися, вибирати, купувати щось не те і потім розбиратися, що було б краще. У тебе вже є спорядження, яке можна одразу застосовувати на бойових — і це значно полегшує життя.
Також важлива готовність до фізичного дискомфорту: мені було спокійно спати у бліндажі, бо я вже звик ночувати на природі.
У професійному плані юридичні знання мені зовсім не знадобилися. Але це й не дивно, бо я свідомо обирав бойову посаду, для мене це було важливо. Під час співбесід були пропозиції посад юриста чи діловода в армії, але мені здавалось, що це лише частково: віддаєш комфорт і свободу, але не повністю проживаєш війну.
Мій робочий досвід став у пригоді, наприклад, в оптимізації процесів, роботі в командах та продуктовому мисленні. У війську теж є команда, безліч взаємодій, обмежені ресурси, явні й неявні цілі — і все це треба менеджити.
Як тільки я потрапив у підрозділ, почав втручатися у систематизацію та оптимізацію процесів. У екіпажу та бойової групи з’явилися чек-лісти, алгоритми, протоколи дій на різні випадки, бази знань з матеріалами курсів, підказки щодо обладнання: як його краще налаштувати, використати або полагодити. Тут мені дуже допомогло професійне мислення.
Взаємодія всередині підрозділу від цивільної роботи відрізняється тим, що звідти не можна просто піти. Доводиться знаходити підхід до побратимів — неважливо, чи вони досвідчені спеціалісти та приємні у спілкуванні, чи конфліктні особистості. Потрібно зрозуміти, яку користь конкретна людина може принести, і як ефективно взаємодіяти, іноді йдучи на поступки.
Але водночас ти живеш з цими людьми у побуті, 90% часу проводиш разом, їсте з однієї каструлі, перебуваєте у небезпеці. Це зовсім інше спілкування — набагато щиріше, ніж у цивільному житті, і ти точно можеш покластися на цих людей.
Про роботу з FPV
За час моєї служби дрони та способи протидії противнику змінилися. Наприклад, зараз із таким самим рівнем небезпеки ми змушені працювати значно далі від ворога, ніж півтора року тому.
У роботі з FPV технік вирішує набагато більше, ніж пілот. Літати можуть майже всі — це найпростіше, чого можна навчитися у цій сфері. Набагато складніше правильно налаштувати антени, частоти, їхню взаємодію. Люди з інженерним або фізичним бекграундом надзвичайно корисні у безпілотних системах. Мені, як умовному гуманітарію, спершу було важче працювати з дронами.
Як тільки приходиш у FPV, одразу входиш у режим винахідника і постійно шукаєш нові рішення: як протидіяти ворогу, як досягати цілей — навіть на рівні екіпажу.
І цей екіпаж перетворюється на маленький стартап, де ви разом брейнштормите: яка є проблематика, що заважає ефективніше працювати, яких показників треба досягнути. Щоразу після виїзду ми проводимо аналіз, що можемо наступного разу зробити інакше, як його покращити. І цей процес ніколи не припиняється.
Про зв’язок з цивільною професією та плани на майбутнє
З багатьма колегами з цивільної роботи стосунки взаємно припинилися — у житті відбувається стільки всього, що складно підтримувати зв’язок. Залишилися тільки найближчі, бо на інших просто не вистачає часу та сил.
Компанія зберегла за мною робоче місце. З колишнім керівником ми домовилися повторно поспілкуватися, якщо я вирішу повернутися: наразі я не знаю, скільки часу проведу на службі і як зміниться моє життя та робота компанії.
Юриспруденцією наразі не цікавлюсь — повністю зосереджений на тому, чим займаюся зараз. Після служби не планую повертатися до роботи юриста.
Служба в армії дала змогу зупинитися і переоцінити, що мені подобається робити і в чому я справді сильний. Зрозумів, що хотів би спробувати себе у чомусь, пов’язаному з менеджментом процесів — можливо, у Project- або Product-менеджменті. Під час нічних чергувань між вильотами читаю щось із цієї сфери або проходжу онлайн-курси.
Думав і про життя після служби. Мабуть, хотів би поїхати кудись у глибинку, жити спокійно й мати просту роботу. Хоча, швидше за все, це просто відчуття втоми.
Взагалі мрію більше подорожувати, ніж у форматі коротких відпусток — спробувати пожити в різних країнах. Думаю, після піврічного відпочинку десь у глушині ця ідея стане більш реальною.
Більше про це
Beetroot запустив напрям Defence — ексклюзивний бліц із засновником Андреасом Флодстрьомом
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
