«Стартапи — це сексі». Як засновник TechCrunch змінив технологічну журналістику
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Увечері 5 жовтня 2006 року на пошту Майкла Аррінгтона надійшов короткий лист. Неназване джерело повідомило, що Google купує YouTube за $1,6 млрд. Наступного ранку Аррінгтон оперативно опублікував новину у своєму блозі TechCrunch. Через три дні в Google підтвердили, що угоду було заплановано на листопад.
На думку Аррінгтона, саме ця новина призвела до того, що через кілька років його аматорський техноблог перетворився на головне медіа про стартапи з мільйонами читачів у всьому світі. Vector розповідає, як Майкл Аррінгтон створив TechCrunch, зруйнував стереотипи щодо стандартів журналістики, а також вплинув на розвиток Кремнієвої долини.
Між тако і технологіями
На одному з найдорожчих пляжів США Манхеттен-Біч по буднях було небагатолюдно. Ближче до вечора огрядний чоловік середнього віку забирав свою дошку і складав речі. Дорогою додому безробітний серфінгіст, як правило, заглядав в улюблену забігайлівку, де готували один із найкращих тако в Каліфорнії. «Чорт, хоч одна футболка залишиться без плям?!» — чоловік почав поспішно витирати серветкою чергову пляму на футболці від соусу.
Історія Майкла Аррінгтона дуже схожа на типову історію успіху. Про його дитинство відомо небагато. Він народився в місті Оріндж (Каліфорнія), а пізніше якийсь час жив із батьками в графстві Суррей, Великобританія.
Сім’я Аррінгтона грошей особливо не потребувала. Батько — керівник відділу оброблення даних Bank of America, мати — домогосподарка. Тому єдиний син цілком міг кинути навчання в Каліфорнійському університеті Берклі заради не менш престижного коледжу Клермонта МакКена лише тому, що його не влаштовували «класи на 900 студентів».
1995 року Аррінгтон отримав диплом Стенфордської юридичної школи й вирушив на свою першу практику в юридичну фірму в Сан-Франциско, але незабаром пішов звідти через «нудну корпоративну політику». Його новим місцем роботи стала Wilson Sonsini Goodrich & Rosati — юридична фірма, клієнтами якої на той час були Netscape, Yahoo, Amazon.
Крім цього, компанія також надавала свої юридичні послуги ряду венчурних фондів, що підтримують технологічні стартапи та медичні відкриття. Саме тут Аррінгтон знайшов своє призначення. Йому було не дуже цікаво копатися в запорошених сторінках законів, тому він почав зав’язувати дружбу з клієнтами цієї компанії. Вони й допомогли йому знайти роботу у технологічній галузі.
З 2001 до 2004 року Майкл Аррінгтон встиг побути:
- Співробітником стартапу RealNames, який займався продажем та управлінням доменами. Стартап залучив $100 млн інвестицій, але закрився 2002-го.
- СOO Razorgator — компанії, що займається продажем квитків на різні заходи.
- Засновником компанії Achex, що спеціалізується на онлайн-платежах (сьогодні це частина Western Union). Аррінгтон залишив проєкт після продажу компанії.
- Засновником прокату онлайн фільмів на DVD Zip.ca. Проєкт проіснував до 2005 року.
- Автором сервісу pool.com, який до цього часу відстежує ринок доменів.
Незабаром і це набридло Аррінгтону. Він покинув усе і майже цілий рік шукав себе, мандрував і буквально жив на пляжах Каліфорнії. «Я заробив достатньо, щоби купити Porsche. Не набагато більше», — згадував він про свій бізнес до 2004 року.
«По-перше, стартапи — це сексі»
«Після звільнення з роботи я виглядав жахливо. Мій день починався з того, що я прокидався та грав у відеоігри. Потім я йшов на пляж, повертався з пляжу, їв тако, грав у відеоігри, їв тако і засинав. Після чого прокидався… Якось моя дівчина прийшла з роботи і ясно дала зрозуміти, що це має припинитися», — згадував Аррінгтон. Того ж дня він почав думати , чим ще міг би зайнятися у свої 34. Нудним здавалося все, крім технологій, які на той час стрімко розвивалися. І тоді на думку Майкла спала геніальна ідея.
На початку нульових усі стартапи поєднувала одна проблема — як зробити так, щоб про них дізналися та захотіли підтримати. Twitter і Facebook тоді просто не існувало. Аррінгтон вирішив виправити ситуацію і створити медіа, яке висвітлювало б новинки, що створюються в Кремнієвій долині.
Так з’явився блог зі смішною назвою TechCrunch. Перший офіційний пост Аррінгтон опублікував 11 червня 2005 року. У наступні місяці він публікував як повноцінні статті, так і дрібні репортажі з подій, які він відвідував. Основним контентом TechCrunch усе ж таки залишалися невеликі анкети стартапів, які сподобалися Аррінгтону.
Трохи більше як місяць після запуску кількість читачів досягла 500, а вже до листопада 2005-го — 8000. На честь успіху Аррінгтон влаштував вечірку. На неї він покликав усіх: від директорів великих компаній, у яких нещодавно брав інтерв’ю, до сусідського хлопця із собакою, що проходив повз нього.
У підсумку Аррінгтон став проводити вечірки із вартою заздрості регулярністю. Вони виявилися чудовим підприємницьким ходом із просування TechCrunch. Так блогер познайомився із Джен Аллен, маркетологом компанії Eurekster. Остання звела його з ключовими на той час венчурними компаніями Кремнієвої долини, такими як Kleiner Perkins, Greystone Ventures та Accel Partners.Він особливо наголошував, що не називає себе журналістом — лише блогером. Саме це давало змогу йому висловлювати свою думку та відходити від загальноприйнятих журналістських стандартів BBC.
2005 року Майкла Аррінгтона часто дорікали в тому, що він писав в основному про компанії та людей, про яких завтра, можливо, ніхто і не згадає. Водночас він навмисне упускав з уваги успіхи та досягнення фінансово успішних компаній. На це Аррінгтон відповідав: «По-перше, стартапи — це сексі, по-друге, f * ck off (відчепіться, — ред.)»
Не підприємець, а «наречений нарозхват»
Після новини про покупку YouTube TechCrunch перетворився на визнане джерело інформації, а Аррінгтон — на технологічного експерта. Кількість читачів блогу з 2006 до 2007 зросла в шість разів — із 65 000 до 435 000. 2006 року Аррінгтон зареєстрував акаунт на YouTube, куди викладав репортажі телеканалів, де згадували його блог, а також короткі рекламні ролики компаній.
Також Майкл активно роздавав інтерв’ю невеликим медіапроєктам. Наприклад, поговорив із репортером каналу Hooman interviews, бувши босоніж. Він був таким собі фриком, який знав, про що говорить. Подібні витівки допомогли Аррінгтону залучити потрібну йому аудиторію.
Перший офіс TechCrunch розташовувався в орендованому будинку Аррінгтона. Траплялися випадки, коли на світанку до нього у двері ломилися невідомі. Одного разу хлопці з європейським акцентом у чорних костюмах із краватками увірвалися до його спальні, коли він ще спав. «Забирайтеся звідси», — почав кричати сонний Аррінгтон. Придивившись, він зрозумів, що це не грабіжники, а якісь стартапери з Амстердама, які мріяли розповісти про себе блог.
Подібне почало відбуватися все частіше. Майкла Аррінгтона жартома стали порівнювати з нареченим перед чергою гостей його весілля, кожен із яких хоче його привітати. З таким потоком людей Аррінгтон сам не впорався. Рекламні доходи дозволили Майклу найняти кількох журналістів та CEO. Ним стала стара знайома Аррінгтона з тих самих вечірок Хізер Харді. До TechCrunch вона обіймала посаду старшого віцепрезидента з питань злиття у News Corp (дочірня фірма Fox Interactive Media).«Найняти Хізер було найкращим рішенням, про яке я ніколи не шкодував», — повторює Аррінгтон. Можна сказати, що саме Харді перетворила TechCrunch на цілу екосистему проєктів, об’єднаних навколо божевільного бажання бути в курсі всіх технологічних новинок.
Від блогу до екосистеми TechCrunch Network
2007 року Аррінгтон разом із підприємцем Джейсоном Калаканісом придумали ідею платформи, де з одного боку були б представлені стартапи, з іншого — венчурні фонди та бізнес-ангели, зацікавлені в технологіях.
Так з’явився конкурс TechCrunch40, який через кілька років перейменували на TechCrunch50. У ньому могли взяти участь лише компанії, які були на ринку не довше двох років і мали статутний капітал менш як $2 млн. З усіх заявок команда обирала 40 найкращих стартапів (пізніше — 50). Потім вони представили свої проєкти на сцені.
Найкращий стартап отримував премію у розмірі $50 000 і статуетку Crunchies у вигляді мавпи з кісткою, що розбиває комп’ютери. З прикладів — стартап Yammer нагородили 2008 року, а через чотири роки його купив Microsoft за $1,2 млрд.
Все почалося з короткої розмови в кулуарах TechCrunch50. CEO AOL Тім Армстронг запитав, як справи видання. Аррінгтон відповів, що втомився. Тоді Армстронг вперше запропонував викупити TechCrunch, а сама угода відбулася через рік.
На момент продажу річний валовий прибуток TechCrunch становив $10 млн. У пакеті з виданням йшли всі проєкти, раніше створені Аррінгтоном, зокрема TechCrunch50.
Його продаж AOL став причиною судового позову Джейсона Калаканіса проти TechCrunch. Підприємець розлютився, бо не отримав жодної копійки від продажу платформи.
Розгляд між двома підприємцями тривав майже рік. Аррінгтон звинувачував Калаканіса в алкоголізмі та в диктаторських методах роботи. Калаканіс стверджував, що Аррінгтон сидить на заборонених препаратах, а також неодноразово домагався співробітниць на робочому місці. 2011 року Калаканіс без коментарів забрав судовий позов.
Саме ця сварка стала причиною перейменування TechCrunch50 на TechCrunch Disrupt. Надалі проєкт перетворився на повноцінну конференцію за участю знаменитостей у світі технологій. Конкурс на вибір кращого стартапу перейменували на TechCrunch Battlefield, і він став частиною TechCrunch Disrupt.
2011 року Аррінгтон створив венчурну компанію CrunchFund (сьогодні відомий під назвою Tuesday Capital). Рішення зайнятися інвестиціями вважають «конфліктом інтересів». На думку громадськості, не можна писати огляди стартапів, і вибірково підтримувати проєкти. Так, Аррінгтон пішов із TechCrunch, залишившись венчурним капіталістом.
TechCrunch сьогодні
Багато журналістів пророкували, що після відходу Аррінгтона платформа впаде на дно, але цього не сталося. Сьогодні вона об’єднує довкола себе понад сто авторів. Щомісяця сайт відвідують у середньому 14 млн користувачів з усього світу. Проєкт очолюють Майк Бутчер та Метью Панзаріно.
Майк Бутчер
Бутчер обіймає посаду відповідального редактора (editor-at-large). Британський журналіст був одним із перших, кого Аррінгтон залучив для висвітлення технологічних новин у Європі. Раніше Майк був головним редактором TechCrunch UK, який згодом трансформувався у TechCrunch Europe. Також Бутчер — ключовий інтерв’юер у проєкті TechCrunch Disrupt.
Метью Панзаріно, який приєднався до видання 2013 року, обіймає посаду головного редактора. До цього він був керівним редактором The Next Web. На відміну від Бутчера, Панзаріно зараз майже нічого не пише, взявши на себе менеджерські функції.
Станом на 2021 рік TechCrunch Network скоротилася до видання TechCrunch, яке об’єднало в собі наявні раніше блоги, та конференції TechCrunch Disrupt. Crunchbase також продовжує працювати, хоча відокремилася від видання 2015-го.
Майкл Аррінгтон 2017 року заснував фонд Arrington XRP Capital з фокусом на криптопроєкти. Партнером фонду стала Хізер Харді. Аррінгтон ніяк не впливає на роботу видання, але зізнається, що іноді його все ж таки звуть як консультанта.
Майкл Аррінгтон здійснив одразу дві революції. З одного боку, він привернув увагу до стартапів, у які на початку нульових мало хто вірив. З 2007 до 2020 року команда TechCrunch дала майданчик для презентації 763 стартапам з усього світу, 115 із них згодом вийшли на біржу або були продані. Загальна сума залучених стартапами інвестицій становила $9 млрд.
З іншого боку, він зруйнував стереотипне уявлення товариства про медіа. Майкл одним із перших став вести блог, де абсолютно не обмежував себе в словах та висловлюваннях. TechCrunch мав лише два ключові принципи — чесність і прозорість перед читачами та інвесторами. Такий бунтарський підхід і допоміг аматорському техноблогу перетворитися на головну платформу про стартапи.
