Шоу замість бюджету. Як популісти перетворюють економіку на театр абсурду

«Візьмемо гроші у багатих і роздамо бідним!», «Знизимо ціни на ліки для всіх!», «Піднімемо мінімалку вдвічі!», «Виплатимо людям по 1000 грн!» — ці та подібні гасла, на перший погляд, здаються розумними та справедливими. Проте чому країни, що реалізовують такі ідеї, стикаються з гіперінфляцією, дефіцитом товарів і масовою еміграцією?

Журналістка Vector Дарія Прудіус розбирає найгучніші історичні кейси економічного популізму та пояснює, чому саме підприємці та стартапи стають першими жертвами привабливих, але руйнівних економічних рішень.

Що таке популізм

Популізм — це політичний підхід, який протиставляє «народ» «еліті», претендуючи говорити «істинним голосом народу». Популісти апелюють до емоцій і загальних бажань (як-от справедливості, рівності тощо), але пропонують спрощене розв’язання складних проблем. При цьому про часові (або законні) обмеження чи довгострокові наслідки забувають сказати.

Наприклад, політик обіцяє: «Скасуємо комуналку для всіх, запустимо космічний корабель у кожне село й роздамо безоплатні айфони!». У теорії звучить ідеально, але як це зробити — він не пояснює, адже головне, щоб люди зааплодували.

Популізм завжди виграє на короткій дистанції, але провалюється на марафоні. Бо коли всі чекають безплатних айфонів, а отримують чергове підвищення податків — ось тоді й починається справжній шакалячий експрес.

Чому підприємці у першій хвилі атак популістів

Підприємці часто стають першими мішенями популістських атак, адже останні потребують простого та видимого «ворога», якого можна звинуватити в економічних проблемах. Бізнес чудово підходить на цю роль.

Насамперед підприємці представляють «неідеальний» вільний ринок, який популісти намагаються «вдосконалити» своїми втручаннями. По-друге, їх легко демонізувати як «жадібних капіталістів» або «експлуататорів», навіть якщо вони створюють робочі місця та інновації.

Ще один чинник — підприємці мають активи, які можна перерозподілити для швидкого політичного піару. Націоналізація приватного бізнесу дає популістам негайний «трофей», який можна показати виборцям. У Венесуелі Уго Чавес експропріював понад 1 400 компаній, зокрема не лише нафтові гіганти, але й харчові підприємства, банки та навіть готелі.

Крім того, успішні підприємці часто є символами нерівності, якою спекулюють популісти. Замість складних структурних реформ, простіше показати пальцем на видимих «багатіїв» як джерело всіх проблем, навіть якщо це призведе до загального економічного занепаду.

Розгляньмо кілька яскравих прикладів популізму в різних країнах ХХI століття.

Європейський популізм 

«Неліберальна демократія» — Угорщина 

Угорщина під керівництвом Віктора Орбана стала «взірцевим» прикладом популістської економічної політики в Центральній Європі. Після повернення до влади у 2010 році Орбан проголосив побудову «неліберальної демократії» та впровадив серію економічних рішень, які називав «захистом національних інтересів».

Економічна політика Орбана базувалася на кількох ключових механізмах. У 2010-2011 рр. уряд націоналізував приватних пенсійних накопичень громадян на суму близько $13 млрд, спрямувавши ці кошти на зниження державного боргу.

Наступним кроком стало запровадження секторальних податків для банків, телекомунікаційних, енергетичних та роздрібних компаній, переважно з іноземним капіталом. Податок для банків в Угорщині становив до 0,53% від загальних активів, що було найвищим показником у Європі (до 2017 його знизили майже удвічі).

З 2013 року уряд встановив адміністративний контроль над цінами на електроенергію, газ та опалення, знизивши їх на 25%. Цей крок подавався як «захист угорських сімей» від зростання цін на комунальні послуги.

Характерною рисою економічної політики Орбана стало сприяння створенню «національної буржуазії» через перерозподіл ресурсів. До 2021 року п’ять найбагатших угорців збільшили свої статки більш ніж у 10 разів (до 7,5 трлн форинтів).

А памʼятаєте, у 2023-му Угорщина відмовилася від вступу до Альянсу стартапів країн ЄС, бо спільнота підтримує гендерне розмаїття?

Економічні показники Угорщини за цей період:

• Іноземні інвестиції впали з 4,5% ВВП (2010) до мізерних 0,2% ВВП (2020).
• Корупція зросла: Угорщина скотилася з 50-го на 73-те місце у світовому рейтингу (2010-2023).
• Залежність від ЄС: єврофонди становлять 4% економіки країни.
• Політичний тиск на бізнес: 73% міжнародних компаній повідомляли про втручання влади.

На тлі таких реформ у технологічному секторі з’явилися нові тенденції: 

• більшість успішних угорських стартапів перенесла головні офіси до інших країн ЄС, переважно Австрії, залишаючи в Угорщині лише центри розробки;
• венчурні інвестиції в угорські стартапи стали в шість разів нижчими, ніж у сусідній Польщі;
• Угорщина поступово втратила позиції регіонального технологічного хабу на користь Варшави, Праги та Бухареста.

«500+ для кожної дитини» — Польща

Партія «Право і Справедливість» (PiS) прийшла до влади у Польщі у 2015 році з масштабними соціальними обіцянками й наративом про захист «звичайних поляків» від ліберальних еліт та іноземного впливу.

Найвідомішою ініціативою стала програма «500+», запроваджена у 2016 році. За нею передбачалися щомісячні виплати у розмірі 500 злотих на кожну дитину після першої, а пізніше — на всіх дітей. Цю програму представляли як революційну підтримку польських сімей.

Одночасно з соціальними виплатами уряд скасував попередню пенсійну реформу, знизивши вік виходу на пенсію з 67 років до 60 для жінок і 65 для чоловіків. Таке рішення суперечило загальноєвропейському тренду на підвищення пенсійного віку (через демографічну кризу).

В економічній політиці PiS також запровадила спеціальні податки для банківського сектору та великих роздрібних мереж, які належали переважно іноземним власникам. Паралельно розпочала «реполонізацію банків» — тобто, держава викупила акції банків в іноземних власників, що збільшило частку польської власності з 30% до понад 50%.

Економічні результати такої політики були неоднозначними. З одного боку, програма «500+» майже вдвічі скоротила дитячу бідність — з 8,8% до 4,7%. Однак витрати на цю програму щороку сягали 1,7% ВВП, що суттєво тиснуло на бюджет. Центральне статистичне управління Польщі відзначило ще один ефект — близько 100 000 жінок залишили роботу після впровадження цих виплат. Економічна ситуація додатково загострилась у 2023 році, коли інфляція зросла до 18,4% — один із найвищих показників у ЄС. Додатково, через проблеми з верховенством права країна не отримала 36 млрд євро з Фонду відновлення ЄС.

Take Back Control та Brexit — Велика Британія

Референдум про вихід Великобританії з ЄС у 2016 році став поворотним моментом для однієї з провідних економік світу. Кампанія Brexit розгорнулася навколо гасла Take Back Control («Повернімо собі контроль») — обіцянки відновити британський суверенітет стосовно імміграції та законодавства. Спойлер: мігрантів з ЄС справді стало менше, але загальний рівень переселення зріс до історичного максимуму.

Обіцянки кампанії за Brexit

Прихильники виходу з ЄС активно просували декілька ключових економічних аргументів. Головними твердженнями стали щотижневі виплати 350 млн фунтів до ЄС, які після Brexit можна було б переспрямувати на національну систему охорони здоров’я. Цю цифру, яку розмістили на автобусах кампанії Vote Leave, пізніше офіційно спростувало Управління статистики Великобританії.

Не менш активно поширювалися страхи щодо мільйонів турецьких мігрантів, які Велика Британія буде змушена прийняти після потенційного вступу Туреччини до ЄС. При цьому реальних передумов не лише для міграції, але й для вступу до союзу у Туреччини не було. 

Кампанія також обіцяла нові торгівельні можливості з США, країнами Співдружності та іншими економіками світу після звільнення від регуляторних обмежень ЄС.

Миттєві економічні наслідки

Ринкова реакція на результати референдуму була блискавичною. Фунт стерлінгів упав на 15% — це стало найбільшим одноденним падінням британської валюти в сучасній історії. За даними Innovate Finance Організація, яка представляє 300 фінтех-компаній Великобританії (UK FinTech) , інвестиції в британські фінтех-стартапи скоротилися на третину протягом першого року після референдуму.

Почався масовий відтік бізнесу — понад 440 фінансових компаній перенесли частину своїх операцій з Лондона до країн ЄС. За оцінками New Financial, з Лондона було виведено активів на суму понад 900 млрд фунтів. Британські підприємства витратили понад 4,4 млрд фунтів лише на підготовку до Brexit, адаптуючи свої процеси та стратегії до нових умов.

Довгострокові економічні наслідки:

• Продуктивність економіки знизилась на 4% ВВП.
• Торгівля з ЄС скоротилась на 15% за п’ятирічний період.
• Британський експорт до Європи впав на 13%, а імпорт — на 11% відносно допандемічних рівнів.
• Щорічна кількість митних декларацій становить 270-310 млн, що коштує економіці 8-10 млрд фунтів.
• Кількість працівників з ЄС скоротилась на 460 000 осіб (загальна нестача спеціалістів була в понад 300 000 осіб).

Технологічна індустрія, яка була однією з найдинамічніших у Європі, відчула особливо сильний вплив Brexit. Майже половина британських технологічних компаній повідомила про складнощі з найманням кваліфікованих спеціалістів після виходу з ЄС. Стартапи втратили доступ до Європейського інвестиційного фонду, який раніше забезпечував близько 8% венчурного фінансування у країні.

Виникли серйозні юридичні невизначеності щодо транскордонного передавання даних, а близько 14% британських технологічних компаній були змушені відкрити офіси в ЄС або повністю перенести туди свої операції.

Північна Америка

America First та MAGA — США

США, певно, найцікавіший приклад того, як популістські економічні ідеї реалізуються у надпотужній економіці. Особливо показовим став попередній період президентства Дональда Трампа, який втілював класичні популістські підходи під гаслами America First та антиглобалістської риторики.

Економічна політика Трампа формувалася навколо ключових популістських наративів. Наприклад, економічний націоналізм — у протекціоністській торговій політиці проти «несправедливих» торгових угод, особливо з Китаєм. Паралельно критикувалася «глибинна держава», «вашингтонське болото» та традиційні економічні експерти, що створювало образ боротьби з корумпованими елітами. 

Важливими елементами стали масштабна дерегуляція — скасування екологічних та фінансових обмежень під гаслом «звільнення бізнесу від кайданів», та значні податкові скорочення для корпорацій і заможних американців як стимул для економіки. 

Короткострокові наслідки America First: 

• ВВП зріс до 3% до пандемії COVID-19. 
• Безробіття знизилося до історичного мінімуму в 3,5%. 
• Фондовий ринок показував рекордні результати.

Довгострокові наслідки America First:

• Торгівельні війни з Китаєм — американські споживачі заплатили додаткові $40 млрд щороку через мита.
• Аграрний сектор США втратив значну частку експортного ринку в Китаї.
• Податкові скорочення 2017 року збільшили дефіцит федерального бюджету на $1,9 трлн, відповідно до оцінок Бюджетного управління Конгресу.
• Tax Policy Center: 83% вигод від податкової реформи отримали найбагатші 1% американців.

У 2025 році, після повернення до влади, адміністрація Трампа продовжила та посилила свою популістську економічну політику. Зокрема поглибила протекціонізм — збільшення мит на імпорт, що призвело до зростання дефіциту торгового балансу на 17% через зворотні ефекти. А через «Проєкт 2025» Heritage Foundation відбулася інституціоналізація економічного популізму — заміна професійних державних службовців політичними призначенцями (до 9 300 осіб). 

Поза тим, оскільки Трамп ще не завершив навіть половини свого чинного президентського терміну, ми не можемо повністю проаналізувати ефекти та наслідки його теперішніх популістських заяв та дій. Однак очевидно, що перший сезон America First плавно перейшов у другий — Make America Great Again.

Адміністрація Джо Байдена (2021-2025) пропонувала альтернативний економічний підхід, який, втім, також містив достатньо популізму. Вона запровадила масштабні соціальні програми на $3,5 трлн під гаслом боротьби з «корпораціями-експлуататорами», робила акцент на «відбудову середнього класу» через інфраструктурні інвестиції та підвищення мінімальної зарплати.

Як найбільша економіка світу, США створюють потужні хвилі, які поки що впливають на глобальні ринки та політику. Успіх економічного націоналізму Трампа стимулював популістські рухи в Європі, зокрема «Альтернативу для Німеччини» та Національний фронт у Франції. А підрив СОТ та міжнародної торгівельної системи спричинив хвилю протекціонізму в усьому світі.

Латинська Америка

«Нафта належить народу» — Венесуела

За президентства Уго Чавес (1999-2013) країна впровадила радикальну програму «Боліваріанської революції» під гаслом «Нафта належить народу», що обіцяла нібито справедливий розподіл багатства.

Ключовою економічною стратегією стала масштабна націоналізація. Уряд перебрав контроль над PDVSA (національною нафтовою компанією) та іншими стратегічними активами. Професійних менеджерів замінили політичними призначенцями, що призвело до падіння ефективності та скорочення інвестицій в обладнання.

Одночасно впровадили жорсткий контроль цін на базові товари та суворі валютні обмеження. Це створило певний парадокс: офіційні ціни були надто низькі для рентабельного виробництва, але чорноринкові ціни — недоступні для більшості населення.

Найбільш руйнівним для економіки став необмежений друк грошей для фінансування соціальних програм. Коли ціни на нафту впали, уряд просто продовжив емісію, що спричинило гіперінфляцію, яка досягла 130 060% у 2018 році.

Економічні наслідки красномовні:

• ВВП скоротився на 75% за десятиліття.
• З’явились масові дефіцити та черги за найбазовішими товарами — від туалетного паперу до ліків.
• Понад 7 млн венесуельців (чверть населення) покинули країну.
• Середня зарплата впала до $2-3 на місяць.

«Батьківщина або стерв’ятники» — Аргентина

Класичний приклад «економіки йо-йо» «Економіка йо-йо» описує нестабільну економіку, що постійно коливається між зростанням і спадом, створюючи відчуття непередбачуваності. — країни, яка циклічно коливається між популістськими та ортодоксальними економічними підходами Ортодоксальні економічні підходи базуються на класичних теоріях з акцентом на мінімальне втручання держави, ринкову саморегуляцію та фінансову дисципліну. , створюючи глибоку нестабільність.

Ще за часів Хуана Перона (1946-1955, 1973-1974) країна почала націоналізовувати залізниці та комунальні підприємства, поєднуючи це з різким підвищенням зарплат. Це створило короткострокове зростання внутрішнього попиту, але заклало основи для хронічної інфляції.

Особливо яскравим прикладом популізму в Аргентині стала епоха Крістіни Кіршнер (2007-2015). Її уряд здійснив ренаціоналізацію ключових компаній, включно з нафтовою YPF, запровадив масштабні субсидії на енергію і транспорт та встановив жорсткий контроль за цінами й імпортом.

Результати цієї політики:

• Аргентина пережила чотири дефолти за 20 років.
• Інфляція досягла понад 200% у 2023 році.
• Еміграція нині становить 25% населення.
• Величезний розрив між офіційним та реальним курсом долара (до 70%), що стимулювало розвиток чорного ринку валюти.

Новий президент Хав’єр Мілей, попри свою радикальну риторику, зараз бореться з наслідками популізму через програму «бензопили» для державних витрат – скорочення держсектору та дерегуляції. Це дозволило сповільнити інфляцію з 26% до 2% на місяць, але ціною стали безробіття та загальне соціальне напруження.

Замість висновків

Популістська економічна політика завжди починається з привабливих обіцянок швидких і простих розв’язань складних проблем. Повернення контролю, захист від зовнішніх загроз, боротьба з елітами та забезпечення соціальної справедливості — ці меседжі вплинуть на виборців будь-якої країни та континенту.

Проте політичними гаслами неможливо вплинути на реальну економіку. Масштабні соцпрограми навантажують бюджет, а спроби швидко перерозподілити ресурси, щоб погасити чергову критичну «пожежу», часто призводять до незапланованих наслідків зі знаком мінус. Державний борг зростає, інвестори перестають вливати свій капітал, а бізнес-середовище не може зростати у невизначеності та нестабільності.

Тож варто пам’ятати, що будь-який популізм в економіці — це коли політик обіцяє вам новенький Mercedes, а через рік ви щасливі, що можете собі дозволити проїзд на метро. Але принаймні у вас буде на кого скаржитись, адже олігархи/мігранти/депутати/корупція (потрібне підкреслити) ніколи не закінчаться.