Розвиток сервісів у нових умовах: інсайти COO Weblium про вигорання, креативні індустрії та життя без контексту росії
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
IT-сфера перебуває під впливом багатьох чинників, зокрема негативних. Війна, вплив росії та російських продуктів, нестабільність, емоційне вигорання і втома працівників — усе це впливає на роботу та розвиток компаній. Як продовжувати працювати й змінювати ринок на краще? Vector поспілкувався з Даніеллою Шихабутдіновою, COO Weblium, щоб це з’ясувати.
Як зараз живе креативна індустрія?
Загалом добре. Новий продукт постійно з’являється. Наші люди так влаштовані, що не можуть стояти на місці: вони творять — і створюють щось унікальне навіть під час війни. Знімають фільми, пишуть музику та вірші, займаються хендмейдом і відкривають власні бізнеси. Активно просувається ідея українського та України.
Weblium — частина цієї індустрії? Чи ви більше про музику, поезію, фільми?
По-перше, ми про IT-сектор. Це вже креатив, створення чогось нового (у нашому випадку, ще й українського). Це постійний вихід за якісь рамки, інколи навіть щось революційне. Якщо ж вже говорити про сам Weblium, то ми конструктор сайтів, простір, де як власники бізнесу, так і дизайнери можуть втілити своє бачення сайту, дати йому унікальний зовнішній вигляд, налаштувати різні елементи взаємодії, щоб вирізнятися з-поміж інших.
Чи виходить в них це?
Постійно з’являються нові сайти. Навіть якщо вони на базі шаблону, люди все одно додають свій унікальний контент, розробляють креативний дизайн, вкладають у це душу. Чим це не творчість і не креатив? Навіть коли людина приходить створити сайт-візитівку, обирає шаблон та змінює декілька кнопок — це вже творчість.
Чому люди вигорають в IT, якщо це один з найстабільніших секторів?
Вигорання стається тоді, коли очікування людини не збігається з реаліями, і деякий час вона терпить, а потім остаточно згорає. Першопричини можуть бути різноманітні. Як особисті (такі як проблеми зі здоровʼям, у сімʼї), так і на робочому місці (погані стосунки з колегами чи менеджером, неотримання фідбеку, невдоволення зарплатнею чи графіком, втома від одноманітних завдань або навпаки від купи різноманітних, бажання більшої свободи чи навпаки більш структурованих процесів) — усе, що завгодно, що критично для людини, але доводиться миритися.
Це притаманне не тільки IT: у кожній сфері люди можуть це відчувати. У IT ще може впливати той факт, що галузь дуже швидко розвивається, а нам здається, що не встигаємо. Хочемо робити щось більш інноваційне, але поки ми придумали якусь концепцію, уже десь школярі написали під неї застосунок. Зараз, у часи війни, стрес, звісно, тільки посилюється.
Поділіться рецептом боротьби з вигоранням усередині команди?
Попри те, що більшість свого життя я працювала за напрямом HR, не дуже люблю притягувати якісь узагальнені статистики та інструкції. Я вважаю, що головне — говорити. Чесно. Словами через рот. Важливо почути, чому так сталось і що ми як компанія можемо зробити. І спробувати усунути причину. Іноді проста відпустка вирішує. Іноді треба перебудувати процес у команді. Іноді накинути нових прикольних завдань або взяти помічника, щоб розвантажити.
Майже все можна вирішити, головне — знайти причину. Важливо відверто про це розмовляти.
Наскільки актуальна зараз проблема російського в креативних індустріях України?
Проблема досі актуальна. Багато людей з якихось невідомих причин не готові відмовитися від контенту, послуг, товарів країни-агресора. Хтось намагається це якось виправдовувати (мовляв, «я їм не плачу гроші»), хтось не хоче витрачати час та гроші на зміну платформи, для когось це щось на кшталт guilty pleasure Феномен «guilty pleasure» у перекладі з англійської означає задоволення, за яке нам може бути соромно. , а комусь просто байдуже. Але я не бачу жодної адекватної причини підтримувати ворожий бізнес. Уже майже два роки з початку повномасштабного вторгнення пройшло, була можливість або перейти на українські, або закордонні сервіси. Або хоча б дізнатися про них!
Наскільки це проблема у сфері IT?
Ще до початку повномасштабного вторгнення російські інструменти були одними з найбільш популярних в Україні, тож проблема дуже велика. Було надзвичайно круто спостерігати, як люди відмовлялися від тих сервісів, навіть якщо вони були кращими в деяких аспектах, і йшли або до українського, або ж до чогось просто «не російського».
І це робили не тільки українці, а і люди з інших країн. Але тут, як і з контентом, проблема та сама. Деякі люди просто не хочуть переходити, от і все. Вони й далі будуть використовувати російський конструктор сайтів, російські органайзери та інші сервіси.
Не треба далеко ходити, на Dev.ua нещодавно було розслідування щодо використання російського ПО в дотичній до нас сфері. Люди вже майже два роки однією рукою донатять на ЗСУ і намагаються втримати фронт, врятувати дітей від ракет і просто зберегти життя. А іншою — самі ж продовжують сплачувати агресору гроші. У мене це просто в голові не вкладається.
Чи багато бізнесів зараз використовує російський софт?
Їх завжди більше, ніж хочеться, бо хочеться, щоб ця цифра дорівнювала нулю. Це можуть бути великі установи, як-от університети, або ж маленькі інтернет-магазини. Це серйозна проблема. Хоча російський софт може давати функціональність, але повторюсь ще раз: купувати його — це спонсорувати війну.
Звісно, інколи все не так просто, як здається. Деякі російські компанії мімікрують під європейські, формально переносячи свої офіси за кордон, але їхні працівники в росії, отримують та витрачають свою зарплату там. Та мені здається, за майже два роки повномасштабної війни в нас повинна була зʼявитися звичка перевіряти країну походження того чи іншого ПЗ.
Чи варто кенселити ті установи, які використовують російське ПЗ?
Деякі установи неможливо закенселити, бо це можуть бути цілі освітні заклади, окремі кафедри. Навіть сайти шкіл у невеликих містах. Попросити якоїсь реакції, відповіді — так, але туди все одно будуть вступати.
Щодо бізнесів питання складніше, бо ми ніколи не дізнаємося, чи це сам власник бізнесу пішов та підключив до свого сайту російські інтеграції, чи це зробив підрядник. Якщо ви таке бачите, то варто просто нагадати, що завжди є можливість перенести сайт зі своїм доменом і функціональністю та не підтримувати російське.
Наші хороші друзі з асоціації IT Ukraine уже певний проміжок часу працюють над проєктом «Ворожий софт», який має на меті не просто зібрати всі приклади ПО з корінням із країни-агресора, але й запропонувати робочі альтернативи, які можна використовувати вже сьогодні. Цей перелік вже містить більш як 100 ворожих програм та якісних альтернатив. І це велика кропітка робота не на один день і тиждень. В ITU наголошують, що їхня мета — добитися повної заборони використання ворожого софту в Україні. Сподіваюся, їм це вдасться.
Чи можливий розвиток українського бізнесу без контексту російського?
До початку повномасштабного вторгнення це вдавалося, тому й зараз проблем не має бути. Звісно, є окремі аспекти, де треба щось наздоганяти, давати користувачам ті рішення, до яких вони звикли. Це зараз є в будь-якій сфері. Але я б не назвала це «розвитком в контексті російського».
У нас завжди було дуже багато крутих спеціалістів та продуктів, і зараз українських стартапів з’являється лише більше. Люди активніше гуртуються навколо вітчизняного.
Головний поінт в тому, що російське не впливає на якість та ідеї. Навпаки бізнес розвивається навіть без погляду в бік російського, випускає щось нове для українців.
Тому в цьому аспекті він як був, так і залишається самобутнім.
Припустімо, що бізнес обирає російську платформу, яка після початку повномасштабного вторгнення заявила, що проти воєнних дій. Чому це погано?
Це все про передачу даних та грошей. Так чи інакше, усі кошти, які передаються російським компаніям, опрацьовуються в російських банках через російські сервіси. Це комісія, податок, банальне витрачання коштів у магазині.
Усе це йде в бюджет, а звідти — до армії рф. Це не лише ракети, про які вже знають всі. Це й патрони, і логістика, і навіть ремонт автомобілів. Дані — також проблема. Ви просто передаєте інформацію про себе ворогу.
Як ця умовна компанія може використати отримані дані?
Наприклад, буде винесено питання про блокування діяльності цієї компанії на території рф. Отримавши постанову суду, компанія зобовʼязується передати всі дані ФСБ. Інакше штрафи, закриття компанії та кримінальна відповідальність для засновників. Тому не передати вони не можуть.
Крім того, закон рф зобовʼязує всі компанії на території рф зберігати дані їхніх клієнтів тільки в рф, а це означає, що дані є не тільки у компанії, а й у хостинг/клауд-провайдера. А в російських компаній клієнти здебільшого з росії. Доведеться обирати між безпекою умовних 10% людей і діяльністю всього бізнесу.
Чи стає безпечніше, якщо ця компанія за кордоном?
Якщо компанія зареєстрована в росії, не важливо, у якій країні знаходяться її представництва. Компанія так само сплачує податок на прибуток у росії із зароблених грошей, як і податки із зарплат усіх співробітників, які мають російське громадянство, навіть якщо вони виїхали за кордон. І так само залишається проблема з даними. Тут знову буде вибір між функціонуванням в цілому та конфіденційністю користувачів.
Чи є ще якісь «підводні камені», про які варто знати?
Головний — це етична сторона питання. Як правило, російські сервіси починають свою роботу в росії. Саме той ринок знає найбільше про їхні послуги. Припустімо, бізнес робить заяву про непідтримку воєнних дій, переносить свої активи та працівників за кордон, але ж вони не припиняють опрацювання платежів з рф. Усе одно продовжують співпрацювати з тим ринком. Ширша клієнтська база буде завжди важливішою для них.
Уже не може бути такого поняття, як «поза політикою».
Ви знайдете дуже мало російських IT-компаній, які б підтримували агресію, але вони все одно можуть блокувати інформацію про повномасштабне вторгнення на своїх платформах або продовжувати вести свій бізнес на території рф без коментарів. Це не робить їх кращими за тих, хто відкрито підтримує агресію проти України, особливо враховуючи питання сплати податків в рф.
Що ви вкладаєте в поняття «соціальна відповідальність»?
Соціальна відповідальність — це усвідомлення кожною людиною та кожним бізнесом, що війна йде й що треба бути корисним. Треба думати, як зробити продукт корисним для військових, людей, які постраждали від війни. Це, наприклад, може бути відмова від російських сервісів та російських клієнтів. Або компанії можуть зробити продукт загальнодоступним для волонтерів та людей, які займаються протидією російській пропаганді. Також важливими є донати. Ми, наприклад, для всіх НГО та волонтерів надаємо безоплатний доступ.
Які кейси вмотивували рухатися далі найбільше?
Таких кейсів багато. Кожен раз, коли бачиш позитивний фідбек про продукт, — розумієш, що треба рухатися далі, розвиватися та покращуватися. Але якщо говорити про конкретні кейси, то можна сказати про те, яку підтримку ми отримали з-за кордону.
У нас є постійна клієнтка Пем Найт. Вона працювала з нами ще до початку повномасштабного вторгнення. Після 24 лютого жінка почала не лише хвилюватися за нас, але й брати активну участь у допомозі українським біженцям. Деякі пожертви були надзвичайно щедрими, і це надихало продовжувати роботу, працювати з чудовими людьми.
Як сьогодні говорити з клієнтами так, щоб вони вас почули?
Щоб клієнти вас чули — ви маєте чути їх. Комунікація бренду й клієнта завжди двостороння, це не монолог. Щоб клієнт дійсно цінував те, що ви робите, вам треба цінувати те, що робить він. Ми проводимо інтерактиви, питаємо наших клієнтів про враження від співпраці з нами, навіть зібрали ком’юніті з дизайнерів і постійно спілкуємось з ними. І не тому, що так треба: нам насправді цікаво, як розвивається їхній бізнес і чим ми можемо допомогти. Ухвалюючи рішення, яку наступну фічу робити, ми спираємось саме на те, що просять у нас клієнти. Нам не начхати на клієнта — і це головне.