Rheinmetall виріс на рабській праці та світових війнах, а впав на одному абзаці в The Atlantic. Історія найбільшого зброяра Європи

Як німецький сирота побудував збройну корпорацію у XIX столітті

Генріх Ерхардт народився у 1840 році в Целлі, Німеччина. В одних джерелах йдеться, що він був позашлюбним сином місцевого герцога, але документів ніхто не знайшов, а сам Ерхардт тему публічно не піднімав. Ріс у родині, де зброя і метал були побутом. У дядька, майстра-рушничника, Генріх отримав першу практичну освіту — ремісничі техніки слюсарства й оброблення металу. Пізніше на самостійно зароблені кошти брав приватні уроки технічного креслення й машинобудування.

Працював торговим представником, паралельно здобув інженерну освіту, потім кілька років проєктував залізничні осі на ливарному заводі у Віттені. У 38 років відкрив у Целлі власну майстерню на кілька верстатів.

До 1889 року Ерхардт уже мав репутацію серед промисловців завдяки своїм патентам. Він конструював, реєстрував права і продав іншим ліцензії на виробництво. Сьогодні його охрестили б підприємцем на аутсорсі, але тоді називали простіше: «хитрий тюрінгець» Тюрінгія — федеральна земля Німеччини, де розташоване місто Целла. Історично це регіон дрібних виробників і майстрів — звідси стереотип. . 

Серед його контактів був Йозеф Массенец — директор гірничо-металургійного конгломерату Hörder Bergwerks- und Hütten-Verein. Коли Массенец отримав замовлення Військового міністерства на боєприпаси і зрозумів, що його компанія фізично не здатна виконати, то запропонував контракт Ерхардту. Звісно ж, за комісію. На той момент у Ерхардта не було виробничих потужностей, достатнього бюджету та експертизи в боєприпасах. Втім, такий шанс з’являється нечасто.

13 квітня 1889 року конгломерат Hörder Bergwerks- und Hütten-Verein заснував у Дюссельдорфі Rheinische Metallwaaren- und Maschinenfabrik із капіталом у 700 000 марок На сьогодні еквівалент орієнтовно $6-7 млн. , розпорошеним між трьома банками без права контролю в одні руки. Ерхардту доручили емпіричний процес — будівництво заводу та запуск цехів.

З самого початку він вибудував схему, де розробка і гроші жили окремо: R&D на його маленькій фабриці в Целлі, яку контролював особисто. Усі патенти оформлював на себе, а вже потім передавав їх у використання компаніям, якими ж і керував. І це спрацювало, коли в 1908–1913 рр. найбільша сталеливарна й зброярська династія Німеччини Friedrich Krupp AG спробувала тихо зібрати акції Rheinmetall, щоб поглинути. Відтак контроль над паперами перейшов до Krupp, але технології все ще належали Генріху Ерхардту. 

Поза тим, обачний в операційці бізнесмен звик ризикувати у масштабуванні. Так, у 1899 році з’явився шанс на стратегічне замовлення від Туреччини на боєприпаси й детонатори, яких Rheinmetall тоді взагалі не виробляв. Ерхардт вирішив зблефувати: привіз готові детонатори зі своєї приватної фабрики в Целлі, розклав їх на верстатах у Дюссельдорфі й наказав робітникам вдавати зайнятість перед турецькою делегацією, якій проводив екскурсію. Член наглядової ради Бекер, колишній прусський офіцер, вважав це ганьбою і подав у відставку. Ерхардт вибачився (наскільки щиро — у мемуарах це замовчує). Замовлення на детонатори таки виконали: Rheinmetall швидко купив завод Ніколауса фон Дрейзе в Зоммерді й запустив виробництво детонаторів.

До 1907 року Rheinmetall входив до перших 100 найбільших компаній Німецької імперії за кількістю працівників. Ерхардт пішов із ради директорів у 1922 році у 81-річному віці. 

Як Пруссія проґавила «леопардів» 

У 1895 році до Ерхардта прийшов інженер Конрад Хауснер — колишній працівник Krupp із патентом на швидкострільний гарматний лафет із відкатом ствола та автоматичним подаванням снарядів, яким його колишній роботодавець навіть не зацікавився. Ерхардт найняв його у 1896-му.

Того ж року Rheinmetall представив Прусській артилерійській комісії перший придатний для польових умов зразок швидкострільної гармати — комісія відхилила, пославшись на «неготовність до бойового застосування», і прийняла на озброєння 7,7 cm FK 96: перевірену, надійну і нецікаву. Через рік Франція випустила Canon de 75 modèle 1897 — на тому ж принципі відкату, що й конструкція Хауснера, — і «сімдесятп’ятимілліметрівка» провоювала обидві світові, ставши символом французької артилерії на сорок років. 

Після цього Пруссія різко змінила позицію, а покупці шикувалися в чергу:

• Велика Британія придбала 18 батарей по 6 гармат — власні Vickers і Armstrong не встигали.
• Норвегія замовила зброю, що провоювала до Другої світової.
• США купили патентні права і скомбінували конструкцію Хауснера з власними розробленнями.
• Австро-Угорщина зробила свою версію — 8 cm FK M.5. 

Прусській армії Ерхардт передав патенти безоплатно — в обмін на пріоритет під час замовлень: технологія задарма, але виробляють тільки в Rheinmetall.

Дві війни, примусова праця і ясла, в яких вбивали дітей

До 1914 року Rheinmetall наростив штат до 8 000 працівників і входив у топ зброярів Німецької імперії. За чотири роки Першої світової штат виріс до 48 000, серед них 9 000 жінок, площа головного заводу в Дюссельдорфі збільшилася учетверо.

Потім стався Версаль. Договір 1919 року різко обмежив військове виробництво в Німеччині, і Rheinmetall переключився: Дюссельдорф — локомотиви і вагони, Зоммерда — друкарські машинки й калькулятори. На паперах його вважали цивільним виробником, хоча Rheinmetall разом із Krupp продовжував постачати Рейхсверу те, що той міг замовляти в межах Версалю. У 1925-му державний холдинг VIAG купив контрольний пакет — компанія стала державною. У квітні 1933-го, через три місяці після приходу Гітлера, придбала збанкрутілого виробника локомотивів Borsig і його завод у Берліні-Теґелі. 1936-й — перейменування на Rheinmetall-Borsig AG.

На піку Другої світової — 85 000 працівників, масове виробництво зенітних гармат 3,7 cm Flak 43, авіаційних кулеметів MG 131, снарядів у промислових обсягах. Компанію додали до Reichswerke Hermann Göring: стратегічні рішення приймав Вермахт, а не менеджмент.

Факти, які Rheinmetall визнає на власному сайті. Лише в Унтерлюсі на момент звільнення британцями перебувало близько 5 000 примусових робітників і військовополонених: приблизно 2 500 поляків, 1 000 громадян срср, 500 югославів. Окремо — Säuglingsheim: «будинок для немовлят», де примусових робітниць привозили народжувати. Смертність у таких закладах по всій Німеччині сягала 90%. Rheinmetall був патроном одного з них.

Компанія з цьогорічним портфелем замовлень до 135 млрд євро виросла зокрема на рабській праці. CEO такої компанії у 2026 році міг би пам’ятати, хто виробляв зброю для Rheinmetall у 1944-му.

Останні два роки союзна авіація систематично бомбила заводи Rheinmetall-Borsig, виробництво евакуювали на схід — в Аполду, Губен, Вроцлав. Усе це згодом опинилося в радянській зоні окупації.

Крізь каструлі та друкарські машинки до зброї

Більшість заводів Rheinmetall-Borsig у травні 1945 року була в руїнах. Те, що не розбомбили, розібрали окупаційні влади. Заводи в Дюссельдорфі, Західному Берліні та Унтерлюсі потрапили під контроль «Антигітлерівської коаліції». 

Союзники заборонили виробництво зброї. Rheinmetall вдруге за життя компанії повернувся туди ж, де був після 1919-го: зброяр без права робити зброю. Заводи переладнали на цивільні замовлення — від обладнання для портів і кранів до офісної техніки на кшталт друкарських машинок, які в Зоммерді під брендом Rheinmetall / Supermetall випускали аж до початку 1960-х. Паралельно група намагалася зайти навіть у кухню: у 1960-х Rheinmetall через участь у WMF асоціюється ще й із модними тоді скороварками WMF Super 3.

Лише у 1956 році промислова група Röchling купила контрольний пакет акцій і влила в компанію солідний капітал. У тому ж році ФРН створила Бундесвер — Бонн вступив у НАТО роком раніше, і тепер Федеративна республіка потребувала власну армію, а армія потребувала зброю. Тож заборону на оборонне виробництво зняли.

Першими продуктами «нового» Rheinmetall стали кулемети на базі MG 42, адаптовані під натівський патрон 7,62×51-мм: спершу MG-1, згодом стандартизований MG-3. Це була модернізована «Гітлерівська пила» з Другої світової — та сама конструкція, але під інший калібр, і в іншій армії. Бундесвер отримав універсальний кулемет, який досі стоїть на озброєнні.

Далі — проєкт, який визначив позицію Rheinmetall серед глобальних зброярів, а саме 120-мм гладкоствольна танкова гармата Rh-120. Її розробляли у 1960–70-х як відповідь на радянські танки; серійне виробництво запустили у 1974 році, а в 1979-му перші Leopard 2 з гарматою L/44 потрапили у війська. Пізніше цю ж систему під індексом M256 встановили на американські M1A1 Abrams.

Так Rheinmetall знайшов нішу: не збирати танки цілком, а робити критичні компоненти — гармати, системи захисту, боєприпаси. Для публіки завод залишався невидимкою — інвестори не цікавилися оборонкою, маржі низькі, контракти довгі, штат росте повільно, а ревеню не вражало показниками. Компанія робила гармати, постачала НАТО, заробляла. Протягом 35 років решті світу до Rheinmetall не було діла.

Тридцять років, які нікого не цікавили

Берлінська стіна впала у листопаді 1989 року. Для оборонної промисловості це була катастрофа під веселі вигуки натовпу. Холодна війна закінчилася — і разом із нею зникла причина, через яку Європа тримала сотні тисяч танків, гармат і кулеметів біля кордонів. Загалом зброярів тоді стало забагато для світу, який вирішив, що більше не воюватиме.

Rheinmetall у квітні 1992-го заснував Rheinmetall Machine Vision GmbH — компанію, що займалася промисловим розпізнаванням зображень (140 працівників). Того ж року купив:

• Pyrotechnische Fabrik Oskar Lünig (цивільна піротехніка).
• WNC-Nitrochemie (хімія для пропелентів).
• Heimann Systems (рамки-металодетектори, відеоспостереження). Логіка: якщо не можеш продавати гармати, продавай усе, що бодай дотично пов’язане з безпекою.

Паралельно — почав гратися з автокомпонентами. Rheinmetall вибудував автомобільний дивізіон, який на піку налічував Pierburg (повітряні системи для двигунів), Kolbenschmidt (поршні, підшипники) і кілька дрібніших виробників. Автопром стабільніший за оборонку, адже їхніми клієнтами є не уряди з їхніми тендерами на три роки, а BMW, Volkswagen, Mercedes та інші.

У 1992 році Rheinmetall GmbH закрила історичні виробничі потужності в Дюссельдорфі і перенесла штаб-квартиру в Ратінген. У липні того ж року компанія отримала контракт на утилізацію боєприпасів колишньої армії НДР. Зброяр, якого розділила холодна війна, заробив на її завершенні тим, що знищував зброю іншої сторони.

Для інвесторів Rheinmetall у ці роки була токсичною акцією. Оборонка на початку 2000-х була антитезою всього, що хвилювало ринки: дотком-бум, Web 2.0, cleantech, ESG. Фонди, які орієнтувалися на «відповідальні інвестиції», демонстративно викидали зброярів із портфелів. Rheinmetall — компанія, яка робить танкові гармати і набої, — потрапила в чорні списки поруч із тютюновими та нафтовими корпораціями. 

У лютому 2003 року акцію Rheinmetall на Xetra продавали всього за 9,65 євро. У 2013-му CEO став Армін Папперґер, який почав консолідувати оборонний бізнес і робити із заводу чистого оборонного гравця замість розпорошеного конгломерату. Через 9 років, у 2021 році, виторг компанії вже був на рівні 5,66 млрд євро. Пристойно, але нічого екстраординарного. 

Аж поки на континенті не почалася третя масштабна війна.

Ринок, що проспав війну, і акція, яка виросла х20 

Перші танки росії перетнули наш кордон на світанку 24 лютого 2022 року. Через три дні канцлер Шольц вийшов на трибуну Бундестагу і розкрив слово року: Zeitenwende — зміна епох (чи варто писати, що його одразу розібрали на геополітичні меми?). 

Втім, дуже швидко після цього Німеччина оголосила, що створює спеціальний фонд у 100 млрд євро на переозброєння. А решта Європи, яка 30 років скорочувала оборонні бюджети та спустошувала склади, раптово виявила, що їй нема чим воювати — і побігла замовляти.

Для Rheinmetall це означало раптовий масовий попит на продукт, який компанія виробляє 130 років. Снаряди 155-мм, бронетехніка, системи ППО, боєприпаси всіх калібрів — усе, що потребувала Україна й раптом захотіли мати всі армії НАТО.

Акції відреагували блискавично: 96,80 євро за акцію 23 лютого 2022-го — і 2 008 євро на піку у жовтні 2025-го, більш ніж х20 зростання за 3,5 роки. Для порівняння: увесь DAX за той самий час дав близько 50%. У березні 2023-го Rheinmetall вперше потрапив до DAX 40 — головного біржового індексу Німеччини, до якого входять 40 найбільших і найліквідніших компаній країни. 

Ревеню протягом останніх років згідно з CompaniesMarketCap: 

• 4,86 млрд євро у 2021; 
• 6,13 млрд євро у 2023;
• 8,34 млрд євро у 2024;
• 8,51 млрд євро у 2025;
• 14–14,5 млрд євро — прогноз на 2026-й.

Близько 32 000 працівників, станом на початок 2026-го (включно з NVL). Компанія заявила, що за наступні 25 років найме більше людей, ніж за попередні 10. Для індустрії, де виробничий цикл вимірюється роками, а інженерів-зброярів не штампують на 3D-принтерах (вибачте, Папперґер, тут метафора не працює), — це амбіція, яка впирається у фізичні обмеження ринку праці.

Кожна домогосподарка могла би бути CEO Rheinmetall?

Окремий сюжет — сам Папперґер. Улітку 2024-го CNN повідомив, що американська розвідка розкрила і передала Німеччині інформацію про план замаху на CEO Rheinmetall, організований росією. План був «найбільш зрілим» серед серії аналогічних замахів на керівників зброярних компаній по всій Європі. Після розкриття змови до Папперґера поставили охорону рівня канцлера. Німецьке МВС заявило, що Берлін «не дасть себе залякати російськими погрозами». кремль очікувано назвав публікацію CNN «фейком».

Папперґер прокоментував ситуацію на конференції з безпеки у лютому 2025-го: «Можливо, я був занадто активний з інвестиціями, і це не сподобалось путіну. Але якщо зі мною щось станеться — хтось просто очолить компанію замість мене, і нічого не зміниться». 

На тій самій конференції він зазначив, що заводи Rheinmetall добре захищені від диверсій, але не мають систем ППО. «Мене постійно запитують, що буде, якщо росія запустить далекобійну ракету по нашому заводу. Моя відповідь проста — це означатиме війну».

У березні 2026-го для The Atlantic називає тих, хто воює, «домогосподинями з 3D-принтерами на кухні», а українські дрони порівнює з LEGO. Цей самий Папперґер, якого росія хотіла вбити за підтримку України, чия компанія відкриває заводи на українській території, хто за кілька років став обличчям європейського переозброєння.

Більше про це

01 Defense

Притула, Kvertus і Norda Dynamics про експорт зброї: чому українські дрони мають шанс потіснити Bayraktar

Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

Далі

Завершити

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter