Минулого тижня в публічну площину вийшов конфлікт в українському екостартапі Releaf Paper, відомому технологією виробництва паперу з опалого листя. Спойлер: сторони вже готуються до судових спорів.
Редакція Vector зібрала деталі та хронологію. Якщо коротко, непорозуміння сталось між Валентином Фречкою, засновником та нинішнім CЕO, та Олександром Соболенком, ексСЕО. Фречко звинуватив Соболенка у спробі «віджати» бізнес, позбавивши його операційного контролю над компанією. Своєю чергою, Олександр Соболенко заперечує звинувачення і звинувачує Фречку у спробі усунути його з бізнесу. За його словами, причиною конфлікту стала фундаментальна різниця у баченні розвитку проєкту («майданчик для наукових експериментів замість бізнесу»), а також невиконання початкових домовленостей щодо передавання йому акцій.
У колонці для Vector керівник практики супроводу бізнесу в Juscutum Дмитро Палющенко проаналізував обставини, юридичні інструменти сторін та чи повною мірою вони їх використали для уникнення конфлікту.
Оригінальна дата публікації: 8 листопада 2025 року.
Суть конфлікту зводиться до класичних проблем будь-якого стартапу:
- розподіл корпоративних прав;
- операційний контроль;
- інтелектуальна власність.
Аналізуючи ситуацію ззовні, можна припустити, які юридичні інструменти були в руках засновників, але, ймовірно, не використовувались повною мірою.
Створення хед-офісу у Франції для міжнародного стартапу, орієнтованого на західні ринки та інвесторів, це логічний крок. Він виводить відносини в юрисдикцію зі сталим корпоративним правом.
Так само правильним кроком було укладання партнерського договору, коли Олександр Соболенко приєднувався до української частини бізнесу на початку 2021 року — такий документ завжди потрібен під час входження нових партнерів чи акціонерів.
Що ж було тоді зроблено не так і які інструменти сторони не використали?
Наявність корпоративного договору
У французькій юрисдикції партнери мали укласти детальний корпоративний договір (Shareholders’ Agreement, або Pacte d’associés у Франції) на додаток до стандартного статуту. Публічний характер конфлікту свідчить про те, що або такого документа не було, або він був складений формально і не охоплював критичних точок.
У такій ситуації доцільно мати в договорі чітко прописані умови виходу акціонерів з бізнесу або викупу акцій одним акціонером в іншого (buy-sell механізми), передбачені на випадок конфлікту чи інших визначених обставин.
Що відбувається з часткою засновника, якщо він вирішує піти, порушує свої обов’язки чи шкодить компанії? Без цього будь-який вихід перетворюється на війну. Наявність таких механізмів дозволяє учасникам вийти з бізнесу на справедливих умовах.
Інтелектуальна власність та активи бізнесу
Навіть якщо основна IP (технологія) була юридично правильно оформлена на головну юридичну особу бізнесу, конфлікт чітко продемонстрував ключову помилку: вся цифрова інфраструктура перебувала під контролем однієї людини.
Але коли мова йдеться про інтелектуальну власність, часто забувають, що у XXI столітті вона не обмежується патентами чи торговельними марками. Конфлікт у Releaf Paper довів: доменні імена, корпоративні пошти та акаунти в соцмережах є не менш важливими активами. Юридично вони не належать до класичної IP, але де-факто є цифровими активами. Їхня реєстрація на фізичну особу, а не на компанію, й відсутність належних процедур контролю доступу створюють серйозний важіль впливу — один із партнерів може фактично привласнити бізнес у публічному полі та заблокувати його операційну діяльність.
У випадку з Releaf Paper йдеться про доступи до домену, корпоративних поштових скриньок та сторінок у соціальних мережах. Як зазначає Валентин Фречка, доменне ім’я взагалі було зареєстроване на фізичну особу (Олександра Соболенка), і його передавання на користь компанії юридично не зафіксували.
Це створило ситуацію, коли контроль над операційною діяльністю, комунікаціями та обличчям бренду виявився важелем тиску. Фактично не були встановлені ані юридичні, ані технічні запобіжники від таких маніпуляцій. У корпоративному договорі мав би бути окремий розділ про управління цими активами: хто є власником, хто має доступ до логінів і паролів, а також яка процедура їхнього передання у разі виходу чи звільнення одного з партнерів. І, звісно, окрім юридичної частини, це має бути реалізовано технічно.
Корпоративна структура
Третьою помилкою, на мою думку, стало створення паралельних юридичних осіб. Замість того щоб материнський хед-офіс (французька компанія) засновував дочірні компанії для окремих проєктів чи регіональних представництв, ці юрособи, схоже, були створені напряму самими акціонерами як фізичними особами.
Це призвело до повної втрати корпоративного контролю над такими юридичними особами. Французька компанія не може керувати активами, якими вона формально не володіє. Правильна структура передбачає, що хед-офіс володіє 100% дочірніх компаній (або меншою часткою, якщо є інші інвестори/акціонери), а вже він, своєю чергою, надає їм право користування інтелектуальною власністю через ліцензійні договори.
Саме модель ліцензування (а не відчуження ІВ) дає головній компанії важіль: у разі втрати контролю над регіональним офісом, хед-офіс може просто відкликати ліцензію, миттєво позбавляючи таку компанію права використовувати технологію та бренд.
У випадку Releaf Paper, ця хаотична структура унеможливила такий важіль впливу.
Прогнози та наслідки конфлікту для компанії та партнерів
Коли корпоративний конфлікт виходить у публічну площину, переможців у ньому вже бути не може.
Перш ніж почнеться багаторічний розгляд судової справи, скоріш за все, відбудеться найнервовіший та найдорожчий етап — битва за забезпечувальні заходи у французькому суді. Метою цього етапу буде не вирішення спору, а оперативне визначення того, хто тимчасово контролюватиме ключові активи та управлінські функції (зокрема, посаду CEO, домени, акаунти в соціальних мережах та банківські рахунки) до моменту винесення фінального рішення у справі.
Крім іншого, факт подання позову — це червоний прапор для будь-якого інвестора. Ніхто не вкладатиме гроші в компанію, де засновники воюють у суді за контроль. Це означатиме повну зупинку планів з масштабування.
Коли ключові особи зайняті війною, а не бізнесом, компанія зупиняється. Стратегічні рішення не ухвалюються, команда деморалізована, а фокус зміщується з клієнтів та продукту на підготовку судових документів. Конфлікт відлякує не лише інвесторів, а й потенційних клієнтів, партнерів та талановитих співробітників.
Для акціонерів також можуть бути свої наслідки. Їхні частки в компанії з цінного активу перетворюються на «токсичний» пакет акцій, який неможливо продати. Додатковий фактор — значні поточні витрати на юридичний захист у дорогій французькій юрисдикції. Лише на етапі забезпечувальних заходів рахунок може сягати десятків тисяч євро.
Варто зазначити, що судове вирішення конфлікту — не єдиний можливий фінал, і точно не найкращий. Альтернативою завжди залишається досягнення мирової досудової угоди. Теоретично сторони можуть домовитися на будь-якому етапі. Це може бути викуп або продаж частки одним з учасників на користь іншого або, як альтернатива мирової угоди, — цивілізований розподіл активів і бізнесу чи його окремих проєктів/напрямів.