Пригоди Швейка на Дикому Заході. Чому контрабанда кактусів стала вигідним бізнесом
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Кактус — не лише вазон, який колись любили ставити біля комп’ютера заради інтер’єру чи через забобонні думки про «поглинання якогось випромінювання». Насправді ці рослини можуть коштувати тисячі доларів, а тому цікавлять контрабандистів і колекціонерів з усього світу. Видання The New Yorker розповіло, як влаштована контрабанда кактусів і хто та чому нею займається.
Статтю українською мовою підготувало Бюро перекладів для бізнесу MK:translations. Ми публікуємо адаптовану версію.
Як крадуть кактуси
Сукулент Dudleya pachyphytum відомий як вічно живуча рослина з острова Седрос. Його також називають пандою у світі рослин — настільки він милий. Його листя солодке, м’ясисте та бліде, немов присипане цукровою пудрою, а своїм виглядом він найчастіше нагадує троянду. Dudleya pachyphytum, як й решта сукулентів Рослини, що мають спеціальні тканини для запасання води. , росте повільно і, скоріш за все, поміститься у кишені вашого пальта. Ці рослини ніби витягли з фільмів Міядзакі; таким місце в горщику у вітрині модної пончикової в Брукліні.
У дикій природі D. pachyphytum росте лише в одному місці — на острові Седрос (це у Тихому океані біля берегів Мексики) — та віддає перевагу крутим туманним скелям на півночі. Щоб побачити його в природному середовищі, доведеться пройти понад 30 кілометрів гірської місцевості або ж дістатися туди човном чи гелікоптером.
У травні 2017 року на військовому блокпості на півночі мексиканського штату Баха-Каліфорнія під час огляду фургона з кількома чоловіками виявили D. pachyphytum. Збирати його на острові заборонено, але це було лише кілька штук. Незабаром на той самий блокпост прибув шістнадцятиметровий тягач. У ньому знайшли вже близько 5000 рослин. Затримали чотирьох чоловіків.
Це не було поодинокими випадками. Незадовго до цього сталася спроба крадіжки кактуса з острова Седрос.
Через рік транспортна компанія FedEx доставила в аеропорт Ла-Пас тридцять пластикових контейнерів, що містили безліч цих милих рідкісних рослин.
Викрадення кактусів стало звичним явищем. Згадайте хоча б сагуаро — найкласичніший з кактусів, — який має такий вигляд, ніби підняв руки догори під прицілом своїх викрадачів. Якось уночі у 2007 році двоє чоловіків зайшли в національний парк Сагуаро, неподалік від Тусона (Аризона), і втекли з сімнадцятьма такими кактусами, які можуть вирости на понад дванадцять метрів у висоту і важити кілька тонн. Хоча просто для того, щоб вони виросли хоч на сантиметр, можуть знадобитися роки. Наразі керівництво парку вживило чіпи близько 1000 сагуаро, до яких найпростіше дістатися, щоб запобігти крадіжкам.
Ще був випадок, коли нетерпляча відвідувачка поштового відділення в Мендосіно (Каліфорнія) помітила бруд на партії з шістдесяти коробок, які приніс на пошту чоловік перед нею. На запитання жінки він відповів, що відправляє щось дуже цінне. Про ці підозрілі коробки відповідальна громадянка повідомила владі. Митники виявили Dudleya farinosa — родича D. pachyphytum, який росте на узбережжі Каліфорнії.
У національному парку Біг-Бенд, що в Техасі, шістьом особам висунули звинувачення за участь у збуті від 10 000 до 15 000 одиниць скельних кактусів. В Італії поліційне розслідування під кодовою назвою «Операція Атакама» закінчилося конфіскацією понад 1000 кактусів — настільки рідкісних, що, за оцінками експертів, їх можна було б продавати приблизно за $1500 за штуку.
Чому це проблема
Джаред Маргуліс, професор географії в Університеті Алабами, пише про міжнародну групу ентузіастів та мисливців за кактусами у своїй нещодавно опублікованій книзі «Мисливці за кактусами: бажання та смерть в незаконній торгівлі сукулентами». (Існують різні визначення терміну «сукулент». Маргуліс вважає сукулентами рослини, які утримують воду особливим способом. У своїй книзі він пише, що усі кактуси є сукулентами, але «не всі сукуленти є кактусами»).
Маргуліс пояснює, що після написання дисертації про політику збереження дикої природи він збирався вивчати незаконну торгівлю тигровими кістками. Але прочитав про викрадення сагуаро. І ця тема його підкорила.
Не всі кактуси милі чи легендарні. Одні нагадують актинії, інші — гігантські фалоси; деякі колючі, а деякі пухнасті; одні квітнуть блакитним, а інші білим; деякі більшу частину свого життя ховаються під землею; одні дрібні, як копійка, а інші важать понад тонну. В народі їх звуть плюшевими ведмедиками, оксамитами, їжаками та рогами.
Декого вони зачаровують. «Я бачив, як в’ється диявольський кактус. . . . їхав повз височенні кордони, аж поки не побачив колючки уві сні», — писав у 1930 році в листі один любитель кактусів.
Триста сторінок книги «Ксерофіл: фотографії кактусів з експедицій одержимих» (доповнене видання вийшло у 2021 році) нагадають вам про те, наскільки дрібною є навіть найбурхливіша людська уява порівняно з витівками природи. Ми вважаємо кактуси витривалими, тому що вони можуть вижити й навіть квітнути, попри невелику кількість води. Але майже третина відомих видів знаходиться під загрозою зникнення. За словами Маргуліса, через те, що ці рослини такі рідкісні, вони часто приваблюють колекціонерів. Це, своєю чергою, прискорює їхнє вимирання.
Швейк, який краде кактуси
Проте багато колекціонерів вважають себе захисниками природи. «Через свою жагу до охорони природи мені доводилося порушувати закон», — розказав Маргулісу один з них (який називає себе Індіаною Джонсом у світі рослин).
В одному з найбільш насичених подіями розділів книги Маргуліс подорожує до Чехії. «Чеські колекціонери мають погану репутацію у природоохоронних організацій Північної та Південної Америки», — пише він. Один з фахівців якось підрахував, що «на кожного мексиканського дослідника, який працює в цій галузі, припадає двадцять чехів!». Скаржився, що часто, як тільки новий вид описують в літературі, ним починають торгувати чехи та німці.
Засновником чеського захоплення кактусами вважається колекціонер Альберт Фріч (1882–1944), який привіз до країни різні види кактусів з Бразилії, Аргентини, Парагваю та Мексики. Його доля була тісно пов’язана з долею його рослин.
На початку Другої світової війни, коли Фріч не мав достатньо палива, щоб опалювати свої теплиці, близько 40 000 кактусів загинули від холоду.
Ближче до кінця війни Фріч подряпався іржавим цвяхом, коли порався біля своїх кроликів, захворів на правець і помер наступного місяця. Сьогодні його портрет висить у багатьох чеських оранжереях.
Швейк, герой роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка», — це псевдонім, який Маргуліс дав знаному чеському контрабандисту кактусів і насіння. Він описує його як «одного з найбільш обізнаних людей, з якими коли-небудь довелося говорити про кактуси». Історія Швейка не залишає байдужою: в десять-одинадцять років він зібрав оранжерею на своєму балконі, а до тринадцяти разом з батьком почав будувати більш простору.
Швейк розповідає Маргулісу, що частково пов’язує свою кактофілію з юнацькою любов’ю до книжок Карла Мая, німецького письменника кінця дев’ятнадцятого століття. Його персонажі Віннету та Олд Шеттерхенд змалювали американський Захід в уяві багатьох німецьких та східноєвропейських читачів.
І справді, кактуси, які більшість з нас колись бачили, родом з далеких країв, що додає їм привабливості. (Я пам’ятаю, як уперше дізнався, що кактуси стали «модними», коли подруга показала мені фотографію настінних полиць, заповнених кактусами, у своєму ресторані тако в москві). Швейк мріяв поїхати до Мексики, але йому завадила служба в армії, а потім Празька весна 1968 року та радянська окупація, що настала після неї. Уперше він відвідав Мексику лише після Оксамитової революції 1989-го. Він швидко став контрабандистом, і до того ж описав кілька нових видів кактусів.
Все заради блага?
Під час своїх бесід зі Швейком та іншими контрабандистами, природоохоронцями, дослідниками та колекціонерами Маргуліс пізнає болючу та складну тему збереження та захисту таких вразливих кактусів. Більшість людей, з якими він спілкується, вважають, що допомагають зберігати види. Під час подорожі до Бразилії група Маргуліса у складі місцевого гіда та поціновувачів кактусів натрапила на раніше невідоме місце, де росте U. buiningii, який часто ховається у кварцовому піску.
U. buiningii — невеликий колючий бордовий кактус, який зустрічається лише в савані Серрадо і знаходиться під загрозою зникнення. У гіда запитали, чи візьме він U. buiningii до гербарію, щоб зафіксувати присутність цього виду в новому місці. Проте той відповів, що для збереження рослини буде краще, якщо про неї ніхто не знатиме.
Деякі контрабандисти кактусів крадуть насіння, а рослину залишають на місці. Це незаконно, але логіка полягає в тому, що вилучення насіння для продажу або вирощування в теплиці є єдиним способом утримати ентузіастів від браконьєрства. Навіть деякі природоохоронці та вчені вважають, що легалізація збирання насіння може принести користь.
Чеський колекціонер розповів Маргулісу, що вони зі Швейком вкрали «лише п’ять насінин» мексиканського кактуса Turbinocarpus alonsoi, а потім прищепили їх до інших видів, які мали вдома, і таким чином швидко примножили насіння. Пізніше професійний садівник припустив, що насправді Швейк вкрав сотні чи тисячі тих самих рослин, які, за його словами, він бачив у його ванній кімнаті. І, звісно ж, деяких контрабандистів мотивують здебільшого гроші.
Крім того, кактус, вирощений із насіння в теплиці, на вигляд відрізняється від того, який в диких умовах набув неправильної форми. Для деяких знавців саме цей чудернацький вигляд — його істинна форма. Це одна з кількох несподіваних проблем, які помітив Маргуліс: розведення більшої кількості кактусів не здатне втамувати прагнення шанувальників кактусів забирати рослини з їхнього природного середовища. (Вирощувати кактуси до того ж довго, і через це їхнє утримання в теплицях — не найекономніший варіант).
Маргуліс присвячує багато сторінок аналізу такого бажання; тези з його книги, здається, стосуються не тільки кактусів чи навіть рослин у ширшому плані. Навіть людям, які колекціонують все підряд, ці описи можуть здатися нудними.
Але тут і там він додає думки теоретиків у спосіб, який дарує задоволення від поетичної (чи мелодраматичної?) точності, наприклад, коли наводить цитату вчених Саймона Маккензі та Донни Єйтс про ставлення колекціонерів до своїх цілей:
«Проте навіть якщо раритетам не потрібен був колекціонер, який врятував би їх від потенційного винищення, колекціонери вельми переконані, що ці предмети заслуговують на те, щоб їх цінували — і на те, щоб їх любили — і в цьому сенсі колекціонер надає порятунок».
Мексиканську ботанікиню Елію Браво-Ольїс вважають хрещеною матір’ю сучасних досліджень кактусів. Її батька вбили під час мексиканської революції, коли Браво-Ольїс була школяркою. Її змушували вивчати медицину, але замість цього вона стала першою офіційно сертифікованою біологинею у Мексиці.
Невдовзі вона почала вивчати місцеві кактуси, яких налічується понад сімсот видів, багато з яких не водяться більше ніде у світі. Вона ходила пішки, фотографувала, досліджувала та викладала до дев’яноста років, аж поки болісний артрит не змусив її припинити ці походи. Незадовго до смерті, у дев’яносто дев’ять, Браво-Ольїс написала: «Коли смерть мене торкнеться, я її прийму. Для мене це суто біологічне питання».