«Природний крок». Михайло Кухар про призупинку фінансування USAID в Україні

Дисклеймер: Цей текст підготував контрибʼютор. Погляди та думки в колонці контрибʼютора завжди є його особистою позицією та можуть не підтримуватися редакцією видання.

Чи знали українські реципієнти — отримувачі, цих коштів, — що вони паразитують на грошах американських дітей з Середнього Заходу, котрим не вистачає грошей на нове обладнання в школах (типовий випадок), бо гроші з бюджету США йдуть на видаваня мільярдів грантів в Україні? 

Переважно так. Але знаєте, я не раз чув від них таку думку, що це ж не гроші з українського бюджету. Бо наші бюджетні гроші красти — це гріх. А іноземні вже ніби-то і не такий важкий гріх. Вони ж вже виділені. Все одно комусь же дістануться. Так чому б і не мені?

Призупинення масового мільярдного фінансування всього підряд по всьому світу через USAID до проведення аудиту того, що наплодили в цій царині за правління демократів — це був природний крок з боку нової республіканської влади.

У нас зараз розгорілася широка дискусія навколо долі української філії USAID та можливих результатів його аудиту, котрі легко передбачити. Адже, якщо вірити висновкам дослідницьких проєктів, профінансованих київським офісом агентства, Україна просякнута корупцією на всіх рівнях! Тут я знову жартую, шановні колеги. Бо не збираюся підтримувати своїм голосом жодну зі сторін суперечки про його подальшу долю.

Бо вклад USAID в розвиток українського мистецтва, культури, театру та кіно просто неможливо переоцінити. Ми точно не мали б на 33-му році незалежності та половини тих здобутків, що маємо, і котрими пишаємося сьогодні, начебто спиратися лише на власні гроші українського Мінкульту та українських платників податків. Найсучасніша в Європі електронна кадастрова карта, сайт Нацбанку, найкращий та найфункціональніший серед усіх центральних банків світу, відкриті реєстри Мін’юсту, кінець кінцем «Дія» на вашому смартфоні — все це проєкти, частково чи повністю профінансовані в Україні USAID. 

Чи заслуговує Агентство міжнародного розвитку США за це слів величезної та щирої подяки за таку допомогу — звісно, що так! Чи могла така велика міжнародна бюрократична структура уникнути у своїй роботі вроджених вад «Держплану»? Чи могли її чиновники завжди уникати корупції у своїх практиках саме в Україні, коли вони по суті своїй були суб’єктивними арбітрами, що все своє життя витрачали чужі гроші, а не ті, котрі заробили самотужки — звісно, що ні!

І чи виявить цей аудит мільйони доларів, що пішли на якісь проєкти, котрі більшість громадськості, котра вперше про них чує, викличе абсолютно щире обурення? Та вже викликав! І викличе ще більше.

І я хотів би, щоб ми запам’ятали цей благородний гнів. І згадували його щоразу, коли мова йтиме про розподіл наших власних бюджетних коштів. З нашого бюджету. З наших власних податків. 

А від цієї точки залишиться вже півкроку до головного правильного висновку: що кожна гривня, витрачена «не туди» з бюджету — це ще один черговий привід поговорити не про «поганих бюрократів», що, (ти ба!) неправильно розподіляють наші гроші! (Бюрократи завжди не правильно розподіляють наші гроші). А про необхідність зниження податків. Просто потрібно залишати більше грошей тим, хто їх заробив, і менше — чиновникам для розподілу. І проблеми з корупцією не буде взагалі. 

Кожен з нас, навіть не вивчаючи економіку, може легко підтвердити чи спростувати цей простий закон: найкраще розпоряджаються грошима ті, хто їх заробив! Тобто ви! А не чиновники, котрим ви їх віддасте задарма, правда? Ми це вже десь глибоко всередині себе давно розуміємо, але нам поки що не вистачає «благородного гніву», щоб втілити цей принцип в життя. І як це не парадоксально, саме Grantgate може нам в цьому допомогти.