Повстання чи переворот. Які сценарії (та їх ймовірність) розвитку подій в росії — переклад статті від експертів та журналістів Vox

Як можна повалити диктатора

Зазвичай авторитарні лідери закінчують одним з двох сценаріїв: військовий переворот чи народне повстання [прим. ред. — а деколи, як у випадку з Гітлером та Муссоліні — смерть]. Під час холодної війни перевороти були більш поширеним способом для того, аби позбутися диктатора — згадайте повалення аргентинського президента Хуана Перона в 1955 році. Але з 1990-х років відбулися зміни в способі усунення авторитарних осіб. Перевороти йшли на спад, тоді як народні повстання, як «Арабська весна» та «кольорові революції» в колишньому Радянському Союзі, зростали.

Протягом останніх двох десятиліть російський лідер та його союзники реструктурували свою державу таким чином, аби обмежити будь-які загрози для режиму. путін заарештовував або вбивав дисидентів, вселяв страх своїм громадянам і підпорядковував своїй волі подальший добробут лідерів своєї країни. Сила його режиму в здатності швидко посилювати репресії під час будь-якої кризи в державі у відповідь на антивоєнні протести — використовуючи тактику, яка варіюється від масових арештів на протестах до закриття опозиційних ЗМІ та відключення соціальних мереж.

«путін готувався до цього довгого і вжив багато дій, щоб переконатися, що він не вразливий», – каже Адам Кейсі, докторант Мічиганського університету, який вивчає історію державних переворотів у росії та колишній комуністичний блок.

Але водночас дослідники авторитаризму та російської політики не повністю готові виключати дострокове закінчення повноважень путіна. Це малоймовірно, але не неможливо. Експерти, з якими ми спілкувалися, загалом вважають, що вторгнення в Україну було стратегічною помилкою, яка підвищила ризики як державного перевороту, так і революції, навіть якщо їхня ймовірність залишається низькою в абсолютному вираженні.

«До [війни] ризик будь-якої з цих загроз для путіна був близький до нуля. І зараз ризик в обох цих аспектах, безумовно, вищий», – каже Браян Тейлор, професор Сіракузького університету та автор книги «Кодексу путінізму».

Українці та Захід не сильно розраховують на падіння путіна. Але якщо війна виявиться для російського президента ще більш катастрофічною, ніж вона наразі є, історія підказує нам, що навіть найзапекліші автократи можуть втратити владу.

Чи може війна в Україні спричинити військовий переворот в росії

Нещодавно у Fox News американський сенатор Ліндсі Грем запропонував своє рішення війни в Україні — щоб хтось з російських військових усунув володимира путіна шляхом вбивства чи військового перевороту. «Єдиний спосіб закінчити цю війну, — це аби хтось з росії прибрав цього хлопця», — стверджував сенатор.

Не варто недооцінювати його план. Військове повстання проти путіна зараз є більш можливим, ніж це було до вторгнення в Україну, але шанси все ще маленькі.

Наунігал Сінгх є одним із провідних світових дослідників військових переворотів. Його книга 2017 року «Захоплення влади» використовує статистичний аналіз, теорію ігор та історичні приклади, щоб спробувати з’ясувати, що викликає державні перевороти й що сприяє їх успіху.

Сінгх вважає, що військові, швидше за все, намагатимуться здійснити перевороти:

1. В країнах з низькими доходами.
2. Режимах, які не є повністю демократичними, але і не є повністю автократичними.
3. Державах, де нещодавно відбулися перевороти.

Жодна з цих умов не підходить для сучасної росії, сильно авторитарної країни із середнім рівнем доходу, в якій не було переворотів з початку 90-х.

Але водночас такі війни, як путінська, можуть породити в лавах обурення і страх — умови, які виникають у країнах перед переворотами. «Є причини, чому путін може бути дедалі більше стурбованим», — каже Сінгх, вказуючи на перевороти в Малі у 2012 році та Буркіна-Фасо на початку цього року як прецедент. Справді, дослідження громадянських воєн 2017 року показало, що конфлікти між слабшою та сильнішою стороною сприяють переворотам у слабшій стороні. Тому що страх смерті під час війни та потенційна поразка підвищують їх шанси.

На думку Сінгха, війна з Україною підвищує ймовірність перевороту в росії з двох причин: вона може послабити відданість військового керівництва путіну і може надати війську можливість спланувати дії проти путіна.

Мотив для російських офіцерів здійснити переворот був би досить простим: дорога українська кампанія стає непопулярною серед ключових військових і навіть загрожує їм особисто.

Провідні російські журналісти та експерти попереджають, що путін оточений колом людей, які постійно задовольняють його бажання, живлять його націоналістичні пристрасті й говорять йому лише те, що він хоче почути. Ця дуже невелика група розробила план вторгнення, який передбачав, що українські військові чинитимуть мінімальний опір, цим дозволяючи росії швидко захопити Київ і встановити маріонетковий режим.

Цей план недооцінив рішучість України і переоцінив компетенцію російських військових, що призвело до значних втрат росіян і невдалого раннього штурму української столиці. З того часу російські війська загрузли в повільному та дорогому конфлікті, з жахливими бомбардуваннями населених пунктів. Міжнародні санкції виявилися набагато суворішими, ніж очікував кремль. Вони пустили російську економіку у вільне падіння і, зокрема, обмежили її еліту в можливості вести торгівлю за кордоном.

За словами Фаріди Рустамової, російської репортерки зі зв’язками у Кремлі, високопоставлені цивільні чиновники російського уряду вже незадоволені війною та її економічними наслідками. Можна лише уявити настрої серед військових, деякі з яких, схоже, були поінформовані про військові плани заздалегідь — і багатьом тепер доручено масово вбивати українців.

До цього ще додається те, що часто може спровокувати перевороти: незахищеність високопоставлених генералів і офіцерів розвідки. За словами Андрія Солдатова, експерта з аналітичного центру «Центр аналізу європейської політики», путін карає високопоставлених чиновників ФСБ — агенції-наступниці КДБ — за ранні невдачі війни. Джерела Солдатова кажуть, що путін помістив під домашній арешт керівника зовнішньої розвідки ФСБ Сергія Беседу (а також його заступника).

Ці факти важко перевірити, але вони збігаються з прогнозами Сінгха, що поганий результат у війнах, як правило, змушує автократів шукати винуватих — і страх покарання може переконати деяких представників еліти безпеки росії, що найкращий спосіб захистити себе — це позбутися путіна.

«Я не думаю, що путін їх уб’є, але, можливо, їм все одно доведеться жити в страху та приниженні», – каже Сінгх. «Вони будуть боятися за своє майбутнє».

Конфлікт також відкриває деякі можливості для незадоволених військових чиновників. В таких авторитарних країнах, як росія, генерали не завжди мають багато можливостей поговорити один з одним, і не боятися, що за ними будуть стежити чи серед них будуть інформатори. Війна принаймні дещо змінює цю ситуацію.

Зараз швидше за все генерали перебувають в кімнаті з ключовими гравцями й навіть позбавлені нагляду з боку держави, оскільки їм також необхідно ухилитися від спостереження НАТО і США, — пояснює Сінгх.

путінський «захист від перевороту»

Всупереч очікуванням більшості людей, успішні військові перевороти, як правило, досить безкровні; розумні змовники зазвичай не починають, щось робити, якщо вірять, що існує реальна ймовірність того, що це зведеться до перестрілки в президентському палаці. Замість цього вони забезпечують переважну підтримку збройних сил у столиці — або принаймні можуть переконати всіх у цьому, перш ніж зробити свій крок.

І на цьому фронті російські експерти кажуть, що путін провів грандіозну роботу, яку політологи називають «захист від перевороту» свого уряду. Він посіяв офіцерів контррозвідки в рядах військових, що ускладнює роботу для потенційних бунтівників, вони не знають кому можна довіряти. Також делегував основну відповідальність за репресії вдома окремим від регулярних військових органам безпеки. Що одночасно фізично віддаляє війська від москви й зменшує стимул до повстань.

Він також посилив проблему координації державного перевороту, розділивши служби державної безпеки на різні групи на чолі з надійними людьми. У 2016 році путін створив російську національну гвардію, яку також називають росгвардією, як окрему від військових структуру. Під командуванням лояльного путіну віктора золотова, вона виконує завдання внутрішньої безпеки, такі як безпека кордонів і боротьба з тероризмом, спільно з російськими спецслужбами.

Ці служби розділені на чотири федеральні філії. Три з них — ФСБ, ГРУ та СВР — мають власні елітні сили спеціальних операцій. Четверта, Федеральна служба охорони, є еквівалентом американської Secret Service з особливістю: за оцінкою 2013 року, вона налічує близько 20 000 офіцерів, що на 13 500 більше, ніж американська при тому, що населення Америки втричі більше. Це дозволяє Федеральній службі охорони функціонувати як свого роду преторіанська гвардія (охорона царя в російській імперії), яка може захистити путіна як від вбивць, так і від переворотів.

Результатом цього є те, що регулярні війська, найпотужніші збройні угруповання росії, не обов’язково домінують у ландшафті внутрішньої безпеки росії. Будь-який успішний задум, ймовірно, вимагатиме складної координації між членами різних агенцій, які можуть погано знати один одного або не дуже довіряти один одному. Ще й в уряді, в якому, як відомо, є багато потенційних інформаторів. Вкупі ці фактори є потужними перешкодами проти державного перевороту.

російське повстання — чи може воно статися?

В інтерв’ю підкасту Sway від the New York Times колишній спецагент ФБР Клінт Уоттс передбачив, що втрати в українській війні, можуть призвести до чергової російської революції.

Революція проти путіна стала більш вірогідною після початку війни. Насправді, це більш правдоподібний варіант, ніж переворот. У 21 столітті ми спостерігали більше народних повстань, ніж переворотів, у пострадянських країнах, таких як Грузія, Білорусь та сама Україна. Попри це, дані свідчать про те, що шанси на повстання в росії все ще досить низькі.

Політолог Марія Стефан, та вчена Еріка Ченовет з Гарварду зробили дослідження в, якому дійшли до думки, що ненасильницький протест має більше шансів повалити режими, ніж збройне повстання. І це правило вийшло за межі академічного кола і стало основним елементом дискусій та активістської риторики.

Коли Ченовет розглядає ситуацію в росії сьогодні, вона відзначає, що давня видимість стабільності в путінській росії може бути оманливою.

«росія має давню та історичну спадщину громадянського опору», — каже Ченовет. «Непопулярні війни прискорили дві з них».

Тут Ченовет має на увазі два повстання на початку 20-го століття проти царів:

1. Повстання 1905 року, яке призвело до створення Думи, законодавчого органу росії.
2. Революція 1917 року, яка дала нам Радянський Союз.

Обидві події значною мірою були спровоковані російськими втратами під час війни (у російсько-японській і Першій світовій війнах відповідно). І справді, ми вже спостерігали помітне інакомислення під час нинішнього конфлікту, включаючи демонстрації в майже 70 містах росії лише 6 березня.

Цілком можливо, що ці протести зростуть, якщо війна продовжуватиме йти погано для росії, особливо якщо вона призведе до значних російських втрат, ще більше масових звірств проти мирного населення України та тривалого глибокого економічного болю від санкцій. Але до масового повстання ще дуже далеко.

Дослідження Ченовет показують, що потрібно залучити близько 3,5 відсотка населення до протестів, щоб гарантувати певну поступку від уряду. У росії це приблизно 5 млн людей. Антивоєнні протести не досягли навіть близько такого масштабу, і Ченовет не передбачає, що вони, наблизяться до них.

путінський «захист від протестів»

«В росії важко організувати сталий колективний протест», – зазначають дослідники. «Уряд путіна криміналізував багато форм протестів, а також закрив або обмежив діяльність груп, рухів і ЗМІ, які вважаються опозиційними або пов’язаними із Заходом».

Масова революція, як і державний переворот, — це те, до чого путін готувався роками. За деякими даними, це був його страх номер один з часів «Арабської весни» і особливо Євромайдану 2013 року в Україні. Репресивні бар’єри, на які вказує Ченовет, є значними, що робить малоймовірним (хоча, знову ж таки, не неможливим) те, що антивоєнні протести переростуть у рух, який скине путіна, навіть у період підвищеного стресу для режиму.

В такому авторитарному суспільстві, як росія, готовність уряду заарештовувати, катувати та вбивати дисидентів створює подібну проблему координації, з якою стикаються учасники перевороту — тільки в більших масштабах. Замість того, щоб змусити невелику групу військових і офіцерів розвідки ризикувати своїм життям, лідерам потрібно переконати тисячі простих громадян зробити те ж саме.

Під час минулих революцій опозиційні ЗМІ та соціальні мережі допомагали розв’язувати цю проблему. Але під час війни путін закрив найпопулярніші незалежні ЗМІ та розправився з соціальними мережами, обмеживши доступ до Facebook, Twitter та Instagram. Він також запровадив покарання у 15 років ув’язнення, які карають за поширення «фейкової» інформації про війну, змусивши навіть міжнародні ЗМІ, такі як New York Times, відкликати своїх місцевих співробітників. А антивоєнних протестувальників масово заарештовують.

Шанси на успіх революції

Більшість росіян отримують новини з урядових ЗМІ, в яких надзвичайно багато пропаганди. Багато хто з них, схоже, щиро в це вірить: незалежне опитування громадської думки показало, що 58% росіян принаймні до певної міри підтримують війну.

«Ці опитування відображають те, скільки людей насправді слідкує за державним ЗМІ, які вказують їм, що думати і що говорити», – розповідає російський журналіст Олексій.

Відважні протестувальники в російських містах доводять, що державний контроль над інформаційним середовищем не є герметичним. Але щоб це інакомислення перетворилося на щось більше, російським активістам потрібно буде знайти якийсь ширший і доступний для всіх спосіб обійти цензуру і репресії. Це непросто зробити, і для цього потрібні дуже досвідченні активісти. Дослідження Ченовета, а також література щодо громадянського опору в ширшому плані, показують, що тактичний вибір опозиційних активістів має величезний вплив на те, чи зможуть протестувальники в кінцевому підсумку досягти своїх цілей.

Організатори повинні «надати людям цілий ряд тактик протесту, в яких вони можуть брати участь, тому що не всі захочуть протестувати з огляду на обставини. Але люди можуть бути готові бойкотувати або робити інші речі, які мають менший ризик, але все одно мають значний вплив», – говорить Харді Мерріман, старший радник Міжнародного центру з ненасильницьких конфліктів.

Ви вже можете помітити деяку тактичну креативність у роботі. Алексіс Лернер, дослідник дисидентства в росії з Військово-морської академії США, розповідає, що росіяни використовують нетрадиційні методи, такі як графіті та відео в TikTok, щоб обійти державну цензуру та апарат. Вона також зазначає, що незвична кількість критики уряду надходила від високопоставлених росіян, від олігархів до зірок соцмереж.

Водночас ви також можете побачити ефект репресій минулих десятиліть. Під час свого перебування при владі путін систематично працював, щоб маргіналізувати та придушити кожного, кого він вважає потенційною загрозою. Апогеєм стають напади та ув’язнення відомих дисидентів, таких як Михайло Ходорковський та Олексій Навальний.

Але репресії також поширюються на весь ланцюжок: від журналістів до активістів і до звичайних росіян, які, можливо, занадто багато займалися політикою. В результаті всі антипутінські сили надзвичайно виснажені, і багато противників путіна діяли в еміграції ще до початку війни в Україні.

Щобільше, революції зазвичай не досягають успіху без дій еліти. Прототипним успіхом революційного протестного руху є не штурм Бастилії, а падіння режиму президента Єгипту Хосні Мубарака в 2011 році. У цьому випадку сили безпеки Мубарака відмовилися придушувати протестувальників і тиснули на нього, щоб він пішов у відставку поки протести продовжувались.

«Символічного протесту, як правило, недостатньо, щоб здійснити зміни», – пояснює Ченовет. «Те, що робить такі рухи успішними, — це здатність створювати, сприяти або прискорювати зміни у лояльності опорних стовпів, включаючи військову еліту, державні ЗМІ, олігархів та найближче коло політичних соратників путіна».

Враховуючи рівень контролю російського президента над своєю системою безпеки, знадобиться справді масовий протестний рух, щоб розділи їх.

Які шанси на зміну режиму в росії?

Трішки важко говорити про малоймовірні події, як-от крах режиму путіна. Якщо висловити припущення про те, що це можливо, це може виглядати, що це ймовірно, а якщо припустити, що це малоймовірно, може видатися, що це неможливо.

Але тут важливо бачити сіру зону: визнати, що кінець путіна є більш імовірним, ніж це було 23 лютого, за день до початку наступу росії, але все ще маловірогідне. Війна створила новий тиск на режим, еліти й та суспільство. Але факт залишається фактом, що путінська росія є ефективною автократією з міцними запобіжниками від переворотів і революцій.

Тож шанси на зміну ближчі до 20% — чи до 1%?

На таке запитання неможливо відповісти з точністю. Інформаційне середовище настільки туманне, як через російську цензуру, так і через туман війни, що важко розпізнати основні факти, як-от фактична кількість загиблих росіян на війні. Ми насправді не маємо належного розуміння того, як ключові члени російського істеблішменту безпеки ставляться до війни або чи люди, які намагаються організувати масові протести, достатньо талановиті, щоб обійти агресивні репресії.

Так само незрозумілі наслідки ключової політики у найближчому майбутньому. Ми знаємо, що санкції мали руйнівний вплив на російську економіку. Але ми не знаємо, кого російська громадськість буде звинувачувати у своїх злиднях: путіна у розв’язанні війни чи Америку та її союзників у введенні санкцій? Чи може реальність проникнути до людей через контроль путіна над інформаційним середовищем? Відповіді на ці питання мають величезне значення.

путін будував свою легітимність навколо ідеї відновлення стабільності, процвітання та глобального статусу росії. Зараз війна в Україні погрожує всім трьом стовпам його режиму.

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter