ОЗП мозку і сум теорії Дарвіна: лікнеп з інтелекту від психологині й нейробіолога

Що криється за поняттям «інтелект»? Чи далеко ми пішли від шимпанзе? Чи можна «розширити» оперативну пам’ять людини (хіба що SD купити)? На ці та інші запитання відповіли психологиня Каріне Малишева та нейробіолог Сергій Данілов під час дискусії Science&Wine. Ми записали головне.

Що таке інтелект

Інтелект можна описати як здатність пізнавати світ і вчитися. Проте повного визначення цього терміна не існує. У статті Nature Communication 2019 року виділили 600 різних когнітивних процесів, в основі яких лежить базова архітектура мозку.

Те саме стосується інтелекту. Це не набір розрізнених функцій. Їх об’єднує архітектура мозку. Принципова різниця між мозком людини й мозком миші в тому, що в останньої він набагато щільніший. Що менша тварина, то більша щільність «упаковки» мозку. Тому він працює ефективніше. Коли мозок збільшується, архітектура стає складнішою.

Уявіть винищувач 1960-х років вартістю $2 млн і сучасний літак за $100 млн. Він не літає в 50 разів швидше. Та й загалом різниця між ними невелика. Щоби поліпшити будь-яку функцію, нехай зовсім трохи, потрібно докласти більше зусиль.

Одним із головних етапів формування інтелекту є перебудова й утворення нейронних мереж. Цей процес триває все життя. Якщо людина приділяє багато уваги певній функції, то справляється з нею дедалі краще.

Візьмемо, приміром, водіння. Водій повинен мати хороший зір і реакцію. Звісно, реакцію не можна покращити вдвічі. Однак у певних ситуаціях її можна підвищити на кілька відсотків. Цьому сприяють постійні тренування. Таке правило працює з будь-якою інтелектуальною функцією.

Що таке робоча пам’ять

Одна з популярних ідей говорить: те, що ми маємо на увазі під інтелектом, — робоча (оперативна) пам’ять. Так називають здатність утримати в розумі об’єкт, із яким ми в цей момент працюємо. У середньому обсяг робочої пам’яті в людини 7±2. Тобто ми можемо тримати в розумі приблизно сім елементів одночасно.

Наприклад, у школах дітей вчать розв’язувати задачі за алгоритмами. Вони мають повторити якийсь порядок дій, і якщо зроблять усе правильно, розв’яжуть задачу. Хоча для дорослого вона здається елементарною. Різниця в тому, що обсяг робочої пам’яті восьмирічної дитини — три-чотири об’єкти. У завданні потрібно п’ять і більше. Звідси й складнощі.

Для порівняння в найближчого родича людини — шимпанзе — обсяг робочої пам’яті на рівні двох-трьох об’єктів. Тому найскладніша операція, яку він може освоїти, — знайти один камінь, що слугуватиме ковадлом, другий, що буде молотком, і горіхи. Щоб колоти горіхи, шимпанзе потрібно утримувати в оперативній пам’яті дві-три дії. Вчитися цього він може до семи років.

Робоча пам’ять майже не тренується. Тому люди придумали способи для її розширення: від письма до сучасних комп’ютерів. 2017 року невролог Теодор Бергер провів експеримент, під час якого поліпшив оперативну пам’ять пацієнтів за допомогою стимуляції мозку.

Якщо людині зачитати набір слів, у середньому вона запам’ятає сім із них. Пацієнти Бергера змогли повторити 12. Їхня оперативна пам’ять покращилася на 15%. Однак ця технологія ще далека від повсюдного впровадження.

Навіщо нам такий мозок

Існує термін «неотенія». Це затримка розвитку певних ознак, яка призводить до збереження деяких дитячих рис у дорослих особин. Тому, на відміну від мавп, ми майже лисі, а за м’язовою масою людина у 2-2,5 рази слабша, ніж шимпанзе. Якийсь процес не дозволив нам нормально дорослішати.

Зате це призвело до збільшення в людей розмірів нервової тканини. Наші інтелектуальні здібності не набагато сильніші, ніж у тварин, особливо під час виконання побутових, фізичних і маніпуляційних завдань. Із простими завданнями, на зразок «дістати горіхи», діти до певного віку справляються так само, як людиноподібні мавпи.

Натомість люди кращі в розв’язанні соціальних завдань. Для нас характерна гіперімітація. Ми чітко зчитуємо і повторюємо поведінку інших людей. Весь розвиток нашої культури — гіперімітація. Ми дивимося, щось добре вийшло, й імітуємо.

Є версія, що збільшення розміру нашого мозку безпосередньо пов’язане з розширенням розміру групи. Якщо людина інтроверт, це не означає, що в неї низький інтелект. Чистих типів особистості не буває. В одній групі людина може бути відкритою, в іншій замкнутою.

Проте якщо вона живе в суспільстві, де мало людей, у неї менше можливостей для розвитку інтелекту. На тлі тих самих шимпанзе в процесі еволюції в нас помітно збільшилися зони мозку, які потрібні для оброблення соціальної інформації.

Ми мусимо будувати складні соціальні карти — уявлення і знання про оточення. Логіка соціальних взаємин майже нічим не відрізняється від математичної логіки. Тому розвиток соціального інтелекту дав змогу розвивати інші його типи, що стосуються послідовності подій та рекурсії.

Як інтелект бачать нейропсихологія та масмедіа

Інтелект часто сприймають як «перекачані» розумові здібності. З погляду масмедіа інтелектуал складається тільки з нарцисизму, FOMO й гіпертрофованої пам’яті. Нейропсихологія дивиться на це з іншого ракурсу. Інтелектуальні здібності — своєрідна піраміда. В її основі розташоване здоров’я. Без нього ефективна робота мозку неможлива.

Тому будь-які порушення — від тривоги й депресії до ендокринних метаболічних розладів — впливають на інтелект. На другому рівні стоїть вітальність — надлишок сил. Наприклад, у нейроестетиці кажуть, що людина створила мистецтво, щоб усім продемонструвати надлишок життєвих сил.

Якщо дати більш наукове визначення, то вітальність — це адаптаційна гнучкість, «пружність реакцій» на мінливі умови життя. Вона проявляється в розумному управлінні ресурсами організму й можливість спиратися на своє тіло в навчанні.

На наступному рівні розміщена безпека. У разі емоційного тиску людина прогресує до простіших когнітивних схем і більша частина сил витрачається на захист. Звідси простий висновок: щоб ефективно використовувати інтелект, людина має перебувати в безпеці.

Після безпеки йдуть наскрізні процеси. Вони не мають предмета, але супроводжують майже всі різновиди психологічної діяльності. До них належать увага, оперативна пам’ять, відчуття часу й ритму. Вони забезпечують сприйняття, мислення й мовлення. Наскрізні процеси поліпшити складно.

У класичних експериментах, коли людям пропонували постійно навантажувати префронтальну кору («вмістилище» наскрізних процесів), вони ставали імпульсивнішими під час ухвалення рішень. Тобто, якщо людину попросити запам’ятати складну фразу, її рука в супермаркеті, імовірно, потягнеться до некорисної шоколадки.

Індикатори збереження наскрізних процесів:

• вміння розподіляти зусилля і не відволікатися;
• низька виснаженість психічної активності;
• гнучкість розумової діяльності;
• вольова поведінка.

Після наскрізних процесів іде збагачене середовище. Для мишей це тренажери. У людей усе складніше. У людському збагаченому середовищі має бути якийсь виклик — вийде чи ні. Також до нього потрапляють значущі стосунки.

Інша людина для нас — хороший стимул. Наприклад, співрозмовник: інтелект не працюватиме на повну силу, якщо обговорити ідеї ні з ким. У збагачене середовище входить освоєння нових навичок, помірні заняття спортом, мистецтво й конструктивні стосунки.

Самоефективність передбачає, що людині потрібно збирати замкнуті вольові цикли від планування до його втілення. Що більше таких відпрацьованих циклів, то далі ми від диванних експертів. Найкраще нас просувають невдачі. Так самоефективність формується на основі персонального досвіду та докладених зусиль.

Після неї розташований стиль інтелектуальної діяльності. Поступово в людини виробляється пізнавальний смак. Наприклад, коли люди кажуть, що одна теорія релевантніша за іншу, а ця теза звучить важкувато.

Останній рівень — пік продуктивності. Це дуже затратні інтелектуальні переживання. Тому пікову продуктивність неможливо підтримувати довгий час. Вона майже не піддається свідомому управлінню. Для неї можна тільки створити необхідні умови. Головний продукт пікової продуктивності — творче осяяння (інсайт) або якісніше нове розуміння.

Що читати про інтелект

1. «Розум VS Мозок. Розмова різними мовами» Роберт Бертон.
2. «Відточіть свій інтелект» Олена Григоренко та Роберт Стернберг.
3. «Генії та аутсайдери: Чому одним все, а іншим нічого?» Малкольм Гладуелл.
4. «Когнітивна біологія» Лука Томмасі, Мері Петерсон і Лінн Надель.
5. «Момент еврики» Джон Куніос і Марк Біман.
6. «Ця ідея має померти. Наукові теорії, які блокують прогрес» за редакцією Джона Брокмана.
7. «The Social Neuroscience of Education» Луї Гозоліно.