Партнерський матеріал
Партнерський матеріал
Матеріал на правах реклами
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Режим читання
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Завершити
17–20 січня на каналі BigMoney пройде відкритий онлайн-інтенсив. Три дні бізнесмени зі списку Forbes ділитимуться своїми кейсами, трендами та інструментами масштабування бізнесу.
Учасники
1 день (17 січня)
19:00 — Олександр Конотопський, CEO Ajax;
20:00 — Ігор Ніконов, засновник KAN Development;
2 день (18 січня)
18:30 — Михайло Кучмент, співзасновник мережі гіпермаркетів меблів і товарів для дому Hoff;
19:30 — Сергій Портнов, Co-owner, Chairman of the Board Parimatch Tech;
3 день (19 січня)
19:00 — Оксана Калетник, Regional Venture Partner, LP Fund II, Silicon Valley at Almaz Capital;
20:00 — Роман Могильний, співзасновник Reface;
4 день (20 січня)
19:00 — Олег Гороховський, співзасновник monobank і Fintech Band.
Кому буде корисно
Бізнесменам, досвідченим підприємцям і стартаперам-початківцям.
Що обговорюватимуть
стратегічне планування;
роботу з командою;
побудову операційної діяльності;
тренди в маркетингу;
фінансове планування;
масштабування бізнесу.
Скільки коштує участь в онлайн-інтенсиві Big Money University
Участь у відкритому онлайн-інтенсиві є безоплатною. Для цього необхідно зареєструватися на сайті та в день лекцій перейти за посиланням на Youtube-канал BigMoney.
Окрім участі в інтенсиві, ви також отримаєте доступ до закритого Telegram-бота, в якому команда університету буде ділитися бонусами та корисними бізнес-матеріалами.
Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter
Матеріал успішно додано в закладки
Досягнуто максимальної кількості закладок
Дмитро КошельникПридумую теми, редагую тексти, пишу про компанії і підприємців, чіпляюся до фактів.
Партнерський матеріал
Партнерський матеріал
Матеріал на правах реклами
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Vector разом із UNIT.City розпочинає Innovation week. Упродовж тижня ми обміркуємо теми та питання, пов’язані з інноваціями та інноваційною економікою.
Інновації — основа успішної економіки. Від них залежить місце держави на світовому рівні та, зрештою, і й добробут громадян. Створення та інтеграція інновацій — складний багаторівневий процес. У ньому потрібно поєднати зусилля бізнесу, держави та освітнього сектору, щоби в результаті не просто випустити нові продукти, але й досягти культури, у котрій вони будуть з’являтися постійно.
Разом із CEO UNIT.City Домініком Піоте та партнером, CFO Кирилом Бондарем розібралися, що таке інновації, у чому складність їхнього створення та інтеграції. Також вони пояснили, як зробити економіку України інноваційною.
Що таке інновації та як вони працюють
Термін «інновації» вперше використав австрійський та американський економіст Йозеф Шумпетер на початку XX століття. Під ними він розумів зміни з метою реалізації й використання нових видів товарів, виробничих та транспортних засобів, ринків. За Шумпетером, економічне новаторство — функція підприємців. Оскільки вони не просто розробляють нові рішення, а й розуміють, що матиме попит на ринку.
Економіст виділив п’ять типів інновацій:
створення нових товарів;
використання нових технологій та техніки;
відкриття нових джерел сировини;
нова організація виробництва;
освоєння нових ринків збуту.
Шумпетер не єдиний дав визначення інноваціям. У мережі можна знайти безліч варіантів. Зазвичай вони не надто відрізняються від визначення Шумпетера. Домінік Піоте виділяє два види інновацій: поступові та дизрапт Дизрапт від англ. disrupt — підривати .
Домінік Піоте, CEO UNIT.City
«Поступові інновації — коли випускають трішечки оновлені продукти. Наприклад, як після iPhone 12 з’являється iPhone 13. Я не великий фанат такого типу інновацій. А от дизрапт інновації — це вже створення того, чого раніше не було. Наприклад, винайдення авто чи найпершого iPhone. Саме такі інновації здатні щось змінити, вплинути на звичний стан речей», — пояснює СEO UNIT.City.
Кирил Бондар виділив три ключових елементи інновацій:
щось нове, чого раніше не було (матеріали, компоненти, ринок, композиція);
воно або вже впроваджене, або в процесі;
затребуване ринком.
Він також підкреслює, що ефект від інновації обов’язково можна виміряти. Тобто вони мають економічний, науково-технічний, комерційний, соціальний, ресурсний або екологічний результат.
Класифікація інновацій
Є багато підходів до класифікації інновацій. Мабуть, найпростіша для розуміння — за змістом і сферою застосування. По суті вона схожа на типи інновацій за Шумпетером:
Технологічні — введення та створення нових технологій виробництва, інформаційних систем, джерел енергії.
Продуктові — створення нових товарів.
Організаційно-управлінські — інноваційні методи управління персоналом, стратегічного планування, прогнозування, постачання, збуту.
Економічні — інновації у фінансовій та бухгалтерській сферах, оплаті праці, оцінюванні результатів роботи.
Соціальні — нові форми активізації суспільства. Серед них — зміна способу життя, культурних, екологічних та політичних аспектів.
Юридичні — нові нормативно-правові документи. Вони створюють та змінюють умови для розвитку компаній, організацій, людей та суспільства.
Важливо пам’ятати, що кожен із цих типів інновацій зазвичай пов’язаний із рештою. Тобто зміна в одному з сегментів тягне за собою перетворення в іншому.
Наприклад, 2009 року розробник під псевдонімом Сатоші Накамото запустив пірингову платіжну систему та криптовалюту біткоїн (BTC). Насправді процес створення цієї системи почався ще приблизно з 1980-х. Інновація Накамото полягає в тому, що він переосмислив та узагальнив роботи попередників, а потім запропонував елегантне рішення.
Певно, головним нововведенням став блокчейн. Це децентралізований ланцюжок блоків, у яких записуються транзакції біткоїна. Блокчейн можна використовувати не лише для цього, але і для голосування, фіксування права власності, цифрової ідентифікації особистості, міжнародних платежів, анонімного передавання інформації. Отже, технологічна інновація (блокчейн) здатна спричинити хвилю змін в інших сферах — від економічної до юридичної.
Створення та інтеграція інновацій
Вміння створювати та інтегрувати інновації на різних рівнях (від продукту до структури роботи) вважається одним із ключових чинників, які вирізняють лідерів як у бізнесі, так і на рівні держав.
Кирил Бондар вважає, що розвиток інновацій залежить від трьох елементів:
Люди. Потрібні таланти — ті, хто прагне створювати щось нове.
Гроші. Без них дуже складно думати над чимось інноваційним.
Особлива культура. Вона має мотивувати людей ризикувати та пробувати щось нове. «Можливо, їх чекатиме невдача в 99 випадках зі 100, та це не буде їх зупиняти», — пояснює Кирил.
Кирил Бондар, CFO UNIT.City
Процесс від розроблення до інтеграції та розповсюдження нововведень називають інноваційним циклом. Його можна розділити на такі етапи:
Аналіз внутрішніх можливостей компаній та ринку. На цьому етапі визначають, які продукти слід перестати випускати, а які навпаки — розвивати або створювати.
Генерація ідей інновацій. Команда генерує ідеї продуктів і товарів з огляду на проведений аналіз і розуміння потреб ринку.
Добір ідей інновацій. Обирають найбільш перспективні ідеї для конкретної компанії чи організації.
Розроблення концепції та її перевірка. Особливо важливо саме перевірити, тому що інновації заради інновацій не працюють. Товар чи послуга мусить цікавити кінцевих споживачів. Для цього проводять опитування та дослідження потенційної цільової аудиторії.
Розроблення маркетингової стратегії для просування інновації на ринок. Цей етап включає комплекс дій від поглибленого дослідження ринку до сегментації аудиторії та розроблення маркетингової стратегії.
Оцінювання можливості та доцільності реалізації маркетингової стратегії. Визначають, чи здатна компанія виробити та збути достатньо товару для реалізації поставлених цілей.
Виготовлення зразків і їхнє лабораторне випробування.
Випробування інновації в ринкових умовах. Тут використовують пробний маркетинг на окремих ділянках ринку, щоби покращити стратегію виведення продукту та його особливості.
Розгортання комерційного виробництва інновації.
З практичної точки зору повний інноваційний цикл використовують не завжди. Важливо враховувати особливості компанії, ринку продукту. Наприклад, не обов’язково придумувати новинку самостійно, можна купити патент або ліцензію.
Розберемось, як впроваджують інноваційні продукти, на прикладі першого iPhone. Ідея створення смартфону з’явилась у Стіва Джобса ще в першій половині 2000-х після успіху плеєрів iPod. 2004-го обсяги їхніх продажів сягнули орієнтовно 8,2 млн. У той час CEO Apple замислився над створенням гаджету, який міг би об’єднати три пристрої — програвач, телефон і кишеньковий комп’ютер.
iPhone розробляли в кілька етапів. Спочатку Джобс хотів створити планшет, але врешті зупинився саме на телефоні із сенсорним екраном та мінімумом фізичних кнопок. Перша версія мала кодову назву Purple 1. Її так і не завершили, а сама Apple сфокусувалася на іншому прототипі — Purple 2.
Також Apple зрозуміла, який пристрій потрібен ринку, завдяки партнерству з Motorola. 2005-го компанії разом випустили смартфон Motorola ROKR E1. Він вважається провальним, проте Apple зробила правильні висновки. Зокрема Джобс вирішив більше не створювати телефони в партнерстві з іншою компанією. Врешті 2007 року Apple представила перший iPhone. Функціонально смартфон не став проривною інновацією. Проте він вирізнявся в плані зручності, дизайну та простоти використання. Саме це було потрібно аудиторії.
Як інновації змінюють економіку
На думку Домініка Піоте, інновації — основа для розвитку будь-якої країни. Звісно, треба враховувати, що в кожної країни свої особливості та сильні сторони. Проте доступ до сучасних технологій прискорює та спрощує створення інновацій, а також дає змогу робити це в більших масштабах.
Кирил Бондар вважає, що між сучасною успішною економікою, у якої є майбутнє, та інноваційною економікою можна поставити знак дорівнює. Це твердження неодноразово доведено історично. Водночас економіка може існувати й без інновацій.
Бондар наводить приклад «дітей-мауглі», яких періодично знаходять у джунглях. Такі люди не вміють писати й спілкуватися, але живуть як біологічна істота. Так само і з економікою. Держава може просто продавати сировину та трудові ресурси. Завдяки цьому вона й далі функціонуватиме, але не стане інноваційною, сучасною та перспективною. Подібні економічні моделі були ще у XVIII столітті. У них немає майбутнього, адже розрив і відставання й далі збільшуватимуться. Тобто у тривалій перспективі така економіка нежиттєздатна.
«Ось приклад. Ми зараз перебуваємо на місці колишнього мотоциклетного заводу (в інноваційному парку UNIT.City — ред.). Після розпаду СРСР він перестав працювати. Здається, причина в тому, що він втратив ринок збуту — раніше ним був весь СРСР. Але насправді ринок став більшим. У теорії мотоцикли можна було продавати в США, країни Азії. Але не змогли, тому що не займалися інноваціями», — пояснює Бондар.
Отже, економічний розвиток напряму залежить від здатності створювати інновації. Інакше країна залишається просто постачальником сировини та трудових ресурсів. Це дозволить їй існувати, але врешті приведе до занепаду.
Створення інноваційної економіки не можна покласти лише на підприємців або державу. Насправді це процес, який потребує спільних зусиль. Надзвичайно важливу роль відіграє освітня сфера. Вона не лише готує кадри, але й закладає культуру підприємництва та інновацій.
Давайте на прикладі Кремнієвої долини розберемо, як держава та освіта стимулюють створення інноваційних компаній, а вони — економічний розвиток.
Перший крок до заснування Кремнієвої долини зробили ще в середині XIX століття. Тоді єзуїти створили Університет Санта-Клара. Наступним етапом стало створення Стенфордського університету 1891 року. Стенфорд поступово перетворив майбутню Долину на один з освітніх та наукових центрів США.
Батьком стартаперського духу регіону вважають професора радіотехніки Фредеріка Термана. Він з 1925 року викладав у Стенфорді. Терман рекомендував студентам заробляти на своїх дослідженнях та створювати бізнес. Так деякі студенти ставали підприємцями. Серед них були як мінімум двоє, які увійшли в історію, — Вільям Г’юлет і Девід Пакард. 1939 року вони створили компанію Hewlett-Packard в гаражі Девіда Пакарда. Він досі вважається символічним місцем заснування Кремнієвої долини.
На розвиток цієї екосистеми також сильно вплинули Друга світова та Холодна війни. На початку 1940-х американський уряд почав активно фінансувати програми, націлені на створення засобів радіозв’язку та радіолокації. Стенфорд мав потрібні потужності для роботи в цьому напрямі, а тому одержав довгострокову підтримку. На той момент держава вже впливала на розвиток Долини.
Під час Холодної війни зусилля уряду США були зосереджені на тому, щоби досягти технологічної переваги над СРСР. Уряд із готовністю виділяв гроші не лише університетським лабораторіям, але і працював із незалежними компаніями. Це сприяло розвитку підприємництва в Долині. До того ж самі підприємці поступово почали переходити в ранг інвесторів. Вони створювали успішний бізнес, а частку заробленого вкладали в перспективні компанії.
Сам Стенфорд зберіг і примножив свою репутацію «кузні кадрів та інновацій». Наприклад, 1946-го на базі університету запустили Stanford Research Institute (SRI). Це справжній інноваційно-підприємницький центр — SRI та колишні співробітники інституту запустили понад 60 компаній. Серед них — Siri та Redwood Robotics, котрі свого часу купили Apple та Google.
Так ланцюжок освіта-уряд-бізнес призвів до створення унікальної стартаперської екосистеми. Вона допомагає США залишатися серед провідних інноваційних економік світу — третє місце в Global Innovation Index 2021.
Як створити та розвинути інноваційну економіку в Україні
Домінік Піоте вважає, що не вся економіка України інноваційна. «Зате все, що належить до агро- або технологічної індустрії — точно інноваційне. Адже це два головних стовпи української економіки. І вони активно розвивають інновації у своїй галузі. Наприклад, усім відомий кейс Міністерства цифрової трансформації України та запуску першого у світі цифрового паспорта. А ще є приклади monobank, усієї електронної комерції в країні. Вони створюють по-справжньому проривні речі», — пояснює СЕО UNIT.City.
За словами Кирила Бондаря, є кілька перешкод, котрі заважають розвитку інноваційної економіки в Україні:
Потрібні зусилля не лише держави, але й корпоративного сектору та людей. «Це замкнута історія. Держава, корпорації й люди. Якщо один з елементів випадає — нічого не вийде», — пояснює Бондар.
Україні не вистачає фундаменту — культури інновацій. «Треба займатися культурою економічно активного населення, але це складно. Тому варто починати робити це ще в школі, коли формується особистість та рольові моделі. Я впевнений, що треба вводити підприємництво, сучасні інноваційні технології, уроки етики та прикладної культури», — пояснює Бондар.
Українцям треба змінити ставлення до зовнішніх інвесторів. Зараз їх чомусь часто вважають дурнішими за нас. Багатьом здається, що головне завдання — взяти гроші, а далі нам не важливі ні його поради, ні подальший успіх таких інвестицій. Врешті-решт черговий зовнішній інвестор втрачає гроші. Тому Україну не сприймають, як інноваційний ринок у котрий можна вкластися.
«Проблема не в грошах. Ми не вміємо їх узяти — зробити бізнес-план, фінансову модель, показати що бізнес працює, мати позитивну репутацію. Ми ж говоримо — просто дай гроші та пропади», — пояснює Бондар.
UNIT.City
Отже, українцям не вистачає не грошей, а освіти та знань. Не потрібно залучати зовнішніх інвесторів: вони прийдуть самі, а коли з’являться історії успіху — покличуть інших.
Україні вже пізно наздоганяти інші країни. Це не зробить економіку інноваційною й не допоможе досягти успіху. Україні треба одразу рухатися туди, де інші країни будуть через 5–10 років. Це шанс побудувати передову інноваційну економіку.
Домінік Піоте виділив два чинники, над якими Україні необхідно плідно попрацювати. По-перше, країні потрібно більше підприємців та потужна підприємницька культура. По-друге, треба не просто святкувати перемоги, а розповідати історії бізнесу та й України загалом. Адже у світі поки мало хто знає справжню силу країни, потенціал і талант українців.
UNIT.City
«Нам точно не потрібно намагатися копіювати в когось. Насамперед варто змінити наше мислення. Ми маємо бути більш зосередженим на інноваціях, готовими йти на ризики. І це саме те, що ми робимо тут, в UNIT.City. Створюємо екосистему, що підтримує, розвиває та дає змогу створювати інновації. Тож Україні потрібно більше таких проєктів, як UNIT.City. Нам треба більше місць, де мрії можуть втілюватись у життя», — пояснює Домінік.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
До 2050 року від голоду страждатимуть десятки мільйонів людей, а 130 млн узагалі опиняться за межею бідності. 350 млн мешканців мегаполісів відчують вагомий брак води, якщо темпи глобального потепління дорівнюватимуть 1,5 ºС, як затверджено в Паризьких кліматичних угодах. Проте експерти з питань клімату впевнені, що один лише перехід на рослинну їжу за наступні 30 років може скоротити забруднення довкілля на 70%.
Оптимальним варіантом для вирощування рослинних продуктів можуть стати вертикальні ферми. Вони потребують на 95 % менше води, ніж звичайні аграрні угіддя, а ще дають приблизно 30 врожаїв на рік. У листопаді журнал The Economist вніс ферми до важливих технологій 2022 року. А за прогнозами дослідницької компанії MarketsandMarkets, світовий ринок вертикальних ферм досягне $9,7 млрд до 2026 року. Можливо, ви вже навіть куштували вирощені там продукти.
Журналістка Vector Анастасія Шкальова розібралася, що таке «вертикальні ферми», як вони функціонують у США та Україні, а також чи справді вони можуть стати панацеєю від глобального голоду.
Технологія родом із минулого
Почнемо з відповіді на головне питання: чому ферми називають вертикальними? Просто культури вирощуються одна на одній, а не звичайними горизонтальними рядами. Це економить простір і підвищує врожайність на квадратний метр території. Зазвичай вертикальні ферми розташовані в закритих приміщеннях. Наприклад, складах. Там аграрії можуть контролювати умови для рослин.
Часто інновації — лише нове прочитання старих ідей. Вертикальні ферми — не виняток. Ось кілька фактів про цю технологію:
Перший «прототип» вертикальних ферм створили ще вавилоняни орієнтовно 2500 років тому. До речі, вам він відомий як одне із семи чудес світу — «Сади Семіраміди». Щоправда, сам факт їхнього існування все ще остаточно не доведений.
Тисячу років тому ацтеки використовували першу варіацію технології гідропоніки. Вони вирощували рослини на болотистих «плотах» у річках і на мілководних озерах.
У 1600-х роках французи та голландці намагалися пристосувати середземноморські фрукти до свого холодного клімату. Вони створили складні кам’яні фруктові стінки, які притягували тепло протягом дня, а вночі підвищували температуру на 10 ºС.
1915 року американський геолог Гілберт Еліс придумав термін «вертикальне сільське господарство» та написав однойменну книгу. Ідея з’явилася внаслідок вивчення альтернативних способів збільшення сільськогосподарських угідь.
А от автором концепції та терміну «вертикальні ферми» вважається професор Колумбійського університету Діксон Деспом’єр. Це сталося 1999 року.
У період із 2014 до 2020 року включно в стартапи у сфері вертикальних ферм інвестували приблизно $1,8 млрд. На 2020-й загальна площа таких сільгоспугідь становила 30 гектарів.
MarketsandMarkets вважає, що світовий ринок вертикальних ферм досягне $9,7 млрд до 2026 року. Сукупний середньорічний темп зростання (CAGR) становитиме 25 %.
Види вертикальних ферм
Гідропонні — найпопулярніша система вертикальних ферм. Рослини вирощують у поживних розчинах із води та добрив (із чи без використання штучного середовища: пісок, гравій тощо).
Аеропонні — технологію розробило NASA у 1990-х роках. Ця система краще підходить для вирощування рослин в умовах космосу. Коріння висить у повітрі, а рослина отримує поживні речовини завдяки розчину на водній основі, який доставляється дрібним туманом або росою.
Аквапонні — це симбіоз гідропоніки та ставкового господарства. Овочі та трави вирощують у контейнерах без ґрунту. Поживні речовини рослини отримують зі стічних вод ставків, зокрема споживаючи продукти життєдіяльності риб. Потім ця вода повертається в ставок уже очищеною. Щоправда, комерційні вертикальні ферми частіше віддають перевагу гідропоніці, ніж аквапоніці.
Досвід американських «вертикальних» аграріїв
Щоби краще розібратися в темі «вертикальних ферм», ми поспілкувалися з піонерами технології в США — AeroFarms. Вони одними з перших створили вертикальну ферму 2004 року в Ітаці (штат Нью-Йорк). Потім розширили до Ньюарка (штат Нью-Джерсі). Загалом компанія має чотири ферми.
Зараз AeroFarms будує нову ферму в Сент-Луїсі (штат Міссурі). Вона матиме найбільшу площу серед усіх подібних проєктів компанії — майже 14 000 м². Також 2022 року з’явиться нова ферма дочірньої компанії AeroFarms — AeroFarms AgX LTD в Абу-Дабі (ОАЕ).
AeroFarms вирощує руколу, крес-салат, капусту, мікроброколі та іншу продукцію. Вона продається під брендом Dream Greens. Щорічно компанія вирощує понад 900 тонн листових рослин. Це орієнтовно 30 врожаїв на рік.
З 2010 року AeroFarms отримала $238 млн інвестицій. Зокрема 2019 року в компанію вклалася Ingka Group (материнська компанія IKEA). 2021-го AeroFarms планувала публічне розміщення акцій через злиття зі Spring Valley Acquisition Corp. Щоправда, у жовтні сторони скасували угоду.
«Ми сертифікована B-корпорація B-корпорація Сертифікована компанія, яка відповідає певним стандартам соціальних та екологічних показників, публічної прозорості та юридичної підзвітності. У бізнесі є баланс між прибутком та метою. із сильною соціальною місією вирощувати найкращі рослини для людства. Ми вирощуємо продукти без хімічних речовин, як-от пестициди, гербіциди та фунгіциди, використовуючи до 95 % менше води та на 99 % менше землі. Так пом’якшуємо чи повністю усуваємо будь-яку шкоду для довкілля. Наші ферми в приміщенні можуть працювати цілий рік незалежно від клімату та погодних умов. Вони продуктивніші за польові ферми в 390 разів на 0,09 м²», — розповіли нам у компанії.
В AeroFarms вважають, що їхні ферми — це не класична агропромисловість, а радше садівництво, яке перетинається з інженерією, безпекою харчових продуктів і наукою про дані та харчування.
«Ми розробили та використовуємо передові підходи до машинного навчання та інтеграції IoT. Завдяки цьому сільське господарство швидко розвиватиметься в майбутньому», — пояснюють у компанії.
Український приклад вертикальних ферм — «Щастя Здоров’я»
Україну також не оминула трендова технологія. Одна з найбільших у країні вертикальних ферм — «Щастя Здоров’я». Її заснував 2018 року Максим Кірічко з Кирилом Ханісом, Станіславом Гуртовим, Олександром Третяком та Володимиром Костанецьким.
Ферму «Щастя Здоров’я» створили в підвальному приміщенні в Києві. Власники самостійно оснастили її потрібним обладнанням. Вони автоматизували контроль клімату й подачу живлення, а сонячне світло замінили LED-лампами, які налаштовують індивідуально під кожну рослину.
Початкові витрати — $50 000. Також щомісяця потрібно сплачувати комунальні послуги. Зокрема, рахунок за електроенергію приблизно дорівнює витратам цілого житлового будинку і досягає 200 000 грн на місяць.
В асортименті «Щастя Здоров’я» орієнтовно 40 видів зелені: щавель, креп-салат, рукола, мікрогрін горошок, маш, м’ята тощо. А починалось усе зі звичайного листя салату. Щоправда, довести його до притомного вигляду та прийнятного смаку вийшло з 20 спроби. Загалом експериментальний період зайняв у розробників майже рік.
За словами Кірічко, за три роки ферма змогла вийти в нуль. Продукція «Щастя Здоров’я» представлена в 16 мережах супермаркетів України. Також її закуповують місцеві кав’ярні та ресторани.
У планах українських аграріїв-інноваторів, як і в американської AeroFarms, — розширяти своє виробництво. Зокрема будувати нові вертикальні ферми в Європі, аби дотягнутися своєю продукцією до місцевого споживача.
(Не) рятівна технологія
Які переваги вертикальних ферм?
вони використовують на 95 % менше води;
на них не впливають погодні умови, а тому цілий рік можна збирати врожай;
праця співробітників ферм менш небезпечна — наприклад, не працюють із важкою сільськогосподарською технікою.
До 2050 року 68 % населення світу проживатиме в містах, а це означає — їжі всім не вистачатиме. Щоправда, тут виникає питання «Чи зможуть вертикальні ферми наростити врожайність до масштабів доступності та задовольнити потреби всього людства?». Наприклад, зараз середня вартість однієї пачки зелені «Щастя Здоров’я» — 30–35 грн, в AeroFarms ціна — $4. Це досить дорого для країн третього світу.
Також чимало культур технічно можна виростити на вертикальній фермі. Проте, з огляду на виробничі витрати, власники зосередяться на зелені, листі салату та травах.
Я не вважаю економічно вигідними такі культури, як рис, кукурудза та соєві боби. Їх дешево вирощувати в полі та легко зберігати.
Лео Марселес, професор рослинництва Вагенінгенського університету (Нідерланди)
Також варто врахувати такі чинники:
Вертикальні ферми — це дорого. Крім закупки обладнання, доведеться платити за електроенергію та воду, а також зарплати спеціалізованим працівниками. Плюс підприємцям доводиться конкурувати із традиційним сільським господарством. Через усе це вертикальним фермам важко стати прибутковими.
На фермах потрібно цілодобово підтримувати однакову потужність освітлення, вологи та температури. Невеличкий збій може зашкодити всьому врожаю.
Вертикальні ферми ще не підкорили скептиків. Досі є споживачі, які впевнені, що така продукція не зрівняється на смак із високоякісною, вирощеною на ґрунті та під сонячним світлом.
За словами аналітика даних Сінді Райсвік, поки індустрія вертикальних ферм усе ще крихітна (загальна площа еквівалентна 30 га) проти звичайного сільського господарства (50 млн га та 500 000 га в теплицях). У майбутньому ця сфера ймовірно стане частиною системи вирощування овочів, рослин і фруктів.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Кожен, хто купував через інтернет, опинявся перед вибором: оплатити товар відразу чи вже під час отримання — післяплатою на пошті. Як працює такий грошовий переказ, які його недоліки та переваги та які сервіси в Україні дають змогу оплатити товар у такий спосіб — розбираємо у статті.
Післяплата: як це працює
Уявімо таку ситуацію. Ви оформили замовлення у магазині одягу. За деякий час вам телефонує консультант і запитує: «Оплатите на картку? Або післяплатою?» Відразу оплачувати страшно, адже товар потрібно оглянути: перевірити якість, поміряти, торкнутися. Вихід — оплатити під час отримання у відділенні пошти.
Післяплата — це можливість для бренда збільшити довіру покупця, а для клієнта — не втратити свої гроші.
Відправник отримує гроші після того, як отримувач прийняв товар і сплатив його вартість на пошті.
Як організована доставка післяплатою
Щоби надіслати післяплату, достатньо прийти до відділення пошти та повідомити, що ви хочете скористатися такою послугою. Вкажіть свої дані та контакти одержувача, вартість посилки та отримайте номер накладної. Його треба зберегти, доки одержувач не сплатить за товар.
Коли одержувач отримає посилку, вам прийде сповіщення. Візьміть паспорт, щоби забрати гроші (або гроші вам надішлють на карту). Якщо клієнтові щось не сподобалося, і він повернув товар, доведеться оформляти повернення, а ще оплачувати його доставку. Якщо товар не забирають із пошти протягом семи днів, він теж повертається. Так, і ви знову сплачуєте за доставку.
З огляду на це магазини відразу оформляють договір з поштою про автоматичне повернення, а приватні особи просять передоплату.
Отримати посилку ще простіше: потрібно прийти у відділення з паспортом та відсканувати код у додатку або повідомити менеджерові трек-номер відправлення.
Суть післяплати
Оплата післяплатою — це послуга,яка має один недолік. Ви переплачуєте, адже компанії беруть відсоток за дві доставки — товару та грошей. До цього відсотка входить вартість страхового збору за відправлення та комісійного — за отримання. Українські пошти беруть у середньому 2% від суми (або вартості товару).
Компанія
Вартість післяплати
«Укрпошта»
1-2% від суми, але не менше ніж 10 грн. Якщо вага або габарити посилки перевищують норму, то потрібно сплатити 2 (або 4) x вартість фактичної ваги
«Нова пошта»
2% від суми чи вартості товару + 20 грн
Justin
2% + 15 грн
Переваги післяплати:
впевненість в отриманні посилки та її якості;
вища ймовірність продати товар;
менша ймовірність обману шахраями.
Недоліки післяплати:
клієнт може не забрати посилку: угода не завершиться, а вам потрібно буде сплатити за доставку;
отримувач переплачує.
Бренди та приватні підприємці перед відправленням переважно повідомляють про нюанси, пов’язані з цим способом оплати.
Післяплата для ФОПів
Для підприємств та ФОПів, які прагнуть, щоб післяплата за відправлення надходила на банківський рахунок, потрібно укласти договір із поштою. Для підприємця така операція є безготівковим розрахунком, а тому не вимагає застосування РРО РРО Реєстратор розрахункових операцій . Наприклад, у «Нової пошти» є два тарифи з різними комісіями.
Які сервіси в Україні підтримують післяплату
Посилка з післяплатою доїде до вас, якщо ви скористаєтеся послугами надійних служб доставки. В Україні це:
«Нова пошта»;
«Укрпошта»;
Justin та інші.
Доставка з оплатою поштою — вигідний варіант, коли ви купуєте товар уперше в маловідомому магазині. Так ваші гроші будуть у безпеці. Якщо виберете доставку за передоплатою, враховуйте, що ви втратите гроші, відмовившися від посилки.
Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
30 грудня керівний партнер Aimbulance Віктор Дубровін оголосив про свій вихід з агентства. За 10 років роботи під його керівництвом команда Aimbulance виросла з 25 до 75 осіб, виграла 12 Effie, три Red Dot, потрапила в шорт-ліст «Каннських левів».
Віктор трансформував стартап у системну компанію, побудував управлінську команду та добився триразового зростання виторгу. Тому його рішення змінити агентство на практику у стратегуванні та оздоровленні бізнесу прозвучало дещо шокуюче. Editor at Large Vector Дмитро Кошельник розпитав Віктора про його перші кроки в рекламній галузі, розвиток Aimbulance, рішення змінити сферу та подальші плани.
Резюме
Ім’я: Віктор Дубровін
Місто: Київ
Сімейний стан: одружений
Освіта
1.1999–2004 — Київський національний торговельно-економічний інститут, ступінь магістра менеджменту міжнародної торгівлі.
2. Києво-Могилянська бізнес-школа:
Agile project management;
Business strategy architecture;
Business strategy implementation;
Finance for business owners;
Relaunch for top-managers.
Досвід роботи (у списку посади на момент виходу)
Bates Ukraine (серпень 2002–січень 2004 рр.) — New Business executive;
Euro RSCG Kyiv (січень 2004–січень 2008 рр.) — New Business manager;
WorldWebStudio (січень 2008–листопад 2008 рр.) — New business & strategy director;
Brainberry (січень 2009–лютий 2011 р.) — New business director.
Aimbulance (січень 2011–грудень 2021 р.) — managing parthner; з 2018-го — consultant.
Досягнення в Aimbulance
Входить до топ-3 маркетингових агенцій в Україні.
4 Red Dots нагороди.
Cannes Short-list.
12 нагород Effie за ефективність.
Тричі найефективніша диджитал-агенція України.
Чотири рази агентство № 1 на вибір клієнтів.
Чотири рази топовий платник податків Києва.
Як СЕО/керівний партнер:
Розвинув компанію із 25 до 75 осіб.
Зростання revenue x3, Avrg Net Income = 11%.
Вихід та представництва в Європі та США.
Трансформація компанії з молодого стартапу у системнукомпанію.
Сформував самостійну команду топів.
Вийшов з операційної системи та виростив CEO на своє місце.
Досвід у стратегії та проєктах:
Провів понад 100 сесій і воркшопів.
Реалізував проєкти для MasterCard, Reiffeisen Bank Aval, Kredobank, Silpo, Comfy, Metinvest, WOG, EBRD, Avellum, Omega Pharma, Ilaya, Gigacloud, Arena CS, ТРЦ Globus, КМДА, Shelest та ін.
Інші досягнення доступні в розширеному списку тут.
Про перші кроки у рекламі
До реклами потрапив випадково. Брат запросив до рекламної агенції, коли я ще навчався в університеті. І помчало. У 2005-му я прийшов у Euro RSCG Kyiv, де займався бізнесом та стратегією. Потім зрозумів — потрібне щось інше. Тож я зацікавився диджиталом. Чому — складно сказати. 2007-го навіть слова «диджитал» не було — говорили просто «інтернет».
Я пробувався в різні компанії, і в січні 2008-го мене взяли в агентство інтерактивних комунікацій WorldWebStudio, а вже у листопаді звільнили. Якраз розпочалася світова криза, а у мене вагітна дружина. Так, це звільнення стало найчарівнішим пенделем у житті.
Потім мене взяли до рекламної агенції Brainberry. Я був голодний, з іншої сфери та з купою контактів. Ми швидко розвинулися, а потім у Brainberry сталася розбіжність з інвесторами. Під час чергової кризи вони сказали, що агенцію треба утиснути. Команда не погодилася і почала розходитися.
Я був з цими людьми. Не можу сказати, що саме рішення стало для мене якимось особливим. Вийшло, що я залучив інвестора і взяв на себе роль управляючого партнера. Так, 2011 року з’явилося агентство Aimbulance.
Про запуск і розвиток Aimbulance
Ми не були стартапом. На запуску в агенції працювало 20–25 людей. Серед клієнтів — Pepsi та McDonald’s. У перший рік виграли купу Effie і навіть гран-прі цієї премії. Ми красиво зайшли в індустрію та почали її качати, але не починали з нуля.
Перші три-чотири роки агенція росла як на дріжджах — приходили клієнти, а конкуренція була низька. Ми працювали з фокусом на результативність, що теж відрізняло та підкуповувало.
Зрозуміли, що агенція виходить, напевно, через рік після першого Effie. Тоді ми знову подавалися на цю нагороду, але зібрали менше. Так усвідомили крутість свого першого року, і що робота потребує зусиль — треба постійно піднімати планку і для себе, і для ринку. З іншого боку, штат компанії зростав, і це ускладнювало роботу. Почали з’являтися внутрішні виклики.
Після куражного етапу (перші 3–4 роки) ми увійшли до більш тягучого, складного періоду. Веселощі закінчилися, почалися виклики.
Напевно, ключовий момент — переїзд з офісу 200 м² до приміщення 400 м². Це крок до іншої категорії. Нам потрібно було системно вибудовувати функції менеджменту, креативу, дизайнерів, наймати людей, створювати, розвивати та передавати культуру.
Переломний момент у будь-якій компанії — коли штат зростає до 50+ осіб (на момент відходу Віктора в Aimbulance працювало 75 осіб — ред). Починають змінюватись процеси. Ти був з усіма на короткій нозі, а тепер це не працює, частину людей взагалі не знаєш. Це був один із ключових внутрішніх викликів. Потрібно було працювати структуровано, будувати конвеєр.
Про роботу керівного директора
Перехід на цю посаду не був свідомим вибором. Це рішення із серії «більше нікого не було». Фактично я відповідав за напрям New Business і залучався до стратегічних проєктів, а коли компанія почала рости — ще й у HR. Також займався організацією бухгалтерії, обліку, юридичними та податковими питаннями, умовами договору, ціноутворенням, роботою з людьми.
Потім я підріс, і я мав дві функції — роботу з ключовими проєктами та клієнтами, а також із внутрішньою командою. Якоїсь миті почав займатися стратегією — думати, збирати, аналізувати.
Пам’ятаю, як хлопці спитали, чим я вічно зайнятий і що роблю. Вони займалися конкретними проєктами та завданнями, які перетворювалися на продукт. Моя робота не була помітна. Тоді я прописав свої обов’язки й зрозумів: частина часу йде на проєкти, частина на бекофісні завдання та частина на роботу з командою та стратегією. Ці речі складно відчути, там фактично немає продукту, але вони потребують системної уваги.
Я називаю керівного директора «поводирем команди». Ти як би сам нічого не робиш, але мусиш приймати рішення і думати трохи далі, ніж просто тут і зараз.
Перехід дався капець тяжко. Я розумію, що був поганим менеджером, але альтернативи не було. Справи були такими — якщо не я, то ніхто не зробить.
Найскладніше — кілька ключових разів ударити себе по руках, не влазити у процес і дати людям помилитися.
Ти знаєш, що помилки будуть, але маєш просто закусити губу, сидіти й дивитися. А потім допомогти розібратися, щоби це не повторилося. Ключове — не влазити туди, куди хочеться.
Про рішення піти з реклами та маркетингу
Коли почалася систематизація компанії, фокус моєї уваги пішов усередину. Я задумався, як мені подобається те, що я роблю. Я пішов на програму гнучкого управління, поспілкувався з людьми та вчителями, і пазл зійшовся. Мені подобається маркетинг як наука, але не так, щоб дуже.
За статистикою, клієнти не впроваджують приблизно 85% всього зробленого агенціями. Мене це чіпляло, адже ми працюємо, робимо круто, але воно лежить на полиці. Це відчуття накопичувалося.
Коли я пішов з операційної системи, з’явився простір подумати, чим я хотів би займатися. Я почав брати участь у стратегічних сесіях та зацікавився цим напрямом. Два роки тому ми з партнером (Романом Гавришем — ред.) змінили ролі. Він став керівним партнером, а я — консультантом. Це було чудове рішення, можливо, варто було вчинити так раніше.
Є дуже небезпечна ілюзія, що ти — це твоя робота чи компанія. Думаю, людям треба постійно переглядати, чим вони займаються. Зараз я постійно повертаюся до питання — наскільки мені цінно важливе і значуще те, що я роблю. Що зробити нового або прибрати?
Про стратегування
Для мене стратегія — це про зовнішнє середовище та розвиток компанії, а happiness — про її внутрішній стан. Я займаюся оздоровленням компанії, щоб вона досягла класних результатів, але не ціною балансу, людей та атмосфери. А ще допомагаю почати думати та говорити про важливе — про що зазвичай не вміємо чи не хочемо.
Я як людина збоку допомагаю лідеру подивитися у майбутнє. Навіщо йому цей бізнес чи робота? Які цілі ставить? Що для нього успіх? В операційній системі на такі питання немає часу. Зате я, як із ліхтариком, питаю, де вони хочуть бачити себе через п’ять років, про місію та цінності.
Стратегія — це те, що треба робити сьогодні та завтра, щоби прийти до успіху. Це не одноходівка, а саме усвідомлений процес мислення та розвитку компанії. Щоб не просто плисти за течією, а піднімати планку.
Якою б не була стратегія, якщо всередині немає згоди (домовленості) — її можна засунути в одне місце, вона просто не працюватиме. Тому я працюю з власником та топами, щоб вони обговорили між собою та дивилися в одному напрямку. Потім допомагаю побудувати процеси. Усе це дає змогу компанії швидше розвиватися, стати більш життєздатною та отримувати кайф від процесу.
Для власників і топів процес змін своєї ролі та взаємин — досить болісний. Доводиться дивитися на свої слабкі сторони й визнати, що надто тиснеш на команду, не даєш волі, а потім скаржишся на несамостійність працівників. Вибач, друже, ти сам їх так тренував.
Про масштаби й плани
Зараз я займаюся консультацією компаній у великих містах України. Здебільшого — у Києві, Львові та Дніпрі. Це робота, яка зараз приносить мені задоволення. За ці два роки я неодноразово ловив себе на думці, що мене пре.
Подальші плани — експериментувати. Мені хочеться набити руку на різних проєктах та подивитися, які найбільше мені заходять. Я на стадії переходу на власну практику, але не вигадав, у якому напрямі масштабувати — освіта, партнерство, консалтинг чи щось інше.
Натомість у мене є цінності та сенс — працюю з різними бізнесами, розумію, що виходить, і задаю вектор. Я хочу, щоб було більше здорових організацій, де люди не вбиваються на роботі, отримують задоволення і водночас досягають класних результатів.
Фото: Данил Привет
Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Улітку Forbes оцінив статки власника мажоритарної частки OnlyFans, американо-українського підприємця Леоніда Радвінського в $1,8 млрд. Імовірно, це один із найтаємничіших мільярдерів. 39-річний Радвінський уникає публічності та не дає інтерв’ю. Це не дивно: до настання ери OnlyFans у його житті була низка порнопроєктів, якими не дуже хочеться хвалитися. Розповідаємо історію Радвінського, де є місце лайфстайлу порнобарона, філантропії та інвестиціям у технологічні проєкти.
«Шалено талановитий хлопчик»
Основні відомості про Леоніда Радвінського відомі нам завдяки журналістським розслідуванням і лаконічній інформації на його особистому сайті. Радвінський — єврей та емігрант із Одеси у першому поколінні. Технологіями він захоплювався із самого дитинства. Ще на комп’ютері свого діда він познайомився з мовою програмування BASIC.
«Льоня шалено талановитий хлопчик був. Перший вірус він написав у дев’ять років. І він завжди тяжів до порнографії, займався сайтами знайомств тощо», — розповів виданню Baza батько Леоніда, Савелій Радвінський.
За інформацією джерел видання, родина Радвінського мала стосунок до Одеського морського порту й торгівлі нафтою. Коли Леонідові було шість років, він разом із рідними переїхав до США. Його сім’я осіла в передмісті Чикаго (Іллінойс). Тоді ж, у 1990-х, його батьки взяли участь у приблизно 40 великих угодах із американською нерухомістю.
«Зламані» паролі
Forbes пише, що наприкінці 1990-х — на початку 2000-х створена Радвінським компанія Cybertania керувала 11 сайтами. На них розміщувалися посилання на нібито «зламані» паролі до порноресурсів. За допомогою таких сайтів рекламували не лише порнографію, а й онлайн-гемблінг.
На сайти Радвінського користувачів заманювали обіцянками доступу до нелегального контенту. На одному з них, Password Universe, 2000 року опублікували посилання, яке нібито веде на ресурс із паролями до відео за участі 10–12-річних дітей. Ще один його сайт, Working Passes, пропонував лінк на «найгарячий неповнолітній хардкор» із 16-річними. Ultra Passwords обіцяв посилання на паролі до «кращого незаконного підліткового» контенту й «найгарячішого сайту зоофілії в мережі».
Чому за такий бізнес Радвінського не переслідували правоохоронці? Насправді його сайти не мали стосунку ні до дитячої порнографії, ні до зоофілії.
Як правило, посилання на них вели на ресурси, де також пропонувалися паролі для безплатного перегляду порно або іншого контенту для дорослих. У позові Cybertania проти компанії Verisign зазначено: ресурси, до яких сайти Радвінського пропонували «зламані» паролі, були його партнерами. Він заробляв, стягуючи з них плату за переходи за посиланнями. У тому ж позові згадується, що Ultra Passwords приносив підприємцю $5000 на день або $1,8 млн на рік.
2002 року Леонід Радвінський закінчив Північно-Західний університет в Еванстоні (Іллінойс). На сайті підприємця зазначено, що він вивчав економіку і завдяки високим балам мав честь виголосити випускну промову.
Суд із Amazon і Microsoft
У 2003–2004 роках Amazon і Microsoft судилися з Радвінським та його компаніями Activsoft та Cybertania. Радвінського звинуватили у надсиланні мільйонів спам-повідомлень користувачам MSN Hotmail. Серед них були листи, які мали вигляд кореспонденції від Amazon.
Користувачам пропонували отримати гроші від уряду або посилання на сайти для дорослих. У результаті позови проти Радвінського врегулювали у позасудовому порядку. Його бізнесам заборонили використовувати ім’я Amazon та інструменти електронної пошти Microsoft.
Suicide Girls
На початку 2000-х Радвінський створив кілька сайтів із посиланнями на секс-відео за участі знаменитостей.
Логотип Suicide Girls
Видання Baza встановило, що Радвінський стояв за культовим проєктом Suicide Girls — онлайн-спільнотою, де розміщувався еротичний контент із неформальними дівчатами.
Домен ресурсу, який запустили 2001 року, зареєстрований на пошту Радвінського. Крім того, його колишня дружина Катерина Чудновська очолювала компанію SG Services.
Сайт був популярним серед представників субкультур. У моделей, чиї фото з’являлися на сайті, могли бути пірсинг, татуювання, волосся яскравих кольорів або нестандартна фігура.
MyFreeCams і життя порнобарона
2004 року Радвінський запустив MyFreeCams — ресурс, на якому дівчата за допомогою вебкамер ведуть еротичні трансляції. Наприкінці 2010-го секс-журнал XBIZ повідомив, що на MyFreeCams.com понад 100 000 моделей працюють для п’ятимільйонної аудиторії.
Також XBIZ проводить щорічну церемонію XBIZ Award. Це щось на кшталт «Золотого глобусу» порносвіту.
Олександр Гойхман, Леонід Радвінський і Санні Лейн на церемонії XBIZ Awards. Джерело: baza.io
2011 року MyFreeCams.com номінували одразу на три нагороди. Ось тільки ця компанія і спонсорувала церемонію.
Вебкам-модель Стефані Джой, яка працювала на MyFreeCams.com і була близькою до Леоніда Радвінського, розповіла про його специфічний лайфстайл. Підприємець влаштовував приватні вечірки з наркотиками та крутив «романи» з вебкамницями.
Від консультацій сантехніків до OnlyFans
Onlyfans заснував британець Тімоті Стоклі. До цього бізнесу він мав низку менш успішних проєктів.
2011 року він запустив сайт GlamWorship, який спеціалізувався на такому фетиші як фінансове домінування. Клієнти-сабмісиви пропонували подарунки та гроші партнерам-домінантам. Незабаром користувачі сайту почали замовляти кастомні ролики у моделей через Twitter.
Наступним сервісом ставCustom4U, де користувачі могли вже через саму платформу замовити у порнозірок персональні відеокліпи. За кастомне порно Стоклі стягував із користувача 35% комісію.
Також Стоклі заснував торговий майданчик 121with. З його допомогою професіонали на кшталт сантехніків чи агентів із нерухомості консультували клієнтів у рамках аудіо- або відеодзвінків.
Неважко помітити, що об’єднує ці бізнеси: надання клієнту індивідуальних рішень, чи це консультація щодо крана у ванній, чи створення еротичного відео.
2016 року Стоклі запустив онлайн-платформу OnlyFans, яка акумулювала весь цей досвід.Хоча вона замислювалася як майданчик для творців із різних сфер, популярність до неї прийшла завдяки еротичному контенту.
Через два роки у гру увійшов Леонід Радвінський. Згідно з Bloomberg, він просто написав електронний лист OnlyFans. Далі з’ясувалося, що у Стоклі та Радвінського сходяться погляди на розвиток бізнесу. У жовтні 2018 року Радвінський за нерозголошувану суму купив 75% компанії Fenix International, яка володіє OnlyFans.
Зараз Радвінський — директор платформи разом із Гаєм Стоклі, 77-річним батьком Тімоті Стоклі та колишнім інвестиційним банкіром. Сам Тімоті обіймає посаду СЕО компанії. Близький друг Радвінського, Олександр Гойхман, керує OnlyFans у Північній Америці.
Пандемія та розвиток OnlyFans
Пандемія та локдауни спровокували безпрецедентне зростання платформи. Якщо 2019 року платформа мала лише 20 млн користувачів, то 2020-го їх стало 120 млн.
Хтось звернувся до неї як до нового джерела доходу на тлі безробіття: сервіс стягує з авторів контенту лише 20% комісії. Хтось за допомогою OnlyFans боровся з самотністю під час локдаунів.
У результаті за 2020 фінансовий рік компанія збільшила виторг на 553% — до $390 млн. Загальна сума транзакцій зросла в сім разів і досягла $2,36 млрд. Прибуток компанії до сплати податків збільшився з $8,3 млн до $73 млн. Зараз у сервісу 170 млн зареєстрованих передплатників та понад 1,5 млн кріейторів у всьому світі. Статки самого Радвінського досягли орієнтовно $1,8 млрд.
Тепер OnlyFans безрезультатно намагається знайти інвесторів. Попри стрімке зростання, венчурних капіталістів відлякує відверто сексуальний контент платформи. Компанія навіть збиралася запровадити заборону на подібні матеріали, але передумала.
Happy New Year! 🥳🥂 We’re winding back the clocks and taking a look at what has been an incredible year crammed full of exclusive content on OnlyFans! 🤩🎉 Who can you spot? 👀🙋♀️ So sit back, relax, and watch our 2021 Playback! 🔥 #OnlyFansPlayback#HappyNewYearpic.twitter.com/7SVuakMhj6
Виходячи з даних на особистому сайті Радвінського, важко запідозрити в ньому одного з найвпливовіших людей порноіндустрії. Там він позиціює себе як бізнес-ангела та філантропа. Зокрема він допомагав медичним дослідницьким центрам.
Також Радвінський — активний прихильник програмного забезпечення з відкритим вихідним кодом. За його словами, воно «зробило революцію в технологіях і прокладає шлях до інновацій та глобальної співпраці».
Через свій фонд LR Foundation Радвінський підтримує низку проєктів у цій сфері. Серед них:
Pleroma. Безоплатна соцмережа та сервіс мікроблогів.
B4X від Anywhere Technologies. B4X — низка інтегрованих середовищ розроблення та мова програмування для створення мобільних програм.
Elixir. Мова програмування, яка працює на віртуальній машині Erlang. Радвінський вважає себе її євангелістом.
У пов’язані з відкритим кодом проекти Радвінський інвестував сумарно понад $3 млн.
Також він має ще одне цікаве заняття — купівля рідкісних доменних імен. Наприклад, Stars.com Радвінський купив на аукціоні приблизно за $1 млн. Зараз цей домен продається майже за $6 млн.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Перевтомлюєтеся на роботі, але вам однаково недоплачують і постійно критикують? Не соромтеся відповісти «так». Ви не одні — на Reddit є ціла спільнота зі скаргами на роботодавців і сучасну систему організації праці.
Сабреддіт r/antiwork з’явився 2013 року. Проте набув особливої популярності в період пандемії — з початку 2021-го кількість підписників підсайту збільшилася на 1 млн осіб. Вони діляться болючими історіями про токсичних керівників, власників і важкі умови праці, гордо заявляють про звільнення й оголошують бойкоти. Автор Vector Роман Якобенчук вивчив феномен руху Antiwork і розповідає, що обговорюють у спільноті та чого прагнуть досягти.
Що таке Antiwork
Antiwork описує себе як спільноту «для тих, хто хоче покінчити з роботою» чи отримати «максимум від життя без роботи» або ж «особисту допомогу в розв’язанні своїх проблем, пов’язаних із роботою». Її маніфест стверджує, що учасники руху не проти старань, праці чи продуктивності. Вони проти експлуататорських та ієрархічних взаємин на робочому місці.
«Говорити, що ми проти роботи, не зовсім правильно, бо робота — це просто діяльність, за яку платять, і ми не всі проти грошей», — повідомляють в Antiwork.
У спільноті вважають, що сучасна робота ставить потреби та бажання менеджерів і корпорацій вище потреб працівників. Це призводить до нездорових взаємин — людей перевантажують і водночас недоплачують.
Учасники Antiwork — працівники різних сфер з усього світу. Вони діляться проблемами, пов’язаними з роботою. У своїх постах учасники розповідають про токсичних керівників і нестерпні умови праці, які лише погіршилися з плином пандемії. Читачі зазвичай приходять за порадами, частіше — зрозповідями, як їм вдалося розв’язати проблеми на роботі.
Найпопулярніший пост r/antiwork — працівник із травмою ноги вирішує звільнитися після «наїзду» керівника за сидіння на стільці протягом зміни.
Чому спільнота набирає популярність
Популярність Antiwork зросла разом із рекордними темпами звільнень із роботи — так званим «Великим звільненням» (Great Resignation). На тлі коронакризи ринок праці змінився. Багато підприємств опинилися у складній ситуації. Усе важче утримувати достатньо співробітників для нормальної роботи. Виторг скорочується, а люди йдуть із роботи через нестерпні умови праці в кризовий період.
Ось кілька прикладів тренду «Великого звільнення»:
У вересні 2021 року звільнилося 4,4 млн американців. Це 3% від усієї робочої сили. З травня цього ж року кількість звільнень щомісяця зростала майже на 200 000 осіб. Це найвищий показник із 2000 року, відколи ведеться статистика.
Серед жителів Великобританії впевненість у переході на іншу роботу різко зросла, стверджується в цьогорічному звіті рекрутингової компанії Randstad UK. Опитування 6000 працівників показало, що 69% із них планують змінити роботу протягом найближчих кількох місяців. Норма — 11% щороку.
Пік популярності спільноти невипадково припав на «Велике звільнення». Період пандемії дав людям час на роздуми щодо поглядів на життя та роботу. Хтось хотів звільнитися ще до коронавірусу, проте не наважувався, хтось — боявся заразитися, тому й пішов із посади. На когось вплинули пандемійні держвиплати та допомогабезробітним. Причин і теорій масових звільнень багато, але всі вони, вочевидь, посприяли розвитку руху Antiwork.
Пости спільноти безпосередньо стосуються «Великого звільнення». Учасники обговорюють звільнення та розказують, чому пішли з роботи. Часто причина не лише в кризових умовах на ринку, але й у порушенні прав та інтересів співробітників із боку роботодавців.
Для чого існує спільнота
Завдяки спільноті люди отримали можливість відкрито обговорювати трудові права, страйки, бойкоти, юридичні дії й інші стратегії колективних дій. Рух не обмежується скаргами та жартами: планування стратегій звільнення, об’єднання в профспілку чи навіть відвоювання часу на життя — ось ключові профілі Antiwork.
Керівники, наприклад, вимагають виходити на роботу у вихідні чи працювати понаднормово без додаткової оплати.
«Я не прошу тебе прийти, я кажу, що ти повинен прийти».
Подібні звернення зазвичай сповнені відвертої неповаги до працівників. Деякі роботодавці, схоже, вважають, що їхні співробітники все ще перебувають у невигідному становищі, а отже — триматимуться за будь-яку посаду. Однак через зміну динаміки ринку працівники більше не хочуть миритися з подібним ставленням. Їм простіше знайти нову роботу, якщо нинішня їх не влаштовує.
Така поведінка якраз і лежить в основі головного принципу Antiwork — людина повинна мати можливість відмовитися від роботи, яка не приносить їй користі.
Що в Antiwork розповідають керівники
Від токсичного робочого середовища страждають не лише працівники. Менеджери та керівники бізнесів також діляться історіями своїх проблем.
Один із них розповідає, як керував рестораном протягом чотирьох років. У розпал пандемії власники змусили його скоротити значну частину штату та керувати закладом, поки той працює навинос, із мінімумом працівників.
Протягом восьми тижнів автор допису щодня працював разом з адміністратором та одним постійним співробітником. Урешті виторг закладу не лише не зменшився, а й перевершив торішні показники. Це дало можливість найняти персонал і платити їм «набагато більше» ніж дозволяли автору.
Проте люди однаково звільнялися — і тепер за власним бажанням. «Усі вони знайшли кращу роботу, і я теж», — підсумовує автор. За його словами, власники закладу постійно відкладали прохання про перегляд умов праці.
«Я знаю, як пахне напівзатонулий корабель. І я не щур, але я точно впевнений, що й не капітан», — пише автор публікації.
Він дає зрозуміти, що керівники не готові тягнути на собі чужий бізнес, особливо якщо власники не цікавляться ситуацією та не цінують докладених зусиль. «Я менеджер, мій персонал звільняється. І мені плювати», — промовисто назвав свій пост герой історії.
Про вплив ідей Antiwork говорять і в позитивному ключі. Змінити ситуацію на краще вдалося іншому авторові — старшому менеджеру невеликої фірми. Він на противагу одноразовим бонусам обрав постійні зміни в підходах до роботи.
Тут склалася протилежна ситуація. Власник компанії оцінив зростання доходів під час пандемії. Він вирішував разом з автором, як винагородити співробітників і на що краще спрямувати гроші. Святковий захід? Новорічний бонус? Менеджер запропонував підняти зарплати на 10% для всіх, дати п’ять додаткових вихідних на рік і вважати понеділок «необов’язковим» робочим днем.
Власник прийняв пропозицію. За чотири місяці нові підходи не лише позитивно вплинули на настрій команди, але й не зіпсували фінансові показники. Доходи після реформи не знизилися.
«Ця історія досить сильно відрізняється від того, що тут зазвичай публікують, але я хотів поділитися нею — без цієї спільноти я ніколи не подумав би запропонувати щось подібне», — пише автор.
Antiwork просто критикує роботодавців?
В Antiwork критикують не лише компанії та керівників, але й ідею «роботи заради роботи». Спільнота проти нездорового трудоголізму. Показовим є пост одного з учасників спільноти — історія життя, у якому начебто все добре. У 30-літнього чоловіка є вища освіта, добре оплачувана «серйозна» робота, гарна дружина та дитина, що скоро побачить світ.
Проте заголовок поста «Я просто страшенно стомлений. Завжди» розкривається далі: автор розповідає, що сумлінно працює, зокрема понаднормово, із 16 років. Робота в галузі обслуговування, а пізніше й «бездумна канцелярська робота в якомусь затхлому підвалі» займала вагому частину вільного часу. За словами автора, теперішня робота «білого комірця» так само виснажує та не приносить ніякого задоволення.
«У своєму професійному житті я провів безліч ночей, дрімаючи на підлозі у своєму офісі, щоб укластися в строки. Я пропускав події з друзями та сім’єю, і заради чого?», — запитує користувач.
Як відчуває автор, це не дало бажаних результатів: «Я робив те, що казали мені батьки. Багато працював, добре навчався в школі, підписав папери на кредит і далі працював, поки не «досягнув успіху», але куди це мене привело? Туди, де я маю працювати, щоб виплатити борг, який я узяв на себе за привілей бути рабом у костюмі».
Річ не лише в грошах, наголошує користувач. За його словами, робота не закінчується після робочого дня — потрібно ще й жити, і займатися буденними справами. «Дружина потребує уваги й ласки, а дитина — ще більше. До всього іншого, я, на жаль, людина, якій час від часу потрібно спати, щоб не померти».
Закінчується історія висновком, що спільнота Antiwork — єдине місце, де можна «виплеснути своє розчарування». Автор зазначає, що не має, кому поскаржитися, бо в нього все «так добре».
Що чекає на Antiwork
Спільнота поступово здобуває голос. Наприклад, учасники організовували «блекаут» «чорної п’ятниці» із закликом не брати участь у щорічній акції заради працівників сфери роздрібної торгівлі. Рух, спрямований на допомогу робітникам, яким «недоплачують, яких недооцінюють і перевантажують роботою» привернув увагу ЗМІ. Наприклад, про онлайн-спільноту писали в The Guardian, The New York Times і Bloomberg.
В Antiwork бачать і загрозу. Інвесткомпанія Goldman Sachs опублікувала дослідницький звіт, у якому виявила потенційний «довгостроковий ризик щодо участі осіб у трудовій діяльності». Його причиною назвали саме популярність руху Antiwork.
За даними дослідження, спільнота закликає людей «отримати максимальну віддачу з життя без роботи». У результаті є ризик, що «деякі працівники захочуть довше залишатися поза роботою, якщо вони можуть собі це дозволити».
Поки зростання аудиторії спонукає спільноту до дій. Учасники руху вважають, що розширення індивідуальних можливостей призведе до збільшення й колективних.
Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Податок на нерухомість в Україні підвищився через підвищення мінімальної суми зарплати. За кожен квадратний метр, що перевищує норму, 2021 року українці платили до 70,8 грн.
Ми розібралися, що таке податок на нерухомість, як дізнатися про суму податку, який він в Україні, як і куди його сплатити.
Податок на майно: що це
Кожен окремий громадянин оплачує певну суму за власні об’єкти нерухомості. Такий податок ще називають прямим.
Оподаткування нерухомості існувало з часів Римської імперії. У Європі до пізнього Середньовіччя це була одна з основних форм податку. Платити доводилося навіть за ділянки землі.
В Україні податком на нерухомість оподатковується площа понад 60 м2 для квартири й 120 м2 для будинку у володінні фізичної особи.
Який розмір податку на нерухомість в Україні
2021 року українці платили до 70,8 грн за додаткові квадратні метри свого житла. У 2022 році через зростання мінімальної зарплати податок збільшиться та становитиме 97,5 грн за 1 м2.
Чим більше приміщення, тим вищий податок на житло. Розглянемо докладніше, як його розрахувати.
Як розрахувати податок на нерухомість
Податок на квартиру в Україні зазвичай розраховує місцева влада. Вона ж здійснює розрахунок розміру виплати на всі квартири та будинки у вашому районі.
Для визначення кінцевої цифри потрібно керуватися правилом: податок не може бути вищим за 1,5% від мінімальної заробітної плати за 1 м².
Мінімальна зарплата 2021 року — трохи менша за 5000 грн. Беручи це до уваги, виходить 70,8 грн. 2022 року це 6500 грн і 97,5 грн відповідно.
Додатковими вважаються квадратні метри після таких позначок: 60 м² якщо у вас квартира, 120 м² якщо у вас приватний будинок. Податки на будинки оцінюються вище. Сплата податку на нерухомість буде особливо відчутною для тих власників квартир, які мають площу майна понад 300–500 м².
За даними офіційних ресурсів місцевої влади, ставка податку на майно у Києві — 1,5%.
Як сплачується податок на нерухомість
Доведеться звернутися особисто до відділення податкової або оплатити через онлайн-банкінг банку, в якому у вас відкрито рахунок, або у відділенні банку, звернувшись до каси.
Який термін сплати
Терміни сплати податків на нерухомість не варто ігнорувати. Сплатити податок потрібно протягом 60 днів із моменту отримання повідомлення-рішення.
Хто сплачує податок
Податок на квартиру має сплачувати власник нерухомості. Не має значення, він володіє об’єктом повністю або отримав лише його частину. А також резидент він чи нерезидент.
За законом ми платимо за таке майно:
кімната у комунальній квартирі, своя квартира;
приватна садиба, дача;
гараж, сарай, літня кухня;
більшість місцевих рад встановило нульову ставку податку на господарські будівлі (гаражі, сараї, підвали), тому платити за них не потрібно.
Платити потрібно не за всю площу квартири чи будинку, а лише за квадратні метри, що перевищують пільгову площу.
Хто не сплачує податок
Є пільга з податку нерухомість. Наприклад, його не платять:
учасники бойових дій та їх сім’ї,
діти сироти,
релігійні організації;
школи,
дитячі садки та інші.
Пільга з податку на нерухомість також встановлюється місцевою владою.
Також 2021 року скасували пільгу, завдяки якій можна було не сплачувати ПДВ на нерухомість за її перепродажу на вторинному ринку.
Куди сплачувати податок на майно
Звертатися потрібно до податкової за місцем реєстрації платника податків. Податкова служба повідомляла громадян повідомленням і квитанцією із сумами до 1 липня. Зазвичай потрібно сплатити податок протягом 60 днів після отримання документа. Якщо термін оплати прийшов, а ви не отримали повідомлення або знайшли помилку в ньому, зверніться до податкової, щоб звірити дані. Якщо цього не робити, у майбутньому можуть бути проблеми, тому краще убезпечити себе.
Коли ви продаєте своє майно, податок із нього знімають. Щоб заявити про придбану нерухомість, потрібно написати письмову заяву до контролювального органу. Тільки після цього можна звернутися до податкової, із собою обов’язково потрібно взяти оригінали документів на право власності.
Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
За результатами глобального дослідження Havas Group, 73% споживачів переконані, що бренди мають нести відповідальність за розвиток суспільства та збереження планети. А 64% клієнтів віддають перевагу компаніям, які мають репутацію відповідального бізнесу. За даними Harvard Business School, 77% глобальних споживачів готові купувати у компаній, які намагаються «зробити світ кращим».
Ціна товару досі є вирішальним чинником для українських споживачів, але тренди змінюються, зокрема завдяки міжнародним компаніям. Ми вивчили досвід представництв міжнародних компаній в Україні. Ось приклади екологічних і соціальних проєктів, на які вони роблять ставку у своїх стратегіях корпоративної соціальної відповідальності.
Unilever
У портфоліо — понад 400 брендів (зокрема, Lipton, Knorr, Dove, Rexona, Domestos, Cif, Ben & Jerry’s та ін.). Unilever Ukraine у Рейтингу сталого розвитку українського бізнесу-2021 посіла перше місце. Експерти відзначили корпорацію за ґрунтовні антикорупційні програми, гендерний баланс у керівництві та значні (10,5 млн) інвестиції у соціальні проєкти.
Unilever зобов’язалася до 2025 року випускати 100% придатного до перероблення і вторинного використання пластикового пакування, а також використовувати на 50% менше первинного пластику.
У 2014–2019 роках під брендом Domestos корпорація проводила кампанію з забезпечення дезінфекції робочих поверхонь «У чистому світі не хворіють діти». Три перших школи у рейтингу отримали ремонт санвузлів за світовими стандартами.
На початку пандемії Covid-19 (березень-квітень 2020 року) Unilever передав понад 5000 літрів Domestos у 50 лікарень у 24 областях України. Того ж року Domestos забезпечив дезінфекційними засобами 1700 шкіл для безпечного проведення ЗНО. 2020-го бренд запустив спільний з UNICEF проєкт «Знову до школи»: навчальні програми для персоналу, дітей та батьків щодо гігієни поверхонь, щоби підготувати школи до прийняття учнів.
2019-го Unilever започаткувала екофлешмоб: працівники посадили одночасно 8000 саджанців.
Крім того, наприкінці березня 2021-го бренд Dove запустив в Україні проєкт #ShowUs (#ПокажітьНас). Кампанія закликала ЗМІ та рекламодавців відмовлятися від стереотипів, боротися за різноманітність жіночої краси та використовувати фотобанк із невідретушованими світлинами реальних українських жінок.
Ми прагнемо боротися з упередженнями в суспільстві, сприяти формуванню більш справедливого й інклюзивного світу. До прикладу, 2021 року ми відмовилися від використання слова «нормальний» у рекламі й на пакуваннях косметичної продукції в усьому світі.
Василь Бовдилов, гендиректор Unilever Ukraine
L’Oréal
У портфоліо косметичної групи — 35 міжнародних брендів (зокрема, L’Oréal Paris, Garnier тощо.). Перша програма сталого розвитку створена 2013 року.
У межах програми сталого розвитку «L’Oréal for the future» всі об’єкти компанії стануть вуглецево-нейтральними до 2025 року. 100% пластикового паковання буде придатним до багаторазового використання або перероблення.
Імпакт-інвестиції від компанії на відновлення екосистеми та розвиток циркулярної економіки складають 100 млн євро.
Загальноосвітня програма «Краса для всіх» — безплатне навчання перукарській майстерності для жінок, які постраждали від домашнього або гендерно зумовленого насильства. За 4 роки програму закінчили 100 випускниць, 2021-го — ще 64. Навчання проходить у Києва та Львові.
8 березня 2020 року L’Oréal Paris запустив ініціативу Stand Up, яка має на меті запобігти домаганням у громадських місцях. Навчання за цією програмою пройшло понад 400 000 осіб. 8 березня 2021 року кампанія стартувала й в Україні.
Інвестиції у БФ, який підтримує вразливі категорії жінок, складають 50 млн євро.
Українська премія L’Oréal-UNESCO «Для жінок у науці» підтримує жінок у науці та заохочує їх вибирати наукові професії. 2021 року в ній узяли участь понад 170 жінок-науковиць: 115 кандидаток та 52 докторки наук.
Шість наших брендів в Україні вже запустили екологічну ініціативу з сортування та утилізації паковань після використання косметичних засобів. Також ми запускаємо продукти з біорозкладною формулою, паковання з переробленого пластику, систему для повторного наповнення флакону з ароматом, зменшили викиди С02 на 81%.
Марк Савчук, генеральний директор L’Oréal Україна
PepsiCo
У портфоліо — 23 бренди (зокрема Frito-Lay, Gatorade, Pepsi-Cola, Tropicana та ін.)
У середині вересня компанія на глобальному рівні представила стратегію PepsiCo Positive.
вуглецева нейтральність до 2040 року;
відновлення 100% води, яку використовує компанія, до 2030 року;
впровадження відновлювального землеробства на понад 3 млн га земель, які використовують постачальники сировини для PepsiCo;
закупівля с/г сировини тільки з відповідальних джерел;
50% скорочення пластику в пакованні для напоїв до 2030 року.
Нова стратегія відповідає новим реаліям. Споживачі очікують більшого від компаній, продукцію яких вони споживають, і хочуть бачити й розуміти їхній вплив на суспільство.
Рамон Лагуарта, голова ради директорів і головний виконавчий директор PepsiCo
Улітку разом з Let’s Do It Ukraine компанія запустила проєкт «Чисті пляжі разом».
Бренд Lipton (холодний чай Lipton Ice Tea) вже з 2021 року випускається в пакованні rPET, придатному для перероблення й подальшого використання. Ініціативу почали з пляшок місткістю 0,5 та 1 літр.
Deloitte
Консалтингово-аудиторська компанія, що є частиною міжнародної мережі Deloitte
Головний акцент — на позитивних змінах у суспільстві через волонтерську діяльність чи фінансову підтримку проєктів. Стратегічна мета Deloitte — до 2030 року змінити життя 100 млн людей через освітні проєкти.
Ми переконані, що розвиток громадського сектору, інвестиції в освітні ініціативи формують правильне середовище, індикаторами якого є рівність, сталість і розвиток.
Катерина Юрченко, лідерка з корпоративної відповідальності та сталого розвитку Deloitte в Україні.
Через проєкт Deloitte WorldClass Лекторії, організований спільно з Pro Bono Club Ukraine, працівники компанії діляться з неприбутковим сектором досвідом і знаннями. Серед тем — лідерство, інформаційна грамотність, проєктний менеджмент, бренд, креативні рішення та управління командою. З весни 2020 року Deloitte провів 13 вебінарів, до яких долучилися майже 500 учасників.
Співробітники компанії діляться своїми навичками, знаннями та часом на волонтерських засадах. 2021-го співробітники компанії «інвестували» 2150 годин у волонтерство співробітників в освітніх, благодійних, pro bono-проєктах.
Deloitte також є партнером Global Teacher Prize. Компанія стежить за дотриманням регламенту премії під час добору та визначення переможців.
Ще один освітній проєкт компанії — Work & Study: дуальне навчання у сфері фінансів. У пілоті, втіленому з КНЕУ імені. В. Гетьмана, 11 першокурсників паралельно з навчанням працюють в офісі Deloitte.
Infopulse
Головний акцент 2021-го — якісна IT-освіта, охорона здоров’я та боротьба зі зміною клімату.
У сфері освіти спеціалісти виступили координаторами та менторами для групи студентів і викладачів Національного технічного університету України. Разом вони розробили сайти для Київського дитячого хору «Щедрик» та освітньої платформи «Інклюзивний хаб».
Улітку спеціалісти Infopulse безоплатно навчали 200 осіб Microsoft Power Apps Developer Program. Після закінчення програми семеро з них пройшли практику в Infopulse, а четверо приєдналися до команди.
Проєкт «Вантажівка здоров’я» — програма допомоги лікарням. Ця ініціатива Infopulse забезпечила засобами захисту та матеріалами 26 медичних закладів із різних регіонів України. На допомогу витратили 1 004 106 грн.
Крім того, Infopulse допоміг Фонду дитячого раку «Краб» (входить до Childhood Cancer International) отримати три об’ємних інфузійних насоси, які використовуються в хімієтерапії.
Компанія проводить корпоративні соціальні тімбілдинги — збирання сміття, висаджування дерев тощо. Улітку 2021-го року кількадесят волонтерів прибрали Оболонську набережну і Голосіївський парк у Києві. А з нагоди 30-річчя компанії Infopulse посадили 30 дерев у парку «Нивки» в Києві, а також допомогли з висаджуванням ще 285 дерев. У Львові висадили 6500 саджанців (дуб, клен та ялиця) у Лелехівському лісництві.
Чому компаніям важливо робити добрі справи
Марина Саприкіна голова правління Центру «Розвиток КСВ», експертка з КСВ та сталого розвитку.
Корпоративна соціальна відповідальність — це відповідальність компаній за свій вплив на суспільство. Через свої КСВ-стратегії компанії посилюють свій позитивний або зменшують свій негативний вплив.
КСВ тісно пов’язана з бізнесом компанії, тому «Делойт» навчає, L’Oréal підтримує жінок-науковців, а PepsiCo очищує пляжі.
Якщо ж порівняти КСВ-практики українських та міжнародних компаній, то більш системні екологічні проєкти все ж таки роблять міжнародні компанії, які мають на сьогодні амбіційні кліматичні стратегії на глобальному рівні. Водночас сильної різниці у якості й системності соціальних проєктів немає. У відносинах із громадами міжнародні компанії вже відходять від централізованих рішень зі штаб-квартири та розробляють спільно з українськими стейкхолдерами більш локалізовані практики. Так вони роблять свій внесок в досягнення Цілей сталого розвитку в Україні.
Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Світових технологічних гігантів, розробників соцмереж і стримінгових сервісів зобов’яжуть сплачувати податки в Україні? Чому і як це можливо? Чи зрештою все одно заплатять користувачі? У пошуках відповідей ми ведемо рубрику «На пальцях». У ній ми просимо спеціалістів пояснити складні речі простими словами.
У цьому матеріалі партнер юридичної компанії Legit Company LF Тетяна Соловйова пояснила, що являє собою податок на Google, на кого він поширюється і що робити компаніям і користувачам електронних сервісів.
Що таке податок на Google і навіщо він потрібен
«Податком на Google» називають 20% податок на додану вартість (ПДВ) електронних послуг, що надаються на території України.
Його вводить у дію закон №1525-IX, який ухвалили 29 червня 2021 року. Завдання цього документа — адаптувати підходи до оподаткування електронних послуг під сучасні вимоги.
Специфіка надання B2C і B2B цифрових продуктів і рішень дає змогу компаніям без фізичної присутності в країні отримувати дохід, який не підпадає під ПДВ.
Поки що в Україні діє механізм reverse charge. Він має на увазі оподаткування ПДВ послуг, які нерезиденти надають резидентам України.
Наразі ПДВ обкладаються послуги, які купують:
платники ПДВ;
суб’єкти господарювання (навіть якщо вони не зареєстровані платниками ПДВ).
Цей механізм не охоплює звичайних фізосіб. Тому й потрібний новий закон. Є в нього й цілком прагматична мета — збільшити доходи бюджету від ПДВ коштом нерезидентів, які надають фізичним особам електронні послуги.
На кого поширюється «податок на Гугл»?
В Україні запроваджується нова категорія платників ПДВ. До неї потрапляють іноземні компанії, які:
працюють без постійного представництва України;
надають електронні послуги фізособам (включаючи ФОП, які не зареєстровані платниками ПДВ) на території України.
До платників ПДВ прирівняли іноземні компанії, що надають:
електронні послуги у вигляді доступу до них через інтерфейс;
технічні, організаційні, інформаційні та інші можливості інформаційних технологій і систем;
та/або надають такі електронні послуги за посередницькими договорами від власного імені, але за дорученням постачальника.
Що таке електронні послуги?
Наразі у Податковому Кодексі України є визначення «електронних послуг». Під ними розуміють послуги, що надаються:
через Інтернет;
автоматизовано, за допомогою інформаційних технологій і переважно без втручання людини;
зокрема шляхом встановлення програм на смартфонах, планшетах або інших цифрових пристроях.
До них належать:
Надання доступу до зображень, текстів та інформації у вигляді передплати, наприклад, на електронні газети, журнали, книги.
Надання доступу до баз даних, зокрема використання пошукових систем.
Постачання електронних екземплярів та/або доступу до відео- та аудіотворів на замовлення, ігор, TV-програм (каналів) або їхніх пакетів. Виняток — доступ до телевізійних програм одночасно з їхнім транслюванням через телевізійну мережу.
Надання доступу до інформаційних, комерційних, розважальних електронних ресурсів.
Постачання послуг з дистанційного навчання в мережі з мінімальною участю або взагалі без людини. Наприклад, віртуальні класи та освітні ресурси, де учні виконують завдання онлайн, а оцінки виставляються автоматично.
Надання хмарних послуг.
Постачання ПЗ та оновлень до нього.
Надання рекламних послуг в інтернеті, мобільних програмах та інших електронних ресурсах, розміщення банерів на сайтах.
Отже, до електронних послуг можна віднести Apple Music, YouTube, Apple Arcade, Apple Books, Netflix, Google Ads, Facebook Ads (Meta), Amazon Prime Video.
Що не належить до електронних послуг
якщо послугу замовили онлайн, але пропонують офлайн (оренда авто, доставка їжі, бронювання квитків);
якщо електронна послуга — частина іншої послуги або товару, та її вартість включена до загальної ціни;
дистанційне навчання, якщо інтернет використовується виключно для комунікації між викладачем та учнем;
постачання творів у сфері науки, літератури та мистецтва на матеріальних носіях;
консультації електронною поштою;
надання доступу до Інтернету.
Що робити іноземним компаніям після введення «податку на Гугл»?
Іноземна компанія-нерезидент має зареєструватися як платник ПДВ, якщо надала фізособам (і ФОП — не платникам ПДВ) електронні послуги на суму від 1 млн грн за попередній календарний рік. Також це можна зробити добровільно, не чекаючи на досягнення порога операцій.
У будь-якому разі компанії потрібно подати заяву до української податкової. Дедлайн — 31 березня календарного року, наступного за тим, у якому вона досягла ліміту операцій на 1 млн грн.
Заява подається через онлайн-форму на спеціальному порталі для користувачів нерезидентів, що надають електронні послуги.
Що врахувати компанії:
Реєстрація та взаємодія проходитиме через електронну ідентифікацію з використанням доменного імені нерезидента.
Комунікації — іноземною мовою.
Іноземні компанії зобов’яжуть щокварталу подавати податкові декларації з ПДВ у спрощеній формі. Для цього також використовуватиме спеціальне портальне рішення.
ПДВ доведеться платити в іноземній валюті (євро чи долар).
Нові правила почнуть діяти з 1 січня 2022 року.
Чи можуть компанії не сплачувати ПДВ?
Може виникнути резонне питання: а якщо іноземні компанії просто проігнорують нові правила? Усе просто, є зобов’язання – буде й санкція:
Якщо нерезидент надає електронні послуги на території України, без реєстрації як платник ПДВ. Йому загрожує штраф у розмірі 30 мінімальних зарплат. З 1 січня 2022 року цей показник становить 6500 грн на місяць. Тобто штраф — 195 000 грн.
Якщо він зареєстрований як платник ПДВ в Україні, але не виконує покладених зобов’язань. Наприклад, не подає спрощену податкову декларацію, не сплачує ПДВ. У цьому випадку податкова служба надсилає податкове повідомлення нерезиденту в електронній формі через спеціальний портал. Також відомство напише йому електронну пошту.
За несплати ПДВ українська податкова може попросити про стягнення у компетентного органу іноземної держави, де зареєстрована компанія.
Нерезидент може подати скаргу, якщо не погоджується з повідомленням від податкової. У відомстває 90 календарних днів на підготовку та надання мотивованого рішення щодо неї. Якщо податкова не встигне до дедлайну, скаргу вважають повністю задоволеною на користь нерезидента після закінчення терміну.
Як нововведення вплинуть на електронні послуги?
Прогнозується, що міжнародні компанії дотримуватимуться нових правил щодо оподаткування ПДВ на території України. І справді можна очікувати на додаткові надходження до бюджету.
Громадянам та ФОП-неплатникам ПДВ варто чекати на подорожчання іноземних сервісів, включно з витратами на рекламу.
Подорожчання залежить від політики постачальника послуг. Хтось додасть +20% до ціни, хтось залишить її колишньою, включивши податок у вартість послуги. Наприклад, Facebook уже заявив, що до рекламного бюджету додатково додадуть ПДВ.
Якщо рекламні послуги в іноземної компанії замовили українська юридична особа або ФОП-платник ПДВ, то продовжить працювати принцип reverse charge. Тобто їх зобов’яжуть самостійно задекларувати та сплатити ПДВ, виходячи із вартості отриманих послуг.
Відповідно необхідність платити ПДВ, зокрема, визначається колом клієнтів. Зокрема все залежить від того, чи є одержувач послуг платником ПДВ. Щоб це з’ясувати, можна вивчити інформацію анкети замовника, яку користувачі підписують на підставі публічного договору (оферти). У ній одержувач послуг має вказати свій статус:
юридична особа,
ФОП-платник ПДВ;
ФОП, що не зареєстроване як платник ПДВ;
фізична особа — не суб’єкт підприємницької діяльності.
На підставі цієї анкети особа-нерезидент зможе встановити категорію замовника та визначати необхідність нарахування ПДВ.
Наприклад, міжнародний сервіс Upwork вже адаптував умови надання послуг під нове українське податкове законодавство. В особистому кабінеті фрилансер може вибрати свій статус, з огляду на який формуватиметься вартість користування Upwork — з ПДВ чи без.
Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Орієнтовно місяць тому в містах України почали з’являтися білборди бірюзового кольору з мотиваційними написами та загадковим підписом Emit. Positivity. Про кампанію написали онлайн-видання The Village, bit.ua, MMR тощо у форматі партнерських матеріалів.
Редакція Vector з’ясувала, що назва Emit.Positivity належить тютюновій компанії Philip Morris. Тому нас зацікавило, чи можна вважати плакати рекламою тютюнових виробів та чи можуть за неї покарати Philip Morris. З цими питаннями ми звернулися до адвокатки, спеціалістки з права інтелектуальної власності адвокатського об’єднання Sayenko Kharenko Алли Смородини та партнерки юридичної компанії Legit Company Тетяни Соловйової.
Що сталося
Наприкінці листопада в різних локаціях Києва, Львова, Одеси, Дніпра та Харкова з’явилися бірюзові білборди з мотиваційними фразами типу: «Видихай. Ніхто не встигає» або «Не затор, а час подумати», а також підписом Emit. Positivity.
Видання The Village у промоматеріалі писало, що їх розмістили в місцях «найвищої тривожності й напруги» — біля торгових центрів, метро, аеропортів та вулиць із напруженим трафіком. Мета кампанії — допомогти пережити грудень без зайвого стресу. Також про білборди писали видання bit.ua та MMR.
Згодом у мережі почали помічати схожість бірюзового кольору білбордів із брендовими кольорами IQOS — доньки тютюнової корпорації Philip Morris. Крім цього, схожими виявився і шрифти, яким зроблено напис Emit. Positivity.
Зрештою виявилося, що Emit.Positivity належить Philip Morris. Про це свідчить заявка на торговельну марку, розміщена у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг. Цікаво, що датою подання заявки вказано 11 листопада 2021 року — приблизно за місяць до появи перших бірюзових білбордів із написом Emit. Positivity.
Чи можна вважати білборди рекламою тютюнових виробів
За словами адвокатки, спеціалістки з права інтелектуальної власності об’єднання «Саєнко Харенко» Алли Смородини, закон України «Про рекламу» прямо забороняє рекламу тютюнових виробів, торговельних марок та інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби. Це стосується зокрема й засобів зовнішньої реклами, тобто білбордів, банерів, сітілайтів.
Під заборону підпадає реклама із зображенням виробу (пачка цигарок, цигарки, сигари тощо), торговельної марки (без зображення виробу) чи інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими випускається така продукція. Поняття «об’єкт авторського права» досить широке. Воно покриває різні ситуації, включно з художнім кольоровим елементом дизайну пачки цигарок, пояснює Смородина.
Такі рекламні «хитрощі» отримали назву «алібі реклама». Пряма реклама товару відсутня, однак споживач легко здогадується, що саме рекламується (за кольором, окремими елементами дизайну, звуковому супроводу).
Алла Смородина
Наразі законодавство України містить вичерпний перелік тютюнових виробів, на які розповсюджується заборона на рекламу. Але електронні сигарети до такого переліку не входять. Це питання має врегулювати нещодавно ухвалений закон № 4358. Зараз він очікує підпису президента. Якщо це станеться, то закон набере чинності через 12 місяців із дня його опублікування. Тобто реклама електронних сигарет не буде під забороною щонайменше до кінця наступного року.
Проте білборди Emit.Positivity, схоже, взагалі не можна назвати рекламою електронних сигарет чи тютюнових виробів. Тетяна Соловйова звернула увагу на відомості з заявки на реєстрацію торгової марки Emit Positivity. Вона підкреслила, що клас міжнародної класифікації товарів та послуг, під яким зареєструють ТМ, не тютюновий, а рекламний:
реклама;
розроблення рекламних кампаній;
маркетинг;
реклама особливих подій;
проведення рекламних та маркетингових заходів щодо сприяння продажам.
Закон «Про рекламу» не зобов’язує вказувати відомості про рекламодавця під час розміщення зовнішньої реклами.
«Враховуючи, що на білбордах відсутні тютюнові вироби, а позначення Emit Positivity не належить до цієї індустрії, можна дійти висновку — порушень у сфері реклами немає і відповідальності теж. Можливо, цей хід є частиною глобальної продуманої маркетингової кампанії, про яку ми дізнаємося пізніше. Або, може, рекламодавець просто вирішив виконати якусь соціальну місію та принести позитивні емоції людям напередодні новорічних свят», — пояснює Соловйова.
