Не вірте Голлівуду та TikTok-експертам. Чому фотогенічності можна навчитися?

Звідки взялася «фотогенічність»

У 1925 році з’явилася дуже бажана риса. У пресі прославляли нову зірку Голлівуду — графа Людвіга фон Зальм-Гуґстратена, австрійського дворянина та чемпіона з тенісу. За чутками, незабаром він мав з’явитися у фільмі мегапродюсера Семюеля Голдвіна. Чим же цей 39-річний чоловік зацікавив Голлівуд? «Він фотогенічний», — сказав Голдвін репортерам. Газети швидко приписали продюсеру авторство у винайденні нового слова. 

Акторська кар’єра фон Зальм-Гуґстратена не склалася, а от вираз Голдвіна запам’ятався. Пройшло майже століття, а фотогенічність є невіддільною частиною лексикону епохи селфі. Вважається, що людина з цією рисою без зусиль гарно виходить на світлинах. 

У соціальних мережах фотогенічність стала своєрідною валютою, таким собі неосяжним Х-фактором, завдяки якому можна набрати багато підписників. Тож тепер експерти обіцяють розкрити секрети фотогенічності. А користувачі TikTok розглядають випадкові стоп-кадри зі своїх відео, щоб дізнатися, чи фотогенічні вони. Для решти з нас ця концепція може служити виправданням відмови від селфі (ми не непривабливі — ми просто не фотогенічні). 

Проте, якщо заглибитися у дослідження, виявиться, що не існує прямих доказів того, що деякі люди від природи виходять на фото краще. Можливо, коли когось називають «фотогенічним», то насправді мають на увазі напрацьоване відчуття невимушеності перед об’єктивом, а також здатність фотографа та камери передати це. 

Фотогенічність у такому сенсі — більше про навички, ніж про обдарованість.

Імовірно, це не стільки показник краси, скільки того, як добре людина знається на особливостях та можливостях сучасних технологій. 

Що з нею не так 

Розберімо деякі поширені уявлення, що лежать в основі фотогенічності.  Почнімо з того, що немає загального розуміння того, хто фотогенічний, а хто ні. Клер Сазерленд, викладачка психології в Абердинському університеті в Шотландії пояснює це так: «Ми маємо на диво різні думки щодо того, кого вважаємо привабливим на фотографіях». 

Психологічні дослідження, включно з проведеними Сазерленд, показали, що людину, яку оцінюють як дуже гарну на одній фотографії, можуть вважати набагато менш привабливою на іншій. «У наших висновках про чиюсь фотогенічність присутня чимала кількість суб’єктивних відмінностей», — каже Сазерленд. 

Так само ми ставимося й до себе. У дослідженні 2017 року Сазерленд з колегами виявили, що, маючи набір із 12 фотографій власного обличчя, учасники часто надають перевагу зовсім не тим світлинам, які вибрали інші. 

Ця розбіжність у тому, як ми сприймаємо своє обличчя на фото, також була предметом дослідження 2014 року в Японії. У ньому зробили фотографії кожного учасника. Потім злегка видозмінили їх, збільшуючи або зменшуючи розмір очей та рота. Після цього учасникам дали чотири зображення їхнього обличчя та попросили визначити, яке з них не змінювали. Виявилося, що люди гірше впізнавали власне справжнє обличчя, ніж інші учасники дослідження. 

Тобто ми зовсім не розуміємо, як нас бачать люди. Тому, коли наполягаємо, що не фотогенічні, є ймовірність, що й гадки не маємо, який насправді маємо вигляд. 

Дослідження, проведене в Японії, припускає, що уявна відсутність фотогенічності людини виникає через те, що вона не знає, як її бачить об’єктив. Ця теорія інтригує. Проте вона не враховує ймовірність того, що фотогенічність насправді може бути свого роду практичною навичкою роботи з камерою. 

Можливо, фотогенічні люди просто «дружать» зі своїми пристроями, на які роблять світлини. Моделі наполягають на тому, наскільки важливі ракурси. У цьому є частка правди: від того, як розташоване обличчя на фотографіях, залежить кінцевий результат. Наприклад, знімок зверху зазвичай роблять людей худішими, тоді як анфас може підкреслити масивність тіла. 

Іноді це стається мимоволі. Численні дослідження, починаючи з 1970-х, виявили, що люди більш схильні позувати лівою частиною обличчя. Алессандро Соранцо, дослідник психології з Університету Шеффілд Халлам у Великій Британії, припускає, що це явище може бути пов’язане з нейрохімією мозку. «Права півкуля нашого мозку більше відповідає за емоції. І оскільки права півкуля керує лівою частиною обличчя, «наша ліва сторона більш емоційно виразна», — сказав Соранцо. За його словами, питання про те, чи дійсно це означає, що ліва сторона обличчя виглядає красивішою, залишається дискусійним. 

Іншим фактором, який ускладнює питання фотогенічності, є історична упередженість, закладена у фототехнологіях. У 20 столітті Kodak калібрував світло та колір своїх фотографій відповідно до світлини білої жінки Ширлі. Згодом темношкірі та смагляві люди помітили, що колір їхньої шкіри не точно відображається на знімках. 

Досліджуючи ранні посилання на фотогенічність у газетних архівах, я натрапив на численні матеріали, які цілком відверто визнавали цю упередженість. У одній з них, 1934 року, в Illustrated Daily News, зазначили, що камера «любить блондинок» через «їхній фотогенічний колір». 

Що з цим робити

Коли ви заглиблюєтеся в історію, стає очевидним, наскільки мінлива та нестабільна сама ідея фотогенічності, каже Сара Льюїс, професорка афроамериканських досліджень у Гарварді та засновниця ініціативи Vision & Justice. Камера все ще любить не всіх. Як пише Льюїс, упередження проти чорношкірих досі криються в багатьох цифрових фотографіях. 

Наприклад, камери, які додають штучне освітлення або оптимізують експозицію, схильні спотворювати колір шкіри, зокрема в чорношкірих людей.

Отже, використання різних типів освітлення відповідно до тону шкіри є ключовою умовою, щоб виглядати фотогенічним. 

Це підводить нас до останнього компоненту — сам фотограф. Мене вразив коментар Найми Грін, мисткині та комерційної фотографки, яка часто працює з непрофесійними моделями. Вона розказала, що зустрічала багатьох людей, які надто напружуються перед об’єктивом. «Вони настільки зважають на камеру, що хочуть впевнитися, що роблять усе правильно», — сказала вона. «Проте, коли ви просто перебуваєте в моменті, ось що дійсно змінює картинку». 

Замість того, щоб «закувати» людей у жорсткі пози, Грін дбає, щоб її моделі почувалися комфортно на знімальному майданчику. Хитрість — знайти положення сидячи або стоячи, у якому їхнє тіло може розслабитися. Різниця наче невелика, проте разюча. Ми всі можемо зробити це, навіть просто позуючи для селфі. 

Річ у тім, що люди, яких зазвичай вважають фотогенічними, скоріш за все неодноразово бачили себе на фотографіях — скажімо, це моделі чи актори. Звичайно, їх можна вважати конвенційно привабливими людьми, які вміють працювати з камерою. Проте, можливо, найбільша перевага цих людей — просто практика. Вони настільки часто фотографуються, що вже підлаштувалися під камеру та вміють розслаблятися. 

Непрофесійним моделям варто пам’ятати, що фотогенічність — це навичка, яку можна відпрацювати, так само як і будь-яку іншу.

Якщо захочемо, зможемо зробити стільки фотографій, що знатимемо свій вигляд з усіх боків. Навчимося підбирати освітлення, що відповідає нашому кольору обличчя. Освоїмо пози, в яких ми відчуваємо себе найбільш схожими на самих себе. І можливо, зрештою перестанемо дивуватися власному зображенню. 

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter