Навіщо Трампу Венесуела? Як нафтовий гігант виживає між корупцією, голодом і кокаїном

Звідки гроші у Венесуели 

Венесуела має 303 млрд барелів нафти — найбільші доведені запаси на планеті — зі значним відривом від Саудівської Аравії, яка зі своїми 259 млрд на сходинці нижче. Для порівняння: у Венесуелі нафти більше, ніж в Іраку, росії та США разом. За такої цифри країна мала б автоматично опинитися в топі найбагатших у Латинській Америці. Але, як бачимо, щось пішло дуже не так. 

31 липня 1914 року у, штаті Сулія на північному заході Венесуели перша комерційна свердловина Zumaque I дала нафту з глибини 135 метрів. Бурили по-бідному — примітивним ударним методом, тож аварії та вибухи були нормою. Щодня видобували скромні 264 барелі (нині цифра сягає майже 1 млн) — мало для глобального ринку, але достатньо, щоб до нього увійти. 

Нафтова залежність почалася у 1920-х, коли штат Сулія буквально прорвало: біля озера Маракайбо свердловина Barroso No. 2 вибухнула некерованим фонтаном, який бив дев’ять днів, а нафта летіла на десятки метрів угору. Уже 1928-го Венесуела стала найбільшим експортером нафти на планеті. До 1940-го — третім виробником у світі після США та СРСР.

Поза тим, нафту видобували не венесуельці. Shell, Standard Oil Рокфеллера і Gulf Oil поділили 98% родовищ між собою. Основні гроші їхали в Лондон, Нью-Йорк і Гаагу. Решту, яку лишали країні, успішно розпилювали корумповані чиновники.

Лише через 20 років, 1943-го, держава вперше вибила собі 50% прибутків. У 1971-му ухвалили закон, за яким після завершення ліцензій активи повертаються державі без жодних компенсацій.

1 січня 1976 року президент Карлос Андрес Перес націоналізував галузь. Символічно — на тій самій Zumaque I, з якої все й почалося. Так народилася PDVSA PDVSA Petróleos de Venezuela, S.A. («Нафта Венесуели, акціонерне товариство») — державна нафтогазова компанія, яка має монополію на видобуток нафти й газу і є головним джерелом валютних доходів режиму. : 100% нафтова держмонополія.

Наступні кілька десятиліть компанія росла. До 1998-го видобуток досяг піку — 3,45 млн барелів на день. PDVSA входила в топ-5 найбільших нафтовидобувачів світу. Каракас забудовувався хмарочосами, середній клас їздив на американських автівках, студенти масово навчалися в Європі та США.

Далі країна застрягла в класичній сировинній залежності: качаємо — продаємо — не вкладаємо в інше. Уряд фактично атрофував сільське господарство, промисловість, технології, бо навіщо виробляти щось, коли з-під землі течуть готові долари?

Дилери: болібуржуазія і схеми на $40 млрд

Уго Чавес прийшов до влади 1999 року з обіцянкою знищити стару олігархію — корумповану еліту, яка десятиліттями розкрадала нафтові гроші. Натомість він створив нову у червоних беретах Червоні берети Червоні берети — символ лояльності та близькості до Уго Чавеса. Він формував свою болібуржуазію, куди брав не стільки компетентних, скільки лояльних до режиму людей .

За його правління барель злетів із $10 до $100 — і нафтодолари по-справжньому стали інструментом влади. Бідним роздавали квартири, всім — бензин по 4 центи за літр, Карибам — нафту в борг через Petrocaribe в обмін на правильні голоси Правильні голоси Йдеться про голоси в міжнародних організаціях – насамперед в ОАД (OAS) та в Генасамблеї ООН. Карибські країни, що отримували нафту за Petrocaribe, часто голосували так, як було вигідно Каракасу. . Куба, Нікарагуа й Гаїті платили символічно, а голосували як потрібно.

1. Чавес демонструє російський автомат АК-103, 2006. Джерело: Reuters
2. Передвиборча кампанія Чавеса, 2006. Джерело: Reuters
3. Похоронна процесія, труна з тілом Чавеса, 2013. Джерело: AFP

Держмонополіст PDVSA замість драйвера економіки, став банкоматом бомонду. Гроші на модернізацію пішли на революційну показуху. У 2002-му інженери страйкували — Чавес вигнав 18 000 фахівців і набрав лояльних замість компетентних. У підсумку країна з найбільшими запасами з’їхала на 21-ше місце за видобутком і майже поступилася Гаяні з населенням менш як 1 млн.

Між 2002 і 2013 роками режим привласнив понад 1200 приватних компаній. Серед них виросла болібуржуазія («боліваріанська буржуазія») — люди, які розбагатіли під прикриттям соціалістичної риторики. Держвитрати на ці підприємства виросли з $1,7 млрд до $430 млрд (2005-2017 рр). 

Один із перших — Вільмер Руперті. Середній судновласник, який під час страйку нафтовиків 2002–2003 років надав свої танкери владі й возив нафту. Нагородою став потік державних контрактів. Вже за кілька років він став найбагатшою людиною Венесуели і судноплавним магнатом.

За такого порядку фінансові схеми стали нормою. У 2004–2014 роках через фіктивні контракти PDVSA втратила $11 млрд, ще $28 млрд «згоріло» в Petrocaribe, загалом — понад $40 млрд задокументованих втрат за 10 років. За даними Cato Institute, з Венесуели вивели на іноземні рахунки $22,5 млрд. Половина цієї суми не обліковувалася.

Через PDVSA і пов’язані схеми за 20 років із Венесуели вивели понад $40 млрд. Bloomberg у 2016 році писав: прихід Чавеса приніс корупцію в PDVSA у масштабах, яких раніше не бачили. У 2017-му організація журналістів-розслідувачів OCCRP OCCRP Organized Crime and Corruption Reporting Project — це велика міжнародна мережа журналістів-розслідувачів, що спеціалізується на викритті корупції, організованої злочинності та злочинів назвала теперішнього президента Ніколаса Мадуро «Людиною року в організованій злочинності».

Найяскравіша ікона болібуржуазії — Алекс Сааб. Колумбійський бізнесмен, який отримав венесуельське громадянство і мільярдні контракти від режиму.

Через CLAP, держпрограму допомоги бідним, Сааб закуповував низькоякісні продукти за кордоном і перепродував уряду з націнкою 112% — загалом на $1,6 млрд. За даними Armando.Info, $180 млн нелегальних доходів пройшли через американські банки. Ще одна схема — житлова програма Gran Misión Vivienda, в межах якої імпортував будматеріали  на $159 млн, а поставив товарів на $3 млн.

1. Вільмер Руперті. 2. Алекс Сааб

У 2019 році США звинуватили його у відмиванні $350 млн, у 2021-му затримали й екстрадували до Маямі. Втім, вже в грудні 2023-го обміняли на американських в’язнів. Сааб він повернувся до Венесуели героєм, а у жовтні 2024-го Мадуро призначив його міністром промисловості та виробництва. 

Гроші мають здатність закінчуватися

Коли Чавес помер у 2013 році, владу «успадкував» віцепрезидент Ніколас Мадуро. Він виграв вибори з мінімальним відривом і продовжив курс болібуржуажії соціальних реформ, але вже без нафтового бонусу.

У 2014 році ціна бареля впала зі $100 до $30. Десятиліттями 95% експорту країни забезпечували нафтодолари. Виявилося, що Венесуела майже не вміє робити нічого, окрім видобутку нафти. Коли вони скінчились, платити за імпорт стало нічим. А імпортували все — від ліків до туалетного паперу.

Між 2013 і 2021 роками економіка скоротилася на 75%. Для порівняння: США під час Великої депресії втратили 30-33% ВВП, і це досі вважається найбільшою економічною катастрофою в американській історії. Венесуелі вдалося побити рекорд більш ніж удвічі — і це без війни, стихійних лих чи санкцій. 

Інфляція вийшла з-під контролю, коли ціни зростали на 1 000 000-2 000 000% на рік. За три роки (2016–2019) Центральний банк Венесуели визнав інфляцію в 53 798 500%.

Болівар, національна валюта, з 2013 року знецінився на 99% і фактично перетворився на папір. Уряд тричі «обрізав нулі» з купюр, бо інакше хлібці чи комбучу купували б за великий візок готівки. На початку 2025 року валюта впала ще на 80%. На вулиці долар коштував 95 боліварів, офіційно — 68. Різниця у 40% найбільша за п’ять років, тож уряд перестав публікувати дані про інфляцію.

Що роблять люди? Закуповують іноземну валюту — доларизуються. Офіційно долар заборонений, а «маніпуляції курсом» караються арештом — у 2025 році генпрокурор відзвітував про 58 затримань. Але на практиці ціни в магазинах Каракаса, зарплати, продаж нерухомості і рухомості — усе винятково в доларах. Болівар залишився тільки для метро та держмагазинів.

Однак не кожен венесуелець має іноземну валюту, а Центробанк не покриває всі запити. Тож люди йдуть на чорний ринок, де купують з націнкою і ризиком арешту. А уряд йде у цифру.

1. Розкидані болівари на землі, 2019. Джерело: Bloomberg. 2. Чоловіки шукають сміття для перероблення, 2019. Джерело: The New York Times

У 2018 році Мадуро запустив Petro (PTR) — державну криптовалюту, нібито забезпечену нафтою, газом, золотом і алмазами. Вперше державну крипту створили для обходу міжнародних санкцій Санкцій На 2018 рік проти Венесуели діяли фінансові, персональні (на понад 70 чиновників) санкції, а також проти корупції та заборона на продаж зброї. Не діяли тоді нафтові санкції на PDVSA (з січня 2019) та повна заборона на уряд (з серпня 2019). . Перший день передпродажу, за словами Мадури, приніс $735 млн, а зацікавилися росія, Туреччина та Іран.

На практиці ж Petro виявився непрозорим і контрольованим із вельми сумнівною реалізацією: запускали на одній платформі, переносили на іншу, потім стало незрозуміло, що відбувається. Крім цього, у 2023 ринок дізнався про корупційні схеми з Petro — держслужбовці через крипторегулятор Sunacrip розкрадали нафтові доходи. Міністр нафти Тарек Ель-Айссамі пішов у відставку, керівництво Sunacrip заарештували. У 2024 році криптовалюту тихо закрили.

Хоча приватна крипта залишилася: PDVSA почала вимагати від нових клієнтів частково оплачувати в  USDT (Tether) — стейблкоїні, прив’язаному до долара. До речі, продаж нафти за крипту тоді був безпрецедентним.

Блокчейн-аналітики Chainalysis у 2020 році навіть внесли Венесуелу у топ 3 світу за поширеністю криптовалюти «знизу», серед звичайних людей. Через 4 роки ставили вже на 13 місце.

На тлі криптодосягнень у країні з 32 млн населення: 

• 94,5% жили у бідності, 76,6% — у крайній бідності (нестача їжі, ліків, житла);
• середній дохід — менш як $1 на день;
• найнерівніша країна обох Америк (10% контролюють 40% доходів, розрив між класами — у 70 разів);
• у 8/10 домогосподарств один член сім’ї, зазвичай літня жінка, перестає їсти, щоб стало більше їжі;
• понад 8,4 млн втекли, кожним п’ятим мігрантом була дитина — найбільша біженська криза після Сирії.

У пікові періоди з країни виїжджали до 2000 людей на день, переважно до Колумбії (2,8 млн), Перу (1,66 млн), Бразилії та Чилі. Велика частина біженців прагне потрапити до США чи Канади, але легальні шляхи для них закриті візами. Тож емігранти пішки переходять 100 км джунглів і боліт Дар’єнського розриву між Колумбією та Панамою. 

У 2023 році цим маршрутом пройшли понад пів мільйона людей, у 2024-му — ще 300 000. ООН систематично фіксує грабежі, викрадення для трафіку, сексуальне насильство.

Тож, коли мільйони продираються крізь джунглі з країни, нафтова голка дешева, крипта нестабільна, а міжнародний ринок заблокований — уряд вибрав товар, який завжди і скрізь у ціні. 

Кокаїн.

Картель, замаскований під державу

Десятиліттями Венесуела була транзитом — через неї колумбійський кокаїн у США та Європу. Чиновники брали хабарі, тому не втручались у процес. Така модель працювала, поки країна жила на нафтовій ренті. Коли видобуток обвалився, а ціни просіли  — правила змінилися.

У прикордонних штатах з’явилися плантації коки та підпільні лабораторії. Наркобізнес перетворився з тіньового доповнення на одну з ключових статей держбюджету — співмірну з усім легальним ненафтовим експортом країни.

Коку вирощують селяни, а прикриває всіх Cartel de los Soles — «Картель Сонць». Не класичний картель на кшталт мексиканських, а корупційна інфраструктура всередині армії (умовно від солдата на блокпості до генерала на параді). Уряд не може платити військовим нормальні зарплати, тому дозволяє заробляти. Так, армія контроль над портом, аеродром, прикордонний перехід.

США кваліфікують цю систему як наркотероризм, змову з колумбійськими партизанами FARC, наркоторгівлю, корупцію та відмивання грошей. У березні 2020 року Мін’юст США висунув звинувачення проти Мадуро та 14 високопосадовців, включно з міністром оборони та головою Верховного суду. За голову Мадуро призначили винагороду $50 млн, а за першого віцепрезидента Діосдадо Кабельйо — $25 млн.

1. Берегова охорона Коста-Рики вилучила кокаїн. Джерело: Voz Media. 2. Головнокомандувач збройних сил Венесуели Владімір Падріно Лопеc, 2019. Джерело: BBC. 3. Затримання Ларрі Чанга, лідера Tren de Aragua, 2024. Джерело: El Pais

У листопаді 2025 США офіційно визнали Cartel de los Soles терористичною організацією. Рішення підтримали кілька країн Латинської Америки. Фактично це визнання, що збройні сили Венесуели інтегровані в наркобізнес.

Нині в країні відкрито працюють колумбійські угруповання. ELN і дисиденти FARC контролюють прикордонні регіони, утримують території, забезпечують електоральну лояльність і контроль над населенням. В обмін держава гарантує безкарність та інфраструктуру.

Окремо виділяється Tren de Aragua, яка виросла з тюремної банди у транснаціональну мережу. Її бізнес пов’язаний не з наркотиками, а з людьми: вимагання, викрадення, торгівля жінками, контроль міграційних маршрутів. Tren de Aragua пов’язують із політичними вбивствами за кордоном, зокрема ліквідацією колишнього офіцера-утікача в Чилі. Західні спецслужби вважають, що замовлення йшло з Каракаса. Пізніше угруповання також отримало почесний статус терористичного.

Результат — держава, де президент перебуває під міжнародними обвинуваченнями, генерали керують трафіком, а кримінальні мережі виконують політичні завдання за межами країни.

Хто тримає Венесуелу на плаву

Обмеження, заморожені рахунки й дипломатична ізоляція за логікою мали б зламати режим Мадуро. Проте президент досі при владі, адже на мапі світу завжди знайдуть вірні друзі, яким американські санкції ні про що.

Гловний із них Китай, який підтримує Венесуелу насамперед через нафту. Близько 80%-90% експорту йде до КНР, попри ембарго: танкери вимикають транспондери, змінюють назви, перевантажують вантаж у морі. З 2007 року Пекін China Development Bank та інші структури видав Каракасу понад $50 млрд у межах oil‑for‑loan схем —  рекорд для ЛатАм.

Однак інвестиція поки що не дає результатів: видобуток падає, економіка країни фактично мертва, а орієнтовний борг перед азійським інвестором сягає $20–25 млрд. Після 2014 року китайці не дають нових великих позик, але й не можуть різко вийти, адже вклали занадто багато. Тому обмежується купівлею нафти та стриманою дипломатичною підтримкою.

Паралельно грає і Захід — через Chevron, найбільшу американську нафтогазову компанію, яка досі працює у Венесуелі. Вона має чотири спільні підприємства з державною PDVSA і забезпечує близько чверті всього видобутку країни — 219 000 барелів на день.

У лютому 2025 року адміністрація Трампа відкликала ліцензію Chevron і дала 30 днів на вихід. У серпні її відновили. Між цими рішеннями Венесуела погодилася прийняти 252 депортованих, яких США відправили до сальвадорської в’язниці CECOT. За новими умовами Chevron контролює операції на родовищах і продає свою частку окремо: більше контролю, але й більше політичного ризику.

На іншому боці Куба. Грошей у Гавани немає, але є перевірені методи контролю. Тисячі кубинських радників працюють у венесуельських спецслужбах, армії та поліції, вибудовуючи систему за моделлю Кастро. Оплачують послуги 20 000–25 000 барелів нафти щодня, майже безплатно.

Не обійшлося без росії, Ірану і Туреччини. Усі троє визнали «перемогу» Мадуро на вибораз 2024: росія постачає зброю, Іран — досвід обходу санкцій, Туреччина купує золото з територій, контрольованих бандами.

Разом вони складають альтернативна мережа поза американськими обмеженнями. Проте чи надовго, адже Китай не хоче нових кредитів, Chevron працює під постійною загрозою, а росії зараз не до Венесуели.

За такого розкладу з’явився гравець із найдовшим авіаносцем і найчіткішим планом на венесуельську нафту.

Жодної країни без Трампа

У грудні 2025 року заступник керівника апарату Білого дому Стівен Міллер заявив, що американська праця створила нафтову промисловість у Венесуелі, а її експропріація стала «найбільшою крадіжкою американського багатства», яким потім використали для фінансування тероризму та наркоттрафіку. 

На початку 2026-го біля венесуельських берегів було зосереджене найбільше за десятиліття американське угруповання. Авіаносець USS Gerald R. Ford, есмінці з крилатими ракетами, десантні кораблі, атомний підводний човен. На базі Рузвельт-Роудз у Пуерто-Рико, закритій 20 років тому, розмістили винищувачі F-35.

В ніч на 3 січня США провели спецоперацію: у мережі овідомляють про сім вибухів. Зокрема, прийшлося по авіабазі та військово-морській базі на півдня і та півночі країни відповідно.

Мадуро одразу ж оголосив надзвичайний стан, згодом Трамп підтвердив удари по країні та повідомив: Мадуро та його дружину Силію Флорес затримали і вивезли з країни. Президент США вже анонсував о 18:00 за Києвом пресконференцію в Мар-а-Лаго.

Формальний привід — наркотрафік, — сумнівний. За даними ООН, лише 5% колумбійського кокаїну проходить через Венесуелу. Втім, Вашингтон блокує в морі венесуельську нафту, визнав уряд терористичним і дозволив спецслужбам летальні операції. Кілька танкерів уже захопили. Китай та росія публічно протестують проти блокади.

Реальний конфлікт тягнеться роками:

• 2002 — невдалий переворот проти Чавеса, який США неофіційно підтримали. 
• 2007 — Чавес націоналізував активи ExxonMobil і ConocoPhillips; арбітраж присудив $1,6 млрд компенсації, Венесуела не заплатила. 
• 2017 – фінансові санкції, заборона доступу до ринку боргу США.
• 2019 — нафтові санкції проти PDVSA + США визнали тимчасовим президентом опозиціонера Гуайдо.
• 2020 — звинувачення в наркотероризмі й ціна за голову Мадуро.

Президентські вибори 2024-го завершилися формальною перемогою Мадуро. Опозиція показала протоколи з іншими цифрами, які підтвердили міжнародні медіа. Офіційні дані так і не оприлюднили.

Далі події пішли швидко. З вересня 2025 року США завдали 29 ударів по суднах. Загинуло щонайменше 105 людей, за словами правозахисників більшість із них цивільні рибалки. 

Ніколас Мадуро під час церемонії закриття другого курсу революційних спеціальних операцій (COER), 2025. Джерело: Reuters

До слова, морська блокада — акт, який історично вважається актом війни. У відповідь на це Венесуела оголосила мобілізацію 4 млн поліціянтів та заявила про  «державне піратство» з бок США.

За даними Reuters, венесуельські генерали обговорюють два сценарії:

1. «Тривалий опір» — партизанська війна, як в Іраку та Афганістані. 
2. «Анархізація» — випустити злочинців, озброїти банди, зробити країну некерованою. 

Аналітики Florida International University давали три сценарії на 2026-й. 

1. Перший — військова операція, усунення Мадуро, передача влади Гонсалесу. Ризики: жертви, мільйони біженців. 
2. Другий, найімовірніший — тиск без вторгнення, поки хтось усередині не усуне Мадуро. Проблема: кругова порука, генерали знають — якщо він падає, вони наступні.
3. Третій — угода: Мадуро йде за гарантії безпеки. Малоймовірно: він не вірить гарантіям, і куди йти людині з $50 млн за голову?

У будь-якому разі Ecoanalítica прогнозує падіння ВВП на 2–3% до кінця 2025-го, а нафтовому секторі мінус 20%. МВФ очікує інфляцію 600%+ до кінця 2026-го. Вочевидь, ці події будуть не на руку росіянам: нафта впаде в ціні, що вдарить по їх економіці. Питання, на скільки критичним буде цей удар.

Цікаво, що політична опозиція Венесуели координує з Трампом «план перших ста годин» — хто бере армію, хто нафтові термінали, хто телебачення тощо.

Замість підсумків

Колись ця країна мала перспективу: найбільші запаси нафти на планеті, Карибське море за вікном, населення, яке навчалося в Європі. Тепер населення продирається крізь джунглі до США, море патрулює американський флот, а нафту продають по-тихомк за криптовалюту.

Венесуела пустилася берегів давно. Підсіла на нафтову голку, сплела корупцію з управлінням, додала кокаїн у промислових масштабах. Поза тим, 33 млн венесуельців для початку просто хочуть протриматися. Їм байдуже, хто переможе — Мадуро, Трамп, — цим людям потрібно закрити базові потреби з їжею, світлом і легальною роботою. Поки що всі три у дефіциті.

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter