«Мені завжди потрібно більше, ніж іншим». Як ви думаєте, Тетяно Лукинюк, директорко «Google Україна»?
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
- Директорка «Google Україна».
- Екстопменеджерка «Сан ІнБев Україна» та Mars, ексгенеральна директорка «Red Bull Україна» та колишня B2C-директорка «Київстар».
- Входила до списків найвпливовіших жінок України за версією журналів Forbes та NV.
- Називає себе високоенергійною та вимогливою.
- Каже, що ніколи не вимагатиме від своїх підлеглих того, що не робить сама.
- Обожнює читати — заснувала книжковий клуб Kyiv Bookworms Club, хотіла б створити подкаст про книги.
Про себе
Звернусь до свого маркетингового минулого. Мені подобаються слогани кількох брендів, які дуже класно описують, про що я і моє ставлення до життя. Перший — це Ask For More від Pepsi. Для мене це про те, що я завжди прагну більшого у своєму житті, включно з рухом до досягнень. Тобто більше знань, більший внесок в життя, у розвиток, бізнес. Мені завжди потрібно більше, ніж іншим, чи описано в моїй посадовій інструкції.
А другий — це слоган Red Bull — «Надає крила».
З віком зрозуміла, що дуже важливо надавати крила іншим.
Тому, наприклад, почала викладати, працювати у великих корпораціях, які закривають потреби великої кількості людей. Мені важливо бачити, як допомагаю іншим зростати — своїй країні, людям, студентам, співробітникам.
Не люблю дві речі. Перше: іноді у великих корпораціях (на відміну від технологічних як-от Google), за 100 років історії умовно, вибудовані підходи, процеси, процедури. І трапляється так, що після кількох років на одній посаді ти, по суті, робиш одне й те ж саме. Спочатку вчишся, це цікаво, але потім — біг колом рутинних завдань — мені це не підходить.
І друге, — бути на самоті. Я командний гравець, мені точно важливо бути серед інших людей, колег. Із задоволенням приїжджаю в наші великі офіси, наприклад, у Дублін, де тисячі людей. Для мене це драйвова енергія.
Про моменти, які сформували
Як кажуть, за будь-яким топменеджером або успішним підприємцем стоїть дитяча травма. Я абсолютно з цим погоджуюсь. Моя травма — це голодні 90-ті, коли розвалився совок. І моя родина — мама інженерка і тато викладач, — опинилися просто за межею бідності. Це дуже сильно вплинуло на мене, підлітка, моє розуміння, як далі жити.
У «Віднесені вітром» є момент, коли Скарлет ОʼХара приїхала додому: бідність, голод. Вона знаходить цибулину, бере її прямо з грядки і їсть — це, звісно, жахливо. Скарлет встає і каже «Я зроблю все, щоб ні я, ні моя родина ніколи не були голодними». Оце те, що зі мною зробили голодні 90-ті. Тому моє завдання по життю досить довго було таким — гарантувати безпеку і гарний рівень життя собі, власній родині і моїм друзям, якщо це можливо.
Другий досвід, який мене сформував, — позитивний: це була школа. Я навчалася в 57-й школі в Києві, там до речі вчився і Андрій Федорів. Він, мені здається, на три класи, був молодший. Попри те, що це була радянська школа, вона була дуже просунута.
Щойно зʼявлялися нові тренди і тенденції в навчанні, наші викладачі дуже швидко перебудувалися. Віталася свобода слова, нові ідеї, не погоджуватись з вчителями. Плюс, рівень англійської, який викладали, був неймовірний. Коли я навчалася в університеті іноземних мов, то знала англійську краще за більшість своїх викладачів.
У нас були абсолютно круті методи навчання англійською, наприклад, фінальний екзамен англійською був не накшталт про «Молоді роки владіміра лєніна» або London is the capital of Great Britain. Нам давали якусь фразу, наприклад, Little pitchers have big ears, — що ви думаєте з цього приводу? І якщо ти проактивно підіймав руку, ділився непідготовленими думками з голови хорошою англійською, то ти отримував 5. І це було дуже круто.
Про перші гроші
Перші гроші заробила на офіційній роботі. Була оператором електронно-обчислювальних машин на заводі «Маяк» в 16 років. Моя зарплата була 200 карбованців, і за це не можна було нічого купити. Ну, можливо, шоколадку.
То був рік, коли я не вступила в КІМО. Мала час підготуватися для ще однієї спроби. Батьки сказали, що вдома сидіти не підходить, тож ми пішли на біржу праці, і там був вибір: взуттєва фабрика або оператор ЕОМ.
Про читання
Я обожнюю читати. Читаю книги в будь-яких форматах: електронні, паперові, аудіо.
У Google дуже сильна культура подкастів, тож я набралась рекомендацій, слухаю. З українських подкастів мені дуже подобається від Wtech. Дуже чекаю, коли вийде якийсь супермегаподкаст про книжки, бо поки те, що я чую, мені не підходить.
Про делегування та помилки
Контроль — це складова роботи керівника або керівниці. Але з мого погляду, якщо ти не навчилася делегувати, то як менеджер ти не відбулась.
Тут важливо: делегувати на тих в команді, кому довіряєш. Розібратися в людях, зрозуміти, хто чого вартий і далі делегувати.
Я за те, щоб люди робили помилки та вчилися на них. Не люблю робити якісь оргвисновки через помилки. Мені здається, що це абсолютно нормальний шлях для будь-якої людини. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Я вірю в цей постулат і його повністю підтримую. З мого погляду помилка і не одна — це нормально. Вона означає, що людина експериментує, пробує нове, не боїться.
— А є якась помилка, за яку ви не шкодуєте? Чомусь навчила або дала якийсь інсайт?
Кілька разів у своїй кар’єрі я приходила працювати в компанії, з якими я не розділяла цінності. Я б сказала, що це не помилка, а радше процес навчання, в якому ти розумієш, ось це моє, а ось це ні. Це не означає, що я працювала погано, але я розуміла, що наші сенси не збігаються.
Я досить високоенергійна та вимоглива. Розумію, що для людей, яким важлива рефлексія або побути на самоті, мене може бути забагато. На співбесідах намагаюся зрозуміти, наскільки ми енергетично зможемо з людиною працювати. Це не означає, що якщо людина дуже аналітична, задумлива і любить бути на самоті, вона не потрапить в мою команду. Головне, зрозуміти, чи ми можемо працювати разом.
Про наймання
На співбесідах я звертаю увагу на два аспекти: експертність і ставлення до життя та роботи. Якщо експертність перевірити досить легко, то для другого я витрачаю час. Мені потрібно зрозуміти, яка в людини мотивація, система цінностей, як вона ставиться до життя, її пріоритети.
Якщо обирати між експертністю і ставленням, я завжди оберу ставлення. Експертності можна навчитися, а ставленню — ні. Важлива частина ставлення для мене — це готовність, здатність і бажання навчатися.
У мене є стоп-запитання: «Якщо ви отримуєте цю посаду, зважаючи на ваш теперішній досвід, чому вам треба буде навчитися?» . Якщо людина не здатна оцінити себе реально відносно посади, не відкрита до нових знань, не має рефлексії щодо того, що їй знадобиться — то велике питання, чи вона буде готова інвестувати в те, щоб навчитися у новій ролі. На яку б посаду ти не перейшов, у будь-яку іншу компанію, тобі точно є чому навчитися.
У Google я перейшла з Kyivstar — і ось там було дуже важко. Перші пів року просто намагаєшся зрозуміти, що це за абревіатури, які люди використовують. У Google, як в технологічної компанії, є також свій набір абревіатур, інший підхід до продуктової розробки і багато іншого.
Зазвичай в компаніях все передбачено — точно знаєш свій календарний рік, що там буде, планування, всі стратегії відомі, нічого не треба вигадувати. Технологічні компанії абсолютно інші. Наприклад, люди часто запитують, куди нас приведе ШІ? Ніхто не знає, бо ми перебуваємо на етапі великої кількості експериментів. Немає готових стратегій, тобі потрібно щось намацувати на шляху, поки ти йдеш. І ось в цьому велика різниця.
Про необхідні керівнику скіли
Раніше я б сказала знання, аналітичні навички, здатність приймати самостійне рішення. Розуміючи, що зараз ШІ вирішує багато питань, які стосуються експертності і data-driven decisions, я б сказала, перше, це — критичне мислення, з яким ти здатна подивитися на те, що пропонують, і оцінити плюси-мінуси рішення.
Друге — готовність ризикувати, коли приймаєш рішення. Будь-яке рішення — це ризик. І, на жаль, я бачила багато керівників або керівниць, які дуже довго приймають рішення, або просто його перекладають на плечі співробітників, тому що бояться.
Ми не вирішуємо проблеми, в яких є однозначно правильна відповідь, а швидше працюємо з дилемами. Що ти обереш — точку А або точку В? І та, й інша точки має право на життя, але до них різні шляхи, різні гроші. Ніхто не знає правильної відповіді, життя потім показує, що було правильно.
І третє — людяність. ШІ ніколи не замінить справжню людську емпатію.
Менеджерський стиль
Перше — це комунікації. Це моя сильна сторона. Вважаю, що краще перекомунікувати, занадто часто зустрічатися, занадто багато розмовляти, ніж не зрозуміти один одного через нестачу комунікації. Війна підкреслила, що комунікації безцінні і їхня важливість як ніколи висока.
Друге — я ніколи не буду вимагати від своїх людей того, що не роблю сама. Якщо не приходжу в офіс на 9, не вимагатиму від інших. Але на нещастя моєї команди, я приходжу в офіс на 9, тому є нюанси (сміється).
І третє — люблю приймати рішення разом. На мені як на керівниці залишається відповідальність, це однозначно. Але мені подобається, коли ми обговорюємо рішення, а не просто приносимо їх готовими і потім намагаємося щось зробити з результатами.
Про фідбек
Будь-який фідбек — це цінність для мене. Я дуже люблю фідбек, іноді мені з ним важко, на щастя, нас оточують люди, які можуть казати неприємні речі в обличчя. Я це точно буду переживати, можливо, проговорювати з психологом, але це дуже цінно.
Це досить рідкісна річ в корпорації — щось сказати в обличчя, де всі бояться іноді за свої місця. Але я все одно пам’ятаю, що будь-який фідбек — це погляд конкретної людини на тебе.
Якщо щось відгукується або від чогось боляче, значить там щось є. Тому це треба забрати і подумати, що з цим робити.
Про роботу та вигорання
Робота для мене — це один з сенсів життя. Поруч з родиною, книжками, викладанням, спортом. Це один зі шляхів, завдяки якому я стаю кращою версією себе. Звісно, іноді мені хочеться все кинути та кудись поїхати, як і будь-якій людині. Але я точно знаю, що через місяць втомлююсь відпочивати й все одно чимось займусь.
Я була в декреті двічі. Перший — це було п’ять місяців. Другий декрет — два з половиною. Під час другого декрету я кажу чоловіка: може я залишуся вдома ще довше? Він такий: «Ні-ні-ні, іди на роботу, бо ти нам і так тут мозок виносиш, а далі буде тільки гірше» (сміється).
Я з покоління Х, для яких сабатікал — це щось на іноземному. Чи відчувала я вигорання? Так. Вперше і дуже сильно — у «Київстарі», коли почалася війна і було дуже велике напруження. Ми працювали 24 на 7, я не могла взяти відпустку. Дуже підтримувала те, що телеком сильно допомагав Україні виживати, чинити спротив.
Але я прийшла до точки професійного вигорання, говорила з психологом, коучем, але про сабатікал в мене не було думок. Тобто я працюю з вигоранням, якщо воно стається, але для мене відпустка — не рішення. Якою б довгою вона не була.
Для мене працює зміна діяльності: вести книжковий клуб, читати, робити якісь самарі, — будь-що, щоб перемкнутися з робочих завдань.
Про успіх
Для мене успіх — це коли я із задоволенням іду в офіс і з задоволенням повертаюся додому. Це означає, що вдома все добре, на роботі мені цікаво, мене надихають мої колеги, тому я із задоволенням в понеділок о 9 приходжу в офіс.
Бути в списках кращим топменеджером не є самоціллю. Проте, це дуже важливо для персонального бренду на ринку. У мене був випадок, коли я відмовилась від участі в рейтингу, бо не зрозуміла, чим я це заслужила. Якраз тільки стала генеральною директоркою, і мені кажуть: «Ми вас додамо і нагородимо». Кажу: «Не треба, я ще нічого не зробила». Мабуть, це було помилкою, бо вони більше до мене не повернулися (сміється).
Мені насправді дуже цінно, коли мене додають в списки, хоча я про це не просила, не будувала для цього взаємини з організаторами. Вони просто вважають, що я роблю класну роботу. Оце для мене тоді визнання.
Про людей, які надихають
Я не можу захоплюватись людьми, яких не знаю, бо потім настає розчарування, коли бачиш, як вони, наприклад, поводяться з іншими людьми.
Для мене приклад і натхнення — моя мама. Їй було 45-50 років, коли вона вперлася в скляну стелю і сказала, що вона хотіла перейти зі своєї посади сертифікації в продажі. Їй сказали, що тільки чоловіки класно продають. Вона психанула, і пішла зробила свій бізнес, в якому успішно вже працює 15 років.
Мене надихають мої подруги, як вони не здаються, попри складні історії, які в кожної з них є.
Безумовно, мене надихають мої діти, дівчата 23 і 13 років. Чесно, я просто в захваті, які вони розумні. Вчора ми розмовляли зі старшою про штучний інтелект, у нас розійшлися думки, але це було цікаво.
Про Україну
Чого Україні не вистачає, щоб стати Меккою для підприємців? Це точно не до мене питання, я все-таки не дотична ні до політики, ні до уряду. Я б сказала, що нам точно потрібен мир, тому що є багато компаній, які ми готові інвестувати. Зрозуміло.
У 2020 році , коли мене ще не було в Google, нам вдалося заохотити колег з наших Google for Startups виділити фонд для підтримки стартапів. Спочатку це було $5 млн, потім ми зробили другий раунд — $10 млн. У першому допомогли 58 стартапам, саме українським, з українськими засновниками, які фізично в Україні. Минулого тижня визначили 30 стартапів в другому раунді.
Чесно кажучи, те, що роблять українські стартапи, це космос. З моєї точки зору, можуть дати фору багатьом іншим країнам. Розмір нашої стартап-індустрії оцінюється у 28-29 млрд євро. Це дуже-дуже багато.
Про екзистенційне
— Джобсу приписують фразу, що він би обміняв всі свої досягнення, все, що в нього є, на зустріч з Сократом. Чи можете сказати, на що б ви щось обміняли?
На якусь зустріч нічого не міняла б. Мені точно не вистачає годин в добі. У мене набагато більше бажань, ніж можливості їх зробити. Наприклад, книжковий подкаст. У мене є й ідеї, і думки, але я розумію, скільки це часу буде займати, і знаю, що у мене зараз інші фокуси. Якби у мене було на 5-6 робочих годин на день більше, я б за це багато віддала.
Про своє майбутнє
Поки рано говорити про те, що буде далі. Я тут тільки дев’ять місяців. Все, що відбувається в Google — це дуже прикольно. Ми, звісно, не продуктова команда, не софтверні інженери — не розробляємо продукти. Проте, як каже мій шеф, сидимо в першому ряду і можемо взяти в цьому участь. Наприклад, багато продуктів, які зараз перебувають в розробці, тестуються нами. У процесі роботи.
Де ще в мене може бути така можливість? Для мене дуже важливо брати участь у тому, що впливає на українців та на людство в цілому. Google — ідеальне місце для того, щоб відчувати цю дотичність до змін.
Більше про це
Візіонерство, місія та розуміння майбутнього — Як ви думаєте, Вікторіє Тігіпко?
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
