Припустімо, у вас немає вищої освіти та постійної роботи. Раптово ви вирішили змінити місце проживання. Якщо випадково опинитеся в районі, де сталося вбивство, то станете потенційним підозрюваним. Так працюють технології передбачення злочинів. А ще вони нагадують сюжет «антиутопій», де безлика система вирішує, чи здатна людина порушити закон.

Редакція Vector розібралася в популярних алгоритмах для прогнозування злочинів у США, а також з’ясувала, як із ними йдуть справи в Україні.

Світ Філіпа Діка в сучасному суспільстві

У кулуарах поліцейської дільниці Нью-Йорка живуть троє буркотливих виродків із величезними головами та атрофованими тілами. Майк, Донна і Джеррі — пророки з аналітичного відділу поліції штату. Навколо них купчиться техніка: приймачі даних, аналізатори, компаратори й інші комп’ютерні механізми. Їхня мета — розшифровувати лепет розумово відсталих провидців. Їхня мова незрозуміла людині. Водночас в будь-якому зі слів або навіть складів цих істот може критися передбачення справжнього злочину.

Відділ, що займається розшифровкою цій какофонії, називається Precrime. Він створений, щоб виявляти й затримувати потенційних зловмисників — тих, хто тільки думав про злочин. У цьому аналітичному відділі працює головний герой оповідання Філіпа Діка «Звіт меншини» Джон Андертон. У систему пророкувань злочинів офіцер поліції вірить непорушно. Адже згідно зі статистикою, Precrime зменшив кількість тяжких злочинів у місті на 99,8%.

Розповідь Діка вперше опублікували 1956 року в журналі наукової фантастики Fantastic Universe. 2002 року Стівен Спілберг екранізував історію про недосконалі злочини в стрічці «Особлива думка».

А тепер перенесемося у 2013 рік, в Остін, район в західній частині Чикаго. В одному з невеликих будинків живе чорношкірий 22-річний Роберт Макденіел. Вранці до нього постукали співробітники поліції. Молодий чоловік із подивом запросив їх до хати. Переступивши поріг, вони повідомили Роберту, що він буде незабаром залучений у стрілянину. Водночас поліцейські не визначили, в якій ролі буде Макденіел — стрілком або жертвою.

Ця інформація базувалася на алгоритмі передбачення злочину, який використовували в поліції Чикаго. Імовірність, що Роберт незабаром постраждає, становила 99,9%. Чоловік не знав, як реагувати на цю інформацію. Його нічого не пов’язувало з криміналом. Одного разу Роберта оштрафували за невелику кількість марихуани, іншим разом — за ігри в кості на вулиці. На цьому список злочинів Роберта закінчувався.

Після цього візиту за чоловіком практично весь час спостерігали поліцейські. Жителі району почали підозрювати, що Роберт в чомусь замішаний.

Коли науково-фантастичний сюжет став реальністю

1994 року комісар поліції Нью-Йорка Вільям Браттон вирішив реорганізувати роботу на своїй ділянці. У правоохоронців були відсутні свіжі бази даних, комунікація між відділами була налагоджена слабо. Наслідком цих проблем стало зростання злочинності в місті.

Так, Браттон вирішив на своїй ділянці створити й впровадити програму Compstat. Вона працювала на базі алгоритму, який аналізував статистику злочинів у певній місцевості. Рапорти поліцейських заносилися в програму. У них — дані про сам злочин, повна інформація про жертв, час і місце. Алгоритм порівнював інформацію і міг встановити зв’язок між суб’єктами злочинів.

Результатом роботи Compstat стала комп’ютерна карта Charts of the Future. Вона ілюструвала, де найчастіше відбувалися розборки в місті. Це допомогло сфокусувати роботу поліції в певних мікрорайонах, які алгоритм вважав потенційно небезпечними. Інформація в Compstat оновлювалася кожні п’ять тижнів.

Через деякий час проєкт показав результат. За три роки загальний рівень злочинності у місті знизився на 27,44%, а вбивств — на 38,66% (на 3000 жертв менше, ніж було з 1990 до 1993). Такі показники зацікавили інші штати. Compstat став важливою частиною роботи правоохоронної системи США.

PredPol: теорія пограбування одного будинку

2012 року з’явився стартап PredPol (Predictive Policing). Його творцями стали доктор антропології Каліфорнійського університету Джефф Брантінгем і математик Джордж Молер. До запуску стартапу вчені публікували дослідження територіальних інстинктів у членів бандитських угруповань.

Вони лягли в основу ПО для запобігання злочинів — PredPol. Воно аналізує історичні дані про злочини в зазначеному районі. Після чого видає поліції дані про найнебезпечніші точки, де ймовірно може статися злочин. Так співробітник поліції може візуалізувати історію злочинів у певному районі в масштабі трьох, семи, 14 або 28 днів.

На відміну від Compstat, PredPol використовує машинне навчання. На виході у програми також утворюється карта з квадратами в приблизно 152 км². Кожному з них відповідає прогнозована ймовірність злочинів. Якщо область відзначається червоним, то вона висока, зеленим — низька.

Модель PredPol включає три аспекти злочинної поведінки:

• Repeat victimization (повторна віктимізація). Наприклад, якщо ваш будинок зламали сьогодні, то ризик повторного інциденту завтра зростає. Для правопорушників «раціонально» повернутися до місця, де вони раніше досягли успіху.
• Near-repeat victimization (повторна віктимізація поблизу). Якщо ваш будинок пограбували, зростає небезпека, що це трапиться з житлом сусіда. Методи злому в таких випадках майже завжди схожі.
• Local search (локальний пошук). За даними PredPol, статистично правопорушники рідко виїжджають далеко від основних місць своєї активності на зразок будинку і роботи. Схожі злочини, як правило, трапляються поруч.

Стартап сумарно залучив $3,7 млн. 2011 року PredPol впровадили в тестовому режимі в районі Лос-Анджелеса під назвою Футхілл (Foothill). На території приблизно 100 км² проживають майже 200 000 осіб. Більшість з них — вихідці з Латинської Америки й Мексики. Через деякий час PredPol допоміг знизити кількість квартирних крадіжок у Лос-Анджелесі на 25%, а в Санта-Крузі (Каліфорнія) — на 19%.

Palantir: секрети непомітного стеження

Palantir — мабуть, один із наймасштабніших і секретних проєктів зі збору та оброблення даних. Компанію заснували Пітер Тіль, Джо Лонсдейл, Алекс Короп, Стівен Коен і Натан Геттінгс 2003 року. Серед її клієнтів — Credit Suisse, JP Morgan Chase, Airbus, ЦРУ, ФБР і Міноборони США. 2015 року Palantir запатентував систему прогнозування злочинів.

У використанні продукти Palantir схожі на бази даних. Наприклад, журналісти Business Insider вивчали терористичні атаки в Багдаді. Так, вони з’ясували, що програма дозволяє візуалізувати на карті всі атаки за певний період. Також база містить докладні дані про кожну з них. Плюс Palantir дозволяє встановити зв’язок між людьми, причетними до тієї чи іншої події.

З моменту створення Palantir був замішаний мінімум у двох гучних скандалах. Наприклад, 2011 року в мережу витекла презентація стратегії й методів боротьби з Wikileaks. У тому числі Palantir пропонував кібератаки й тиск на журналістів, які підтримують цей проєкт. Після розголосу в Palantir офіційно вибачилися перед усіма причетними.

Також 2018 року The Verge розповіло, що поліція Нового Орлеана шість років використовувала систему прогнозування злочинів від Palantir. Так правоохоронці збирали відомості про жителів міста без їхнього відома. Того ж року поліція Нового Орлеана відмовилася від партнерства з Palantir.

SSL: коли стратегічним об’єктом може стати кожен

«Список стратегічних об’єктів» (ССО) або Strategic Subjects List (SSL) — модель, орієнтована на виявлення потенційних злочинців. Вона стала результатом співпраці Чиказького відділу поліції й Іллінойського технологічного інституту.

Алгоритм SSL ставив акцент не на територіальному аспекті, а на людському. Він ранжує людей за кількістю порушень і присвоює кожному від 0 до 500 балів. Відповідно, 0 означає «низький рівень ризику» того, що людина буде залучена в інцидент зі стріляниною як в ролі злочинця, так і жертви.

Для цього SSL використовує вісім атрибутів для ранжирування та оцінки:

• кількість разів, коли людина була причетна до перестрілок;
• вік під час його/її останнього арешту;
• число разів, коли людина ставала жертвою побоїв або нападів;
• кількість попередніх арештів за насильницькі злочини;
• приналежність до банди або інших вуличних організацій;
• число попередніх арештів за наркотики;
• тенденцію злочинності в районі, де живе людина;
• кількість попередніх арештів за незаконне використання зброї.

Також алгоритм аналізує наявність у потенційного злочинця освіти, зв’язків з раніше судимими людьми й часті зміни місця проживання.

Саме цей алгоритм вніс 22-річного Роберта Макденіела в списки потенційно небезпечних людей. Усього в ньому станом на 2013 рік було приблизно 420 імен, до 2017 — 400 000. SSL фінансувалося коштом федерального гранту — приблизно $4 млн. Восени 2019 року він закінчився, і програма припинила роботу.

У чому небезпека подібних алгоритмів?

У сучасних превентивних алгоритмів багато недоробок. Тому опинитися в списках потенційних злочинців може кожен.

Ризик збільшується у випадку з чорношкірими, латиноамериканцями або мігрантами. Оскільки відповідно до зазначених вище алгоритмів, такі люди частіше схильні до правопорушень. На думку американських правозахисників, це посилює нерівність і дискримінацію в суспільстві.

Директор правозахисної організації Electronic Frontier Foundation (EFF) Шахід Буттар вважає, що технології передбачення неминуче упереджені.

«Якщо зігнати в один район більше поліції, там знайдуть більше злочинів. Потім ШІ передбачить, що це дуже криміногенне місце», — каже правозахисник.

На думку професора права юридичного факультету Університету округу Колумбія Ендрю Фергюсона, ефективність подібних інтелектуальних систем все ще не доведена.

«Насправді не було зовнішньої перевірки того, чи працює ця технологія, що вона взагалі означає, з чим її порівнюють. Бракує також досліджень і наукових даних з цього приводу», — каже викладач.

Як підсумок, подібні програми використовуються недобросовісними поліцейськими для набивання статистики роботи. Про це ще 2010 року заявив колишній офіцер поліції Нью-Йорка Адріан Скулкрафт.

Чи використовують методи передбачення злочинів в Україні?

Нині в роботі українських правоохоронців використовуються спеціальні інформаційно-пошукові системи й бази даних. Вони містять величезний обсяг інформації з об’єктів, які служили речовими доказами у кримінальних виробництвах. Серед них:

• сліди рук з місця події;
• експертиза зброї;
• експертиза вкрадених речей;
• експертиза наркотичних засобів.

Низка баз даних для потреб органів кримінальної юстиції була створена співробітниками Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса Національної академії правових наук України.

Наприклад, один з таких проєктів — «Профіль вбивці» (2016). Це база даних. У неї потрібно ввести мінімум чотири ознаки конкретного кримінального провадження (стать і вік жертви, місце і спосіб вбивства). Після цього програма автоматично формує кілька версій щодо особи вбивці та мотивів скоєного злочину.

2 грудня 2020 року Кабінет міністрів затвердив Концепцію розвитку штучного інтелекту в Україні. В її межах планують впровадити до 2030 року ШІ в галузі освіти, науки, кібербезпеки, оборони й публічного управління.

У документі також зазначається, що ШІ планують підключати для «запобігання суспільно небезпечних явищ шляхом аналізу явних даних». Також концепція передбачає створення «Етичного кодексу ШІ» з урахуванням практики подібних систем в Європі й США.

Як буде працювати подібний механізм в Україні й коли його впровадять — поки невідомо.

Після приїзду в США у Томаса Петерффі було всього $100. Він не знав англійську, не отримав освіти й не уявляв, чим хоче займатися. Потім він захопився програмуванням, почав торгувати на біржі й змінив цю галузь. Зараз Петерффі — на 65 місці в рейтингу Forbes. Його статок оцінюється в $19,7 млрд. Редакція Vector розповідає, як біженцю з Угорщини вдалося створити електронний трейдинг.

Крок 1: Виїхати в США і навчитися програмувати

30 вересня 1944 року радянські війська звільняли Угорщину від окупації. Більшу частину населення Будапешта евакуювали в підвали й бомбосховища. В одному з них (в лікарні) під час бомбардування народився Томас (Тамаш) Петерффі.

Його сім’я не підтримувала політику СРСР. Як запевняв сам Петерффі, комуністи відібрали у його родичів усі землі й багатства, які вони заробляли століттями. Тому сім’я Томаса жила досить бідно. За спогадами мільярдера, у ті роки його мати часто плакала і запевняла: світить їм тільки голодна смерть.

В юному віці хлопчик став зачитуватися забороненими радянською владою романами Гораціо Елджера, які відшукав у бабусиній бібліотеці. Улюбленою темою американського письменника були діти, які самостійно вирвалися зі злиднів. Томаса подібні історії надихали. І вже в 12 років хлопчик спробував заробити на однокласниках.

Одного разу його друг привіз з Австрії жуйку Juicy Fruit і поділився (за іншою версією — продав) з Томасом. Спробувати новинку хотілося багатьом. Петерффі вирішив розрізати кожну пластинку на п’ять шматочків і продати всім охочим. Про цю угоду дізнався директор школи. Хлопчика притягли до кабінету і стали вичитувати. «Де твоя комуністична совість?» — кричав директор. Петерффі мовчав. За його словами, у ті роки він навіть не розумів значення цих слів.

Батько Томаса поїхав до США 1956 року після провалу Угорського повстання. Через дев’ять років до нього емігрував Томас, кинувши навчання на інженера-геодезиста. Для нього не знайшлося місця в будинку батька. Перенк Петерффі дав 21-річному хлопцю стодоларову купюру і побажав «зробити з себе щось». Знайти роботу Томасу допомогла угорська громада. Він влаштувався креслярем в нью-йоркську інженерну фірму, що займалася проєктуванням доріг.

Незабаром компанія купила італійський комп’ютер Olivetti No.1 для оптимізації роботи. Програмувати ніхто не вмів, тому почали шукати добровольця, який хоче навчитися. На пропозицію відгукнувся Томас. Йому здалося, що вивчити мову програмування набагато простіше, ніж англійську. І він не помилився. Незабаром Петерффі перекваліфікувався з геодезиста в програміста.

Крок 2: Знайти покликання

1967 року Петерффі отримав роботу в комп’ютерній консалтинговій фірмі Aranyi Associates. Влаштуватися туди йому теж допомогла громада — на чолі компанії стояв угорський іммігрант Янош Арані (Janos Aranyi). У Aranyi Associates Петерффі працював над програмами фінансового моделювання для компаній з Волл-стріт.

Через кілька років Петерффі влаштувався в фірму з торгівлі сировинними товарами Mocatta Metals. У ній він продовжує розробляти трейдингові й аналітичні технології. Завдяки голові компанії (ще одному угорському іммігранту Генрі Ярекі (Henry Jarecki)), Томас розібрався в тонкощах роботи фінансових ринків.

Одного разу Петерффі доручили розібратися, як правильно оцінювати опціони. Через дев’ять місяців наполегливої праці він представив розв’язання проблеми, схоже на модель Блека-Шоулза. Воно дозволяло визначати теоретичну ціну опціону.

До 1977 року Петерффі накопичив $200 000. Він витратив $36 000 на покупку місця на Американській фондовій біржі (AMEX). У той час хорошим брокером вважалася людина з гучним голосом і сталевими нервами. На його тлі Томас Петерффі виглядав як мінімум дивно.

«Він не відповідав шаблонам», — згадував віцепрезидент з торгівлі опціонами в AMEX Вільям Бродський. «У нього був сильний угорський акцент. Він прийшов на біржу після роботи в IT, а в останні роки був зайнятий на сировинній фірмі. Він був фахівцем із золота і срібла, а не біржовим трейдером».

Сам Петерффі згадує, що щоранку тягнув в AMEX тонни паперів, видрукованих на комп’ютері. Ніхто на біржі не розумів навіщо. «Усі вважали мене абсолютно божевільним», — сміється підприємець.

Петерффі продовжив консультувати Ярекі навіть після відходу з Mocatta Metals. Один з таких випадків стався 1980 року. Тоді мільйонери брати Ханти з США спробували скупити світовий запас срібла. Це дестабілізувало ринок дорогоцінних металів. Представники великих бірж зібралися обговорити доцільність купівлі надлишків срібла і за якою ціною. Петерффі був присутній на зустрічі на прохання Ярекі. Через годину дискусій Томас просто назвав оптимальну ціну.

«Дивно, але він майже точно вказав ціну, за якою срібло продавалося через три або чотири тижні», — згадує близький друг Томаса Ерл Немсер.

Крок 3: Встановити свої правила

1978 року Петерффі заснував компанію TP&Co (Thomas Peterffy and Company). Потім він найняв чотирьох трейдерів, яких навчив свого алгоритму. Від вдалої угоди співробітник отримував 30%. У разі невдачі всі збитки покривала фірма Петерффі.

1982 року він трансформував TP&Co в Timber Hill — фірму, названу на честь двох доріг в улюбленому районі північної частини штату Нью-Йорка. У компанії працювало всього вісім співробітників. Разом з ними підприємець задумав змінити застарілу систему торгів. Петерффі шукав спосіб електронного читання цін опціонів у міру їхнього розміщення, а не пару разів на добу.

«Мені було дуже нудно здійснювати від 20 до 30 угод в день, коли всі говорили про бейсбол або баскетбол», — згадував він в інтерв’ю NYT. «Так що я стояв і фантазував про пристрій, що міг би робити це замість мене».

Так він вклався в виробництво переносних комп’ютерів, які нагадували сучасні планшети. За допомогою них він планував торгувати прямо з ями NYSE і СВОЕ. Обидві біржі інноваційний підхід до торгів сприйняли з побоюванням. Незабаром вони заборонили приносити будь-яку аналітичну техніку в торговельний зал, крім калькуляторів.

«Це випадок, коли люди боялися інновацій. У Тома було своє бачення, і він хотів його реалізувати. Вони боялися, що ця нова технологія дуже сильно змінить їхній звичний світ», — згадував події тих років віцеголова Lehman Brothers Томас Руссо.

Тоді Петерффі придумав, як обійти заборону. Вікна його офісу знаходилися навпроти торгового залу Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE). Він встановив на них екрани, які спалахували певними кольорами у в певній послідовності. Кожна дія означала цифру від одного до дев’яти. Так, якийсь час трейдери Петерффі продовжили працювати, отримуючи оновлені дані в реальному часі.

Безперервно миготливі вогні також викликали переполох в торговому залі. Щоб довести, що в такій передачі інформації немає ніякої інсайдерської торгівлі, Timber Hill роздав шифр всім охочим. Незабаром біржа попросила відвернути екрани. Але Петерффі не думав здаватися. Тоді він найняв клерків, які стояли біля вікон і системою знаків передавали цифри трейдерам.

У 1986 Timber Hill уже торгувала на:

• Американській фондовій біржі (AMEX);
• фондовій біржі Філадельфії (PSE);
• ф’ючерсній біржі Нью-Йорка (NYFE);
• Чиказькій товарній біржі (CME);
• Чиказькій опціонній біржі (CBOE);
• Чиказькій торговій палаті (CBT);
• Тихоокеанській фондовій біржі (PSE);
• опційному підрозділу Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE).

У той рік команда Петерффі переписали торгову систему для роботи на платформах Sun. Завдяки цьому прибутковість капіталу трейдерів фірми склала за рік 430%. До 1987 перевага електронного трейдингу стала очевидною. Біржі поступово стали дозволяти комп’ютери у своїх залах.

Крок 4: Зламати NASDAQ

Біржа NASDAQ запустилася 1971 року. Вона відрізнялася від наявних тим, що першою впровадила електронну дошку купівлі-продажу активів. Також у ній була відсутня класична біржова яма з кричущими трейдерами. Усі операції проводилися через ручне введення даних.

Команда Timber Hill приєдналася до торгів на NASDAQ 1987 року. Петерффі відразу не сподобалася ідея ручного введення даних. Тому в Timber Hill вирішують зламати термінал біржі. Конкретного опису цього процесу знайти не вдалося. Схоже, фахівці Timber Hill реально розкрили термінал і під’єднали до комп’ютера з програмою для автоматичного трейдингу.

Через якийсь час керівництво біржі помітило, що один із брокерів підозріло швидко обробляє заявки й реагує на зміни котирувань. Як згадував Петерффі, високопоставлена людина з NASDAQ довго нависала над підприємцем, поки не запитала: «Ну скажи, як ти це робиш?». Петерффі пояснив систему.

Топменеджер вислухав і сказав, що перевірить чи дозволяють таке правила біржі. Через якийсь час він повернувся до столу Петерффі. «У зводі правил NASDAQ сказано, що не можна перерізати дроти. Усі замовлення необхідно вводити з клавіатури. У вас є тиждень, щоб це виправити», — повідомив представник біржі.

Як можна без злому терміналу і ручного введення оперативно обробляти інформацію? Незабаром, підприємцю спала на думку геніальна ідея — ця робота під силу роботу.

У підсумку в залі NASDAQ з’явився саморобний робот, що друкує гумовими пальцями. Це був досить гучний, але швидкий апарат. Зате він не порушував правила торгів на NASDAQ. Так команда Томаса придумала першого роботизованого трейдера на Волл-стріт.

Крок 5: Утвердитися в епосі цифрових торгів

Кількість працівників Timber Hill збільшилася до 142 у 1992-му і до 284-х у 1997-му. Компанія починає торгувати в Європі на Швейцарській біржі фінансових ф’ючерсів і опціонів (SOFFEX).

1993 року Петерффі розділяє Timber Hill на дві компанії. Timber Hill продовжить розвивати механізми для технологізації ринку. Новостворена Interactive Brokers взяла на себе роль брокера. Обидві компанії увійшли до холдингу Петерффі Interactive Brokers Group (IBKR). 1999 року його покупкою зацікавилися представники одного з найбільших інвестиційних банків США Goldman Sachs. Петерффі відхилив пропозицію. Сума не розголошувалася.

Уже до 2001 року загальні обсяги електронних брокерських операцій і маркет-мейкерської діяльності компанії тепер перевищили 200 000 угод в день. У наступні роки IBKR продовжила випускати різні інструменти для трейдерів.

Наприклад, 2002 року запустили сервіс MobileTrader. Він дозволив клієнтам IBKR торгувати з будь-якої точки світу. Інший приклад — TWS Probability Lab, який запустили 2013 року. Це інноваційний і практичний інструмент для торгівлі опціонами без складних математичних обчислень.

2007 року компанія провела IPO. У ході розміщення вона залучила $1,2 млрд. Паралельно зростав капітал компанії. 2002 року він склав $2 млрд, а у 2020-му — $9 млрд.

Крок 6: Передати досвід наступному поколінню

У 2019 Петерффі оголосив, що покидає посаду CEO в IBKR. Він зберіг пост голови ради директорів. Новим СЕО став Мілан Галік. Зараз в IBKR працює понад 2000 осіб. Чистий прибуток досяг $1,17 млрд 2020 року.

Петерффі каже, що автоматизація зробила світ кращим. Наприклад, здешевила покупку і продаж акцій. Але підприємець вважає, що ця гонитва за швидкістю приносить більше шкоди, ніж користі.

«Ми змагаємося за мілісекунди. І те, чи можете ви заощадити три мілісекунди під час виконання замовлення чи ні — не несе абсолютно ніякої соціальної цінності», — висловив думку мільярдер.

30 вересня Петерффі виповниться 77 років. Він живе у своєму заміському будинку у Флориді, їздить на конях і продовжує задавати тренди в трейдинговому бізнесі. Він уже не створює алгоритми, не пише програми й не бере участь в торгах. Про цей час йому нагадує невелика статуетка «Аліси в країні чудес» Сальвадора Далі. За словами Петерффі, Волл-стріт тих часів часто нагадував перевернутий світ.

«У ньому люди безглуздо й незрозуміло чіпляються за статус-кво, а не приймають інновації здорового глузду. Там я і відчував себе „Алісою в країні чудес“», — сміється мільярдер.

Видання MIT Technology Review опублікувало історію операції Trident Breach (2008–2010). У її межах американське ФБР, українська СБУ і російська ФСБ повинні були об’єднатися, щоб упіймати головних кіберзлочинців того часу, які вкрали як мінімум $79 млн. Ця операція могла завдати нищівного удару кіберзлочинності. Про те, що ж пішло не так і як провал операції вплинув на те, що відбувається сьогодні, читайте в переказі Vector.

Найбільша справа

Ця історія почалася 2008 року в офісі ФБР в Омасі, штат Небраска. Саме там агенти почали розслідувати низку кіберзлочинів, під час яких хакери вкрали з рахунків американців не менше $79 млн. На той момент це була найбільша справа про кіберзлочинність в історії ФБР.

Поступово в американських слідчих почав вимальовуватися портрет зловмисників. Операцію назвали Trident Breach. У фокусі її уваги опинилася глобальна високотехнологічна діяльність організованого злочинного угруповання зі Східної Європи. Поступово у ФБР стікалися докази з усього світу.

Джим Крейг вів свою першу справу з ФБР. Понад рік він їздив Україною, намагаючись налагодити відносини між урядами трьох країн — США, України та Росії. Це була безпрецедентна спроба співпраці. Американські агенти обмінювалися розвідданими з українськими й російськими колегами, випивали разом і планували широкомасштабну операцію.

Такий момент єдності особливо варто згадати сьогодні. Рівень кіберзлочинності став однією з головних тем червневого саміту президентів США й Росії Джо Байдена та Володимира Путіна. Американці закликають Москву контролювати кібератаки зі своєї території. Жертвами їхніх програм-вимагачів регулярно стають американські держустанови, лікарні й навіть найбільший нафтопровід Colonial Pipeline.

У відповідь на тиск Вашингтона і Путін, і директор ФСБ Олександр Бортніков заговорили про можливу співпрацю із США в боротьбі з кіберзлочинністю. Однак чиновники в Білому домі налаштовані дуже скептично.

Щоб зрозуміти їхню недовіру, потрібно повернутися до розслідування Джима Крейга. Операція Trident Breach була унікальним шансом зруйнувати одне з найуспішніших кіберзлочинних угруповань світу. Агенти називали 29 вересня 2010 року — день скоординованих поліцейських рейдів в Україні, Росії, Великобританії та США — Днем «Д» (за аналогією з датою висадження союзних військ у Нормандії 6 червня 1944 року під час Другої світової війни).

Проте в День «Д» усе пішло шкереберть.

Головні кіберзлочинці

В операції Trident Breach були десятки цілей у всьому світі. Однак список очолювали троє чоловіків.

«Славік»

Перший — успішний хакер-росіянин Євген Богачов із суперечливою тягою до анонімності й обурливої розкоші. У мережі його знали як «Славіка». Богачов створив шкідливу програму Zeus. Вона заражала комп’ютери й непомітно відкривала доступ до банківських рахунків.

Програма була справжнім хітом: проста, непомітна, ефективна, регулярно оновлювана, здатна зламати будь-яку ціль і водночас досить гнучка. Розслідування встановило, що Богачов використовував Zeus для створення кіберзлочинної імперії з амбіціями багатонаціональної корпорації.

«Танк»

Другим у списку Trident Breach став один із найважливіших клієнтів Богачова — українець В’ячеслав Пенчуков. У мережі він був відомий як «Танк». Пенчуков керував власною хакерською бандою. Він платив Богачову тисячі доларів за використання шкідливого ПО Zeus і завдяки йому крав мільйони. Угруповання Пенчукова використовувало програму з інтеграцією в неї Jabber — софту для обміну миттєвими повідомленнями. Останній давав хакерам апдейти про їхню «роботу»: коли відбувалося зараження, вони отримували повідомлення і переказували гроші.

Банда «Танка» працювала в Донецьку. Сам він був настільки залучений в керування схемою, що якийсь час ФБР вважало його ватажком. Однак згодом з’ясувалося, що «Танк» — VIP-клієнт «Славіка». Мабуть, він був єдиним, хто особисто розмовляв із Богачовим.

«Танк» не був загадкою для федералів. У нього була звикла до достатку сім’я та дуже публічний «підробіток» — він грав на вечірках під псевдонімом DJ Slava Rich. Агенти сподівалися, що життя на широку ногу зрештою обернеться для нього крахом.

«Аква»

Третьою ціллю операції став росіянин Максим Якубець, відомий як «Аква». Він фігурував як організатор масштабних операцій із відмивання грошей. Використовуючи тисячі спільників і підставних компаній, він переказував гроші зі зламаних банківських рахунків назад до Східної Європи, зокрема в Україну.

У 2000-х таке поєднання кмітливості технологічних стартапів і бездушності організованої злочинності було новим. Усе це угруповання можна назвати піонерами у своїй галузі.

Горілчана дипломатія

Справа, яку розслідувало ФБР, охоплювала всю земну кулю. У США і Європі — жертви й відмивання грошей. В Україні й Росії — нападні хакери. ФБР потребувало допомоги російських і українських колег.

Організувати таке партнерство було непросто. Коли Крейг прибув до Києва, йому повідомили, що агенти ФСБ не ступали на територію країни з часів Помаранчевої революції 2004 року. Крейгу ж було потрібно зібрати колег із різних країн за одним столом.

Початок співпраці

Перша зустріч відбулася в бутик-готелі «Опера» в Києві. Бесіди мали гіпотетичний характер, мінімум взаємної довіри й очікувань. Та, на подив Крейга, чотири російські агенти були налаштовані дружньо. Вони заявили, що хочуть обмінятися інформацією про хакерів. І навіть запропонували агентам ФБР поїздку в Росію, щоб поспостерігати за підозрюваними.

Американці розповіли про рушійну силу їхнього розслідування — чат-сервер Jabber. Вони виявили його та почали відстежувати у 2009 році. Jabber допоміг їм зазирнути в листування угруповання Zeus. У ній інформація про операції та ділові угоди перемежовувалася з балаканиною про іграшки й дорогі відпустки, на які витрачалося одержане злочинним шляхом.

Злив

Експідрядник ФБР Джейсон Пассуотерс роками працював над справою Trident Breach у США і Європі. Він каже, що стеження за журналом чату зловмисників (архівом стенограм з онлайн-чату) й обмін інформацією з ФСБ і СБУ відбувалися практично постійно.

Одного разу, у квітні 2010 року, коли Пассуотерс як зазвичай переглядав журнал чату, йому на очі потрапило повідомлення, яке він навряд чи колись забуде.

«Хлопці, вам гаплик. ФБР пасе вас. Я бачив журнали», — писав один із хакерів «Танку».

Пассуотерс зрозумів, що йдеться про журнали, які він переглядає в цю хвилину. Про їхнє існування знала лише жменька агентів. Чомусь стався витік. Агенти ФБР підозрювали, що тут не обійшлося без української корупції.

«Було очевидно, що хтось у підрозділі, хто був у курсі ключових деталей справи, передав інформацію кіберзлочинцям… Навіть термінологія в їхній розмові була незвичайною для кіберзлочинців і, вочевидь, прийшла прямо з матеріалів справи», — розповідає на умовах анонімності один із колишніх офіцерів СБУ.

Реакція хакера

Спочатку «Танк» злякався. Особливий страх йому вселяла можливість опинитися перед американським правосуддям. Хакер, який попередив «Танка», своєрідно його заспокоював: «Це те життя, яке ми вибрали. Усі, хто візьмуть меч, від меча загинуть», — писав він.

Далі «Танк» повівся дивно. ФБР очікувало, що він негайно знищить сервер і перенесе операції в інше місце. Замість цього він і його команда поміняли нікнейми та продовжили ще місяць користуватися скомпрометованою системою. Зрештою сервер відключили. На той час здавалося, що розслідування ФБР уже ніщо не зможе зупинити.

Підготовка до Дня «Д»

У червні 2010 року майже 20 офіцерів із різних країн зустрілися в лісі під Києвом у резиденції голови СБУ Валерія Хорошковського. Цей будинок часто використовували для прийому найважливіших відвідувачів. Усі зібралися в розкішній конференц-залі, щоб спланувати деталі Дня «Д». Офіцери детально обговорили підозрюваних, обмінялися інформацією про завдання операції й обговорили ролі, які мала зіграти кожна зі спецслужб.

Наприкінці дня їм накрили стіл із безліччю страв, вином і горілкою. Скільки б офіцери не пили, їм наливали ще і ще. Кожен учасник мав виголосити тост. Після урочистості співробітники СБУ виявили бажання влаштувати американським колегам екскурсію містом. Не дивно, що ті мало що запам’ятали з побаченого.

Попри похмілля наступного ранку, загальний план операції був готовий. 29 вересня поліція п’яти країн — США, Великобританії, України, Росії та Нідерландів — одночасно заарештує десятки підозрюваних. Ця операція затьмарить усі попередні розслідування кіберзлочинів.

Головний біль

Агент Крейг і його команда прибули до Донецька й зупинилися в престижному готелі «Донбас Палас». У готелі в американських агентів не було часу на відпочинок. Вони чекали, коли СБУ, що керує операцією на своїй території, дасть їм зелене світло.

Однак українці знову і знову переносили дату рейдів. Американці не розуміли, що провокує затримки.

У СБУ стверджували, що співробітники служби йдуть слідом «Танка», уважно спостерігаючи за його переміщеннями між нічними клубами та квартирою. Потім, на початку жовтня, українська група спостереження повідомила, що загубила його.

Американці були незадоволені, але не особливо здивовані. Вони змирилися з реаліями роботи в Україні, країни з горезвісною корупцією.

Хоча українці втратили «Танка», вони продовжували відстежувати п’ятьох його помічників. Місцева поліція, здавалося, вже готова була зайнятися чимось іншим. Однак СБУ несподівано дала зелене світло, і рейди почалися.

Довгоочікувані рейди

Україна

Під час рейду добре озброєний загін спецпідрозділу СБУ вибив двері квартири одного з підозрюваних. Беззбройних американських колег залишили чекати зовні. Уже пізно вночі команда Крейга потрапила у квартиру. Це було житло Івана Клепікова, відомого як «petr0vich». Він був системним адміністратором банди. Клепіков відповідав за нудну, але важливу роботу, яка підтримувала кримінальну діяльність угруповання.

Зловмисник зручно розмістився у вітальні в спідній білизні й халаті. Українці попросили Крейга представитися. Це було завуальованою загрозою: Клепікова можуть відправити в США, де закони про призначення кримінальних покарань набагато суворіші, ніж у більшості країн. Проте Конституція України забороняє екстрадицію громадян. Тим часом дружина Клепікова тримала їхню дитину на кухні та сміялася, розмовляючи з офіцерами. Сисадміна затримала поліція.

Потім рейд пройшов у квартирі самого «Танка». Картина була та сама: співробітники СБУ першими ввійшли всередину, агенти ФБР чекали зовні. Коли Крейгу вдалося потрапити у квартиру, «Танка» там, звичайно ж, не було. Саме житло виглядало неприродно чистим, ніби після прибирання. На думку Крейга, там уже кілька днів нікого не було.

Він згадав недавні повідомлення від української групи спостереження. Вона стверджувала, що стежить за «Танком» і має у своєму розпорядженні відомості про те, що він недавно був удома. Зараз це здавалося неймовірним.

Тієї ночі в Україні затримали п’ятьох осіб. Жоден із п’яти заарештованих не залишився під вартою надовго.

Так закінчилася дворічна міжнародна операція з упіймання найбільших кіберзлочинців світу. Крейг і його команда були розлючені. Але якщо в Україні ситуація була сумною, то в Росії справи були ще гірші.

Росія

Поки в Донецьку проходила операція, американці сподівалися, що їм подзвонять із з-за Росії з приводу рейду ФСБ на резиденцію Максима Якубця («Акви»).

«Справа дійшла до Дня „Д“, і трапився гостинг. СБУ намагалася зв’язатися з [росіянами]. ФБР дзвонило в посольство в Москві. Повна тиша. Ми все одно провели операцію, без ФСБ. Місяці мовчання. Нічого», — розповідає Крейг.

Операція увінчалася певним успіхом — десятки зловмисників нижчої ланки були арештовані в Україні, США і Великобританії. Серед них були й друзі «Танка», які допомагали вивести вкрадені гроші з Англії. Однак суміш корупції й суперництва позбавила операцію Trident Breach головних цілей.

Злочинці з хорошими зв’язками

Не всі в СБУ водять BMW. Після операції деякі українські чиновники були незадоволені корупцією і витоком інформації в спецслужбах країни. Вони дійшли висновку, що донецький рейд проти «Танка» й угруповання Zeus провалився через наведення корумпованого офіцера СБУ Олександра Ходаковського.

У той час Ходаковський був головою загону спецпідрозділу «Альфа» донецької СБУ. Той самий загін керував рейдами в межах Trident Breach. Ходаковський також допомагав координувати роботу правоохоронних органів у регіоні. Це дозволяло йому заздалегідь повідомляти підозрюваним про обшуки, розповідає на умовах анонімності ексофіцер СБУ.

Коли 2014 року почалася війна між Україною і Росією, Ходаковський дезертував. Він став одним із політичних діячів самопроголошеної «ДНР».

Однак проблема була не тільки в цьому корупціонері. Українське розслідування і судовий розгляд щодо «Танка» та його угруповання продовжилися і після рейдів. Але він залишався на свободі.

«Завдяки своїм корумпованим зв’язкам серед керівництва СБУ, „Танк“ домігся, щоб справами проти нього займалася донецька філія, а не Центральне управління СБУ в Києві. У підсумку йому вдалося припинити там розгляд справи», — розповідає колишній офіцер СБУ.

Не дивно, адже «Танк» тісно пов’язаний із колишнім президентом України Віктором Януковичем, який втік з України в Росію 2014 року. Водночас «Танк», навпаки, перебрався на Захід, до Києва. У столиці він представляв деякі інтереси експрезидента і власні комерційні підприємства.

Після повалення Януковича нове керівництво України рішуче повернулося в бік Заходу. Останнім часом Україна співпрацює з американцями в розслідуваннях кіберзлочинів на рівні, немислимому для 2010 року. Проте корупція, як і раніше, широко поширена.

Пассуотерс понад 10 років працював з українцями над протидією кіберзлочинності. Він вважає, що в країні є безліч «дійсно хороших людей», які «мовчки працюють на правильному боці».

Насувається загроза

Хоча рейди 2010 року зруйнували значну частину бізнесу Богачова, він залишився відомим підприємцем-кіберзлочинцем. Богачов створив нове злочинне угруповання «Бізнес-клуб». Незабаром воно перетворилося в монстра, який вкрав понад $100 млн. До 2013 року угруповання перейшло від злому банківських рахунків до запуску перших сучасних програм-вимагачів з допомогою інструменту CryptoLocker. Богачов знову опинився в центрі еволюції кіберзлочинності.

Приблизно в той самий час дослідники голландської компанії з кібербезпеки Fox-IT уважно вивчили шкідливе ПО Богачова. Вони виявили, що програма не просто атакує випадкові цілі. Вона непомітно шукає інформацію про поліцію, військових і розвідувальні служби в Грузії, Туреччини, Сирії й Україні. Стало зрозуміло, що Богачов не просто працює в Росії. Його шкідливе ПО насправді видобувало розвіддані для Москви.

Сьогодні ФБР пропонує $3 млн за інформацію, яка сприятиме арешту Богачова. Вище гонорар тільки за інформацію щодо Максима Якубця — $5 млн. Це дві найбільші нагороди за арешт хакерів.

Через кілька тижнів після мовчання, під час донецьких рейдів у Москві таки оформили ордер на обшук в Якубця. Проте він залишився на волі. «Аква» навіть розширив свою діяльність — зараз він керує власною кіберзлочинною імперією Evil Corp.

Згідно з обвинувачувальним актом від 2019 року, Evil Corp відповідальний за крадіжки в розмірі не менше $100 млн. За два останні роки сума зросла. Сьогодні цей синдикат — одна з найбільших банд вимагачів у світі. Як і у випадку з Богачовим, Якубець, схоже, зацікавлений не тільки в прибутку. За даними Мінфіну США, до 2017 року він почав працювати на ФСБ.

«За ці роки були деякі тактичні перемоги, але до цього дня я бачу, як одні й ті самі хлопці спливають то тут, то там. Ми називаємо їх „старими вовками“ кіберзлочинності. Я особисто вважаю, що якби „Танка“, „Акву“ та „Славіка“ схопили 2010 року, сьогодні ситуація була би зовсім іншою», — резюмує Пассуотерс.

Telegram входить у 10 найпопулярніших застосунків серед українців. Основна аудиторія месенджера — люди віком від 18 до 34 років. Їх приваблює не тільки зручність, але й одна з конкурентних переваг — анонімні Telegram-канали. Це внутрішні медіа, які публікують дуже різний контент — від мемів і порно до політичних і бізнес-інсайдів.

У своїй колонці Head of Content Vector Дмитро Кошельник розібрав історію виникнення цього феномена, особливості роботи каналів і способи регулювання.

Людина в чорному

Розмову про анонімні Telegram-канали варто почати з особистості засновника й історії створення месенджера. Павло Дуров — одночасно найбільш закритий і найбільш цитований російський мільярдер. Він не з’являється на публіці, майже не дає інтерв’ю, а зі своєю аудиторією спілкується виключно через соцмережі й канал в Telegram.

У 2012-му російський журналіст Микола Кононов випустив книгу «Код Дурова». Вона досі залишається єдиною докладною біографією Дурова. У ній підприємець виглядає таким собі анархістом від бізнесу. Він не вірить в майбутнє держав, є прихильником свободи і креативності, а також виступає проти авторитаризму, обмежень і контролю.

Ці риси простежувалися в його першому серйозному проєкті. У 2006-му Дуров разом із В’ячеславом Мірілашвілі й Львом Левієвим запустив соцмережу «ВКонтакте». Технічним директором виступив брат Павла — Микола, якого часто називають геніальним програмістом.

«ВКонтакте» — успішний клон Facebook з відмінностями в плані цензури і модерації. Зокрема Дуров не став боротися з піратським контентом і порно на майданчику.

Підприємець добре розумів користувачів зі Східної Європи й знайшов конкурентну перевагу. Але Дуров не просто дозволив піратський контент і можливість висловлюватися з різних приводів: він прив’язав до цього цінності. Наприклад, вільний обмін інформацією, боротьбу з системою і готовність порушувати правила заради цього.

Звичайно, і за Дурова у «ВКонтакте» була модерація, але час від часу підприємець робив яскраві публічні жести. Наприклад, 2012 року Сергій Лазарєв оголосив про намір подати в суд на «ВКонтакте» через піратство. У відповідь Дуров видалив зі свого майданчика всі пісні виконавця. Рішення пояснили «низькою якістю виконання». Сам Дуров написав у Twitter, що після видалення треків Лазарєва культурна цінність аудіозаписів соцмережі «різко зросла».

Telegram з’явився після іншої гучної історії. 2011 року Дуров відмовився на вимогу ФСБ закрити п’ять опозиційних груп і дві зустрічі. Потім його викликали на допит в прокуратуру, але Дуров проігнорував повістку. Після цього до квартири підприємця прийшли люди в масках. Він не відкрив двері, і в підсумку його не затримали.

За офіційною версією, після відходу силовиків Дуров вирішив написати своєму братові Миколі й усвідомив, що у нього немає безпечного засобу для спілкування.

Першу версію Telegram запустили в серпні 2013-го. Це був своєрідний аналог WhatsApp. Його конкурентною перевагою стали «секретні чати». Це листування, в яких використовується наскрізне шифрування. Повідомлення зберігаються тільки на пристроях одержувача і відправника.

Немає ніяких гарантій, що ця історія повністю правдива. Зате вона зміцнює образ Дурова як борця з системою. Уже після свого від’їзду з Росії він дав кілька інтерв’ю західним виданням. Схоже, його метою було публічно розповісти про свої погляди й ідеології месенджера. Дуров пояснював свій від’їзд політичними причинами, включаючи наслідки відмови надати спецслужбам дані українських користувачів.

Тоді ж він оголосив, що Telegram повинен підвищити планку людських комунікацій. Дуров говорив, що для цієї мети компанія повинна зберегти незалежність. Тому він сам фінансував проєкт. Зараз Дуров досить часто пише про цифрову свободу. Зокрема він вважає, що Apple і Google їй загрожують.

Для розуміння контексту роботи анонімних каналів у Telegram важливо уточнити, що Дуров і його компанія не б’ються з політичними режимами. Він просто надає комунікаційний інструмент, який можуть використовувати й опозиція, і провладні сили.

Останнє в недавньому документальному фільмі про Дурова підкреслив віцепрезидент Telegram (раніше обіймав цю ж позицію у «ВКонтакте») Ілля Перекопський. Він зазначив, що компанія просто пропонує платформу, на якій люди можуть висловлювати будь-яку думку. Ту ж відмову від блокувань опозиційних груп Дуров пояснював бажанням не допустити відтоку користувачів до конкурентів.

Медіа всередині месенджера

Євангеліст Telegram і друг Дурова Антон Носик стверджував, що на розвиток Telegram-каналів вплинуло поширення порно. За даними видання «Секрет Фирмы», перші 100 000 активних користувачів прийшли переважно з ОАЕ і Саудівської Аравії. До них приєдналися й інші держави Близького Сходу.

У мусульманських країнах контент для дорослих традиційно заборонений. Зате в Telegram користувачі з Саудівської Аравії почали створювати своєрідні порнографічні видання. Ці невеликі збори кількістю приблизно у 200 осіб стали своєрідними аналогами тематичних форумів. Через три роки в Telegram додали можливість створювати повноцінні медіа на базі месенджера — блог-платформу Telegraph.

Носик називав канали новою формою ЗМІ — анонімною, але з брендом. Тобто користувач довіряє не конкретній людині чи редакції, а пабліку. За версією Носика, завдяки анонімним каналам користувачі залишаться вільними від державної пропаганди.

Створення такого медіа коштує дешево, а отже їх легко запускати. В ідеальному світі за анонімними каналами стояли б галузеві інсайдери, експерти та активісти, які не можуть висловлювати свою думку публічно. На практиці ж це обернулося появою мінімедіа, які транслюють вигідні третім особам політичні меседжі, просувають шкідливі для суспільства тренди або атакують конкурентів.

Широке застосування і ніякої відповідальності

В Україні анонімні Telegram-канали вже перетворилися на повноцінний бізнес. На ринку є команди, які розробляють їх під ключ і наповнюють контентом. Теми можуть бути різні — від оборонної промисловості й війни на Донбасі до проблем Києва. Інформаційний порядок будується на «інсайдах від анонімних джерел». Співвідношення правди та фейків становить приблизно 50/50.

Telegram-канали часто працюють сітками. Наприклад, зацікавлена особа діє через три канали — нейтральний, такий, що підтримує певну точку зору, й опозиційний. Так можна диктувати великій аудиторії певний наратив.

Багато анонімних каналів пов’язані між собою через взаємну рекламу, рекомендації, згадки й репости. Це допомагає не тільки наростити аудиторію, але і транслювати потрібні третім сторонам меседжі. Такі канали непогано монетизуються — у топових пост коштує майже $1000.

Раніше видання Liga.net публікувало топ-10 анонімних Telegram-каналів в Україні за 2019-й. Їхнє загальне охоплення перевищило 166 млн переглядів на рік. Всі топ-10 — політичні канали.

Втім, попит на такі пабліки є і в бізнесі. Наприклад, на галузеві канали для критики конкурентів. Працює все за такою схемою — команда запускає Telegram-паблік. У ньому розповідають про проблеми сфери — від поганих кейсів до держрегулювання. За грамотної побудови висловлювань свою частку критики отримують всі учасники ринку. Просто замовника критикують рідше і менш конкретно.

Через Telegram-канали легко маніпулювати громадською думкою і залучати користувачів. Читач навряд чи захоче або зможе відстежити початкове джерело інформації й стане перевіряти її вірогідність.

«Інсайди» швидко переходять в інші соцмережі й платформи. У гонитві за кліками і лайками їх легалізують реальні ЗМІ, лідери думок і звичайні користувачі. Для цього необов’язково підтримувати написане в каналі. Достатньо відреагувати або навіть випустити спростування.

Ще одна проблема — зміна власника. Про продаж або перехід контролю над каналом ніхто не буде оголошувати публічно. Зате контент зміниться, і за умови правильної подачі значна частина аудиторії цього навіть не помітить. Або навпаки — перетече в інший канал від тих же людей, де продовжить споживати «інсайди».

Як держави намагалися блокувати Telegram

Час від часу спливають новини про рішення заблокувати месенджер або окремі канали в певній країні. Наприклад, 24 лютого 2021-го Київський районний суд Харкова вирішив заблокувати чотири проросійські Telegram-канали. У результаті з’ясувалося, що оператори технічно не можуть вибірково блокувати окремі канали.

Крім досвіду РФ, є ще один яскравий приклад спроби блокування Telegram. Це сталося 2018-го в Ірані. Для контексту, в цій країні месенджер дуже популярний. На той час в Telegram було близько 678 000 каналів на перською мовою з 2 млрд відвідувань в день. Месенджер активно використовували й для бізнесу, наприклад, продавали товари.

У грудні 2017-го в Ірані почалися антиурядові протести, які призвели до сутичок з поліцією. У справу втрутився популярний Telegram-канал @amadnews. У ньому протестантів закликали до використання коктейлів Молотова. Міністр із комунікацій та інформаційних технологій Ірану Мохаммад-Джавад Азарі Джахромі звернув увагу Дурова на цей канал. У результаті Telegram заблокував @amadnews і його дзеркала. Офіційна причина — критикувати в Telegram можна, але закликати до насильства не можна.

Далі команда каналу повідомила Telegram, що звільнила людину, яка закликала до збройного повстання. Бан зняли, але це не сподобалося уряду Ірану. У підсумку воно заблокувало Telegram разом із Instagram.

Після цього почали набирати популярність неофіційні клієнти месенджера. Плюс значна частина іранців вміє користуватися VPN та іншими інструментами для обходу блокування. Кількість переглядів в новинних каналах впала в середньому на 20%. У решти цей показник знизився приблизно на 50%.

13 січня 2018 року Telegram розблокували, оскільки іранський бізнес зазнав збитків. Утім, 30 квітня його забанили повторно. У результаті Telegram все одно продовжують використовувати в Ірані.

Що з цим робити

Ці ситуації показують, що заблокувати Telegram або окремі канали складно, а обійти урядові обмеження — навпаки. Звичайно, Україна не Іран. У нас користувачі можуть перейти в інші месенджери, як перейшли в Facebook після блокування «ВКонтакте».

Ось тільки Дуров для боротьби з блокуваннями використовує «Цифровое сопротивление». Так називається децентралізований рух на захист цифрових свобод і прогресу. Дуров оголосив про його старт 2018 року після блокування месенджера в Росії. Підприємець виплачує гранти адміністраторам проксі-серверів і VPN. Останні ж допомагають Telegram залишатися доступним аудиторії.

Якби Telegram заблокували в Україні, то Дуров, ймовірно, назвав би це переслідуванням цифрової свободи й політичною цензурою. І «Цифровое сопротивление» почалося б і в Україні.

До того ж блокування каналів або месенджера не вирішить проблему. Зацікавлені сторони просто знайдуть інший майданчик.

Звичайно, можна спробувати регулювати анонімні канали, але застосувати до них і їхніх власників санкції — проблематично. Навіть якщо їх законодавчо зобов’яжуть розкривати дані про себе, то змусити це робити не вийде.

Інший варіант — боротися з «інсайдами» в інфопросторі. Наприклад, відомства почнуть активно спростовувати фейки від популярних каналів. Це теж не спрацює. По-перше, читачі каналів навряд чи повірять спростуванням, а реакцію влади (навіть якщо це заперечення) сприймуть як підтвердження інформації. По-друге, це приверне додаткову аудиторію на канал, адже про нього дізнаються ще більше людей.

Третій варіант — проблема вирішиться сама собою. Анонімні канали виглядали привабливо, коли їх було мало. Через зростання кількості «інсайди» вже не сприймаються як щось несподіване і важливе.

Ймовірно, аудиторія втомилася від сенсацій. Це не означає, що в підсумку люди перестануть читати й вірити Telegram-каналам, але вони втратять значну частину свого впливу. Правда, для початку медіа, лідерам думок, політикам та іншим помітним учасникам інфопростору варто перестати розповсюджувати їхній контент.

«Хто вміє, той робить; хто не вміє, той вчить інших» — цією цитатою Бернарда Шоу люблять характеризувати українських викладачів. Проте в наших університетах вистачає талановитих людей, які можуть використати свої знання та навички в бізнесі.

2018 року кандидати біологічних наук Сергій Данилов і Віктор Комаренко створили агенцію Beehiveor. Вона не лише займається нейромаркетингом, але і створює власні продукти. Head of Content Vector розпитав у засновників агенції, як з’явилась ідея, про алгоритм роботи, пошук клієнтів, плани, а також сам спробував взяти участь у дослідженні.

Від університету до нейромаркетингу

Сергій Данилов і Віктор Комаренко понад 20 років пропрацювали в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Час від часу вони задумувалися про брак перспектив в академічному середовищі. Сергій і Віктор розуміли, що їхні прикладні навички потрібні, але не в університеті.

«Перші публічні виступи почалися в школі маркетингу Дмитра Раїмова 2017-го. Один із його випусків був присвячений нейромаркетингу. Він запросив мене на роль експерта, бо раніше ми публічно виступали на теми, пов’язані з нейронауками. 2018 року з’явилися перші кейси нашої агенції», — пояснює Віктор Комаренко.

mono_board_city_01

mono_board_city_02

Сергій Данилов — CEO Beehiveor. Він займається операційною частиною, а також розвитком внутрішніх проєктів агенції. Віктор Комаренко взяв на себе дослідницьку частину роботи, а також нейромаркетинг і роботу з клієнтами. За весь час засновники вклали в агенцію приблизно 200 000 грн. Обладнання коштувало орієнтовно 40 000–50 000 євро. Частину коштів вклали із власних заощаджень. Також допоміг грант на понад 85 000 євро від ЄС за програмою Horizon.

Зараз у компанії працює орієнтовно 20 людей. Серед них — data-інженери, нейромаркетологи, дослідники й аналітики даних. Віктор і Сергій переважно залучають молодих фахівців, які недавно закінчили університет. Вони мають базу необхідних знань, які можна трансформувати в потрібні практичні навички.

«Наприклад, ми запросили в команду Олександра Правду під час навчання в університеті. Він працює у Beehiveor уже два роки. Олександр зарекомендував себе в першому проєкті, навчився програмувати, розібрався в тонкощах аналізу електроенцефалографії, отримав доступ до роботи з передовими нейро- та інформаційними технологіями. Це ті можливості, які не дав би йому університет. В українських вишах часто використовують старі обладнання та технології», — пояснює Віктор Комаренко.

Які завдання вирішує нейромаркетинг

За словами Віктора Комаренка, нейромаркетинг із допомогою сучасних технологій і знань про природу та мотиви поведінки визначає й аналізує реакції людини на комерційний, маркетинговий стимул. Тобто дає змогу прогнозувати успішність продукту, який виходить на ринок.

Зазвичай клієнти агенції розуміють, що стандартні методи (анкетування, глибинні інтерв’ю тощо) дають неповну інформацію про продукти та послуги. У нейромаркетингу замовник отримує інструмент, який економить час і збирає дані, які неможливо отримати під час традиційних інтерв’ювань.

mono_board_city_01

mono_board_city_02

Beehiveor здатна дослідити вплив на людину будь-якого сенсорного стимулу — звукового, зорового, смакового, тактильного, нюхового. Тому агенція працює із широким спектром об’єктів — від сайтів до рекламних роликів. Серед клієнтів Beehiveor — ритейлери, IT-компанії, дизайн-студії, виробники, видавництва, відео та музичні продакшни, креативні агенції тощо.

Замовників цікавить, як цільова аудиторія взаємодіє з продуктом, чи не порушений баланс між дизайном, зручністю та зрозумілістю. Агенція використовує eye-трекінг — технологію для відстежування положення очей і ліній погляду.

Наприклад, під час дослідження зручності сайту можна побачити не лише осмислені дії користувача, але й зрозуміти, що відбувається між кліками. Тобто як користувач шукає потрібну кнопку, чи швидко її помічає, скільки разів повертається до тієї чи тієї інформації на сайті.

Фактично нейромаркетингові дослідження виявляють, наскільки користувач сприйняв ту чи ту інформацію. Дослідники та замовники фіксують особливості поведінки користувача на сайті, можуть помітити, коли людина перестала розуміти логіку подальших дій, і розібратися, чому так сталося.

Перший повноцінний кейс Beehiveor — комікси одного зі стартап-хабів. Тоді виявилося, що люди навіть не розуміють послідовність реплік у них. Також компанія тестувала креативи для банку. Замовника цікавило, чому люди звертають увагу на креативну частину, але не цікавляться основною інформацією. Виявилося, що користувач помічає слово «безкоштовно», але не компанію та продукт.

Окрім того, Beehiveor працює з відеоматеріалами. Агенція розбирає ролики посекундно, щоб вивчити фокус уваги глядачів і моменти, коли змінювалась їхня емоційна реакція. Такі дослідження можна проводити ще до створення самого відео. Особливості реакції глядачів на анімацію принципово мало відрізняються від повноцінного відеоролика. Тому замовники можуть зрозуміти, чи стане їхнє відео хітом без витрат на зйомки.

Серед клієнтів агенції — оператори «Київстар» і Vodafone. Наприклад, для першого тестували зручність застосунку та сайту. Також Beehiveor працює з новими треками популярних виконавців. Нещодавно вона аналізувала дебютний альбом DOROFEEVA. Агенція спрогнозувала, що пісня «Горит» зможе розширити аудиторію співачки та завоювати нових слухачів. Прогноз справдився — кліп отримав понад 60 млн переглядів на YouTube за півроку.

Як проходять нейромаркетингові дослідження

Нейромаркетинг — порівняно новий інструмент, тому Beehiveor важливо правильно побудувати процес роботи з клієнтом. Спочатку створюють бриф. У ньому намагаються чітко визначити цілі дослідження. В агенції були випадки, коли клієнти отримували відповіді на свої запитання, але сподівалися дізнатися більше.

Тому спочатку команда агенції запевнюється, що вони з клієнтом порозумілися. Далі визначають методи нейромаркетингового дослідження. Вони залежать від об’єкта дослідження та цілей замовників. У дослідженнях компанія використовує такі технології:

• стаціонарні eye-трекери та у вигляді окулярів — потрібні для оцінки взаємодії з різними візуальними матеріалами;
• eye-трекінг вебкамерами — також оцінює взаємодію з матеріалами, але дозволяє проводити дослідження онлайн;
• вимірювання електричної активності мозку — дослідження зміни рівня уваги, залучення та складності обробки інформації.
• оцінювання емоцій із допомогою мікровиразів обличчя;
• оцінювання варіативності серцевого ритму — досліджує емоційні реакції, рівень когнітивного напруження та тривоги.

Наступний етап — визначення показників, які будуть враховувати в дослідженні. Вони мають бути такими, щоб аналізуючи їх, можна було отримати відповіді на запитання замовників.

Наприклад, щоб оцінити ефективність паковання, можна оцінити, скільки уваги учасники дослідження приділяють його елементам. Бувають і складніші завдання. Замовники можуть попросити визначити, яке із двох паковань більше сподобалося потенційним клієнтам. Це складно, оскільки різниця часто майже непомітна.

Наступний крок — підібрати релевантну аудиторію для дослідження. Замовник зазвичай розуміє, хто купує чи користується його продуктом. Загалом аудиторія дослідження виходить із його цілей. Наприклад, агенції важливо зрозуміти, на кого орієнтований продукт — лояльні чи потенційні покупці.

Далі Beehiveor дає завдання рекрутерам, за якими критеріями обирати аудиторію. В інструментальних дослідженнях бере участь до 30 людей. Такої вибірки цілком достатньо для досягнення поставлених цілей.

mono_board_city_01

mono_board_city_02

Дослідження проводять відкрито для замовників у власній лабораторії. Наприклад, для Vodafone транслювали весь процес, а деякі клієнти приїжджають на дослідження. Вони вносять пропозиції чи зауваження, можуть уточнити деталі завдань.

Далі — оброблення й аналіз отриманих результатів. Це складне завдання, оскільки агенція рідко проводить типові дослідження. Наприклад, минулого року Beehiveor співпрацювала з Academy DTEK. Остання розробляла VR-тренажери для співробітників компаній, які працюють у складних умовах. Звичайно, методику дослідження та дизайн експерименту довелося розробляти окремо.

Після оброблення настає етап візуалізації отриманих результатів, після чого їх презентують замовнику. Клієнти отримують фрагменти записів трекінгу, ілюстрації, скани й інші дані. Звіт дає відповіді на поставлені замовниками запитання, а також рекомендації щодо покращення продукту чи послуги.

Не лише нейромаркетинг

Нейромаркетинг — лише один із напрямів роботи агенції. Також компанія створила власний R&D-центр. У ньому, наприклад, розробили продукт під назвою EyePass Survey. Це система, яка перетворює камеру ноутбука або звичайного комп’ютера в eye-трекер. Вона слідкує за рухами очей користувача під час виконання завдання, щоб визначити його емоційний і мотиваційний стани.

За словами Сергія Данилова, це достатньо дешева та зручна методика. Її, наприклад, використовують в опитуваннях, аби підвищити правдивість отриманих даних. Одна з переваг — легше знайти аудиторію, оскільки дослідження проходять онлайн.

mono_board_city_01

mono_board_city_02

Beehiveor також працює над двома внутрішніми проєктами, які можуть стати окремими стартапами. Перший базується на EyePass Survey й інтегрує цю технологію в освіту. Одна з його цілей — підвищити якість дистанційного навчання.

В агенції стверджують, що почали проєкт ще до пандемії. Зараз він дає вчителям змогу не лише відстежити погляд учня, а й виявити особливості його уваги. А отже зрозуміти, на яких моментах варто сфокусуватися. Наприклад, ще раз пояснити учню певний фрагмент матеріалу.

Другий проєкт — ODRY, система для роботи з маленькими дітьми на базі eye-трекінгу. Вона складається із двох модулів — діагностичного та реабілітаційного. Перший фіксує та показує інформацію про положення голови та точку погляду під час взаємодії із фотографіями та відео із соціально значущою інформацією. Так можна вчасно помітити розлади аутистичного спектра.

Другий модуль — реабілітаційний. Він включає систему складніших завдань із розпізнавання й аналізу емоцій і соціально значущих ситуацій, відстеження важливих елементів. Зараз Beehiveor шукає додаткове фінансування на повноцінний запуск ODRY.

Компанія не обмежується R&D-проєктами. Також у Beehiveor є напрям освітніх івентів — від вебінарів до лекцій.

Як шукають клієнтів

У засновників — солідний науковий бекграунд і досвід, а в агенції є кейси із серйозними брендами. Проте Beehiveor буває складно знайти клієнтів. Одна з причин — на ринку вистачає людей, які намагаються проводити нейромаркетингові дослідження без потрібних знань і навичок. Це підриває довіру до професійних агенцій.

mono_board_city_01

mono_board_city_02

Можливо, впливає й те, що співзасновники — не маркетологи за фахом. Проте вони докладають зусилля, щоб покращити просування послуг агенції. Потенційним клієнтам буває важко пояснити, що саме та як робить агенція. Причина — в новизні нейромаркетингових методів. Більшість компаній просто не мають досвіду використання подібних досліджень.

До карантину послуги Beehiveor просували на різних офлайн-заходах, зокрема власних. «Ми проводили два власні івенти на місяць, нас запрошували як спікерів на різні заходи. Відповідно, спілкувалися з багатьма людьми та просували послуги», — пояснює Комаренко.

Після початку пандемії агенція стикнулася з нестачею замовлень. Проте восени 2020-го ситуація покращилася. Зараз Beehiveor проводить 2–3 дослідження на місяць. Ефективним методом просування виявилося «сарафанне радіо». Наприклад, колишня студентка засновників дізналася про кейс Beehiveor з альбомом DOROFEEVA та вирішила скористатися послугами агенції.

Що буде далі

У Beehiveor амбітні плани стосовно розвитку продуктів (особливо ODRY) та нарощування кількості замовлень. За словами Сергія Данилова, проблема — в потужностях самої агенції. Зараз вона досягла більш-менш стабільного потоку клієнтів. Якщо вдасться зберегти темп, то до осені потрібно буде масштабуватися та розширювати команду. Для цього планують наймати молодих науковців із навичками збирання й обробляння даних.

У внутрішніх проєктах також хочуть швидко масштабуватися, але є складнощі не лише із фінансами, а і з розробкою. Beehiveor усе ж таки ближчі до інженерного стартапу. У них уже готові інструменти, але попереду ще багато роботи з дослідженнями й імплементацією.

Фото: Данил Привіт

«Хто вміє, той робить; хто не вміє, той вчить інших» — цією цитатою Бернарда Шоу люблять характеризувати українських викладачів. Проте в наших університетах вистачає талановитих людей, які можуть використати свої знання та навички в бізнесі.

2018 року кандидати біологічних наук Сергій Данилов і Віктор Комаренко створили агенцію Beehiveor. Вона не лише займається нейромаркетингом, але і створює власні продукти. Head of Content Vector розпитав у засновників агенції, як з’явилась ідея, про алгоритм роботи, пошук клієнтів, плани, а також сам спробував взяти участь у дослідженні.

Від університету до нейромаркетингу

Сергій Данилов і Віктор Комаренко понад 20 років пропрацювали в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Час від часу вони задумувалися про брак перспектив в академічному середовищі. Сергій і Віктор розуміли, що їхні прикладні навички потрібні, але не в університеті.

«Перші публічні виступи почалися в школі маркетингу Дмитра Раїмова 2017-го. Один із його випусків був присвячений нейромаркетингу. Він запросив мене на роль експерта, бо раніше ми публічно виступали на теми, пов’язані з нейронауками. 2018 року з’явилися перші кейси нашої агенції», — пояснює Віктор Комаренко.

mono_board_city_01

mono_board_city_02

Сергій Данилов — CEO Beehiveor. Він займається операційною частиною, а також розвитком внутрішніх проєктів агенції. Віктор Комаренко взяв на себе дослідницьку частину роботи, а також нейромаркетинг і роботу з клієнтами. За весь час засновники вклали в агенцію приблизно 200 000 грн. Обладнання коштувало орієнтовно 40 000–50 000 євро. Частину коштів вклали із власних заощаджень. Також допоміг грант на понад 85 000 євро від ЄС за програмою Horizon.

Зараз у компанії працює орієнтовно 20 людей. Серед них — data-інженери, нейромаркетологи, дослідники й аналітики даних. Віктор і Сергій переважно залучають молодих фахівців, які недавно закінчили університет. Вони мають базу необхідних знань, які можна трансформувати в потрібні практичні навички.

«Наприклад, ми запросили в команду Олександра Правду під час навчання в університеті. Він працює у Beehiveor уже два роки. Олександр зарекомендував себе в першому проєкті, навчився програмувати, розібрався в тонкощах аналізу електроенцефалографії, отримав доступ до роботи з передовими нейро- та інформаційними технологіями. Це ті можливості, які не дав би йому університет. В українських вишах часто використовують старі обладнання та технології», — пояснює Віктор Комаренко.

Які завдання вирішує нейромаркетинг

За словами Віктора Комаренка, нейромаркетинг із допомогою сучасних технологій і знань про природу та мотиви поведінки визначає й аналізує реакції людини на комерційний, маркетинговий стимул. Тобто дає змогу прогнозувати успішність продукту, який виходить на ринок.

Зазвичай клієнти агенції розуміють, що стандартні методи (анкетування, глибинні інтерв’ю тощо) дають неповну інформацію про продукти та послуги. У нейромаркетингу замовник отримує інструмент, який економить час і збирає дані, які неможливо отримати під час традиційних інтерв’ювань.

mono_board_city_01

mono_board_city_02

Beehiveor здатна дослідити вплив на людину будь-якого сенсорного стимулу — звукового, зорового, смакового, тактильного, нюхового. Тому агенція працює із широким спектром об’єктів — від сайтів до рекламних роликів. Серед клієнтів Beehiveor — ритейлери, IT-компанії, дизайн-студії, виробники, видавництва, відео та музичні продакшни, креативні агенції тощо.

Замовників цікавить, як цільова аудиторія взаємодіє з продуктом, чи не порушений баланс між дизайном, зручністю та зрозумілістю. Агенція використовує eye-трекінг — технологію для відстежування положення очей і ліній погляду.

Наприклад, під час дослідження зручності сайту можна побачити не лише осмислені дії користувача, але й зрозуміти, що відбувається між кліками. Тобто як користувач шукає потрібну кнопку, чи швидко її помічає, скільки разів повертається до тієї чи тієї інформації на сайті.

Фактично нейромаркетингові дослідження виявляють, наскільки користувач сприйняв ту чи ту інформацію. Дослідники та замовники фіксують особливості поведінки користувача на сайті, можуть помітити, коли людина перестала розуміти логіку подальших дій, і розібратися, чому так сталося.

Перший повноцінний кейс Beehiveor — комікси одного зі стартап-хабів. Тоді виявилося, що люди навіть не розуміють послідовність реплік у них. Також компанія тестувала креативи для банку. Замовника цікавило, чому люди звертають увагу на креативну частину, але не цікавляться основною інформацією. Виявилося, що користувач помічає слово «безкоштовно», але не компанію та продукт.

Окрім того, Beehiveor працює з відеоматеріалами. Агенція розбирає ролики посекундно, щоб вивчити фокус уваги глядачів і моменти, коли змінювалась їхня емоційна реакція. Такі дослідження можна проводити ще до створення самого відео. Особливості реакції глядачів на анімацію принципово мало відрізняються від повноцінного відеоролика. Тому замовники можуть зрозуміти, чи стане їхнє відео хітом без витрат на зйомки.

Серед клієнтів агенції — оператори «Київстар» і Vodafone. Наприклад, для першого тестували зручність застосунку та сайту. Також Beehiveor працює з новими треками популярних виконавців. Нещодавно вона аналізувала дебютний альбом DOROFEEVA. Агенція спрогнозувала, що пісня «Горит» зможе розширити аудиторію співачки та завоювати нових слухачів. Прогноз справдився — кліп отримав понад 60 млн переглядів на YouTube за півроку.

Як проходять нейромаркетингові дослідження

Нейромаркетинг — порівняно новий інструмент, тому Beehiveor важливо правильно побудувати процес роботи з клієнтом. Спочатку створюють бриф. У ньому намагаються чітко визначити цілі дослідження. В агенції були випадки, коли клієнти отримували відповіді на свої запитання, але сподівалися дізнатися більше.

Тому спочатку команда агенції запевнюється, що вони з клієнтом порозумілися. Далі визначають методи нейромаркетингового дослідження. Вони залежать від об’єкта дослідження та цілей замовників. У дослідженнях компанія використовує такі технології:

• стаціонарні eye-трекери та у вигляді окулярів — потрібні для оцінки взаємодії з різними візуальними матеріалами;
• eye-трекінг вебкамерами — також оцінює взаємодію з матеріалами, але дозволяє проводити дослідження онлайн;
• вимірювання електричної активності мозку — дослідження зміни рівня уваги, залучення та складності обробки інформації.
• оцінювання емоцій із допомогою мікровиразів обличчя;
• оцінювання варіативності серцевого ритму — досліджує емоційні реакції, рівень когнітивного напруження та тривоги.

Наступний етап — визначення показників, які будуть враховувати в дослідженні. Вони мають бути такими, щоб аналізуючи їх, можна було отримати відповіді на запитання замовників.

Наприклад, щоб оцінити ефективність паковання, можна оцінити, скільки уваги учасники дослідження приділяють його елементам. Бувають і складніші завдання. Замовники можуть попросити визначити, яке із двох паковань більше сподобалося потенційним клієнтам. Це складно, оскільки різниця часто майже непомітна.

Наступний крок — підібрати релевантну аудиторію для дослідження. Замовник зазвичай розуміє, хто купує чи користується його продуктом. Загалом аудиторія дослідження виходить із його цілей. Наприклад, агенції важливо зрозуміти, на кого орієнтований продукт — лояльні чи потенційні покупці.

Далі Beehiveor дає завдання рекрутерам, за якими критеріями обирати аудиторію. В інструментальних дослідженнях бере участь до 30 людей. Такої вибірки цілком достатньо для досягнення поставлених цілей.

mono_board_city_01

mono_board_city_02

Дослідження проводять відкрито для замовників у власній лабораторії. Наприклад, для Vodafone транслювали весь процес, а деякі клієнти приїжджають на дослідження. Вони вносять пропозиції чи зауваження, можуть уточнити деталі завдань.

Далі — оброблення й аналіз отриманих результатів. Це складне завдання, оскільки агенція рідко проводить типові дослідження. Наприклад, минулого року Beehiveor співпрацювала з Academy DTEK. Остання розробляла VR-тренажери для співробітників компаній, які працюють у складних умовах. Звичайно, методику дослідження та дизайн експерименту довелося розробляти окремо.

Після оброблення настає етап візуалізації отриманих результатів, після чого їх презентують замовнику. Клієнти отримують фрагменти записів трекінгу, ілюстрації, скани й інші дані. Звіт дає відповіді на поставлені замовниками запитання, а також рекомендації щодо покращення продукту чи послуги.

Не лише нейромаркетинг

Нейромаркетинг — лише один із напрямів роботи агенції. Також компанія створила власний R&D-центр. У ньому, наприклад, розробили продукт під назвою EyePass Survey. Це система, яка перетворює камеру ноутбука або звичайного комп’ютера в eye-трекер. Вона слідкує за рухами очей користувача під час виконання завдання, щоб визначити його емоційний і мотиваційний стани.

За словами Сергія Данилова, це достатньо дешева та зручна методика. Її, наприклад, використовують в опитуваннях, аби підвищити правдивість отриманих даних. Одна з переваг — легше знайти аудиторію, оскільки дослідження проходять онлайн.

mono_board_city_01

mono_board_city_02

Beehiveor також працює над двома внутрішніми проєктами, які можуть стати окремими стартапами. Перший базується на EyePass Survey й інтегрує цю технологію в освіту. Одна з його цілей — підвищити якість дистанційного навчання.

В агенції стверджують, що почали проєкт ще до пандемії. Зараз він дає вчителям змогу не лише відстежити погляд учня, а й виявити особливості його уваги. А отже зрозуміти, на яких моментах варто сфокусуватися. Наприклад, ще раз пояснити учню певний фрагмент матеріалу.

Другий проєкт — ODRY, система для роботи з маленькими дітьми на базі eye-трекінгу. Вона складається із двох модулів — діагностичного та реабілітаційного. Перший фіксує та показує інформацію про положення голови та точку погляду під час взаємодії із фотографіями та відео із соціально значущою інформацією. Так можна вчасно помітити розлади аутистичного спектра.

Другий модуль — реабілітаційний. Він включає систему складніших завдань із розпізнавання й аналізу емоцій і соціально значущих ситуацій, відстеження важливих елементів. Зараз Beehiveor шукає додаткове фінансування на повноцінний запуск ODRY.

Компанія не обмежується R&D-проєктами. Також у Beehiveor є напрям освітніх івентів — від вебінарів до лекцій.

Як шукають клієнтів

У засновників — солідний науковий бекграунд і досвід, а в агенції є кейси із серйозними брендами. Проте Beehiveor буває складно знайти клієнтів. Одна з причин — на ринку вистачає людей, які намагаються проводити нейромаркетингові дослідження без потрібних знань і навичок. Це підриває довіру до професійних агенцій.

mono_board_city_01

mono_board_city_02

Можливо, впливає й те, що співзасновники — не маркетологи за фахом. Проте вони докладають зусилля, щоб покращити просування послуг агенції. Потенційним клієнтам буває важко пояснити, що саме та як робить агенція. Причина — в новизні нейромаркетингових методів. Більшість компаній просто не мають досвіду використання подібних досліджень.

До карантину послуги Beehiveor просували на різних офлайн-заходах, зокрема власних. «Ми проводили два власні івенти на місяць, нас запрошували як спікерів на різні заходи. Відповідно, спілкувалися з багатьма людьми та просували послуги», — пояснює Комаренко.

Після початку пандемії агенція стикнулася з нестачею замовлень. Проте восени 2020-го ситуація покращилася. Зараз Beehiveor проводить 2–3 дослідження на місяць. Ефективним методом просування виявилося «сарафанне радіо». Наприклад, колишня студентка засновників дізналася про кейс Beehiveor з альбомом DOROFEEVA та вирішила скористатися послугами агенції.

Що буде далі

У Beehiveor амбітні плани стосовно розвитку продуктів (особливо ODRY) та нарощування кількості замовлень. За словами Сергія Данилова, проблема — в потужностях самої агенції. Зараз вона досягла більш-менш стабільного потоку клієнтів. Якщо вдасться зберегти темп, то до осені потрібно буде масштабуватися та розширювати команду. Для цього планують наймати молодих науковців із навичками збирання й обробляння даних.

У внутрішніх проєктах також хочуть швидко масштабуватися, але є складнощі не лише із фінансами, а і з розробкою. Beehiveor усе ж таки ближчі до інженерного стартапу. У них уже готові інструменти, але попереду ще багато роботи з дослідженнями й імплементацією.

Фото: Данил Привіт

Комунальне підприємство «Київпастранс» остаточно відмовилося від паперових квитків 14 липня, у такий спосіб продовжуючи перехід на електронний квиток. Кондукторів перевели в контролери, водії теж перестали продавати квитки. Почався етап інформування пасажирів. Але замість автоматів із продажу квитків і зрозумілих інструкцій на всіх зупинках — застарілі постери з Kyiv Smart Card, наспіх надруковані оголошення в автобусах і заплутані пояснення на офіційних ресурсах. Щоб уникнути незручних ситуацій і штрафу за безквитковий проїзд, журналісти Vector розібралися, як оплатити проїзд після скасування паперових талончиків, і протестували різні способи купівлі та поповнення електронного квитка.

Як впроваджували систему електронного квитка в Києві

Е-квиток у столиці почали тестувати 1 листопада 2018 року. Але повноцінний запуск постійно відкладали. Тож паралельно з Kyiv Smart Card і непопулярними тоді QR-квитками діяли квитки старого зразка.

31 жовтня 2019 року Київський метрополітен перестав приймати жетони. Потім відмовилися і від окремих пластикових карт для оплати проїзду в метро. З вересня 2020 року талони не приймали на фунікулері. Наступними стали Троєщинський швидкісний трамвай (жовтень), міська електричка (листопад) і Борщагівський швидкісний трамвай (грудень). Проте кондуктори та водії продовжували продавати паперові квитки старого зразка в трамваях, тролейбусах і автобусах.

5 січня 2021 року несподівано для киян міська влада відмовилася від системи Kyiv Smart City . Низку міських сервісів, зокрема й оплату проїзду в транспорті, перемістили в новий додаток — «Київ Цифровий». За словами Петра Оленича, який тоді був директором Департаменту земельних ресурсів КМДА, попередній додаток використовували за договором, який закінчився. Новий розробляли штатні програмісти комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (КП ГІОЦ). Товарний знак збиралися зареєструвати так, щоби він належав Києву.

Kyiv Smart Card, що залишилися на руках у киян, все ж включили в систему, тож обидва варіанти транспортних карт функціонують нарівні. Але інтерфейс програми, автомати з продажу квитків і поповнення карт відрізняються.

Чим оплатити проїзд у транспорті Києва

Оплатити проїзд можна електронним квитком з QR-кодом, транспортною картою або муніципальною картою «Картка Киянина».

QR-квиток

Такий е-квиток призначений для одноразових поїздок. Щоби ним скористатися, проскануйте код із допомогою валідаторів, які в метро розміщені на турнікетах, а в автобусах, тролейбусах, трамваях — на поручнях всередині салону. Ціна одного квитка — 8 грн. Він дійсний 15 днів із моменту придбання.

Kyiv Smart Card або карта «Київ Цифровий»

Транспортна карта розрахована на багаторазове використання. Вартість картки — 50 грн. На відміну від попередниці — картки метро — її не можна повернути й отримати гроші назад. Але можна замінити, якщо вона вийде з ладу протягом гарантійного терміну 12 місяців. Термін дії Kyiv Smart Card або карти «Київ Цифровий» і записаних на неї поїздок — рік з моменту останнього поповнення або використання. Чим більше поїздок купуєте, тим дешевше обійдеться кожна:

• 1–9 поїздок — по 8 грн;
• 10–19 поїздок — по 7,70 грн;
• 20–29 поїздок — по 7,40 грн;
• 30–39 поїздок — по 7,10 грн;
• 40–49 поїздок — по 6,80 грн;
• 50 поїздок — по 6,50 грн.

Максимум можна придбати 50 поїздок за одне поповнення. До речі, однією карткою можна сплатити за проїзд кількох пасажирів у наземному транспорті. На транспортну карту можна придбати й проїзні на місяць з певною кількістю поїздок:

1. 46 поїздок — 290 грн.
2. 62 поїздки — 390 грн.
3. 92 поїздки — 575 грн.
4. 124 поїздки — 770 грн.
5. Безліміт — 1300 грн.

Є і проїзні на коротший термін:

1. 24 години — 100 грн.
2. 48 годин — 150 грн.
3. 72 години — 200 грн.

Також гаманець карти можна поповнити на будь-яку суму і потім конвертувати її в поїздки.

«Картка Киянина»

Люди, які мають право безкоштовного проїзду в громадському транспорті, можуть скористатися «Карткою Киянина». Її можуть оформити у відділенні Ощадбанку:

• зареєстровані в Києві громадяни;
• внутрішньо переміщені особи, які перебувають на обліку в Києві;
• школярі та студенти столиці, а також батьки школярів;
• громадяни, що офіційно працюють в Києві;
• ті, хто має право на пільги, доплати, допомогу, компенсації та інші субсидії.

Повний список громадян, які мають право на пільговий проїзд в метро і в наземному транспорті, доступний за посиланнями. Кияни без пільг також можуть використовувати «Картку Киянина» як транспортну. Для цього її потрібно поповнювати або купувати на неї проїзні, як і на карту «Київ Цифровий» або Kyiv Smart Card. У метро радять не прикладати «Картку Киянина» до жовтих терміналів на турнікетах на вході. Вони розраховані для зняття коштів, і якщо на вашій карті киянина є гроші, то система стягує оплату за проїзд саме з цього рахунку, а не з транспортного гаманця.

Як оплатити проїзд банківською картою

У метро і на станціях швидкісних трамваїв встановлені спеціальні жовті турнікети. Вони дають змогу оплатити проїзд банківською картою з технологією PayPass/Paywave або з допомогою пристроїв, які підтримують Google Pay / Apple Pay. Вартість однієї поїздки складе 8 грн.

Як користуватися застосунком «Київ Цифровий»

Здається, це найшвидший варіант оплати проїзду, якщо ви вже увійшли в транспортний засіб або у вас немає часу купувати й реєструвати транспортну карту. Застосунок безкоштовний, доступний як для iOS-пристроїв, так і для Android-гаджетів.

Після верифікації номера телефону користувач зможе відразу додати свою Kyiv Smart Card або карту «Київ Цифровий». Для цього потрібно ввести її номер і PIN-код. Карту можна поповнювати з допомогою програми, але скористатися нею зі смартфона не вийде — валідатори «сприймають» тільки фізичний аналог.

Можна обійтися без карти й відразу придбати одноразовий квиток на міський транспорт Києва. За один раз можна придбати тільки 10 е-квитків з QR-кодом. Оплатити можна за допомогою Google Pay / Apple Pay або банківської карти. Куплений в застосунку квиток має QR-код і дві кнопки. «Поділитися» дозволяє надіслати квиток другові через соцмережі або месенджери.

Натисніть «Квиток проскановано» після валідації, щоби завершити оплату проїзду. Після того, як ви оплатили і просканували квиток, він з’являється в стрічці на головному екрані програми. Щоби показати контролеру, натисніть на цей запис, виберіть «Показати контролеру» і продемонструйте перевіряльнику.

Як купити і поповнити електронний квиток у Києві

QR-квиток і транспортну карту можна придбати й поповнити у понад 2600 точках в усьому місті. Столична влада завбачливо додала їх на карту міста. Розберемося, як працює кожен спосіб поповнення.

Термінали «Київ Цифровий»

Автомати для поповнення е-квитка розміщені на всіх станціях метро, швидкісних трамваїв і міської електрички. Тут не можна придбати, але можна поповнити транспортну карту, вставивши її в термінал або ввівши номер. В апаратах купують і одноразові е-квитки. Термінал приймає монети й купюри від 1 до 200 грн. Решту не видає — її можна покласти в гаманець, прив’язаний до транспортної карти, або поповнити рахунок за номером мобільного телефону.

T-Кіоск

Тут можна тільки придбати транспортну карту, якщо вона є у продажу. Поповнити Kyiv Smart Card і «Київ Цифровий» або купити квиток з QR-кодом не вийде.

Каси станцій київського метро

Тут вам продадуть потрібну кількість одноразових е-квитків для проїзду в громадському транспорті. Також продають і поповнюють транспортні карти. Можна оплатити як готівкою, так і банківською картою.

EasyPay — платіжний сервіс і термінали самообслуговування

Вводите в рядок пошуку на сайті «Київ Цифровий» і поповнюєте свою транспортну карту або Kyiv Smart Card на кількість поїздок або певну суму. Також можна придбати проїзні. На сайті можна скористатися тільки банківською картою, термінал приймає і готівку.

«Приват24»

Співробітники служби підтримки «ПриватБанк» на питання журналістів Vector відповіли, що зараз можна придбати в «Приват24» тільки квитки з QR-кодом. Функція поповнення транспортної карти поки недоступна. Щоби оплатити проїзд у транспорті Києва через «Приват24», потрібно:

1. Знайти в тролейбусі або трамваї QR-код і просканувати його з допомогою сканера у банківському застосунку. Це виявилося найскладнішим завданням — журналісти Vector не помітили таких кодів у київському транспорті, хоча співробітники банку стверджують, що функція доступна у всіх містах з е-квитком.
2. Вибираємо опцію «Квиток». Натискаючи на плюс і мінус, регулюємо кількість квитків, яку хочемо придбати.
3. Обираємо карту для оплати.
4. Після оплати автоматично відобразиться квиток із номером транспортного засобу. Натискаємо на кнопку «Компостувати».
5. Щоби відкрити квиток знову (наприклад, для контролера), потрібно зайти на вкладку «Міський транспорт» в меню «Транспорт» в застосунку «Приват24». Там зберігаються всі куплені е-квитки й проїзні.

Контроль і штрафи

У наземному транспорті працюють контролери. Вони мають при собі спеціальні пристрої для перевірки реєстрації електронного квитка в системі. До нього потрібно прикласти Kyiv Smart Card або карту «Київ Цифровий». Або ж показати паперовий квиток з QR-кодом чи його аналог, придбаний в застосунку. Контролер сканує карту або QR-код і бачить, чи дійсно пасажир оплатив поїздку. Штраф за неоплачений проїзд в київському транспорті становить 160 грн.

Чи діє е-квиток в маршрутках Києва

Тільки в тих, якими оперує КП «Київпастранс». У переважній більшості київських і приміських маршруток проїзд потрібно оплачувати готівкою водієві при вході. Зверніть увагу: на окремих маршрутах проїзд по місту становить не 8 грн, а 10 грн.

Найчастіші питання

Марвін Ляо — колишній комерційний директор Yahoo та колишній партнер американського акселератора 500 Startups. Зараз Марвін займає пост партнера в ігровому холдингу GameGroove Capital, який заснували українці. Крім того, він веде власний блог і розсилку, цікавиться новими технологіями, експериментував із біохакінгом, постійно навчається та вважає, що важливо допомагати іншим.

У червні Марвін відвідав Україну та погодився на інтерв’ю з Vector. Ми вирішили, що вкотре запитувати його про те, що й інші медіа, нецікаво. Тому попросили CEO та співзасновника українського стартапу Petcube Ярослава Ажнюка поспілкуватись із Марвіном на різні теми — від поглядів на бізнес до корисних звичок та сенсу життя. Публікуємо адаптований конспект розмови Ярослава та Марвіна.

Дивіться відеозапис повної розмови англійською мовою:

Про карантин та плани

Ярослав: Мабуть, ви чимало всього планували на 2020-й. Аж раптом, ой — не склалося.

Марвін: Торік я планував узяти участь у конференціях та відвідати друзів. У мене зірвалося орієнтовно 20 поїздок. Я збирався в Японію, хотів поїхати в Мексику, Угорщину, Чехію та на Гаваї, але стався локдаун. Я провів багато часу вдома — читав, роздумував і працював із багатьма своїми старими портфельними компаніями, допомагав їм пережити важкі часи.

Із такої точки зору, все склалося не так уже й погано. Після тривалих роздумів люди змінили свої звички та зрозуміли, що вони можуть робити щось інакше, ефективніше.

Думаю, це був дзвіночок для багатьох, зокрема і для мене. Усі замислилися: «Що я дійсно хочу робити зі своїм часом? Із ким хочу бути? Що для мене важливо?». І всі вирішили, що хочуть зробити щось значуще для себе чи світу.

Про GameGroove Capital і геймінг

Ярослав: Розкажіть про свій новий проєкт — GameGroove Capital, в якому займаєте позицію партнера та члена ради директорів.

Марвін: GameGroove — не зовсім венчурний фонд. Зараз це, фактично, ігровий холдинг. Його започаткували українці Олександр Цоль і Влад Корольов. Я дружу з ними приблизно п’ять років.

Вони особисто інвестували в чимало різних компаній та студій, а потім сказали мені: «Ми хочемо все це професіоналізувати, щоби врешті воно стало публічним. Ми думали про створення фонду». Я сказав, що тут буде надто багато роботи. Вони прагнули більшої гнучкості, тому створили холдингову компанію, зосереджену на ігровій індустрії.

Ярослав: Ви вибрали ігри через зв’язок із засновниками, чи є якісь конкретні тези про геймінгові вертикалі?

Марвін: Це дуже хороше питання. В дитинстві я витрачав на відеоігри більше часу, ніж на домашні завдання. 2017 року я знову звернув увагу на геймінг під час роботи в 500 Startups. Я багато інвестував у B2B SaaS. Водночас я намагаюся не робити того, що й усі інші. Коли помітив, що інвестори переходять в B2B SaaS, то зрозумів — пора шукати іншу нішу.

Я звернув увагу на ігри, бо вони росли в божевільному темпі ще до пандемії. Утім, лише 30 венчурних компаній зосереджувалися на них. Я подумав: зачекайте, є індустрія, більша за фільми та музику, де майже немає венчурного капіталу. Це здалося чудовою можливістю.

Ярослав: А як щодо поганої репутації ігор? Вважається, що діти витрачають час на неважливі речі.

Марвін: Думаю, минулого року ситуація змінилась. Ігри стали масовими та перетворилися на комунікаційний канал для дітей. Навіть батьки зрозуміли, що це не так вже й погано. Геймінг — це соціальна мережа для наступного покоління.

Ярослав: Це правда. Ті ж самі Minecraft та Fortnite — вже не ігри, а повноцінні ігрові простори. Дивовижно, що ігри стали наступною важливою платформою після соцмереж та близькі до «мультивсесвіту».

Марвін: Я раніше скептично ставився до віртуальної реальності. Проте побачив, якого рівня вже досягли ці технології, та змінив думку. Навіть ще раз переглянув фільм «Першому гравцю приготуватися». Пандемія швидко перенесла людство у світ із цього фільму.

Я проводжу в цифровому світі майже 80% мого часу. Але мені вже за 40. Для моєї 11-річної доньки це — весь світ. Через пандемію діти не бачаться з друзями, а тому це їхній спосіб взаємодіяти.

Ярослав: Так, більше немає реального світу і віртуального світу. Неправильно називати нецифровий світ реальним, тому що цифровий світ — теж реальний.

Про екосистеми стартапів

Ярослав: Одного разу ви сказали близьку для мене річ: європейські компанії роблять приголомшливу роботу, але загалом менш амбітні, аніж американські. Я говорю про це упродовж восьми років. Я бачу багато засновників із геніальними ідеями, котрі недостатньо масштабно мислять. Тому мене цікавить, чому деякі регіони амбітніші за інші.

Марвін: Усе залежить від досвіду та часу. Також важливі приклади. До 2001 року в Ізраїлі взагалі не було технологічної екосистеми. Справжній поштовх її розвитку дало придбання ICQ за суму понад $200 млн ($287 млн та ще $120 млн на протязі трьох років — прим. ред.). Співзасновник компанії Йосі Варді зайнявся ангельськими інвестиціями. Багато компаній, в які він вклався, досягли успіху. Далі вже люди з цих компаній почали займатися ангельським інвестуванням.

Тобто покоління дуже успішних засновників вирощує, фінансує та служить рольовою моделлю для наступників. Чому це працює? По-перше, стартапи — велика приваблива ніша. По-друге, багато людей заробляють на цьому гроші. Інші дивляться та думають: «Стривайте! Я вчився з цим дурнем. Він щойно продав компанію за $100 млн. Я можу зробити те ж саме!».

Ярослав: Безумовно, рольові моделі дуже важливі, але не обов’язково дають розуміння масштабу, в якому необхідно працювати. У мене є теорія, що нації колишніх імперій мають більш егоцентричний погляд на світ. Тому вони розглядають його як ігрове поле для можливостей. Водночас колишні провінції не розділяють подібний світогляд. Це «заземлює» їхні мрії.

Марвін: Мій контраргумент — Естонія, невеличка країна, яка завжди була провінцією якоїсь імперії. Проте це не завадило їй досягти значних успіхів у технологічній сфері. Серед них — Skype та платіжна платформа Wise.

Про корисні звички

Ярослав: Марвіне, ви говорили, що були геймером у підлітковому віці. А зараз ви граєте?

Марвін: Набагато менше. Зараз я більше читаю. Я доволі обсесивно-компульсивна людина. Якщо починаю грати в відеогру, то хочу дійти до кінця. Тому я також не дивлюся серіали.

Ярослав: Книги ви також завжди дочитуєте?

Марвін: Я навчився не почувати себе погано через те, що не дочитав книгу. Іноді вона просто не подобається. Іноді я повертаюся до книги через місяць або пів року — коли знову захоплююсь темою. Я не засмучуюсь через те, що не закінчив книгу, бо це безглуздо.

Ярослав: Підтримую. Для наших читачів — припиніть соромитися, що не дочитали книгу. Просто читайте.

Марвін: У підсумку ви читаєте більше, якщо не закінчуєте книги. Проте читання має бути звичкою. Читайте, коли хочеться і про що хочеться, поки не набридне. Не робіть цей процесс болючим — освіта та навчання мають приносити задоволення.

Нам пощастило жити в час, коли доступно стільки інформації. Особливо це стосується людей, яким подобається навчатися. Навчання — це розвага та гонитва за тим, що цікавить.

Але більше не потрібно знати та пам’ятати все. Краще знати, як шукати інформацію. Якщо ви це вмієте, то зможете досягти успіху.

Ярослав: Я погоджуюся, проте добре і пам’ятати, і знати, де шукати. Так влаштований наш мозок. Наприклад, коли людина працює над концепціями, пам’ять про необхідні речі допомагає швидко комбінувати ідеї без пошуку в Google.

Одна з моїх найулюбленіших тем — інформаційна гігієна. Мене цікавить, як люди вибирають інформацію та розставляють пріоритети. Так, політичні новини швидко втрачають актуальність. Книги «живуть» набагато довше, а статті — десь посередині. А як ви розставляєте пріоритети?

Марвін: Багато залежить від того, наскільки швидко мені потрібно про щось дізнатись. Є низка подкастів, які я слухаю завжди або залежно від героїв. Я намагаюся читати книги з історії та приділяти більше уваги науковій, а не художній літературі. Якби я читав художню літературу, то це була би наукова фантастика. Я вже не читаю так багато книг про бізнес — переважно статі.

Під час читання бізнес-книг у мене часто з’являється думка: «Ви могли би вмістити суть у п’ять сторінок, але вирішили позмагатися за звання “бестселлер року The New York Times” та написали книгу».

Ярослав: Як ви розставляєте пріоритети для різних медіаджерел — книг, статей, подкастів, відео і фільмів?

Марвін: Не знаю, чи достатньо вдумливо я до цього ставлюся. Ви розставляєте пріоритети для формування звичок. У мене для цього є спеціальний чек-лист. Наприклад, якщо я сьогодні зробив щось для самоосвіти (читав чи слухав), то ставлю хрестик навпроти цього пункту.

Є така порада від Джеррі Сайнфелда, як стати хорошим коміком, — «не розривати ланцюжок». Ви буквально берете календар, і ставите хрестик, коли тренуєтеся жартувати. Далі намагайтеся не розірвати цей ланцюжок пропуском.

Ярослав: Є питання, котрим я зацікавився недавно. Просто почав розпитувати людей на одній вечірці: яку найдивовижнішу річ ви відкрили за останній рік?

Марвін: Стрільба з лука. Я спробував багато років тому і знову відкрив для себе минулого року. Можна просто вийти з дому та постріляти на задньому дворі. А ще приготування їжі. Також я пройшов онлайн-курс письма, і це змінило моє життя. Зараз у мене є власний блог і розсилка.

Якщо у вас є ідея, почніть про неї писати. Іноді виявиться, що в ній немає ніякого сенсу. Або навпаки — ви дійсно розберетеся, й ідея стане чіткою. Я не пишу заради заробітку — у мене не так багато підписників. Я пообіцяв собі публікувати щось тричі на тиждень, навіть якщо ніхто не читатиме. В цьому вся суть, це як терапія.

Про сенс життя

Ярослав: Марвіне, ви пишете не заради грошей. Чи замислювалися ви, для чого впорядковуєте це — для задоволення, щастя, ідей, знань?

Марвін: Заради навчання та задоволення власної цікавості. Навіщо я прокидаюся вранці? Вчитися новому. Мені просто цікаво про все дізнаватися. Я багато пишу, ще більше говорю та навчаю — все це про вплив на оточення. Йдеться про спадщину, яку ви залишите після себе.

Моя спадщина — донька. Я дуже пишаюся нею, вона чудова. Інша частина — люди, яким я допомагаю. Приблизно 10–15% людей ненавидять мене, бо я жорсткий. Проте я лише хочу, щоби людина досягла успіху.

Я хочу, щоби хтось із них врешті озирнувся і сказав: «Ця людина мені дуже допомогла». Це приносить мені радість. Без допомоги інших я не зміг би дістатися туди, де перебуваю зараз.

Ярослав: Ви замислюєтеся над сенсом життя?

Марвін: Постійно думаю про це. Все життя робити щось заради грошей або вигоди — сумно. Те, чим я займався виключно для грошей, ніколи не спрацьовувало. Проте все зроблене для душі мало приголомшливий успіх. Потрібно завжди шукати дрібниці, які приносять радість.

Наприклад, для мене це не освіта сама по собі, а допомога людям, здатність ділитися з іншими всім, що сам засвоїв. Ось чому мені дуже подобається менторство та інвестування — я хочу бути корисним. Тому досі спілкуюся з багатьма з моїх старих портфельних компаній та сиджу в консультативних радах венчурних фондів усього світу. Я багато засвоїв на власному гіркому досвіді та хочу переконатися, що інші не робитимуть тих же помилок.

Ярослав: Я дуже добре це розумію. У багатьох підприємців є спільне бажання зробити щось корисне для інших. Деякі з нас пережили болючий досвід. Тепер вони не хочуть, щоб інші опинилися в подібних ситуаціях.

Про майбутнє

Ярослав: Що ви думаєте про цю божевільну гіпотезу, що ми живемо в симуляції?

Марвін: Якщо це справді так, то ми нічого не вдіємо. Тому я просто зроблю все, що можу, у цій симуляції. Краще зосередитися на щасті та речах, які можна контролювати. Якщо я не можу це контролювати, то навіщо про нього думати?

Ярослав: Абсолютно точно. Мені здається, людям подобається така теорія, бо вона допомагає пояснити реальність, як і релігія або фізика. Водночас люди все більше інтегруються у цифровий світ. Тому, якщо прогресс продовжиться, подібна комп’ютерна симуляція стане цілком можливою.

Марвін: І вона навіть може бути кращою за реальність. Мені надовго запам’яталася книга про майбутнє через 40–50 років. Не згадаю назву, але, здається, її написав російський фантаст. Віртуальна реальність там дуже розвинена. Реальне життя настільки погане, що віртуальне виглядає привабливо. Лише багаті люди можуть жити в реальному світі. Решта застрягли в своєму будинку з крапельницею. Їхній світ — віртуальна реальність. Все як у «Матриці». Сподіваюся, це не той світ, який ми будуємо.

Ярослав: Так, «Першому гравцеві приготуватися» — про те ж. Із якоїсь причини вся ця фантастика досить похмура, світ поганий, а у нас є лише віртуальна реальність. Так не повинно бути.

Марвін: Не думаю, що так станеться. Сподіваюся, ми рухаємося до світу «Зоряного шляху» (науково-фантастична франшиза, в якій людство змогло досягти утопічного рівня життя, — ред.). Проте багато хто забуває, що на шляху до утопії людство пройшло через Третю світову війну та перезавантажило суспільство з допомогою інопланетної раси вулканців.

Ярослав: Що ви думаєте про природу свідомості або інтелекту? Чи зможемо ми їх коли-небудь змоделювати?

Марвін: Ми наближаємося до цього моменту. Останні два-три роки в розвитку науки про мозок відбувається щось неймовірне. Є жарт про те, що вб’є людство першим — біоінженерія або штучний інтелект. Це жарт, але зараз ми ризикуємо застаріти через 5–10 років.

Повертаючися до «Зоряного шляху», ви пам’ятаєте «Гнів Хана»? Там були біоінженерні люди. Вони вдесятеро розумніші та вп’ятеро сильніші за звичайних людей. Вони, певно, повинні правити нами. Це ніби нові боги.

Ярослав: Ми вже — кіборги, що носять смартфони. Вони наче частина нашого тіла. Коли забуваєш смартфон, виникає відчуття «Де моя нога?».

Марвін: Імовірно, настане час, коли нас чіпуватимуть із дитинства. Не знаю, добре це чи погано. Наукова фантастика на Заході дуже похмура. У тому ж Китаї навпаки — позитивна. Це одна з тих речей, які мене турбують. До 1960–1970-х наукова фантастика була дуже оптимістичною. Проте в той час щось сталося, і передові технології почали сприймати як погані.

Подивіться, як ми розглядаємо роботів. В Японії — вони милі. Для нас роботи такі ж убивці, як Термінатор. Я вважаю їх нейтральними. Роботи можуть робити як хороше, так і погане.

Ярослав: Як гадаєте, ми досягнемо безсмертя з допомогою завантаження розуму в машини чи біоінженерії?

Марвін: Біоінженерії.

Перший трильйонер буде пов’язаний з біотехнологіями. Якби я був 18–19-літнім підприємцем і хотів справити враження, то цікавився би біотехнологіями. Так можна допомогти багатьом людям.

Ярослав: Марвіне, це була приголомшлива розмова. Чи можете щось порадити людям, які хочуть жити повноцінним життям і робити добро?

Марвін: Почніть із місця, де ви зараз, із малого. Вірте в себе. Багато людей переоцінюють ризики та недооцінюють свою здатність справлятися з ними. Ви переконаєтеся в цьому, якщо знайдете свою місію. Я не думаю, що правильно «йти за пристрастю», особливо для молодих людей.

Краще спробувати купу різних речей. Зрозуміти, що вдається та дійсно подобається. Вам потрібно витратити час та знайти те, чим будете займатися. Коли зробите це — старанно працюйте та думайте масштабно. Немає нічого поганого в тому, щоби мислити масштабніше. Навіть якщо програєте, то зайдете набагато далі, ніж були до цього.

Думайте про довгострокову перспективу. Будьте готові працювати протягом п’яти років. Часто здається, що великі підприємці, актори, співаки, спортсмени з’явилися нізвідки. Але якщо озирнутися — вони йшли до цілі 5, 7,10 років. Їм вдалося, бо вони працювали тривалий час.