Купці, чумаки, айтівці: як розвивалася українська торгівля — від Ярослава до Зеленського

Київська Русь — коли ринки йшли до нас, а не навпаки

Як стати торгівельним хабом

У XI столітті Київська Русь контролювала ключові торгові шляхи Східної Європи — зокрема «з варяг у греки». А це означає вигідні політичні й економічні умови: Візантія йшла на поступки, а купці із німецьких і скандинавських земель торгували в Києві. Саме з розвитком торгівлі зв’язував початок держави український історик М. Грушевський.

Основні доходи надходили від торгівлі — митних зборів і торгових операцій, а не від податків. Унікальна модель, коли влада служила бізнесу. 

Русь експортувала віск, мед, хутра, хліб, імпортувала метал, тканини, прикраси. Археологи знайшли в Києві 11 000 арабських дирхамів — більше, ніж у тогочасних Лондоні та Парижі разом. Ярослав Мудрий карбував власну монету і встановив штраф за вбивство купця в 12 грн срібла — удвічі більше, ніж за смерда. 

А потім прийшли половці, зробивши з Дніпра — головної торгової артерії — зону смерті. Тому купці перенаправили потоки через Західний Буг до Балтики. Галицькі князі монополізували соляні родовища Прикарпаття для стабільних доходів, а Київ у відповідь створив вісім ринків усередині: торгували з Візантією, Сходом, Європою. Якщо не можеш вести каравани — стань місцем, куди вони самі приїдуть. 

Криза та занепад 

Хрестові походи (1096-1099) і розграбування Константинополя (1204), що змінили європейські торгові шляхи, виявилися фатальними. Уявіть, що лягли «Нова пошта», Rozetka і всі сервери країни одночасно. Приблизно такий був економічний ефект. Дніпровський шлях «із варяг у греки» знецінився, натомість зросла роль північних міст — Новгорода та смоленська.

Як наслідок, феодальна роздробленість Русі — коли немає грошей від торгівлі, немає і єдиної держави. Кожен князь шукав власні джерела прибутку на своїй землі.

Чумацтво — коли замість паспорта в тебе сіль і шабля

Перейдімо до XVI-XVIII ст. Тогочасна Україна — це буфер між Польщею, московією та Кримським ханством. Офіційна влада або відсутня, або ворожа, або Річ Посполита. Татари грабують каравани й забирають людей в ясир Бранці, яких взяли в полон, під час набігів кримських татар та османів. — сотні тисяч щороку За оцінками істориків, протягом XVI — XVIII ст. татари та османи забрали в ясир до 2 млн християн, більшість з яких були українці. Справжня кількість полонених може бути як меншою, так і більшою. . Поляки монополізують сіль і забороняють православним вступати до цехів. Московити перекривають торгівельні шляхи на схід.

У цьому хаосі народжується чумацтво — форма бездержавної торгівлі. Коли немає армії, яка захистить, поліції, що знайде злодіїв, судів, які вирішать спори, — ти створюєш все це сам. На возах і з шаблею. 

Протягом XVI — XVIII ст. чумацтво стало настільки масовим явищем, що їхня кількість цілком могла зрівнятися з населенням раннього Лондона, Парижа чи Неаполя (у 1870-х зареєстрували 210 000 постійних чумаків, плюс ще більше тимчасових).

Як зазначав д-р екон. наук І.Мазур, чумакування стало передумовою виникнення підприємництва в Україні.

Що по організації?

Чумацькі валки нараховували до понад 100 возів, такі собі кочові селища з власним самоврядуванням:

• Отаман — обирали найдосвідченішого, хто знав шляхи й міг домовитися з татарами. Невдалий отаман = смерть валки.
• Власна охорона — озброєні чумаки відбивалися від татарських загонів. На кожному возі були рушниця, шабля й порох. 
• Юридична система — «чумацьке право» регулювало все від прибутків до покарань. Вкрав у товариша — виганяли посеред степу (це означало смерть).
• Кухар — звільнений від усіх обов’язків, крім приготування їжі. Найважливіша після отамана людина серед чумаків.

Однак вони були не лише торговцями. Чумаки виконували банківські, дипломатичні й інколи розвідувальні функції. Виживали — бо жили як автономна система, де географія диктувала правила: 700 км голого степу між Доном і Дністром — без лісів, гір, укриттів. Чумаки долали 30–40 км на день, постійно змінюючи маршрут, щоб обійти татарські кочовища. 

Чумацький бізнес-план

Чумаки торгували найприбутковішим товаром — сіллю з Криму У той час українці споживали та використовували приблизно вп'ятеро більше солі, ніж нині. . Окрім солі везли рибу з Азовського моря, степовий сир, татарські шкіри. На зворотному шляху — українське зерно, мед, віск, полотно. Щороку перевозили 60-80 млн пудів вантажу. Фактично вони стали живим мостом між кочовим Кримом і землеробською Україною.

У XVIII ст. один чумацький віз із сіллю давав 5–6 рублів прибутку. Для порівняння: наймит за цілий рік заробляв 3–4 рублі. Тобто власники трьох возів могли за сезон мати 18 рублів. А це вже майже власна хата, бо скромне житло тоді коштувало 20–30 рублів. 

Спочатку чумаки самі їздили з возами. Пізніше заможні наймали 20-40 візників і лише підраховували заробіток. Брали в оренду понад 100 соток землі, засівали після Пасхи, висилали вози на південь за сіллю та рибою. Наймит через п’ять років міг стати чумаком — отримував пару волів як зарплату. 

Втім, ризики такої роботи були божевільні: кожен третій караван не повертався через татарські набіги, хвороби чи степові бурі. Проте той, хто виживав, ставав заможним.

Чому більше ніхто не чумакує

Оскільки чумацтво виникло та масштабувалося стихійно, воно виявилося неготовим до державних реформ 60-х років ХІХ ст. Чумаки не перейшли з волів на коней, з важких возів — на легкі підводи. Вони не адаптувались до нових реалій і не витримали конкуренції зі швидшою та дешевшою залізницею.

Становище погіршило і те, що безоплатних пасовищ ставало все менше: у степах активно поселялися люди, які приватизовували їх, тож для випасу волів не залишалося місця. Одночасно з усім цим урбанізація забирала робочу силу від традиційних промислів, а банки пропонували нові фінансові інструменти, якими чумаки не могли скористатися.

І до всього: імперія все сильніше душила автономну торгівлю — ліцензії, податки, заборони. Чумацтво не вписувалося в імперську вертикаль.

Фан факт: У 1990-х «човники», які возили товар із Польщі, діяли так само — мобільно, гнучко і поза системою. Тільки новий степ пролягав уже через польський кордон.

Козаки — коли шабля не лише захищає 

Між занепадом Русі та розквітом чумацтва в Україні утворилася Запорозька Січ. Її дніпровські пороги були природною фортецею, звідки козаки контролювали весь транзит по Дніпру. Підконтрольне Чорноморське узбережжя давало доступ до багатих турецьких ринків. 

Локація дозволяла заробляти на всьому:

• Збори з проїжджих купців і промисловців.
• Виготовлення та збут горілки.
• «Димові» податки з жителів у володіннях Війська Запорозького.
• Доходи з крамниць та шинків на землях Війська Запорозького.
• Жалування від польського короля, пізніше — від російського царя.

Отамани впливали не лише на війну, а й на торгівлю. Наприклад:

• Хмельницький уклав договір з Османською імперією про вільну торгівлю на Чорному морі та заснував Скарб Війська Запорозького — фактично першу держказну з системними податками.
• Мазепа розширив експорт до Європи — від меду й воску до селітри й горілки.
• Самойлович привілеював чумаків у торгівлі сіллю — так з’явилася перша стабільна логістика.

Козаки показали, що навіть у постійній війні можна вести торгівлю на власних умовах. А втім, Січі були насамперед військовими організаціями, тому ми не зупинятимемось на них детальніше. 

російська імперія: коли петербург контролював Чорне море

Після битви під Полтавою Битва, де Мазепа з Карлом XII програли Петру I. Стала кінцем української автономії 1709 року Петро I почав системно душити економіку України. Він видав серію указів на заборону експорту сала, льону, поташу, воску через будь-які порти, крім архангельська. Замість 500 км до Чорного моря тепер українці мали везти експортні товари 3000 км через розбиті імперські шляхи. До речі, взимку порт настільки замерзав, що з нього нічого не відправляли.

Ось яким був рекет: українські купці могли торгувати лише через російських посередників, часто змушені продавати свій товар за заниженими цінами — далі російська знать експортувала ці товари до Європи за повною вартістю. Прямі контракти з іноземцями майже неможливі, а Чорне море залишалося під контролем Османської імперії аж до 1774 року.

Україна ближча до Європи, але товари возили кружним шляхом через Росію. Це додавало десятки відсотків до вартості експорту.

У XIX столітті українські землі давали імперії понад 70% вугілля, 90% пшеничного експорту, значну частку руди, заліза та цукру. Але прибутки йшли до російської казни і мало реінвестувалися в Україну.

Великими купцями були переважно росіяни, євреї, греки та вірмени. Українці мали обмежений доступ до найприбутковіших сфер, особливо міжнародної торгівлі. Зовнішню торгівлю контролювали купці-нерезиденти.

Будували бізнес попри обмеження

У цей час формується покоління підприємців, які ламали імперські обмеження:

• Терещенки контролювали 10 цукрових підприємств імперії;
• Симиренки — машинобудування для цукрової галузі;
• Алчевські — металургію Донбасу.

Крім того, активно розвивався й культурно-освітній спектр:

• Ханенки — зібрали одну з найбільших мистецьких колекцій; 
• Ґалаґани заснували освітню колегію, яка випустила близько тисячі людей, зокрема десятки відомих учених, письменників, митців і педагогів.

Щоб вижити в імперії, українські магнати змушені грати за її правилами — купувати дворянські титули, тримати філії в петербурзі, фінансувати імперські проєкти. Ґалаґани — яскравий приклад: від зради Мазепи до меценатства та спокути через освіту.

Але навіть така стратегія не гарантувала безпеки. Коли Алчевський відмовився віддати свої заводи московським Рябушинським, його довели до самогубства. Як більшовики прийшли до влади, всі ці династії були знищені або емігрували.

срср — коли торгівля стала злочином

У 1921 році радянська влада пішла на відкат — Нова економічна політика тимчасово легалізувала приватну торгівлю. За три роки приватні крамниці в Україні становили вже 75% усієї торгівлі. Але в 1929 році Сталін запустив суцільну колективізацію і повністю згортав приватний бізнес. За перепродаж товарів давали від 5 років таборів до розстрілу. У 1961 році Хрущов навіть запровадив смертну кару за операції з валютою. 

Географія знову допомогла вижити торгівлі. Західна Україна межувала з Польщею, Чехословаччиною, Угорщиною, Румунією — країнами з м’якшими режимами. Це відкрило можливості для контрабанди. Львів, Ужгород, Чернівці стали центрами тіньової економіки.

У радянській системі виникли свої форми торгівлі:

• Блат — економіка зв’язків. Директор м’ясокомбінату міняв ковбасу на місце в дитсадку. Завмаг — джинси на путівку в санаторій. 
• Фарцовщики — підпільні торговці. Купували в іноземців/туристів товари за кілька рублів, продавали в рази дорожче. В Одесі та Києві існували цілі мережі з власними правилами.
• Контрабандисти — ввозили дефіцит через кордони. Так, Харківська митниця регулярно конфіскувала хутряні пальта, які потрапляли на ринок контрабандним шляхом.
• Цеховики — підпільні виробники. Використовували сировину держфабрик для «лівого» товару. 

Колгоспні ринки стали легальним вікном у ринкову економіку. Господарства займали лише 5–6% землі, але давали до 30% м’яса. Після війни — понад 70% м’яса, 80% молока й 90% яєць. Селяни возили все це в міста й продавали дорожче — інакше міста голодували. 

«Несуни» стали масовим явищем. Робітники виносили з заводів усе, що могло стати «зарплатою в натурі». Західна Україна стала воротами контрабанди: через Львів і Ужгород везли японську електроніку, французьку косметику, югославський одяг. Митники брали хабарі й не помічали.

У 1988 році влада спробувала легалізувати підприємництво законом про кооперативи. За три роки в Україні з’явилося 35 000 кооперативів, де працювало майже 900 000 людей.

«Червоні директори» Керівники радянських заводів і підприємств, які отримали свої посади через партійні зв'язки. Називали їх «червоними» через належність до комуністичної партії. швидко зорієнтувалися. Вони створювали кооперативи при своїх заводах і запустили просту схему: завод продавав продукцію своєму кооперативу за копійки, а той перепродував на ринку за реальною ціною. Різниця осідала в кишенях директорів. Так народжувалися майбутні олігархи.

Заборонивши приватну торгівлю, радянська влада створила величезну тіньову економіку, яка в 1998 році вона досягла піка — 57% ВВП України. Люди не перестали торгувати, просто навчилися робити це приховано. Коли срср впав, ці навички стали основою нової економіки. Фарцовщики стали імпортерами, цеховики — виробниками, директори — олігархами. Хто був ближче до кордонів або ресурсів, той виграв.

Незалежність — коли торговці з базару стали фаундерами

Серпень 1991 року. Україна отримала незалежність і гіперінфляцію (у 1993 ціни зросли на рекордні 10 155%). Зарплати часто не виплачувались місяцями, купони-карбованці були схожі на гроші з «Монополії», а слово «бізнес» означало кримінальні перестрілки. Але виживання для українців — не нова роль, тож регіони ввімкнули логіку, перевірену ще чумаками.

На заході був човниковий бум: буси гнали в Польщу, повертались із секондом і крамом. Один рейс до іноземної столиці міг дати більше, ніж місячна зарплата. Схід гнав метал на експорт, південь оживляв порти. Українці створювали новий ландшафт торгівлі — тоді без інституцій, але з логікою.

З’явилися «барахолки» — стихійні економіки з власною інфраструктурою. «7-й кілометр» біля Одеси, «Троєщина» в Києві, «Барабашово» в Харкові — цілі мікросистеми з охороною, логістикою, народовладдям. І це справді працювало.

Але паралельно йшов інший процес — при(х)ватизація. Заводи, труби, шахти роздавали за ваучери й домовленості. Ахметов, Пінчук, Суркіс з Медведчуком. Схема була елегантною: взяв підприємство безоплатно, до нього кредит у «своєму» банку, не віддав — банк лягає, держава покриває збитки. За десятиліття вся промисловість зібралася в кількох десятках кишень.

Над цим усім — газова труба в 1224 км з росії до Європи, яка мала стати ресурсом, а стала схемою. Газові війни, «РосУкрЕнерго», контракти Тимошенко — епічні драми у прямому ефірі.

У 2010-х виростає те, на що мало хто ставив — IT. Радянська техосвіта, низькі зарплати й зручний часовий пояс роблять свою справу. В країні, де держава більше заважає, ніж допомагає, формується індустрія, якій ця держава не потрібна. У 2021 році IT-сфера дає $6,8 млрд експорту. Свята Галичина стає українською Кремнієвою долиною, Київ — центром Grammarly та GitLab, Дніпро — офісною криптовалютною столицею. 

Одночасно йде аграрна революція. Земля в руках агрохолдингів, технології, супутники, вихід на глобальні ринки. 56 млн тонн зерна — і це без гучних реформ. Просто масштаб, логістика і попит.

Потім — 2022 рік. Частина заводів зупинилася під обстрілами, порти заблокував російський флот, мільйони біженців покинули свої підприємства й роботи. Втім, українська адаптивність знову допомогла вистояти. Виживали ті, хто звик працювати без надійної держави — IT-компанії переїхали та продовжили роботу, зернова угода відновила експорт, «Дія» запускала послуги посеред війни. Захід країни став логістичним хабом — новим степом для торгівлі між Європою та рештою країни.

Якщо завжди виживали, то коли житимемо?

Ми живемо біля й*бнутого сусіда — це факт. Але українська склянка наполовину повна, тож розгляньмо географію не як вирок, а як стартові карти. 

Приклад: в країні є нафта — це ресурс. Але як ним скористаються? Саудівська Аравія завдяки їй збудувала економіку Нафтові доходи у 1970-80-х забезпечили економічний бум. Сьогодні нафта становить близько 30% ВВП і 55% державних доходів. Країна є найбільшим світовим експортером нафти з другими за величиною запасами. , а Венесуела зруйнувала свою Попри найбільші світові запаси нафти, країна економічно провалилася через неефективне управління. ВВП скоротився на 75% (2014-2021), видобуток нафти впав на 82,9% від рівня 2013 року. . Географія однакова, рішення — ні. Швейцарія у горах — важкодоступна, що дозволило їй втримати нейтралітет і побудувати найзахищенішу банківську систему.

Польща лежить на рівнині, без природного бар’єра зі сходу. Це пояснює, чому її часто роздирали між срср та Німеччиною. Але після вступу в ЄС (2004) вона перестала бути буфером — стала частиною Заходу: з грошима, союзами й сучасною зброєю.

Тисячу років наша географія робила все, щоб нас знищити — розтягнути між Сходом і Заходом, розчинити в чужих амбіціях. Натомість ми навчилися адаптуватися швидше за будь-кого. Чумаки возили сіль через війни, козаки торгували між походами, селяни вирощували хліб між окупаціями. Тепер програмісти кодять між повітряними тривогами, фермери експортують зерно через заміновані порти, а стартапи пітчать інвесторам під звуки сирен.

І що ж ми маємо: країна, яку століттями намагалися стерти, стала частиною глобальної гри. Бо виявилося — коли торгуєш під обстрілами, мирна конкуренція здається дитячою грою.

Тисячу років ми продаємо все — від рудників до прототипів, від шахт до застосунків.

Усе, крім власної свободи. Бо без неї нічого з цього не працюватиме.

Більше про це

01 БІЗНЕС

Як ChatGPT «потопив» $15 млрд ed-tech компанію — історія Chegg

Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

Далі

Завершити

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter