Крива Лаффера та економічне диво України. Як ви думаєте? Михайло Кухар, старший економіст Ukraine Economic Outlook

Про себе 

Я ніколи не прагнув до слави. Проте став досить широко цитованим економістом. Тепер змушений звикнути так жити. 

Разом з Григорієм Кукурудзою заснували Ukrainian Economic Outlook п’ять років тому. Таких компаній досить багато, наприклад, у Вашингтоні. Їх називають «Think Tanks». Вони допомагають виробити економічні рішення. 

Я не політик, ніколи ним не буду. У Ukrainian Economic Outlook скромна, але почесна роль — робимо найточніші розрахунки для всіх реформ. 

Уряди, парламенти чи президенти спираються на думки різних політичних сил. Коли ж заходить мова про економічні питання, то на перший план виходить компетенція. Які можуть бути думки про податкову чи земельну реформу, якщо на руках немає розрахунків? 

У нас можна замовити дослідження, але не результат. За цим принципом й відрізняється «заказуха» зі заздалегідь прописаними висновками від справжнього дослідження за стандартами Policy Papers Документи для обговорення, які передують законодавчим актам. , як їх пишуть в американських Think Tanks.

Про розвиток української економіки

Наша країна починала з глибокого соціалізму. В 1990-х ми були гірші, ніж Білорусь. У перших двох скликаннях більшість нашого парламенту складалася з комуністичної та соціалістичної партій. Вони називали підприємців буржуями та ввели для них максимальні податки. Мучили бізнес, як тільки хотіли.

Ні парламент, ні уряд, ні перші двоє голів Нацбанку не розумілися на монетарній політиці — просто кажучи, на друкові грошей. Ситуація змінилася лише, коли в 1994 році НБУ очолив Віктор Андрійович Ющенко. Він став першим головою Нацбанку, який вивчав макроекономіку, а не політекономію марксизму-ленінізму.

У 1991 році я якраз закінчив школу та вступив до ЗВО, і нам теж викладали замість економіки політекономію марксизму. Я сам на другому курсі купив книгу Макконнелла та Брю «Економікс: принципи, проблеми та політика». Вона коштувала $50 при стипендії в $5. Саме з цією книгою почав вивчати макроекономіку. З політекономією марксизму-ленінізму все було зрозуміло ще до вступу в університет.

2003 року уряд януковича зробив одну з фундаментальних проривних речей (оцініть іронію), що запрограмувала гіперрозвиток України на наступну чверть століття, — ввів систему спрощеного оподаткування. Аналогічні існують ледь не у всіх країнах. Скрізь їх жахливо критикують податківці, бо хитрі хлопці придумують, як оптимізувати особисті податки завдяки цій системі.

Під час навчання в Українській академії банківської справи НБУ наші вчителі були з США — аудитори або банкіри з 20-30-річним досвідом. Вони хвалились, що працюють, як американські ФОПи (у них є така ж система). Підкреслювали, що це їхнє законне право на оптимізацію.

Введення спрощеної системи оподаткування в Україні перетворило 5 млн малоосвічених працівників та літніх людей в підприємців.

Вони забезпечили економічне зростання з $32 млрд до $188 млрд ВВП України всього за вісім років. 

Хочу, щоб основні принципові речі з макроекономіки українці засвоїли так само добре, як завдяки Ющенку вивчили її перший урок: емісія — це зло, бо породжує інфляцію. Віктор Андрійович чотири роки був головою НБУ, два роки — прем’єр-міністром та п’ять — президентом. Понад 10 років на всіх конференціях він прямим текстом казав, що «емісія — це зло», аргументував та наводив приклади. І тепер це знає кожен.

Комусь з політиків доведеться навчити українського виборця іншій аксіомі: держави, що ставили на перше місце принцип економічних свобод, — завжди перемагали тих, хто загравав з примарними обіцянками «соціальної справедливості».

Про криву Лаффера та податки 

Крива Лаффера показує зворотну пропорційну залежність між рівнем оподаткування та темпами економічного зростання. На рівні макроекономіки звучить простіше: чим менше відбирають податками, тим швидше зростає ВВП країни.

Уявімо, що з кожного заробленого долара держава бере лише 10 центів. На решту ви як підприємець можете створювати нові робочі місця, інвестувати в експансію своїх товарів на зовнішні ринки тощо, тоді ви отримаєте справжнє економічне зростання. А якщо з кожного заробленого долара чи євро податками забирають 50, 60, а іноді 70 центів, то ситуація буде протилежна. 

Спробуйте прожити на цих 30 центів з долара для початку. Потім виходьте на міжнародний ринок. А там в умовах глобальної конкуренції обійдіть хлопців, у яких залишається після оподаткування 90 центів з кожного заробленого долара.

Марксизм — засохла гілка світової економічної думки. Вона нікуди не веде.

Щоб це довести, людство поплатилося понад 100 млн життів у рамках двох десятків масштабних соціалістичних експериментів 20 століття. У нас комуністична партія та її ідеологія заборонені. В США та європейських країнах вони, на жаль, мають усе більший вплив. 

«Демократія — найгірша форма правління, за винятком усіх інших», — казав колись Вінстон Черчилль. У цієї фрази є продовження. Черчилль пояснював, що більшість складають п’яниці та ледарі, які тиняються вулицями та не бажають працювати. Вони хочуть жити за наші податки. Тому ця більшість завжди проголосує за лівих політиків. Останні обіцятимуть підвищити податки для тих, хто працює, та роздати ці гроші тим, хто не хоче. 

Врешті ці політики (як правило соціалісти) піднімуть податки до 90 центів з долара. І все, приїхали — соціалізм і планова економіка. Цей виклик існує та стоїть і перед Україною також.

У нас більшість громадян не знають фіскальний відсоток податків та зборів до ВВП на рівні країни. У тих же Франції чи США це неможливо. Власне він і є предметом дискусії між Республіканською та Демократичною партією, соціалістами та консерваторами в ЄС, між торі та лейбористами у Великобританії. 

Президент США Томас Джефферсон казав, що перед тим, як підвищити податки хоч на 1%, увесь уряд повинен вийти з Капітолія на вулицю. Там вони мають стати на коліна перед американським народом, а потім «довго й детально пояснювати, навіщо їм ще знадобилися наші гроші». 

Це принцип відомий як «small government» (малого, оптимально достатнього уряду). На ньому й побудовані США. Саме він одна з причин такого стрімкого успіху Штатів. Цей принцип сформульований в кінці 18 століття. У нас ледь відгриміла Полтавська битва, а батьки-засновники запрограмували темпи розвитку цілого континенту, які б вразили зараз навіть Китай. 

Протилежний принцип — «big government». Ним користуються соціалісти, комуністи, ліві, соціал-демократи — усі похідні від марксистської ідеології. І вони відкрито кажуть: «Перестаньте, що означає залишіть гроші багатим? Ви що не бачите, як вони їх витрачають? На яхти, шампанське та ескорт. Яке інвестування? Це злодії. Відберімо в них 90%. Те, що залишиться, — і так мільйони». 

На жаль, такі думки не заборонені та навіть популярні й в Україні. Суперечка між лівими та правими економічними школами не вщухає у світі вже 200 років. Проте краще живуть люди в країнах, що надали перевагу політиці «економічних свобод», а не «справедливості» коштом високих податків.

Про вплив війни та ліберальну економічну реформу

Війна — це виклик, який переживає не кожна країна. 2021-го року наш доларовий ВВП склав $200 млрд, а за 2022 рік впав до $150 млрд. 

Драматично знизилася кількість податків, яку здатна сплачувати економіка. Дефіцит бюджету складає 50% (бюджету). Фіскальний відсоток (частка держави в ВВП), який історично був на рівні 40%, у перший рік війни став більш як 60%. Ці гроші беруться з зовнішньої грошової допомоги від наших союзників.

Економіка України була здатна сплачувати 40% податками. Після початку війни цей показник складає ледь 30%. Наші економетричні прогнози на наступний рік показують, що українські підприємці можуть сплатити в 2023 році не більше 25%. Бюджет по видатках в 2022–му був 60%, а в 2023 році залишився на рівні 55%.

Це нормально. І тут немає в чому звинувачувати Раду чи Мінфін. Під час Другої світової війни у Черчилля бюджет складав 80%, приватного сектору залишилося лише 20%. 

Такі диспропорції — ознака військової економіки. Не треба дивитися на дефіцит бюджета, жахатися збільшення зовнішнього чи внутрішнього боргу. Ми й не з такими справлялися.

Україна двічі за свою історію мала борг понад 100% ВВП. Першого разу всього за десятиліття знизила його до 10%. Іншого — менш як до 50% — протягом чотирьох років.

Зараз ми дискутуємо про податкову реформу Шурми. Всі просять показати розрахунки, як коштом зниження ставок, у нас збереться така ж сума, як раніше. І ніхто не дивиться статистику. А в нас зі старими ставками сума не те, що не збирається, а падає. 

Ми в 2022–му зібрали на $7,5 млрд менше податками, ніж 2021-го. В другий рік війни приречені зібрати ще на $10 млрд менше, ніж попереднього. Бюджет тане на очах, як і економіка під час війни. Ніякого балансу тут ніхто не зможе знайти. За ліберальної податкової реформи — спробувати зупинити це. 

Нам терміново потрібно дати дихнути підприємцям. Скористатися кривою Лаффера, яка говорить, що при зниженні ставок надходження зростають, а при підвищенні — падають. Для нашої країни це єдиний спосіб підтримати економіку під час війни. 

Про математику відновлення України

Чому обережні в прогнозах макроекономісти так сміливо говорять щодо майбутнього відновлення та економічного чуда України? Візьмемо дві цифри, з яких стане зрозуміло, у якому стані наша економіка була до війни та стала зараз. Перша — номінальний ВВП в доларах. У нас було $200 млрд, а стало $150 млрд. 

Друга цифра — середній дохід. На піку перед війною середня зарплата в Україні перевищила $600 (середньорічна за 2021 рік $500), а влітку впала до $375. Зараз вона складає близько $410. Тобто купівельна спроможність громадян впала поки лише на чверть, як і ВВП. 

А тепер ми беремо $200 млрд — саме таку суму у вигляді грантів нам пообіцяли партнери на минулорічній конференції з питань відновлення України в Лугано. Вона вже запланована в середньострокових бюджетах країн ЄС. Ця сума розрахована за три роки. Ділимо $200 на три — виходить близько $67 млрд на рік. 

Тепер порівнюємо цю цифру з максимальною сумою прямих іноземних інвестицій, що коли-небудь отримувала Україна — $4-5 млрд на рік. Тобто ми отримаємо в 12 разів більше. І не забуваємо, що ми будемо вливати ці гроші в 150-мільярдну економіку.

$50-60 млрд прямих іноземних інвестицій — це рівень Китаю. При чому мова про роки, коли КНР стала трильйонною економікою. Ми ж в 10 раз менші. Тому нас чекають гіпертемпи зростання середнього доходу та зарплат. Це погана новина для роботодавців, бо їм доведеться брати когось на роботу за $500, а до кінця року підвищувати зарплату до $800. І мова про вакансії на кшталт будівельників.

Виникне страшний дефіцит робочої сили. Він був до і війни, але ж багато людей виїхало. Гарна новина в тому, що коли зарплати почнуть рости такими темпами, то всі, хто заробляє менше 1000 євро в Європі, дуже швидко повернуться.

Коли дивишся на середньострокове післявоєнне відновлення України — голова крутиться від гарних новин. З будь-якого ракурсу — на нас чекає економічне диво. 

Щоб воно не відбулося, потрібно зробити масу цілеспрямованих помилок. Наприклад, дозволити друкувати по два-три антипідприємницькі закони з підвищенням податків та збільшенням штрафів щороку. Так вже робив комітет Гетьманцева Комітет Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики. останні три роки перед війною. Або можемо не проводити податкову реформу. Тоді отримаємо $200 млрд, а $300-400-500 млрд приватних грошей, що повинні зайти слідом, — ні.

Якщо відновлення почнеться з 2024-го, то через шість років середня зарплата в Україні сягне 1200 євро. Це більше, ніж у всіх країн Східної Європи (крім Польщі та Туреччини). ВВП складатиме щонайменше $400 млрд. Або зросте в 2,5–3 рази!

З огляду на такі перспективи хочеться запитати кожну 20-літню людину, яка прагне емігрувати: «Де тобі краще провести твої наступні десять років з 20-30 років — за кордоном чи вносячи фантастичний історичний вклад у відновлення своєї Батьківщини?».

Україна буде клондайком з зарплатами, попитом на робочу силу та інтелект вищими, ніж в індустріально розвинутих країнах. Перетворення економіки зі $150 млрд на пів трильйонну — це не лише історичний шанс, а й така сама перспектива зростання річного доходу для кожного українця. 

Але є одна важлива умова. Потрібно на рівні економічної політики усвідомити єдину правильну відповідь на запитання: «Який саме сценарій забезпечить нам найвищі темпи зростання добробуту держави та громадян?». Вона проста: дати населенню «економічну свободу» з низькими та всім зрозумілими податками.

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter