Котики, амбіції та перемога України. Як ви думаєте — Олег Гороховський

Про себе й важливі моменти в житті

Коли мене запитують, хто я такий, кажу, що займаюся котиками. monobank — велика частина мого життя. У нашому застосунку головний персонаж — котик, наші клієнти та співробітники — котики (особливо служба підтримки). Свою сім’ю теж вважаю котиками. Тому описую себе саме так.

У книзі Стівена Кові «7 звичок надзвичайно ефективних людей» є думка, що коли ми опинимося на смертному одрі, то не будемо думати про те, що з кимось не зустрілися або щось забули зробити. Згадуватимемо тільки ті моменти, які провели з близькими та важливими нам людьми, яскраві події, що залишили слід у житті. 

Для мене серед таких спогадів: перший день роботи в «ПриватБанку», як я поїхав «вибивати борги» у Перм, коли запустили передзамовлення на monobank та побачили кількість клієнтів, які хочуть спробувати. Дуже добре пам’ятаю, як ми з командою monobank відзначали перший мільйон клієнтів. Було відчуття, що ми чогось досягли.

Вважаю цінними книги, які формулюють проблеми. Водночас вони можуть не пропонувати рішення. Книжка Кові доводить важливість фокусування, коректного спілкування та взаємовідносин. Ця думка мені дуже близька.

Навчився тестувати яскраві життєві моменти на те, чи вийде їх запам’ятати й згадувати в кінці. Дуже важливо сфокусуватися на таких моментах. Не відволікатися, бо їх не так багато, хоч ми живемо досить довго. Подібні особливі моменти треба проживати з максимальним задоволенням.

Не хотів би займатися фізичною працею. Ніяк не знецінюю та не принижую її, але вважаю, що це не дуже ефективне використання мене. 

Іноді фізична праця — це вибір без вибору. Наприклад, потрібно заробляти на життя. В інших випадках людина обирає її, бо може. Це, наприклад, формат, у якому вона здатна перемкнутися або сфокусуватися. Свого роду ретрит. Мені, наприклад, допомагає перемкнутися гра в карти. 

Про навчання та перші кроки

Я закінчив школу із золотою медаллю. Мав вибір вступити без іспитів на мехмат ДГУ або скласти іспит з математики, щоб вчитися на економіста в Національній металургійній академії України. На той час це була дуже популярна спеціальність із диким конкурсом. Мені треба було скласти іспит із математики на 5. Я призер обласних олімпіад, усе виглядало дуже просто. Я склав іспит і отримав 4. Це був шок, довелося йти на апеляцію.

Мій батько працював начальником обчислювального центру на трубопрокатному заводі імені Леніна. До речі, він основоположник автоматизованої системи управління металургійним підприємством. Навіть отримав за це державну премію СРСР.  Словом, підсумки іспитів підбивав цей обчислювальний центр. Вони обробили дані та наперед до оголошення результатів розповіли батькові, що в мене 4.

Батько допомагав мені в навчанні. Йому теж подобалася математика, ми разом розв’язували якісь складні задачі поза шкільною програмою. Коли дізналися про четвірку — проаналізували задачі на іспиті. Зрозуміли, що я ніде не помилився. 

Можливо, мене неправильно порахували, бо задачку я розв’язав коротшим та елегантнішим способом, ніж академічний.

Отже, я пішов на апеляцію та показав їм, як розв’язати цю задачу. Мені єдиному виправили оцінку на 5. На той час це була дуже рідкісна практика. Так я вступив на економіста.

Чому вибрав кар’єру в банку? У 1995-му це був ледь не єдиний профільний напрям для випускника цієї спеціальності. Можна було, звичайно, стати економістом на якомусь металургійному підприємстві. Проте працювати з економічною освітою в банку — це було прямо воно. На той час у Дніпрі «ПриватБанк» вважався найкрутішим місцем роботи. Я спробував влаштуватися туди на практику — і мене взяли. З першого дня закохався у свою роботу. Сказав собі, що хочу зробити тут кар’єру.

Зазвичай треба більше часу, щоб вибрати ціль, особливо на ранньому етапі життя. Обрати та повірити в неї — велике досягнення. У тебе просто не завжди є достатній вибір. Доводиться розглядати щось із того, що запропонували. Насправді не з дуже хороших варіантів. Побачене в «ПриватБанку» в перший день дозволило мені повірити, що обираю найкраще з того, що є.

Про кар’єру 

Я достатньо довго йшов до того, щоб зробити кар’єру в «ПриватБанку». Це було складно, але можливо. У 1995–1997 роках він ще не був величезною компанією, як, наприклад, у 2010-му. На піку там працювало 40 000 осіб. Коли приходиш у компанію, де стільки людей, то зробити кар’єру, звісно ж, набагато складніше, ніж у тій, де їх лише близько 2000. З іншого боку, у 2000 вища концентрація розумних і сильних людей, тому пробиватися може бути складніше. Словом, усе одно потрібно потрапити в мізерний відсоток найкрутіших.

Упевнений, що можна зробити кар’єру в будь-якій компанії, якщо показуєш результат. У моєму випадку дуже важливим був 2002 рік. Мені було 28, коли запропонували запустити з нуля напрям індивідуального обслуговування VIP-клієнтів. Я не міг брати наявних клієнтів на таке VIP-обслуговування. Щоб цей бізнес довів право на існування, потрібно було брати нових та доводити — пропоноване є цінністю, якою можна привабити клієнтів.

Я сформував команду та почав цей бізнес. Через рік результати були такі, що нам дозволили переводити на нього вже наявних клієнтів. Його недоступність уже починала виглядати для них дискримінацією. Умовно в 2007 році, коли я переходив у напрям роздробу, «Приватбанк» контролював приблизно 80% ринку VIP-обслуговування в країні. Інші банки теж почали пропонувати те, що називалось «private banking». Проте саме «ПриватБанк» першим запустив цю послугу.

Коли показуєш такий результат, то стати заступником голови правління — цілком нормальний розвиток подій. Це, з одного боку, було круто, з іншого — погано. 

Я розумів, що досяг кар’єрної планки. Ця посада була метою, яку я поставив собі, коли прийшов у «ПриватБанк». У той час банк очолював, я вважаю, дуже сильний, видатний управлінець Олександр Дубілет. Не було причин вважати, що займу його місце. Фактично зникла подальша мета. 

Так, можна було заробляти більше — покращувати власний контракт. Проте це не стратегічна ціль. У таких умовах легко розслабитися, втратити тонус. А я вважаю, що на кожному етапі життя повинна бути мета — у бізнесі та особистому. Наприклад, у мене як батька та чоловіка є ціль зробити так, щоб мої діти та дружина були щасливими. Так, вона досить абстрактна і її складно поміряти, зате легко відчути. 

Націоналізація «ПриватБанку» внесла досить серйозні зміни в життя. Проте я намагаюсь знайти плюси. Це стало можливістю знайти нову амбітну мету. Коли зробив кар’єру у великій компанії — потрапляєш у «золоту клітку». Отримуєш так багато, а ціна помилки настільки висока, що зважитися на кардинальні зміни складно.

Думаю, що я був одним із найбільш високооплачуваних менеджерів в Україні. Якби не націоналізація, я б так і продовжував працювати в «ПриватБанку». 

Про monobank та конкуренцію

monobank став новою амбітною ціллю й цілком задовольняє мене в плані нового виклику. Він так серйозно підняв планку, що складно придумувати та запускати нове поза ним.

Наприклад, ми створили застосунок «ЦУ-Є-ФА» — «Камінь, ножиці, папір». Це платформа, на якій можна було зіграти з друзями на гроші в будь-яку гру на смартфоні. Для цього розробнику гри потрібно було під’єднатися до нашої платформи. Але виникли складнощі, бо в цій сфері все жорстко ліцензоване, хоча ми доводили, що це не азартна гра, а парі. Чудом пройшли перевірку AppStore, але на Android нас не пустили. Потім забанили і в Apple. Попри все, ми встигли пограти та зібрали певну аудиторію. Так от — вона не йшла ні в яке порівняння з monobank. Масштаб зовсім інший.

monobank сягнув майже мільйона клієнтів за перший рік. Monza чи там Revolut складніше йшли до цього показника. А у «ЦУ-Є-ФА», наприклад, у перший рік матимеш десь 2000 гравців. Це непогано, але зовсім інше відчуття та амбіція.

З monobank теж можна було б розслабитися. В Україні немає такого рівня необанків, які роблять банк без відділень та будують все навколо клієнтського досвіду. Конкурувати особливо немає з ким.

Ми вигадали суперництво з «ПриватБанком».

Фактично це конкуренція теплого та зеленого — у нас різні продукти. Але на світі існує Kaspi, що показав нам, як діяти у фінтеху, коли маєш багато клієнтів

Найкомфортніша стратегія для компанії — перегони за лідером. Якщо попереду є спина конкурента, то тобі пощастило. Не треба придумувати, кого хочеш обігнати, маєш зрозумілі метрики. Такий підхід дуже фокусує та його легко донести команді. Якщо ж конкурентів немає, ти номер один на ринку, придумувати стратегію складніше. 

Про менеджерський стиль та своїх людей

Мій управлінський стиль — знайти крутого менеджера й не заважати йому працювати. Водночас створити комфортні умови, щоб він ділився зі мною або з нами (у мене ж є партнери в monobank), як він рухається до поставленої мети.

Стиль керівництва змінюється, і він має це робити. На початку бізнесу я був дуже зануреним у роботу керівником, хотів контролювати всі процеси. Розуміти, що все реалізується з прийнятною для мене швидкістю та якістю. У міру того, як зростає компанія, міняється і роль — з гравця до тренера, що грає, потім — просто до тренера. Пізніше, мабуть, взагалі до глядача на трибуні.

Хочеться працювати з тими, хто горить своєю справою. А ще — з людьми, які у своїх напрямах розуміють більше, ніж я. З одного боку, це можливість вчитися й ставати кращим. З іншого — забезпечує тобі комфорт. Просто таким крутим членам команди не потрібен твій надлишковий контроль.

Вважаю, що керівник повинен бути розумніший або на одному інтелектуальному рівні з підлеглим. На кожному моєму кар’єрному етапі були люди, скажімо, не дурніші за мене.

Найбільша проблема, коли вважаєш, що тобою керує людина, яка не дотягує до того, як ти сам оцінюєш свій інтелектуальний потенціал.

У керівника має бути, чому повчитися. Він повинен допомогти розвиватися. 

Про роботу, гроші та успіх

Робота — це, по-перше, місце, де я заробляю гроші, щоб забезпечити себе і свою сім’ю. По-друге, досить велика частина мого життя. Її було б складно заповнити іншим. Можна, звичайно, не працювати, але тоді треба вирішити, що робити в цей вільний час. 

Без роботи мені чогось у житті не вистачало б. Було б забагато вільного часу. Незрозуміло, як його використати, чим займатися, на чому сфокусуватися.

Гроші — це можливість. Так, деякі речі не купиш, але вистачає тих, які можна і варто. Гроші роблять життя комфортнішим, а іноді й безпечнішим. Наприклад, коли з’являються суперсучасні медичні рішення, то вони спочатку коштують дорого.

Так гроші просто дають можливість жити довго та бути здоровим. Також вони допомагають продуктивніше використовувати власний час. Наприклад, наймаєш водія чи хатню робітницю, оптимізуєш ці напрями та встигаєш більше.

Ототожнюю особистий успіх з досягненнями моєї компанії та щастям сім’ї. Свідченням успіху компанії можуть бути кількість клієнтів та їхні позитивні відгуки. Щастя сім’ї вимірюю за усмішками та очима, що палають.

Про приклади

Один із моїх взірців — Костянтин Єфименко Український промисловець, співзасновник компанії-виробника гальмівних виробів Tribo та фармацевтичної компанії Biopharma. . Обожнюю те, як він глибоко розбирається і любить те, чим займається. Для мене це приклад сфокусованості на роботі.

Також моя дружина. Приклад, як треба ставитися до людей, які тобі по-справжньому дорогі, емпатії та вміння забезпечити комфорт близьким.

У глобальному бізнесі для мене прикладом є Стів Джобс. Він створив своєрідну релігію, яка ставить на перше місце клієнта та його досвід. Саме цим Джобс для мене змінив світ.

Про пріоритет

Контекст: фінальне питання звучало «Стіву Джобсу приписують фразу “Я б обміняв усі свої технології на зустріч із Сократом, що на що ви б обміняли?”».

Я багато чого обміняв би на те, щоб Україна перемогла.

Розумію, наскільки це важливо для всіх, для нашої країни та для моєї сім’ї. Людина максимально ефективна, коли її нічого не відволікає від того, чим вона займається. Наразі пріоритет та фокус повинен бути на тому, щоб Україна перемогла. Якщо робота тебе відволікає від війни, кидай роботу.

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter