«Колись нас чіпуватимуть із дитинства». Ярослав Ажнюк і Марвін Ляо — про геймінг, корисні звички та технологічне майбутнє

Про карантин та плани

Ярослав: Мабуть, ви чимало всього планували на 2020-й. Аж раптом, ой — не склалося.

Марвін: Торік я планував узяти участь у конференціях та відвідати друзів. У мене зірвалося орієнтовно 20 поїздок. Я збирався в Японію, хотів поїхати в Мексику, Угорщину, Чехію та на Гаваї, але стався локдаун. Я провів багато часу вдома — читав, роздумував і працював із багатьма своїми старими портфельними компаніями, допомагав їм пережити важкі часи.

Із такої точки зору, все склалося не так уже й погано. Після тривалих роздумів люди змінили свої звички та зрозуміли, що вони можуть робити щось інакше, ефективніше.

Думаю, це був дзвіночок для багатьох, зокрема і для мене. Усі замислилися: «Що я дійсно хочу робити зі своїм часом? Із ким хочу бути? Що для мене важливо?». І всі вирішили, що хочуть зробити щось значуще для себе чи світу.

Про GameGroove Capital і геймінг

Ярослав: Розкажіть про свій новий проєкт — GameGroove Capital, в якому займаєте позицію партнера та члена ради директорів.

Марвін: GameGroove — не зовсім венчурний фонд. Зараз це, фактично, ігровий холдинг. Його започаткували українці Олександр Цоль і Влад Корольов. Я дружу з ними приблизно п’ять років.

Вони особисто інвестували в чимало різних компаній та студій, а потім сказали мені: «Ми хочемо все це професіоналізувати, щоби врешті воно стало публічним. Ми думали про створення фонду». Я сказав, що тут буде надто багато роботи. Вони прагнули більшої гнучкості, тому створили холдингову компанію, зосереджену на ігровій індустрії.

Ярослав: Ви вибрали ігри через зв’язок із засновниками, чи є якісь конкретні тези про геймінгові вертикалі?

Марвін: Це дуже хороше питання. В дитинстві я витрачав на відеоігри більше часу, ніж на домашні завдання. 2017 року я знову звернув увагу на геймінг під час роботи в 500 Startups. Я багато інвестував у B2B SaaS. Водночас я намагаюся не робити того, що й усі інші. Коли помітив, що інвестори переходять в B2B SaaS, то зрозумів — пора шукати іншу нішу.

Я звернув увагу на ігри, бо вони росли в божевільному темпі ще до пандемії. Утім, лише 30 венчурних компаній зосереджувалися на них. Я подумав: зачекайте, є індустрія, більша за фільми та музику, де майже немає венчурного капіталу. Це здалося чудовою можливістю.

Ярослав: А як щодо поганої репутації ігор? Вважається, що діти витрачають час на неважливі речі.

Марвін: Думаю, минулого року ситуація змінилась. Ігри стали масовими та перетворилися на комунікаційний канал для дітей. Навіть батьки зрозуміли, що це не так вже й погано. Геймінг — це соціальна мережа для наступного покоління.

Ярослав: Це правда. Ті ж самі Minecraft та Fortnite — вже не ігри, а повноцінні ігрові простори. Дивовижно, що ігри стали наступною важливою платформою після соцмереж та близькі до «мультивсесвіту».

Марвін: Я раніше скептично ставився до віртуальної реальності. Проте побачив, якого рівня вже досягли ці технології, та змінив думку. Навіть ще раз переглянув фільм «Першому гравцю приготуватися». Пандемія швидко перенесла людство у світ із цього фільму.

Я проводжу в цифровому світі майже 80% мого часу. Але мені вже за 40. Для моєї 11-річної доньки це — весь світ. Через пандемію діти не бачаться з друзями, а тому це їхній спосіб взаємодіяти.

Ярослав: Так, більше немає реального світу і віртуального світу. Неправильно називати нецифровий світ реальним, тому що цифровий світ — теж реальний.

Про екосистеми стартапів

Ярослав: Одного разу ви сказали близьку для мене річ: європейські компанії роблять приголомшливу роботу, але загалом менш амбітні, аніж американські. Я говорю про це упродовж восьми років. Я бачу багато засновників із геніальними ідеями, котрі недостатньо масштабно мислять. Тому мене цікавить, чому деякі регіони амбітніші за інші.

Марвін: Усе залежить від досвіду та часу. Також важливі приклади. До 2001 року в Ізраїлі взагалі не було технологічної екосистеми. Справжній поштовх її розвитку дало придбання ICQ за суму понад $200 млн ($287 млн та ще $120 млн на протязі трьох років — прим. ред.). Співзасновник компанії Йосі Варді зайнявся ангельськими інвестиціями. Багато компаній, в які він вклався, досягли успіху. Далі вже люди з цих компаній почали займатися ангельським інвестуванням.

Тобто покоління дуже успішних засновників вирощує, фінансує та служить рольовою моделлю для наступників. Чому це працює? По-перше, стартапи — велика приваблива ніша. По-друге, багато людей заробляють на цьому гроші. Інші дивляться та думають: «Стривайте! Я вчився з цим дурнем. Він щойно продав компанію за $100 млн. Я можу зробити те ж саме!».

Ярослав: Безумовно, рольові моделі дуже важливі, але не обов’язково дають розуміння масштабу, в якому необхідно працювати. У мене є теорія, що нації колишніх імперій мають більш егоцентричний погляд на світ. Тому вони розглядають його як ігрове поле для можливостей. Водночас колишні провінції не розділяють подібний світогляд. Це «заземлює» їхні мрії.

Марвін: Мій контраргумент — Естонія, невеличка країна, яка завжди була провінцією якоїсь імперії. Проте це не завадило їй досягти значних успіхів у технологічній сфері. Серед них — Skype та платіжна платформа Wise.

Про корисні звички

Ярослав: Марвіне, ви говорили, що були геймером у підлітковому віці. А зараз ви граєте?

Марвін: Набагато менше. Зараз я більше читаю. Я доволі обсесивно-компульсивна людина. Якщо починаю грати в відеогру, то хочу дійти до кінця. Тому я також не дивлюся серіали.

Ярослав: Книги ви також завжди дочитуєте?

Марвін: Я навчився не почувати себе погано через те, що не дочитав книгу. Іноді вона просто не подобається. Іноді я повертаюся до книги через місяць або пів року — коли знову захоплююсь темою. Я не засмучуюсь через те, що не закінчив книгу, бо це безглуздо.

Ярослав: Підтримую. Для наших читачів — припиніть соромитися, що не дочитали книгу. Просто читайте.

Марвін: У підсумку ви читаєте більше, якщо не закінчуєте книги. Проте читання має бути звичкою. Читайте, коли хочеться і про що хочеться, поки не набридне. Не робіть цей процесс болючим — освіта та навчання мають приносити задоволення.

Нам пощастило жити в час, коли доступно стільки інформації. Особливо це стосується людей, яким подобається навчатися. Навчання — це розвага та гонитва за тим, що цікавить.

Але більше не потрібно знати та пам’ятати все. Краще знати, як шукати інформацію. Якщо ви це вмієте, то зможете досягти успіху.

Ярослав: Я погоджуюся, проте добре і пам’ятати, і знати, де шукати. Так влаштований наш мозок. Наприклад, коли людина працює над концепціями, пам’ять про необхідні речі допомагає швидко комбінувати ідеї без пошуку в Google.

Одна з моїх найулюбленіших тем — інформаційна гігієна. Мене цікавить, як люди вибирають інформацію та розставляють пріоритети. Так, політичні новини швидко втрачають актуальність. Книги «живуть» набагато довше, а статті — десь посередині. А як ви розставляєте пріоритети?

Марвін: Багато залежить від того, наскільки швидко мені потрібно про щось дізнатись. Є низка подкастів, які я слухаю завжди або залежно від героїв. Я намагаюся читати книги з історії та приділяти більше уваги науковій, а не художній літературі. Якби я читав художню літературу, то це була би наукова фантастика. Я вже не читаю так багато книг про бізнес — переважно статі.

Під час читання бізнес-книг у мене часто з’являється думка: «Ви могли би вмістити суть у п’ять сторінок, але вирішили позмагатися за звання “бестселлер року The New York Times” та написали книгу».

Ярослав: Як ви розставляєте пріоритети для різних медіаджерел — книг, статей, подкастів, відео і фільмів?

Марвін: Не знаю, чи достатньо вдумливо я до цього ставлюся. Ви розставляєте пріоритети для формування звичок. У мене для цього є спеціальний чек-лист. Наприклад, якщо я сьогодні зробив щось для самоосвіти (читав чи слухав), то ставлю хрестик навпроти цього пункту.

Є така порада від Джеррі Сайнфелда, як стати хорошим коміком, — «не розривати ланцюжок». Ви буквально берете календар, і ставите хрестик, коли тренуєтеся жартувати. Далі намагайтеся не розірвати цей ланцюжок пропуском.

Ярослав: Є питання, котрим я зацікавився недавно. Просто почав розпитувати людей на одній вечірці: яку найдивовижнішу річ ви відкрили за останній рік?

Марвін: Стрільба з лука. Я спробував багато років тому і знову відкрив для себе минулого року. Можна просто вийти з дому та постріляти на задньому дворі. А ще приготування їжі. Також я пройшов онлайн-курс письма, і це змінило моє життя. Зараз у мене є власний блог і розсилка.

Якщо у вас є ідея, почніть про неї писати. Іноді виявиться, що в ній немає ніякого сенсу. Або навпаки — ви дійсно розберетеся, й ідея стане чіткою. Я не пишу заради заробітку — у мене не так багато підписників. Я пообіцяв собі публікувати щось тричі на тиждень, навіть якщо ніхто не читатиме. В цьому вся суть, це як терапія.

Про сенс життя

Ярослав: Марвіне, ви пишете не заради грошей. Чи замислювалися ви, для чого впорядковуєте це — для задоволення, щастя, ідей, знань?

Марвін: Заради навчання та задоволення власної цікавості. Навіщо я прокидаюся вранці? Вчитися новому. Мені просто цікаво про все дізнаватися. Я багато пишу, ще більше говорю та навчаю — все це про вплив на оточення. Йдеться про спадщину, яку ви залишите після себе.

Моя спадщина — донька. Я дуже пишаюся нею, вона чудова. Інша частина — люди, яким я допомагаю. Приблизно 10–15% людей ненавидять мене, бо я жорсткий. Проте я лише хочу, щоби людина досягла успіху.

Я хочу, щоби хтось із них врешті озирнувся і сказав: «Ця людина мені дуже допомогла». Це приносить мені радість. Без допомоги інших я не зміг би дістатися туди, де перебуваю зараз.

Ярослав: Ви замислюєтеся над сенсом життя?

Марвін: Постійно думаю про це. Все життя робити щось заради грошей або вигоди — сумно. Те, чим я займався виключно для грошей, ніколи не спрацьовувало. Проте все зроблене для душі мало приголомшливий успіх. Потрібно завжди шукати дрібниці, які приносять радість.

Наприклад, для мене це не освіта сама по собі, а допомога людям, здатність ділитися з іншими всім, що сам засвоїв. Ось чому мені дуже подобається менторство та інвестування — я хочу бути корисним. Тому досі спілкуюся з багатьма з моїх старих портфельних компаній та сиджу в консультативних радах венчурних фондів усього світу. Я багато засвоїв на власному гіркому досвіді та хочу переконатися, що інші не робитимуть тих же помилок.

Ярослав: Я дуже добре це розумію. У багатьох підприємців є спільне бажання зробити щось корисне для інших. Деякі з нас пережили болючий досвід. Тепер вони не хочуть, щоб інші опинилися в подібних ситуаціях.

Про майбутнє

Ярослав: Що ви думаєте про цю божевільну гіпотезу, що ми живемо в симуляції?

Марвін: Якщо це справді так, то ми нічого не вдіємо. Тому я просто зроблю все, що можу, у цій симуляції. Краще зосередитися на щасті та речах, які можна контролювати. Якщо я не можу це контролювати, то навіщо про нього думати?

Ярослав: Абсолютно точно. Мені здається, людям подобається така теорія, бо вона допомагає пояснити реальність, як і релігія або фізика. Водночас люди все більше інтегруються у цифровий світ. Тому, якщо прогресс продовжиться, подібна комп’ютерна симуляція стане цілком можливою.

Марвін: І вона навіть може бути кращою за реальність. Мені надовго запам’яталася книга про майбутнє через 40–50 років. Не згадаю назву, але, здається, її написав російський фантаст. Віртуальна реальність там дуже розвинена. Реальне життя настільки погане, що віртуальне виглядає привабливо. Лише багаті люди можуть жити в реальному світі. Решта застрягли в своєму будинку з крапельницею. Їхній світ — віртуальна реальність. Все як у «Матриці». Сподіваюся, це не той світ, який ми будуємо.

Ярослав: Так, «Першому гравцеві приготуватися» — про те ж. Із якоїсь причини вся ця фантастика досить похмура, світ поганий, а у нас є лише віртуальна реальність. Так не повинно бути.

Марвін: Не думаю, що так станеться. Сподіваюся, ми рухаємося до світу «Зоряного шляху» (науково-фантастична франшиза, в якій людство змогло досягти утопічного рівня життя, — ред.). Проте багато хто забуває, що на шляху до утопії людство пройшло через Третю світову війну та перезавантажило суспільство з допомогою інопланетної раси вулканців.

Ярослав: Що ви думаєте про природу свідомості або інтелекту? Чи зможемо ми їх коли-небудь змоделювати?

Марвін: Ми наближаємося до цього моменту. Останні два-три роки в розвитку науки про мозок відбувається щось неймовірне. Є жарт про те, що вб’є людство першим — біоінженерія або штучний інтелект. Це жарт, але зараз ми ризикуємо застаріти через 5–10 років.

Повертаючися до «Зоряного шляху», ви пам’ятаєте «Гнів Хана»? Там були біоінженерні люди. Вони вдесятеро розумніші та вп’ятеро сильніші за звичайних людей. Вони, певно, повинні правити нами. Це ніби нові боги.

Ярослав: Ми вже — кіборги, що носять смартфони. Вони наче частина нашого тіла. Коли забуваєш смартфон, виникає відчуття «Де моя нога?».

Марвін: Імовірно, настане час, коли нас чіпуватимуть із дитинства. Не знаю, добре це чи погано. Наукова фантастика на Заході дуже похмура. У тому ж Китаї навпаки — позитивна. Це одна з тих речей, які мене турбують. До 1960–1970-х наукова фантастика була дуже оптимістичною. Проте в той час щось сталося, і передові технології почали сприймати як погані.

Подивіться, як ми розглядаємо роботів. В Японії — вони милі. Для нас роботи такі ж убивці, як Термінатор. Я вважаю їх нейтральними. Роботи можуть робити як хороше, так і погане.

Ярослав: Як гадаєте, ми досягнемо безсмертя з допомогою завантаження розуму в машини чи біоінженерії?

Марвін: Біоінженерії.

Перший трильйонер буде пов’язаний з біотехнологіями. Якби я був 18–19-літнім підприємцем і хотів справити враження, то цікавився би біотехнологіями. Так можна допомогти багатьом людям.

Ярослав: Марвіне, це була приголомшлива розмова. Чи можете щось порадити людям, які хочуть жити повноцінним життям і робити добро?

Марвін: Почніть із місця, де ви зараз, із малого. Вірте в себе. Багато людей переоцінюють ризики та недооцінюють свою здатність справлятися з ними. Ви переконаєтеся в цьому, якщо знайдете свою місію. Я не думаю, що правильно «йти за пристрастю», особливо для молодих людей.

Краще спробувати купу різних речей. Зрозуміти, що вдається та дійсно подобається. Вам потрібно витратити час та знайти те, чим будете займатися. Коли зробите це — старанно працюйте та думайте масштабно. Немає нічого поганого в тому, щоби мислити масштабніше. Навіть якщо програєте, то зайдете набагато далі, ніж були до цього.

Думайте про довгострокову перспективу. Будьте готові працювати протягом п’яти років. Часто здається, що великі підприємці, актори, співаки, спортсмени з’явилися нізвідки. Але якщо озирнутися — вони йшли до цілі 5, 7,10 років. Їм вдалося, бо вони працювали тривалий час.

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter