Збережені закладки

Переглянути додані закладки можна тут.

Історії

«Колись нас чіпуватимуть із дитинства». Ярослав Ажнюк і Марвін Ляо — про геймінг, корисні звички та технологічне майбутнє

19 Липня 2021, 12:10
15 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

dmitriy-koshelnik
Дмитро Кошельник Придумую теми, редагую тексти, пишу про компанії і підприємців, чіпляюся до фактів.
«Колись нас чіпуватимуть із дитинства». Ярослав Ажнюк і Марвін Ляо — про геймінг, корисні звички та технологічне майбутнє
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Режим читання

Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Марвін Ляо — колишній комерційний директор Yahoo та колишній партнер американського акселератора 500 Startups. Зараз Марвін займає пост партнера в ігровому холдингу GameGroove Capital, який заснували українці. Крім того, він веде власний блог і розсилку, цікавиться новими технологіями, експериментував із біохакінгом, постійно навчається та вважає, що важливо допомагати іншим.

У червні Марвін відвідав Україну та погодився на інтерв’ю з Vector. Ми вирішили, що вкотре запитувати його про те, що й інші медіа, нецікаво. Тому попросили CEO та співзасновника українського стартапу Petcube Ярослава Ажнюка поспілкуватись із Марвіном на різні теми — від поглядів на бізнес до корисних звичок та сенсу життя. Публікуємо адаптований конспект розмови Ярослава та Марвіна.

Дивіться відеозапис повної розмови англійською мовою:

Про карантин та плани

Ярослав: Мабуть, ви чимало всього планували на 2020-й. Аж раптом, ой — не склалося.

Марвін: Торік я планував узяти участь у конференціях та відвідати друзів. У мене зірвалося орієнтовно 20 поїздок. Я збирався в Японію, хотів поїхати в Мексику, Угорщину, Чехію та на Гаваї, але стався локдаун. Я провів багато часу вдома — читав, роздумував і працював із багатьма своїми старими портфельними компаніями, допомагав їм пережити важкі часи.

Із такої точки зору, все склалося не так уже й погано. Після тривалих роздумів люди змінили свої звички та зрозуміли, що вони можуть робити щось інакше, ефективніше.

Думаю, це був дзвіночок для багатьох, зокрема і для мене. Усі замислилися: «Що я дійсно хочу робити зі своїм часом? Із ким хочу бути? Що для мене важливо?». І всі вирішили, що хочуть зробити щось значуще для себе чи світу.

Про GameGroove Capital і геймінг

Ярослав: Розкажіть про свій новий проєкт — GameGroove Capital, в якому займаєте позицію партнера та члена ради директорів.

Марвін: GameGroove — не зовсім венчурний фонд. Зараз це, фактично, ігровий холдинг. Його започаткували українці Олександр Цоль і Влад Корольов. Я дружу з ними приблизно п’ять років.

Вони особисто інвестували в чимало різних компаній та студій, а потім сказали мені: «Ми хочемо все це професіоналізувати, щоби врешті воно стало публічним. Ми думали про створення фонду». Я сказав, що тут буде надто багато роботи. Вони прагнули більшої гнучкості, тому створили холдингову компанію, зосереджену на ігровій індустрії.

Ярослав: Ви вибрали ігри через зв’язок із засновниками, чи є якісь конкретні тези про геймінгові вертикалі?

Марвін: Це дуже хороше питання. В дитинстві я витрачав на відеоігри більше часу, ніж на домашні завдання. 2017 року я знову звернув увагу на геймінг під час роботи в 500 Startups. Я багато інвестував у B2B SaaS. Водночас я намагаюся не робити того, що й усі інші. Коли помітив, що інвестори переходять в B2B SaaS, то зрозумів — пора шукати іншу нішу.

Я звернув увагу на ігри, бо вони росли в божевільному темпі ще до пандемії. Утім, лише 30 венчурних компаній зосереджувалися на них. Я подумав: зачекайте, є індустрія, більша за фільми та музику, де майже немає венчурного капіталу. Це здалося чудовою можливістю.

Ярослав: А як щодо поганої репутації ігор? Вважається, що діти витрачають час на неважливі речі.

Марвін: Думаю, минулого року ситуація змінилась. Ігри стали масовими та перетворилися на комунікаційний канал для дітей. Навіть батьки зрозуміли, що це не так вже й погано. Геймінг — це соціальна мережа для наступного покоління.

Ярослав: Це правда. Ті ж самі Minecraft та Fortnite — вже не ігри, а повноцінні ігрові простори. Дивовижно, що ігри стали наступною важливою платформою після соцмереж та близькі до «мультивсесвіту».

Марвін: Я раніше скептично ставився до віртуальної реальності. Проте побачив, якого рівня вже досягли ці технології, та змінив думку. Навіть ще раз переглянув фільм «Першому гравцю приготуватися». Пандемія швидко перенесла людство у світ із цього фільму.

Я проводжу в цифровому світі майже 80% мого часу. Але мені вже за 40. Для моєї 11-річної доньки це — весь світ. Через пандемію діти не бачаться з друзями, а тому це їхній спосіб взаємодіяти.

Ярослав: Так, більше немає реального світу і віртуального світу. Неправильно називати нецифровий світ реальним, тому що цифровий світ — теж реальний.

Про екосистеми стартапів

Ярослав: Одного разу ви сказали близьку для мене річ: європейські компанії роблять приголомшливу роботу, але загалом менш амбітні, аніж американські. Я говорю про це упродовж восьми років. Я бачу багато засновників із геніальними ідеями, котрі недостатньо масштабно мислять. Тому мене цікавить, чому деякі регіони амбітніші за інші.

Марвін: Усе залежить від досвіду та часу. Також важливі приклади. До 2001 року в Ізраїлі взагалі не було технологічної екосистеми. Справжній поштовх її розвитку дало придбання ICQ за суму понад $200 млн ($287 млн та ще $120 млн на протязі трьох років — прим. ред.). Співзасновник компанії Йосі Варді зайнявся ангельськими інвестиціями. Багато компаній, в які він вклався, досягли успіху. Далі вже люди з цих компаній почали займатися ангельським інвестуванням.

Тобто покоління дуже успішних засновників вирощує, фінансує та служить рольовою моделлю для наступників. Чому це працює? По-перше, стартапи — велика приваблива ніша. По-друге, багато людей заробляють на цьому гроші. Інші дивляться та думають: «Стривайте! Я вчився з цим дурнем. Він щойно продав компанію за $100 млн. Я можу зробити те ж саме!».

Ярослав: Безумовно, рольові моделі дуже важливі, але не обов’язково дають розуміння масштабу, в якому необхідно працювати. У мене є теорія, що нації колишніх імперій мають більш егоцентричний погляд на світ. Тому вони розглядають його як ігрове поле для можливостей. Водночас колишні провінції не розділяють подібний світогляд. Це «заземлює» їхні мрії.

Марвін: Мій контраргумент — Естонія, невеличка країна, яка завжди була провінцією якоїсь імперії. Проте це не завадило їй досягти значних успіхів у технологічній сфері. Серед них — Skype та платіжна платформа Wise.

Про корисні звички

Ярослав: Марвіне, ви говорили, що були геймером у підлітковому віці. А зараз ви граєте?

Марвін: Набагато менше. Зараз я більше читаю. Я доволі обсесивно-компульсивна людина. Якщо починаю грати в відеогру, то хочу дійти до кінця. Тому я також не дивлюся серіали.

Ярослав: Книги ви також завжди дочитуєте?

Марвін: Я навчився не почувати себе погано через те, що не дочитав книгу. Іноді вона просто не подобається. Іноді я повертаюся до книги через місяць або пів року — коли знову захоплююсь темою. Я не засмучуюсь через те, що не закінчив книгу, бо це безглуздо.

Ярослав: Підтримую. Для наших читачів — припиніть соромитися, що не дочитали книгу. Просто читайте.

Марвін: У підсумку ви читаєте більше, якщо не закінчуєте книги. Проте читання має бути звичкою. Читайте, коли хочеться і про що хочеться, поки не набридне. Не робіть цей процесс болючим — освіта та навчання мають приносити задоволення.

Нам пощастило жити в час, коли доступно стільки інформації. Особливо це стосується людей, яким подобається навчатися. Навчання — це розвага та гонитва за тим, що цікавить.

Але більше не потрібно знати та пам’ятати все. Краще знати, як шукати інформацію. Якщо ви це вмієте, то зможете досягти успіху.

Ярослав: Я погоджуюся, проте добре і пам’ятати, і знати, де шукати. Так влаштований наш мозок. Наприклад, коли людина працює над концепціями, пам’ять про необхідні речі допомагає швидко комбінувати ідеї без пошуку в Google.

Одна з моїх найулюбленіших тем — інформаційна гігієна. Мене цікавить, як люди вибирають інформацію та розставляють пріоритети. Так, політичні новини швидко втрачають актуальність. Книги «живуть» набагато довше, а статті — десь посередині. А як ви розставляєте пріоритети?

Марвін: Багато залежить від того, наскільки швидко мені потрібно про щось дізнатись. Є низка подкастів, які я слухаю завжди або залежно від героїв. Я намагаюся читати книги з історії та приділяти більше уваги науковій, а не художній літературі. Якби я читав художню літературу, то це була би наукова фантастика. Я вже не читаю так багато книг про бізнес — переважно статі.

Під час читання бізнес-книг у мене часто з’являється думка: «Ви могли би вмістити суть у п’ять сторінок, але вирішили позмагатися за звання “бестселлер року The New York Times” та написали книгу».

Ярослав: Як ви розставляєте пріоритети для різних медіаджерел — книг, статей, подкастів, відео і фільмів?

Марвін: Не знаю, чи достатньо вдумливо я до цього ставлюся. Ви розставляєте пріоритети для формування звичок. У мене для цього є спеціальний чек-лист. Наприклад, якщо я сьогодні зробив щось для самоосвіти (читав чи слухав), то ставлю хрестик навпроти цього пункту.

Є така порада від Джеррі Сайнфелда, як стати хорошим коміком, — «не розривати ланцюжок». Ви буквально берете календар, і ставите хрестик, коли тренуєтеся жартувати. Далі намагайтеся не розірвати цей ланцюжок пропуском.

Ярослав: Є питання, котрим я зацікавився недавно. Просто почав розпитувати людей на одній вечірці: яку найдивовижнішу річ ви відкрили за останній рік?

Марвін: Стрільба з лука. Я спробував багато років тому і знову відкрив для себе минулого року. Можна просто вийти з дому та постріляти на задньому дворі. А ще приготування їжі. Також я пройшов онлайн-курс письма, і це змінило моє життя. Зараз у мене є власний блог і розсилка.

Якщо у вас є ідея, почніть про неї писати. Іноді виявиться, що в ній немає ніякого сенсу. Або навпаки — ви дійсно розберетеся, й ідея стане чіткою. Я не пишу заради заробітку — у мене не так багато підписників. Я пообіцяв собі публікувати щось тричі на тиждень, навіть якщо ніхто не читатиме. В цьому вся суть, це як терапія.

Про сенс життя

Ярослав: Марвіне, ви пишете не заради грошей. Чи замислювалися ви, для чого впорядковуєте це — для задоволення, щастя, ідей, знань?

Марвін: Заради навчання та задоволення власної цікавості. Навіщо я прокидаюся вранці? Вчитися новому. Мені просто цікаво про все дізнаватися. Я багато пишу, ще більше говорю та навчаю — все це про вплив на оточення. Йдеться про спадщину, яку ви залишите після себе.

Моя спадщина — донька. Я дуже пишаюся нею, вона чудова. Інша частина — люди, яким я допомагаю. Приблизно 10–15% людей ненавидять мене, бо я жорсткий. Проте я лише хочу, щоби людина досягла успіху.

Я хочу, щоби хтось із них врешті озирнувся і сказав: «Ця людина мені дуже допомогла». Це приносить мені радість. Без допомоги інших я не зміг би дістатися туди, де перебуваю зараз.

Ярослав: Ви замислюєтеся над сенсом життя?

Марвін: Постійно думаю про це. Все життя робити щось заради грошей або вигоди — сумно. Те, чим я займався виключно для грошей, ніколи не спрацьовувало. Проте все зроблене для душі мало приголомшливий успіх. Потрібно завжди шукати дрібниці, які приносять радість.

Наприклад, для мене це не освіта сама по собі, а допомога людям, здатність ділитися з іншими всім, що сам засвоїв. Ось чому мені дуже подобається менторство та інвестування — я хочу бути корисним. Тому досі спілкуюся з багатьма з моїх старих портфельних компаній та сиджу в консультативних радах венчурних фондів усього світу. Я багато засвоїв на власному гіркому досвіді та хочу переконатися, що інші не робитимуть тих же помилок.

Ярослав: Я дуже добре це розумію. У багатьох підприємців є спільне бажання зробити щось корисне для інших. Деякі з нас пережили болючий досвід. Тепер вони не хочуть, щоб інші опинилися в подібних ситуаціях.

Про майбутнє

Ярослав: Що ви думаєте про цю божевільну гіпотезу, що ми живемо в симуляції?

Марвін: Якщо це справді так, то ми нічого не вдіємо. Тому я просто зроблю все, що можу, у цій симуляції. Краще зосередитися на щасті та речах, які можна контролювати. Якщо я не можу це контролювати, то навіщо про нього думати?

Ярослав: Абсолютно точно. Мені здається, людям подобається така теорія, бо вона допомагає пояснити реальність, як і релігія або фізика. Водночас люди все більше інтегруються у цифровий світ. Тому, якщо прогресс продовжиться, подібна комп’ютерна симуляція стане цілком можливою.

Марвін: І вона навіть може бути кращою за реальність. Мені надовго запам’яталася книга про майбутнє через 40–50 років. Не згадаю назву, але, здається, її написав російський фантаст. Віртуальна реальність там дуже розвинена. Реальне життя настільки погане, що віртуальне виглядає привабливо. Лише багаті люди можуть жити в реальному світі. Решта застрягли в своєму будинку з крапельницею. Їхній світ — віртуальна реальність. Все як у «Матриці». Сподіваюся, це не той світ, який ми будуємо.

Ярослав: Так, «Першому гравцеві приготуватися» — про те ж. Із якоїсь причини вся ця фантастика досить похмура, світ поганий, а у нас є лише віртуальна реальність. Так не повинно бути.

Марвін: Не думаю, що так станеться. Сподіваюся, ми рухаємося до світу «Зоряного шляху» (науково-фантастична франшиза, в якій людство змогло досягти утопічного рівня життя, — ред.). Проте багато хто забуває, що на шляху до утопії людство пройшло через Третю світову війну та перезавантажило суспільство з допомогою інопланетної раси вулканців.

Ярослав: Що ви думаєте про природу свідомості або інтелекту? Чи зможемо ми їх коли-небудь змоделювати?

Марвін: Ми наближаємося до цього моменту. Останні два-три роки в розвитку науки про мозок відбувається щось неймовірне. Є жарт про те, що вб’є людство першим — біоінженерія або штучний інтелект. Це жарт, але зараз ми ризикуємо застаріти через 5–10 років.

Повертаючися до «Зоряного шляху», ви пам’ятаєте «Гнів Хана»? Там були біоінженерні люди. Вони вдесятеро розумніші та вп’ятеро сильніші за звичайних людей. Вони, певно, повинні правити нами. Це ніби нові боги.

Ярослав: Ми вже — кіборги, що носять смартфони. Вони наче частина нашого тіла. Коли забуваєш смартфон, виникає відчуття «Де моя нога?».

Марвін: Імовірно, настане час, коли нас чіпуватимуть із дитинства. Не знаю, добре це чи погано. Наукова фантастика на Заході дуже похмура. У тому ж Китаї навпаки — позитивна. Це одна з тих речей, які мене турбують. До 1960–1970-х наукова фантастика була дуже оптимістичною. Проте в той час щось сталося, і передові технології почали сприймати як погані.

Подивіться, як ми розглядаємо роботів. В Японії — вони милі. Для нас роботи такі ж убивці, як Термінатор. Я вважаю їх нейтральними. Роботи можуть робити як хороше, так і погане.

Ярослав: Як гадаєте, ми досягнемо безсмертя з допомогою завантаження розуму в машини чи біоінженерії?

Марвін: Біоінженерії.

Перший трильйонер буде пов’язаний з біотехнологіями. Якби я був 18–19-літнім підприємцем і хотів справити враження, то цікавився би біотехнологіями. Так можна допомогти багатьом людям.

Ярослав: Марвіне, це була приголомшлива розмова. Чи можете щось порадити людям, які хочуть жити повноцінним життям і робити добро?

Марвін: Почніть із місця, де ви зараз, із малого. Вірте в себе. Багато людей переоцінюють ризики та недооцінюють свою здатність справлятися з ними. Ви переконаєтеся в цьому, якщо знайдете свою місію. Я не думаю, що правильно «йти за пристрастю», особливо для молодих людей.

Краще спробувати купу різних речей. Зрозуміти, що вдається та дійсно подобається. Вам потрібно витратити час та знайти те, чим будете займатися. Коли зробите це — старанно працюйте та думайте масштабно. Немає нічого поганого в тому, щоби мислити масштабніше. Навіть якщо програєте, то зайдете набагато далі, ніж були до цього.

Думайте про довгострокову перспективу. Будьте готові працювати протягом п’яти років. Часто здається, що великі підприємці, актори, співаки, спортсмени з’явилися нізвідки. Але якщо озирнутися — вони йшли до цілі 5, 7,10 років. Їм вдалося, бо вони працювали тривалий час.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

БІЗНЕС Історія одного CPO. Як я переїхав до Лондона і працюю над продуктом в стартапі bioniq

Історія одного CPO. Як я переїхав до Лондона та працюю над продуктом у стартапі bioniq

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
29 Березня 2021, 08:00 10 хв читання
Історії

Натхнення на мільярд. Що таке мотиваційна література і чому нам (не)варто її читати?

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
03 Грудня 2020, 09:30 9 хв читання
Історії

Брехня — нова правда. Що таке діпфейки та як їх розпізнати?

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
02 Листопада 2020, 08:16 4 хв читання
Історії

Задизайнити майбутнє. Що таке спекулятивний дизайн і як він змінює світ

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
16 Жовтня 2020, 19:57 7 хв читання
БІЗНЕС

Комуналка онлайн та офлайн. Як постачальник YASNO створює комфортні умови для вирішення енергопитань

13 Вересня 2021, 10:00
7 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Комуналка онлайн та офлайн. Як постачальник YASNO створює комфортні умови для вирішення енергопитань
Партнерський матеріал Партнерський матеріал Матеріал на правах реклами
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Ми давно чекаємо на диджиталізованого та клієнтоорієнтованого постачальника комунальних послуг. Такого, з яким ми забудемо про живі черги та очікування на телефонній лінії. І він таки існує!

Сергій Радченко, керівник департаменту з роздрібних продажів та обслуговування клієнтів YASNO розповів, як клієнти компанії сплачують рахунки та оформлюють договори прямо зі смартфона. А також як в комфортних та сучасних енергоофісах можна швидко розв’язувати питання.

Хто такий YASNO?

YASNO — це постачальник електроенергії, газу та енергоефективних рішень в Києві, Дніпропетровській та Донецькій областях. 2019 року бренд сфокусувався на розвитку каналів обслуговування та продажів, модернізував наявні та створив нові клієнтські сервіси й продукти. Постачальник змінив підходи до роботи з клієнтами, наприклад, зменшив у кілька разів час очікування з’єднання з контакт-центрами, а також почав комплексну розбудову нових центрів обслуговування клієнтів — енергоофісів. Крім цього, зосередив чимало власних ресурсів та уваги на вдосконаленні та впровадженні нових онлайн-сервісів.

Сергій Радченко, керівник департаменту з роздрібних продажів та обслуговування клієнтів YASNO

Будь-які питання — онлайн

Ключове завдання YASNO — максимально спростити розв’язання будь-яких питань з постачання електроенергії та газу. Компанія хоче, аби клієнти могли це робити швидко, не виходячи з дому.

Завдяки онлайн-сервісам YASNO можна:

  • передавати показання електролічильників;
  • оплачувати рахунки за світло та газ;
  • контролювати енергоспоживання;
  • замовляти енергоефективні продукти та рішення;
  • подавати документи;
  • отримувати додаткову інформацію та консультації;
  • замовити в пару кліків побутову техніку в кредит в онлайн-магазині.
Команда YASNO

Серед онлайн-сервісів:

  1. Особистий кабінет на сайті YASNO. Дозволяє заощаджувати час і кошти, адже клієнти можуть оплатити без комісії рахунки онлайн, передати показання електролічильника та дізнатися всю інформацію про стан свого особового рахунку. Крім того, в Особистому кабінеті є можливість приєднати до свого акаунту кілька особових рахунків, щоби допомагати близьким або сусідам старшого віку розв’язувати питання з енергопостачання онлайн.
  2. Голосовий робот для приймання показань лічильників. YASNO першим в Україні запустив подібного робота. Він працює за телефоном контакт-центру, автоматично розпізнає сказані цифри та вносить їх у базу даних. Це дозволяє скоротити час очікування на лінії у перших числах місяця, коли клієнти передають дані про споживання електроенергії.
  3. Чат-бот у Viber. Постачальник одним із перших в Україні запровадив можливість розрахунків за електроенергію через месенджер. Крім оплати, через бота легко передавати показання лічильника, замовляти енергоефективні товари та послуги, подавати документи для укладення договору про постачання газу або отримувати консультації спеціаліста. Зараз кількість користувачів чат-бота перевищує 370 тисяч і продовжує зростати щодня.
  4. На сайті YASNO й у Viber-боті клієнти можуть отримати консультації з енергоефективності та замовити продукти й сервіси: набори з двозонним лічильником, проєкти зі встановлення дахових сонячних панелей «під ключ», системи зберігання енергії, енергоощадну побутову техніку (електричні та газові водонагрівачі, кондиціонери, керамічні обігрівачі).
  5. Мобільний застосунок з інтуїтивно зрозумілим інтерфейсом об’єднав безліч послуг: можна розраховуватися за комуналку, інтернет, телебачення і мобільний зв’язок, передавати показання електролічильника, зберігати оплачені платіжки та відстежувати історію оплат.

Тепер не потрібно встановлювати у смартфоні безліч додатків різних компаній. Усе можна сплатити через YASNO — не тільки світло та газ, а й опалення, холодну та гарячу воду, інші послуги. Яскравий дизайн додатку адаптований та зрозумілий для клієнтів із різним рівнем знань технологій.

Сергій Радченко

Чат-бот YASNO у Viber

Офлайн — із комфортом і без черг

Для YASNO важливо, аби кожен клієнт міг обрати найбільш зручний спосіб розв’язання питань, пов’язаних з електро-, газопостачанням та енергоефективністю. Тому компанія підвищує комфорт не тільки онлайн, а й очного обслуговування.

Постачальник інвестував 100 млн грн у модернізацію та розширення мережі з 67 енергоофісів для обслуговування клієнтів у Києві, Дніпропетровській та Донецькій областях.

Енергоофіси — це сучасні та зручні приміщення для клієнтів, які не користуються інтернетом або потребують оформлення паперових документів. В енергоофісах можна дізнатися про додаткові товари та послуги й одразу їх замовити. А в зоні експрес-обслуговування менеджери без черг надають швидкі консультації з типових питань. В енергоофісах передбачені окремі зони для обслуговування побутових клієнтів і підприємств, а для дітей облаштований гральний простір.

Найчастіше до енергоофісів звертаються клієнти старшого віку, які не користуються інтернетом. Для них ми обладнали прості у використанні термінали самообслуговування для передачі показань електролічильника. Вони максимально зрозумілі, з адаптованими кнопками й шрифтами. Фахівці YASNO навчають клієнтів передавати через такі термінали показання, щоб надалі їм було легше опанувати цифрові сервіси.

Сергій Радченко

YASNO піклується про здоров’я клієнтів, тому в енергоофісах діють посилені заходи безпеки: відвідування лише за попередньою реєстрацією та за наявності маски або респіратора. Записатися на візит можна заздалегідь на будь-який зручний час, щоб розв’язати всі питання швидко та без черг.

YASNO термінали самообслуговування

Лідери у сфері електропостачання

У липні 2021 року YASNO вдруге поспіль очолив рейтинг постачальників електроенергії, складений аналітичним центром DiXi Group в рамках проєкту USAID «Прозорість енергетичного сектору». Оцінювалися онлайн-сервіси, комерційні пропозиції, інформування клієнтів, прозорість і ділова активність. Серед 50 українських постачальників всієї України лідерами стали Київські, Дніпровські та Донецькі енергетичні послуги, які працюють під брендом YASNO.

Компанії YASNO також пропонують лінійку «зелених» продуктів і рішень для комфорту, енергоефективності та електромобільності. Приватні клієнти можуть замовити в YASNO:

  • енергоефективні набори;
  • домашні сонячні електростанції;
  • зарядні станції для електромобілів;
  • системи зберігання енергії;
  • побутову техніку.

А підприємства та установи — скористатися послугами енергосервісу, енергоаудиту та енергоменеджменту.

Енергоофіс YASNO

Крім того, YASNO популяризує культуру енергоощадження серед своїх клієнтів в рамках проєкту «YASNO_як_заощаджувати», де зібрані корисні поради у вигляді лайфхаків, мультфільмів і казок про те, як зменшити витрати на комунальні послуги й зберегти комфорт.

Історії

Осідлати хвилю. Навіщо Денис Логвиненко й Ілля Голіцин запустили NFT-агенцію

16 Вересня 2021, 10:00
13 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
dmitriy-koshelnik
Дмитро Кошельник Придумую теми, редагую тексти, пишу про компанії і підприємців, чіпляюся до фактів.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

У березні 2021-го набрали популярності невзаємозамінні токени або NFT. Вони фіксують право власності на твори мистецтва, цифрові колекційні предмети й навіть реальне майно. Навесні про NFT багато писали як українські та західні медіа, але тема досить швидко вичерпала себе.

Тому новина про запуск українського NFT-агентства CTRL / ART / D виглядала несподівано. До того ж серед його засновників виявився керівний партнер Havas Digital Kyiv Денис Логвиненко. Head of Content Vector Дмитро Кошельник дізнався у Дениса і CEO CTRL / ART / D Іллі Голіцина, навіщо зараз запускати NFT-агенцію, як вона працює і які послуги пропонує. Щоб не обмежуватися теорією, ми залучили до інтерв’ю київського художника Данила Манжоса і розібралися, як можна продати його картини й стріт-арт.

Хто запустив NFT-агенцію

З Іллею і Денисом ми зустрілися на будівельному майданчику за адресою провулок Фізкультури, 30. Там Данило Манжос працював над проєктом з облаштування берега річки Либідь, який відкрили 12 вересня.

Денис і Ілля відповіли на питання, навіщо зараз запускати NFT-агенцію, зі стриманою іронією. Хайп навколо NFT пройшов для медіа, які писали про великі продажі цифрового мистецтва. Сам ринок продовжує активно рости й наближати остаточний перехід людства в онлайн.

Засновники прийшли до цього проєкту з різних сфер. Логвиненко — керівний партнер діджитал-агентства Havas Digital Kyiv. Ще Денис активно пише колонки про інноваційні технології та тренди — від метавсесвітів до реклами в період пандемії.

«Комунікаційний ринок повинен рухатися вперед, слідувати за трендами технологій, маркетингу та інших галузей. Я намагаюся намацати новий напрям, куди можна інтегруватися і рухатися далі. Медіагіганти знімають фільми про новий світ і віртуальну реальність. Ми рухаємося до цифрового та зрозумілішого з точки зору комунікацій життя. Офлайн незабаром стане розкішшю», — пояснює Логвиненко.

NFT можна використовувати для підтвердження і передачі авторського права, а також продажу і перепродажу активів, їхньої прив’язки до певної людини. Це величезний потенційний ринок не тільки для креативної, але й інших галузей.

«Питання в тому, наскільки швидко зорієнтуєтеся в процесі, зробите якісний продукт і зберете команду», — пояснює Денис.

Ілля Голіцин майже п’ять років працював із криптостартапами, маркетингом і з різними приватними проєктами. У CTRL / ART / D Ілля став CEO й ідеологом. Своє бажання працювати з NFT він пояснює швидким зростанням і розвитком галузі.

«Наше завдання — освоїти цю хвилю разом з артистами й медіа, об’єднати аудиторію і розвинути продукт. Зараз розрив великий, нам потрібно швидко наводити мости», — пояснює Ілля.

Чому агенцію запускають саме зараз

Створити NFT-агенцію вирішили, коли зрозуміли, що це не тимчасовий хайп.

«Стало ясно — смартконтракти, довічне роялті, токенізацію активів можна перенести з мистецтва на інший бізнес. Це історія не тільки про арт, спорт, мистецтво, які отримали новий спосіб фінансування або презентування себе. NFT дозволяє обходити стандартний процес продажу своєї творчості й продуктів. Далі вони перейдуть в інші категорії: не тільки бізнесу, а й управління або політики. Ними почнуть користуватися всі», — пояснює Логвиненко.

Він зазначив, що тренд інтеграції людства в віртуальну реальність вже розвивають великі гравці. Наприклад, Facebook оголосив, що перестає бути просто соцмережею і починає створювати метавсесвіт. Це концепція загального віртуального простору, куди увійдуть всі віртуальні світи й доповнена реальність. У такому метавсесвіті людям також знадобиться мистецтво, різні сервіси та послуги. NFT допоможе це забезпечити.

Поточні показники підтверджують потенціал NFT-галузі. За даними Entrepreneur, за перші шість місяців загальна сума продажу NFT досягла $2,5 млрд. Для порівняння, в аналогічний період рік тому цей показник становив лише $13,7 млн. Це зростання на більш ніж 18 000%. Водночас не можна все списати лише на хайп. У липні, наприклад, продажі NFT перевищили $1,2 млрд.

За словами Іллі, індустрія зараз розвивається вже не проривами. Учасники вибудовують чіткі системи. Плюс у галузі працюють відомі представники артринку.

Наприклад, у березні художник Beeple продав свою NFT-роботу Everydays: The First 5000 Days на аукціоні Christie’s за $69,3 млн. Для індустрії тут важлива не ціна, а інші деталі угоди. По-перше, Beeple створював роботу з 2007 року, коли NFT взагалі не було. Тобто реальний художник вирішив продати роботу як NFT. Beeple не з’явився нізвідки: раніше він встиг попрацювати з Apple, Nike, SpaceX, Аріаною Гранде, Джастіном Бібером і іншими знаменитостями. По-друге, NFT-угоду провів лідер світового артринку — аукціонний будинок Christie’s.

За словами Голіцина, є й автори, які поступово розвивалися як учасники саме NFT-ринку. Наприклад, автор під ніком XCOPY випускає NFT-арт приблизно з 2018-го. Спочатку його роботи продавалися приблизно за $50. Зараз їхня вартість досягає і $1,73 млн. Тобто людина кілька років працювала, вбудувалася в ком’юніті й зараз багато заробляє.

Звичайно, хайп теж впливає на ринок, але NFT-галузь явно розвивається і без нього.

Що пропонує агенція

За словами Голіцина, багато людей все ще не розуміють як працює ринок. З точки зору CTRL / ART / D, NFT-маркетплейси — новий простір для митців. Він частково нагадує Instagram. У соцмережах можна запостити одне фото і набрати мільйон підписників (якщо ви вже не знаменитість). Так само на NFT-платформах не вийде виставити роботу і відразу ж продати її за мільйони.

Завдання CTRL / ART / D — спростити клієнту (художнику, музиканту, спортсмену, організації) процес створення продукту, розміщення, продажу та отримання прибутку. Агенція прописує концепцію періодичного випуску робіт, колекцій і сторітеллінга. Артисти займаються виключно творчістю, а всі інші моменти бере на себе CTRL / ART / D, фактично виконуючи роль продюсера.

CTRL / ART / D пропонує комплекс послуг:

  • збирає продукт — оцифровує роботу, створює колаборації з іншим артистом, додає музику або підбирає відповідний формат подачі;
  • аналітику і вибір майданчика — виходячи з особливостей роботи, стану ринку та інших деталей, визначають, на якому NFT-маркетплейсі краще розміститися автору;
  • медійну підтримку — роботи слід висвітлювати в правильних галузевих медіа та ком’юніті;
  • технічну підтримку — від розміщення на платформах до отримання та виведення грошей;
  • юридичну підтримку — правильне оформлення документів, включаючи авторські права й оплату;
  • кібербезпека — консультують, як захиститися від злому гаманця і крадіжки грошей.

За словами Голіцина, регулювання криптовалютної галузі поки не налагоджено. «NFT — один з видів угоди в криптовалюті. Зараз майже неможливо нормально регулювати ці маркери. З таким завданням краще за всіх справляється Естонія. Ми зареєстрували компанію в цій країні, щоб робити все легально і платити податки», — пояснює Голіцин.

Окремо варто розповісти про монетизацію. За словами Дениса Логвиненка, в більшості випадків агенція отримує відсоток із продажу NFT. Конкретні умови промовляють окремо з кожним артистом.

Як переконати артистів випускати NFT

«Найкращий спосіб когось мотивувати — гроші», — вважає Денис Логвиненко. На його думку, NFT дозволяє творцям заробити, не оббиваючи пороги студій та галерей.

Для порівняння, розміщення і продаж роботи в галереї — складний для автора процес. Зазвичай художник ділить заробіток приблизно 80 на 20 не у свою користь. Якщо роботу не купили за пів року, то її прибирають з галереї. Звичайно, художник може звернутися в іншу галерею, але там її, ймовірно, не візьмуть, якщо в минулому не було попиту.

NFT спрощує продаж. Роботу художника ніхто не зніме з маркетплейса. Правда, щоб продати, треба попрацювати над концепцією, розміщенням, просуванням через правильні канали.

NFT можна перетворити в повноцінну систему дистрибуції. До того ж токен дозволяє робити додаткові бонуси для покупців. Наприклад, зашифрувати приховані файли.

Хоча CTRL / ART / D працює лише понад місяць, за словами Голіцина, у неї вже є клієнти. Тепер їхні твори потрібно перетворити в кейси. Зараз агенція в основному працює з українським артистами.

Клієнтів шукають через знайомих і рекомендації. Першим розміщенням NFT стала робота українського художника Валентина Метика «Business woman». 6 вересня вона з’явилася на маркетплейсі Foundation.

«Ми прагнемо на Захід. Хочеться показати криптоколекціонерам, що в Україні є талановиті хлопці. Далі будуть світові колаборації», — пояснює Ілля Голіцин.

Як CTRL / ART / D просуває NFT-роботи

Щоб розібратися, як агенція працює з артистами, ми запропонували Іллі поговорити з Данилом Манжосом. Ось короткий конспект діалогу.

Данило Манжос: Як продати свою роботу у вигляді NFT?

Ілля Голіцин: Токенізувати можна все, що завгодно. Єдине обмеження — фантазія автора. Наприклад, зі стріт-артом можна зробити ролик про те, як ти це робиш. Тут важливо придумати концепцію розміщення роботи й налагодити колаборації з музикантами або кліпмейкерами.

Підготовка до продажу NFT-роботи починається задовго до її розміщення на маркетплейсі. Для початку потрібно розвивати особисті акаунти й сторінки в соцмережах, продумати сторітеллінг, щоб розкрити особистість артиста, його погляди, ідеї й мотивацію.

Данило Манжос: Тут у мене як раз є історія. Либідь — легенда Києва, яку за часів СРСР перетворили в колектор. Своєю роботою я хочу привернути увагу до цієї проблеми.

Ілля Голіцин: Так, тому можна у твоїй роботі передати важливість цієї історії для Києва. У випадку зі стріт-артом я бачу концепцію, пов’язану з відео. Його можна показати на великих екранах. Наприклад, на великих торгових центрах на кшталт Gulliver.

Ще можна використовувати AR. Наприклад, вшити AR-трекер в саму роботу: скануєш його, і запускається AR-фільтр.

Данило Манжос: Таке тут буде найближчим часом.

Ілля Голіцин: Інший варіант — колаборація. Вона допомагає збільшити охоплення, задіяти більшу аудиторію і привернути увагу медіа. Може, у тебе є якийсь улюблений музичний жанр або виконавець, з яким хотілося б співпрацювати?

Данило Манжос: Я б доповнив роботи чимось нейтральним, абстрактно-електронним, але з елементами класики. Ну або панком. Іноді суперестетам не вистачає жорсткого панку.

Ілля Голіцин: Загалом ми розібралися з концепцією і створенням роботи. Наступний крок — просування в ЗМІ й топовими інфлюенсерами. В Україні NFT займається порівняно небагато людей, а тому ми дивимося на Захід. Аудиторія потенційних інвесторів/покупців роботи сидить в Telegram-чатах, Twitter, Discord. Останніми двома у нас майже не користуються. Тому ми допомагаємо з просуванням у цих каналах і з колаборацією з інфлюенсерами.

Далі — розміщення на маркетплейсі. У твоєму випадку я б рекомендував Foundation. На ньому роботи виставляються як в галереї. Аукціон починається, як тільки з’являється попит. Тобто ми виставляємо роботу, вказуючи нижню ціну або взагалі без прив’язки до вартості.

Потім з’являється попит і починається 24-годинний аукціон. Паралельно потрібно проводити активну PR-кампанію, «підігрівати» користувачів в спеціалізованих спільнотах в Twitter, Discord і Telegram. Так ми працюємо з правильною аудиторією і збираємо претендуючих на роботу криптоколекціонеров.

Данило Манжос: А з художниками вже працювали?

Ілля Голіцин: Працювали, але не можу поки розповісти (розмова відбулася до розміщення роботи Валентина Метика, — прим.ред.). Ми підписуємо договір про нерозголошення (NDA), який діє до запуску самої роботи. Наприклад, якби ми з тобою працювали, то підписали б NDA — не повідомляємо деталі запуску, концепції й згенеровані ідеї.

Ще варто згадати про роялті автору з перепродажу роботи. Зазвичай воно становить 10% від вартості роботи. Звичайно, принцип колекціонування передбачає, що власник буде зберігати твір певний час. Водночас воно також буде рости в ціні. Зазвичай під час перепродажі вартість збільшується на 30%.

Це важливий момент за великих тиражів. Наприклад, зробимо 100 колекційних карток, коли ти станеш відомим художником. З ростом твоєї популярності попит і ціна будуть рости. Далі до деяких карток можна прив’язати якусь додаткову можливість взаємодії з тобою — дзвінок, зустріч, відео, бекстейдж роботи.

Ще ми можемо допомогти з керуванням криптогаманцем, перекладом і виведенням коштів. Можемо юридично правильно провести операцію, включаючи оплату податків і комерційне використання роботи.

У кінці розмови художник і підприємець потиснули руки й домовилися поспілкуватися в майбутньому. Чи закінчиться ця зустріч продажем NFT — поки неясно. Але якщо це трапиться, то новина точно з’явиться на Vector.

Фото: Данило Привіт
Арт: Данило Манжос

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Історії Великий брат простежить. Як алгоритми прогнозують злочини, але жертвують правами людини

Великий брат простежить. Як алгоритми прогнозують злочини, але жертвують правами людини

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
15 Вересня 2021, 09:00 12 хв читання
БІЗНЕС

Поїздка довжиною у шість років. Як українці запустили велошеринг Bikenow

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
14 Вересня 2021, 10:52 14 хв читання
Історії

Великий брат простежить. Як алгоритми прогнозують злочини, але жертвують правами людини

15 Вересня 2021, 09:00
12 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
daria-chernina
Дар'я Черніна Відкриваю у підприємців надздібності, показую потойбічну силу компаній.
Великий брат простежить. Як алгоритми прогнозують злочини, але жертвують правами людини
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Припустімо, у вас немає вищої освіти та постійної роботи. Раптово ви вирішили змінити місце проживання. Якщо випадково опинитеся в районі, де сталося вбивство, то станете потенційним підозрюваним. Так працюють технології передбачення злочинів. А ще вони нагадують сюжет «антиутопій», де безлика система вирішує, чи здатна людина порушити закон.

Редакція Vector розібралася в популярних алгоритмах для прогнозування злочинів у США, а також з’ясувала, як із ними йдуть справи в Україні.

Світ Філіпа Діка в сучасному суспільстві

У кулуарах поліцейської дільниці Нью-Йорка живуть троє буркотливих виродків із величезними головами та атрофованими тілами. Майк, Донна і Джеррі — пророки з аналітичного відділу поліції штату. Навколо них купчиться техніка: приймачі даних, аналізатори, компаратори й інші комп’ютерні механізми. Їхня мета — розшифровувати лепет розумово відсталих провидців. Їхня мова незрозуміла людині. Водночас в будь-якому зі слів або навіть складів цих істот може критися передбачення справжнього злочину.

Відділ, що займається розшифровкою цій какофонії, називається Precrime. Він створений, щоб виявляти й затримувати потенційних зловмисників — тих, хто тільки думав про злочин. У цьому аналітичному відділі працює головний герой оповідання Філіпа Діка «Звіт меншини» Джон Андертон. У систему пророкувань злочинів офіцер поліції вірить непорушно. Адже згідно зі статистикою, Precrime зменшив кількість тяжких злочинів у місті на 99,8%.

Розповідь Діка вперше опублікували 1956 року в журналі наукової фантастики Fantastic Universe. 2002 року Стівен Спілберг екранізував історію про недосконалі злочини в стрічці «Особлива думка».

А тепер перенесемося у 2013 рік, в Остін, район в західній частині Чикаго. В одному з невеликих будинків живе чорношкірий 22-річний Роберт Макденіел. Вранці до нього постукали співробітники поліції. Молодий чоловік із подивом запросив їх до хати. Переступивши поріг, вони повідомили Роберту, що він буде незабаром залучений у стрілянину. Водночас поліцейські не визначили, в якій ролі буде Макденіел — стрілком або жертвою.

Ця інформація базувалася на алгоритмі передбачення злочину, який використовували в поліції Чикаго. Імовірність, що Роберт незабаром постраждає, становила 99,9%. Чоловік не знав, як реагувати на цю інформацію. Його нічого не пов’язувало з криміналом. Одного разу Роберта оштрафували за невелику кількість марихуани, іншим разом — за ігри в кості на вулиці. На цьому список злочинів Роберта закінчувався.

Після цього візиту за чоловіком практично весь час спостерігали поліцейські. Жителі району почали підозрювати, що Роберт в чомусь замішаний.

Коли науково-фантастичний сюжет став реальністю

1994 року комісар поліції Нью-Йорка Вільям Браттон вирішив реорганізувати роботу на своїй ділянці. У правоохоронців були відсутні свіжі бази даних, комунікація між відділами була налагоджена слабо. Наслідком цих проблем стало зростання злочинності в місті.

Так, Браттон вирішив на своїй ділянці створити й впровадити програму Compstat. Вона працювала на базі алгоритму, який аналізував статистику злочинів у певній місцевості. Рапорти поліцейських заносилися в програму. У них — дані про сам злочин, повна інформація про жертв, час і місце. Алгоритм порівнював інформацію і міг встановити зв’язок між суб’єктами злочинів.

Результатом роботи Compstat стала комп’ютерна карта Charts of the Future. Вона ілюструвала, де найчастіше відбувалися розборки в місті. Це допомогло сфокусувати роботу поліції в певних мікрорайонах, які алгоритм вважав потенційно небезпечними. Інформація в Compstat оновлювалася кожні п’ять тижнів.

Через деякий час проєкт показав результат. За три роки загальний рівень злочинності у місті знизився на 27,44%, а вбивств — на 38,66% (на 3000 жертв менше, ніж було з 1990 до 1993). Такі показники зацікавили інші штати. Compstat став важливою частиною роботи правоохоронної системи США.

Вільям Браттон

PredPol: теорія пограбування одного будинку

2012 року з’явився стартап PredPol (Predictive Policing). Його творцями стали доктор антропології Каліфорнійського університету Джефф Брантінгем і математик Джордж Молер. До запуску стартапу вчені публікували дослідження територіальних інстинктів у членів бандитських угруповань.

Вони лягли в основу ПО для запобігання злочинів — PredPol. Воно аналізує історичні дані про злочини в зазначеному районі. Після чого видає поліції дані про найнебезпечніші точки, де ймовірно може статися злочин. Так співробітник поліції може візуалізувати історію злочинів у певному районі в масштабі трьох, семи, 14 або 28 днів.

На відміну від Compstat, PredPol використовує машинне навчання. На виході у програми також утворюється карта з квадратами в приблизно 152 км². Кожному з них відповідає прогнозована ймовірність злочинів. Якщо область відзначається червоним, то вона висока, зеленим — низька.

Модель PredPol включає три аспекти злочинної поведінки:

  • Repeat victimization (повторна віктимізація). Наприклад, якщо ваш будинок зламали сьогодні, то ризик повторного інциденту завтра зростає. Для правопорушників «раціонально» повернутися до місця, де вони раніше досягли успіху.
  • Near-repeat victimization (повторна віктимізація поблизу). Якщо ваш будинок пограбували, зростає небезпека, що це трапиться з житлом сусіда. Методи злому в таких випадках майже завжди схожі.
  • Local search (локальний пошук). За даними PredPol, статистично правопорушники рідко виїжджають далеко від основних місць своєї активності на зразок будинку і роботи. Схожі злочини, як правило, трапляються поруч.

Стартап сумарно залучив $3,7 млн. 2011 року PredPol впровадили в тестовому режимі в районі Лос-Анджелеса під назвою Футхілл (Foothill). На території приблизно 100 км² проживають майже 200 000 осіб. Більшість з них — вихідці з Латинської Америки й Мексики. Через деякий час PredPol допоміг знизити кількість квартирних крадіжок у Лос-Анджелесі на 25%, а в Санта-Крузі (Каліфорнія) — на 19%.

Скріншот мапи PredPol

Palantir: секрети непомітного стеження

Palantir — мабуть, один із наймасштабніших і секретних проєктів зі збору та оброблення даних. Компанію заснували Пітер Тіль, Джо Лонсдейл, Алекс Короп, Стівен Коен і Натан Геттінгс 2003 року. Серед її клієнтів — Credit Suisse, JP Morgan Chase, Airbus, ЦРУ, ФБР і Міноборони США. 2015 року Palantir запатентував систему прогнозування злочинів.

У використанні продукти Palantir схожі на бази даних. Наприклад, журналісти Business Insider вивчали терористичні атаки в Багдаді. Так, вони з’ясували, що програма дозволяє візуалізувати на карті всі атаки за певний період. Також база містить докладні дані про кожну з них. Плюс Palantir дозволяє встановити зв’язок між людьми, причетними до тієї чи іншої події.

З моменту створення Palantir був замішаний мінімум у двох гучних скандалах. Наприклад, 2011 року в мережу витекла презентація стратегії й методів боротьби з Wikileaks. У тому числі Palantir пропонував кібератаки й тиск на журналістів, які підтримують цей проєкт. Після розголосу в Palantir офіційно вибачилися перед усіма причетними.

Також 2018 року The Verge розповіло, що поліція Нового Орлеана шість років використовувала систему прогнозування злочинів від Palantir. Так правоохоронці збирали відомості про жителів міста без їхнього відома. Того ж року поліція Нового Орлеана відмовилася від партнерства з Palantir.

SSL: коли стратегічним об’єктом може стати кожен

«Список стратегічних об’єктів» (ССО) або Strategic Subjects List (SSL) — модель, орієнтована на виявлення потенційних злочинців. Вона стала результатом співпраці Чиказького відділу поліції й Іллінойського технологічного інституту.

Алгоритм SSL ставив акцент не на територіальному аспекті, а на людському. Він ранжує людей за кількістю порушень і присвоює кожному від 0 до 500 балів. Відповідно, 0 означає «низький рівень ризику» того, що людина буде залучена в інцидент зі стріляниною як в ролі злочинця, так і жертви.

Для цього SSL використовує вісім атрибутів для ранжирування та оцінки:

  • кількість разів, коли людина була причетна до перестрілок;
  • вік під час його/її останнього арешту;
  • число разів, коли людина ставала жертвою побоїв або нападів;
  • кількість попередніх арештів за насильницькі злочини;
  • приналежність до банди або інших вуличних організацій;
  • число попередніх арештів за наркотики;
  • тенденцію злочинності в районі, де живе людина;
  • кількість попередніх арештів за незаконне використання зброї.

Також алгоритм аналізує наявність у потенційного злочинця освіти, зв’язків з раніше судимими людьми й часті зміни місця проживання.

Саме цей алгоритм вніс 22-річного Роберта Макденіела в списки потенційно небезпечних людей. Усього в ньому станом на 2013 рік було приблизно 420 імен, до 2017 — 400 000. SSL фінансувалося коштом федерального гранту — приблизно $4 млн. Восени 2019 року він закінчився, і програма припинила роботу.

Роберт МакДеніел. Джерело: The Verge

У чому небезпека подібних алгоритмів?

У сучасних превентивних алгоритмів багато недоробок. Тому опинитися в списках потенційних злочинців може кожен.

Ризик збільшується у випадку з чорношкірими, латиноамериканцями або мігрантами. Оскільки відповідно до зазначених вище алгоритмів, такі люди частіше схильні до правопорушень. На думку американських правозахисників, це посилює нерівність і дискримінацію в суспільстві.

Директор правозахисної організації Electronic Frontier Foundation (EFF) Шахід Буттар вважає, що технології передбачення неминуче упереджені.

«Якщо зігнати в один район більше поліції, там знайдуть більше злочинів. Потім ШІ передбачить, що це дуже криміногенне місце», — каже правозахисник.

На думку професора права юридичного факультету Університету округу Колумбія Ендрю Фергюсона, ефективність подібних інтелектуальних систем все ще не доведена.

«Насправді не було зовнішньої перевірки того, чи працює ця технологія, що вона взагалі означає, з чим її порівнюють. Бракує також досліджень і наукових даних з цього приводу», — каже викладач.

Як підсумок, подібні програми використовуються недобросовісними поліцейськими для набивання статистики роботи. Про це ще 2010 року заявив колишній офіцер поліції Нью-Йорка Адріан Скулкрафт.

Чи використовують методи передбачення злочинів в Україні?

Нині в роботі українських правоохоронців використовуються спеціальні інформаційно-пошукові системи й бази даних. Вони містять величезний обсяг інформації з об’єктів, які служили речовими доказами у кримінальних виробництвах. Серед них:

  • сліди рук з місця події;
  • експертиза зброї;
  • експертиза вкрадених речей;
  • експертиза наркотичних засобів.

Низка баз даних для потреб органів кримінальної юстиції була створена співробітниками Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса Національної академії правових наук України.

Наприклад, один з таких проєктів — «Профіль вбивці» (2016). Це база даних. У неї потрібно ввести мінімум чотири ознаки конкретного кримінального провадження (стать і вік жертви, місце і спосіб вбивства). Після цього програма автоматично формує кілька версій щодо особи вбивці та мотивів скоєного злочину.

2 грудня 2020 року Кабінет міністрів затвердив Концепцію розвитку штучного інтелекту в Україні. В її межах планують впровадити до 2030 року ШІ в галузі освіти, науки, кібербезпеки, оборони й публічного управління.

У документі також зазначається, що ШІ планують підключати для «запобігання суспільно небезпечних явищ шляхом аналізу явних даних». Також концепція передбачає створення «Етичного кодексу ШІ» з урахуванням практики подібних систем в Європі й США.

Як буде працювати подібний механізм в Україні й коли його впровадять — поки невідомо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

БІЗНЕС

Поїздка довжиною у шість років. Як українці запустили велошеринг Bikenow

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
14 Вересня 2021, 10:52 14 хв читання
БІЗНЕС

Поїздка довжиною у шість років. Як українці запустили велошеринг Bikenow

14 Вересня 2021, 10:52
14 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
daria-chernina
Дар'я Черніна Відкриваю у підприємців надздібності, показую потойбічну силу компаній.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Велосипеди та електросамокати стали важливою частиною транспортної інфраструктури великих українських міст. Київ опинився на другому місці світового рейтингу з розвитку і доступності шерингової економіки Sharing Economy Index 2021. У столиці доступні майже 4000 самокатів і 2000 велосипедів. У КМДА кажуть, що це не край. Уже до кінця року кількість самокатів збільшитися до 7000.

Дивно, але ця галузь почала активно розвиватися в Україні всього шість років тому — з сервісу велопрокату Nextbike. Його створили українці Олексій Кушка й Остап Буденкевич. За цей час Nextbike пройшов через ряд складнощів, включно з залученням інвестицій та запуском у Києві. Редакція Vector розповідає історію створення та розвитку сервісів велопрокату Nextbike та Bikenow (Київ). Для цього ми поговорили з Олексієм Кушкою, а також попрацювали з реєстрами і відкритими джерелами. Крім того, ми намагалися зв’язатися з Bikenow і «Некстбайк Україна», але відповіді від компаній так і не отримали.

Частина 1: Запуск

29 травня 2015 року — в Україні запустився сервіс велопрокату Nextbike. За два роки до цього велолюбитель Олексій Кушка був CEO у своїй компанії veliki.ua. Вона вже чотири роки займалася продажем, ремонтом і прокатом велосипедів в Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі, а також у Сумській і Київській областях.

Кушка каже, що часто думав про застарілу систему прокату велосипедів в Україні. «В Європі на них вже їздили скрізь, а в Україні велосипед доводилося купувати або брати на прокат, закладаючи паспорт, чималу суму грошей або золоті зуби», — жартує він.

Тоді він вирішив взяти ініціативу у свої руки. «Я зв’язався з VeloCite — французькою компанією, яка побудувала мережу прокатів велосипедів у Парижі на 20 000 одиниць, а також з німецьким стартапом Nextbike», — каже Кушка.

Паралельно з ним Nextbike вів переговори з підприємцем зі Львова Остапом Буденкевичем. «Нам дали контакти один одного. Цього ж вечора мене набрав Остап», — згадує Кушка. Незабаром вони об’єднали свої зусилля і подали заявку на грант GIZ (Німецького товариства міжнародного співробітництва).

У той час Буденкевич працював і продовжує працювати в комунальному підприємстві «Львівавтодор» на позиції Head of International Project Management Bureau. Також він два роки займався промоушном Львівської обласної державної адміністрації.

Разом із дружиною Уляною вони заснували приватне підприємство «Бостар» (оренда нерухомого майна), ТОВ «БФ Капитал» (торгівля), ТОВ «ТМГ-Консалт» (транспортна розмітка, розташування знаків на дорогах). Також Буденкевич — беніфіціар ТОВ «Трафік Менеджмент Груп» (будівництво доріг і автострад), керівник ТОВ «Енергія-водопостачання» (очищення води). З 2015 року Буденкевич керує ще однією компанією — ТОВ «Трафік Менеджмент». Вона займається обслуговуванням наземного транспорту.

У грудні 2014 року veliki.ua і компанія ТОВ «Трафік Менеджмент» отримали грант від GIZ та Nextbike Gmbh. За попередніми даними його сума склала 750 000 євро (23,9 млн грн за сьогоднішнім курсом).


Остап Буденкевич і Олексій Кушка (у центрі). Фото: Facebook

16 грудня 2014 року в державному реєстрі з’являється компанія «Некстбайк Україна» зі статутним капіталом 3,4 млн грн. Її запустили Кушка і Буденкевич. До 2017 року в число засновників також входив CFO veliki.ua Владислав Савицький.

Перші велосипеди у Львові з’явилися восени 2015 року в межах пілотного проєкту «Львівський муніципальний прокат велосипедів». Грант покривав лише п’ять станцій, 70 паркувальних місць, 55 велосипедів. «Загалом ми плануємо 22 станції. Решту станцій будемо будувати вже в наступного [2016] року. На це зараз шукаємо інвесторів», — розповідав тоді Остап.

Незабаром проєктом зацікавився львівський підприємець Максим Козицький. На той час він розвивав «зелену енергетику» у Львові, очолюючи ТОВ «Еко-Оптіма». За словами Олексія Кушки, Козицький допоміг докупити велосипеди й збільшити кількість станцій. У результаті Максим став співзасновником і співінвестором «Некстбайк Україна».

Частина 2: Розширення мережі Україною

Кушка і Буденкевич планували розширити мережу «Некстбайк Україна» країною. Другим містом стала Вінниця. 2018 року компанія «Некстбайк Україна» отримала грант від Швейцарського бюро співробітництва. Його розмір — від 180 000 швейцарських франків (5,3 млн грн за сьогоднішнім курсом) до 290 000 швейцарських франків (7,5 млн грн). Цієї суми вистачило, щоб запустити мережу на 15 станцій зі 120 велосипедами.

Найбільше проблем виявилося в столиці. За словами Кушки, вони вели переговори з Київською міською державною адміністрацією (КМДА), але сума інвестицій для запуску муніципального велотранспорту виглядала непосильною.

«Вартість однієї станції велопрокату становила майже 15 000 євро, ми планували 300 станцій — 4,5 млн євро. Підрахувавши всі витрати, ми прийшли до суми приблизно 10 млн євро — тільки на запуск», — каже Кушка.

Походи до приватних інвесторів теж не принесли успіху. «Усі знали страшні історії про вандалів і крадіжки, тому запуск муніципальних велосипедів здавався їм ненадійним вкладенням», — згадує Олексій.

У якийсь момент до Кушки звернувся співзасновник компанії «Будпрокат» Олексій Кладов (нинішній член наглядової ради «Некстбайк Україна» і бенефіціар Bikenow). Він запропонував модель дистанційного прокату, яка не вимагає наявності станцій. Велосипеди просто стояли на вулиці на підніжках, а людина могла орендувати його за допомогою мобільного додатку. Така модель, за словами Кушки, в рази економила кошти, адже не вимагала додаткової установки станцій.


Віталій Кличко відкриває станцію Nextbike в Києві. Фото: КМДА

На ній і зупинились. 15 серпня 2018 року мер Києва Віталій Кличко відкрив першу в столиці велосипедну стоянку. Тоді він заявив, що в Києві встановлять 33 стоянки, на яких буде 100 велосипедів. До кінця 2019 року планували збільшити кількість муніципального велотранспорту до 2000 одиниць.

2019 року велосипедів в столиці стало більше лише на сотню. Зате знайшли інвестора. У червні 2019-го стало відомо, що в інвестиційному конкурсі КМДА переміг єдиний учасник — компанія «Некстбайк Київ». Компанію з такою назвою зареєстрували ще в травні 2018 року. Як пояснив це Кушка, регіональні підрозділи «Некстбайк Україна» створювалися, щоб «гроші залишалися в місті».

За умовами інвестиційного конкурсу, орієнтовна вартість мережі байкшеринга — 33,3 млн грн (близько $1,2 млн на той час). Цих грошей мало вистачити на 264 стоянки й 2000 велосипедів у 10 районах міста.

Частина 3: Де брали велосипеди й софт

Стартап Nextbike GmbH запустили в Лейпцигу (Німеччина) 2004 року. З 2016-го в мережі компанії вже було 30 000 велосипедів в 18 країнах світу. Велосипеди, деталі й софт Nextbike GmbH зробили в Німеччині. Оригінальний велосипед Nextbike оснащують:

  • унісекс рамою з виділеним місцем під спонсорську рекламу;
  • міцним кошиком, який витримує до 15 кг;
  • виделкою-адаптером з RFID-чіпом.
Стандартна модель велосипеда Nextbike

Саме такі велосипеди відправили у Львів, у Вінницю, а також представили в Києві 2018 року. У комплекті йшов додаток Nextbike. Ним можна користуватися також в інших країнах, де представлена мережа велопрокату. 2020 року до Києва завезли обіцяну партію з 2000 велосипедів. Ось тільки під іншим брендом, але зі схожим дизайном.

26 червня 2020 року «Некстбайк Київ» оголосила про ребрендинг і відмову від франшизи Nextbike. Її новою назвою стало Bikenow (ТОВ «Байк-Нау»). У коментарі Vector партнер юридичної компанії Legit Company LF Тетяна Соловйова повідомила: «З огляду на те, що зміни не стосуються умов, визначених у конкурсній документації, такий ребрендинг цілком допустимий».

Тоді Олексій Кушка прокоментував ребрендинг у Facebook: «Прийшов час українських брендів». Команда Олексія Кладова з «Будпрокат» додала конкретики в те, що відбувається.

«Розраховуючи на надійних німецьких партнерів Nextbike GmbH, ми планували реалізувати це разом з ними. […] Вартість участі в конкурсі була велика, але піднімна, понад 100 000 євро. Їх перевели в бюджет Києва на розвиток велоінфраструктури. І тут як грім серед ясного неба, німецькі партнери оголосили, що вартість велосипедів зросла на 50%. Ми були шоковані!», — заявили в компанії.

За словами представників «Будпрокат», фінальна пропозиція з німецької сторони виявилося вище закладеної в бізнес-план ціни на 40%. Так, Кладов, Кушка і керівник «Некстбайк Україна» Роман Сав’як вирушили в Китай шукати варіанти подешевше. Як пишуть в заяві, їм вдалося знайти підхожі велосипеди в КНР, але українські підприємці не втрачали надію якось домовитися з німецькою стороною.

Олексій Кладов, Олексій Кушка, Роман Сав’як в Китаї (зліва направо). Фото: Будпрокат

«У результаті, головною метою німецької компанії було зробити так, щоб у нас не залишилося виходу і часу на замовлення велосипедів у Китаї. Паралельно ми займалися питанням програмного забезпечення і розглядали його від китайських, білоруських, українських та латвійських компаній», — зазначено на сайті «Будпрокат».

Олексій Кушка не розголошує різницю у вартості велосипедів. Він зазначив, що китайські виявилися найдешевшими на ринку. «Ціна одного велосипеда з Китаю з доставленням та розмитненням склала $400», — запевнив Кушка.

В підсумку Bikenow отримала 1000 велосипедів з Китаю. Ще 1000 надала компанія Кладова. Як розповів Кушка, вони взяли приклад із білоруського сервісу муніципального велопрокату «Колобайк» — замовили велосипеди на тому ж китайському заводі й придбали у них софт. Про це свідчать ідентичні інтерфейси додатків «Колобайк» і Bikenow.

Щоб краще розібратися в ситуації, розгляньмо запуск «Колобайк». Він почав працювати 2019 року. Як розповів директор сервісу Вадим Осіпчік, він також намагався запустити мережу велосипедів франшизою, але в підсумку створив свою — з китайською продукцією. Серед причин Осіпчік називає ті ж високі ціни. Наприклад, Mobike (китайська мережа муніципальних велосипедів) просила 20% доходу.

«Знайшли компанію, яка вже працювала на експорт і поставляла велосипеди для шерингового сервісу в Норвегії. Зараз в Білорусі якраз такі велосипеди — модель відрізняється зовсім небагато. До велосипедів ми додали тримачі для пляшок і мобільних телефонів, щоб зручно їздити з навігатором. Перш ніж вибрати саме це виробництво, я вирішив подзвонити до норвезької фірми й запитати їх безпосередньо про досвід співпраці. Ті підтвердили, що фабрика — надійна», — пише Осипчук.

Велосипед «Колобайк»

Усього 2020 року в Мінську було 3000 велосипедів. Загальна сума інвестицій в проєкт склала майже $2 млн, з яких приблизно $60 000 пішло на додаток. За словами Вадима Осипчука, в гуртовому замовленні кожен велосипед коштував по 780 білоруських рублів (майже $315), «Можна було взяти й дешевше — аж до $70 за штуку», — пояснив білоруський підприємець.

«Колобайк» не створювала ПО з нуля. «За основу ми взяли софт компанії, що виробляє замки для велосипедів. Ми подумали, що їхня електроніка і програмне забезпечення будуть добре дружити одне з одним. Але насправді ПО, яке нам поставили ще й із затримкою, було з шорсткостями. Ми його переробили більш ніж на 50%, тому можна вважати, що воно наше», — розповідав Вадим Осипчук.

Тут можна порівняти цифри. За умовами інвестконкурсу, Bikenow повинен був створити мережу з 264 стоянок з 2000 велосипедів за близько $1,2 млн. В цю суму також входить покупка необхідного ПО. У Мінську за приблизно $2 млн закупили 3000 велосипедів і практично створили свій додаток. «Колобайк» працює без стоянок.

Велосипед Bikenow

Частина 4: Що відомо про власників сервісу

6 лютого 2020 року Максима Козицького призначили головою Львівської ОДА. За словами Олексія Кушки, після цього Максим продав свою частку батькові — Зіновію Козицькому. 2020 року Зіновій увійшов у топ-100 Forbes найбагатших українців, зайнявши 95 місце. Його статки оцінюють у $95 млн. У портфелі Козицького — велика промислова група «Західнадрасервіс», десять «зелених електростанцій» та сервіс велопрокату «Некстбайк Україна».

Козицький приєднав «Некстбайк Україна» до «Західнадрасервіс». Станом на 2021 рік власників у «Некстбайк Україна» було троє:

  • Олексій Кушка (10%);
  • Остап Буденкевич (10%);
  • Зіновій Козицький (80%).

«Я був CEO в „Некстбайк Україна“ до 2017 року. Після того, як почали надходити додаткові інвестиції в проєкт, Максим Козицький поставив головою свою людину — Романа Сав’яка. Він дотепер залишається генеральним директором „Некстбайк Україна“», — розповів Кушка.

До «Некстбайк Україна» Роман Сав’як працював на позиціях бізнес-менеджера і сейлза в компаніях, що спеціалізуються на машинобудуванні й інженерії. Якщо заглянути в реєстр YouControl, бізнес Романа пов’язаний з сім’єю Козицького. До 2017 року він значився керівником приватного підприємства «Проект-Буд». Компанія на 100% належить Зіновію Козицькому, а очолює її брат Максима — Степан.

Також 2019 року Роман разом зі своїм братом Ростиславом зареєстрували компанію ТОВ «БС-Механіка». Її співвласниками стали Остап Буденкевич і Зіновій Козицький. Серед її творців — «НекстБайк Україна». Крім іншого компанія спеціалізується на ремонті, прокаті та продажу велосипедів.

2018 року Олексій Кушка став CEO «Некстбайк Київ», а після ребрендингу — Bikenow. Серед співвласників цієї компанії також є Зіновій Козицький, Остап Буденкевич і Олексій Кладов. 24 серпня 2020 року Олексій Кушка оголосив, що продає свої 25% Bikenow і залишає компанію.

«У Bikenow була й зворотна сторона — внутрішня кухня, про яку я б не хотів говорити. Якщо коротко, то ми розійшлися в інтересах. Я пішов за власною ініціативою. Фінанси для мене тут зіграли другорядну роль. Я б назвав причиною особисті конфлікти, які сприяли моєму виходу», — прокоментував свій відхід Кушка.

Він залишив собі 10% «Некстбайк Україна» і з жовтня 2020 став співзасновником сервісу прокату електросамокатів KIWI.

Після відходу Кушки новим головою Bikenow став Андрій Смекалов. Незабаром цей пост зайняла Тетяна Лактіонова. В реєстрах Лактіонова досі є керівником компанії, проте судячи з усього в березні 2021-го у Bikenow знову змінився CEO. Ним став Андрій Ломакін.

Сьогодні компанії «Некстбайк Україна» і Bikenow продовжують працювати паралельно. Bikenow надає послугу прокату велосипедів і електросамокатів у Києві, а «Некстбайк Україна» — у Львові, Вінниці, Івано-Франківську та Одесі. До недавнього часу він був доступний і в Харкові, але 2021 року компанія перестала працювати в цьому місті. Водночас анонсували запуск нового сервісу «в іншому форматі й під іншим брендом».

Історії

З геодезиста в програмісти. Як Томас Петерффі придумав електронний трейдинг

13 Вересня 2021, 13:00
12 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
daria-chernina
Дар'я Черніна Відкриваю у підприємців надздібності, показую потойбічну силу компаній.
Из геодезиста в программисты. Как Томас Петерффи придумал электронный трейдинг
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Після приїзду в США у Томаса Петерффі було всього $100. Він не знав англійську, не отримав освіти й не уявляв, чим хоче займатися. Потім він захопився програмуванням, почав торгувати на біржі й змінив цю галузь. Зараз Петерффі — на 65 місці в рейтингу Forbes. Його статок оцінюється в $19,7 млрд. Редакція Vector розповідає, як біженцю з Угорщини вдалося створити електронний трейдинг.

Крок 1: Виїхати в США і навчитися програмувати

30 вересня 1944 року радянські війська звільняли Угорщину від окупації. Більшу частину населення Будапешта евакуювали в підвали й бомбосховища. В одному з них (в лікарні) під час бомбардування народився Томас (Тамаш) Петерффі.

Його сім’я не підтримувала політику СРСР. Як запевняв сам Петерффі, комуністи відібрали у його родичів усі землі й багатства, які вони заробляли століттями. Тому сім’я Томаса жила досить бідно. За спогадами мільярдера, у ті роки його мати часто плакала і запевняла: світить їм тільки голодна смерть.

В юному віці хлопчик став зачитуватися забороненими радянською владою романами Гораціо Елджера, які відшукав у бабусиній бібліотеці. Улюбленою темою американського письменника були діти, які самостійно вирвалися зі злиднів. Томаса подібні історії надихали. І вже в 12 років хлопчик спробував заробити на однокласниках.

Одного разу його друг привіз з Австрії жуйку Juicy Fruit і поділився (за іншою версією — продав) з Томасом. Спробувати новинку хотілося багатьом. Петерффі вирішив розрізати кожну пластинку на п’ять шматочків і продати всім охочим. Про цю угоду дізнався директор школи. Хлопчика притягли до кабінету і стали вичитувати. «Де твоя комуністична совість?» — кричав директор. Петерффі мовчав. За його словами, у ті роки він навіть не розумів значення цих слів.

Батько Томаса поїхав до США 1956 року після провалу Угорського повстання. Через дев’ять років до нього емігрував Томас, кинувши навчання на інженера-геодезиста. Для нього не знайшлося місця в будинку батька. Перенк Петерффі дав 21-річному хлопцю стодоларову купюру і побажав «зробити з себе щось». Знайти роботу Томасу допомогла угорська громада. Він влаштувався креслярем в нью-йоркську інженерну фірму, що займалася проєктуванням доріг.

Незабаром компанія купила італійський комп’ютер Olivetti No.1 для оптимізації роботи. Програмувати ніхто не вмів, тому почали шукати добровольця, який хоче навчитися. На пропозицію відгукнувся Томас. Йому здалося, що вивчити мову програмування набагато простіше, ніж англійську. І він не помилився. Незабаром Петерффі перекваліфікувався з геодезиста в програміста.

Томас Петеффі

Крок 2: Знайти покликання

1967 року Петерффі отримав роботу в комп’ютерній консалтинговій фірмі Aranyi Associates. Влаштуватися туди йому теж допомогла громада — на чолі компанії стояв угорський іммігрант Янош Арані (Janos Aranyi). У Aranyi Associates Петерффі працював над програмами фінансового моделювання для компаній з Волл-стріт.

Через кілька років Петерффі влаштувався в фірму з торгівлі сировинними товарами Mocatta Metals. У ній він продовжує розробляти трейдингові й аналітичні технології. Завдяки голові компанії (ще одному угорському іммігранту Генрі Ярекі (Henry Jarecki)), Томас розібрався в тонкощах роботи фінансових ринків.

Одного разу Петерффі доручили розібратися, як правильно оцінювати опціони. Через дев’ять місяців наполегливої праці він представив розв’язання проблеми, схоже на модель Блека-Шоулза. Воно дозволяло визначати теоретичну ціну опціону.

До 1977 року Петерффі накопичив $200 000. Він витратив $36 000 на покупку місця на Американській фондовій біржі (AMEX). У той час хорошим брокером вважалася людина з гучним голосом і сталевими нервами. На його тлі Томас Петерффі виглядав як мінімум дивно.

«Він не відповідав шаблонам», — згадував віцепрезидент з торгівлі опціонами в AMEX Вільям Бродський. «У нього був сильний угорський акцент. Він прийшов на біржу після роботи в IT, а в останні роки був зайнятий на сировинній фірмі. Він був фахівцем із золота і срібла, а не біржовим трейдером».

Сам Петерффі згадує, що щоранку тягнув в AMEX тонни паперів, видрукованих на комп’ютері. Ніхто на біржі не розумів навіщо. «Усі вважали мене абсолютно божевільним», — сміється підприємець.

Петерффі продовжив консультувати Ярекі навіть після відходу з Mocatta Metals. Один з таких випадків стався 1980 року. Тоді мільйонери брати Ханти з США спробували скупити світовий запас срібла. Це дестабілізувало ринок дорогоцінних металів. Представники великих бірж зібралися обговорити доцільність купівлі надлишків срібла і за якою ціною. Петерффі був присутній на зустрічі на прохання Ярекі. Через годину дискусій Томас просто назвав оптимальну ціну.

«Дивно, але він майже точно вказав ціну, за якою срібло продавалося через три або чотири тижні», — згадує близький друг Томаса Ерл Немсер.

Крок 3: Встановити свої правила

1978 року Петерффі заснував компанію TP&Co (Thomas Peterffy and Company). Потім він найняв чотирьох трейдерів, яких навчив свого алгоритму. Від вдалої угоди співробітник отримував 30%. У разі невдачі всі збитки покривала фірма Петерффі.

1982 року він трансформував TP&Co в Timber Hill — фірму, названу на честь двох доріг в улюбленому районі північної частини штату Нью-Йорка. У компанії працювало всього вісім співробітників. Разом з ними підприємець задумав змінити застарілу систему торгів. Петерффі шукав спосіб електронного читання цін опціонів у міру їхнього розміщення, а не пару разів на добу.

«Мені було дуже нудно здійснювати від 20 до 30 угод в день, коли всі говорили про бейсбол або баскетбол», — згадував він в інтерв’ю NYT. «Так що я стояв і фантазував про пристрій, що міг би робити це замість мене».

Так він вклався в виробництво переносних комп’ютерів, які нагадували сучасні планшети. За допомогою них він планував торгувати прямо з ями NYSE і СВОЕ. Обидві біржі інноваційний підхід до торгів сприйняли з побоюванням. Незабаром вони заборонили приносити будь-яку аналітичну техніку в торговельний зал, крім калькуляторів.

«Це випадок, коли люди боялися інновацій. У Тома було своє бачення, і він хотів його реалізувати. Вони боялися, що ця нова технологія дуже сильно змінить їхній звичний світ», — згадував події тих років віцеголова Lehman Brothers Томас Руссо.

Тоді Петерффі придумав, як обійти заборону. Вікна його офісу знаходилися навпроти торгового залу Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE). Він встановив на них екрани, які спалахували певними кольорами у в певній послідовності. Кожна дія означала цифру від одного до дев’яти. Так, якийсь час трейдери Петерффі продовжили працювати, отримуючи оновлені дані в реальному часі.

Безперервно миготливі вогні також викликали переполох в торговому залі. Щоб довести, що в такій передачі інформації немає ніякої інсайдерської торгівлі, Timber Hill роздав шифр всім охочим. Незабаром біржа попросила відвернути екрани. Але Петерффі не думав здаватися. Тоді він найняв клерків, які стояли біля вікон і системою знаків передавали цифри трейдерам.

У 1986 Timber Hill уже торгувала на:

  • Американській фондовій біржі (AMEX);
  • фондовій біржі Філадельфії (PSE);
  • ф’ючерсній біржі Нью-Йорка (NYFE);
  • Чиказькій товарній біржі (CME);
  • Чиказькій опціонній біржі (CBOE);
  • Чиказькій торговій палаті (CBT);
  • Тихоокеанській фондовій біржі (PSE);
  • опційному підрозділу Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE).

У той рік команда Петерффі переписали торгову систему для роботи на платформах Sun. Завдяки цьому прибутковість капіталу трейдерів фірми склала за рік 430%. До 1987 перевага електронного трейдингу стала очевидною. Біржі поступово стали дозволяти комп’ютери у своїх залах.

Яма біржі СВОЕ

Крок 4: Зламати NASDAQ

Біржа NASDAQ запустилася 1971 року. Вона відрізнялася від наявних тим, що першою впровадила електронну дошку купівлі-продажу активів. Також у ній була відсутня класична біржова яма з кричущими трейдерами. Усі операції проводилися через ручне введення даних.

Команда Timber Hill приєдналася до торгів на NASDAQ 1987 року. Петерффі відразу не сподобалася ідея ручного введення даних. Тому в Timber Hill вирішують зламати термінал біржі. Конкретного опису цього процесу знайти не вдалося. Схоже, фахівці Timber Hill реально розкрили термінал і під’єднали до комп’ютера з програмою для автоматичного трейдингу.

Через якийсь час керівництво біржі помітило, що один із брокерів підозріло швидко обробляє заявки й реагує на зміни котирувань. Як згадував Петерффі, високопоставлена людина з NASDAQ довго нависала над підприємцем, поки не запитала: «Ну скажи, як ти це робиш?». Петерффі пояснив систему.

Топменеджер вислухав і сказав, що перевірить чи дозволяють таке правила біржі. Через якийсь час він повернувся до столу Петерффі. «У зводі правил NASDAQ сказано, що не можна перерізати дроти. Усі замовлення необхідно вводити з клавіатури. У вас є тиждень, щоб це виправити», — повідомив представник біржі.

Як можна без злому терміналу і ручного введення оперативно обробляти інформацію? Незабаром, підприємцю спала на думку геніальна ідея — ця робота під силу роботу.

У підсумку в залі NASDAQ з’явився саморобний робот, що друкує гумовими пальцями. Це був досить гучний, але швидкий апарат. Зате він не порушував правила торгів на NASDAQ. Так команда Томаса придумала першого роботизованого трейдера на Волл-стріт.

Біржа NASDAQ

Крок 5: Утвердитися в епосі цифрових торгів

Кількість працівників Timber Hill збільшилася до 142 у 1992-му і до 284-х у 1997-му. Компанія починає торгувати в Європі на Швейцарській біржі фінансових ф’ючерсів і опціонів (SOFFEX).

1993 року Петерффі розділяє Timber Hill на дві компанії. Timber Hill продовжить розвивати механізми для технологізації ринку. Новостворена Interactive Brokers взяла на себе роль брокера. Обидві компанії увійшли до холдингу Петерффі Interactive Brokers Group (IBKR). 1999 року його покупкою зацікавилися представники одного з найбільших інвестиційних банків США Goldman Sachs. Петерффі відхилив пропозицію. Сума не розголошувалася.

Уже до 2001 року загальні обсяги електронних брокерських операцій і маркет-мейкерської діяльності компанії тепер перевищили 200 000 угод в день. У наступні роки IBKR продовжила випускати різні інструменти для трейдерів.

Наприклад, 2002 року запустили сервіс MobileTrader. Він дозволив клієнтам IBKR торгувати з будь-якої точки світу. Інший приклад — TWS Probability Lab, який запустили 2013 року. Це інноваційний і практичний інструмент для торгівлі опціонами без складних математичних обчислень.

2007 року компанія провела IPO. У ході розміщення вона залучила $1,2 млрд. Паралельно зростав капітал компанії. 2002 року він склав $2 млрд, а у 2020-му — $9 млрд.

Крок 6: Передати досвід наступному поколінню

У 2019 Петерффі оголосив, що покидає посаду CEO в IBKR. Він зберіг пост голови ради директорів. Новим СЕО став Мілан Галік. Зараз в IBKR працює понад 2000 осіб. Чистий прибуток досяг $1,17 млрд 2020 року.

Петерффі каже, що автоматизація зробила світ кращим. Наприклад, здешевила покупку і продаж акцій. Але підприємець вважає, що ця гонитва за швидкістю приносить більше шкоди, ніж користі.

«Ми змагаємося за мілісекунди. І те, чи можете ви заощадити три мілісекунди під час виконання замовлення чи ні — не несе абсолютно ніякої соціальної цінності», — висловив думку мільярдер.

30 вересня Петерффі виповниться 77 років. Він живе у своєму заміському будинку у Флориді, їздить на конях і продовжує задавати тренди в трейдинговому бізнесі. Він уже не створює алгоритми, не пише програми й не бере участь в торгах. Про цей час йому нагадує невелика статуетка «Аліси в країні чудес» Сальвадора Далі. За словами Петерффі, Волл-стріт тих часів часто нагадував перевернутий світ.

«У ньому люди безглуздо й незрозуміло чіпляються за статус-кво, а не приймають інновації здорового глузду. Там я і відчував себе „Алісою в країні чудес“», — сміється мільярдер.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Історії Як мовний закон регламентує діджитал-рекламу — пояснюють мовний омбудсмен та юристка

Як мовний закон регламентує діджитал-рекламу — пояснюють мовний омбудсмен та юристка

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
05 Квітня 2021, 08:00 9 хв читання
БІЗНЕС Гіперлуп «Київ – Житомир». Як можна витратити гроші трьох найбагатших людей України

Гіперлуп «Київ – Житомир». Як можна витратити гроші трьох найбагатших людей України

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
02 Квітня 2021, 08:00 1 хв читання
БІЗНЕС Історія одного CPO. Як я переїхав до Лондона і працюю над продуктом в стартапі bioniq

Історія одного CPO. Як я переїхав до Лондона та працюю над продуктом у стартапі bioniq

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
29 Березня 2021, 08:00 10 хв читання
Історії

Натхнення на мільярд. Що таке мотиваційна література і чому нам (не)варто її читати?

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
03 Грудня 2020, 09:30 9 хв читання
Історії

«Даркнет для медіа». Як працюють анонімні Telegram-канали та що з ними робити

06 Вересня 2021, 15:00
12 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
dmitriy-koshelnik
Дмитро Кошельник Придумую теми, редагую тексти, пишу про компанії і підприємців, чіпляюся до фактів.
«Даркнет для медиа». Как работают анонимные Telegram-каналы и что с ними делать
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Telegram входить у 10 найпопулярніших застосунків серед українців. Основна аудиторія месенджера — люди віком від 18 до 34 років. Їх приваблює не тільки зручність, але й одна з конкурентних переваг — анонімні Telegram-канали. Це внутрішні медіа, які публікують дуже різний контент — від мемів і порно до політичних і бізнес-інсайдів.

У своїй колонці Head of Content Vector Дмитро Кошельник розібрав історію виникнення цього феномена, особливості роботи каналів і способи регулювання.

Людина в чорному

Розмову про анонімні Telegram-канали варто почати з особистості засновника й історії створення месенджера. Павло Дуров — одночасно найбільш закритий і найбільш цитований російський мільярдер. Він не з’являється на публіці, майже не дає інтерв’ю, а зі своєю аудиторією спілкується виключно через соцмережі й канал в Telegram.

У 2012-му російський журналіст Микола Кононов випустив книгу «Код Дурова». Вона досі залишається єдиною докладною біографією Дурова. У ній підприємець виглядає таким собі анархістом від бізнесу. Він не вірить в майбутнє держав, є прихильником свободи і креативності, а також виступає проти авторитаризму, обмежень і контролю.

Ці риси простежувалися в його першому серйозному проєкті. У 2006-му Дуров разом із В’ячеславом Мірілашвілі й Львом Левієвим запустив соцмережу «ВКонтакте». Технічним директором виступив брат Павла — Микола, якого часто називають геніальним програмістом.

«ВКонтакте» — успішний клон Facebook з відмінностями в плані цензури і модерації. Зокрема Дуров не став боротися з піратським контентом і порно на майданчику.

Підприємець добре розумів користувачів зі Східної Європи й знайшов конкурентну перевагу. Але Дуров не просто дозволив піратський контент і можливість висловлюватися з різних приводів: він прив’язав до цього цінності. Наприклад, вільний обмін інформацією, боротьбу з системою і готовність порушувати правила заради цього.

Звичайно, і за Дурова у «ВКонтакте» була модерація, але час від часу підприємець робив яскраві публічні жести. Наприклад, 2012 року Сергій Лазарєв оголосив про намір подати в суд на «ВКонтакте» через піратство. У відповідь Дуров видалив зі свого майданчика всі пісні виконавця. Рішення пояснили «низькою якістю виконання». Сам Дуров написав у Twitter, що після видалення треків Лазарєва культурна цінність аудіозаписів соцмережі «різко зросла».

Павло Дуров про видалення музики Сергія Лазарєва з ВК

Telegram з’явився після іншої гучної історії. 2011 року Дуров відмовився на вимогу ФСБ закрити п’ять опозиційних груп і дві зустрічі. Потім його викликали на допит в прокуратуру, але Дуров проігнорував повістку. Після цього до квартири підприємця прийшли люди в масках. Він не відкрив двері, і в підсумку його не затримали.

За офіційною версією, після відходу силовиків Дуров вирішив написати своєму братові Миколі й усвідомив, що у нього немає безпечного засобу для спілкування.

Першу версію Telegram запустили в серпні 2013-го. Це був своєрідний аналог WhatsApp. Його конкурентною перевагою стали «секретні чати». Це листування, в яких використовується наскрізне шифрування. Повідомлення зберігаються тільки на пристроях одержувача і відправника.

Немає ніяких гарантій, що ця історія повністю правдива. Зате вона зміцнює образ Дурова як борця з системою. Уже після свого від’їзду з Росії він дав кілька інтерв’ю західним виданням. Схоже, його метою було публічно розповісти про свої погляди й ідеології месенджера. Дуров пояснював свій від’їзд політичними причинами, включаючи наслідки відмови надати спецслужбам дані українських користувачів.

Тоді ж він оголосив, що Telegram повинен підвищити планку людських комунікацій. Дуров говорив, що для цієї мети компанія повинна зберегти незалежність. Тому він сам фінансував проєкт. Зараз Дуров досить часто пише про цифрову свободу. Зокрема він вважає, що Apple і Google їй загрожують.

Для розуміння контексту роботи анонімних каналів у Telegram важливо уточнити, що Дуров і його компанія не б’ються з політичними режимами. Він просто надає комунікаційний інструмент, який можуть використовувати й опозиція, і провладні сили.

Останнє в недавньому документальному фільмі про Дурова підкреслив віцепрезидент Telegram (раніше обіймав цю ж позицію у «ВКонтакте») Ілля Перекопський. Він зазначив, що компанія просто пропонує платформу, на якій люди можуть висловлювати будь-яку думку. Ту ж відмову від блокувань опозиційних груп Дуров пояснював бажанням не допустити відтоку користувачів до конкурентів.

Медіа всередині месенджера

Євангеліст Telegram і друг Дурова Антон Носик стверджував, що на розвиток Telegram-каналів вплинуло поширення порно. За даними видання «Секрет Фирмы», перші 100 000 активних користувачів прийшли переважно з ОАЕ і Саудівської Аравії. До них приєдналися й інші держави Близького Сходу.

У мусульманських країнах контент для дорослих традиційно заборонений. Зате в Telegram користувачі з Саудівської Аравії почали створювати своєрідні порнографічні видання. Ці невеликі збори кількістю приблизно у 200 осіб стали своєрідними аналогами тематичних форумів. Через три роки в Telegram додали можливість створювати повноцінні медіа на базі месенджера — блог-платформу Telegraph.

Носик називав канали новою формою ЗМІ — анонімною, але з брендом. Тобто користувач довіряє не конкретній людині чи редакції, а пабліку. За версією Носика, завдяки анонімним каналам користувачі залишаться вільними від державної пропаганди.

Створення такого медіа коштує дешево, а отже їх легко запускати. В ідеальному світі за анонімними каналами стояли б галузеві інсайдери, експерти та активісти, які не можуть висловлювати свою думку публічно. На практиці ж це обернулося появою мінімедіа, які транслюють вигідні третім особам політичні меседжі, просувають шкідливі для суспільства тренди або атакують конкурентів.

Широке застосування і ніякої відповідальності

В Україні анонімні Telegram-канали вже перетворилися на повноцінний бізнес. На ринку є команди, які розробляють їх під ключ і наповнюють контентом. Теми можуть бути різні — від оборонної промисловості й війни на Донбасі до проблем Києва. Інформаційний порядок будується на «інсайдах від анонімних джерел». Співвідношення правди та фейків становить приблизно 50/50.

Telegram-канали часто працюють сітками. Наприклад, зацікавлена особа діє через три канали — нейтральний, такий, що підтримує певну точку зору, й опозиційний. Так можна диктувати великій аудиторії певний наратив.

Багато анонімних каналів пов’язані між собою через взаємну рекламу, рекомендації, згадки й репости. Це допомагає не тільки наростити аудиторію, але і транслювати потрібні третім сторонам меседжі. Такі канали непогано монетизуються — у топових пост коштує майже $1000.

Раніше видання Liga.net публікувало топ-10 анонімних Telegram-каналів в Україні за 2019-й. Їхнє загальне охоплення перевищило 166 млн переглядів на рік. Всі топ-10 — політичні канали.

Втім, попит на такі пабліки є і в бізнесі. Наприклад, на галузеві канали для критики конкурентів. Працює все за такою схемою — команда запускає Telegram-паблік. У ньому розповідають про проблеми сфери — від поганих кейсів до держрегулювання. За грамотної побудови висловлювань свою частку критики отримують всі учасники ринку. Просто замовника критикують рідше і менш конкретно.

Через Telegram-канали легко маніпулювати громадською думкою і залучати користувачів. Читач навряд чи захоче або зможе відстежити початкове джерело інформації й стане перевіряти її вірогідність.

«Інсайди» швидко переходять в інші соцмережі й платформи. У гонитві за кліками і лайками їх легалізують реальні ЗМІ, лідери думок і звичайні користувачі. Для цього необов’язково підтримувати написане в каналі. Достатньо відреагувати або навіть випустити спростування.

Ще одна проблема — зміна власника. Про продаж або перехід контролю над каналом ніхто не буде оголошувати публічно. Зате контент зміниться, і за умови правильної подачі значна частина аудиторії цього навіть не помітить. Або навпаки — перетече в інший канал від тих же людей, де продовжить споживати «інсайди».

Як держави намагалися блокувати Telegram

Час від часу спливають новини про рішення заблокувати месенджер або окремі канали в певній країні. Наприклад, 24 лютого 2021-го Київський районний суд Харкова вирішив заблокувати чотири проросійські Telegram-канали. У результаті з’ясувалося, що оператори технічно не можуть вибірково блокувати окремі канали.

Крім досвіду РФ, є ще один яскравий приклад спроби блокування Telegram. Це сталося 2018-го в Ірані. Для контексту, в цій країні месенджер дуже популярний. На той час в Telegram було близько 678 000 каналів на перською мовою з 2 млрд відвідувань в день. Месенджер активно використовували й для бізнесу, наприклад, продавали товари.

У грудні 2017-го в Ірані почалися антиурядові протести, які призвели до сутичок з поліцією. У справу втрутився популярний Telegram-канал @amadnews. У ньому протестантів закликали до використання коктейлів Молотова. Міністр із комунікацій та інформаційних технологій Ірану Мохаммад-Джавад Азарі Джахромі звернув увагу Дурова на цей канал. У результаті Telegram заблокував @amadnews і його дзеркала. Офіційна причина — критикувати в Telegram можна, але закликати до насильства не можна.

Далі команда каналу повідомила Telegram, що звільнила людину, яка закликала до збройного повстання. Бан зняли, але це не сподобалося уряду Ірану. У підсумку воно заблокувало Telegram разом із Instagram.

Блокування телеграм в Ірані

Після цього почали набирати популярність неофіційні клієнти месенджера. Плюс значна частина іранців вміє користуватися VPN та іншими інструментами для обходу блокування. Кількість переглядів в новинних каналах впала в середньому на 20%. У решти цей показник знизився приблизно на 50%.

13 січня 2018 року Telegram розблокували, оскільки іранський бізнес зазнав збитків. Утім, 30 квітня його забанили повторно. У результаті Telegram все одно продовжують використовувати в Ірані.

Що з цим робити

Ці ситуації показують, що заблокувати Telegram або окремі канали складно, а обійти урядові обмеження — навпаки. Звичайно, Україна не Іран. У нас користувачі можуть перейти в інші месенджери, як перейшли в Facebook після блокування «ВКонтакте».

Ось тільки Дуров для боротьби з блокуваннями використовує «Цифровое сопротивление». Так називається децентралізований рух на захист цифрових свобод і прогресу. Дуров оголосив про його старт 2018 року після блокування месенджера в Росії. Підприємець виплачує гранти адміністраторам проксі-серверів і VPN. Останні ж допомагають Telegram залишатися доступним аудиторії.

Якби Telegram заблокували в Україні, то Дуров, ймовірно, назвав би це переслідуванням цифрової свободи й політичною цензурою. І «Цифровое сопротивление» почалося б і в Україні.

Символ «Цифрового опору», запропонований Дурова
Символ «Цифровое сопротивление », запропонований Дуровим

До того ж блокування каналів або месенджера не вирішить проблему. Зацікавлені сторони просто знайдуть інший майданчик.

Звичайно, можна спробувати регулювати анонімні канали, але застосувати до них і їхніх власників санкції — проблематично. Навіть якщо їх законодавчо зобов’яжуть розкривати дані про себе, то змусити це робити не вийде.

Інший варіант — боротися з «інсайдами» в інфопросторі. Наприклад, відомства почнуть активно спростовувати фейки від популярних каналів. Це теж не спрацює. По-перше, читачі каналів навряд чи повірять спростуванням, а реакцію влади (навіть якщо це заперечення) сприймуть як підтвердження інформації. По-друге, це приверне додаткову аудиторію на канал, адже про нього дізнаються ще більше людей.

Третій варіант — проблема вирішиться сама собою. Анонімні канали виглядали привабливо, коли їх було мало. Через зростання кількості «інсайди» вже не сприймаються як щось несподіване і важливе.

Ймовірно, аудиторія втомилася від сенсацій. Це не означає, що в підсумку люди перестануть читати й вірити Telegram-каналам, але вони втратять значну частину свого впливу. Правда, для початку медіа, лідерам думок, політикам та іншим помітним учасникам інфопростору варто перестати розповсюджувати їхній контент.

Історії

Vector оновлюється. Візуальний ребрендинг, новий сайт і перехід на українську мову

06 Вересня 2021, 09:45
3 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Vector оновлюється. Візуальний ребрендинг, новй сайт та перехід на українську мову
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Сьогодні, 6 вересня 2021 року, Vector перезапускає сайт. Ми повністю оновили візуальний стиль — змінився логотип видання, шрифти та стиль обкладинок. Українська мова тепер основна на сайті та в соцмережах. Навіщо ми зробили ребрендинг та які глибші зміни за ним стоять — розповідають CEO, COO та артдиректорка Vector.

Даша Зарівна, CEO Vector

Vector запустився влітку 2018 року. Відтоді ми значно виросли: у видання сформувалася чимала щомісячна аудиторія, команда розширилася до 20 людей, з’явилися десятки комерційних клієнтів, а також запустився власний подкаст.

Узимку ми провели стратегічну сесію, щоби краще зрозуміти, в якому напрямі розвивати Vector далі. Оновлений сайт та візуальний стиль — це частина стратегії росту. Ми також переосмислили рубрики та впорядкували їх за чотирма контентними напрямами: бізнес, технології, стартапи та креатив.

Ще одна важлива зміна — це перехід на українську мову на сайті та в соцмережах. Ми й до цього публікували приблизно 30% статей українською, а відтепер це стосуватиметься абсолютно всіх нових матеріалів на Vector. Російськомовна версія також буде доступна на сайті як опція.

Ярослав Каплан, COO Vector

Роботу над новим сайтом ми почали зі спілкування з нашими читачами. Після серії глибинних інтерв’ю ми виявили набір неочевидних, але потрібних функцій. Серед них темна тема, режим читання зі збільшеним розміром шрифту або можливість зберегти статтю в закладки в один клік. Усього в беклозі було понад 100 функцій різного ступеню складності.

Окрему увагу ми приділили дизайну мобільної версії, адже три чверті трафіку на сайт припадає саме на смартфони. Дякуємо команді Facility за створення дизайну, а також Mavericks Agency за верстку та програмування.

Аліна Самолюк, артдиректорка Vector

Від початку існування Vector візуальна складова контенту була для нас не менш важливою, ніж текстова. З новим візуальним стилем ми продовжуємо рухатися в цьому напрямі. Тепер Vector виглядає ще яскравіше та динамічніше, при цьому залишаючися впізнаваним для читача.

Основний колір Vector — оранжевий, однак кожен із чотирьох контентних напрямів на сайті тепер позначено окремим кольором для зручності читачів. Новини та спецпроєкти теж отримали свої кольори.

Під час створення нового візуального стилю стало очевидно, що змін потребує і наш логотип. Ми вирішили максимально його спростити, залишивши лише текстову частину. Написання із малої букви символізує відкритість та максимальну «безпафосність» видання.

Ми також обрали нову шрифтову пару, щоби підкреслити характер візуального стилю та зробити зручнішим читання з будь-якого екрану.

P. S. Сайт ще деякий час працюватиме в beta-режимі. Це означає, що протягом цього періоду ми будемо виправляти помилки та покращувати деталі. Будемо вам вдячні за допомогу — якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Або ж напишіть нам на feedback@vctr.media.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Історії Як мовний закон регламентує діджитал-рекламу — пояснюють мовний омбудсмен та юристка

Як мовний закон регламентує діджитал-рекламу — пояснюють мовний омбудсмен та юристка

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
05 Квітня 2021, 08:00 9 хв читання
БІЗНЕС Історія одного CPO. Як я переїхав до Лондона і працюю над продуктом в стартапі bioniq

Історія одного CPO. Як я переїхав до Лондона та працюю над продуктом у стартапі bioniq

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
29 Березня 2021, 08:00 10 хв читання
Історії

Натхнення на мільярд. Що таке мотиваційна література і чому нам (не)варто її читати?

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
03 Грудня 2020, 09:30 9 хв читання
Історії

Дайджест репфакапів #1. Як і чому відомі бренди облажалися у комунікаціях

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
01 Жовтня 2020, 20:00 9 хв читання
БІЗНЕС

Інновації на місці занепаду. Як в Україні освоюють закинуті промзони

01 Вересня 2021, 11:00
18 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Дарья Трапезникова
Дар'я Трапезнікова Доводжу тексти до готовності та випускаю їх на сайті.
Інноваційні парки в україні
Партнерський матеріал Партнерський матеріал Матеріал на правах реклами
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Місто — живий організм, який невпинно змінюється під тиском різних обставин. Трансформацію переживають і спустілі промзони: новатори активно дають їм друге життя, перетворюють на сучасні бізнес-осередки чи креативні кластери. Вони знаходять дуже різні рішення для редевелопменту територій. Наприклад, основні будівлі для першого в Україні інноваційного парку UNIT.City звели у промзоні з нуля. А команда інноваційного центру «Промприлад.Реновація» у Івано-Франківську ревіталізує корпуси старого заводу.

Vector разом зі спікерами U Tomorrow Summit — представниками UNIT.City та «Промприлад.Реновація» — розбирався, у чому цінність таких інноваційних просторів та як вони впливають на економіку й міське середовище.

Як сформувався тренд

Форсована індустріалізація 1920–1930-х та відновлення після Другої світової війни сформували потужний виробничий потенціал в радянських містах і селищах. На той час промзони були околицями населених пунктів, що оточували історичне ядро. Робітники, які мігрували до міст у пошуках роботи, селилися поблизу підприємств. Так заводські території опинилися між історичними кварталами в центрі та спальними районами.

Після розпаду Радянського Союзу чимало підприємств не змогли пристосуватися до вимог вільного ринку. Решта вже не потребувала стількох потужностей після оптимізації та автоматизації виробництва. Так величезні території випали із міського життя.

Дехто використовує метафору «іржавих поясів» за аналогією із регіоном у США, який не зміг адаптуватися до занепаду важкої промисловості. Також існує термін «браунфілд» (brownfield) — це ділянка, де розміщувалися або і зараз існують виробничі об’єкти.

Редевелопмент браунфілдів має низку ключових переваг:

  • на території вже є необхідні інженерно-комунікаційні та дорожньо-транспортні мережі;
  • використання дорогих земель поблизу центру створює нові можливості для містян та обмежує розростання населених пунктів;
  • усунення негативних наслідків роботи заводів, зокрема забруднення; збереження зелених зон, де натомість вели б забудову.

Чимало європейських міст уже шукали нове використання колишнім заводам — від заміни житловою забудовою до реорганізації під культурні та інноваційні кластери. За кордоном повторне освоєння таких ділянок часто включають до довгострокових програм розвитку міст.

Генплан Києва до 2020 року (2001 рік) теж містив плани з реорганізації промислово-виробничих територій (приблизно 45%) під житлове будівництво, розвиток технопарків або інші функції. Водночас автори вірили, що промисловість буде рушієм розвитку міста.

2020 року укладачі нового проєкту Генплану визнали, що такий прогноз суперечив загальноєвропейським тенденціям розвитку, а браунфілди й досі неефективні. Створення у старих промзонах інноваційних структур для підприємців і стартаперів визначили пріоритетом. На жаль, цей Генплан досі залишається проєктом. Утім, схожі завдання зазначені в блоці промислового розвитку Стратегії розвитку Києва до 2025 року.

Що на практиці відбувається в Україні із колишніми радянськими підприємствами:

  • деякі стоять пусткою;
  • інші зносять і будують нові квартали (житлові або змішаного використання);
  • продають або здають в оренду частинами під склади чи офіси;
  • ревіталізують під поліфункціональні центри або майданчики для заходів.

Доля території залежить від багатьох чинників, зокрема регіональних особливостей та попиту в громаді на певні функції/послуги, бачення редевелопменту від інвестора та команди. Ревіталізаційні проєкти називають по-різному — від артзаводів та креативних кластерів до інноваційних парків або центрів. Розглянемо, як функціонують інноваційні території, на прикладі UNIT.City і «Промприлад.Реновація».

Як працюють інноваційні парки та центри

В українському законодавстві поняття «інноваційний парк» немає. Є технопарки, наукові та індустріальні парки. Останні визначають як території, в межах яких можуть працювати зокрема наукові та інформаційно-телекомунікаційні підприємства. На практиці, судячи з реєстру Мінекономіки, це переважно промислові локації. Технопарк — це юридична особа, що працює над наукомісткими розробками та впровадженням високих технологій. Їхній перелік закріплений у законі ще з 2000-х. Наукові парки — це переважно університетські середовища.

Що таке інноваційний парк (або інші види територій, де розвивають інновації), можна визначити так:

  1. Це спеціально облаштована територія, де команда управлінців реалізує стратегію зі зростання інноваційної активності в регіоні.
  2. Аудиторія — підприємці, кваліфіковані таланти, інвестори, науковці та новатори.
  3. Мета — сталий розвиток громади, створення доданої вартості шляхом об’єднання ресурсів.

Часто їхня основа — технологічні компанії та R&D-центри, утім екосистему доповнюють дотичні бізнеси та надавачі послуг.

UNIT.City

  • місто — Київ;
  • запуск — 2017 рік;
  • завершення будівництва — 2025 рік;
  • у планах — 600 000 кв. м офісів та 340 000 кв. м житла на 25 га, понад 300 резидентів та орієнтовно 30 000 робочих місць;
  • загальна сума інвестицій — $500 млн, вже інвестовано $180 млн;
  • прогнозований строк окупності — 6-7 років.

Інноваційний парк UNIT.City почав роботу 2017 року на території Київського мотоциклетного заводу. Заснований 1945 року на базі бронетанкового заводу, той виробляв мотоцикли й експериментальні моделі техніки. В першій черзі UNIT.City були IT-академія, бізнес-кампус В8, івент-простір, кафе та спортхаб. Одним із перших резидентів став фаблаб FABRICATOR.

2018 року Київрада виділила 22,2 га землі в оренду під офісно-житлову забудову, і почалася масштабна трансформація. Для кампусу В8 ревіталізували один із корпусів заводу, але решта об’єктів не відповідала сучасним вимогам енергоефективності, тож більшість нерухомості будують з нуля. Про мотоциклетний завод нагадує димова труба, яка тепер артоб’єкт — «Маяк Інновацій».

Співінвесторами проєкту є інвестиційний холдинг UFuture, девелоперські компанії UDP i KAN та промислово-будівельна група «Ковальська». Кожна з компаній інвестує в будівництво певних об’єктів на території.

Сьогодні інноваційний парк має:

  • п’ять бізнес-кампусів, де розміщені понад 100 компаній;
  • чотири дослідницькі лабораторії (незабаром відкриють ще одну — 5G);
  • три акселератори (зокрема виробничий);
  • два інвестиційних фонди;
  • бізнес-школу;
  • простір для стартапів NEST;
  • студію створення контенту;
  • коворкінг;
  • три івент-простори;
  • кафе, майданчики, парковки, каршеринг тощо.

До 2025-го, окрім UNIT.Home та офісів, UNIT.City матиме кілька шкіл, університет та дитсадок. Решта інфраструктури — за попитом резидентів.

Серед резидентів UNIT.City — компанії, що працюють із ШІ та машинним навчанням, VR/AR, блокчейном, hardware-компанії. Головний критерій підбору — потенціал для підсилення екосистеми — участь у партнерствах, обмін досвідом, ресурсами тощо.

Інноваційний парк пропонує своїм резидентам сервіси та знижки від партнерів, медіапідтримку, менторство та нетворкінг, акселератори та програми підтримки інновацій тощо.

Торік UNIT.City запустили простір NEST, де стартапери безкоштовно навчаються за програмою університету Берклі. Команда UNIT.City називає це соціальним імпакт-проєктом, що покликаний якісно змінити рівень підготовки українських стартапів. Крім того, планують запустити велику ініціативу, пов’язану з громадськими організаціями.

«Промприлад.Реновація»

  • місто — Івано-Франківськ;
  • запуск — 2018 рік (пілотний поверх на 1800 кв. м);
  • завершення ревіталізації — 2023 рік;
  • у планах — 36 205 кв. м на 2 га (приблизно 10 000 кв. м — добудова, решта — збережена архітектура), понад 16 000 кв. м — офіси класів А і В; 3000–5000 робочих місць;
  • загальна сума інвестицій — $30 млн, уже залучено понад $9 млн;
  • понад 900 інвесторів станом на липень 2021 року, триває ІІІ раунд залучення інвестицій;
  • прогнозований строк окупності — різний для кожного інвестора, з проєкту можна вийти на будь-якому етапі.

2015 року в Івано-Франківську відбулася школа урбаністичних досліджень CANаctions, ініційована платформою «Тепле Місто». Команда проєкту розробляла для міста урбан-конституцію, зокрема досліджувала постіндустріальні зони та можливості їхнього використання.

Колись на заводі у центрі Івано-Франківська виробляли різне — від газових лічильників і мікросхем до парасольок. З 90-х його розпродували частинами під офіси, житлову забудову, ТЦ тощо. Засновник архітектурної школи CANаctions Віктор Зотов запропонував переосмислити невикористану промислову зону керівникові платформи «Тепле Місто» Юрію Филюку, який згодом став CEO «Промприлад.Реновація».

Усе почалося з досліджень та обговорень. Представники SRI International (Стенфордський інститут досліджень, — Авт.) виділили сектори економіки, які можна активізувати в регіоні. Для себе проєкт обрав чотири — нову економіку, сучасне мистецтво, неформальну освіту та урбаністику. Також SRI допомогли з дизайном екосистеми та основою бізнес-моделі. Саме вони пояснили: те, що франківці задумали, називається імпакт-інвестуванням і є новим світовим трендом.

За словами Юрія Филюка, імпакт-інвестиції вирішують два завдання підприємств нового типу:

  1. бути самодостатніми та економічно ефективними;
  2. шукати вирішення соціальних чи екологічних проблем і не створювати нових.

«Нам пояснили, що ми є цікавим майданчиком для тестування, бо прийшли до цієї моделі від потреби, а не через аналіз теорій. До того ж, працюємо на високотурбулентному ринку, де доводиться мислити короткостроковою перспективою», — згадує Филюк.

Інвестувати у «Промприлад.Реновація» можуть і фізичні, і юридичні особи. CEO проєкту пояснює, чому обрали краудінвестинг: «По-перше, в українських реаліях персональні цілі інвестора часто переважають над суспільними інтересами. Ми ж прагнули грамотно розподілити управління, щоби система була стійкою. По-друге, така модель сформувала  „армію“ прихильників, інтегрованих у проєкт на різних рівнях. Це дає й потужну енергетику для розвитку, і додатковий захист».

Нерухомістю володіє ТОВ «Промприлад.Холдинг». 70% активу належить інвесторам через корпоративний інвестиційний фонд. Дрібні внески від приватних осіб залучають через ТОВ «Промприлад.Інвест», більші — через купівлю акцій КІФ. 30% активу володіє БО «Благодійний фонд “Промприлад”» під управлінням консорціуму стратегічних партнерів проєкту: «Тепле Місто», «Інша Освіта», Beetroot Academy, «Pact Україна» та LvBS. Вона реінвестує кошти в об’єкт або виділяє гранти на мистецькі, соціальні ініціативи, підтримку малого та середнього бізнесу.

Юрій Филюк каже, що команда перевіряє бекграунд кожного потенційного інвестора — ділову репутацію та походження капіталів. «Сірі зони» обговорюють на наглядовій раді. Серед резидентів теж хочуть бачити людей, орієнтованих на розвиток інновацій та розвиток суспільства.

2018 року команда запустила пілот для перевірки гіпотез на третьому поверсі одного з корпусів «Промприладу». 2019-го спільними зусиллями інвесторів проєкту викупили контрольний пакет акцій заводу та орендували землю в міста на 49 років. Станом на березень 2021 року реконструйовано понад 6000 кв. м, де вже працюють стартапи, бізнеси, урбаністи та митці. У планах — енергоощадне відновлення корпусів та розбудова інфраструктури. Виробництво продовжує діяти паралельно з поступовою релокацією потужностей.

До кінця 2023 року «Промприлад.Реновація» матиме офіси, інкубатори, акселератори, бізнес-школу, R&D лабораторії та великий мейкер-спейс, інші економічні та соціальні функції. З інфраструктури — хостел і готель, фермерський ринок, мистецький центр, івент-майданчики, дитячі розвиткові простори та спортивні локації.

Що обрати компаніям — інноваційний парк чи бізнес-центр

Домінік Піоте

«Інноваційний парк — це середовище, сприятливе для досліджень, експериментів, розвитку підприємництва. Тут є пристосовані технічні приміщення, які навряд чи забезпечить стандартний бізнес-центр. А в парку можна з нуля створити всю інфраструктуру під резидента, навіть побудувати окремий корпус, — наголошує СЕО UNIT.City Домінік Піоте. — Стартапери та бізнесмени, які обирають інноваційний парк, розуміють цінність екосистеми та використовують її можливості — якісні івенти, професійні зв’язки, навчальні програми та стажування. І до експерта чи інвестора вже не шість рукостискань — у правильно налаштованій екосистемі всі потрібні люди поруч».

CEO «Промприлад.Реновація» Юрій Филюк каже: «У регіонах бізнес спочатку не бачить потенціалу в такому проєкті, як наш, — начебто ринок недостатньо розвинений. Але ті, хто наважуються, створюють безконкурентну пропозицію. Адже офісів такого класу будівництва в багатьох містах немає, а попит росте».

Филюк переконаний: як мінімум у кожному обласному центрі України може бути свій «Промприлад» замість спустілого заводу.

Ця модель придатна до масштабування. Команда охоче ділиться досвідом зараз, а у майбутньому шукатиме професійні моделі підтримки — консалтинг, франчайзинг тощо.

Навіть пандемія не надто знизила попит. Василь Хмельницький у подкасті «Что вы творите?» розповідав, що UNIT.City втратив менше орендарів (до 10%), ніж інші бізнес-центри Києва, зокрема завдяки перевагам долучення до екосистеми. Юрій Филюк каже, що коворкінг «Промприладу» зараз завантажений на 110%. «IT-спеціалісти, яких перевели на віддалену роботу, орендують робочі місця у нас, бо це екосистема з енергетикою, в якій хочеться бути», — коментує він.

Відносини із владою

«Із закордонного досвіду можна було би перейняти практику надання резидентам інноваційних парків спеціального юридичного статусу та податкових преференцій, — розмірковує Домінік Піоте. — Ми ніколи сильно не розраховували на підтримку держави. Проте тісно співпрацюємо з державними інституціями, які впроваджують діджитал-трансформацію в країні. Також ми підтримуємо кампанію МЗС, яка показує світові можливості інноваційної України».

CEO Промприлад.Реновація Юрій Филюк

Юрій Филюк

Юрій Филюк акцентує на діалозі між бізнесом, громадянським суспільством і органами місцевого самоврядування, який в Івано-Франківську досить активний. Так, «Тепле Місто» залучена до розробки Стратегії розвитку міста. «Промприлад.Реновація» увійшов до урядового проєкту «Магніти України». На пілотному поверсі серед офісів бізнесів та ГО розмістився Офіс управління інвестиційної політики міськради.

«Ми вибудовували проєкт так, щоби мінімально залежати від центральної чи місцевої адміністрації. Але ми відкриті до взаємодії, бо наша мета — загальний розвиток міста, регіону, країни», — пояснює Филюк.

Вплив на місто

«Поява інноваційних парків у різних містах означає, що росте не тільки Київ — поступово розвивається вся країна. І тепер талановитим людям доступні ті ж самі можливості в рідних містах, — вважає Домінік Піоте. — Крім того, інфраструктура і стандарти інноваційних парків — зрозуміла точка входу в Україну для міжнародних компаній та іноземних інвесторів».

Піоте наводить приклади з практики UNIT.City:

  1. За 4 роки вартість оренди та купівлі квартир навколо парку зросли на 30%. Оновилися мережі та комунікації, район став безпечнішим.
  2.  У Харкові оновлюють дорогу з центру міста до студентського району, де працює місцевий UNIT.City.

Юрій Филюк каже, що ефект від роботи “Промприладу” в місті відчутний навіть у розпалі реконструкції: «Є відчуття, що почало щось змінюватися, що місто переходить із радянської траєкторії розвитку на сучасну, що з’явилася соціальна перспектива для талантів». Це відображено у рейтингах кращих міст для ведення бізнесу та роботи ІТ-компаній, де ІФ ставав лідером останнім часом.

Соціальна складова дуже важлива у діяльності «Промприлад.Реновація». 30% площі на пільгових умовах нададуть малоприбутковим чи неприбутковим, освітнім, мистецьким проєктам, інкубаторам, акселераторам, які необхідні для підтримки всієї екосистеми та розвитку громади в цілому.

Анастасія Боброва

Інтеграція інновацій у наявний міський контекст не завжди відбувається безболісно. Анастасія Боброва, аналітикиня Cedos і керівниця Українського урбаністичного форуму, каже, що поява інноваційних чи культурних зон замість заводів є класичним прикладом розриву у функції. «Це витіснення одного виду активності іншим, більш прибутковим, іноді без кардинальних змін будівлі або простору, — пояснює вона. — Витіснення також може бути символічним — наприклад, доступність комфортних публічних просторів лише резидентам за перепустками або зростання цін на оренду житла і комерційних приміщень у районі».

«Не варто критикувати власне заміну старої функції новою. Ключовий момент в іншому — поява інноваційних зон чи культурних кластерів на місці радянських заводів не завжди розв’язує проблеми, з якими стикаються колишні робітники. Резиденти інноваційних парків мають інший рівень доходу та стиль життя, ніж мешканці довколишніх районів. Якщо для останніх новий простір буде нецікавим, непотрібним чи закритим, то можуть виникати конфлікти», — продовжує думку соціологиня Альона Ляшева.

Альона Ляшева

Альона Ляшева

СЕО обох проєктів погоджуються, що інноваційні парки та центри не мають бути ізольованими від міста та його мешканців. «Ми намагаємося тримати баланс між створенням комфортних та безпечних умов для наших резидентів та відкритістю для киян. Події в UNIT.City доступні для відвідування, а територія — для прогулянок», — каже Домінік Піоте.

«Ми будуємо „Промприлад.Реновація“ як точку активізації громади. Це максимально відкрита екосистема, більшість функцій якої орієнтовані на зовнішнього користувача — жителів Івано-Франківська й не тільки», — каже Юрій Филюк.

Як вдало перетворити промзону на осередок інновацій?

  1. Перед початком проєкту проаналізувати наявний міський контекст та економіку регіону та розібратися, які потреби громади та інших стейкхолдерів він зможе задовольнити. Врахувати інтереси інвесторів та потенційних користувачів і відвідувачів як у коротко-, так і у довгостроковій перспективі.
  2. Вивчити історію місця та подумати, що можна та варто реконструювати, щоби зберегти характер місця та спільноти, а також тяглість економічних та соціальних процесів, пов’язавши історичну спадщину з інноваціями.
  3. Поєднати у просторі різні функції та відкрити доступ усім — це скоротить маятникову міграцію, підвищить якість життя сусідніх кварталів та залучить більше користувачів, а отже і прибутку.
  4. Залученість у процеси місцевої влади та мешканців допоможе збалансувати інтереси всіх сторін та зробити проєкт сталим та життєздатним.

Ілюстрації: Тетяна Костик

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

БІЗНЕС Без менеджеров, CEO и совета директоров. Как работают самоуправляемые команды

Без менеджерів, CEO та ради директорів. Як працюють самоврядні команди

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
28 Липня 2021, 09:00 14 хв читання
БІЗНЕС

Бізнес-клас до нової квартири. ЛУН та UKLON зробили колабу для комфортної покупки нерухомості

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
30 Жовтня 2020, 13:41 2 хв читання
БІЗНЕС

«Зменшимо зарплатні, але нікого не кинемо». Як у Fedoriv Agency знайшли роботу для офісних працівників

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
28 Квітня 2020, 12:47 7 хв читання
БІЗНЕС

Український стартап створює AI-додатки про які пишуть світові медіа та Ілон Маск. Як їм це вдалось?

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
14 Січня 2020, 11:23 6 хв читання
БІЗНЕС

«Закривати нецікаві проєкти — значить дати собі нову енергію». Лєра Бородіна про виклики в бізнесі, партнерстві та особистому житті

20 Серпня 2021, 12:00
11 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Что вы творите Лера Бородина
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Лєра Бородіна — засновниця сервісу з оренди гардероба Oh My Look !, мережі б’юті-барів G.Bar, магазину з продажу канцтоварів і подарунків LAVLA. Вона стала гостею одинадцятого випуску подкасту «Что вы творите?», який вийшов за підтримки першого універсального застосунку для ФОП 3-ї групи Fairo.

Ми вибрали найцікавіші моменти з випуску. Розповідаємо про те, чому бізнес може не стати успішним, що важливо для партнерства, як закривати проєкти, працювати з франшизою за часів COVID-19 і які якості потрібні бізнесменові для створення сильної команди.

Про роботу над собою, челленджі і хейт

Даша Зарівна: Ти говорила в одному з інтерв’ю: «Челлендж — навчитися відмовляти». Який зараз твій головний челлендж?

Лєра Бородіна: Робота з токсичною продуктивністю. Я знайшла в собі таке переконання: людина повинна працювати багато, можливо, більше за всіх, тоді його будуть поважати. А якість роботи міряється втомою. Якщо ви відчуваєте себе дуже втомленим — ви молодець. Але це ж маячня. Я намагаюся відловлювати ці думки і позбавлятися від них.

Даша Зарівна: У тебе був класний пост про те, що 10% людей ненавидять тебе просто так. Ти розумієш, за що?

Лєра Бородіна: Хейт практично не долітає до мене, але це не означає, що його немає. Або ті, хто знаходяться між хейтерами і мною, не повідомляють про це, або люди навчилися брехати непомітно, але я в таке не вірю.

Думаю, я можу дратувати людей позитивністю. У мене рідко проскакує хейт — я просто не люблю цю емоцію. Є люди, які попсихують і видихають. Я ж буду потім страждати, і це мене руйнує. Тому я намагаюся опрацьовувати такий стан як можна швидше.

Про партнерство і команду

Даша Зарівна: Якими основними якостями має володіти бізнесмен, щоб побудувати сильну команду?

Лєра Бородіна: По-перше, візія 100%. Жоден сильний гравець не ухвалить рішення, не знаючи, куди йде компанія, не приміривши на себе це бачення.

Сильна команда — це єдина, опорна, залучена. І, бажано, професійна. Таку можна побудувати і в стартапі, і в маленькому бізнесі, не тільки в корпорації.

По-друге, власник має бути залучений. Крім зарплати, співробітникам важлива віддача. Один із найважливіших чинників віддачі — чинник власника, який знає, що ви робите, бачить ваші успіхи, предметно обговорить з вами робочі процеси. У мене немає досвіду роботи в корпораціях, де власника ніхто не знає.

По-третє, бізнес має бути клієнтоорієнтованим, розуміти, для кого і навіщо він існує. Принципи клієнтоорієнтованості проявляються насамперед у ставленні до команди. Ваш співробітник — такий же клієнт.

Даша Зарівна: У тебе є і соло-проєкти, і партнерські. Що краще?

Лєра Бородіна: Залежить від багатьох чинників: який бізнес, які цілі у партнера, які ролі подобаються. Мені щастило з партнерами в останні роки, і я радію, що вони мені довіряють. Але попередній невдалий досвід навчив: в яких стосунках ви б не перебували, є документ, і він має бути підписаний.

Я розумію, як не спрацює. Для мене дуже важливо відповідати за стратегію і творчо реалізовуватися з точки зору бізнес-фантазій. Я не зможу працювати, якщо у мене є бачення, а мій партнер захоче його кардинально міняти.

Для мене дуже важлива свобода — я щаслива, що мої партнери мені довіряють. Ми різні люди, але зі схожими цінностями і цілями в бізнесі. Напевно, це найкраща в’язка речовина, яка провела нас через турбулентні події.

Буду звучати максимально банально, але більшість проблем у партнерстві — через погану комунікацію. Якщо ти відчуваєш, що тебе щось не влаштовує — постав питання.

Про закриття So DODO

Даша Зарівна: Чому закривається So DODO?

Лєра Бородіна: Це спочатку була нішева історія. Коли ми придумували So DODO, а потім полетіли до Сеула і зрозуміли, як це все працює, стало зрозуміло, що цей проєкт для нас — особиста творча віддушина. Там дуже обережно ставляться до своїх брендів. Ти чи твій байєр маєте приїхати до Сеула і на місці щось вибирати. Ми злітали в Сеул шість разів і трошки втомилися.

Далі трапився COVID-19. Навіть наш байєр не міг нічого закупити протягом семи місяців. Тільки восени був короткий проміжок, коли ми щось встигли закупити, не виїжджаючи до Сеула, адже країна закрита вже півтора року.

Де немає масштабування, немає і довгострокової історії. Мені як підприємцю важливо розуміти, який у нас горизонт, куди потрібно йти і до чого можна прийти.

Я бачу свою реалізацію в тому, щоб робити антиподи якихось зрозумілих і відомих форматів, щось не схоже на сучасний ринок. У запуску бренду одягу для мене не було нічого революційного. Більш того, це не збігалося з моїми переконаннями й з тим, чим я займаюся останні вісім років в Oh My Look !. Дуже дивно говорити про оренду і водночас займатися виробництвом.

Виробництво було б більш усвідомленою історією, ніж покупка в Кореї, тому що куплене там і доставлене літаком — це не так класно, як зроблене тут. Але для нас там не було ніякого творчого виклику, тому ми вирішили дати собі час, поставивши все на паузу.

Про натхнення, ідеї, час і фобії

Даша Зарівна: Як до тебе приходять ідеї нових брендів?

Лєра Бородіна: Найчастіше з власних спостережень, потреб. Я — людина-стартапер. Найбільше задоволення відчуваю, коли відбувається трансформація від нуля до одиниці. Від одиниці до сотні — вже не так цікаво.

Мене рятує те, що я можу регулярно придумувати маленькі бренди в межах наявних бізнес-проектів. G.Bar скоро відкриє Академію G, яку ми готували два або три роки. У Lavla, яка довго була маленьким відгалуженням Oh My Look!, 2020 року теж регулярно запускалися нові лінійки й продукти.

Даша Зарівна: Як часто ти мислиш візуальними образами? Ти візуал, аудіал, кінестетик?

Лєра Бородіна: Я швидше візуал і кінестетик. Коли створюю новий бренд, важливо описати його: якою людиною він був би, як він пахне, який звук з ним асоціюється, настрій, візуальна атмосфера. У G.Bar звук відкоркованого шампанського. Міг би бути звук фена, але немає, тут мова йде про емоції.

Про успіхи та невдачі Лєри Бородіної

Даша Зарівна: У тебе ціла низка різних бізнесів. Який найуспішніший, а який виживає коштом іншого?

Лєра Бородіна: Усі успішні зараз, крім Oh, My Look!, але ситуація почала стабілізуватися з травня 2021-го. Упродовж 2020 року Oh, My Look! був дотаційним бізнесом, це безпосередньо пов’язано з наслідками COVID-19.

Більш слушного періоду для усвідомлення реальної цінності речей і дурості частого оновлення гардероба, ніж в 2020-му, ніколи не було. Для нас наслідком усіх цих подій точно буде класний ривок. Але одночасно з цим приходить усвідомлення, що зараз ніяк не можна вплинути на те, що твій бізнес збитковий.

Даша Зарівна: Топ-3 проєкти, які тобі було найболючіше закривати?

Лєра Бородіна: Боляче було закривати тільки перший шоурум — Oh, My Look! у Дніпрі. Немає ніяких причин, крім того, що він був першим. Закривати проєкти, до яких втратив інтерес, — це дати собі нову енергію. Дати можливість знайти щось, що буде запалювати. Але робити це вперше — дійсно страшно.

Коли мені було 23, я закрила своє піар-агентство. Моторошно тоді страждала. Що я скажу команді? Як вони це переживуть, вони ж, напевно, любили це так само сильно, як і я? Найстрашніше було — прийти й сказати їм. Але в реальності виявилося набагато легше. Після цього мій краш — закривати те, що не хочеться розвивати.

Даша Зарівна: Чи не відчуваєш ти залежності від бренду, який живе своїм життям?

Лєра Бородіна: Розвивати власний бренд — якесь ремісництво, а капіталізувати бізнес-бренд — це система. Мені завжди хотілося будувати систему. Я хочу мати можливість взяти й поїхати на Балі на два-три місяці. Заручником себе не відчуваю. Навпаки, знаю, в яких моментах можу посилити, в чому допомогти, якщо ми говоримо про публічну сторону.

Мій особистий бренд не впливає на бренд бізнесу безпосередньо, він може його посилити. Кількість орендованих речей, проданих блокнотів, людей, які зараз сидять в кріслах G, не залежать від того, запишу я сьогодні сторіс чи ні.

Про час, щастя і відносини Лєри Бородіної

Даша Зарівна: Які помилки, недоотримані емоції від батьків ти намагаєшся виправити зараз, бувши мамою? Або ти так не думаєш?

Лєра Бородіна: Звичайно, таке є. Є діти, які багато в чому наслідують своїх батьків. У мене інша історія: мені довго хотілося, щоб було не так, як у мене. Було погано? Ні. У мене прекрасні батьки, вони дуже старалися, вони інтелігентні, правильні, обидва зі знаком плюс. З різним способом життя, але глобальних речей, про які складно або страшно згадувати, на щастя, немає.

У нас все інакше з дітьми. Ми всі один одного любимо і часто про це говоримо. Цього не було ніколи в моїй родині, хоча розумію, що мене всі любили.

Друга історія — ставлення до життя. Я в підлітковому віці боролася з тими догмами, з якими жила моя мама: так не можна, тут 300 разів подумай перед тим, як зробити.

Мені дуже хочеться, щоб мої діти виросли вільними людьми. Свобода передує щастю. Бути всередині невільним і щасливим складно.

Даша Зарівна: Як би ти для себе сформулювала щастя?

Лєра Бородіна: Щастя — це відсутність нещастя. Я почула це років сім тому, тоді мені здалося це таким сухим формулюванням, без романтики. Але в 35 я готова з цим погодитися. Мікромомент проникливого задоволення від події, контексту, в якому ти опинився, зі мною буває дуже часто. Для мене це сукупність таких моментів.

Даша Зарівна: Найтриваліший період, коли ти була одна?

Лєра Бородіна: Місяць. Зараз я шкодую про це. Потрібно було бути більш впевненою в собі, мені було страшно, я боялася самотності. Це така нісенітниця! Я вважаю, що самотність — це розкіш. Це завжди були трирічні стосунки — як заповідав Бегбедер. І тут трапився Андрій, в березні вже 10 років — взагалі непомітно пролетіли.

Даша Зарівна: Тому що в основі лежить партнерство?

Лєра Бородіна: Чесно? Це везіння більшою мірою.

Ми з ним дуже схожі. У нас однакові сильні й слабкі сторони. Круто, що ми добре один одного розуміємо і у нас є спільні інтереси, теми, які нам цікаво обговорювати. Спільні проєкти важливі, але не загальний бізнес — я давно категорично проти спільного бізнесу дружини й чоловіка. Але загальні теми, спільні діти — теж спільні проєкти. Чим більше загальних моментів, тим краще зв’язка.

Даша Зарівна: Як ти структуруєш свій час? Яке процентне співвідношення між роботою, особистим життям, часом для себе, чоловіка, дітей?

Лєра Бородіна: Складно точно розподілити в процентному співвідношенні. Зараз я навчилася розуміти, коли занадто багато на себе беру. Тоді я скасовую або переношу зустрічі. Ще рік чи півтора тому це здавалося неможливим — скасувати або перенести зустріч, тому що хочеться відновитися. Зараз намагаюся балансувати.

Мій ключовий актив, який допомагає розвивати бізнес, підтримувати й надихати команду, — це моя енергія. Якщо у мене її недостатньо, я проводжу час на роботі марно.

Даша Зарівна: Колись ти сказала, що твоя найбільша фобія як підприємця — розслабитися. Зараз ти б по-іншому відповіла?

Лєра Бородіна: Слово «розслабитися» для мене змінило сенс. Тоді я мала на увазі, що якщо розслабитися, то все розпадеться. Тепер моя фобія звучить по-іншому — втратити інтерес. Якщо мій мозок втратив і спотворив смаки й запахи, на що ще він здатний?

У мене стався страх того, що я втрачу фантазію і креативність. Через це у мене пропало бажання діяти, жити. Для мене страх у цьому. Але я його пройшла і не збираюся втрачати свою фантазію в найближчі роки.

Слухайте повний випуск подкасту «Что вы творите?» на будь-якій зручній платформі або дивіться відеоверсію на YouTube.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

БІЗНЕС Без менеджеров, CEO и совета директоров. Как работают самоуправляемые команды

Без менеджерів, CEO та ради директорів. Як працюють самоврядні команди

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
28 Липня 2021, 09:00 14 хв читання
БІЗНЕС Що таке Beyond Budgeting та як це застосувати у своєму бізнесі

Що таке Beyond Budgeting та як це застосувати у своєму бізнесі

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
09 Квітня 2021, 08:00 11 хв читання
БІЗНЕС

Як почати відкладати гроші та заробляти на інвестиціях — гайд

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
07 Квітня 2021, 17:30 10 хв читання
БІЗНЕС

Тиждень знижок. Як український рітейл комунікував з клієнтами у «Чорну п’ятницю»

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
15 Грудня 2020, 17:54 4 хв читання
Історії

200 000 грн інвестицій та альбом DOROFEEVA. Як викладачі КНУ створили нейромаркетингову агенцію Beehiveor

05 Серпня 2021, 12:00
12 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
dmitriy-koshelnik
Дмитро Кошельник Придумую теми, редагую тексти, пишу про компанії і підприємців, чіпляюся до фактів.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

«Хто вміє, той робить; хто не вміє, той вчить інших» — цією цитатою Бернарда Шоу люблять характеризувати українських викладачів. Проте в наших університетах вистачає талановитих людей, які можуть використати свої знання та навички в бізнесі.

2018 року кандидати біологічних наук Сергій Данилов і Віктор Комаренко створили агенцію Beehiveor. Вона не лише займається нейромаркетингом, але і створює власні продукти. Head of Content Vector розпитав у засновників агенції, як з’явилась ідея, про алгоритм роботи, пошук клієнтів, плани, а також сам спробував взяти участь у дослідженні.

Что такое нейромаркетинговые исследования

Від університету до нейромаркетингу

Сергій Данилов і Віктор Комаренко понад 20 років пропрацювали в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Час від часу вони задумувалися про брак перспектив в академічному середовищі. Сергій і Віктор розуміли, що їхні прикладні навички потрібні, але не в університеті.

«Перші публічні виступи почалися в школі маркетингу Дмитра Раїмова 2017-го. Один із його випусків був присвячений нейромаркетингу. Він запросив мене на роль експерта, бо раніше ми публічно виступали на теми, пов’язані з нейронауками. 2018 року з’явилися перші кейси нашої агенції», — пояснює Віктор Комаренко.

mono_board_city_01
mono_board_city_02
previous arrow
next arrow

Сергій Данилов — CEO Beehiveor. Він займається операційною частиною, а також розвитком внутрішніх проєктів агенції. Віктор Комаренко взяв на себе дослідницьку частину роботи, а також нейромаркетинг і роботу з клієнтами. За весь час засновники вклали в агенцію приблизно 200 000 грн. Обладнання коштувало орієнтовно 40 000–50 000 євро. Частину коштів вклали із власних заощаджень. Також допоміг грант на понад 85 000 євро від ЄС за програмою Horizon.

Зараз у компанії працює орієнтовно 20 людей. Серед них — data-інженери, нейромаркетологи, дослідники й аналітики даних. Віктор і Сергій переважно залучають молодих фахівців, які недавно закінчили університет. Вони мають базу необхідних знань, які можна трансформувати в потрібні практичні навички.

«Наприклад, ми запросили в команду Олександра Правду під час навчання в університеті. Він працює у Beehiveor уже два роки. Олександр зарекомендував себе в першому проєкті, навчився програмувати, розібрався в тонкощах аналізу електроенцефалографії, отримав доступ до роботи з передовими нейро- та інформаційними технологіями. Це ті можливості, які не дав би йому університет. В українських вишах часто використовують старі обладнання та технології», — пояснює Віктор Комаренко.

Які завдання вирішує нейромаркетинг

За словами Віктора Комаренка, нейромаркетинг із допомогою сучасних технологій і знань про природу та мотиви поведінки визначає й аналізує реакції людини на комерційний, маркетинговий стимул. Тобто дає змогу прогнозувати успішність продукту, який виходить на ринок.

Зазвичай клієнти агенції розуміють, що стандартні методи (анкетування, глибинні інтерв’ю тощо) дають неповну інформацію про продукти та послуги. У нейромаркетингу замовник отримує інструмент, який економить час і збирає дані, які неможливо отримати під час традиційних інтерв’ювань.

mono_board_city_01
mono_board_city_02
previous arrow
next arrow

Beehiveor здатна дослідити вплив на людину будь-якого сенсорного стимулу — звукового, зорового, смакового, тактильного, нюхового. Тому агенція працює із широким спектром об’єктів — від сайтів до рекламних роликів. Серед клієнтів Beehiveor — ритейлери, IT-компанії, дизайн-студії, виробники, видавництва, відео та музичні продакшни, креативні агенції тощо.

Замовників цікавить, як цільова аудиторія взаємодіє з продуктом, чи не порушений баланс між дизайном, зручністю та зрозумілістю. Агенція використовує eye-трекінг — технологію для відстежування положення очей і ліній погляду.

Наприклад, під час дослідження зручності сайту можна побачити не лише осмислені дії користувача, але й зрозуміти, що відбувається між кліками. Тобто як користувач шукає потрібну кнопку, чи швидко її помічає, скільки разів повертається до тієї чи тієї інформації на сайті.

Фактично нейромаркетингові дослідження виявляють, наскільки користувач сприйняв ту чи ту інформацію. Дослідники та замовники фіксують особливості поведінки користувача на сайті, можуть помітити, коли людина перестала розуміти логіку подальших дій, і розібратися, чому так сталося.

Перший повноцінний кейс Beehiveor — комікси одного зі стартап-хабів. Тоді виявилося, що люди навіть не розуміють послідовність реплік у них. Також компанія тестувала креативи для банку. Замовника цікавило, чому люди звертають увагу на креативну частину, але не цікавляться основною інформацією. Виявилося, що користувач помічає слово «безкоштовно», але не компанію та продукт.

Окрім того, Beehiveor працює з відеоматеріалами. Агенція розбирає ролики посекундно, щоб вивчити фокус уваги глядачів і моменти, коли змінювалась їхня емоційна реакція. Такі дослідження можна проводити ще до створення самого відео. Особливості реакції глядачів на анімацію принципово мало відрізняються від повноцінного відеоролика. Тому замовники можуть зрозуміти, чи стане їхнє відео хітом без витрат на зйомки.

Серед клієнтів агенції — оператори «Київстар» і Vodafone. Наприклад, для першого тестували зручність застосунку та сайту. Також Beehiveor працює з новими треками популярних виконавців. Нещодавно вона аналізувала дебютний альбом DOROFEEVA. Агенція спрогнозувала, що пісня «Горит» зможе розширити аудиторію співачки та завоювати нових слухачів. Прогноз справдився — кліп отримав понад 60 млн переглядів на YouTube за півроку.

Як проходять нейромаркетингові дослідження

Нейромаркетинг — порівняно новий інструмент, тому Beehiveor важливо правильно побудувати процес роботи з клієнтом. Спочатку створюють бриф. У ньому намагаються чітко визначити цілі дослідження. В агенції були випадки, коли клієнти отримували відповіді на свої запитання, але сподівалися дізнатися більше.

Тому спочатку команда агенції запевнюється, що вони з клієнтом порозумілися. Далі визначають методи нейромаркетингового дослідження. Вони залежать від об’єкта дослідження та цілей замовників. У дослідженнях компанія використовує такі технології:

  • стаціонарні eye-трекери та у вигляді окулярів — потрібні для оцінки взаємодії з різними візуальними матеріалами;
  • eye-трекінг вебкамерами — також оцінює взаємодію з матеріалами, але дозволяє проводити дослідження онлайн;
  • вимірювання електричної активності мозку — дослідження зміни рівня уваги, залучення та складності обробки інформації.
  • оцінювання емоцій із допомогою мікровиразів обличчя;
  • оцінювання варіативності серцевого ритму — досліджує емоційні реакції, рівень когнітивного напруження та тривоги.

Наступний етап — визначення показників, які будуть враховувати в дослідженні. Вони мають бути такими, щоб аналізуючи їх, можна було отримати відповіді на запитання замовників.

Наприклад, щоб оцінити ефективність паковання, можна оцінити, скільки уваги учасники дослідження приділяють його елементам. Бувають і складніші завдання. Замовники можуть попросити визначити, яке із двох паковань більше сподобалося потенційним клієнтам. Це складно, оскільки різниця часто майже непомітна.

Наступний крок — підібрати релевантну аудиторію для дослідження. Замовник зазвичай розуміє, хто купує чи користується його продуктом. Загалом аудиторія дослідження виходить із його цілей. Наприклад, агенції важливо зрозуміти, на кого орієнтований продукт — лояльні чи потенційні покупці.

Далі Beehiveor дає завдання рекрутерам, за якими критеріями обирати аудиторію. В інструментальних дослідженнях бере участь до 30 людей. Такої вибірки цілком достатньо для досягнення поставлених цілей.

mono_board_city_01
mono_board_city_02
previous arrow
next arrow

Дослідження проводять відкрито для замовників у власній лабораторії. Наприклад, для Vodafone транслювали весь процес, а деякі клієнти приїжджають на дослідження. Вони вносять пропозиції чи зауваження, можуть уточнити деталі завдань.

Далі — оброблення й аналіз отриманих результатів. Це складне завдання, оскільки агенція рідко проводить типові дослідження. Наприклад, минулого року Beehiveor співпрацювала з Academy DTEK. Остання розробляла VR-тренажери для співробітників компаній, які працюють у складних умовах. Звичайно, методику дослідження та дизайн експерименту довелося розробляти окремо.

Після оброблення настає етап візуалізації отриманих результатів, після чого їх презентують замовнику. Клієнти отримують фрагменти записів трекінгу, ілюстрації, скани й інші дані. Звіт дає відповіді на поставлені замовниками запитання, а також рекомендації щодо покращення продукту чи послуги.

Не лише нейромаркетинг

Нейромаркетинг — лише один із напрямів роботи агенції. Також компанія створила власний R&D-центр. У ньому, наприклад, розробили продукт під назвою EyePass Survey. Це система, яка перетворює камеру ноутбука або звичайного комп’ютера в eye-трекер. Вона слідкує за рухами очей користувача під час виконання завдання, щоб визначити його емоційний і мотиваційний стани.

За словами Сергія Данилова, це достатньо дешева та зручна методика. Її, наприклад, використовують в опитуваннях, аби підвищити правдивість отриманих даних. Одна з переваг — легше знайти аудиторію, оскільки дослідження проходять онлайн.

mono_board_city_01
mono_board_city_02
previous arrow
next arrow

Beehiveor також працює над двома внутрішніми проєктами, які можуть стати окремими стартапами. Перший базується на EyePass Survey й інтегрує цю технологію в освіту. Одна з його цілей — підвищити якість дистанційного навчання.

В агенції стверджують, що почали проєкт ще до пандемії. Зараз він дає вчителям змогу не лише відстежити погляд учня, а й виявити особливості його уваги. А отже зрозуміти, на яких моментах варто сфокусуватися. Наприклад, ще раз пояснити учню певний фрагмент матеріалу.

Другий проєкт — ODRY, система для роботи з маленькими дітьми на базі eye-трекінгу. Вона складається із двох модулів — діагностичного та реабілітаційного. Перший фіксує та показує інформацію про положення голови та точку погляду під час взаємодії із фотографіями та відео із соціально значущою інформацією. Так можна вчасно помітити розлади аутистичного спектра.

Другий модуль — реабілітаційний. Він включає систему складніших завдань із розпізнавання й аналізу емоцій і соціально значущих ситуацій, відстеження важливих елементів. Зараз Beehiveor шукає додаткове фінансування на повноцінний запуск ODRY.

Компанія не обмежується R&D-проєктами. Також у Beehiveor є напрям освітніх івентів — від вебінарів до лекцій.

Як шукають клієнтів

У засновників — солідний науковий бекграунд і досвід, а в агенції є кейси із серйозними брендами. Проте Beehiveor буває складно знайти клієнтів. Одна з причин — на ринку вистачає людей, які намагаються проводити нейромаркетингові дослідження без потрібних знань і навичок. Це підриває довіру до професійних агенцій.

mono_board_city_01
mono_board_city_02
previous arrow
next arrow

Можливо, впливає й те, що співзасновники — не маркетологи за фахом. Проте вони докладають зусилля, щоб покращити просування послуг агенції. Потенційним клієнтам буває важко пояснити, що саме та як робить агенція. Причина — в новизні нейромаркетингових методів. Більшість компаній просто не мають досвіду використання подібних досліджень.

До карантину послуги Beehiveor просували на різних офлайн-заходах, зокрема власних. «Ми проводили два власні івенти на місяць, нас запрошували як спікерів на різні заходи. Відповідно, спілкувалися з багатьма людьми та просували послуги», — пояснює Комаренко.

Після початку пандемії агенція стикнулася з нестачею замовлень. Проте восени 2020-го ситуація покращилася. Зараз Beehiveor проводить 2–3 дослідження на місяць. Ефективним методом просування виявилося «сарафанне радіо». Наприклад, колишня студентка засновників дізналася про кейс Beehiveor з альбомом DOROFEEVA та вирішила скористатися послугами агенції.

Що буде далі

У Beehiveor амбітні плани стосовно розвитку продуктів (особливо ODRY) та нарощування кількості замовлень. За словами Сергія Данилова, проблема — в потужностях самої агенції. Зараз вона досягла більш-менш стабільного потоку клієнтів. Якщо вдасться зберегти темп, то до осені потрібно буде масштабуватися та розширювати команду. Для цього планують наймати молодих науковців із навичками збирання й обробляння даних.

У внутрішніх проєктах також хочуть швидко масштабуватися, але є складнощі не лише із фінансами, а і з розробкою. Beehiveor усе ж таки ближчі до інженерного стартапу. У них уже готові інструменти, але попереду ще багато роботи з дослідженнями й імплементацією.

Фото: Данил Привіт

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Історії

What’s Up CMO? Команда, метрики та болі Тараса Маселко, PR-директора !FEST

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
25 Лютого 2020, 11:26 13 хв читання
Історії

«Був чуваком, якому більше за всіх треба». Я запустив стартап після 9 років у Fedoriv

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
16 Листопада 2019, 12:20 12 хв читання
Історії

What’s Up CMO? Команда, метрики та болі Івана Шестакова, директора зі стратегії та маркетингу Megogo

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
23 Серпня 2019, 10:58 17 хв читання
Історії

В акселераторі немає поняття «графік роботи». Як я працювала маркетологом у Techstars і 3 місяці «ростила» 10 стартапів

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
21 Серпня 2019, 13:38 14 хв читання
Завантаження...