Кінець епохи Intel? Від легенди до аутсайдера за 56 років: що відбувається з компанією 

«Виживають тільки параноїки» — це була улюблена фраза легендарного CEO Intel Ендрю Гроува. Іронія в тому, що навіть здорова параноя не вберегла компанію від того, чого він так боявся. У грудні 2024-го рада директорів Intel несподівано попрощалася з черговим CEO — Петом Гелсінгером. Схоже, не допомогли ні його 30-річний досвід в компанії, ні амбітний план порятунку, ні статус «технічного візіонера».

Але щось пішло не так ще задовго до Гелсінгера. Intel — не просто виробник процесорів. Це компанія, без якої не було б ні MacBook, на якому хтось, ймовірно, читає цей текст, ні смартфона у вашій кишені (хоч у ньому вже давно не їхній чип). Засновники Intel фактично заклали фундаментальні принципи, якими довгий час користувалися гравці технологічної індустрії. 

То як же сталося, що компанія, яка створила сучасний світ комп’ютерів та заклала фундамент Кремнієвої долини, тепер не встигає за конкурентами? У новому матеріалі журналістка Vector Дарія Прудіус розбирає кейс про те, як одна з найвпливовіших технологічних компаній світу втратила своє лідерство і чому це важливо для кожного бізнесу — від стартапу до корпорації.

Народження Intel 

Історія Intel починається з «Віроломної вісімки» — групи з восьми провідних науковців, які у 1957 році пішли з першої у Кремнієвій долині компанії з виробництва напівпровідників Shockley Semiconductor Laboratory. Серед них був і кофаундер Intel Гордон Мур. Вони створили Fairchild Semiconductor, яка стала першою успішною компанією з виробництва кремнієвих транзисторів у регіоні. З часом її співробітники створили десятки нових компаній у сфері напівпровідників, що заклало основу для розвитку Кремнієвої долини.

У 1968 році Гордон Мур разом із Робертом Нойсом заснували Intel. Третім ключовим гравцем став Ендрю Гроув — перший найманий працівник Intel, який тривалий час працював під керівництвом Мура у згаданій Fairchild Semiconductor. Він швидко став СОО й відіграв одну з найважливіших ролей у розвитку компанії.

Компанія отримала $2,5 млн початкових інвестицій, у вигляді конвертованих облігацій, залучених за допомогою венчурного капіталіста Артура Рока. Він став першим головою ради директорів Intel. А першим CEO Intel був Гордон Мур.

Цікаво, що у перших документах компанію підписували як NM Electronics, але вона видалася фаундерам банальною, тож незабаром її змінили на Intel, яка, на думку Нойса, «звучала дещо сексуально». 

Intel почав із виробництва напівпровідникової пам’яті. Перший продукт компанії — the 3101 3101 Schottky TTL bipolar 64-bit static random-access memory (SRAM) — вийшов на ринок у 1969 році. Згодом компанія розробила інші інноваційні пристрої зберігання даних.

1971 рік став поворотним для Intel. Компанія розробила Intel 4004 — перший комерційний мікропроцесор на одному чипі. Спочатку він створювався на замовлення японської Busicom для калькуляторів. 4004 містив близько 2300 транзисторів і міг виконувати приблизно 92 000 інструкцій за секунду. Цей процесор став революційним для свого часу та заклав основу для подальшого розвитку мікропроцесорів та персональних комп’ютерів.

До 1973 року в Intel працювало вже 2500 співробітників, а річний дохід сягнув $66 млн. Компанія впевнено рухалася до статусу технологічного гіганта.

«Виживають тільки параноїки» або ера Ендрю Гроува 

У 1987 році Ендрю Гроув став CEO Intel, продовжуючи стратегічні зміни, започатковані раніше. Ще у 1985 році, коли компанія зіткнулася з серйозними проблемами на ринку (та провела масове скорочення штату) через жорстку конкуренцію з японськими виробниками, прийняли радикальне рішення — змінити фокус компанії з виробництва пам’яті на мікропроцесори. Це був ризикований крок: Intel фактично відмовлявся від свого основного бізнесу заради нового напряму.

Під керівництвом Гроува Intel розвинув маркетингову стратегію Intel Inside, запущену в 1991 році. Компанія почала активно інвестувати в маркетинг, щоб зробити процесор — компонент, який споживачі навіть не бачать — впізнаваним брендом. Intel виділяв значні кошти на спільну рекламу з виробниками комп’ютерів, які використовували їхні процесори.

Паралельно розвивалося партнерство з Microsoft, почате ще на початку 1980-х років. Альянс Wintel (Windows + Intel) став стандартом індустрії тогочасних персональних комп’ютерів. Якщо Microsoft забезпечував програмне забезпечення, то Intel відповідав за «залізо». Це партнерство допомогло обом компаніям досягти майже монопольного становища на своїх ринках.

Ендрю Гроув продовжив і посилив ці стратегічні напрями, що дозволило Intel стати панівним гравцем на ринку мікропроцесорів для персональних комп’ютерів.

На своє 25-річчя (1993) Intel представив процесор Pentium. Це був прорив не лише в технологічному плані — Pentium став першим процесором Intel із зареєстрованою торговою маркою. Компанія продовжувала дотримуватися закону Мура (названого на честь кофаундера Intel) — кількість транзисторів у процесорах подвоювалася приблизно кожні два роки, що забезпечувало постійне зростання продуктивності.

Філософія Гроува «виживають тільки параноїки» стала кредо корпоративної культури Intel. Він не просто культивував постійну адаптацію — він вірив, що технологічна компанія повинна постійно очікувати загроз і бути готовою до радикальних змін. У своєму бестселері Гроув писав: 

«Є хвилі, а є цунамі. Коли зміни в тому, як ведеться якийсь елемент бізнесу, стають на порядок більшими, ніж ті, до яких цей бізнес звик, тоді всі ставки зроблені». 

Саме така стратегія допомогла Intel швидко реагувати на зміни ринку та зберігати лідерство протягом десятиліть.

До кінця 1990-х Intel контролював понад 80% ринку процесорів для ПК. Дохід компанії зріс з $1,9 млрд у 1987 році до $22,1 млрд у 1998 році. Ринкова капіталізація за цей період значно підвищилася (щороку ціна акцій Intel зростала на приблизно 31%).

Однак саме в цей період й почали з’являтися перші ознаки майбутніх проблем. AMD, тогочасний головний конкурент Intel, почав випускати все більш конкурентоздатні процесори. А в лабораторіях по всьому світу вже розроблялися мобільні процесори, які згодом докорінно змінять комп’ютерну індустрію.

Ендрю Гроув залишив посаду CEO у 1998 році. Він пробув головою ради директорів до 2004 року. Хоча епоха Гроува на цьому завершилася, але його принципи ще довго визначали стратегію Intel. Поза тим, наступні керівники не змогли «зловити свою хвилю» та втримати той здоровий рівень параної, який допоміг компанії стати лідером ринку.

Що пішло не так після Гроува

Проблеми Intel почалися з виробництва. Компанія, яка десятиліттями лідирувала у технологіях виготовлення чипів, почала відставати. У 2015 році Intel вперше відклав перехід на 10-нанометровий техпроцес. Тим часом конкурент — TSMC — не лише наздогнав, але й обігнав Intel — у 2020 році тайванська компанія вже масово виробляла 5-нм чипи, тоді як Intel все ще боровся з 10-нм технологією. 

Але найбільшою помилкою став пропущений ринок мобільних пристроїв. У 2005 році Apple шукав постачальника процесорів для першого iPhone. Intel відхилив пропозицію — керівництво вважало, що мобільні пристрої не стануть масовим ринком. Apple звернувся до Arm, чиї енергоефективні процесори зрештою стали стандартом для смартфонів. У 2020 році Apple взагалі відмовився від процесорів Intel у своїх MacBook на користь власних чипів на архітектурі ARM.

Зміни керівництва не допомагали. Після Пола Отелліні (2005-2013) компанію очолив Браян Кржаніч (2013-2018). Обидва CEO зробили ставку на традиційний ринок ПК, ігноруючи тренд на мобільні пристрої та хмарні обчислення. За цей час NVIDIA стала лідером у чипах для штучного інтелекту, а AMD випустив більш ефективні процесори для серверів. 

Наразі NVIDIA домінує на ринку ШІ-чипів із часткою від 70% до 95% — саме її процесори забезпечують роботу найбільших мовних моделей, включно з GPT від OpenAI. ЇЇ флагманські GPU для штучних інтелектів, як-от H100, разом із програмною платформою CUDA, створили NVIDIA таку технологічну перевагу, що конкурентам майже неможливо запропонувати альтернативу. Також компанія заявила, що випускатиме нову архітектуру ШІ-чипів щороку, а не стандартно раз на два роки.

Крім того, навіть Windows, який протягом багатьох років мав сталу співпрацю з Intel, відмовився від подальшого впровадження чипів Intel на користь NVIDIA та їхніх провідних процесорів (CPU) для комп’ютерів, використовуючи технологію ARM. Такі зусилля можуть змінити ринок ПК, де тривалий час майже монопольно домінував Intel.

У січні 2021 року раду директорів Intel очолив Пет Гелсінгер. Його призначення спочатку сприйняли як повернення до коренів компанії — Гелсінгер пропрацював в Intel 30 років і добре розумів технічну сторону бізнесу. Він анонсував амбітний план трансформації: інвестиції у нові фабрики, розвиток контрактного виробництва та повернення технологічного лідерства. Intel планував інвестувати $20 млрд у нові заводи в Аризоні та $100 млрд у мегакампус в Огайо. Але вже за три роки його звільнили — інвестори були незадоволені повільними темпами змін та падінням фінансових показників.

«Молитися та постувати» за Intel

Звільнення Гелсінгера у грудні 2024 року порушило серйозні питання щодо компетентності ради директорів Intel. За технічною експертизою Гелсінгер перевершував попередників — він був головним архітектором процесора 80486 та отримав вісім патентів під час роботи в Intel. 

Однак рада очікувала швидших результатів, не враховуючи, що трансформація виробництва напівпровідників потребує років. Показово, що після звільнення Гелсінгер закликав у соцмережах «молитися і постувати» за 100 000 працівників Intel, підкресливши «фундаментальну важливість компанії для майбутнього індустрії та США».

Фінансові показники промовисті: чистий прибуток Intel за 2023 рік впав на 79% до $1,7 млрд, порівняно з $8 млрд у 2022 році. Компанія оголосила про масштабні скорочення — понад 15 000 співробітників (15% штату) мають піти до 2025 року, щоб зменшити витрати на $10 млрд. За словами Гелсінгера, Intel не змогла скористатися бумом ШІ так, як це зробила Nvidia. Річний дохід компанії впав на $24 млрд з 2020 до 2023 року, при цьому кількість працівників зросла на 10%.

Втім, проблема глибша за окремі управлінські рішення. Рада директорів Intel демонструє схожі проблеми з іншими технологічними гігантами, які втратили позиції. Як і в Boeing, де рада не змогла вчасно відреагувати на проблеми з безпекою 737 MAX, директори Intel часто не мають достатньої технічної експертизи для оцінки стратегічних рішень. У PayPal рада також ухвалювала короткострокові рішення на шкоду довгостроковому розвитку, що призвело до втрати частки ринку.

Intel опинився у складній ситуації: з одного боку, компанії потрібні масштабні інвестиції в нові технології та виробництво, з іншого — тиск акціонерів щодо короткострокових фінансових результатів. Ця дилема характерна для багатьох зрілих технологічних компаній, але в Intel вона особливо гостра через стратегічну важливість компанії для американської промисловості.

Ситуація драматично погіршилася влітку 2024 року — після оголошення фінансових результатів за другий квартал компанія втратила понад $32 млрд ринкової вартості за один день. Акції обвалилися на 26%, до $21,48, а потім впали ще нижче — до $18,99. Загальна капіталізація Intel знизилася з $131 млрд до $81,19 млрд. Акціонери подали до суду, звинувативши компанію у свідомому завищенні своїх виробничих можливостей.

Розпродаж чи реінкарнація?

На початку 2024 року в галузі активно обговорюють можливий продаж підрозділів Intel. Найбільш імовірні кандидати — Altera (придбана за $16,7 млрд у 2015 році) та Mobileye (куплена за $15,3 млрд у 2017 році). Продаж цих активів міг би покращити фінансові показники Intel у короткостроковій перспективі, але поставив би під загрозу диверсифікацію бізнесу. Пишуть, що серед потенційних покупців є виробник мобільних процесорів Qualcomm, хоча офіційних підтверджень перемовин немає.

Наразі компанія активно шукає нового СЕО. Відомо, що Intel звернулася до Джонні Сруджі, віцепрезидента Apple з апаратних технологій. Цікаво, що це вже друга спроба залучити Сруджі — п’ять років тому він відмовився від аналогічної пропозиції, зосередившись на розробці перших чипів Apple Silicon для Mac — іронічно, тих самих, що витіснили Intel з комп’ютерів Apple.

У цьому і полягає головна дилема Intel. З одного боку, тиск акціонерів вимагає швидких результатів та повернення до високої прибутковості. З іншого — Intel залишається стратегічно важливою компанією для США, особливо в контексті глобальної конкуренції з Китаєм у сфері напівпровідників. 

Державні субсидії за програмою CHIPS Act Закон про створення сприятливих стимулів для виробництва напівпровідників (CHIPS). ($52,7 млрд) також накладають на компанію певні зобов’язання щодо розвитку виробництва в США. Компанія вже анонсувала інвестиції на понад $100 млрд протягом наступних п’яти років у нові виробничі потужності на території США і має отримати найбільшу частку державної підтримки за програмою CHIPS Act, яка вбачає в Intel єдину американську компанію, здатну відновити технологічне лідерство країни у виробництві найсучасніших чипів.

Певну надію дають нові призначення до ради директорів. У грудні 2024 року до ради увійшов Стів Сангі, який має значний досвід управління технологічними компаніями. Ці призначення можуть допомогти раді краще розуміти технологічні виклики та приймати більш зважені рішення.

Показово, що саме рада директорів Intel, яка тривалий час працювала фактично в автопілотному режимі, стала однією з головних причин кризи. Серед 11 членів ради лише двоє мають реальний досвід у напівпровідниковій галузі. 

Тоді як інші — це колишні керівники проблемних компаній на кшталт Boeing та PayPal, або професійні члени рад директорів без технічної експертизи. Нові призначення грудня 2024 року — колишній CEO ASML Ерік Меріc та досвідчений технологічний управлінець Стів Сангі — можуть змінити ситуацію, але оглядачі вважають, що «це як найняти хірурга та онколога, коли рак вже на четвертій стадії».