Кабріолет на сцені, мат у тексті й мільйонний бюджет. Як Київ та Львів втілили «Я бачу, вас цікавить пітьма» на своїх сценах
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Вистава в 1,5 млн грн на два театри. Один завіз кабріолет на сцену й вийшов у плюс після прем’єри, інший планує відбити витрати до літа й готує «лайтові» гастролі по регіонах. Держтеатр разом із незалежною сценою адаптували масову літературу — і зробили прецедент.
Журналістка Vector Дарія Прудіус набиває тату «Я люблю Буськів сАД» та розповідає, як театри з протилежними бізнес-моделями спільно ставили виставу, навіщо різні фінали, як спонсори злякалися лайки та чого коштує сучасна проза на сцені.
Для цього ми поговорили з:
- Ярославою Кравченко, засновницею та керівницею «Дикого театру»;
- Максимом Голенком, режисером вистави й керівником Національного театру імені Марії Заньковецької;
- Ілларіоном Павлюком, військовослужбовцем, автором «Я бачу, вас цікавить пітьма».
Оновлено 11.12: Уточнено блок про зарплати працівників театру.
Як бестселери формують театральний репертуар
За останні п’ять років українська проза отримала в театрі нову хвилю інтересу. Головні театри — Франка, Поділ, Лесі Українки, Молодий, Заньковецької — регулярно випускають вистави за мотивами книг.
Економіку цього чи не найкраще ілюструє «Конотопська відьма» від Івана Уривського. Бюджет постановки у 2023 році — 385 000 грн. За 25 показів вистава принесла театру Франка 5,8 млн грн — це в середньому 232 000 грн за вечір. Витрати окупилися за два покази. Далі — Шевченківська премія та гастролі по країні: квитки розкуповують за хвилини, а вистава й досі йде з аншлагами.
Постановка за повістю Квітки-Основ’яненка стала масовою оптикою: український текст здатен заробляти на сцені не гірше за перевірену класику чи закордонну драматургію.
Після 2022 року театри масово пішли в сучасну прозу і шукають тексти про теперішні реалії, війну й досвід, який наразі болить. Адаптація приводить готову аудиторію — читачі, які полюбили книжку, хочуть побачити її на сцені. Для театру це впізнаваний продукт із меншим ризиком провалу.
Нині прем’єри адаптацій в театрах йдуть одна за одною. Зокрема:
- «Месопотамія» Сергія Жадана — перша театральна адаптація, Дніпровський театр драми та комедії, прем’єра була у вересні 2025.
- «Калинова сопілка» Оксани Забужко — дві версії: Харківський театр ляльок (2024) і прем’єра у Театрі Франка (2025).
- «Мами» Марії Матіос — Рівненський драмтеатр, прем’єра 2025, вистава вже в турі Україною.
- «Амадока» Софії Андрухович — спільний проєкт Театру Франка та французького Théâtre National Populaire.
Однак міжтеатральна співпраця для постановок на українському ринку все ще радше виняток, ніж правило. Одним із таких кейсів стала цьогорічна вистава за романом Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить Пітьма» — 664-сторінкового психологічного трилеру, який за пʼять років розійшовся накладом у понад 160 000 примірників.
Виставу запрем’єрили на великій сцені Національного театру імені Марії Заньковецької у Львові та на Сцені 6 Довженко-центру від «Дикого театру» в Києві. Паралельні версії відрізняються акторським складом, сценографією та фіналами. Квитки на обидві розкупили ще до прем’єр.
Режисером для обох став Максим Голенко, керівник Національного театру ім. М. Заньковецької, а інсценізацію підготував Олексій Доричевський, драматург, актор, режисер і військовослужбовець.
Як запартнерилися театрали
Ілларіон Павлюк — один із найкасовіших сучасних письменників. За підрахунками Forbes, його роялті протягом 2023–2024 років склали близько 4 млн грн. Втім, права на театральну постановку — окрема захищена угода.
Засновниця «Дикого театру» Ярослава Кравченко, яка є також театральною агенткою Павлюка, розповіла, що договір дозволяє показувати «Пітьму» п’ять років. Саме Ярослава переконала Павлюка, що потрібно робити дві прем’єри, а не одну.
На запитання Vector про різницю в монетизації книжкового бестселера та театральної п’єси вона відповіла, що поки ніхто не зможе стверджувати «монетизується чи ні», адже це перший прецедент, тож ринкових орієнтирів поки що немає.
«Звісно, популярність книги дуже підсилює виставу, і впливає на ажіотаж навколо, — пояснює Кравченко. — Хотілося б мати більше таких популярних авторів. Але робота з романом має свою специфіку і потребує якісної адаптації, тоді як п’єса — готовий театральний формат. З ними простіше, але люди не читають масово п’єси».
Поставити роман на сцені керівник театру Заньковецької захотів відразу після його прочитання — каже, чітко побачив, як реалізувати це на сцені. Виявилось, що в тому ж напрямку вже працювала Ярослава Кравченко, хоча кілька років вони не співпрацювали. Щоб не конкурувати, Голенко запропонував керівниці «Дикого театру» об’єднати зусилля. «Сперечалися лише з приводу того, хто буде першим», — згадує Максим.
Оскільки Голенко очолює Національний театр з готовою інфраструктурою, йому було простіше випустити виставу першим. Тож керівники домовилися, що в пізнішій столичній прем’єрі гратиме частина акторів із Заньковецької, а решту доберуть у Києві. Так, за словами Голенка, з’явився цей «дивний формат», який виявився життєздатним.
«Дикий театр» відповідав за маркетинг, комунікацію з автором та київську команду акторів. Львівська команда адаптувала виставу для великої сцени, а потім під камерний формат «Дикого».
«Для мене як режисера це був важкий досвід — перенести таку масштабну виставу в умови “Дикого театру” — каже Голенко. — Раніше ми працювали в Довженко-центрі під час блекаутів, без опалення — це було непросто і технічно, і емоційно. Київську прем’єру навіть затримали на годину, бо вистава дороблювалася на ходу».
Фінали львівської та київської версій різняться — свідомий маркетинговий хід. «Треба чимось тримати людей, щоб виникло бажання поїхати в інше місто й побачити інший кінець», — пояснює Голенко. Він порівнює це з прийомом Милорада Павича, який давав читачеві кілька варіантів фіналу. Проте у «Пітьмі» вибір робить не глядач, а місто. Різниця мінімальна за формою, але інша за сенсом.
До речі, Ілларіон Павлюк бачив лише львівську — у день київської прем’єри був на бойовому відрядженні.
Скільки коштує поставити літературний хіт
Дві версії «Пітьми» разом обійшлися приблизно в 1,5 млн грн. Однак ці гроші рахувалися і витрачалися по-різному.
Для театру Заньковецької постановка обійшлася в помірні 500 000 грн. Основну статтю витрат забрали декорації: справжній кабріолет, система плунжерів, яка піднімає з-під сцени акторів і реквізит, оркестр — усе, щоб викликати «враження Бродвею». Актори штатні, донорів не було. Відтак вийшли в «плюс» одразу після прем’єри.
У незалежного «Дикого театру» математика інша. Власної сцени та виробничих потужностей немає, а акторів наймають під проєкт. «Пітьма» коштувала 1–1,4 млн грн, удвічі більше за звичайну постановку. Кравченко довелося залізти в бюджет 2026 року.
Спонсорів шукали. Одна велика компанія зацікавилася, але діалог швидко звівся до «А у вас буде лайка? Бо для нас це не дуже прийнятно» — і стало зрозуміло, що партнерство не складеться.
Формально два театри — партнери. Режисер один, прем’єри скоординовані, маркетинг спільний. Проте каси окремі і прибутки між собою не ділять. Різниця тут — не в якості, а в моделі. Держтеатр із 300 людьми у штаті та власною сценою на 800 місць може дозволити собі повноцінні декорації. Незалежний театр — ні.
Хоча, нині навіть державному театру важко існувати. Максим Голенко поділився, що зараз Національний театр Заньковецької має тотальне недофінансування. Держава покриває лише частину зарплати [Прим. ред. До повномасштабної війни повну ставку оплачувала держава, інші витрати — театр. З 2023 року саме зарплатний фонд почали урізати, і розрив щороку зростає. Тож театр змушений сам дофінансовувати майже половину виплат для 300 людей у штаті].
Решту витрат на послуги та виробництво вистав, опалення та освітлення величезної будівлі, а також будь-які ризики покривають самостійно.
«Якщо три вистави провалилися або не мають попиту — це небезпечно для колективу. Вибачте, люди сидітимуть голодними», — каже Голенко. Тому театр ризикує обережно, і більшість прибутку зараз залежить від попиту на хіти.
Поза тим, театр Заньковецької відбив витрати ще після першого показу, далі гратиме вісім солдаутів. «Дикий театр» очікує окупитися влітку — майже за рік після прем’єри.
«Пітьма» їхатиме по країні
Якщо ви вже моніторите застосунок УЗ для бронювання квитків у столицю чи Львів — dont`t push the horses. Щойно відіграє заплановані постановки, «Дикий театр» вирушить у гастролі. Київська версія «Пітьми» від початку була камернішою й зав’язаною на акторській грі, тож гастрольні шоу — її логічне продовження.
Для цього братимуть мобільні «лайт» декорації. Теоретично можна було б возити кабріолет, фанфари й оркестр, але локальні українські сцени надто відрізняються. «Десь сцена шириною 9 м, десь — 14 м. А тільки ворота у нас займають 5 м. Тому буде їздити полегшена версія декорації», — пояснює Кравченко.
Організацією гастролей займається не сам театр, а партнер Teatr.org.ua. Вони обирають зали, домовляються про майданчики, несуть операційні витрати. Усі витрати планують покрити з продажу квитків. Фактично це прокатна модель, звична для кіноіндустрії, але здається нетиповою для нашого театру, де зазвичай або перевозять все самі, або взагалі не виїжджають.
У найближчих планах — Черкаси, Полтава, Дніпро (на сьогодні анонсовано 10 міст). Так зможуть перевірити, чи працює книжковий бестселер у містах, де афіша коротша, а глядач менш розбещений вибором.
Перший пул квитків розкупили лише за назву, другий — уже після прем’єри. «Я вперше бачив, як вистава розкручується через сториз в Instagram», — зізнається Максим Голенко.
Зайшовши у великий театр, «Пітьма» дає зріз того, в якому стані зараз українська сцена: сучасний трилер замість затертої класики, колаборація державного театру з незалежною сценою, війна й ідентичність як ґрунт для «свого» хіта. Українська вистава може бути одночасно камерною і масштабною за охопленням, локальною зібраною і національною прокатною.
Поза тим, наразі незрозуміло, що це — початок тренду чи вдалий збіг сильного тексту, впізнаваного автора й правильного моменту? Один кейс ще не робить індустрію, але може задати орієнтир.
Партнерські матеріали
