Ґренландія — нова Аляска? Навіщо США відкрито претендують на острів та погрожують НАТО
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Сім років тому Трамп запитав, чи можна купити Ґренландію — на що світ посміявся, покрутив біля скроні і наробив мемів. Сьогодні він погрожує Данії тарифами, називає НАТО «нездатним утримувати» острів і активно посилює мілітарі-риторику. Між цими точками — китайські мільярди, російський флот, нові морські шляхи, і перегони за рідкоземами, без яких не їздить Tesla і не літає F-135.
Журналістка Vector Дарія Прудіус з плакатом «Ґренландія live metter» розбирається, навіщо топ країн світу торгуються за територію з населенням Прилук — і чому найбільший острів планети раптом став занадто цінним, щоб залишатися данським.
Чому Трамп (раптово) захопився Ґренландією
Інтерес США до Ґренландії не новий, але зараз він загострився через кілька причин: конкуренцію з Китаєм за мінерали й Арктику, нові морські шляхи через танення льодів і стиль Трампа — бажання «історичного» бізнесу та «перемоги» для електорату.
У 2019 році Wall Street Journal повідомляв, що Трамп на закритих зустрічах неодноразово запитував радників: «А чи можемо ми купити Ґренландію?». Він доручив юристам Білого дому перевірити, чи це взагалі можливо, і порівнював потенційну угоду з купівлею Аляски У 1867 році США викупили її в росії лише за $7,2 млн. Територія виявилася багатою на золото, нафту, газ і рибу. У довгостроковій перспективі інвестиція окупилася багаторазово: крім внеску в економіку, вона дала стратегічне розташування для військових баз і контролю над Арктикою . Данія відповіла короткою заявою, що цей острів не продається, шукайте інший. Після цього президент США скасував візит до Копенгагена.
Під час другої каденції Трамп, схоже, має серйозніші наміри щодо данської території. На сьогодні вже говорить не про купівлю данської території, а про її захоплення, прикриваючи це «необхідністю» для безпеки США. Що змінилося?
Ґренландія (не) нова Венесуела
Коли йдеться про американські інтереси до чужих територій, перше, що спадає на думку, — нафта. Трамп вдало підживлює цю інтуїцію, коли у січні 2026-го провів операцію проти режиму президента Венесуели Ніколаса Мадуро і прямо заявив, що США «беруть під контроль нафтові резерви Венесуели», яка має 303 млрд барелів підтверджених запасів. Паралельно посилив тиск на один із ключових експортерів нафти — Іран, пригрозивши 25% тарифами країнам, які ведуть з ним бізнес. І з обома Китай вів тісну торгівлю.
Логічно припустити, що Ґренландія вписується в ту саму схему.
Геологічна служба США оцінює потенційні ресурси західного шельфу острова приблизно в 7,8 млрд барелів нафти плюс близько 92 трлн кубічних футів газу. Східні рифтові басейни — ще 9 млрд барелів нафти і 86 трлн кубічних футів газу. Загалом — близько 31 млрд барелів.
Однак це не доведені запаси, а статистичні оцінки нерозвіданих ресурсів. Тобто геологічні моделі кажуть, що нафта там може бути. Та чи вона є насправді, скільки її, і чи можна швидко дістати — невідомо. Жодного промислового видобутку біля Ґренландії немає. Нові ліцензії на розвідку політично заморожені: у 2021 уряд острова запровадив мораторій на нафтові проєкти.
До того ж видобуток — інша ліга порівняно з Венесуелою чи Іраном. Глибоководні свердловини в арктичних умовах, крижані поля, відсутність інфраструктури, короткий сезон робіт, жорсткі екологічні вимоги ЄС і самої Ґренландії. За оцінками Wood Mackenzie, собівартість арктичної нафти в рази вища, ніж у традиційних провінціях. Кілька великих компаній — Cairn Energy, Shell, Statoil — уже пробували: витратили мільярди на розвідувальне буріння, не знайшли нічого комерційно привабливого і пішли.
Тож економічна вагомість не у нафті острова, а в мінералах. Контроль США над Венесуелою та тиск на Іран б’ють по енергопостачаннях Китаю, а можливе захоплення чи викуп Ґренландії вдарить по ланцюгах постачання критичних матеріалів: рідкоземів, урану, кобальту та ще половини хімічної таблиці.
Родовище Kvanefjeld на півдні острова — одне з найбільших у світі за запасами рідкоземів із супутнім ураном. Родовище Tanbreez — важкі рідкоземельні елементи, цирконій, ніобій, тантал. Плюс розвідані поклади міді, нікелю, кобальту, цинку, титану, золота.
За даними Visual Capitalist до 2030 року Китай контролюватиме понад 60% світового видобутку і близько 90% перероблення. Коли Пекін у 2024–2025 рр. запровадив експортні обмеження на графіт і рідкоземельні магніти, Захід відчув, наскільки вразливі його ланцюги постачання.
Ґренландія — одна з небагатьох потенційно великих альтернатив поза китайською орбітою, а значить одна з небагатьох точок на мапі, яка може цю орбіту послабити.
Китайський уряд це розуміє, загалом він почав активні дії на острові раніше за США. Наприклад, їхня компанія Shenghe Resources є співвласником проєкту Kvanefjeld. Інші масштабні китайські спроби США та Данія блокували — зокрема у тендері на родовище Tanbreez, за яке тепер бореться американська Critical Metals Corp.
CNBC назвав це «єдиною стратегією обмеження доступу Китаю до енергії й критичних мінералів». Foreign Policy написав про «велику стратегію консолідації сили» в Західній півкулі та Арктиці. Деякі аналітики вже говорять про «Доктрину Донро» — іронічний натяк на доктрину Монро ХІХ століття, коли США проголосили Західну півкулю зоною своїх інтересів.
Якщо США хочуть виробляти власні електромобілі, зброю нового покоління, чипи та «зелену» енергетику без залежності від Пекіна — їм потрібні альтернативні джерела рідкоземів. Австралія, Канада, деякі африканські країни частково закривають потребу, але жодна з них не має такого поєднання масштабу, різноманітності та геополітичної «зручності» як Ґренландія.
До речі, «зручність» тут — ключове слово. Ґренландія формально належить Данії, союзнику по НАТО. Юридично видобуток можна структурувати за західними правилами, без ризиків експропріації чи політичних переворотів. Географічно острів — у Західній півкулі, яку Трамп дедалі відвертіше називає «зоною особливої відповідальності США». Якщо вже будувати альтернативу Китаю — важко уявити кращу локацію.
Буферна актична зона
На північному заході острова розташована база Pituffik Space Base, колишня Thule Air Base — найпівнічніша військова база США. Її побудували на початку 1950-х, і з того часу вона залишається ключовим елементом американської системи раннього попередження про ядерний удар. Радари Pituffik відстежують запуски міжконтинентальних ракет із території росії, моніторять космічне сміття та супутники на орбіті. Тут підрозділи ВПС і Космічних сил США — близько 650 військових. Без цієї бази архітектура американської ПРО була б інакшою.
Формально США не потрібен суверенітет над Ґренландією, щоб користуватися Pituffik. Угода з Данією 1951 року досі чинна і дозволяє американцям не лише утримувати базу, а й розширювати присутність за потреби. Втім, повний контроль над островом пришвидшить рішення, дозволить масштабніші інвестиції та зменшить бюрократію.
Ґренландія також стратегічна для ПРО і контролю GIUK gap — шляху російських підводних човнів в Атлантику. Це морське «горло» між Ґренландією, Ісландією та Великою Британією , через яке російські підводні човни з баз Північного флоту в мурманську виходять в Атлантику. Під час Холодної війни контроль над цим проходом був одним із пріоритетів НАТО: якщо почнеться конфлікт, саме тут вирішуватиметься, чи зможуть американські конвої безпечно перетинати океан до Європи. Після 1991-го про GIUK gap майже забули. І ось вдалий привід згадати знову.
Танення льодів відкриває нові арктичні маршрути. росія активно модернізує Північний флот. Нові атомні підводні човни регулярно виходять на патрулювання в Атлантику. Китай, який ще нещодавно взагалі не мав арктичних амбіцій, оголосив себе «приарктичною державою» і просуває концепцію «Полярного шовкового шляху».
Ґренландія — посередині цієї нової арктичної шахівниці. Хто контролює острів, той має можливість моніторити, а за потреби — обмежувати рух суден між Європою, Азією та Північною Америкою.
Саме тому американські аналітики з CSIS, Atlantic Council і CFR роками писали про «критичне значення Ґренландії для арктичної безпеки». Трамп зробив із цих доповідей гасло для електорату: «Якщо ми не візьмемо Ґренландію, її візьмуть росія або Китай. І я цього не допущу».
У цьому контексті його заяви про «абсолютну необхідність» і «всі варіанти на столі» перестають виглядати як імпульсивні заяви людини, що забула випити ранкові таблетки.
Чого хочуть ґренландці
Населення Ґренландії — переважно інуїти, корінний народ, який мешкав тут задовго до того, як данці оголосили острів своїм. Колоніальна історія: примусове переселення громад, заборона мови, «данізація» освіти та культури. Формально Ґренландія отримала самоврядування, але психологічна дистанція між столицею Нууком і Копенгагеном залишається величезною.
На цьому тлі риторика Трампа сприймається серед них неоднозначно. З одного боку, невибагливий колонізаторський підхід — Ґренландія не продається і хоче зберегти суб’єктність. З іншого — прагматизм: американські інвестиції можуть допомогти економіці, і можна використати інтерес США як важіль проти Данії.
Данія, попри всю риторику про «абсурдність», не має ані військових, ані економічних ресурсів протистояти серйозному американському тиску. НАТО поки що спостерігає здалеку, зайняте власними кризами: на військову розвідку до Ґренландії від усього альянсу полетіло 37 військових. Зокрема, Німеччина — 15 військових (Bild повідомив, німці вже встигли й повернутися), Велика Британія — 1, Франція — 15, Швеція — 3, Норвегія — 2, Фінляндія — 2, Нідерланди — 1.
Ґренландці, схоже, це розуміють. Тон публічних заяв останніх місяців — обережний: без різкого «так» чи остаточного «ні». Дещо дуже нагадує.
Що буде далі
Зрозуміло, Ґренландія — не завтрашня історія. Навіть якщо Трамп отримає те, чого хоче (що б це не означало юридично), перші відчутні бізнес-результати будуть на горизонті десятиліття.
Для компаній, які працюють у ланцюгах постачання рідкоземів, батарейних металів або оборонних матеріалів, Ґренландія стає жирною точкою на мапі, як стратегічна опція в разі, якщо Китай ще більше закрутить експортні крани.
Хоча острів потребує всього: портів, доріг, енергетики, телекомунікацій. Аеропорти в кількох містах (Нуук, Ілуліссат, Какорток) вже оновлюються з данським фінансуванням — після того, як китайських підрядників не допустили до тендерів. Якщо американці серйозно зайдуть в острів, обсяги будівництва зростуть в рази.
Окреме джерело суттєвих витрат — оборона. США, Данія, Канада, Норвегія вже нарощують бюджети на північному напрямку. Для мілтеку — це довгострокове зростання попиту.
На сьогодні аналітики (як-от, Institut Jacques Delors, CSIS та Chatham House) прогнозують три найімовірніші сценарії для острова:
- Статус-кво з косметичним ремонтом. Данія утримує Ґренландію, але під посиленим американським тиском збільшує інвестиції та оборонну співпрацю зі США. Бізнес-можливості зростають поступово, без різких стрибків.
- «Фінляндизація» — острів формально залишається під данським суверенітетом, але фактично інтегрується в американську сферу впливу: військові бази, інвестиції в ресурси, тісна економічна прив’язка. Данія зберігає обличчя, Вашингтон отримує контроль. У цьому сценарії виграють американські та дружні їм компанії.
- Незалежність Ґренландії. Найменш імовірний у короткостроковій перспективі сценарій, але якщо станеться — відкриває острів для конкуренції всіх гравців: США, ЄС, Китаю, можливо навіть Японії чи Південної Кореї. Найбільша невизначеність — але й найбільший потенціал для тих, хто зайде першим.
Геополітика — величезна павутина, яку навколо земного еліпса плетуть політики. Одні тчуть її роками, обережно і без шуму, тому ми навіть не помічаємо як світовий розклад щохвилини змінюється. Інші заходять із томагавками, думаючи, що прорубати собі шлях — прояв сили, а не дитячої істерики. У всіх трьох сценаріях Ґренландія стає важливішою, ніж була. Різниця лише в тому, хто встигне зайняти найвигідніші позиції, бо нині схоже, що найрозсудливішим серед усіх є Китай.
Більше про це
Остання закрита економіка світу: як багатий нафтою Іран застряг між санкціями та протестами
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
