Друкували перші гроші УНР і померли в еміграції — кейс видавців Кульженків
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Кожній новій державі потрібна своя валюта як показник незалежності — і УНР не виняток. У 1917 році перші українські гроші друкували вночі — у приватній друкарні на 300 робітників із найсучаснішим у російській імперії обладнанням.
Журналістка Vector Дарія Прудіус тепер збирає «кульженки», ненавидить совєтів ще сильніше та розповідає історію 50 років сімейної друкарні, яка матиме валюейшен у мільйони, випустить понад 1000 тайтлів, вироблятиме половину друкованої продукції країни й прожене через верстати майже 3 млн рублів лише на папір.
З учня друкарні — у промисловця з мільйонами
Прадіда Стефана Кульженка в селі кликали «царьком» — за вплив і вміння домовлятися. Він їздив у козацьких делегаціях до петербурга вибивати права у катерини II. Через кілька поколінь прізвисько стало бізнес-наративом: Кульженків вважатимуть некоронованими царями друкарського ринку Києва.
Стефан народився 1837 року в Баришівці на Київщині, у козацькій родині. Батько торгував вином у Києві, проте освіту синові оплатити не міг. Мати померла, коли хлопцю було 7 років. Поза тим, Кульженко встиг повчитися у кількох школах — приватному пансіоні на Печерську, духовному училищі при Софійському соборі. В 11 років йому довелося шукати майстра-учителя.
У липні 1848 року він потрапив до книгарні угорця Йосипа Вальнера, який узяв його шістнадцятим учнем, наймолодшим і найменшим. До повноліття хлопець навчався на повному утриманні (хоча одяг мав собі купувати сам). Кульженко став найкращим у цій групі: освоїв усі технології, єдиний навчився обслуговувати машину швидкого друку і кілька разів навчав монахів Києво-Печерської лаври.
Коли Вальнер збанкрутував, Кульженко через свого однокласника потрапив у друкарню І. Давиденка: спочатку конторником у жовтні 1862-го, а через рік став керівником. Друкарня мала сучасне обладнання і широкий спектр замовлень.
Разом із родичем власника В. Давиденком узяв друкарню в оренду. Більшу частину застави вніс партнер, частину — кредит. Власних грошей у Кульженка майже не було, але Стефан показав, що мислить стратегічно, коли придбав у Німеччині найсучасніше друкарське устаткування (витратив на це левову частку їхніх вкладень). Такий ризик спрацював — і нова техніка дала змогу брати дорогі замовлення, за які конкуренти навіть не бралися.
У 1874 році Кульженко став одноосібним орендарем і відкрив власну книгарню на розі Хрещатика та Лютеранської. Як і більшість успішних українських бізнесменів того часу (як-от Симиренки чи Алчевські) — Кульженко слідкував за усім ланцюгом створення вартості: від власного виробництва до роздрібної торгівлі.
Навесні 1879 року придбав земельну ділянку на Ново-Єлизаветинській вулиці (нині Чикаленка, 4) — 666 кв. сажнів по 8 карбованців за сажень Тобто близько 3027 м² за $2500–2600 у золотому еквіваленті (цифри орієнтовні) , близько 5 300 рублів лише за землю.
15 серпня 1880-го добудували триповерхову будівлю з друкарнею, конторами та житловими приміщеннями. Загальна вартість проєкту — орієнтовно 300 000 рублів Орієнтовно $150 000–$155 000 в еквіваленті 1917 року. (це оцінка публіцистів, а не офіційна бухгалтерія, але масштаб відповідає цінам того часу).
Ставка на технології (завжди) працює
На початку XX століття в Києві працювало 25 друкарень. Шість найбільших, зокрема друкарня Кульженка, виробляли близько 55% усієї друкованої продукції міста. Стефан майже щороку їздив до Європи й повертався з новим обладнанням. Таким чином він розвинув друкарню до рівня однієї з найсучасніших у російській імперії, а деякі видання якістю перевершували добре фінансовані петербурзькі.
- Літографія. Кульженко одним із перших в Україні запровадив плоский друк — для високоякісних ілюстрацій і репродукцій. Раніше більшість друкарень друкувала лише текст; ілюстровані книги були рідкістю і дорогі. Він зробив їх своєю УТП.
- Паровий двигун. У 1870 році, після відвідування технічної виставки в санкт-петербурзі, одразу придбав парову машину. Друкарню оснастили п’ятьма великими паровими верстатами, чотирма малими пресами і трьома літографічними машинами — це підвищило продуктивність в рази.
- Фототипія. У 1886 році купив у професора анатомії Беца фототипію — технологію для відтворення фото з високою деталізацією. Вона стала єдиною такою фототипією в Південно-Західному краї. Замовлення йшли з Одеси, Харкова, Полтави, Ніжина і навіть москви.
- Кольоровий друк. Освоївши кольоровий друк, він випускав видання, недоступні раніше українським друкарням. Альбом про Софійський собор (1898) мав 42 великі фототипії та 105 фотоцинкографій у тексті, «Історія мистецтв» Байє (1902) — 350 ілюстрацій і 30 фототипічних таблиць. Перші в імперії високоякісні книги з кольоровими ілюстраціями українською.
- Електрифікація. У друкарні з’явилося електричне освітлення та верстати, що подовжило робочий день і підвищило комфорт працівників.
Загалом поліграфічний комплекс об’єднував друкарню, дві словолитні, літографію, стереотипію, фототипію та гальванопластикову майстерню. Офіційна назва — «Фото-літо-типографія С. В. Кульженко».
Престижні замовники почали звертатися саме до Кульженка. Друкарня обслуговувала видавництво «Вік» — перший тогочасний видавничий осередок на Наддніпрянській Україні, що за 1895–1919 рр. випустив 140 тайтлів загальним накладом 560 000 примірників.
- Медіабізнес. Окрім книг друкували періодику. З 1886 року виходила щоденна газета «Киевское слово» — одна з найбільших в імперії за межами столиць, тираж сягав 2000–5000 примірників.
- Соціальні проєкти. При друкарні Кульженко відкрив загальноосвітню школу для дорослих робітників. Створив хор, в якому співав разом із працівниками — керували ним професійні диригенти Києва.
За його участі також постало «Товариство допомоги працівникам друкарської справи», головою якого він був тривалий час. На північній околиці Києва, біля Пущі-Водиці, збудував житловий корпус для своїх робітників — місцевість стала відома як «дачі Кульженка». Нагадаємо, це було наприкінці XIX століття.
Помер 16 січня 1906 року. Похований на Байковому кладовищі поруч із могилою Лесі Українки.
Друкарський бізнес у цифрах
Після смерті Стефана Кульженка 1906 року його син Василь в автобіографії «Пів століття за станком» підрахував скільки коштувала батькова справа за весь період роботи.
Тільки витрати на матеріали й оплату праці сягнули майже 5 млн рублів:
- на папір пішло 2,7 млн рублів;
- на фарби — 95 000 рублів;
- зарплата робітникам — 2,2 млн рублів;
- казенні збори — 50 000 рублів.
За цінами початку XX століття — колосальна сума, яку можна прирівняти з обсягами великих промислових підприємств.
Як зростала друкарня:
- 1887 рік — 85 працівників;
- початок XX ст. — 220 працівників;
- 1905 рік — 300 робітників + 35 учнів.
Для порівняння: на київському машинобудівному гіганті «Гретера і Криванека» (нині «Більшовик») працювало близько 400 осіб.
Стефан Кульженко підготував 250 учнів — тобто фактично створив школу кадрів для галузі.
Друкарня випустила понад 1000 унікальних тайтлів. Найвідоміші:
- Книжки: популярні автори, наукові монографії, література для народу; українські класики — Шевченко, Нечуй-Левицький, Пчілка; переклади — Андерсен.
- Газети: «Киевское слово», «Заря», «Киевская газета».
- Журнали: «Инженеръ», «Земледелие».
- Спеціалізована продукція: календарі (240 000 примірників 1880–1904), карти, канцелярія, конверти, коробки.
- Престижні видання-альбоми: «Собор св. кн. Володимира в Києві» (1898), «Києво-Золотоверхий Михайлівський монастир» (1889), «Св. Софія Київська» (1890), путівник «Кіевъ теперъ и прежде» (1888), фотоальбоми Києва, Одеси, Житомира, Парижа.
За них типографію нагороджували золотими та срібними медалями на всеросійських виставках (1882, 1895, 1896).
Спадок і спадкоємець
Василь Стефанович Кульженко народився 11 лютого 1865 року в Києві. Освіту здобув у Поліграфічній академії в Лейпцигу — до слова, найкращій у Європі. Повернувся з Німеччини зі стандартами якості та баченням друкарства як мистецтва. Після смерті Стефана продовжив родинну справу.
У 1909 році Василь почав видавати часопис «Мистецтво і друкарська справа», який став першим культурологічним виданням Південно-Західного краю. Там друкували репродукції картин і старовинних документів, популяризували історію українського мистецтва — зокрема, публікував малюнки та офорти Тараса Шевченка, досліджували творчість Врубеля тощо.
Спочатку журнал випускала Художньо-реміснича майстерня для практики студентів. Коли з’явилися труднощі, Василь забрав видання у свою друкарню. З 1911 року його перейменували на «Мистецтво. Живопис. Графіка. Художній друк», а авторами були найвідоміші художники й мистецтвознавці Києва. Виходив до 1914 року.
У 1903 році Стефан і Василь Кульженки разом з Іваном Чоколовим, Г. Фронцкевичем і К. Мілевським допомогли створити першу в Україні школу для друкарів. Ініціатива належала інспектору друкарень Олександру Нікольському, який ще 1898 року скликав збори київських друкарів.
Відкриття затримували через нестачу коштів. Врятував ідею меценат Микола Терещенко, який вніс 10 000 рублів. Школа відкрилася 2 листопада 1903 року. Навчання тривало три роки, плата — 30 рублів на рік. При школі створили бібліотеку та музей друкарської справи. Василь Кульженко особисто викладав історію поліграфії та техніку друкарства.
За високу майстерність на виставці школі присудили Велику золоту медаль. З приходом більшовиків у 1917 році друкарню націоналізували. Василь Кульженко залишився в Києві й почав навчати. З 1924 року став професором Київського художнього інституту, де викладав на поліграфічному факультеті курси естетики, історії та техніки книгодрукування. Був членом Київського літературно-артистичного товариства, заснованого українською інтелігенцією для пропаганди ідей національного руху.
Помер 7 вересня 1934 року в Києві.
Поліна Кульженко
Бувши актрисою театру Соловйова, Поліна Аркадіївна Голубкова (1891–1984) познайомилася з Василем у Художньо-промисловому музеї. Вінчання відбулося 1 липня 1912 року: їй 22, йому 47. Після весілля кілька років подорожували Європою. Першу світову війну вони зустріли у Лейпцигу на Світовій виставці друкарства.
У 1920-х Поліна стала однією з найвідоміших мистецтвознавиць Києва. Володіла бібліотекою з 1500 томів і 2500 діапозитивів з історії мистецтва, провела понад 1100 екскурсій і лекцій по Києву. Сучасники відзначали її вміння «живописати словом».
Під час німецької окупації Поліну призначили директоркою Київської картинної галереї. Через єврейське походження вона боялася доносів. У вересні 1943-го, коли німці відступали, евакуювала експонати — близько 1500 творів, роботи Врубеля, Айвазовського, 200 ікон, — до Кам’янця-Подільського, потім до Львова й Кенігсберга. Твори потрапили до замку Вільденгоф, де згоріли. Радянська влада розцінила її дії як співпрацю з окупантами. Поліна Кульженко померла 1984 року в Костромі, не повернувшись в Україну.
Друкарня УНР
У грудні 1917 року Українська Центральна Рада проголосила утворення УНР і зіткнулася з проблемою, про яку палкі революціонери рідко продумують заздалегідь: немає грошей. Не в сенсі «бракує коштів» — а буквально, коли немає власних фізичних валют. Тоді на території України ходили царські рублі, «керенки» Тимчасового уряду, німецькі марки.
Для друку потрібна була друкарня з відповідними технологіями та обладнанням. Спеціальна комісія, яку очолив інженер Євген Голіцинський, розглянула кілька варіантів і зупинилася на типографії Кульженків.
14 грудня 1917 року уряд УНР реквізував друкарню. 24 грудня (за старим стилем) там побачили світ перші українські гроші — купюри номіналом 100 карбованців. Дизайн створив Георгій Нарбут, ректор Української академії мистецтв.
Купюри надрукували у стилі українського бароко: квіткові орнаменти, декоративні шрифти, тризуб (який тоді ще не був офіційним гербом), зображення куші — символу Києва. Напис «100 карбованців» чотирма мовами: українською, російською, польською та їдишем — як знак поваги до національних меншин УНР. Пізніше німецькі художники виставляли роботи Нарбута на банкнотній фабриці як приклад, як можна вишукано оздобити купюри.
У народі ці гроші називали «кульженками» — за назвою друкарні.
Виробничі потужності друкарні не дозволяли швидко надрукувати всю потрібну кількість банкнот. До роботи залучили ще одну — на Бібіковському бульварі (нині Шевченка, 27). Але саме в друкарні Кульженка створили Експедицію заготовок державних паперів (ЕЗДП), яка контролювала друк банкнот та цінних паперів в Україні. Під керівництвом Івана Мозалевського там працював мистецько-гравірувальний відділ — близько двадцяти фахівців, серед яких Георгій Нарбут, Василь Кричевський та інші.
Протягом 1917–1919 років були надруковані банкноти номіналом 10, 25, 50, 100, 250, 1000 карбованців. Купюри в 25 та 50 карбованців у народі називали «лопатками» — через зображення чоловіка з лопатою як символу праці. Купюри в 500 гривень із зображенням голови жінки — «горпинками».
Марки-шаги. Коли з обігу зникли дрібні монети, 18 квітня 1918 року Центральна Рада ухвалила закон про випуск розмінних марок. На підставі цього закону з’явилися паперові «монети» номіналом 10, 20, 30, 40, 50 шагів. Малюнки для перших двох номіналів виконав Антон Середа, для решти — Георгій Нарбут. Друкувалися на грубому папері в київській друкарні Кульженка та в одеській друкарні Фесенка.
Сюжети на марках-шагах:
- 10 шагів — тризуб на тлі стилізованого сонця, від якого йдуть промені на Землю;
- 20 шагів — селянин з косою, зображення тризуба;
- 30 шагів — алегорія «Молода Україна» (голова дівчини у вінку);
- 40 шагів — тризуб в обрамленні рослинного орнаменту;
- 50 шагів — номінал у рослинному вінку.
На зворотному боці — напис: «Ходить нарівні з дзвінкою монетою».
Поштові марки. 18 липня 1918 року в обіг надійшла перша серія марок державної пошти УНР — так звана «шаговська». Їх надрукували з уже наявних кліше Фізична друкарська форма; металева або дерев’яна пластина з рельєфним зображенням чи текстом, з якої безпосередньо друкують. марок-грошей. Спочатку планували використовувати проєкти Нарбута із зображеннями князя Костянтина Острозького, гетьмана Петра Дорошенка і філософа Григорія Сковороди, але виробництво вимагало занадто багато часу.
Загалом за 1918–1921 роки було випущено близько 130 державних марок УНР з надпечатками тризуба, п’ять випусків листівок, одну поштову картку та один поштовий переказ. Малюнки виконали: Георгій Нарбут (вісім марок), Микола Івасюк (шість марок), Антон Середа (три марки), Леонід Обозненко (одна марка).
У лютому 1918 року до Києва прийшли більшовики. Кліше карбованців, що зберігалися в друкарні Кульженка, викрали. Що з ними сталося далі — невідомо.
Видання стали матеріальним втіленням української незалежності — символами, які можна було помацати руками. Малюнок-алегорія «Молода Україна», створений Нарбутом для марки в 30 шагів, з’явився на перших стандартних марках незалежної України в 1992 році — через 74 роки.
А друкарня Кульженків згоріла у 1941-му під час німецької окупації Києва.
Що залишилось?
У народі перші українські гроші називали «кульженками». Не за назвою молодої держави, а на честь друкарні, яка їх випускала.
Сьогодні ці карбованці — колекційна рідкість, а марки-шаги з «Молодою Україною» Нарбута — символ держави, якої не стало. Книги Кульженка — в музейних вітринах. Лишилася вулиця Сім’ї Кульженків, понад 1000 видань у фондах й колекціях та запитання хто під час повномасштабної війни готовий ставити українську культуру вище за свій багатомільйонний бізнес?
Друкарня Кульженків проіснувала 50 років і не пережила совєтів. Однак те, що вона створила, — пережило совєтів на 100.
Більше про це
Навчили світ їздити, їсти й мислити по-новому: як працює бізнес-імперія Michelin
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
