«Для мене СЕО дорівнює підприємець». Анастасія Кухар про свою роль в Petcube, світогляд та амбіції

Про себе

Я людина, яка намагається створювати процеси, що покращують життя навколо. Моя амбітна ціль — будувати процеси в компанії, яка здатна змінити світ на краще.

Немає роботи, якою б не хотіла займатися, але є не мої цінності.

Я досить чутлива до нової етики. Не працюватиму в бізнесах, які шкодять здоров’ю людей, довкіллю, пропагують жорстоке ставлення до інших. Усе, що не створює цінність, а шкодить, — точно не для мене.

Прагну розвивати справу, націлену на весь світ. Мене мотивує відчуття, що я можу покращувати життя великої кількості людей на глобальному ринку.

Про кар’єру

Перші гроші заробила в 13 років. Компанія моїх батьків звернулася до мене з пропозицією перекласти невеличку книжечку рецептів з англійської на українську. Я взялася за цю справу — це було дуже довго та важко. Багато разів хотілося кинути. Проте я все ж закінчила й заробила свої 400 гривень — велика сума в Тернополі на початку 2000-х. Тоді ж зрозуміла, що треба менше себе шкодувати та доводити справи до кінця — це принесе задоволення.

Я починала свою більш-менш серйозну кар’єру на знімальних майданчиках Києва. Десь півтора року була асистентом. У 21 рік стала продюсеркою, що було досить серйозним челенджем та захопливою подорожжю.

У 2013 році в продакшн, де я працювала, звернулися співзасновники Petcube — Ярослав Ажнюк, Андрій Клен та Саша Нескін. Вони хотіли зняти відеоролик, з яким запускатимуть свою першу краудфандингову кампанію. Я стала продюсеркою цього проєкту. Так ми й познайомилися.

Добре пам’ятаю, як у команді обговорювали ідею Petcube (тоді ще не було публічного запуску). Більшість вважали, що навряд спрацює. Мені ж навпаки ідея здавалася дуже крутою. Було відчуття, що західний ринок до цього готовий. Десять років тому в них було трохи інше ставлення до тварин, ніж у нас.

Ми зняли рекламний ролик. Далі я просто слідкувала за життям Petcube. Займалася іншими проєктами, мала своє невеличке виробництво, працювала в різних технологічних компаніях.

Врешті побачила пост Ярослава, що вони шукають людину на напрям продажів. Нагадала про себе та прийшла в компанію.

Спочатку очолювала продажі та перфоманс-маркетинг. Далі події розгорталися дуже стрімко — почала вникати в усі сфери Petcube, брати на себе більше відповідальності, де мала змогу. Тісно співпрацювала з Ярославом. Він став моїм ментором.

Десь рік тому в нас було стратегічне планування. Тоді Ярослав говорив, що на топових ключових позиціях у компанії мають бути умовно «другі за посадою». Я без задньої думки запитала, а хто ж може для нього бути такою людиною. І Ярослав пожартував: «Ну не знаю, може, це будеш ти». Мабуть, він тоді ще нічого такого не планував, але я подумала: «Ого, якщо Ярослав жартує на цю тему, можливо, справді можу стати цією людиною».

Про роль CEO та мотивацію

СЕО Petcube — такий собі диригент. У нас є люди, які створюють мелодію, наш оркестр. Власне вони і є Petcube, створюють всю цінність. Кожен із них грає свою партію — мають свої завдання, напрям, ритм. Завдання диригента, у нашому випадку СЕО, — звести це все до одного. Щоб не було ситуацій, коли кожен «грає щось своє».

Це означає, що СЕО має постійно трохи змінювати ролі та цілі своєї поведінки. Десь ти маєш мотивувати та надихати, десь — проконтролювати, поставити багато незручних запитань. Як і будь-який хороший менеджер, СЕО може стати мультиплікатором, який підвищить ефективність та мотивацію всієї команди. А поганий — уповільнити розвиток усієї компанії.

Я б не сказала, що СЕО — найголовніша людина в компанії. Швидше це про інший ракурс. СЕО бачить усе в комплексі, а не детально, як кожен спеціаліст.

Harvard Business Review випускає щорічний рейтинг топ-100 СЕО світу. Якщо проходитися за списком, прочитати біографію та досягнення кожного СЕО, то мотивації з’являється на декілька років уперед. І розуміння того, як багато все ще потрібно зробити.

Для мене СЕО дорівнює підприємець. Я не розділяю ці поняття. Не важливо, будував ти цей бізнес чи ні, якщо зараз ним керуєш — це підприємництво. Мене надихають підприємці, які створили унікальний продукт, що зміг закріпитися на ринку.

Про жіноче підприємництво

Що розчаровує: якщо переглянути топ-100 СЕО, то там буде лише кілька жінок.

З роками ситуація змінюється. Думаю, підприємництво якраз пропагує культуру рівності, толерантності та неупередженого ставлення одне до одного. Вважаю його двигуном правильних ідей, а не лише продуктів.

У світі шахів є дискусія, чому серед гросмейстерів мало жінок. Скоріше за все впливає культурний аспект. Дівчата з раннього віку через виховання та стереотипи в суспільстві не так натхненно присвячують себе розвитку в шахах. Тому мало з них доходить до рівня гросмейстера. Знову ж таки — ця ситуація змінюється, і це мене дуже радує.

Що стосується підприємництва — тут комплексна проблема. В Україні нам ще потрібно з нею боротися. З одного боку, це спадщина стереотипів — на кшталт жінка має передовсім займатися сім’єю та домом.

Коли з’являється сім’я та народжується дитина, стає складніше розвиватися в професійному плані — як жінці, так і чоловіку. З’являється додаткова відповідальність, яка забирає час та сили. В Україні вона автоматично лягає на плечі жінки. Тому, звичайно, їй стає ще важче.

Вважаю, що як жінка, так і чоловік мають право обирати. Кожен має просто робити, як він хоче, — будувати кар’єру або займатися лише сім’єю чи хобі.

Про війну та розвиток

Найбільший виклик для Petcube (як і будь-якої української компанії) — команда в Україні. Окрім самого жаху війни й того, що ми страшенно за все це переживаємо, постійно з’являються невідомі, що можуть нас сповільнити, зробити більш вразливими. У цьому контексті стоїть завдання — продовжувати існувати. Тобто, створити для команди й компанії такі умови, щоб процеси не зупинялися, завдання виконувалися, а цінність — створювалася.

Ми завчасно почали готуватися до найгіршого сценарію. Коли почалася повномасштабна війна, СЕО ще був Ярослав. Усі почали діяти — виїжджати на захід України, залишатися в Києві, переїжджати за кордон. Завданням компанії було нікого не загубити — у прямому й переносному сенсі та допомогти всім, кому можна: логістикою, організацією тощо.

Після проходження цього першого етапу з’явилося нове завдання — тримати всіх разом. Давати відчуття, що ми продовжуємо щось робити, рухатися вперед та допомагати Україні. Окрім податків і позитивного впливу на економіку, ми ще й будемо донатити та волонтерити. Так ми зберегти відчуття команди довкола ідеї, що ми разом продовжуємо робити нашу справу. Вважаю, ми пройшли це випробування супер гідно.

Зараз усе ще з’являються нові чинники, які ми продовжуємо максимально аналізувати. Інтуїтивно намагаємося розставити ступені ризику — що може статися, а що навряд. Продумуємо дії при будь-якому варіанті — від постійних відключень електроенергії до чергової ескалації. Проте розуміємо, що до всього підготуватися важко.

Головне бути готовим у ключових напрямах. Наша команда має розуміти, що все стабільно, вони отримуватимуть зарплату, ми допоможемо з кожним окремим запитом.

З іншого боку, ми, звичайно, думаємо про розвиток. У багатьох компаній зараз єдина ціль — вижити. На щастя, це не про Petcube. Економічно ми не залежимо від українського ринку. Це наша перевага, яка дає змогу досить впевнено себе почувати.

Ми розуміємо, що нам потрібно зростати. У поточних умовах це досить складно. Тому мій фокус спрямований на те, як ми можемо в період рецесії, зниження попиту та всього, що відбувається у світі продовжувати зростати та бути кращими у своїй категорії.

Про успіх та гроші

Успіх завжди наді мною. Здається, що вважатиму себе успішною, якщо піднімусь на певну сходинку, але коли там опинюсь, то з’явиться нова — вище. Це єдина прийнятна для мене позиція, бо вона дозволяє рости. Найгірший сценарій — досягти успіху. Тобто піднятися на сходинку, після якої нічого немає.

Люблю вчитися, отримую від цього надзвичайне задоволення. Розвиток кар’єри постійно дає мені можливість отримувати нові знання. Не прагну, щоб кар’єра принесла мені владу, багато грошей чи популярність. Думаю про неї як про процес, про те, що отримую, поки рухаюся вперед.

Гроші ніколи не були для мене ключовими при виборі місця роботи. Проте вони критичні, коли їх немає. Коли ж є — я про них не думаю, як про головне й не ставлю основною ціллю. Не фокусуюся на матеріальній забезпеченості, бо розумію — є багато способів заробити за умови, що все ок та немає війни.

З іншого боку, у бізнес-середовищі гроші є оцінкою успіху компанії, того, що вона розвивається. Коли компанія створює цінний продукт для аудиторії, то росте і її капіталізація.

Про управління

Керівник повинен уміти якомога швидше ухвалювати рішення. Разом із цим необхідно розуміти, коли цього робити не варто, а слід відійти в сторону й дати можливість прийняти його команді. Таке балансування — важлива навичка, яку я намагаюся застосовувати у своїй практиці. Постійно думаю: зараз потрібно якомога швидше просунути рішення чи пройти цей шлях разом із командою.

Я не вірю, що можна будувати успішну компанію (хоча приклади існують) в умовах постійного підганяння, критики, супер дисципліни та тиску. Це все демотивує і ні до чого хорошого не приведе. Керівник має бути емпатичним, розуміти, як знайти підхід до кожного члена своєї команди. Щиро цікавитися людьми, які з ним працюють.

Також потрібно аналізувати рішення — як досягнені результати, так і допущені помилки. Розібратись, чому це сталося, шукати причинно-наслідкові зв’язки й робити висновки на майбутнє — дуже важлива навичка, яка допомагає навчатися та ставати ефективнішим.

Про помилки

При роботі з помилками намагаюся зрозуміти логіку людини, що ухвалювала рішення. Хтось думав, як це зробити, і чомусь вирішив саме так, а не по-іншому. Можливо, у людини були вагомі причини або вона дивилася на ситуацію з іншого ракурсу. Відповідь на питання, чому ухвалили таке рішення, допомагає проаналізувати весь шлях та зрозуміти, у який момент щось пішло не так.

Щодо себе — намагаюся зрозуміти, що змусило мене припуститися помилки. Може, це інформація, яку я не отримала, або щось вийшло за межі моєї уваги, або упереджене ставлення. Якщо помилка повторюється, розбираюся, чи не той самий чинник вплинув. Наприклад, якщо знову пропустила якусь деталь, можливо, я недостатньо уважна.

Про наймання

У наймі (як і в багатьох речах) формула успіху — у комбінації процесу та інтуїції. У Petcube ми любимо ставити запитання — «Як ви навчаєтесь?». Воно допомагає багато зрозуміти про те, як людина шукатиме інформацію, чи любить вона навчатися взагалі, чи розуміє, як це відбувається. Таких питань із часом стає все більше. Це стосується не технічного інтерв’ю, а взагалі розуміння того, чи підходите ви одне одному.

Проте при наймі ми маємо в кращому випадку годину розмови, а деколи навіть менше. Чи можна поговорити з людиною пів години та зрозуміти, що готові з нею одружитися? Мабуть, ні. Тут таке саме. Тому подібні питання допомагають виокремити речі, які точно не дозволять вам успішно працювати разом.

Важливе значення має інтуїція і відчуття, наскільки людина взагалі підходить ритму, стандартам та культурі вашої компанії.

Я намагаюсь довіряти інтуїції. Веду статистику — і поки вона в мою користь. Якщо інтуїція почне підводити, скорегую підхід.

Про власну мотивацію та баланс

Не шукаю мотивацію зовні чи всередині. Для мене звично, що вона є. У моєму житті майже відсутні періоди бездіяльності. Коли ж вони були, то однозначно мені не подобалися. Як тільки з’являється справа, якою хочу займатися та розвивати, — мотивація приходить автоматично.

Якщо відчуваю, що падає мотивація, — то це фізичні чинники, які впливають на мій емоційний стан. Тобто, треба більше слідкувати за режимом сну та харчуванням.

Вважаю, що правильно лягати спати в один і той же час. Створення та повторюваність процесів допомагають прийти до більшої ефективності. Це працює не лише на роботі, але й в особистому житті.

У мене виходить не завжди. Усе залежить від того, що відбувається в компанії та країні. Якщо період непростий — жертвуватиму сном та харчуванням, по-іншому розставлятиму пріоритети.

Мені важливо, щоб не лише робота, але й життя були чимось ультрапродуктивним. Хочу створювати цінність, чим би не займалася. Навіть якщо це банальний побутовий процес — ремонт, прибирання тощо.

Про майбутнє

Я не розділяю побудову власної компанії та розвиток Petcube. У мене взагалі немає відчуття, що Petcube — робота за наймом. Я засинаю та прокидаюсь із думками про компанію. Якщо вирішу створювати власний бізнес, то це могло би бути щось органічне на базі Petcube. Можливо, колись у мене з’явиться ідея чогось пов’язаного зі світом технологій для домашніх тварин. Я завжди зможу реалізувати її в Petcube.

Я б хотіла, щоб за три роки Petcube став чимось більшим, ніж він є зараз.

Ми вже дуже круто робимо камери для домашніх тварин — це продукт, з яким нас асоціюють. Таких продуктів має стати більше.

Місія Petcube — «Підʼєднати тварин до інтернету й дати їм голос». Ми створюємо продукти, які дають людям можливість спілкуватися зі своїми улюбленцями, коли вони не поряд. З розвитком глобальних технологій і наших власних — зможемо все краще розуміти, про що саме тварина намагається з нами прокомунікувати цієї миті.

Petcube має перетворитися на бренд, який мусить бути в кожного власника домашньої тварини. В ідеалі мова йде не лише про США, Європу чи Австралію, але і про весь світ — й Україну зокрема.

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter