Чому теплі країни залишаються біднішими: фактори, які чомусь всі ігнорують
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Людство завжди намагалося зрозуміти, чому одні країни багаті, а інші бідні. Більшість відповідей — спека, хвороби, колонізація, ресурси — здаються очевидними. Але Томас Пуейо, інженер і бізнес-аналітик зі Стенфорду дивиться на це інакше: головний фактор зовсім не там, де ми його шукаємо. Бідність теплих країн — не лише клімат чи колоніальне минуле, а те, де люди обирають жити і як висота над рівнем моря формує продуктивність, здоров’я та соціальні структури.
У статті для Medium він робить глибокий аналіз, який перевертає стереотипи про «теплі країни = бідні країни». Матеріал українською мовою підготувало Бюро перекладів для бізнесу MK:translations. Ми публікуємо адаптований та скорочений переклад.
Сьогодні я хочу поділитися з вами революційною статтею. Я ще ніколи не зустрічав подібної теорії — і сподіваюся, вона захопить вас так само як і мене.
Чому суспільства, що живуть ближче до екватора, де тепліше, водночас бідніші?
Ось середній рівень ВВП на душу населення порівняно з широтою:
А ось ще кілька цифр, які підтверджують цю закономірність:
Дискусія, що триває століттями, не раз набувала расистського відтінку: «Ті, хто живе в холодному кліматі, сповнені духу», — писав давньогрецький філософ Арістотель у 350 році до н.е.
«Є країни, де надлишок спеки виснажує тіло й робить людей млявими та безвольними», — додавав Монтеск’є у своїй праці «Про дух законів» у 1750 році.
Як з’ясуємо далі, більшість сучасних академічних досліджень пов’язують цю різницю з гіршими інститутами, «ледачістю», фізіологічними особливостями (ускладнене потовиділення), відсутністю морозів, поширеними хворобами тощо.
Та існує одна теорія, яку я ще ніде не зустрічав — і саме вона, на мою думку, є ключем до розуміння цього явища. Сьогодні я хочу розібрати, що зазвичай вважають причиною бідності теплих країн, і пояснити, чому насправді вирішальним є зовсім інший фактор.
Чому теплі країни вважають біднішими
Температура
«На Балі ми з друзями ставали млявими й пасивними, навіть не розуміючи, що з нами відбувається. Сидиш у кав’ярнях чи ресторанах (а більшість з них без кондиціонера), нічого не робиш — просто байдикуєш. А потім заходиш у кав’ярню з кондиціонером (їх там небагато), і вже за пів години ніби повертаєшся з режиму очікування: з’являються ідеї, повертається цілеспрямованість.
Ти навіть не усвідомлюєш, як впадаєш у цей уповільнений, сонний стан — твій мозок переходить у режим енергоощадження від спеки, і ти вже не можеш думати», — пише користувачка@levelsio в Х.
Насправді є безліч досліджень, які це підтверджують: люди не стають ледачішими — вони просто менш продуктивні за вищої температури.
- Кожен додатковий градус Цельсія (+1°C) знижує ВВП на душу населення на 8,5%! Температура, як виявляється, пояснює 23% різниці між рівнями ВВП країн.
- У бідних країнах підвищення температури на 1°C зменшує економічне зростання на 1,3 відсоткового пункту.
- Тепліший клімат знижує обсяги сільськогосподарського й промислового виробництва, а також робить політичну ситуацію менш стабільною.
- Усередині країн підвищення температури в муніципалітеті лише на 1°C зменшує ВВП на 1,2–2%.
- +1°C після 27°C знижує продуктивність фізичної праці на 4% (тобто +10°C → –35% продуктивності!)
- +1°C підвищує рівень прогулів на 5%.
- Спека погіршує результати іспитів.
- Підвищення температури на 4° призвело до 10% падіння показників у тестах на пам’ять, швидкість реакції та виконавчі функції мозку.
- Політики говорять менш складною мовою, коли спекотніше, особливо влітку.
- Спека провокує більше злочинів, збільшує рівень мови ворожнечі онлайн і робить дорожній рух напруженішим. У в’язницях кондиціонери «окупаються», бо зменшують кількість конфліктів.
- У спеку люди гірше сплять.
Як я вже згадував раніше, система кондиціонування повітря стала ключовим інструментом розвитку південних штатів США. Першим кроком Лі Куан Ю після заснування Сінгапуру стало встановлення систем кондиціонування.
Але навіть якщо температура справді пов’язана з рівнем недорозвиненості, постає запитання: який механізм цього зв’язку? Чи робить спека людей ледачішими? Чи, можливо, справа в чомусь іншому?
Точка роси
Ця захоплива публікація пояснює, що теплі регіони зазвичай також більш вологі.
Вологість робить спеку ще важчою з кількох причин:
- Волога сприяє росту плісняви, що шкодить здоров’ю.
- У теплому повітрі висока вологість створює відчуття ще більшої спеки.
- За 100% вологості повітря тіло вже не здатне приймати вологу — воно втрачає можливість охолоджуватися через піт. Єдиний спосіб урятуватися від спеки — припинити будь-яку фізичну активність.
Отже, можна зрозуміти, чому жителі теплих регіонів здаються млявими чи лінивими: причина не в людях — а в кліматі, який просто не дає працювати на повну силу.
Хвороби
Що тепліша країна — то вона, як правило, бідніша й менш здорова.
Але що тут є причиною, а що — наслідком? Очевидно, що високі температури знижують добробут, а бідні країни, своєю чергою, менше вкладають у медицину — тому мають вищий рівень захворюваності. Але, як ми вже бачили у матеріалі «Як клімат спричинив Громадянську війну в США», тепло безпосередньо погіршує здоров’я, адже такі хвороби, як малярія, лихоманка денге, жовта гарячка, туберкульоз чи паразити, є ендемічними для цих регіонів — вони чудово розмножуються у теплому й вологому кліматі.
Очевидно, хворі люди не можуть працювати, а померлі — передавати досвід, тож високий рівень захворюваності безпосередньо збіднює країни. До цього додається ще один ефект: що більше хвороб, то вищою стає дитяча смертність. Коли діти часто помирають, батьки прагнуть мати більше нащадків, «розподіляючи ризик», — і в результаті можуть менше інвестувати в розвиток кожної окремої дитини. Це знижує загальну продуктивність населення.
Мороз
Хвороби добре почуваються у теплих і вологих регіонах, але гинуть від морозу. Дослідники вважають, що мороз допомагає знищувати патогени, а отже — і хвороби, які вони спричиняють, що приносить значні економічні вигоди.
Раса
Ця теорія є вкрай суперечливою, і я не проводив власної перевірки цих тверджень, тож не заглиблюватимуся в деталі. Однак, задля повноти картини, варто згадати й гіпотезу про можливий вплив расових чинників на економічний розвиток. Можливо, згодом я зроблю незалежну оцінку цієї тези.
Історичні причини відставання у розвитку
Суть цієї теорії така: західні держави колонізували інші регіони світу, виснажували їхні ресурси й залишали місцеві суспільства в бідності, тоді як самі збагачувалися на здобичі. І навіть після здобуття незалежності колишні колонії продовжують жити з наслідками цього минулого.
Це твердження не витримує критики, оскільки:
- Деякі колишні колонії значно багатші за інші, наприклад — США, Австралія, Нова Зеландія тощо.
- Є країни, які ніколи не були колоніями, але все одно залишаються такими ж бідними, як і їхні сусіди, які зазнали колонізації. Наприклад, Японія сама стала імперською державою, а Китай сьогодні — одна з економічно розвинених держав.
- Деякі держави взагалі не були колоніями, але так само бідні, як і їхні сусіди, що були колонізовані. Наприклад, Ефіопія перебувала під італійською окупацією лише п’ять років — тобто ніколи не була справжньою колонією, — але й нині залишається однією з найбідніших країн світу. Таїланд ніколи не був колонізований, проте на 40% бідніший за сусідню Малайзію, яка протягом більшої частини своєї історії була колонією.
- Водночас регіони, які були «гіперколонізовані» й де європейців було дуже мало, нині належать до найбагатших у світі. Наприклад, Тайвань, що більшість своєї історії був або джунглями, або колонією (Нідерландів, Іспанії, Китаю та Японії), сьогодні є однією з найбагатших країн світу. Сінгапур і Гонконг — схожі приклади: вони розташовані близько до екватора, мають спекотний клімат, європейців там було небагато, і зараз це надзвичайно багаті території.
Я віддаю перевагу механізмам, в яких можна чіткіше простежити причинно-наслідковий зв’язок — наприклад, як у випадку із сільськогосподарськими культурами.
Сільськогосподарські культури
Прибуткові культури росли лише на Півдні, але вимагали великої кількості робочих рук, що спричинило появу рабства. Через це Південь розвивався менш ефективно, ніж Північ: ресурси йшли на утримання рабів замість інвестицій у капітал, що створило експлуататорські інститути, які важко змінювати.
Інститути
Якщо узагальнити та застосувати цей аргумент на весь світ, він виглядає так:
- Країни, розташовані ближче до екватора, природно багаті на ресурси.
- Через це там формуються експлуататорські інститути, метою яких є використання людей заради отримання вигоди від цінних ресурсів — таких, як прибуткові культури, нафта чи мінерали.
- Проблему посилює надлишок доходів від ресурсів, який підвищує інфляцію та робить інші галузі економіки нерентабельними, через що вони занепадають. У комплексі ці явища називають «ресурсним прокляттям».
Очевидно, що інститути мають вирішальне значення — це добре видно на прикладі Північної та Південної Кореї, або Гаїті й Домініканської Республіки. В обох випадках країни мають спільну географію, але через випадкові історичні обставини розвинули різні інституційні системи, і економічна різниця між ними вражає.
Звісно, європейці колонізували багато теплих країн, залишивши там слабкі інститути. Цілком очевидно, чому ці чинники надовго загальмували розвиток країн.
Втім, винятки залишаються: інститути в «гіперколонізованих» країнах, як-от Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Гонконг і Тайвань, відповідають світовим стандартам, тоді як у ніколи не колонізованих Ефіопії та Таїланді вони навпаки слабкі.
Крім того, одна з передумов видається цілком хибною: чи дійсно країни, розташовані ближче до екватора, мають природні переваги?
- Країни поблизу екватора відомі тим, що мають виснажені ґрунти, які розмивають безперервні дощі. Амазонку практично неможливо перетворити на орні землі, як і острови Борнео та Суматру. Родючість острова Яви пояснюється виключно вулканічним походженням її ґрунтів.
- Трохи далі від екватора розташовані так звані «кінські широти» — зони надзвичайної посухи, де сформувалися найбільші пустелі світу на всіх континентах.
- Тим часом нібито «бідні на ресурси» США, Канада, Китай та Австралія вже давно входять до найпотужніших гірничодобувних держав світу.
- США, Канада, росія та Норвегія — серед найбільших виробників та експортерів нафти й газу.
- США, Нідерланди, Німеччина та Франція — чотири провідні експортери сільськогосподарської продукції у світі.
Дослідники Аджемоглу, Джонсон і Робінсон (AJR) отримали Нобелівську премію за пояснення, чому тепліші країни могли мати слабші інститути. Суть полягає в хворобах: європейці масово вмирали в спекотному кліматі, тому не могли надіслати достатньо колоністів для повноцінного розвитку територій біля екватора. Замість цього вони управляли через місцевих посередників і зосереджувалися на максимальному викачуванні ресурсів, а не на довгостроковому розвитку.
Однак Ґлейзер та інші дослідники показали, що різницю можна пояснити простіше: європейці відправляли більше своїх співвітчизників у колонії з помірним кліматом, і саме їхня присутність стала ключовим чинником розвитку. Хоч це можна трактувати як расистське припущення, існують і нейтральні пояснення: наприклад, європейці ефективніше впроваджували свої інститути, бо добре знали, як вони мають працювати, або вони активніше торгували з Європою. Ці контраргументи виявилися настільки переконливими, що Нобелівський комітет зробив спеціальне застереження при присудженні премії.
І все ж ця теорія має ще кілька слабких місць, наприклад:
- «Боротьба за Африку» розпочалася лише наприкінці ХІХ століття, коли відкрили хінін і європейці перестали масово помирати від малярії. Цікаво, що AJR спиралися на показники смертності європейців, зібрані ще до фактичної колонізації Африки — тобто на момент формування африканських інститутів ці дані вже не відображали реальності.
- Дослідники AJR використовують рівень смертності як показник якості інститутів, але висока смертність може впливати інакше — просто через погіршення здоров’я населення.
- Вони порівнюють лише країни між собою, але таких прикладів небагато, тож масштаб вибірки дуже обмежений.
- Багато іспанців оселилися в Мексиці та Колумбії ще 500 років тому, адже в тропіках гірські райони майже не мали небезпечних хвороб, саме там і селилися європейці. Отже, білі поселенці все ж заселяли частину тропічних країн, проте, як стверджують прихильники теорії, своїх ефективних інститутів вони туди не перенесли.
А головне — навіть якби ця теорія була правильною, причинно-наслідковий ланцюг виглядав би так: поганий клімат → хвороби → відсутність західних поселенців → слабкі інститути. А це означає, що первинна причина все одно географічна.
Якщо підсумувати всі ці теорії, бачимо таке:
Але якщо подивитися на це ширше — хіба це не здається дивним? Адже людство еволюціонувало в Африці! То чому ж ми так погано пристосовані до Африки? Як може бути, що ми не адаптовані до середовища, в якому сформувалися?
І ось головна інтрига — я зараз пишу це з широченною посмішкою, бо це відкриття мене захоплює: люди насправді не еволюціонували в такій спеці, а мешканці теплих країн живуть не зовсім там, де ви думаєте!
Ось температурні показники Найробі (столиці Кенії) та Лісабона (столиці Португалії):
Лісабон, столиця першої глобальної імперії Заходу, насправді спекотніший за Найробі! Температура в Найробі не така вже й висока і залишається стабільною протягом року. Подивіться на столицю Мексики або Колумбії. Подивіться на Ла-Пас.
Середня температура у багатьох столицях бідних країн або країн із середнім рівнем доходу не дуже відрізняється від температури в деяких західних країнах. Аддіс-Абеба (Ефіопія) — холодніша за Лісабон, а Богота — холодніша за Мадрид.
Чому так? Ось карта рельєфу Італії та нічна карта Італії. Зверніть увагу, де саме живуть люди.
А тепер — карта рельєфу Колумбії.
Ви можете здогадатися, де розташовані основні населені пункти?
Гори
Переважна більшість колумбійців живе в горах! Точніше — на високих плато. Це цілковита протилежність Італії, і більшості регіонів із помірним кліматом.
Відповідь очевидна, якщо замислитися: що вище, то прохолодніше. Зазвичай температура знижується приблизно на 4–9°C з кожною 1000 метрів підйому. Оскільки Богота розташована на висоті 2 600 метрів, її середньорічна температура на близько 14°C нижча, ніж у Барранкільї, яка лежить північніше від екватора, але на рівні моря.
Богота була заснована у горах, далеко від моря, у 1538 році, всього через кілька десятиліть після відкриття Америки іспанцями. Колонізаторам доводилося боротися з хворобами й конфліктами на прибережних рівнинах, тому було варто подолати сотні миль углиб континенту й піднятися на тисячі метрів, аби вижити. Цей регіон значно кращий для сільського господарства, ніж прибережні рівнини, — завдяки меншій кількості хвороб і ґрунтам, які не так сильно вимиваються. Ця логіка працює й для всіх трьох головних міст Колумбії: Богота (12,7 млн осіб), Медельїн (4,4 млн) і Калі (4,2 млн) — усі розташовані в горах.
Ми вже бачили те саме явище в Мексиці.
Цілком можливо, що без гірського рельєфу цивілізація в Америці розвивалася б набагато повільніше. Недарма Імперія інків була гірською імперією — і єдиною незалежною цивілізацією світу, що виникла на екваторі!
Навіть сьогодні населення Латинської Америки найбільше зосереджене в Андах!
І це стосується не лише Латинської Америки. Ось приклад Африки:
Ось збільшений фрагмент карти Ефіопії — другої за чисельністю населення країни в Африці:
Ось приклад Ірану:
У Східній і Південній Азії така закономірність виражена набагато слабше.
Але якщо подивитися на висоту над рівнем моря та відстань від екватора столиць світу, то чітко простежується закономірність:
Велика частина населення, що живе поблизу екватора, насправді мешкає в горах.
Що ближче до екватора, то вище розташовані столиці! Найвища столиця серед розвинених країн — Єрусалим, 750 м над рівнем моря. Тим часом столиці багатьох бідних країн часто лежать вище за 1 000 метрів.
Вища висота означає також меншу вологість.
Зверніть увагу, що в горах у повітрі набагато менше водяної пари, ніж на рівні моря. Ось ще одна карта точки роси — не така ефектна, але вона наочно показує, що точка роси у горах нижча.
Отже, у тропічних регіонах потовиділення не допомагає охолоджувати тіло на рівнинах, але в горах цей механізм працює.
Таким чином, тенденція очевидна: що ближче до екватора, то вище живуть люди. А які це має наслідки? Якщо ви читаєте Uncharted Territories, то вже, мабуть, здогадуєтесь.
Транспорт
Наявність гірської місцевості означає, що людям доводиться пересуватися через перевали та крутосхили, аби дістатися на інші території. Це означає відсутність судноплавних річок, надвисоку вартість інфраструктури — а отже, її набагато менше. У результаті вартість транспортування зростає в рази.
Торгівля
Це, своєю чергою, означає, що торгівлі стає значно менше, а отже, менше прибутків і накопичених статків. Ми вже бачили, як ці фактори суттєво збіднили країни на кшталт Мексики та Бразилії.
Балканізація
Ще одна риса гірських регіонів — постійні конфлікти. Оскільки транспорт у горах дорожчий і складніший, люди менше пересуваються між долинами. Регіональна інтеграція слабшає, а взаємна довіра між людьми зменшується. Населення створює власні звичаї і підозріло ставиться до традицій сусідів. Це призводить до зростання конфліктів між долинами, регіонами та державами.
Цей процес називають балканізацією — за назвою гірського Балканського півострова в Європі. Але ми спостерігаємо його й у Мексиці та Колумбії, де практично всі наркокартелі діють у гірських районах. Те саме ми бачимо в Ірані — країні з дуже складним гірським рельєфом, де для збереження єдності держави потрібна надзвичайно сильна влада, здатна жорстко придушувати опір. І цей ефект особливо помітний в Африці.
Тож… де саме еволюціонувала людина?
Висновки
Загальна закономірність і логіка цього явища — очевидні:
- Людина еволюціонувала у високогірних районах Африки, де температура стабільна протягом року і нагадує весну чи осінь у помірних широтах. Саме тому нам найкомфортніше в такому кліматі.
- Поблизу екватора, якщо ми не в горах, температура надто висока для комфортного життя. Ми не можемо нормально думати чи працювати, бо перегріваємось, а піт не охолоджує тіло через надмірну вологість.
- Ми також страждаємо від значно більшої кількості хвороб, типових для теплого й вологого клімату, а також тому, що не еволюціонували в таких умовах.
- Це позначається й на харчових продуктах: у спекотних і вологих регіонах землеробство значно складніше через велику кількість шкідників, швидке псування продуктів і трудомістке вирощування сільськогосподарських культур.
- Усе це завадило європейцям, які погано адаптовані до таких умов, ефективно запроваджувати свої культурні та інституційні моделі в спекотні, вологі та низинні регіони — ще один чинник, який поглибив їхню відсталість.
- Щоб уникнути цих проблем, люди, які живуть поблизу екватора, зазвичай оселяються вище в горах, де прохолодніше, нижча точка роси, і організм може охолоджуватися через потовиділення.
- Проте плата за цей комфорт — висока вартість транспорту, менше торгівлі й, відповідно, менший рівень добробуту.
- Це також призводить до більшої етнічної різноманітності.
- Така різноманітність стає джерелом конфліктів, які знижують добробут усіх без винятку.
- Етнічна різноманітність і конфлікти ускладнюють створення та стабільне функціонування інститутів.
Саме так гори виявляються одним із найважливіших і водночас недооцінених чинників економічного розвитку — і саме їх потрібно враховувати, щоб краще пояснити, чому теплі країни залишаються біднішими.
Отже, жителі теплих країн стояли перед вибором: або залишатися на рівнинах — із низькою продуктивністю та великою кількістю хвороб, або підніматися в гори — зі слабшою торгівлею та з більшою кількістю конфліктів. Більша частина Латинської Америки й значна частина Африки пішли шляхом «гірської» бідності, тоді як Східна та Південна Азія — шляхом «рівнинної».
Саме тому одним із найважливіших винаходів в історії боротьби з бідністю стало кондиціонування повітря. І саме тому всі низинні теплі країни мають зосередитися на розвитку сонячної енергетики та електрифікації, щоб живити кондиціонери, підвищувати продуктивність праці та зменшувати кількість хвороб.
Але чому все це так важливо?
Тому що я втомився від беззмістовних суперечок на кшталт «Хто винен у бідах бідних країн?», де одна сторона твердить: «У всьому винні західні колонізатори», а інша заперечує: «Навпаки, саме колонізатори врятували від повного занепаду». Жодна з цих позицій не має практичної користі, бо вони зосереджені на пошуку винних, а не на аналізі справжніх причин, які можна змінити. Якщо припустити, що гори справді відіграли ключову роль у формуванні бідності в теплих країнах, це одразу вказує на реальні напрями розвитку:
- Для низинних регіонів: забезпечити їх ширшим використанням кондиціонерів і зосередитися на боротьбі з хворобами, особливо через ліквідацію комарів та застійної води.
- Для гірських регіонів: масово інвестувати в транспортну інфраструктуру.
Сподіваюся, вам сподобалася ця теорія! Якщо вважаєте, що ця стаття була пізнавальною, поділіться нею з тими, кому буде цікаво поглибити знання про нерівність і глобальний розвиток.
Більше про це
Чи перетворюється бум штучного інтелекту на чергову бульбашку — колонка The New Yorker
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
