Новий план Маршалла: що насправді означає мінеральна угода зі США

Чому всі згадали про план Маршалла

Коли 30 квітня з’явилися перші новини про підписання угоди між Україною та США, соцмережні експерти почали порівнювати її з планом Маршалла. І це недивно — аналогії з американською програмою відбудови Європи напрошуються самі собою. Але чи справді так подібні ці дві ініціативи?

Спершу розберімося, чим же запам’ятався оригінальний план Маршалла? У 1947 році державний секретар США Джордж Маршалл запропонував масштабну програму допомоги повоєнній Європі. За чотири роки 17 європейських країн отримали близько $13,3 млрд (у сучасних цінах понад $172 млрд), що допомогло їм відновити ключові галузі промисловості.

Найважливіше — це була переважно безповоротна допомога. Гранти, а не кредити чи інвестиції. І без вимог доступу до ресурсів.

Звісно, США мали свої інтереси — створення ринків для американських товарів і блокування поширення комуністичного впливу. Але форма допомоги була принципово іншою, ніж те, що ми бачимо в угоді 2025 року.

Нинішня угода — це створення спільного інвестиційного фонду для розроблення українських корисних копалин. Інвестиції в обмін на доступ до ресурсів. Бізнес-партнерство, а не програма грантової допомоги. 

Втім, певні паралелі існують у геополітичному контексті. Обидві ініціативи виникли в умовах протистояння з росією/СРСР — план Маршалла на початку холодної війни, а нинішня угода під час повномасштабної війни рф проти України. США підтримують Україну не через всеосяжний альтруїзм, а як важливого союзника у стратегічному протистоянні. Так само як і план Маршалла був не актом доброї волі, а зміцненням західного блоку проти СРСР.

Ключова відмінність полягає в тому, що історичний план Маршалла імплементували вже після завершення війни, а українсько-американська угода підписали в умовах активних бойових дій (що додає ризиків для реалізації).

Крім того, тоді європейські країни отримували допомогу, а сьогодні Україна отримує інвестиційного партнера з чіткими бізнес-інтересами. І саме в цьому ключова відмінність, яку варто розуміти, оцінюючи потенційну користь угоди для України.

Ще одна важлива відмінність — масштаб. План Маршалла охоплював 17 країн і був багатосторонньою ініціативою. Сьогоднішня угода є двосторонньою домовленістю між США та Україною. 

Як підписували угоду і сварилися в Овальному кабінеті

Угода про корисні копалини, підписана 30 квітня 2025 року, з’явилася після місяців напружених переговорів і публічної суперечки, яка зірвала першу спробу підписання в лютому.

Зокрема, зустріч Зеленського та Трампа в Овальному кабінеті в лютому була напруженою. Американська сторона тиснула на швидке укладення угоди, використовуючи попередню військову допомогу як важіль впливу. Українська — наполягала на безпекових гарантіях та відмовлялася трактувати угоду як «відшкодування за допомогу».

Після двох місяців переговорів сторони дійшли компромісу. Україні вдалося відстояти принцип, що угода не передбачає відшкодування попередньої допомоги. Проте довелося відмовитися від вимог конкретних безпекових гарантій, замінивши їх загальними формулюваннями про «стратегічне партнерство».

Що важливо: первинна версія угоди була менш вигідною для нас, передбачаючи більший американський контроль над фондом. Однак обидві держави досягли паритетної моделі 50/50, яка дає Україні право вето на ключові рішення.

Також початковий проєкт документа передбачав значно ширший перелік мінералів та зарахування в угоду вже чинних ліцензій на видобуток. У фінальній версії угода стосується лише нових ліцензій і чітко визначеного переліку з 57 видів ресурсів.

Переговори відбувалися в непростому геополітичному контексті. З одного боку, Україна гостро потребувала продовження військової та економічної підтримки. З іншого — адміністрація Трампа прагнула отримати доступ до критичних мінералів, особливо в контексті протистояння з Китаєм, який контролює близько 90% постачання рідкісноземельних металів на американський ринок.

Цікаво, що інформацію про майбутню угоду американська преса почала поширювати ще у 2024 році, задовго до офіційного підписання. Це створило додатковий тиск на Україну під час переговорів, адже в американських ЗМІ з’являлися статті, що представляли майбутню угоду як «відшкодування за допомогу».

Міністерство економіки України назвало підписану угоду «взаємовигідним партнерством, яке відповідає національним інтересам України». А в заяві Білого дому наголошувалося на «довготерміновому економічному партнерстві, що зміцнить позиції США у сфері критичних мінералів».

Переваги й ризики для України

Угода США-Україна, як і будь-яке стратегічне партнерство, має свої плюси й мінуси. Розберімося, що Україна реально отримує і чим ризикує.

Потенційні переваги:

1. Інвестиції без боргів — принаймні ми отримаємо інвестиції, а не кредити.
2. Прозорість сфери — американські партнери допоможуть прослідкувати за прозорою звітністю (сподіваємось).
3. Нові технології — доступ до сучасних методів видобутку та перероблення.
4. Військова підтримка — «Ми створили можливість, щоб майбутню військову допомогу з боку США могла зараховувати як внесок до фонду», — пояснює заступник міністра економіки Тарас Качка.
5. Інтеграція із Заходом — матимемо шанс стати частиною західних ланцюгів постачання.

Потенційні ризики:

1. Сировинна залежність — можемо перетворитися на сировинний придаток США.
2. Екологічні проблеми — наразі в угоді немає закріплених положень щодо потенційної екошкоди (11-річна війна і так вплинула на нашу екологію).
3. Брак безпекових гарантій — тільки загальні формулювання без конкретних зобов’язань США, проте у первинній версії угоди і їх не було.
4. Нерівномірність вигод — вартість мінералів може значно зрости надалі, а Україна буде скріплена угодою.
5. Тиск на бізнес — перевидання «сплячих ліцензій» Сплячі ліцензії — чинні дозволи на видобуток корисних копалин, які компанії наразі не використовують через війну чи інші обставини. може вплинути на компанії, які призупинили (і не відновили) діяльність через війну.

Поза тим, нині будь-які переваги й ризики можна розрахувати лише на папері, без практичного досвіду неможливо зрозуміти всі нюанси реалізації такої масштабної угоди. 

Економічні наслідки для бізнесу

Для українського бізнесу угода відкриває доступ до фінансування та технологій. Видобувні компанії, особливо у сфері літію, титану та графіту, отримують нові можливості для розширення виробництва. Найімовірніша модель співпраці — спільні підприємства, де українська сторона відповідатиме за локальну експертизу, а американська — за технології та фінансування.

Українська металургія виграє від стабільніших ланцюжків постачання сировини. Проте без розвитку власного перероблення країна може перетворитися на сировинний придаток для США.

Для американського бізнесу угода забезпечує доступ до стратегічних ресурсів, зменшуючи залежність від Китаю, який контролює понад половину глобального виробництва і 90% перероблення рідкісноземельних елементів. Податкові пільги та гарантії вільної конвертації валют підвищують привабливість українських проєктів.

Інвестиції в родовища на Харківщині, Полтавщині та Львівщині зміцнять енергобезпеку. А ставка на акумуляторні метали — це інвестиція в тренд енергетичної трансформації.

Успішна реалізація угоди може підвищити інвестиційну привабливість України навіть в умовах війни. Положення в угоді про відповідність нормам ЄС забезпечує, що розвиток ресурсного сектору узгоджується з європейським курсом України.

Що нас чекає далі 

Варто пам’ятати, що підписання угоди 30 квітня 2025 року — лише перший крок для партнерства й імплементацією угоди. 8 травня Верховна Рада ратифікувала угоду, що дозволяє створювати спільний інвестиційний фонд.

Юридичне оформлення

Процес юридичного оформлення передбачає три рівні документів:

• Міжурядова угода — політичний документ, який вже отримав ратифікацію парламентом.
• Дві технічні угоди між Агентством з питань державно-приватного партнерства та американською корпорацією Development Finance Corporation.

За словами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, «вже найближчим часом має завершитись вся технічна робота та розпочатись новий етап співпраці з США».

Запуск роботи фонду

Після завершення юридичних процедур почнеться практичне створення та організація роботи інвестиційного фонду:

• Управління здійснюватимуть три українські та три американські менеджери.
• США профінансують початок діяльності.
• Україна спрямовуватиме до фонду 50% доходів від нових ліцензій на видобуток зі списку 57 стратегічних мінералів.
• Прогнозований внесок України становитиме близько 1-2 млрд грн на рік.

Довгострокова перспектива

Оскільки угода діє необмежений термін Після ратифікації Верховної Ради угода діє необмежений термін, поки обидві сторони не погодяться її припинити. , буде достатньо часу перейти від простого видобутку сировини до розвитку перероблення повного циклу. Сам документ передбачає, що «партнерство має на меті слугувати флагманським механізмом для заохочення прозорих, підзвітних та орієнтованих на майбутнє інвестицій у критично важливі сектори економіки України для підтримки стратегії відновлення України».

Як зазначив прем’єр-міністр Денис Шмигаль після ратифікації, «завдяки угоді Україна отримає стратегічного інвестора, залучить інвестиції в нашу економіку, прискорить відбудову після війни та отримає сучасні технології». При цьому він підкреслив, що «природні ресурси України залишаються за Україною, а держава не бере на себе жодних боргових зобов’язань». 

Поза тим, як ми вже вказували раніше — нині ще зарано говорити про нюанси співпраці. А втім, успіх угоди для України залежатиме від того, як ми використаємо початковий етап — створення технологічної бази та інфраструктури для майбутнього виробництва з вищою доданою вартістю.

Чи могли ми вибити кращу угоду або альтернативи

Мінеральна угода зі США — лише один із можливих форматів підтримки відбудови України. Розгляньмо альтернативи.

«План Маршалла» для України

Історичний план Маршалла був не просто грошовим потоком, а стратегічним проєктом з чіткими цілями. Фінансово він становив лише близько 3% від загального національного доходу країн-реципієнтів.

Як зазначають аналітики НІСД Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) , успішний план Маршалла 2.0 для України має:

• Зосереджуватися на формуванні економічного базису для прискореної європейської інтеграції.
• Розроблятися спільно Україною та ЄС, але під європейською егідою.
• Артикулювати взаємовигідність для обох сторін.
• Визначати перспективне місце України в євроспільноті.

Перевагою такої моделі є формування стабільного простору для роботи європейських партнерів на українському ринку, зокрема в проєктах відновлення.

Компенсація на основі російських активів

Інша широко обговорювана альтернатива — використання заморожених російських активів для фінансування відбудови України. За різними оцінками, обсяг заморожених активів становить близько $300 млрд.

На відміну від угоди про корисні копалини, ця модель базується на принципі: країна-агресорка відшкодовує завдані збитки. Складність полягає у складних та довготривалих юридичних механізмах конфіскації таких активів. Утім, нещодавно G7 погодила виділити Україні приблизно $45 млрд від заморожених російських активів.

Проте, як зазначає британський аналітичний центр Ceasefire, у міжнародних організацій практично немає механізмів зобов’язати росію до репараційних виплат. Передання заарештованого державного чи приватного російського майна є юридично складним і це можуть використовувати більше як важіль тиску під час переговорів.

Комбінований підхід

Найефективнішим був би комплексний підхід, що поєднує:

• Угоду про ресурси для залучення інвестицій у видобувні галузі, технології та військову підтримку.
• Російські активи для відбудови — використання прибутків від заморожених $300 млрд на критичну інфраструктуру як механізм справедливої компенсації.
• Європейські програми на зразок EU Recovery and Resilience Facility EU Recovery and Resilience Facility (RRF): Основний інструмент ЄС для подолання наслідків COVID-19. Бюджет — 723,8 млрд євро (2021–2026), з яких 338 млрд — гранти, а 385,8 млрд — позики. Орієнтовано на «зелену» і цифрову трансформацію (загальна вартість 672,5 млрд євро).
• Торгівельні преференції — безмитний доступ на західні ринки для розвитку виробництв з високою доданою вартістю та зменшення залежності від допомоги.

Тож, називати угоду про корисні копалини з США новим планом Маршалла — це все одно що назвати іпотеку квартирою в подарунок. Але в умовах, коли світ не вишиковується в чергу з безповоротною допомогою, а росія продовжує руйнувати українську інфраструктуру, навіть такий прагматичний бартер — краще, ніж красиві обіцянки, які ніхто не збирається виконувати. 

Більше про це

01 БІЗНЕС

Родина Терещенків: українські Рокфеллери XIX століття та їхня бізнес-система

Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

Далі

Завершити

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter