Родина Терещенків: українські Рокфеллери XIX століття та їхня бізнес-система

Стартовий капітал і перша можливість

Історія Миколи Терещенка почалася без великого спадку чи зв’язків у вищих колах. У юності майбутній цукровий промисловець, за його ж словами, «буквально на мідні п’ятаки закінчив Глухівське повітове училище». Освіта хлопця давалася родині непросто — його батько Артемій, відомий у Глухові як «Карбованець», тоді робив тільки перші кроки у торгівлі.

Дебютний бізнес-проєкт Миколи відповідав поширеним у той час практикам: він став чумаком, транспортуючи на волах хліб до Криму, а звідти — сіль та рибу. 

У цій схемі він застосував підхід, який зараз називаємо «системним мисленням» — невдовзі у Глухові він став основним заготівельником хліба та продавцем солі й риби, таким чином замкнувши повний логістичний цикл.

Кримська війна 1853-1856 років стала помітною подією у його діяльності. Коли імперська армія шукала постачальників із досвідом доставлення вантажів на півострів, Терещенки мали необхідні навички. Їхній чумацький досвід став перевагою — родина отримала контракти на постачання провіанту, спорядження і дров для армії.

Отримані кошти вклали в розвиток. З цього капіталу у 1855 році Микола Терещенко спорудив перший цукровий завод біля Глухова. Цьому передувало вивчення ринку, виробничих процесів і каналів збуту. Завод став основою для подальшого розвитку цукрового виробництва.

Аграрна реформа 1861 року стала переломним моментом для розвитку бізнесу. Скасування кріпосного права різко змінило ринок землі й активів — численні поміщики зіткнулися з труднощами, не маючи досвіду ведення господарства без залежної робочої сили. Багато дворян втрачали економічну спроможність і були змушені продавати свої маєтки та промислові активи підприємцям, серед яких був і Терещенко.

Спочатку він орендував, а пізніше викуповував цукрові заводи у землевласників, які опинилися у складному становищі. До 1870 року у власності родини Терещенків було понад 10 цукрових підприємств у Житомирському, Чернігівському, Рильському та інших повітах. Придбані господарства модернізували актуальними на той час технічними рішеннями.

Однак Микола Терещенко впроваджував інновації не лише в технічний аспект свого бізнесу — на його заводах були нові підходи до організації праці: восьмигодинний робочий день, змінний графік, безперервний технологічний цикл (звучить як «та сама база», проте варто пам’ятати, що це Російська імперія ХІХ століття). 

Працівники також отримували харчування, безплатне житло, додаткові виплати та мали доступ до шкіл, лікарень і культурних закладів при заводах. 

Щодоби підприємства переробляли до 10 000-12 000 12-пудових берковців буряка, що дозволило у 1900 році виробити близько 2,5 млн пудів цукру-піску та рафінаду (понад 40 млн кг).

Як наслідок, підприємства Терещенка покривали не лише внутрішній ринок, але й експортували продукцію до Англії, Німеччини, Швейцарії, Норвегії, Персії, Афганістану та Китаю. 

Родинне дерево Терещенків. Джерело: Суспільне Культура

Антикризовий менеджмент під час «Довгої депресії» 

Світова економічна криза — «Довга депресія» — розпочалася 1873 року з нестабільності на Віденській фондовій біржі й тривала понад 20 років. Ціни на основні товари, зокрема цукор (який подешевшав до 60%), впали, що спричинило проблеми в цілих галузях і навіть у стабільних агропідприємствах. Однак підприємства Терещенка продовжували функціонувати.

У таких умовах частина компаній збанкрутувала, деякі намагались утриматись на ринку, але були й ті, що зміцнювали свої позиції. Бізнес Миколи Терещенка належав до останньої групи. Він не лише продовжив діяльність, але й розширив присутність на ринку завдяки систематичному підходу.

Антикризова стратегія Терещенка містила чотири основні напрями:

• Перший напрям — технологічна оптимізація. Коли ціни на цукор падали, Терещенко боровся з цим, зменшуючи виробничі витрати. Він замінив дрова на вугілля як основне паливо, що скоротило енерговитрати на 35%. Також впровадив нові методи виварювання цукру для отримання більшої кількості продукції з тієї ж сировини.

• Другий — запровадження безвідходного виробництва. Жом після обробки цукрового буряку не викидали, а відправляли на винокурні. Виробництво спирту давало додатковий дохід, коли ціни на цукор падали. На всіх заводах відходи використовували як ресурс — щось подібне до сучасної циркулярної економіки.

• Третій — експортна експансія. Коли європейські ринки просідали, Терещенко шукав нові ринки в Персії та Османській імперії. Він відкрив торгові представництва в портових містах, щоб контролювати експорт і швидко отримувати інформацію про закордонні ринки. Власна мережа збуту зменшила залежність від посередників, що особливо важливо під час кризи.

• Четвертий (певно, найсміливіший) — активне скуповування конкурентів. Коли інші бізнесмени намагались продати свої активи за будь-яку ціну, Терещенко купував ослаблені кризою заводи, модернізував їх і додавав до своєї мережі. Так його частка ринку під час кризи зросла, що дозволило вийти з неї значно сильнішим, ніж він був до.

Цікаво, що Терещенко не пішов шляхом масових звільнень чи урізання зарплат — прийомів, які часто використовують під час кризи. Він продовжував підтримувати соцпрограми для працівників, розуміючи, що кваліфіковані та вмотивовані люди — ключовий чинник стійкого бізнесу у конкурентній боротьбі.

Понад хмарами також є бізнес

Федір Федорович Терещенко (син середнього з братів) на початку XX століття спрямував свою енергію та капітал у новий на той час напрям — авіацію. У 1909 році він заснував у своєму маєтку в Червоному на Житомирщині авіаційні майстерні й льотне поле площею понад 40 гектарів — перший справжній аеродром такого типу в Україні.

Спочатку в майстернях збирали літаки за французькими ліцензіями, зокрема модель Blériot XI. Проте амбіції Федора сягали далі — він прагнув створювати власні оригінальні конструкції. Для цього Терещенко запросив талановитих інженерів, серед яких ключову роль відіграв Володимир Григор’єв, а також працювали Дмитро Григорович, Альфред Пішоф та Петро Нестеров — український льотчик, який виконав перший у світі повітряний маневр «мертва петля».

На заводі Терещенка працювала й перша жінка-пілот — 23-річна актриса Любов Галанчикова, яка встановила світовий рекорд, першою піднявши літак на висоту понад 2000 м.

Між 1909 і 1916 роками під керівництвом Терещенка створили сім оригінальних моделей літаків, які отримали назви «Терещенко №1» — «Терещенко №7». Одна з ранніх моделей була представлена на виставці в москві ще в 1909 році. Ба більше, Федір першим у світі запатентував розробку, де крила літака могли змінювати свою довжину під час польоту — технологію, яку у світовій авіації почали активно використовувати лише через 50 років.

Літаки, які випускала майстерня, літак «Терещенко №7», аероплан Farman XXII біля палацу Терещенка, Любов Галанчикова. Джерело: KyivPost

Федір Терещенко випереджав час і в інших аспектах: він першим прикріпив кінокамеру до літака для аерознімання полів — по суті, створивши прототип сучасного дрона. На території заводу був обладнаний кінозал на 200 місць спеціально для перегляду фільмів сільськогосподарської тематики, які створював сам Федір.

На розвиток своєї авіаційної мрії Федір інвестував 150 000 рублів — астрономічну суму для того часу. Під час Першої світової війни, коли фронт наблизився до Червоного, завод евакуювали. Частина обладнання підприємства пішла на укомплектування унікального авіаційного поїзда-майстерні, аналогів якої не було ніде у світі. 

Прагнення синів Терещенків бути першими та кращими в усьому аж надто нагадує історію мільярдера Говарда Г’юза.

Вбудувати соціальну місію в бізнес-модель

На перетині XIX-XX століть, коли термін «корпоративна соціальна відповідальність» ще не з’явився у Вікіпедії, Микола Терещенко розробив і впровадив цілісну систему взаємин із працівниками та громадами, яка вражає своєю прогресивністю навіть за сучасними мірками.

Поза тим, це була не просто доброчинність від щедрої душі. За усіма проєктами стояв глибокий стратегічний розрахунок, який перетворював будь-які соціальні інвестиції на додаткову конкурентну перевагу. 

Розпочнімо із системного підходу до роботи з персоналом. При кожному великому заводі Терещенка функціонувала безплатна лікарня для робітників. Наприклад, на Хуторі-Михайлівському працювала лікарня на 35 ліжок, де працівники та члени їхніх родин отримували безплатне лікування. У селі Тьоткіно створений фонд допомоги незаможним жителям з недоторканним банківським вкладом у 50 000 рублів.

Соціальні програми не припинялися й після смерті засновника. У 1911 році, через вісім років після смерті Миколи Артемійовича, на пенсії колишнім працівникам «Товариства цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків» його спадкоємці витратили 54 249 рублів. Показовий приклад інтеграції соціальної відповідальності в саму структуру бізнесу, а не лише піар-кампанія окремого керівника.

Освіта стала іншим напрямом соціальних інвестицій Терещенка. При більшості заводів діяли вечірні школи для робітників, а в Хуторі-Михайлівському — трирічне народне училище на 60 учнів. Заклади давали як загальну освіту, так і технічні знання, що підвищувало кваліфікацію працівників. 

Крім того, при заводах працювали чайні для робітників, які фактично виконували функції сучасних культурних хабів: там ставили вистави, проводили читання, організовували музичні вечори, що формувало корпоративну культуру підприємств Терещенка.

Меценатство як репутаційна стратегія

Микола Терещенко та його родина перетворили доброчинність на потужний інструмент бізнес-стратегії, який працював на їхню репутацію і, як наслідок, на комерційний успіх.

Найбільший внесок у культурну спадщину України родина зробила через створення мистецьких колекцій. Терещенки зібрали одну з найбільших приватних художніх збірок у Європі XIX століття. Картини Рєпіна, Врубеля, Айвазовського, Шишкіна та інших майстрів, придбані Миколою, його братом Федором та дітьми, стали основою сучасного Національного музею «Київська картинна галерея». Нині колекції Терещенків є надбаннями семи національних музеїв.

Порцеляна та меблі сім’ї Терещенків. Джерело: Вечірній Київ

Федір Терещенко спеціально добудував крило до свого палацу для публічного доступу до колекції — щодня її відвідували до 1000 осіб. Новаторський підхід для часу, коли більшість приватних колекцій залишалися недоступними звичайним людям. 

Масштаб колекціонування Терещенків був дійсно значним, саме тому Павло Третьяков — засновник Третьяковської галереї в москві — називав їх своїми «головними конкурентами» у придбанні мистецьких творів. Адже вони одними з перших розпізнавали талант у молодих художників, відвідували їхні майстерні й таким чином фактично формували тогочасний мистецький ринок.

Цю традицію продовжила старша донька Миколи — Варвара Ханенко, яка разом з чоловіком Богданом створила колекцію з 1200 робіт світових майстрів: європейська кераміка, українське народне мистецтво та стародавні ікони. Варвара заснувала ткацьку школу під керівництвом Василя Кричевського для відродження українського килимарства, а в 1918 році подружжя заповіло свою колекцію київській громаді, що стало основою сучасного Національного музею мистецтв імені Ханенків.

Варвара Ханенко (Терещенко). Родина Терещенків. Джерело: Історична правда

На благоустрій Глухова — рідного міста родини — Терещенки вклали близько 5 млн рублів золотом. Там були побудовані ремісниче училище, гімназії, інститут для вчителів, лікарня святої Єфросинії. У Києві масштаб благодійних проєктів був ще більшим: Микола Терещенко фінансував будівництво Політехнічного інституту, міських гімназій, училищ, лікарень, притулків, культурних установ.

Проте було б спрощенням думати, що їхнє меценатство було винятково заради благородної мети. Усе це мало яскравий маркетинговий ефект. 

По-перше, благодійність надавала родині особливий соціальний статус, який був неможливий для простих «нуворишів» Люди, які швидко розбагатіли й піднялись у статусі до вищого класу. того часу. По-друге, створювала те, що маркетологи сьогодні називають «гало-ефект» — коли позитивне сприйняття людини переноситься на її бізнес. Цукор від благодійника сприймався як якісніший, борошно білішим, а горілка чистішою.

Розуміючи цей зв’язок, цукрові магнати інтегрували доброчинність до свого бренду. Недарма на їхньому фамільному гербі з’явився девіз «Прагнення до суспільних справ», а в геральдиці використовувалися синій та жовтий кольори, що підкреслювали українське походження.

1-2 — герб родини. Джерело: KyivPost. 3 — диплом дворянства родини Терещенків. Джерело: Національний музей історії України

Сучасні паралелі стратегії Терещенків очевидні. Сьогодні найбільші корпорації світу — від Microsoft до Wallmart — створюють масштабні благодійні фонди, які працюють на репутацію компаній. 

Поза тим, не зачаровуймося: зазначимо про неоднозначність політичної позиції Терещенків. З одного боку, вони демонстрували лояльність до імперської влади. З іншого — сприяли українському культурному відродженню. Вони не виступали активними ідеологами українського руху і їх, схоже, мало цікавили загальнонаціональні проблеми. Швидше, це були успішні підприємці, які прийняли тогочасні правила гри, маневруючи між інтересами бізнесу та власним корінням.

Фінал українських мільйонерів

Після більшовицької революції 1917 року доля Терещенків кардинально змінилася. Їхні величезні статки, заводи, маєтки та вся нерухомість націоналізувала радянська влада. 

Родина вимушено емігрувала. Більшість з них виїхала до Франції, де Михайло Терещенко (колишній міністр Тимчасового уряду) згодом став успішним підприємцем навіть у вигнанні. Федір Терещенко, авіаконструктор, також емігрував до Парижу, де відмовився від авіації на користь музики та окультизму. 

В Україні пам’ять про Терещенків довго придушувалася радянською владою, а переосмислення про їхній внесок в підприємництво, культуру, авіацію переосмислюється лише з кінця XX століття. 

Фан факт: нащадок роду Мішель Терещенко повернувся в Україну і протягом 2015-2020 рр. був мером Глухова.

Замість висновків

150 років тому Микола Терещенко вже побудував вертикально інтегрований холдинг з ESG-стратегією та експортом на три континенти, поки умовний Рокфеллер тільки починав свою нафтову імперію. І це був не Ілон Маск, який стартував із батьківськими смарагдовими копальнями в кишені. Терещенко почав із 500 рублів і воза, тягненого волами (буквально).

Поки сучасні стартапери у стилі Шерлока Голмса розшукують гранти та ідеальну бізнес-модель для пітчу інвесторам, українська родина з маленького міста вже давно показала формулу успіху: впровадь інновації, інвестуй у кризу, контролюй повний цикл виробництва і зроби соціальну відповідальність своєю піар-кампанією. 

Більше про це

01 БІЗНЕС

Від банкрутства до мільярдів — як LEGO знищила 50% свого асортименту і виграла все

Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

Далі

Завершити

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter