99% AI-стартапів зникнуть до 2026 року, і ось чому — колонка Medium

Проблема обгорток: інтелект напрокат

Більшість так званих інструментів на базі ШІ — це просто гарна обгортка навколо API від OpenAI.

Я усвідомив це, щойно я перевірив, як насправді працює сервіс для обробки подкастів, на який підписався. У чому полягала суть послуги? Завантажуєш транскрипт — отримуєш пости для соцмереж, резюме, навіть чернетку розсилки. Чистий інтерфейс, зручний процес — $60 на місяць. А потім я порахував…

Якби я просто закинув той самий транскрипт у теку й напряму звернувся до OpenAI API, то зміг би відтворити весь цей робочий процес — за п’ять хвилин і менш ніж за $4. Я міг обійтися без коду — достатньо було звернутися до ChatGPT із проханням пояснити все по кроках.

Ніякої системи. Ніякої інфраструктури. Суцільна декоративна обгортка. І тоді я зрозумів: це не продукти. Це — ланцюжки запитів, прикріплені до красивого інтерфейсу:

• Вхідні дані — транскрипт.
• Процес — кілька фіксованих інструкцій на кшталт «підбий підсумок», «зроби твітом», «створи допис для LinkedIn».
• На виході — відформатований текст у боксах.

Без жодної серверної логіки. Без інтелектуальної власності. Усе зведено до автоматизованих викликів API.

І за це беруть $50–100 на місяць — за те, що будь-хто може повторити самостійно за копійки. Це не просто переплата — це обман. Уся бізнес-модель тримається на тому, що користувач не знає, наскільки це насправді просто.

У цьому суть терміна LLM wrapper — «обгортка для великої мовної моделі».
Це не продукт. Це — маска.

Хочеш спробувати систему, яка не є обгорткою?

Прихована слабкість OpenAI

Усі ставляться до OpenAI як до недоторканного гіганта — мовляв, це інтелектуальний прошарок усієї галузі.

З кінця 2022 року майже кожна обгортка, агент, інструмент для продуктивності базується на OpenAI. Вони створили найпотужнішу модель. Вони стартували першими. Жодна інша компанія не переформатувала ринок так кардинально. Але попри все — вони досить вразливі.

Їхнє домінування тримається на розповсюдженні. А це розповсюдження якраз і забезпечують ті самі обгортки, з яких усі кепкують. Усі ці SaaS-продукти побудовані поверх GPT-4? Вони — не просто пасажири. Це і є клієнтська база OpenAI. І варто хоча б кільком із них збанкрутувати — разом із ними впаде й прибуток з API. Це і є прихований ризик.

Такі сервіси «спалюють» кошти, обслуговуючи безплатних користувачів із ресурсомісткими сценаріями. Але OpenAI все одно виставляє рахунок за кожен запит. Платить користувач чи ні — неважливо, витрати несе обгортка. Уся їхня бізнес-модель тримається на тому, щоб встигнути конвертувати безплатних користувачів у платних раніше, ніж вичерпаються кошти. У когось це вийде. У більшості — ні.

А коли ці обгортки зникають — OpenAI це відчуває.

У цьому й полягає парадокс: технологія належить OpenAI, але не користувачу. Користувач перебуває в царині обгорток. А самі обгортки — крихкі: слабкий захист від копіювання, шалене вигорання коштів, майже нульова прив’язаність користувача. Якщо ці сервіси зникнуть, OpenAI втратить не лише клієнтів, а й усю інфраструктуру розповсюдження, що забезпечувала прибуток поза межами ChatGPT.

Це не одностороння залежність. Це замкнене коло:

• OpenAI володіє інтелектом.
• Обгортки володіють доступом до користувача.
• Кожен вдає, що інший не є критично важливим.
• Але економіка каже інакше.

Кожен токен, що проходить через обгортку — оплачений чи ні — приносить OpenAI прибуток. Помнож це на мільйони freemium-користувачів, і отримаєш стартапи, які безплатно розповсюджують OpenAI, субсидуючи його зростання, водночас стікаючи власною кров’ю. Схема — розумна. Але крихка.

Бо коли обгортки падають, OpenAI втрачає охоплення. Вони можуть спробувати напряму залучити цих користувачів, але більшість з них не реєструвалися заради ChatGPT Pro. Вони прийшли за зручним процесом, а не за «чистим» доступом до моделі.

• OpenAI володіє стратегічною перевагою.
• Вони мають модель.
• Але не мають захисту.

Їхнє охоплення тримається на крихкому кільці обгорток, більшість з яких — збиткові, мало чим відрізняються й виживають лише завдяки інвестиціям. Коли ці гроші закінчаться — OpenAI втратить не просто партнерів, він втратить опору, на якій тримаються його прибутки.

І зовсім не треба придивлятися, щоб це побачити.

Відкрийте Instagram. Перегляньте, що у вас у стрічці. Десятки AI-інструментів обіцяють революцію в нотатках, медичних записах, подкастингу, щоденниках — усе з чистим брендингом, усе на базі GPT, усе за одним і тим самим шаблоном у бекенді:

• Візьміть свої дані.
• Надішліть їх GPT.
• Проаналізуйте відповідь.
• Виведіть її в інтерфейс.
• Назвіть це продуктом.

І на тому все.

А OpenAI отримує оплату за кожен запит — незалежно від того, наскільки поверхнево відрізняється продукт. У цьому й полягає справжня вразливість: крихка мережа оболонок у вигляді SaaS-сервісів, які одночасно і клієнтська база, і рушій зростання — всі зі збитковою маржею, всі взаємозамінні, і всі — на відстані однієї зміни політики від повного краху.

Усе ще думаєте, що я перебільшую?

Ось що насправді відбувається всередині більшості з цих «продуктів»:

Потім вони запускають це з термінала —

й це називають продуктом. Усе інше — це просто CSS, платіжна система й інтеграція зі Stripe.

Змінюєте запит — отримуєте новий сценарій використання:

• Хочете твіти з транскрипту? Змініть інструкцію.
• Хочете підсумки зустрічей? Підставте інші дані.
• Хочете «розумного» поштового асистента? Під’єднайте SendGrid.

Ніякої інтелектуальної власності. Ніякої системи. Ніякого захисту від копіювання.
Просто структурований запит до API, обгортка й маркетингова картинка.

Більшість AI-продуктів сьогодні можна зібрати за годину — навіть початківцем, використовуючи ChatGPT, Stripe і типовий інтерфейс.

Саме це й рухає весь цей хайп — і водночас є прихованою вразливістю потужності OpenAI.

Математика виживання

Критикувати обгортки LLM за їхню крихкість легко. Але правда складніша.

Ці інструменти не володіють інтелектом, який продають — вони його орендують. Більшість повністю залежить від OpenAI, Anthropic чи Claude. Їхній «продукт» — це просто інтерфейс із кількома запитами за лаштунками. Кожна взаємодія користувача — це платіж постачальнику моделі.

Якщо в них немає справжньої інфраструктури — механізмів пам’яті, рушіїв робочих процесів, власних каналів розповсюдження — вони просто стають посередниками. А посередники довго не живуть. Але ось у чому іронія: OpenAI теж потребує їх.

Обгортки — це двигун зростання для API. Вони адаптують GPT для окремих галузей, робочих команд і вузьких сегментів. Прибери обгортки — і OpenAI втратить охоплення та прибуток. Ця взаємозалежність важлива, але не менш важливо й те, хто має перевагу.

Виживання зводиться до чотирьох запитань:

• Хто володіє маржею?
• Хто контролює ціноутворення?
• Хто може змінити постачальника?
• А кого можна замінити просто кращим запитом?

Розгляньмо це на прикладах:

Jasper

Золоте дитя епохи AI. Залучили понад $100 млн, досягли ~$90 млн щорічного прибутку — і були збиті з ніг ChatGPT. У паніці спробували змінити фокус: перейшли на корпоративний сегмент, додали маршрутизацію моделей, почали створювати легкі власні моделі. Вони досі тримаються — але лише після зменшення капіталізації й ротації керівного складу. Ось, як виглядає виживання, коли твій продукт базується на орендованому інтелекті.

Copy.ai

Масштаб менший — історія та сама. Залучено $16 млн, прибуток ~$10 млн на рік, величезна freemium-база, але жодного захисного бар’єра. Основні функції — це GPT, обгорнутий в UI. Вони почали додавати інструменти для побудови робочих процесів, щоб утримати користувачів, але вартість переходу залишається низькою. Ціни відображають напругу: з одного боку — треба зростати, з іншого — не можна занадто багато віддавати задарма.

Notably

Нішевий інструмент для досліджень. Ймовірно, ще не має прибутку та повністю залежить від OpenAI. Пропонує підсумки, аналітику — функціональність, яка сьогодні вже вбудована в ChatGPT. Їхній набір функцій перетинається з нативними можливостями GPT. Це не конкуренція — це ризик зникнення.

Tome

Історія вірусного успіху. AI-презентації на базі GPT-4 та Stable Diffusion. Мільйони користувачів. Але потім Microsoft вбудував Copilot у PowerPoint — і оголив ахіллесову п’яту Tome: вони не володіють платформою, яку намагаються змінити.

Writesonic

Не надто публічна, але помітно відрізняється від інших. Залучили небагато, тримаються скромно, розробили власні невеликі моделі для зниження витрат. Компанія динамічно розподіляє запити між GPT-4, Claude і власними рішеннями. Не надто стійка, але легко перебудовується. Якщо хтось і виживе завдяки операційній ефективності — то це вони.

Виживання — це не про те, хто прийшов першим. Це про те, хто вийшов за межі обгортки.

Хто володіє користувацьким досвідом, а не просто запитами до API. Бо коли ґрунт почне хитатися — а він неодмінно захитається — питання буде не в тому, хто впаде. Питання буде: хто має перевагу?

NVIDIA: мовчазний король гри

До епохи AI компанія NVIDIA асоціювалася з іграми — графічні процесори, FPS, візуальні ефекти. Так її й досі сприймає більшість. Але та NVIDIA — вже в минулому.

Сьогодні NVIDIA — найвпливовіша компанія в галузі ШІ. І водночас, можливо, найменш зрозуміла широкому загалу. Вони не працюють із кінцевими користувачами, але їхній контроль над екосистемою — тотальний.

Вони:

• не створюють моделі;
• не запускають застосунки;
• не з’являються у вкладці ChatGPT.

Але кожного разу, коли ви використовуєте ШІ — ви користуєтеся NVIDIA.

Майже кожна велика модель — GPT-4, Claude, Gemini — тренується та працює на обладнанні NVIDIA. Понад 90% навчання моделей відбувається на їхніх чипах. Інференс (генерація відповідей) — на 70–80% також забезпечується NVIDIA.

OpenAI працює на кластерах NVIDIA всередині Azure. Microsoft щосили намагається гарантувати собі стабільне постачання GPU. Навіть AWS зі своїм власним кремнієм досі залежить від NVIDIA з погляду ключових навантажень. Жоден гравець не масштабується без них.

NVIDIA — це не просто виробник чипів. Вони контролюють весь ланцюг постачання ШІ: від заліза до драйверів, програмних фреймворків на кшталт CUDA, і рівня організації, який перетворює GPU на інфраструктуру, готову до запуску. Це найтихіше — і найжорсткіше вузьке місце в усій індустрії.

Їм не потрібен продукт з інтерфейсом. Вони вже контролюють інфраструктуру.

Microsoft: інфраструктурний посередник із повним контролем

Можливо, OpenAI — це мозок операції, але Microsoft — її нервова система. Кожен запит до API, кожна відповідь ChatGPT, кожне тонке налаштування моделі відбувається на Azure. І це зовсім не примітка внизу сторінки — це фундамент.

Коли Microsoft вклав мільярди в OpenAI, він купив не просто частку — він купив контроль. Як єдиний хмарний провайдер OpenAI, Microsoft стоїть під кожною обгорткою, що використовує GPT. Кожен токен обробляється на GPU-кластерах Microsoft, якими керує Azure і які знову здаються в оренду з націнкою.

Натомість Microsoft отримав ранній доступ до GPT-4 — і вбудував його безпосередньо в Office, Outlook і Teams. Модель тренував OpenAI, але канал розповсюдження контролює Microsoft. Copilot — це просто обличчя бренду. Справжня цінність — за лаштунками.

Microsoft не потрібно створювати найкращу модель. Їм потрібно лише володіти інфраструктурним рівнем, на якому ці моделі працюють. А що, якщо OpenAI колись спробує вийти з-під контролю? Нехай спробують — уся їхня інфраструктура, від керування процесами до пропускної здатності, повністю залежить від Azure. Microsoft не просто розміщує OpenAI. Він володіє землею, по якій ходить.

OpenAI потрапляє в заголовки. Microsoft отримує журнали доступу.

Глибинна тріщина в основі системи

Справжня небезпека — це не те, що обгортки збанкрутують. Не те, що OpenAI перегляне ціни на API. І навіть не те, що Microsoft змінить свою стратегію. Загроза ширше. Глибше. Вона — структурна.

Це вразливість в одній точці, закопана на дні всієї стекової піраміди.

Якщо щось станеться з NVIDIA — порушення ланцюгів постачання, затримка виробництва, геополітичні санкції, заборона на експорт — вся AI-екосистема завмре.

• Навчання моделей сповільниться.
• Виникнуть затори під час генерації відповідей.
• Розробка продуктів зупиниться.

І раптом усе вже не буде зводитися до швидкості оновлень чи залучення інвестицій. Усе зводиться до одного питання: чи маєш ти доступ до обчислювальних потужностей — і взагалі, чи маєш хоч якісь. Це не гіпотеза. Це вже почалося.

Обмеження на експорт висококласних чипів посилилися. Попит на H100 від NVIDIA перевищує пропозицію. Оренда GPU подекуди зросла в чотири рази, щойно доступність впала. Це не короткочасні коливання. Це — тривожні дзвіночки.

Кожен рівень цієї екосистеми — від API OpenAI до Copilot від Microsoft і сотень обгорток, що наповнюють вашу стрічку, побудований на ланцюгу постачання, який починається з однієї компанії, що виготовляє один тип обладнання в одному географічно обмеженому регіоні. Це не стек. Це тектонічний розлом.

І коли він трісне — а це рано чи пізно станеться — м’якого приземлення не буде. Буде лише сповільнення, дефіцит і наслідки. Компанії зникнуть. Ринки відкоригуються. А виживуть ті, хто з самого початку не вірив, що ґрунт під ними твердий.

Три «чорні лебеді», які можуть змінити економіку ШІ

Золота лихоманка — це і є суть

Щоразу, коли накочує хвиля на кшталт цієї, спрацьовує одна й та сама психологія. Люди женуться не лише за можливістю — вони хочуть бути «серед своїх». Вони прагнуть сказати, що були на старті. Що «працювали із ШІ». Що в них був запуск, лендинг, згадка на TechCrunch. Це вже не про цінність — це про сигнал.

Не має значення, чи справді продукт корисний або життєздатний. Головне — як це виглядає: скриншоти, графіки зростання, презентації для інвесторів із типовою «хокейною ключкою» на тлі API від OpenAI. Це та сама схема, що й у кожній «золотій лихоманці».

У 1800-х роках багатими стали не шахтарі, а ті, хто продавав лопати, житло й джинсу. Під час буму інтернет-компаній збагачувалися ті, хто купував домени й запускали рекламу під час «Супербоула». А зараз? Це обгортки навколо промптів, фейкові демо, «штучні» співзасновники та роздутий штат — усе це лише гарна обкладинка для викликів API.

Більшість цих команд не будують сталого бізнесу. Вони лише намагаються створити видимість, що бізнес уже є, аби встигнути залучити інвестиції, перепродатися або вистрілити в алгоритмах. Це не інновація. Це театр. І більшість того, що ви бачите — це просто сценографія.

Саме тому так багато «ШІ-інструментів» виглядають однаково. Вони не вирішують проблем — вони імітують близькість до хайпу.

Дилема в’язня в масштабах усієї галузі

Те, що відбувається, — це не просто низка поганих стратегій. Це вже гра в теорію ігор.

Екосистема ШІ застрягла в багатосторонній дилемі в’язня: кожен діє у власних інтересах, але разом вони підривають фундамент, на якому всі стоять.

• Обгортки для LLM намагаються масштабуватись, не маючи власної моделі. Вони платять за активність користувачів, створюють ілюзію залученості й полюють на гарні цифри — і водночас знищують власні прибутки.
• OpenAI прагне зростання через API. Тому підживлює обгортки, які, ймовірно, не виживуть — але потрібні їй заради обсягів, охоплення та широти сценаріїв використання.
• Microsoft хоче контролювати рівень розгортання. Але це залежить від OpenAI у плані можливостей та від NVIDIA у плані обчислень — жодним з яких він не володіє.
• А NVIDIA? NVIDIA виграє за будь-якого сценарію.

Кожен гравець діє раціонально. Але жоден не створює нічого стабільного. Результат — система взаємної залежності та хиткого балансу. OpenAI не може «вбити» обгортки, не втративши обсяги використання. Обгортки не можуть змінити модель, не втративши якість результату. Microsoft не здатен домінувати, не ризикуючи лояльністю OpenAI. А у разі збою в роботі NVIDIA — наслідки відчують усі гравці. Це не піраміда. Це замкнуте коло. А в колі немає запасних виходів.

Крихкість системи — не наслідок дурості чи злого наміру. Це просто ефект накопичення, коли кожен робить усе якнайкраще у власних інтересах — аж поки все не обвалюється водночас.

Інфраструктура виграє, але її майже ніхто не будує

Коли обгортки розсипаються, а фінансування зникає, залишається лише один тип компаній, який має шанси вижити — той, на якому тримається все інше. Компанія, яку не можна замінити. Яка не зникає під час ринкових «чисток» — бо без неї нічого не працює. Це і є інфраструктура. І у світі ШІ її майже ніхто не будує.

Інфраструктура — це фундамент, на якому будують інші. Це те, що не можна втратити. AWS. Stripe. Twilio. Це та невидима інфраструктура, яка здається непомітною, доки не дає збій — і тоді стає критично важливою. Її не обирають із захоплення — це вибір із необхідності. Її обирають, бо немає іншої альтернативи. Ми вже бачили, що буває, коли її ніхто не створює.

У часи буму інтернет-компаній Idealab була першим інкубатором стартапів — фабрикою ідей ще до появи Y Combinator. Білл Ґросс був інтелектуальним лідером свого часу. Запустив понад сотню компаній, збирав команди, об’єднував ресурси, діяв блискавично. Але компанія не пережила краху.

Деякі проєкти Idealab провели IPO. Але більшість просто зникла. Гучні назви. Сильні ідеї. Нуль важелів впливу. Це були інтерфейсні продукти — зручні для користувача, гарні для хайпу, але не критичні для системи. Після ринкової корекції вони зникли майже миттєво.

Y Combinator обрав інший підхід. Він не централізував виконання. Він розподіляв ризики. Ставив на аутсайдерів, запускав обережно й дозволяв ринку вирішувати. Саме так з’явилися Stripe, Dropbox і Airbnb — не через особливу далекоглядність YC, а завдяки тому, що він робив ставку на життєздатні компанії. Ті, що з часом стали інфраструктурою.

Навіть друга хвиля електронної комерції підтвердила цю думку. Warby Parker, Casper — це не були просто вправи з брендингу. Вони контролювали логістику, ланцюги постачання, виконання замовлень. На вигляд — звичайні DTC-бренди. Але всередині — системні компанії. З ШІ буде так само.

Інфраструктурні компанії не панікують, коли зростають ціни за токени. Вони працюють стабільно, навіть якщо NVIDIA затримує постачання чи OpenAI змінює конфігурацію. Вони не змагаються в блиску інтерфейсів чи трюках із промптами. Вони — це ґрунт, по якому ходять усі інші.

Питання, які справді мають значення

Пітер Тіль у «Від нуля до одиниці» сформулював сім питань — ті, на які має відповісти кожна компанія, що прагне довгострокового успіху:

1. Технологічне питання. Чи створюєте ви проривну технологію, а не просто чергове поліпшення?
2. Питання часу. Чи саме зараз найкращий момент для запуску цього бізнесу?
3. Питання монополії. Чи починаєте ви з великої частки на маленькому, але перспективному ринку?
4. Питання команди. Чи маєте ви правильних людей поруч?
5. Питання дистрибуції. Чи здатні ви не лише створити, а й ефективно доставити свій продукт?
6. Питання надійності. Чи буде ваша ринкова позиція захищеною через 10–20 років?
7. Питання секрету. Чи побачили ви унікальну можливість, якої не бачать інші?

У світі «обгорткової економіки» ці питання ніхто не ставить. Бо варто лише поставити — й відповіді будуть очевидними: ні, ні, ні. І точно ні.

Сучасна стратегія проста: обгорнути GPT в інтерфейс, назвати це «спеціалізованим продуктом» і сподіватися, що користувач не зазирне за лаштунки. Але це не інфраструктура. Це — маскування.

Ті, хто справді будує майбутнє, не просто дають користувачу інструмент — вони стають незамінними. Вони не пливуть за хвилею. Вони кладуть під неї рейки.

Поставте собі запитання: якби ваш продукт зник — хтось би його відновлював? Щось би зламалось, якби його більше не стало? Хтось справді на ньому тримається — чи він просто в тренді?

Якщо відповідь — ні, тоді це не інфраструктура. Це — фон.

• Золота лихоманка завжди минає.
• Обгортки завжди падають.
• Сюжет змінюється.
• А от схема — ні.

Виживають ті, без кого система не зможе існувати.

Більше про це

01 СТАРТАПИ

«Хочемо стати новим Facebook — сигнал, що ви не розумієте галузь». Як насправді інвестори відсіюють українські стартапи

Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

Далі

Завершити

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter