Гормони як стратегія. Чому топменеджери дедалі частіше колють тестостерон, відмовляючись старіти
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Замісна гормональна терапія вже давно не обмежується бодібілдингом чи трансгендерним переходом. Її новий користувач — CEO у свої 60, який не хоче виходити з гри. З віком тіло слабшає, а ставки ростуть — і гормони стають способом залишитися у грі трохи довше. Як змінюється кар’єрна траєкторія, коли старість можна відкласти? І що відбувається з ринком, коли молодість — це те, що можна купити? Відповіді на ці запитання дає автор колонки The Paladium Letter. Статтю українською мовою підготувало Бюро перекладів для бізнесу MK:translations. Ми публікуємо адаптований та скорочений переклад.
Зі зниженням рівня тестостерону топменеджери все частіше вдаються до гормонів росту та замісної терапії, щоб залишатися у грі — вести корпоративні війни, будувати бізнес-імперії та ухвалювати стратегічні рішення навіть після 70.
Кар’єра бізнесмена підпорядковується природному життєвому циклу, в якому ключову роль відіграють гормони. У молодості він йде ва-банк (і часто втрачає все). Він бере великі кредити, веде жорстку боротьбу, не сприймає відмов і з нуля будує імперію. У зрілому віці бізнес продовжує зростати, як і обхват талії генерального директора. Тепер для досить стабільного розвитку йому не обов’язково здійснювати щось революційне. Щойно сповільнюється він — бізнес теж зупиняється, і пенсія стає порятунком.
Усе це тісно пов’язано з рівнем тестостерону: окрім добре відомого впливу на такі фізичні характеристики, як м’язова маса й волосяний покрив, тестостерон також впливає на риси характеру. Люди з вищим рівнем цього гормону більше схильні до ризику. Вони рішучіші, наполегливіші. Існує причина, чому літні пані рідко гинуть у пригодах із дельтапланом або потрапляють до лікарні після передозування чипсами Flamin’ Hot Cheetos — і справа тут не лише в культурі. У чоловіків рівень тестостерону загалом вищий. Він зазвичай досягає піка приблизно у 20 років і поступово знижується впродовж усього дорослого життя.
Дві сили докорінно змінили цю динаміку:
- По-перше, в усіх соціальних прошарках чоловічого населення спостерігається стрімке зниження рівня тестостерону. І найстрімкіше — приблизно на 1% на рік. Це майже той самий темп, з яким у кожного окремого чоловіка рівень тестостерону починає знижуватись після 20 років. Чому так відбувається? Достеменно ніхто не знає. Можливо, річ у комфортному сучасному способі життя, який пригнічує вироблення гормону. А може ми просто стали менш активними й товстішими. Зрештою, є культурні зміни, про які ми рідко замислюємося. Наприклад, зниження споживання сигарет також має значення — адже нікотин підвищує рівень тестостерону. Або ж у воді прихована причина, про яку ми не здогадуємось.
- Тим часом ринок тестостеронових добавок стрімко зростає. Те, що колись вважалося прерогативою бодибілдерів (і досі нею залишається, але не тільки), тепер має офіційну назву — тестостеронозамісна терапія (TRT). І за відносно помірну плату ваш лікар може видати вам флакон того самого препарату, який Арнольд колов собі для перемоги на «Містер Олімпія».
TRT недешева, а знайти лікаря, який погодиться офіційно діагностувати у вас низький рівень тестостерону, не так просто, як хотілося б. Особисто я на таке поки не наважився.
Але, схоже, що багато хто таки вирішив ризикнути. Кількість пацієнтів, які проходять ТЗТ у США, утричі зросла з 2001 до 2013 року. І лікарі нерідко призначають дози, які цілком прийнятні для молодого чоловіка, але надмірні для середнього або літнього віку. До того ж лікар може «підказати» пацієнтові з особливими вимогами, де знайти гормон росту людини (ефекти: збільшення м’язової маси, зменшення жирової тканини, швидше відновлення після травм — усе це також сприяє зростанню природного рівня тестостерону).
У спортивному й шоубізнесовому середовищі це давно вже ні для кого не секрет. Як чоловік під сорок може за одне літо збільшити об’єм біцепсів на кілька сантиметрів? Як актор, що весело проводить час на вечірках у п’ятдесят з гаком, зберігає прес, якому позаздрив би кожен студент на весняних канікулах? Відповідь — у флаконі, що стоїть у його аптечці.
Я зовсім не маю на увазі, що самих лише препаратів достатньо, аби отримати ідеальне тіло. Тренуватися все одно доведеться. Але, як на злий жарт природи — або, навпаки, її подарунок наполегливим, — вищий рівень тестостерону зазвичай дає більше енергії й амбіцій, а отже, і більше мотивації для занять спортом. Жорстока істина для повних чоловіків: якщо ти надто лінивий, щоб піти до спортзалу — то це тому, що давно туди не ходив.
Але тепер гормональні ігри — це вже не лише справа акторів і спортсменів. До них долучилися й керівники корпорацій. Я, звісно, не маю доступу до конфіденційної медичної інформації — і навіть якби мав, то не став би розповідати. Але, цілком ймовірно, дехто з них приймає гормони.
- Джефф Безос, здається, не постарів, а помолодшав років на п’ять з моменту заснування Amazon. Колись він виглядав як типовий ботанік, який ночами сперечається в редагуваннях Wikipedia щодо фільмів Майкла Бея; тепер же — радше як сам термінатор.
- Ілон Маск теж колись мав вигляд хворобливого, блідого хлопця. Сьогодні, хоча й не схожий на Аполлона, але видно, що регулярно тренується. А, можливо, не тільки це.
- Сергій Брін тримає себе в чудовій формі — як на чоловіка середнього віку. Імовірно, він і без підтягнутого тіла міг би спокушати працівниць, молодших на кількадесят років. Але чи мав би він на це бажання без такого тіла?
- Хоча він вже й не керує компанією, але, здається, Генрі Ніколас із Broadcom, теж не гребував «хімією». Принаймні це пояснило б його звичку прокидатися о третій ранку, вмикати хеві-метал і робити станову тягу. А ще — чому він робив це у власному гігантському підземному секс-бункері.
Цікаво, що ці персонажі зберігають не лише фізичну молодість, вони й надалі живуть із юнацькою одержимістю світовим пануванням.
Джефф Безос розвиває Amazon у шаленому темпі стартапу й, схоже, веде бізнес так, ніби це війна не на життя, а на смерть з будь-яким продавцем на ринку. «Ваш прибуток — це моя можливість», — хіба це не пряма війна проти будь-кого, хто має кращу маржу (AMZN: лише 1,7% у 2017 році) чи дорожче фінансування (вартість капіталу Amazon — для нашого прикладу майже нульова)?
Ілон Маск полюбляє такі «відповідальні» хобі, як твіти під ЛСД, завищені прогнози виробництва, двадцятигодинні робочі дні, аби ці прогнози спробувати виконати, а ще — нескінченні конфлікти з інвесторами, які фінансують його компанії, з регуляторами, що можуть їх закрити, та з тайськими рятувальниками в печерах.
До речі, Маск і Безос ведуть між собою приватну космічну гонку — хто далі запустить ракету. Як і за часів Кеннеді й Хрущова, це, без сумніву, змагання за гіпермаскулінність.
Безос, Маск і Брін не просто виглядають молодо, вони поводяться як молоді.
І я підозрюю, що причина в тому, що з погляду гормонального фону вони справді молоді. Можливо, рівень їхньої вибухової заповзятості й бойової зухвалості такий самий, як у ті роки, коли вони кидали роботу й ризикували всім — бо якщо говорити про фізіологію — їм усе ще двадцять.
Чи може це тривати й надалі?
У всього є кінець. Зрештою, високі дози тестостерону призводять до проблем з тиском і передчасних серцевих нападів. Але ми знаємо це лише тому, що бодибілдери роками служили нам корисними піддослідними на значно вищих дозах. Тож якщо ти «розганяєш» свій рівень тестостерону до 50% вище за природний максимум і тримаєш його таким роками, шанси дожити до 50-ти — не надто високі. А от що відбувається, якщо рівень тестостерону помірно підвищений протягом тривалого часу — достеменно невідомо. Моя здогадка: загалом це дає позитивний ефект.
Більшість проблем зі здоров’ям, які ми пов’язуємо із середнім і старшим віком, насправді є наслідком способу життя. Люди середнього віку хворіють на діабет і мають проблеми з серцем, бо стають менш активними. А менш активні вони — тому що в них більше немає «вітаміну Т», який колись змушував їх робити запливи чи присідати зі штангою. Цілком очевидно — помірне вживання тестостерону збільшує тривалість активного життя у більшості чоловіків — особливо зважаючи на стрімке падіння рівня цього гормону за останні десятиліття.
Соціальні наслідки? Готуймося до того самого, тільки більше. Уявіть, якби, коли Безос тільки запускав Amazon, хтось одразу виписав йому чек на $18 млрд — саме стільки операційного грошового потоку Amazon згенерував торік. І якщо він продовжить інвестувати ці кошти з талантом інноватора у сфері високих технологій, з колом зв’язків постійного учасника конференції Sun Valley та з амбіціями молодого бізнесмена — уявіть, скільки років ще ця машина буде примножувати статки.
Сила штучної гормональної терапії створює нову генерацію корпоративних лідерів, які залишатимуться амбітними молодими гравцями у свої сімдесят. Нас чекає ще більше зухвалих проєктів, ще більше «тактичного» занурення в збитки, ще більше фінансових війн епічного масштабу — і, звісно, стрімке зростання нерівності.
Наркотики й капітал — два уроки з історії великого бізнесу
Але зробімо крок назад: ця теза може здатися радикальною. Так, наркотики змінювали суспільство — але чи змінювали вони бізнес? Безумовно. Як приклад — дофамінергічна теорія фінансових бульбашок.
Суть у тому, що дофамін — це нейромедіатор, який ми асоціюємо з відчуттям задоволення. Але насправді він більше відповідає за очікування задоволення. А що таке спекуляція, як не змагання в очікуваннях? Ти робиш ставку на облігації, нафтові ф’ючерси чи дешеві акції — хтось інший займає протилежну позицію, і перемагає той, хто точніше вгадав.
Тож не дивно, що у фінансовій сфері препарати, які впливають на дофамін, швидко знаходять споживача. Зазвичай — інтраназально.
Маємо дві фінансові бульбашки, які напряму можна пов’язати з появою нових «дофамінових» наркотиків. У 1980-х Сполучені Штати захлеснула хвиля кокаїну. Це був недешевий наркотик, але успішні молоді люди (їх тоді називали «яппі») мали гроші — тож саме до них він і потрапив. І саме тоді на Волл-стріт розпочалася епоха ворожих поглинань: знаходиш компанію, що втратила конкурентоспроможність, залучаєш позикові кошти на суму, що дорівнює 95% вартості її активів, викуповуєш, зупиняєш діяльність, ліквідовуєш пенсійні зобов’язання — і виходиш з угоди з істотним прибутком.
Це — поведінка типового кокаїніста, і в 80-х кокаїн буквально літав у повітрі на Волл-стріт. Десь, напевно, є банкір, який узагалі забув, що працював над угодою RJR-Nabisco — аж поки не прочитав Barbarians at the Gate. Так само як Стівен Кінг колись не пам’ятав, що написав Куджо. Кількох великих гравців того часу або ловили з наркотиками, або вони непомітно зникали на «реабілітацію».
Коли епоха 80-х завершилась, кокаїнова ейфорія пішла на спад — і разом з нею змінилась динаміка злиттів і поглинань. Великі угоди та безглузді придбання все ще траплялися, але їм бракувало тієї шаленості, з якою відбувалася хуртовина ворожих поглинань у «кокаїнову» епоху.
Але за два десятиліття з’явився «новий» популярний препарат, причому поширився він не стільки на вулицях, скільки на самій Волл-стріт. Йдеться про ще один дофамінергічний засіб — із повільним вивільненням та тривалим періодом дії — «Адерол». «Адерол» — це вибір для монотонної, рутинної, але розумової роботи. Наприклад — написання курсових. Це не найкращий препарат для сміливих рішень, але він ідеально підходить для ювелірної точності. І у 2000-х роках головний бум був не у відчайдушних поглинаннях, а в складних кредитних деривативах.
Щоб працювати з кредитними деривативами, потрібно мати справу з дрібницями. Різниця в дохідності між двома кредитними інструментами може становити лише 0,5% на рік, але якщо ви позичаєте кошти у 30 разів більше за власний капітал — це вже солідні 15%. «Адерол» допомагає людям долати рутинні завдання, але має свою ціну: як скаже вам будь-хто, хто ковтав таблетку з надією попрацювати, а зрештою шість годин прибирав кімнату — цей препарат не допомагає зосередитися на потрібному. Кредитна бульбашка базувалась на припущенні, що хоча ринок нерухомості може бути хитким на рівні окремих будинків чи міст, на національному рівні він стабільний.
Докази — лише побічні та анекдотичні, але все ж переконливі: поява нових психотропних засобів збігається з появою нових бізнес-трендів — на краще це чи на гірше.
Хтось може заперечити, мовляв, повсюдна доступність рецептів на стимулятори у 1950-х роках — це виняток. Але це не зовсім так. По-перше, тоді в США просто не існувало умов для появи кредитної бульбашки: рівень загального боргу був низьким, а банківська система була роз’єднана між штатами. Щодо фондового ринку, то в 1950-х акції справді росли — і навіть більше відносно прибутковості, ніж у більш «бульбашкових» 1960-х.
Я не засуджую — я звертаю увагу на цікаве явище. Значна частина людських досягнень — це результат дій чоловіків з підвищеним рівнем тестостерону, які йшли на шалений ризик лише заради самоствердження (під час висадки на Місяць середній вік у Центрі управління польотами NASA становив 26 років. І багато з тих самих людей залишилися в агентстві під час його подальшої бюрократизації й занепаду).
Підприємницький запал і готовність до ризику, як і багато інших речей у наш час, дедалі частіше мають походження з Китаю. А нам, можливо, не завадило б мати більше «власного виробництва» — навіть якщо воно не має позначки Certified Organic.
Порівняно з попередніми поколіннями надбагатіїв, сучасні багаті менше демонструють розкіш, і більше — щедрість. Коли вони заробляють більше, то витрачають не так на споживання, як на: а) реінвестиції в бізнес, б) амбітні додаткові проєкти. Якщо раніше Дж. П. Морган змагався з мільярдерами за найрозкішнішу яхту, то нині Безос і Маск змагаються, хто першим висадиться на Місяць.
У цьому сенсі їхня амбітність — виправити систему освіти, запускати більші й потужніші ракети, зробити революцію в охороні здоров’я — нагадує великі державні проєкти уряду США 1960-х років, коли держава ще мала чітке бачення й намагалась його реалізувати. Можливо, як і в 60-х, мільярдери сьогодні просувають власну версію «Великого суспільства» з тією ж метою, що й Джон Кеннеді чи Ліндон Джонсон: показати, що капіталізм здатен краще розв’язувати суспільні проблеми, ніж будь-яка інша система.
Який довгостроковий вплив цих змін? У демократичному світі практично неможливо заборонити щось, що до вподоби багатим людям. Тим паче якщо вони це роблять тихо та без зайвого розголосу. Тому нічого дивного, що ця тенденція тільки посилюватиметься. І якщо багатії справді не лише дбають про зовнішність, а й оптимізують своє здоров’я, ми можемо передбачити збільшення тривалості активного періоду керівників. Отже, найбільш раціональне припущення — очікувати, що економіка ще довго залишатиметься схожою на ту, якою була в середині 90-х чи 2010-х: технологічні гіганти, грандіозні задуми й періодичні катастрофи епічного масштабу.
Але можна також очікувати, що ці тенденції поширюватимуться. Багато речей, які колись були статусними іграшками багатіїв, зрештою стали масовими продуктами: мобільні телефони, комп’ютери, авіаперельоти, автомобілі. У найкращому випадку, це дозволить частково зупинити тривале падіння рівня тестостерону і встановити нову норму, де «пересічна мужність» чоловіка дорівнюватиме історичному стандарту. У гіршому випадку — це лише тимчасово приховає симптом, не вирішивши саму причину: щось у чоловіках змінилося, і зараз можливість повернутися назад мають лише обрані — або рішучі, або заможні. Можливо, настав час з’ясувати — чому саме.
Більше про це
5 вправ від лікаря, які дійсно мають значення, навіть якщо вам не до тренувань
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
