Кейс Ґалаґанів: як відмити репутацію, коли тебе «скасували» до сьомого коліна
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
У 1709 році Гнат Ґалаґан зрадив союзників і здав їх на смерть заради московських привілеїв. Через 150 років його нащадки стали іконами українського меценатства. Здається, це перше в історії очищення репутації, коли забруднений у крові капітал перетворюють на культурний, а геноцид предків відмивають через сучасних науковців та письменників.
Журналістка Vector Дарія Прудіус розповідає, як прокляття «до сьомого коліна» виявилося точнішим за бізнес-план, і чого бізнесмени можуть навчитися у династії, яка майже перехитрила карму.
Дисклеймер: Оскільки рід Ґалаґанів був дуже творчий на імена, називали хлопчиків переважно Григоріями та Павлами. Щоб не заплутатися, запам’ятайте головних героїв:
- Гнат (помер 1748) — засновник роду.
- Григорій Гнатович (1716-1777) — син зрадника, першим почав репутаційне відновлення.
- Павло Григорович (1793-1834) — збудував палац у Сокиринцях.
- Григорій Павлович (1819-1888) — спадкоємець у 6-му поколінні, створив колегію, закликав скасувати кріпацтво і майже врятував честь роду.
- Павло Григорович ІІ (1853-1869) — 16-річний син Григорія Павловича, на його честь назвали колегію.
Cancel culture для Ґалаґанів
1709 рік. Полковник особистої гвардії Івана Мазепи Гнат Ґалаган допоміг московитам знести Чортомлицьку (Запорізьку) Січ. Він знав місцевість, організував переговори з козаками, переконував здатися. А найголовніше — особисто керував стратою полонених. Його полк брав участь у каральних діях: вішав, обезголовлював, саджав на палі. Хоча найбільш жорстокі страти були, звісно ж, від московських військ.
За це отримав від Петра I титул, маєтки, 50 000 десятин землі. І репутаційний борг, який його нащадки виплачували наступні 150 років.
Запорожці, кажуть, перед смертю прокляли не тільки Гната, а й «усе його потомство до сьомого коліна». У тогочасному суспільстві це означало соціальну смерть. Ґалаґанів не запрошували на весілля, з ними не родичались, їхні діти чули плітки за спиною, жінки (і не тільки) хрестились, коли бачили герб родини.
За зраду побратимів та лояльність Петро I пожалував Гнату село Сокиринці з 4 000 кріпаків, посаду полковника, реліквії та цінні подарунки. Окрім царських дарів він активно скуповував додаткові землі на Лівобережжі, розширюючи свої володіння. Як наслідок — став одним із найбагатших старшин Лівобережної України.
Григорій Ґалаґан — перший піар-стратег династії
Син зрадника Григорій Гнатович Ґалаґан (1716-1777) був першим, хто зрозумів, що коротка пам’ять суспільства не допоможе. Родина не зможе просто перечекати — «прокляття» передавалося з покоління в покоління, разом із народними піснями про зраду батька.
Стратегія була революційною як для ХVIII століття: замість чекати поки всі забудуть, він почав активно інвестувати у, так би мовити, «позитивний контент»:
- Фінансував церкви — священники згадували родину в молитвах.
- Підтримував школи — вчителі розповідали учням про «добродійних Ґалаґанів».
- Допомагав селянам — люди самі поширювали історії про щедрість.
Григорій, по суті, почав заповнювати простір позитивними меседжами, щоб витіснити негативні. Але він пішов далі за звичайний піар. Кожен письменник, якому Ґалаґан допомагав, писав про «благородних меценатів». Кожна стаття змінювала репутацію родини зі «зрадників» на «захисників української культури».
Замість одноразових акцій він створив систему, коли це не лише благодійність, а репутаційна інвестиція з чітким ROI: кожна гривня, витрачена на громадські потреби, мала повернутися у вигляді покращення іміджу сім’ї.
Свого сина Івана одружив із Катериною Юхимівною Дараган, племінницею гетьмана Кирила Розумовського. Такий союз значно підвищив статус родини.
До смерті Григорія Гнатовича репутація родини помітно покращилася. Принаймні, у полковничих колах Ґалаґанів перестали відкрито зневажати. Вони знову могли займати державні посади, укладати вигідні шлюби, вести бізнес.
Але справжній хайлайт зробив його тезка-спадкоємець.
Маєток у Сокоринцях — проєкт Павла Григоровича
Павло Григорович Ґалаґан створив у Сокиринцях парк, який став першою «зеленою» ініціативою родини. За проєктом відомого архітектора Павла Дубровського на початку ХІХ століття був збудований палац у стилі ампір і висаджений парк. Григорій Павлович особисто долучився до проєктування палацово-паркового ансамблю. Це була, по суті, довгострокова інвестиція у внутрішній туризм та екологію регіону.
Австрійський садівник Бістерфельд створив навколо палацу 40-гектарний ландшафтний парк з альтанками, церквою, каплицею, греблею та двома мостами. Сам палац став культурним центром регіону: тут працювали мистецька галерея (згодом — основа Чернігівського художнього музею), кріпацький театр і хор, зберігалися рідкісні колекції посуду та зброї. У палаці часто зупинялись Тарас Шевченко, Микола Лисенко та художник Василь Штернберг.
Парк функціонує досі — це один зі зразків садово-паркового мистецтва на Чернігівщині.
Масштабні піар-проєкти спадкоємця
Григорій Павлович Ґалаґан заснував колегію, але вона була названа на честь його сина Павла, який помер у 16 років. У 1871 році Григорій запустив найамбітніший проєкт сім’ї — відкриту колегію, яка стала першим в Україні закладом, відкритим для всіх (якщо ви чоловік, звісно) У VIII ст. освіта була доступна переважно дворянам і духовенству; селяни та міщани здебільшого не мали права на системне навчання. . Селяни, міщани, дворяни — всі в одних класах. Ефектна ідея для суспільства, де освіта була привілеєм.
Навчалося там близько 70 учнів щороку, з яких 30 стипендіатів. Бібліотека налічувала понад 6 000 томів, включно з рідкісними манускриптами та стародруками, а фізичний кабінет з 397 приладами, телескоп, кіноапарат — це на початку ХІХ століття.
Григорій передав колегії маєтки вартістю 275 000 карбованців (крб) Близько $6,8 млн на 2025 , купив будинок за 40 000 і сусідню садибу за 35 000.
Щорічний бюджет колегії становив близько 40 000 крб, з них:
- Зарплата персоналу: 18 427 крб.
- Харчування: 6 137 крб.
- Одяг для учнів: 2 874 крб.
- Дефіцит Ґалаґан покривав особисто.
Загальна сума витрат на колегію могла становити близько 1 млн крб.
Однак Ґалаґан не «дарував» освіту — він створив систему:
- Безоплатне навчання для всіх (платив сам).
- Кращі викладачі (переманював з інших закладів за більші гроші, наприклад, Івана Франка, який працював в архівах та бібліотеці, та Павла Житецького).
- Сучасні методики навчання (закуповував підручники в Європі).
- Стипендії для здібних (щоб залучити найкращих).
Випускники отримували не лише освіту, а й стипендії для продовження навчання в університетах — 200 карбованців на перший рік.
До слова, за 50 років через школу пройшло близько тисячі людей, зокрема десятки відомих учених, письменників, митців і педагогів: академік Агатангел Кримський, поети Максим Драй-Хмара та Павло Филипович, художники Микола Пимоненко та Олександр Мурашко та інші.
Таким чином кожен випускник ставав амбасадором бренду Ґалаґанів. Це була гра в довгу, адже Григорій би не дочекався повної реабілітації родинного імені. Проте вже за 30-40 років, коли його випускники стануть впливовими людьми, вони завдячуватимуть цьому саме Ґалаґанам. Григорій Павлович особисто вітав кожен випуск. Його діти теж йдуть до колегії — цикл повторюється.
Але колегія — лише частина масштабної репутаційної кампанії. Григорій Павлович послідовно будував образ захисника народу.
Так, захищав права селянства, активно виступав за скасування кріпацтва з наданням селянам земельних наділів. Обіймав численні громадські посади: голова дворянства Борзнянського повіту (1847-1853), голова Прилуцького дворянства (1871-1882), член Державної ради (з 1882).
Ба більше, він очолював Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, який став центром українознавчих досліджень. Фінансував журнал «Кіевська старина» та іншу українську періодику. Підтримував та приятелював із Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем та Михайлом Максимовичем. Опікувався кобзарем Остапом Вересаєм.
А в 1871 році у Сокиринцях створив перше в Україні ощадно-позикове товариство — фактично він був народним кооперативним банком, який допомагав селянам уникнути лихварства.
Кінець династії
1869 року помер від тифу 16-річний Павло Ґалаґан — єдиний син Григорія Павловича, на честь якого назвали знамениту колегію. Чоловіча лінія роду обірвалася.Тож усі маєтності перейшли до Катерини Павлівни Комаровської — дочки рідної сестри Григорія Павловича.
Катерина вийшла заміж за генерал-лейтенанта графа Костянтина Ламздорфа. У 1894 році імператор дозволив йому додати до прізвища ім’я Ґалаґан. Так, подвійне прізвище Ламсдорф-Ґалаґан передавалося лише старшому в роду. Родина продовжувала підтримувати Сокиринський палац і Колегію Павла Ґалаґана.
Після революції 1917 року Ламсдорф-Ґалаґани емігрували до Франції. Так, прокляття запорожців справдилося з точністю — чоловіча лінія Ґалаґанів припинилася рівно на сьомому поколінні. Але репутаційна стратегія майже спрацювала.
До смерті Григорія Павловича у 1888 році прізвище асоціювалося з українським меценатством, а не зрадою предка. Сотні випускників колегії, тисячі селян з кооперативу, десятки інтелектуалів, які отримували підтримку, усі вони доводили те, що Ґалаґани служать народу, а не царю.
Різниця в тому, що Ґалаґани працювали на довгострокову перспективу. Сучасні підприємці часто шукають швидкого пластиру. Однак історія знову доводить, що справжнє відмивання репутації займає покоління, а не квартали. Якщо ти не Спартак Субота — тоді лише через Тису.
Більше про це
Подружжя рівня Bloomberg: Ханенки — найуспішніший культурний проєкт України XIX століття
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
