На емоціях. Як алгоритми та маніпулятори формують наші стрічки у соцмережах

Документальний фільм «Соціальна дилема» про неконтрольований збір даних користувачів соцмереж вийшов у 2020 році на Netflix. Основна думка — розробники Facebook та Google самі не уявляють, скільки інформації містять їхні сервери. Будь-яка дія у соціальній мережі чи пошуковій системі записується і зберігається. Як саме наша поведінка онлайн впливає на контент, який ми бачимо щодня у стрічках соцмереж?

Розповідаємо, для чого цифрові платформи збирають дані про нас, на основі чого працюють алгоритми та рекомендаційні системи та як на них паразитують маніпулятори.

Хто платить, той і впливає на контент

Складно пригадати, коли Facebook, Google і YouTube перестали бути виключно пошуковиком, соцмережею чи відеохостингом. Зараз цифрові платформи — перш за все найпотужніші рекламні майданчики. Найголовніше їхнє завдання — якомога довше утримати користувача та показати йому якнайбільше реклами.

Засновниця ініціативи «Як не стати овочем» Оксана Мороз стверджує: безкоштовного контенту в соцмережах і на цифрових платформах немає. За все ми платимо своїми даними.

Соцмережі формують наші стрічки на основі попередніх дій. У вже згаданому фільмі «Соціальна дилема» ці алгоритми уособлюють троє чоловіків, що стежать за користувачем у реальному житті. Залежно від його дій вони пропонують той чи інший контент.

У налаштуваннях Facebook є розділ «Ваша інформація у Facebook», де можна переглянути інформацію про себе. Дані про користувача розділені на рубрики, наприклад:

1. Дописи — публікації та опитування, які ви створювали на Facebook, зокрема приховані з хроніки.
2. Завантажені вами світлини та відео.
3. Ваші коментарі до власних і чужих дописів та у групах.
4. Уподобання та реакції на дописи, коментарі та сторінки.
5. Фото та відео з ваших розповідей.
6. Розташування — місця, з яких ви входили у Facebook.
7. Повідомлення.
8. Історія пошукових запитів.

У цьому ж розділі користувачі обирають період, за який вони отримують свої дані. Їх можна завантажити.

Ще одна надважлива задача цифрових платформ — сформувати максимально точні аудиторії для рекламодавців.

«Лише знаючи про вас все, розробники будь-якої соцмережі зможуть зробити це. Дещо ми повідомляємо самі, решта береться з нашої поведінки всередині соцмережі та в інтернеті в цілому», — коментує комунікаційна менеджерка ГО «Інтерньюз-Україна» та проєкту Digital Security School 380 Марія Сіденко.

Коли ви спробуєте налаштувати просування допису, система запитає про бажану аудиторію. Обрати можна:

• стать;
• вік;
• професію;
• освіту;
• захоплення;
• інтереси.

Зібрати всю інформацію для двох останніх пунктів всередині однієї соцмережі складно, тому використовують дані з інших сайтів.

Колообіг інформації

На алгоритми Facebook впливають не тільки наші лайки, коментарі та репости, а й запити в пошуковиках. Якщо ми шукаємо, наприклад, флористів у Києві, то незабаром побачимо їхню рекламу у Facebook.

«Власники сайтів і застосунків надають нам дані про вашу активність через наші бізнес-інструменти. Ми використовуємо їх для персоналізації наших послуг, наприклад, для показу відповідної реклами», — пояснюють розробники мережі.

Їх цікавить зокрема:

• запуск застосунку;
• вхід у застосунок через Facebook;
• відвідування сайту;
• пошук товару;
• додавання товару в список бажань;
• додавання товару в кошик;
• здійснення покупки;
• пожертва.

Наприклад, Марія купує взуття в онлайн-магазині. Магазин надає соцмережі дані про активність Марії. Інформація зберігається в акаунті жінки в такому вигляді: «Відвідування сайту з продажу одягу і взуття» та «Здійснення покупки». Згодом Марія побачить у Facebook рекламу купона на знижку 10% на наступну покупку взуття або одягу в онлайн-магазині.

Кількість відвідувань сайту чи застосунку, які передали ваші дані, позначена цифрою над кожною піктограмою. У Facebook запевняють, що компаніям і організаціям заборонено надавати конфіденційну інформацію, наприклад, дані про стан здоров’я або фінанси.

Великі цифрові платформи часто об’єднані в корпорації. Наприклад, Facebook, Instagram та WhatsApp — це одна корпорація, Youtube та Google — інша. За словами Оксани Мороз, обмін даними всередині — максимальний. Корпорації також передають дані між собою, але в менших обсягах.

Прослуховують чи ні?

Чи підслуховують цифрові платформи наші повсякденні розмови через смартфони?

«У користувацькій угоді Google попереджає про те, що збиратиме ваші аудіодані через голосовий пошук чи асистента Google. Але дуже часто люди неусвідомлено погоджуються з умовами використання, не прочитавши й кількох абзаців», — відповідає Марія Сіденко.

Оксана Мороз вважає, що рекомендаційні системи працюють на основі текстових запитів, а не голосових. Але інколи користувач бачить рекламу того, що він раніше не шукав. Тоді є всі підстави вважати, що система зчитувала голос і реагувала на ключові слова. Однак ця технологія доволі вартісна і потребує більше сервісних потужностей, ніж звичайний аналіз ваших запитів.

Чи варто боятися за особисте листування? «Я думаю, ці сервіси все ж турбуються про конфіденційність переписки користувачів», — відповіла Марія Сіденко.

Побічні ефекти

Алгоритм Facebook може збирати усі інформаційні крихти про нас, але він досі не здатен вирізнити наші справжні інтереси. Тож він вибудовує нашу бульбашку зокрема і з нерелевантного контенту чи вподобань наших друзів.

Наприклад, ми бачимо у стрічці пост із фейками чи маячнею. Ми реагуємо злим смайликом, лишаємо обурений коментар і гортаємо стрічку далі з відчуттям виконаного обов’язку. Так ми поширили пост на кілька десятків своїх друзів.

«Люди питають: «Я не читаю сайти-сміттярки, лише поважні медіа. То чому я бачу в стрічці якусь магічну гречку, яка лікує від усіх хвороб?» Усе просто: користувач має друзів, які регулярно споживають цей контент», — пояснює Оксана Мороз.

Чим глибша взаємодія, тим більше охоплення посту. Коментар означає найглибше залучення, поширення — середнє, а лайк — найнижче. Прочитання коментарів, кліки на фото та відео теж фіксуються мережею як вияв зацікавленості.

Яке ви море

Facebook та інші мережі використовують зібрані дані для реклами і заробітку, а маніпулятори — для «чорного піару», розпалювання ворожнечі або ж банального клікбейту. Віртуальні маніпулятори поширюють інформацію кількома способами. Найпопулярніші з них — це боти та підписка на сторінки з маніпулятивною інформацією.

«Боти вмикають стадний інстинкт. Коли людина бачить 10 000 лайків під дописом, вона вважає його правдивим. Стільки людей не можуть помилятися», — коментує Оксана Мороз.

Найлегший спосіб набрати підписників — це поширити якесь беззаперечне твердження. Наприклад: «Діти — це майбутнє України. Погоджуєшся — тисни лайк». Людина тисне лайк і… підписується на сторінку маніпуляторів.

«Далі в хід ідуть «гачки», які збирають глибокі дані про людину та її емоційні реакції. Це тести типу «яке ви море», флешмоби на кшталт «Я забороняю Facebook використовувати мої дані». Маніпулятор збирає наші реакції, і тоді йому легше створити емоційні віруси», — продовжує Оксана Мороз.

Зібрати дані про людей, які опублікували однаковий текст, не складно. Причому не тільки про автора допису, а і про тих, хто його вподобав.

Гігієна врятує від маніпуляцій

Проєкт «Як не стати овочем» у червні-серпні минулого року дослідив поведінку українців у Facebook. Виявилося, що 54% користувачів порушують базові правила інформаційної гігієни. Більше третини користувачів публікують маніпулятивні заголовки, 13% — поширюють фейки, а 10% — проходять тести, що крадуть дані.

Щоб уникнути маніпуляцій, не можна:

• будь-яким чином реагувати на фейки чи провокативні пости (навіть із обуренням);
• взаємодіяти з матеріалами з неперевірених джерел;
• підписуватися на спільноти із таким наповненням;
• коментувати та лайкати коментарі під цим контентом;
• клікати та проходити примітивні тести.

Іншими словами, найкращий захист — це ігнорування.