«Показати світові, що українські стартапи працюють». Як засновниці V-Art розвивають свій бізнес в евакуації

V-Art — це український стартап. Компанія розробляє платформу із цифровими активами. На платформі V-Art є віртуальні галереї та маркетплейс для демонстрації й продажу цифрового мистецтва.

У V-Art інтернаціональна команда та онлайн-бізнес, зосереджений на іноземних ринках. Засновниці стартапу — українки Анастасія Глєбова та Ольга Сімсон — виїхали за кордон через війну в Україні. Вимушений релокейт команди, запуск маркетплейсу під час війни та налаштування роботи команди та бізнесу під тиском обставин. Як це було — дівчата розповіли Vector. 

Чим ви займалися в мирний час?

Анастасія: Я підприємиця у галузі ArtTech, займаюся цифровим мистецтвом. Працювала як культурна менеджерка, консультантка з цифровізації мистецтва.

До стартапу V-Art я працювала з іншими проєктами та бізнесами з креативної індустрії. Координувала міжнародні проєкти, читала лекції для мистецьких інституцій.

Два роки тому ми з колегами заснували V-Art — платформу для управління предметами мистецтва як цифровими активами. V-Art поєднує віртуальні галереї та маркетплейс для демонстрації і продажу цифрового мистецтва.

Ольга: Я — юристка, фахівчиня з інтелектуальної власності та ІТ-права. Супроводжувала проєкти у креативних індустріях, працювала зі стартапами, реалізовувала власні проєкти на комерційній та грантовій основі.

Крім того, я професійно займалася бальними танцями і навіть відкрила свою танцювальну студію. 

Стартап V-Art був для мене важливим проєктом. Тепер це мій основний бізнес. Його не просто вдалося зберегти, він живе та розвивається.

Де ви були, коли почалася війна? Чому вирішили евакуюватися? 

Ольга: Я була під обстрілами у Харкові. Мій дім і сьогодні на лінії вогню. Він розташований у районі Північна Салтівка. Поряд уже двічі вибухали бомби та “гради”, тож тепер мій дім значно пошкоджений.

Ми переховувались у підвалі п’ять днів. Далі зрозуміли, що це дуже небезпечно для дітей. Тож вирішили їхати з міста. Коли їхали, думали тільки про одне: аби не потрапити під обстріли.

Коли покидаєш свій дім, уже не так важливо, де ти перебуваєш. Тож згодом ми виїхали у Польщу. Наша евакуація тривала цілий тиждень. Та, на щастя, тепер ми у безпеці.

Анастасія: Вранці 24 лютого я була з родиною нашого кофаундера Олександра Величка у Черкаській області. 

Ми вирішили, що за кордоном я зможу працювати ефективніше, ніж в Україні під обстрілами. Тож рішення про мій виїзд прийняли колегіально і дуже швидко.

Де тепер перебуваєте ви та ваша команда?

Ольга: Я тепер у Варшаві. Наша команда розкидана по світу, але ми постійно на зв‘язку.

Анастасія: Я — у Кашкайші, невеличкому місті поблизу Лісабона. Поступово перевожу сюди членів команди, які виїхали за кордон. Ще до війни наша команда була інтернаціональною. Тепер географія компанії розширилася. Зараз спеціалісти V-Art живуть в Україні, США, Еквадорі, Португалії, Великій Британії, Німеччині, Італії, Швеції, Польщі, Румунії, ОАЕ.

Як ви адаптували роботу компанії? Чи змінилися ваші бізнес-плани через війну?

Ольга: Я поки що адаптовуюся, намагаюсь облаштуватися на новому місці. Є багато організаційних та побутових проблем, які треба вирішити.

Та ще більше моральних, психологічних питань: душею і серцем я постійно зі своєю країною, містом, домівкою. Крім того, моя мама і досі перебуває в Харкові.

Чи вдається продуктивно працювати тим членам команди, які перебувають в Україні?

Анастасія: Наші колеги зараз у Львові, Львівській області та у Києві. Вони працюють, займаються волонтерством, спускаються у сховища під час повітряних тривог. Головне, що ми на зв’язку і можемо оперативно переструктурувати завданн за необхідності.

Ефективність роботи насамперед залежить від мотивації. Тепер мотивація команди навіть більша, ніж до війни.

Що вдається, а що не вдається реалізувати в нових умовах?

Анастасія: Нам вдалося повністю забезпечити операційну діяльність компанії. У розвитку технічної інфраструктури ми навіть трохи прискорилися. Нас підтримали партнери та колеги з інших країн: вони взяли на себе частину обов’язків, поки ми евакуювали українських членів команди за кордон або в західні регіони України.

На жаль, нам не вдається проводити регулярні зустрічі. Дуже сумую за ними. Сподіваюся, ми відновимо щотижневі коли, як тільки усе закінчиться.

Що найскладніше у вашій роботі сьогодні?

Ольга: Найскладніше — зібрати докупи мізки, зібратися морально. Щодня виникає дуже багато питань, які треба вирішувати, починати з нуля. Крім того, весь час приходять трагічні новини з України, інформація про нові обстріли, повітряні тривоги.

Розкажіть про вашу волонтерську діяльність. Як можна бути корисним для України, коли працюєш за кордоном?

Анастасія: У нас є три основні напрямки волонтерства.

• Ми представляємо колекції від українських і закордонних митців, кураторів, інституцій, де від 30 до 100% коштів йдуть на пряму гуманітарну підтримку — закупівлі та доставлення товарів першої необхідності, медикаментів, засобів зв’язку тощо. Загалом, нам вдалося зібрати понад 500 робіт із гуманітарною складовою. Поступово представляємо їх на нашому маркетплейсі. Зокрема, ми вже випустили Genesis Collection, Inaugural Collection та колекцію Make Art Not War.
• Працюємо з міжнародними проєктами, які також допомагають Україні: з європейськими, українськими музеями, галереями та іншими організаціями. Вони гарантують цифрову (та інколи — фізичну) безпеку культурних артефактів.
• Члени нашої команди беруть участь в різних комунікаційних заходах — від мітингів до зустрічей з міністрами та міжнародними корпораціями. Також наші люди волонтерять, займаються логістичною роботою в Україні. Одна з моїх колег ще у перші дні війни організувала ініціативу RELI3F, зібрала понад $1 млн і передала їх до благодійних фондів.

Загалом, можна бути корисними по-різному. На мою думку, сьогодні важливо показати світові, що українські стартапи та бізнеси працюють незалежно від обставин.

У майбутньому вони стануть важливим внеском у відбудову інфраструктури та розвиток нової економіки України. Саме тому команда V-Art продовжує працювати, дотримуватися стратегічних цілей.

Чи плануєте повертатися в Україну після війни?

Ольга: Так, я планую повертатися. В Україні залишився мій дім, офіси, частина бізнесу, а головне — моє серце.

Анастасія: Звісно, я приїжджатиму в Україну, як тільки буде можливість. Щодо постійного проживання, — поки що не знаю. Намагаюся насамперед бути там, де можу приносити максимальну користь V-Art.

Після перемоги ми продовжимо підтримувати креативну економіку України. Будемо реалізовувати проєкти, максимально залучати і представляти українських митців, кураторів, українські інституції тощо.