+20% до вартості реклами та послуг. Хто, за що і скільки заплатить через «податок на Google»

Світових технологічних гігантів, розробників соцмереж і стримінгових сервісів зобов’яжуть сплачувати податки в Україні? Чому і як це можливо? Чи зрештою все одно заплатять користувачі? У пошуках відповідей ми ведемо рубрику «На пальцях». У ній ми просимо спеціалістів пояснити складні речі простими словами.

У цьому матеріалі партнер юридичної компанії Legit Company LF Тетяна Соловйова пояснила, що являє собою податок на Google, на кого він поширюється і що робити компаніям і користувачам електронних сервісів.

Що таке податок на Google і навіщо він потрібен

«Податком на Google» називають 20% податок на додану вартість (ПДВ) електронних послуг, що надаються на території України.

Його вводить у дію закон №1525-IX, який ухвалили 29 червня 2021 року. Завдання цього документа — адаптувати підходи до оподаткування електронних послуг під сучасні вимоги.

Специфіка надання B2C і B2B цифрових продуктів і рішень дає змогу компаніям без фізичної присутності в країні отримувати дохід, який не підпадає під ПДВ.

Поки що в Україні діє механізм reverse charge. Він має на увазі оподаткування ПДВ послуг, які нерезиденти надають резидентам України.

Наразі ПДВ обкладаються послуги, які купують:

• платники ПДВ;
• суб’єкти господарювання (навіть якщо вони не зареєстровані платниками ПДВ).

Цей механізм не охоплює звичайних фізосіб. Тому й потрібний новий закон. Є в нього й цілком прагматична мета — збільшити доходи бюджету від ПДВ коштом нерезидентів, які надають фізичним особам електронні послуги.

На кого поширюється «податок на Гугл»?

В Україні запроваджується нова категорія платників ПДВ. До неї потрапляють іноземні компанії, які:

• працюють без постійного представництва України;
• надають електронні послуги фізособам (включаючи ФОП, які не зареєстровані платниками ПДВ) на території України.

До платників ПДВ прирівняли іноземні компанії, що надають:

• електронні послуги у вигляді доступу до них через інтерфейс;
• технічні, організаційні, інформаційні та інші можливості інформаційних технологій і систем;
• та/або надають такі електронні послуги за посередницькими договорами від власного імені, але за дорученням постачальника.

Що таке електронні послуги?

Наразі у Податковому Кодексі України є визначення «електронних послуг». Під ними розуміють послуги, що надаються:

• через Інтернет;
• автоматизовано, за допомогою інформаційних технологій і переважно без втручання людини;
• зокрема шляхом встановлення програм на смартфонах, планшетах або інших цифрових пристроях.

До них належать:

• Надання доступу до зображень, текстів та інформації у вигляді передплати, наприклад, на електронні газети, журнали, книги.
• Надання доступу до баз даних, зокрема використання пошукових систем.
• Постачання електронних екземплярів та/або доступу до відео- та аудіотворів на замовлення, ігор, TV-програм (каналів) або їхніх пакетів. Виняток — доступ до телевізійних програм одночасно з їхнім транслюванням через телевізійну мережу.
• Надання доступу до інформаційних, комерційних, розважальних електронних ресурсів.
• Постачання послуг з дистанційного навчання в мережі з мінімальною участю або взагалі без людини. Наприклад, віртуальні класи та освітні ресурси, де учні виконують завдання онлайн, а оцінки виставляються автоматично.
• Надання хмарних послуг.
• Постачання ПЗ та оновлень до нього.
• Надання рекламних послуг в інтернеті, мобільних програмах та інших електронних ресурсах, розміщення банерів на сайтах.

Отже, до електронних послуг можна віднести Apple Music, YouTube, Apple Arcade, Apple Books, Netflix, Google Ads, Facebook Ads (Meta), Amazon Prime Video.

Що не належить до електронних послуг

• якщо послугу замовили онлайн, але пропонують офлайн (оренда авто, доставка їжі, бронювання квитків);
• якщо електронна послуга — частина іншої послуги або товару, та її вартість включена до загальної ціни;
• дистанційне навчання, якщо інтернет використовується виключно для комунікації між викладачем та учнем;
• постачання творів у сфері науки, літератури та мистецтва на матеріальних носіях;
• консультації електронною поштою;
• надання доступу до Інтернету.

Що робити іноземним компаніям після введення «податку на Гугл»?

Іноземна компанія-нерезидент має зареєструватися як платник ПДВ, якщо надала фізособам (і ФОП — не платникам ПДВ) електронні послуги на суму від 1 млн грн за попередній календарний рік. Також це можна зробити добровільно, не чекаючи на досягнення порога операцій.

У будь-якому разі компанії потрібно подати заяву до української податкової. Дедлайн — 31 березня календарного року, наступного за тим, у якому вона досягла ліміту операцій на 1 млн грн.

Заява подається через онлайн-форму на спеціальному порталі для користувачів нерезидентів, що надають електронні послуги.

Що врахувати компанії:

• Реєстрація та взаємодія проходитиме через електронну ідентифікацію з використанням доменного імені нерезидента.
• Комунікації — іноземною мовою.
• Іноземні компанії зобов’яжуть щокварталу подавати податкові декларації з ПДВ у спрощеній формі. Для цього також використовуватиме спеціальне портальне рішення.
• ПДВ доведеться платити в іноземній валюті (євро чи долар).

Нові правила почнуть діяти з 1 січня 2022 року.

Чи можуть компанії не сплачувати ПДВ?

Може виникнути резонне питання: а якщо іноземні компанії просто проігнорують нові правила? Усе просто, є зобов’язання – буде й санкція:

• Якщо нерезидент надає електронні послуги на території України, без реєстрації як платник ПДВ. Йому загрожує штраф у розмірі 30 мінімальних зарплат. З 1 січня 2022 року цей показник становить 6500 грн на місяць. Тобто штраф — 195 000 грн.
• Якщо він зареєстрований як платник ПДВ в Україні, але не виконує покладених зобов’язань. Наприклад, не подає спрощену податкову декларацію, не сплачує ПДВ. У цьому випадку податкова служба надсилає податкове повідомлення нерезиденту в електронній формі через спеціальний портал. Також відомство напише йому електронну пошту.
• За несплати ПДВ українська податкова може попросити про стягнення у компетентного органу іноземної держави, де зареєстрована компанія.
• Нерезидент може подати скаргу, якщо не погоджується з повідомленням від податкової. У відомства є 90 календарних днів на підготовку та надання мотивованого рішення щодо неї. Якщо податкова не встигне до дедлайну, скаргу вважають повністю задоволеною на користь нерезидента після закінчення терміну.

Як нововведення вплинуть на електронні послуги?

• Прогнозується, що міжнародні компанії дотримуватимуться нових правил щодо оподаткування ПДВ на території України. І справді можна очікувати на додаткові надходження до бюджету.
• Громадянам та ФОП-неплатникам ПДВ варто чекати на подорожчання іноземних сервісів, включно з витратами на рекламу.
• Подорожчання залежить від політики постачальника послуг. Хтось додасть +20% до ціни, хтось залишить її колишньою, включивши податок у вартість послуги. Наприклад, Facebook уже заявив, що до рекламного бюджету додатково додадуть ПДВ.
• Якщо рекламні послуги в іноземної компанії замовили українська юридична особа або ФОП-платник ПДВ, то продовжить працювати принцип reverse charge. Тобто їх зобов’яжуть самостійно задекларувати та сплатити ПДВ, виходячи із вартості отриманих послуг.

Відповідно необхідність платити ПДВ, зокрема, визначається колом клієнтів. Зокрема все залежить від того, чи є одержувач послуг платником ПДВ. Щоб це з’ясувати, можна вивчити інформацію анкети замовника, яку користувачі підписують на підставі публічного договору (оферти). У ній одержувач послуг має вказати свій статус:

1. юридична особа,
2. ФОП-платник ПДВ;
3. ФОП, що не зареєстроване як платник ПДВ;
4. фізична особа — не суб’єкт підприємницької діяльності.

На підставі цієї анкети особа-нерезидент зможе встановити категорію замовника та визначати необхідність нарахування ПДВ.

Наприклад, міжнародний сервіс Upwork вже адаптував умови надання послуг під нове українське податкове законодавство. В особистому кабінеті фрилансер може вибрати свій статус, з огляду на який формуватиметься вартість користування Upwork — з ПДВ чи без.